Ефективність і патогенетичне обґрунтування застосування вілдагліптину у хворих на цукровий діабет 2-го типу

V.I. Pankiv

doi:10.22141/2224-0721.15.7.2019.186055

PDF

DOI: https://doi.org/10.22141/2224-0721.15.7.2019.186055

Ключові слова:

цукровий діабет 2-го типу, вілдагліптин, глікований гемоглобін, інсулінорезистентність

V.I. Pankiv

Український науково-практичний центр ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, м. Київ, Україна

https://orcid.org/0000-0002-9205-9530

Анотація

Актуальність. Інгібітори дипептидилпептидази 4-го типу (ДПП-4), маючи інкретинову активність, впливають на основні патогенетичні механізми цукрового діабету (ЦД) 2-го типу. Вілдагліптин є інноваційним препаратом класу інгібіторів ДПП-4 з унікальними характеристиками фармакокінетики, ефективність і безпека якого вивчалися в плацебо-контрольованих дослідженнях. Мета дослідження: вивчення фармакотерапевтичної ефективності, безпеки й переносимості препарату Гліптар виробництва ПАТ «Київмедпрепарат» (Україна) у терапії хворих на ЦД 2-го типу. Матеріали та методи. У дослідження було включено 49 пацієнтів із ЦД 2-го типу. До включення в дослідження хворі отримували монотерапію метформіном у дозі не менше за 1000 мг на добу принаймні упродовж останніх шести місяців. Тривалість перебігу ЦД 2-го типу в середньому становила 6,2 ± 1,8 року. Пацієнти сформували дві групи для подальшого спостереження. 29 пацієнтам, які до цього часу отримували препарати метформіну в дозі до 2000 мг/добу, був додатково призначений препарат Гліптар (вілдагліптин) у дозі 50 мг двічі на добу. Пацієнти другої групи (n = 20) продовжували прийом метформіну двічі на день в дозі 2000 мг/добу. Результати. Через 12 тижнів у хворих першої групи на тлі терапії метформіном у поєднанні з вілдагліптином рівень НbА1с вірогідно знизився до 6,42 ± 0,21 %, глікемія натще — до 6,14 ± 0,22 ммоль/л, глікемія постпрандіальна — до 8,63 ± 0,23 ммоль/л. На тлі комбінованого лікування у хворих на ЦД 2-го типу відзначалися зниження маси тіла на 1,18 кг, а також тенденція до зниження індексу маси тіла з 31,49 ± 1,08 кг/м² до 29,98 ± 0,76 кг/м². Рівень імунореактивного інсуліну становив після лікування в першій групі 14,08 ± 1,83 мкОд/мл (при початковому 21,11 ± 2,03 мкОд/мл), індекс HOMA-IR — 3,14 ± 0,21 (проти початкового 6,28 ± 1,42). Вірогідне зниження показників вуглеводного обміну, інсулінорезистентності можна оцінювати як позитивну динаміку завдяки комбінованому лікуванню. Висновки. З огляду на отримані переваги подвійної терапії в лікуванні хворих на ЦД 2-го типу відповідно до загальноприйнятої покрокової терапії на другому етапі пацієнтам, які отримують метформін і не досягли цільового глікемічного контролю, доцільно призначати препарат вілдагліптину. Комбінована терапія вілдагліптином у поєднанні з метформіном забезпечує комплексну дію на чинники ризику серцево-судинних захворювань у вигляді запобігання розвитку гіперінсулінемії та зниження інсулінорезистентності.

Як цитувати

Pankiv, V. «Ефективність і патогенетичне обґрунтування застосування вілдагліптину у хворих на цукровий діабет 2-го типу». Міжнародний ендокринологічний журнал - Mìžnarodnij endokrinologìčnij žurnal, вип. 15, вип. 7, Грудень 2019, с. 529-34, doi:10.22141/2224-0721.15.7.2019.186055.

Номер

Том 15 № 7 (2019)

Розділ

Оригінальні дослідження

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.

Наше видання використовує положення про авторські права CreativeCommons для журналів відкритого доступу.

Автори, які публікуються в цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:

Автори зберігають за собою права на авторство своєї роботи і надають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License, яка дозволяє іншим особам вільно поширювати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та оригінальну публікацію в цьому журналі.
Автори, направляючи до редакції (видавця) матеріал для публікації, погоджуються з тим, що редакції (видавцю) передаються права на захист та використання даного матеріалу, в тому числі такі охоронювані об'єкти авторського права, як фотографії автора, малюнки, схеми, таблиці тощо, у тому числі на відтворення в пресі та в мережі Інтернет; на поширення; на переклад рукопису на будь-які мови; експорт та імпорт примірників видання зі статтею авторів з метою поширення, доведення до загального відома.
Зазначені вище права автори передають редакції (видавцю) без обмеження терміну їх дії та на території всіх країн світу.
Автори гарантують наявність у них виключних прав на використання переданої редакції (видавцю) матеріалу. Редакція (видавець) не несе відповідальності перед третіми особами за порушення даних авторами гарантій.
Автори зберігають право укладати окремі угоди на неексклюзивне поширення роботи в тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному архіві установи або публікувати в складі монографії), з умовою збереження посилання на оригінальну публікацію в цьому журналі.
Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад в інститутському сховищі або на персональному сайті) рукописи опублікованої роботи, так як це сприяє продуктивної наукової дискусії і позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування статті.
Права на статтю вважаються переданими авторами редакції (видавцю) з моменту публікації матеріалу друкованої або електронної версії видання. Перепублікація матеріалу, опублікованого у виданні, іншими фізичними та юридичними особами можливе лише з дозволу редакції (видавця), з обов'язковим зазначенням повного бібліографічного посилання.