http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/issue/feed Збірник наукових праць "Проблеми сучасної психології" 2021-07-28T10:19:24+03:00 Onufriieva Liana kpnu_lab_ps@ukr.net Open Journal Systems <p>Збірник наукових праць «Проблеми сучасної психології» Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка та Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України включено до Переліку наукових фахових видань України, Категорія «Б», психологічні спеціальності – 053 відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 28.12.2019 р. №1643 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо діяльності спеціалізованих вчених рад від 16 грудня 2019 року та внесення змін до наказів Міністерства освіти і науки України».</p> <p><strong>Видавець:</strong></p> <p>Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України</p> <p>ISSN друкованої версії 2227-6246</p> <p>ISSN онлайнової версії 2663-6956</p> http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237941 Особливості реакцій молодших школярів на успіх і неуспіх у навчальній діяльності 2021-07-28T10:19:24+03:00 Ірина Яворська-Вєтрова irinavetrova009@gmail.com <p><strong><em>Мета дослідження </em></strong><em>– аналіз особливостей вияву реакцій на успіх і неуспіх молодших школярів із різними рівнями навчальних досягнень. </em></p> <p><strong><em>Метод дослідження. </em></strong><em>Із метою дослідження особливостей вияву реакцій на успіх і неуспіх молодших школярів із різними рівнями навчальних досягнень було використано методику «Незакінчені речення». Дослідження проводилося з учнями других</em>-<em>четвертих класів школи. Залежно від результативності навчальної діяльності учні були поділені на три групи: з високим, середнім і низьким рівнями навчальних досягнень. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Констатовано, що найпоширенішою реакцією на успіх є позитивне емоційне переживання й очікування винагороди. Доведено, що учні з низькими навчальними досягненнями навіть у разі успіху діють неконструктивно, їх навички самоконтролю розвинені недостатньо, що провокує «фонову», недиференційовану тривожність. З’ясовано, що школярі, які мають переважно постійний неуспіх (із низьким рівнем навчальних досягнень) або постійний успіх (із високим рівнем навчальних досягнень), у ситуації неуспіху реагують майже однаково: збільшенням негативних, зокрема агресивних, реакцій. Водночас, зі збільшенням віку дітей, зафіксовано становлення більш конструктивної поведінки школярів у ситуаціях неуспіху, появу орієнтації на дійове, активне вирішення проблем. Обґрунтовано доцільність залучення батьків до системи корекційних і розвивальних впливів на дитину з метою забезпечення її конструктивного особистісного становлення. Запропоновано принципи і правила ефективної батьківсько</em>-<em>дитячої взаємодії. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Вивчення такого психологічного феномену, як рівень домагань, на різних вікових етапах, а особливо у молодшому шкільному віці, має особливе значення. Це необхідно для того, щоб максимально індивідуалізувати тактику психологічних впливів і тим самим сприяти гармонійному особистісному зростанню кожної дитини. Розходження між домаганнями і можливостями, успіх чи неуспіх у різних сферах діяльності справляють значний вплив на уявлення дитини про власне Я, її оцінку себе, а також на результативність її діяльності, зокрема учіннєвої. Установлено, що у школярів, які впродовж тривалого періоду переживають невдачі в навчанні, з часом формується байдуже ставлення до цієї діяльності, вона набуває негативного емоційного забарвлення, втрачає особистісну значущість, а отже, втрачається відповідальність за її результати. Урахування індивідуальних і групових особливостей реагування на успіх і неуспіх молодших школярів із різним рівнем навчальних досягнень, опора на зазначені вище принципи та правила взаємодії дозволять вибрати оптимальні форми і методи корекційної роботи з учнями цієї вікової групи та їх батьками.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Яворська-Вєтрова Ірина http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237939 Психологічні ресурси перетворень у самоздійсненні особистості 2021-07-28T10:08:28+03:00 Олена Штепа Olena.Shtepa@lnu.edu.ua <p><strong><em>Мета дослідження </em></strong><em>– емпіричне визначення психологічних ресурсів перетворень у самоздійсненні особистості. </em></p> <p><em>В емпіричному дослідженні використано <strong>методи </strong>психологічного опитування, а також такі методи математико</em>-<em>статистичного аналізу даних, як: регресійний, кореляційний, класифікаційний, дискримінантний, багатофакторний аналіз. Емпіричне дослідження реалізовано за моделлю Нельсона, що уможливливило характеристику шуканих психологічних ресурсів за допомогою їх дискримінування. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>З’ясовано, що рефлексованими психологічними ресурсами у конфігураціях самоздійснення особистості – екзистенційному, особистісному і професійному самоздійсненні – є такі: творчість, робота над собою, уміння оновлювати власні ресурси, когерентність, милосердя, осмисленість життя, вияв емоцій. Інтерпретативні ресурси «творчість» і «уміння оновлювати власні ресурси» є предикторами усіх трьох конфігурацій самоздійснення. Психологічними ресурсами, що модерують співвідношення екзистенційної мотивації як вияву внутрішнього світу людини і життєвих завдань, виокремлено такі, як творчість, робота над собою, когерентність, милосердя, вияв емоцій. Психологічними ресурсами, що є чинниками самоздійснення, самоактуалізації, самореалізації особистості, є творчість, уміння оновлювати власні ресурси, когерентність. Когерентність є чинником для усіх трьох конфігурацій самоздійснення. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Послідовність ресурсної зумовленості перемін у самоздійсненні є такою: спочатку завдяки ресурсу роботи над собою відбувається самоактуалізація, ефектом чого постає екзистенційне самоздійснення як переживання справжнього й авторського життя, що його проживає особистість; далі уміння оновлювати власні ресурси зумовлює переінакшення форм в особистому і професійному самоздійсненні; на завершення переміни ресурс творчості впливає на уможливлення самореалізації особистості. Увесь процес рефлексованих перемін патронується когерентністю як чинником значущості життя, що його проживає особистість, а також її оптимального і здорового функціонування.