Спілкування як комунікація, взаємодія і діалог із Іншим: суб’єктний підхід

Автор(и)

  • І.М. Омельченко

DOI:

https://doi.org/10.32626/2227-6246.2015-28.%25p

Ключові слова:

спілкування, комунікативна діяльність, комунікація, взаємодія, діалог, суб’єкт, затримка психічного розвитку.

Анотація

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню вивчення спілкування як комунікації, взаємодії і діалогу із Іншими у дітей середнього дошкільного віку та на етапі переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку із типовим і затриманим розвитком у руслі суб’єктного підходу. Автором визначено зміст категорій «комунікативна діяльність», «спілкування, «комунікація», «взаємодія» і «діалог». У процесі теоретичного аналізу виокремлено три основні елементи спілкування як діяльності – суб’єкт, активність, об’єкт і визначено розуміння їх структурного зв’язку. Розглянуто спілкування через призму видів комунікативної діяльності, які є містким поняттям, що охоплює процеси комунікації й взаємодії суб’єктів, у ролі яких можуть виступати окремі особистості та групи, реальні та уявні партнери. Визначено, що в суб’єкт-суб’єктному типі відносин Інший розглядається не як об’єкт, а як подібна до себе особистість, наділена суб’єктивністю. При цьому ставлення до іншої особистості персоналізоване, а Інший за таких обставин виступає в якості кінцевої мети, а не засобу для реалізації певних особистих завдань. Висвітлено, що найпоширенішою формою комунікації і взаємодії є діалог. Розкрито, що комунікація і взаємодія ініціюється при необхідності вирішення будь- якої проблеми, що виникла, а в діалозі проблема переноситься в нове смислове поле, з’являється можливість побачити її з інших позицій. Окреслено специфіку реалізації зовнішнього та внутрішнього діалогів у спілкуванні суб’єктів. З’ясовано, що зовнішній діалог визначається як форма суб’єкт-суб’єктної комунікації і взаємодії, при якій різні смислові позиції в спілкуванні розвиваються і здійснюються різними мовцями, а внутрішній діалог – один із способів перетворення суб’єктом емоційно насичених, особистісно та інтелектуально значущих смислів свідомості.

Посилання

Васюра С. А. Коммуникативная активность человека: общение с другими людьми и с собой / С.А. Васюра // Вестник

Балтийского федерального университета имени И. Канта. –

– № 11. – С. 51–59.

Каган М.С. Глобализация культурных процессов: становление диалогического мышления / М.С. Каган // Глобализация: синергетический подход. – М., 2002. – Ч.2. –

С.381.

Каган М.С. Искусство и общение / М.С. Каган // Системный

подход и гуманитарное знание: избранные статьи. – Л. : Издво Ленингр. ун-та, 1991. – С. 261–263.

Каган М.С. Мир общения. Проблема межсубъектных отношений / М.С. Каган. – М. : Политиздат, 1988. – 319 с.

Кучинский Г. М. Диалог и мышление / Г. М. Кучинский. –

Минск : Изд-во БГУ, 1983. – 190 с.

Кучинский Г. М. Психология внутреннего диалога / Г.М. Кучинский. – Минск : Университетское, 1988. – 206 с.

Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма

субъектности / В.А. Петровский. – Ростов н/Д.: Изд-во «Феникс», 1996. – 512 с.

Россохин А.В. Рефлексия и внутренний диалог в изменённых

состояниях сознания: Интерсознание в психоанализе /

А.В. Россохин. – М. : «Когито-Центр», 2010. – 304 с.

Рягузова Е.В. Социальная психология личностных репрезентаций взаимодействия «Я и Другого» / Е.В. Рягузова. –

Саратов : Научная книга, 2011. – 304 c.

##submission.downloads##

Як цитувати

Омельченко, І. (2019). Спілкування як комунікація, взаємодія і діалог із Іншим: суб’єктний підхід. Збірник наукових праць "Проблеми сучасної психології", (28). https://doi.org/10.32626/2227-6246.2015-28.%p