Соціальний інтелект учителя як чинник стимулювання пізнавальних інтересів учнів

Анотація

Мета статті – провести експериментальне дослідження соціального інтелекту вчителя як чинника стимулювання пізнавальних інтересів учнів.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення, а також емпіричні методи, зокрема, констатувальне дослідження й формувальний експеримент. Для діагностики рівня розвитку соціального інтелекту нами застосовано «Методику дослідження соціального інтелекту» Дж. Гілфорда та М. О’Саллівена в адаптації О.С. Михайлової.

Результати дослідження. Отримані дані свідчать про те, що жінки (вчителі природничо-гуманітарного циклу) мають більшу чутливість до характеру та різних проявів людських взаємостосунків і здатні виявляти неабияку рольову гнучкість щодо ситуації, яка виникає. Це пояснюється тим, що виховання в парадигмі «любові» (захоплення) до природничо-гуманітарних дисциплін сприяє розвитку в жінок стилю, спрямованого на емоційну чутливість, комунікативну сумісність. У чоловіків, навпаки, заохочується розвиток здатності приховувати й пригнічувати свої почуття, тобто, заохочується емоційна стриманість, змагальність, активність, здатність до контролю ситуації.

Визначено, що якщо говорити, зокрема, про соціальний інтелект і його роль у педагогічній діяльності, то останню слід аналізувати в аспекті впливу на її продуктивність, ефективність і умови оптимізації. При цьому слід зазначити, що у педагогічній діяльності поняття «продуктивність» розглядається з двох позицій: як функціональна і психологічна продуктивність. Функціональними продуктами діяльності педагога є чітко вибудована система дидактичних методів і прийомів, базовими актуалізаторами яких є комунікативні вміння, а психологічними – новоутворення особистості учня, рівень соціальної адаптації, які сприятимуть становленню соціального інтелекту.

Висновки. З урахуванням специфіки кожного конкретного об’єкта педагогічна діяльність вибудовується за законами здійснення комунікації. У будь-якій класифікації структури спілкування на першому плані постає його когнітивний аспект, який значною мірою зумовлює продуктивність педагогічної діяльності. В емпіричному дослідженні виявлено закономірності впливу рівня продуктивності діяльності на розуміння поведінки партнера по спілкуванню, що свідчить про актуалізацію соціального інтелекту. Нами встановлено, що педагоги з низьким рівнем продуктивності педагогічної діяльності здатні сприймати лише зовнішні прояви поведінки партнера по комунікації, не аналізуючи його цілі та мотиви. Разом із тим, педагоги з високим рівнем продуктивності педагогічної діяльності здатні розуміти глибинну сутність особистісно-інтеграційних властивостей індивіда, виявляючи цілі й мотиви його поведінки.

Доведено, що продуктивність педагогічної діяльності безпосередньо залежить від ефективності пізнання педагогом особистості учнів, тобто соціально-перцептивних особливостей як учителя, так і школярів.

На нашу думку, соціальний інтелект педагога актуалізується завдяки механізмам пізнання педагогом особистості учня. Одним із таких механізмів є педагогічна соціально-перцептивна стереотипізація. Нами встановлено вплив оцінних еталонів-стереотипів на соціально-перцептивну стереотипізацію. Доведено, що негативний вплив на міжособистісну взаємодію в педагогічному процесі мають стереотипи, які набувають абсолютного, незмінного характеру, але якщо для педагога домінуючими є суб’єктивні оцінні стереотипи, і вчитель орієнтується на їх зміст із метою власне суб’єктивної оцінки особистості учня, то згодом цей механізм педагогічної діяльності фасилітуватиме вивчення особистості з професійної точки зору. Своєю чергою, все це свідчить про неабиякий рівень розвитку соціального інтелекту педагога.