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Штепа Олена http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237937 Емпіричне дослідження мотивації самоосвіти студентів 2021-07-28T09:55:31+03:00 Наталія Шевченко shevchenkonf.20@gmail.com <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– презентувати результати емпіричного дослідження мотивації самоосвіти студентів. </em></p> <p><strong><em>Методи дослідження. </em></strong><em>Емпіричні: «Методика вивчення мотивації успіху і остраху невдачі А.О. Реана, «Методика вивчення мотивації навчання у закладі вищої освіти» Т.І. Ільїної, «Тест оцінки здатності до саморозвитку та самоосвіти» В.І. Андрєєва, «Опитувальник особистісної орієнтації» Е. Шострома; математико</em>-<em>статистичні методи обробки даних. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Представлено дані вивчення складових мотивації самоосвіти (мотивація досягнення успіху, мотивація навчання, здатність до самоосвіти та самоактуалізація). </em></p> <p><em>Діагностика мотивації успіху й остраху невдачі показала, що у групі студентів першого і третього курсів бакалаврату переважає мотивація на успіх, але не яскраво виражена, а на 1–2</em>-<em>му курсах магістратури більшість студентів мають стійку мотивацію на успіх. Емпіричне дослідження мотивації навчальної діяльності засвідчило, що для студентів основним є мотив «Набуття знань», а мотиви «Оволодіння професією» та «Отримання диплома» знаходяться майже на одному рівні. Це демонструє те, що студенти виявляють допитливість, зацікавленість у здобутті знань, але все</em>-<em>таки засвоюють їх формально. Установлено, що мотивація самоосвіти студентів зростає упродовж навчання – від рівня нижчого за середній (на 1</em>-<em>му курсі рівня вищої освіти «Бакалаврський») – до вище середнього (на 1</em>-<em>му курсі рівня вищої освіти «Магістерський»). Діагностика ступеня самоактуалізації показала, що студенти першого і третього курсів бакалаврату мають середній ступінь самоактуалізації, а першого курсу магістратури – високий, що свідчить про прагнення до розвитку своїх особистісних можливостей. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Результати емпіричного дослідження та кореляційного аналізу складових мотивації самоосвіти підтвердили гіпотезу дослідження у тій частині, що мотивація самоосвіти студентів зростає упродовж навчання; встановлено, що здатність до самоосвіти зумовлює прагнення досягнення успіху та залежить від самоактуалізації.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Шевченко Наталія http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237936 Особливості корекції психомоторних розладів хворих на ішемічний інсульт: психологічний аспект 2021-07-28T09:32:28+03:00 Євген Харченко kharchenko.yevh@gmail.com Ірина Ващенко jarinavv62@gmail.com <p><strong><em>Завдання статті </em></strong><em>– запропонувати авторське розв’язання проблеми визначення біомеханічних законів, що відображають картину розладів психомоторної функції; провести дослідження та проаналізувати отримані дані щодо початкового стану рухової функції пацієнтів з ішемічним інсультом підгрупи «плезія + парез»; запропонувати психологічні принципи розвитку загальних компенсаторних реакцій пацієнта у разі фізичної реабілітації хворих на ішемічний інсульт.</em></p> <p><strong><em>Методи дослідження. </em></strong><em>Використано метод аналізу літературних джерел; метод педагогічного спостереження; психолого</em>-<em>педагогічний експеримент; метод дослідження психоемоційного стану (тест М. Люшера). </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Доведено, що картина розладів психомоторної функції підпорядковується певним біомеханічних законам: 1. Правило перерозподілу функцій ураженої кінцівки. Функціональні можливості ураженої кінцівки підтримувати вагу тіла значно знижуються. Це особливо помітно в період одиночної опори: зменшуються як абсолютні, так і відносні за часовими інтервалами функції одиночної опори, а також тривалість періоду опори. Але таке розвантаження хворого боку повинно бути компенсовано, адже період опори здорової ноги суттєво збільшується. Зміна періодів опори має очевидний наслідок – збільшення на хворому боці часу перенесення, на здоровому – його скорочення. 2. Правило функціонального копіювання рухів іншої особи. Патологічна асиметрія не вигідна організму ні з точки зору енергетики, ні з точки зору механіки. Необхідність підтримувати відносну симетричність функцій правого і лівого боків тіла призводить до такого висновку: здорова сторона тіла (або кінцівка) має неабиякий функціональний резерв, на відміну від хворої, тому зменшення функціональної асиметрії відбувається шляхом наближення зразка функціонування здорової кінцівки до зразка хворої. 3. Правило забезпечення оптимуму в психомоторній діяльності. Функціонування всіх елементів нормального циклу психомоторної діяльності є основою фізіологічної оптимальності індивіда. Будь</em>-<em>які відхилення від фізіологічної оптимальності вимагають включення додаткових адаптивних резервів, які на ураженому боці дещо змінені. Забезпечити хворому оптимальність функціонування можна за рахунок функціонального напруження здорового боку. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Запропоновано психологічні принципи формування загальних компенсаторних реакцій пацієнта у випадку проведення фізичної реабілітації хворих з ішемічним інсультом, а саме: 1) принцип актуалізації дефекту; 2) принцип прогресивної мобілізації компенсаторних механізмів психомоторної діяльності; 3) принцип безперервного зворотного концентрування компенсаторних механізмів психіки особистості; 4) принцип санкціонування компенсаторних механізмів психіки особистості; 5) принцип відносної стійкості компенсаторних механізмів психіки особистості.</em></p> <p><em>Доведено, що у випадку ішемічних інсультів виявляється певна динаміка відновлення локусних розладів. Спочатку відновлюються рефлекторні функції й тонус, а потім з’являються психомоторні дії (глобальні та координаторні сінкінезії), а також допоміжні дії, і, нарешті, відновлюються довільні рухи. </em><em>Для того, щоб почали відновлюватися сухожильні рефлекси і м’язовий тонус, необхідна нормалізація функцій спинного мозку. </em></p> <p><em>Наголошено, що компенсація певних функцій, що мали розлади, заснована на перебудові старого стереотипу і виробленні нового динамічного стереотипу. Важливим моментом компенсації структурно</em>-<em>функціональних розладів у випадку патології психомоторики є активна участь у процесі реабілітації й самого хворого, який має прагнути активізувати системи організму, що зовсім не постраждали або постраждали несуттєво. Було показано, що за рахунок нових – тих, що не постраждали – відділів центральної нервової системи можливою постає перебудова іннервації між антагоністами.