Теорія експериментального навчання

Анотація

Підтверджено, що формуючий експеримент – це метод наукового психолого-педагогічного дослідження та сам процес шкільного навчання, це, насамперед, практика шкільного навчання і виховання, і лише потім, у другу чергу, він може розглядатися як науковий метод. Показано, що сама практика шкільного навчально-виховного процесу, стаючи експериментальною, набуває додаткової функції – функції наукового методу психолого-педагогічного дослідження. Встановлено, що перетворення схеми факторного планування в особливий предмет засвоєння учнями структурних характеристик учбової діяльності й організація з ними активних навчальних дій є умовою продуктивної самостійної побудови учнями своєї власної учбової діяльності і відповідає педагогічним цілям формуючого експерименту. З’ясовано, що за допомогою індивідуального формуючого експерименту відкриваються закономірності формування особливостей учбової діяльності в умовах індивідуального навчання. Встановлено, що формуючий експеримент дозволяє вивчати й оцінювати не тільки те, що вже існує, але і те, що повинно існувати, тому що він дозволяє вивчати явища в найбільш сприятливих для їхнього розвитку умовах (можна навіть сказати, що в найбільш природних умовах). Показано, що формуючий експеримент у своєму розвитку пройшов певний шлях, було виявлено, що мнемічна діяльність і її формування проходить два етапи: спочатку відбувається оволодіння розумовими операціями як самостійними діями, потім – як засобами мнемічної діяльності. Підтверджено, що подальший розвиток формуючого експерименту був пов’язаний з реалізацією загальнотеоретичного положення про нерозривний зв’язок психічної і зовнішньої предметної діяльності в конкретно-психологічних дослідженнях.