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Харченко Євген, Ващенко Ірина http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237933 Особливості взаємозв’язку психологічного клімату та розподілу ролей у сім’ї 2021-07-28T09:05:30+03:00 Олена Фальова alyonafalyova@ukr.net <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– встановити особливості психологічного клімату та розподілу сімейних ролей у сучасних родинах, визначити взаємозв’язки між досліджуваними чинниками. </em></p> <p><strong><em>Методи. </em></strong><em>Дослідження було проведено за допомогою таких тестів, як: Опитувальник РЕА (розуміння, емоційна привабливість, авторитетність) А.Н. Волкова; Шкала сімейної адаптації та згуртованості (FACES–3); Тест на задоволеність шлюбом (Ю.Є. Альошина, Л.Я. Гозман, О.М. Дубовська); опитувальник «Шкала любові та симпатії» (З. Рубін, модифікація Л.Я. Гозмана, Ю.Є. Альошиної); Методика визначення особливостей розподілу ролей у сім’ї (Ю.Є. Альошина, Л.Я. Гозман, О.М. Дубовська). </em></p> <p><em>Аналіз <strong>результатів дослідження </strong>показав відсутність статистично значущої різниці у чоловічих і жіночих показниках рівня сімейної згуртованості, як реальної, так і ідеальної. Однак, із точки зору жінок реальна адаптація у їх родинах вища, ніж вважають чоловіки. На думку жінок, у випадку стресових ситуацій їх сімейна система зможе пристосуватися до нових умов. Чоловіки вважають їх родини менш гнучкими. Але й ідеальна сімейна адаптація, на думку чоловіків, має бути нижча, ніж вважають жінки. Рівень задоволеності шлюбом, тобто ступінь розходження поглядів на ідеальні сімейні адаптацію й згуртованість і реальні характеристики власних родин, у чоловіків вищий, ніж у жінок. За результатами дослідження виявлено, що загалом рівень задоволеності шлюбом у чоловіків вищий, ніж у жінок. Відзначено, що рівень любові у чоловіків також вищий стосовно своїх дружин, ніж у жінок щодо чоловіків. Виявлено значущі прямі та зворотні зв’язки між чинниками психологічного клімату й сімейними ролями, причому чітко визначено різницю в цих взаємозв’язках у жінок і чоловіків. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Можна констатувати, що психологічний клімат – це комплекс психологічних умов, що сприяють або перешкоджають об’єднанню родини, сукупність психологічних станів, настроїв, відносин її членів. Психологічний клімат – не стійке поняття, його створюють члени кожної родини, і саме від їх зусиль залежить, яким він буде. Уміння і бажання розуміти один одного, задовольняти потреби партнера в рівноправності, підтримувати уявлення членів родини про сімейні ролі є складовою психологічного клімату сім’ї.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Фальова Олена http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237906 Система профілактики синдрому госпіталізму в дітей раннього віку з ДЦП 2021-07-27T13:59:59+03:00 Лілія Руденко Lilianic1962@gmail.com Тетяна Сняткова snyatkova74@ukr.net <p><em>Система профілактики синдрому госпіталізму в дітей раннього віку з дитячими церебральними паралічами включає первинну, вторинну й третинну профілактику, що є взаємопов’язаними ланками і забезпечують її успішне функціонування. </em></p> <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– обґрунтувати особливості реалізації системи профілактики синдрому госпіталізму в дітей раннього віку з ДЦП. </em></p> <p><em>Для досягнення зазначеної мети використано такі <strong>методи дослідження: </strong>теоретичний аналіз і синтез основних положень психолого</em>-<em>педагогічної науки з проблеми виникнення та профілактики синдрому госпіталізму в дітей раннього віку з ДЦП; вивчення психологічних засад профілактичної роботи з дітьми раннього віку з дитячими церебральними паралічами; систематизація результатів науково</em>-<em>теоретичного аналізу особливостей профілактичної роботи з дітьми раннього віку з ДЦП. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>З’ясовано, що первинна профілактика передбачає активну роботу з дітьми раннього віку з дитячими церебральними паралічами до появи симптомів госпіталізму з метою запобігання його виникнення. Вторинна профілактика включає в себе роботу команди фахівців різних профілів, що спрямована на попередження загострення госпіталізму в дітей, коли вже наявні його прояви. Третинна профілактика спрямована на попередження повторного виникнення госпіталізму на тлі відновлення пізнавальної та соціальної активності дітей раннього віку з ДЦП. Відповідно до завдань дослідження побудовано модель системи профілактики синдрому госпіталізму в дітей раннього віку з ДЦП, виокремлено напрями, умови та сфери реалізації заходів первинної, вторинної й третинної профілактики. У процесі обґрунтування системи профілактики вказано, якими фахівцями різних профілів виконуються основні напрями діяльності у межах первинної, вторинної й третинної профілактики синдрому госпіталізму в дітей раннього віку з дитячими церебральними паралічами.</em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Основною умовою успішності системи профілактики госпіталізму в дітей раннього віку з ДЦП є систематичний підхід до її проведення, послідовна реалізація завдань первинної, вторинної й третинної профілактики.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Руденко Лілія, Сняткова Тетяна http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237901 Удосконалення письма як шлях становлення креативності студентів 2021-07-27T13:16:42+03:00 Олександр Набочук nab_ol@ukr.net <p><strong><em>Мета дослідження </em></strong><em>– виокремити чотири підходи до визначення сутності творчості залежно від того, який із чотирьох аспектів цієї проблеми є у даному випадку домінуючим: середовище, у якому здійснюється творча діяльність; творчий продукт; творчий процес; творча особистість, її характеристики. </em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно</em>-<em>функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Проаналізувавши різні підходи, ми пропонуємо таку класифікацію визначень творчості: </em></p> <p><em>1) визначення, що враховують новизну як основний критерій творчості. Зокрема, можемо вказати, що характеристику «продукування чогось нового» фактично включено у ці визначення. Однак, до опису самої новизни ми підходимо по</em>-<em>різному. Так, ми вважаємо, що зовсім не важливо, чи визнає суспільство певну ідею новою, а важливим є те, щоб вона була новою для самого творця. Також ми вважаємо, що новизна повинна фіксуватися в термінах культури, тобто визнаватися сучасниками; </em></p> <p><em>2) визначення, у яких творчість протиставляється конформності. До них належать визначення, які, протиставляючи творчість конформності, наголошують на значущості привнесення оригінальності, нового погляду на проблему тощо. До таких визначень відноситься й розуміння творчості, яке передбачає, що творча людина звільнена як від конформізму, так і від нонконформізму; </em></p> <p><em>3) визначення, що орієнтуються на творчий процес. Так, ми наголошуємо на важливості для людини творчо мислити й розглядаємо творче мислення як процес бачення чи створення взаємозв’язків між предметами, явищами, об’єктами як на свідомому, так і на несвідомому рівнях. Ми виокремлюємо чотири етапи творчого процесу: підготовка, інкубація, осягнення, перегляд (або аналіз). Відтак, в основу становлення креативності покладено будь</em>-<em>який існуючий метод систематичного навчання суб’єктів творчому мисленню; </em></p> <p><em>4) визначення, які наголошують на важливості розвитку розумових здібностей людини. Так, ми визначаємо творчість з огляду на розумові здібності особистості, що забезпечує творчі досягнення у процесі діяльності. Отже, творче мислення вміщує у своїй структурі дивергентну продукцію, що, своєю чергою, сприяє породженню нової, оригінальної, незвичайної, а, можливо, й унікальної інформації на основі стандартної, добре відомої інформації. Однак, творче мислення не зводиться до дивергентного, адже воно також має на увазі чутливість людини до проблем, здатність до переорієнтування тощо. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Отже, ми запропонували рівні творчості, що формуються в особистості внаслідок становлення здатності до письма. Ми пропонуємо такі рівні творчості: а) експресивна творчість – наприклад, спонтанне малювання дітьми; б) продуктивна творчість – наукові та художні продукти; в) інвентивна, або винахідницька, творчість, коли винахідливість проявляється в матеріалах, методах і техніках; г) інноваційна творчість – покращення шляхом модифікації; д) творчість, що породжує – формулювання абсолютно нового принципу чи припущення, навколо якого можуть виникнути нові ідеї, концепції, теорії та школи.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Набочук Олександр http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237898 Ефективне управління класом як спосіб навчити учнів розуміти літературні твори 2021-07-27T12:51:59+03:00 Наталія Михальчук natasha1273@ukr.net Юлія Данчук uliyadancuk@gmail.com <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– встановити ступінь розуміння школярами літературних творів на основі закономірностей прояву взаємозв’язку перцептивного, контекстуального й інтегративного образів, які формуються на різних етапах осмислення змісту прочитаного твору в ситуаціях розв’язання старшокласниками літературних задач в умовах різноманітного літературного оточення. </em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно</em>-<em>функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. У якості експериментального методу використано метод анкетування (респондентам було запропоновано авторські анкети, метою яких було вивчення якісних характеристик літературного середовища старшокласників). </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>На етапі анкетування діагностовано ступінь розуміння школярами літературних творів завдяки впливу літературного оточення, що визначалося на рівні вивчення думок учнів про</em> <em>літературу, специфіки відображуваної ними літературної реальності, засобів опанування літературною культурою. Визначено, що більшість учнів у відповідях на запитання відкритого типу мали неабиякі труднощі. Це виражалося у таких зверненнях старшокласників до експериментатора: «Я не знаю», «Нам не говорили» тощо. Подібні труднощі свідчили щодо орієнтації на фактичні знання, а не на стимулювання мислення школярів, що загалом відображало переважну спрямованість шкільного навчання. Це підтверджувалося також і тим, що інструкцію експериментатора («У випадках виникнення труднощів у процесі відповіді на складне запитання не відповідати на нього відразу, а подумати і відповісти на нього пізніше») учні, як правило, не виконували в другій її частині. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Доведено, що, читаючи літературний твір, людина спочатку висуває припущення щодо змісту і смислу інформації, потім відбувається розчленування тексту, виокремлення його основних, базових елементів. Визначено, що завдяки мисленнєвій діяльності читач об’єднує ці елементи у єдине структурне ціле. Таким чином реципієнт знаходить смисл інформації певного літературного твору. Тому розуміння слід розглядати як результат мисленнєвої діяльності суб’єкта, внаслідок якого людина активно використовує наявні фактичні знання і тим самим стимулює роботу думки у бажаному для себе напрямку. </em></p> <p><em>Доведено, що розуміння літературного твору може відбутися без активної мисленнєвої діяльності читача. У цьому разі йдеться про так зване розуміння</em>-<em>пригадування, тобто у випадках, коли людина вже читала запропонований твір раніше. За потреби зрозуміти новий, незнайомий для читача твір, розуміння проходить низку етапів і завжди передбачає здійснення активної мисленнєвої діяльності суб’єкта. </em></p> <p><em>Схарактеризовано процес розуміння літературного твору як певний трансіндивідуальний дискурс. У цьому випадку провідними є три основні регістри психіки – Реальний, Уявний і Символічний. Отже, розвиток людських (свідомих) форм відображення дійсності цілком детермінується сферами суспільства і культури.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Михальчук Наталія, Данчук Юлія http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237894 Особливості розуміння молодими людьми новинної інформації з різних типів ЗМК 2021-07-27T12:40:10+03:00 Елена Медведская EMedvedskaja@mail.ru <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– встановити специфіку оцінки та розуміння молодими людьми інформації про поточні події в країні та світі, одержуваної з різних ЗМК (новинні інтернет</em>-<em>портали, соціальні мережі, телевізійні передачі, періодичні друковані видання). </em></p> <p><strong><em>Методи. </em></strong><em>Дослідження здійснено на вибірці студентів у віці від 17 до 23 років (дівчата, n = 120 і юнаки, n = 80). Емпіричне дослідження було спрямоване на вирішення трьох завдань. Перше – побудова ієрархії типів ЗМК за двома критеріями (частота звернення до джерела і ступінь довіри до нього). Вирішувалося це завдання за допомогою методики ранжування і кореляційного аналізу отриманих даних. Друге – аналіз уявлень молодих людей про характеристики інформації, що транслюється різними типами ЗМК. Для їх вивчення був використаний авторський варіант семантичного диференціала. Третє завдання – моделювання категорій свідомості, що опосередковують розуміння молодими людьми інформації з різних типів ЗМК; здійснювалася за допомогою факторизації даних семантичного диференціала. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Установлено, що максимальний ступінь довіри молоді люди демонструють щодо інформації про поточні події, яка отримується з інтернет</em>-<em>порталів, соціальних мереж, а також неформального спілкування. Мінімально вони довіряють повідомленням від представників адміністрації, а також від телебачення та друкованих видань. Порівняльний аналіз профілів оцінок характеристик інформації для різних типів ЗМК (інтернет</em>-<em>портали, соціальні мережі, телебачення і газети) виявив між ними статистично достовірні відмінності (р ≤ 0,01), за винятком інформації інтернет</em>-<em>порталів і друкованих видань. У результаті факторного аналізу зіставлено різну кількість категорій, які опосередковують розуміння інформації з різних типів ЗМК, що демонструє вищу когнітивну складність свідомості молодих людей у сфері цифрових медіа. Зміст трьох провідних категорій для різних типів медіа виявився фактично ідентичним. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Виявлено прямий взаємозв’язок частоти звернення до інформаційного джерела і довіри до змісту повідомлення. У молодих людей присутній високий ступінь довіри до неофіційних джерел інформації і низький – до офіційних. В уявленнях молодих людей інформація з новинних інтернет</em>-<em>порталів переважно впливає на їх когнітивну сферу, а із соціальних мереж і ТБ – на емоційну. Загальним для новин із цифрових і друкованих медіа є кваліфікований підхід до їх створення. Недиференційованість змісту категорій, що опосередковують розуміння інформації з різних типів ЗМК, доводить їх малоусвідомлюваний характер і актуальність зусиль із розвитку самостійності й критичності мислення молодих людей.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Медведская Елена http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237892 Психологічні аспекти використання відео для формування перекладацької компетентності підлітків 2021-07-27T12:26:04+03:00 Ернест Івашкевич ivashkevych.ee@gmail.com <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– презентувати типи відеоматеріалів, що фасилітують становлення перекладацької компетентності підлітків; визначити структурні компоненти готовності учнів до перекладацької діяльності. </em></p> <p><strong><em>Методи дослідження. </em></strong><em>Щодо загальнонаукових методів, то використано такі з них, як індукція, дедукція, аналіз і синтез, методи порівняння та опису, метод обґрунтування тощо. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Розглянуто становлення перекладацької компетентності школярів із позицій культурологічного підходу – як процес формування особистісної позиції індивіда з урахуванням усього різноманіття суб’єктивних і об’єктивних чинників, що передбачає реалізацію стратегій управління особистісними ресурсами, потрібними для здійснення перекладу на найбільш фаховому рівні. Становлення перекладацької компетентності школярів також передбачає формування особистісно значущої позиції, яка розуміється нами як система домінуючих ціннісно-смислових ставлень школяра до соціокультурного оточення, самого себе і своєї діяльності. </em></p> <p><em>Отже, концептуальна модель становлення перекладацької компетентності школярів, на нашу думку, обов’язково включатиме готовність учнів до виконання перекладацької діяльності. Формування готовності до здійснення іншомовного спілкування та перекладу стає необхідною передумовою підготовки школярів, які володіють іноземною мовою,</em> <em>вміють увійти в контакт із представниками іншої культури. Готовність до здійснення іншомовного спілкування та перекладу ми розглядаємо як інтегральне особистісне новоутворення, що передбачає високий рівень знань іноземної мови, лінгвокраїнознавства, а також володіння школярем потрібними комунікативними вміннями та навичками. </em></p> <p><em>Ми відносимо стан готовності переважно до інтелектуально-вольових станів, оскільки його провідними характеристиками є прагнення успішно розв’язувати задачі саморозвитку, самовдосконалення, виявляти творчість і впевненість у розвитку своїх здібностей до здійснення перекладу, що можна розглядати як необхідну умову здійснення вольового процесу прийняття перекладацьких значущих рішень, управління своєю поведінкою та діями задля досягнення мети діяльності. Стан готовності школяра до саморозвитку та самореалізації ми розглядаємо як прагнення особистості до подолання внутрішніх протиріч, станів тривожності й когнітивного дисонансу, творчої реалізації планів і програм самоздійснення. Готовність учня до саморозвитку визначається загальними і спеціальними знаннями, вміннями, навичками, психічними процесами, станами і властивостями особистості, врешті</em>-<em>решт – відповідальністю за результати самовдосконалення й особистісного зростання. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Обґрунтовано, що готовність до здійснення перекладацької діяльності характеризується різним характером взаємозв’язків її структурних компонентів (когнітивного – знання іноземної мови, лінгвокраїнознавчого – лінгвокраїнознавча компетентність, реалізаційного – комунікативні вміння). Розглядаючи готовність школяра до інтеркультурної комунікації як сукупність окремих значущих показників, ми (з урахуванням діагностичних цілей) визначили характеристику різних рівнів розвитку кожного з показників готовності, які розглядаємо як критеріальну основу для дослідження феномену готовності учнів до здійснення успішної інтеркультурної комунікації. Перший (когнітивний) показник розглянуто в контексті цього дослідження як різний рівень опанування іноземною мовою. Фактично, когнітивний показник готовності, на нашу думку, вміщує лінгвокраїнознавчу компетентність особистості, а також комунікативні вміння школяра й особливості їх використання у перекладацькій діяльності.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Івашкевич Ернест http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237889 Проблема розвитку діалогічних якостей пізнавальної діяльності старшокласників у навчальному процесі закладів середньої освіти 2021-07-27T12:05:22+03:00 Едуард Івашкевич ivashkevych.e@gmail.com Ольга Столяренко stolyarenko.ob@gmail.com <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– описати ефективність запропонованої системи формуючих впливів учителя на розвиток діалогічних якостей пізнавальної діяльності старшокласників, яку було визначено на основі порівняння початкового та заключного розділів, зроблених методом семантичного аналізу розв’язання учнями літературних творчих проблем. </em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно</em>-<em>функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у дослідженні нами використано емпіричні методи, такі як експеримент, із метою дослідження ефективності групових форм роботи школярів на уроках. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Показано, що аналіз проблемної ситуації здійснюється лише на поверхневому рівні розвитку діалогічних якостей пізнавальної діяльності старшокласників. Школярі аналізують лише зміст запропонованого завдання, не роблять спроби сконцентрувати власну увагу й увагу інших школярів на проблемності конкретного завдання. Тому судження школярів носять суто поверхневий характер, на їх основі не можна зробити висновки щодо проблеми та на основі цього виокремити шляхи творчого розв’язання задачі. З огляду на це, не можна говорити про наявність у процесі такого обговорення толерантного ставлення до думок партнерів по спілкуванню, оскільки поверхневий характер суджень не надає можливостей для організації продуктивного спілкування старшокласників із метою творчого розв’язання проблемних завдань. </em></p> <p><em>Відповідно до середнього рівня розвитку діалогічних якостей пізнавальної діяльності старшокласників учні пояснюють і роблять спроби обґрунтувати власні точки зору щодо запропонованої їм для розв’язання творчої задачі, при цьому активно співпрацюють із партнерами по спілкуванню, толерантно ставляться до інших думок і до запропонованих партнерами засобів розв’язання задач. Але старшокласники, аналізуючи свої власні висловлювання та порівнюючи їх із судженнями партнерів по спілкуванню, не доводять процес розв’язання творчого завдання до логічного кінця.</em></p> <p><em>Ми говоримо про високий рівень розвитку діалогічних якостей пізнавальної діяльності старшокласників, коли учні чітко обґрунтовують свої позиції, аналізуючи власні точки зору та судження, порівнюючи їх із думками партнерів по спілкуванню. При цьому учні проявляють толерантність щодо інших, навіть зовсім протилежних висловлювань і засобів розв’язання старшокласниками творчих завдань. Школярі активно відстоюють власні позиції, логічно пояснюючи й обґрунтовуючи їх. </em><em>Старшокласники не заперечують проти співпраці з партнерами по спілкуванню в процесі розв’язання проблемних творчих завдань у межах малих мікрогруп і класу загалом. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Доведено, що засобом цілеспрямованого впливу на мисленнєві здібності школярів ми вважаємо розв’язання школярами пізнавальних задач, унормованих у спеціальну систему. </em></p> <p><em>Ми визначаємо мислення як вищий ступінь пізнання. Вважаємо, що розумовий розвиток дитини не можливо аналізувати окремо від психічного розвитку загалом, від інтересів дитини, її відчуттів, тобто від особистісних рис і якостей. Доведено, що розумовий розвиток – це складне явище, що характеризується сукупністю рис та обумовлене низкою причин: змістом знань, які отримує дитина, методами впливу на особистість тощо. Ми вважаємо, що «розумовий розвиток» – складна динамічна система кількісних і якісних змін, що відбуваються в мисленнєвій діяльності людини у зв’язку з віком і збагаченням життєвого досвіду (відповідно до суспільно</em>-<em>історичних умов, у яких живе людина, й індивідуальних особливостей її мислення).</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Івашкевич Едуард, Столяренко Ольга http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237885 Сучасні методи організації самостійної пізнавальної діяльності студентів в умовах дистанційного навчання 2021-07-27T11:44:06+03:00 Юлія Іванеко juliaivaneko@gmail.com <p><em>У статті наголошено на актуальності пошуку та впровадження сучасних форм і методів роботи в умовах дистанційного навчання та широкого використання інформаційних технологій у вищій школі. </em></p> <p><strong><em>Мета дослідження </em></strong><em>– визначити оптимальні форми і методи організації самостійної пізнавальної діяльності студентів в умовах дистанційного навчання. </em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань було використано комплекс таких загальнонаукових <strong>методів дослідження: </strong>теоретичний аналіз та узагальнення науково</em>-<em>методичної психолого</em>-<em>педагогічної літератури, синтез, порівняння, класифікація, систематизація, наукова інтерпретація, моделювання. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>У статті проаналізовано сучасні підходи до з’ясування поняття «самостійна пізнавальна діяльність»; розглянуто психологічні особливості й механізми активізації самостійної пізнавальної діяльності студентів; визначено умови ефективної організації самостійної пізнавальної діяльності студентів; запропоновано авторську технологію для розвитку пізнавальної самостійності, формування позитивної мотивації навчання, навичок самоорганізації та саморегуляції, розвитку рефлексивного мислення ефективними формами і методами навчання. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Установлено, що організація самостійної пізнавальної діяльності студентів сприяє розвитку їх самоорганізації та самоконтролю, творчого пошуку; поглибленню набутих знань і способів їх застосування, рефлексивного мислення, пізнавальної активності, систематизації, узагальнення результатів і відповідальності за їх кінцевий результат. Досліджено, що для формування самостійної пізнавальної діяльності студентів найефективнішими формами і методами роботи є: метод проблемних ситуацій, метод рефлексії, метод дискусії, метод case</em>-<em>study, метод евристичної бесіди, метод мозкового штурму, техніка цілепокладання, проектний метод і навчальні онлайн</em>-<em>технології.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Іванеко Юлія http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237880 Психологічна структура комунікації: науково-методологічний аспект 2021-07-27T11:29:33+03:00 Наталія Гончарук goncharuk.nat17@gmail.com <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– здійснити теоретико</em>-<em>методологічний аналіз психологічної структури комунікації. На основі мети проведено структурно-логічний аналіз комунікації, виокремлено основні її складові та відтворено психологічну модель комунікації. </em></p> <p><strong><em>Методи та методики дослідження. </em></strong><em>Теоретико</em>-<em>методологічне дослідження здійснено на основі структурно</em>-<em>логічного, системного та диференційного аналізу, порівняння, узагальнення, систематизації, наукового моделювання. </em></p> <p><strong><em>Результати та дискусії. </em></strong><em>На основі наукового дослідження з’ясовано сутність поняття «комунікація», визначено найважливіші її ознаки та форми. Виокремлено три основні складові комунікації: комунікативну взаємодію, комунікативну поведінку, комунікативну діяльність. </em></p> <p><em>Шляхом наукового аналізу здійснено структурний аналіз комунікативної взаємодії, що дав змогу виокремити її компоненти і найменші структурні елементи. До основних складових віднесено спілкування та міжособистісні стосунки. Найменшими структурними елементами визначено комунікативну подію як цілісний реалізований епізод комунікації, що передбачає інтерактивно</em>-<em>інформаційний взаємообмін і комунікативну ситуацію як взаємопов’язаний комплекс зовнішніх і внутрішніх чинників, реалізованих у конкретному комунікативному акті. </em></p> <p><em>Окрім цього, у межах дослідження комунікації виокремлено ще два компоненти: комунікативну поведінку як активність соціального характеру, спрямовану на взаємодію між окремими особами, та комунікативну діяльність як соціально</em>-<em>мовленнєву активність, яка має самостійний сенс і мету. Комунікативну поведінку описано як індивідуальну сукупність норм і традицій спілкування окремих особистостей у межах соціальних спільнот. Комунікативну діяльність відображено як активність, що має самостійну комунікативну мету й містить усі ознаки діяльності, такі як цілепокладання та процесуальність.</em></p> <p><em>Під час теоретичного аналізу визначено найменші структурні характеристики. Одиницями комунікативної поведінки означено комунікативний вчинок і комунікативний акт (інтеракцію), найменшими одиницями комунікативної діяльності – комунікативний процес і комунікативну дію. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>На основі проведеного структурного аналізу описано найважливіші показники комунікації, формування яких стало необхідною умовою становлення комунікативних умінь і навичок. Розроблено наукову модель комунікації, представлену в схематичній презентації.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Гончарук Наталія http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237831 Особливості сумісності між спортсменами- ігровиками з різною результативністю командної діяльності 2021-07-27T08:12:05+03:00 Олександр Гаврилович agavrilovich@tut.by <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>полягає в порівняльному аналізі параметрів сумісності (психофізіологічної та соціально</em>-<em>психологічної) спортсменів</em>-<em>ігровиків із різною результативністю командної діяльності. </em></p> <p><strong><em>Методи. </em></strong><em>У дослідженні брали участь спортсмени, які представляють різні ігрові види спорту (футбол, баскетбол тощо). Психофізіологічна сумісність вивчалася за допомогою кінематометричної методики Є.П. Ільїна, методики діагностики темпераменту Я. Стреляу, а також вільної бесіди. Для вимірювання параметрів соціально</em>-<em>психологічної сумісності спортсменів використано такі методики, як: «Соціометрія» в модифікації І.П. Волкова; методика «Ставлення до тренувальної та змагальної діяльності» (ОТСД) Ю.А. Коломейцева; методика «Спрямованість особистості» В. Смейкла і М. Кучера в модифікації Ю.А. Коломейцева; методика «Мотиви спортивної діяльності» Е.А. Калініна. Результативність спортивної діяльності розраховувалася за допомогою коефіцієнта успішності гравця, представленого у статистиці змагань. </em></p> <p><em>За своїм змістом дослідження являє собою порівняльний аналіз параметрів сумісності учасників однієї спортивної команди, які відрізняються за показниками результативності їх діяльності. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Порівняльний аналіз виявив статистично достовірні відмінності в різних вибірках спортсменів, а саме: </em></p> <ul> <li><em>в учасників однієї команди, які володіють ідентичними показниками інертності – рухливості нервових процесів, збігалися також їх суб’єктивні оцінки партнерів по грі й високі показники успішності діяльності; </em></li> <li><em>спортсмени, які володіють високим соціометричним статусом у команді, виявилися істотно результативнішими за своїх партнерів по команді з нижчим статусом; </em></li> <li><em>загальна мотивація спортивної діяльності цілком очікувано вірогідно вища в групі високорезультативних спортсменів; при цьому в менш результативних ігровиків переважає спрямованість на себе, а відмінності у вираженості спрямованості на взаємодії в різних групах відсутні. </em></li> </ul> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Емпірично встановлено, що зміст окремих компонентів сумісності (психофізіологічної та соціально</em>-<em>психологічної) істотно відрізняється у спортсменів</em>-<em>ігровиків із різною успішністю спортивної діяльності. Висловлено гіпотезу про опосередкований характер зв’язку між сумісністю в системі «спортсмен – спортсмен» і результативністю командної діяльності.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Гаврилович Олександр http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237827 Специфіка функціонування емоційного інтелекту підлітків із порушеннями інтелектуального розвитку 2021-07-27T07:47:40+03:00 Ольга Вовченко olgawow4enko@gmail.com <p><em>Сучасна спеціальна психологія та педагогіка в Україні спрямовані не лише на збереження набутого досвіду, а й на трансформацію набутих знань із метою створення умов для реалізації особистості з порушеннями розумового розвитку в сучасному соціумі. Усе більшої актуальності набувають дослідження технологій корекційно</em>-<em>компенсаторної роботи з особами, які мають особливості психофізичного розвитку. Актуальність дослідження психологічних аспектів емоційного інтелекту осіб із порушеннями інтелектуального розвитку обумовлюється вирішенням нагальної потреби розроблення ефективних технологій розвитку особистості з особливими освітніми потребами на різних вікових етапах її становлення. </em></p> <p><strong><em>Методи дослідження. </em></strong><em>Складність, малодослідженість і неоднозначність феномену поняття «емоційний інтелект» у підлітків із порушеннями розумового розвитку зумовили вибір методу дослідження – моделювання. Для розв’язання завдань і забезпечення достовірності положень і висновків було використано також специфічні наукові методи дослідження, зокрема, методи психодіагностики. Досліджено один із компонентів емоційного інтелекту підлітків із порушеннями інтелектуального розвитку – емоційний. Використано методику «Тестування здатності до розпізнавання емоцій на основі пантомімічних масок обличчя людини» (адаптація М. Лебедєвої), методику «Визначення здатності до диференціації емоційних станів» (за В. Матвєєвим), бесіди, спостереження. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>У ході психодіагностичних процедур увагу було зосереджено на виявленні стану сформованості емоційного компонента й рівня представленості його показників. Ідеться про такі важливі якісні характеристики, як розпізнавання, диференціація та вербалізація емоцій. За результатами проведеного аналізу підсумовано та встановлено, що емоційний компонент у підлітків із порушеннями розумового розвитку характеризується середнім рівнем сформованості. Це вказує на те, що підлітки здатні до часткового розуміння, аналізу, співставлення емоційних станів із власним досвідом (3–4 стани); часткового визначення, оцінки, вербалізації емоцій (4–5 базових емоцій) та їх психолінгвістичного опису. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>У ході дослідження здійснено спробу встановити специфіку функціонування емоційного інтелекту особистості підлітка з порушеннями розумового розвитку, шляхом виокремлення основних компонентів із метою подальшого впливу на формування особистості досліджуваної категорії підлітків. Зокрема, було досліджено один із компонентів представленої моделі емоційного інтелекту й розглянуто результати дослідження одного з компонентів, зокрема йдеться про емоційний компонент у структурі емоційного інтелекту підлітків із порушеннями інтелектуального розвитку. Визначені компоненти, їх дослідження (емоційного й інших компонентів), установлення показників стану їх сформованості й встановлення рівнів емоційного інтелекту виступають підґрунтям для розроблення у подальшому ефективного психологічного супроводу підлітків із порушеннями розумового розвитку.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Вовченко Ольга http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/237817 Групова діяльність як психологічний чинник розвитку креативності студентів 2021-07-27T04:32:29+03:00 Наталія Антюхова a-natalya@ukr.net Ліана Онуфрієва kpnu_lab_ps@ukr.net <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– дослідити рівень розвитку творчого потенціалу учнів – майбутніх учителів іноземних мов, застосувати розроблену нами програму групової діяльності з метою розвитку креативності респондентів, проаналізувати її ефективність. </em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно</em>-<em>функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення, а також експериментальні методи, зокрема, констатувальне дослідження. Використано такі методики: «Мотивація професійної діяльності» К. Замфір у модифікацїї А. Реана, «Методику визначення спрямованості особистості» (В. Смекало та М. Кучер). Із метою детальнішого опису показника «креативна спрямованість особистості на оволодіння майбутньою професією» нами використано прийом ранжування, основною задачею якого було виявити найбільш значущі критерії педагогічної майстерності, які, на думку респондентів, найбільшою мірою впливатимуть на формування творчого потенціалу вчителя іноземної мови. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Аналіз отриманих результатів показав, що творчий потенціал особистості виявляється і набувається у процесі такої діяльності, що надає цій діяльності проблемно</em>-<em>творчого, пошукового характеру. Емпіричні дані довели, що досвід творчої діяльності повинен бути базовим елементом, з огляду на який може відбуватися становлення й інших його елементів (знання, вміння, ставлення людини до світу тощо). У цьому випадку навчання та виховання студентів із самого початку навчання у закладах вищої освіти буде спрямовано на розвиток їх особистості, а, отже, й на розвиток їх творчого потенціалу. </em></p> <p><em>Отримані нами емпіричні результати довели, що у процесі професійної підготовки студентів у закладах вищої освіти в студентів слід актуалізувати психологічні механізми розвитку креативних рис особистості (активності, рефлексивний механізм, механізми становлення самооцінки, саморегуляції). Так, в основі емпіричного і теоретичного (змістового) абстрагування й узагальнення лежать мисленнєві дії, що контролюються завдяки рефлексивним механізмам. Той, хто навчається, у процесі діяльності займає позицію дослідника, творця, здатного до рефлексивного аналізу власних дій. Оскільки процедура рефлексії тісно пов’язана із самооцінкою та саморегуляцією, то цим процесам у ході навчання, згідно нашої концепції групового навчання, також надається досить суттєве значення. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Доведено, що розвивальний характер навчання значною мірою залежить від засобів і методів отримання індивідами теоретичних знань. Зміст розвивального навчання дидактично побудований за логікою теоретичного мислення (провідна роль належить теоретичним змістовим узагальненням, дедукції, змістовій рефлексії тощо). </em></p> <p><em>До процесуальних характеристик теорії розвивального групового навчання відносяться: </em></p> <p><em>– концепція цілеспрямованої навчальної діяльності, яка відрізняється тим, що спрямована не лише на отримання суб’єктами учіння знань, умінь і навичок, а й на досягнення теоретичного рівня мислення особистості. Її особливостями є: наявність у того, хто навчається, внутрішніх пізнавальних мотивів, що походять від пізнавальних потреб; &nbsp;наявність чіткої мети здійснення свідомої самозміни, розуміння й прийняття індивідами всіх без вибору навчальних завдань; зайняття тим, хто навчається, позиції повноцінного суб’єкта діяльності, здатного до самостійного здійснення всіх етапів цієї діяльності: формулювання мети, планування діяльності, реалізації мети й аналізу (оцінки) результатів діяльності; активне засвоєння теоретичних знань, умінь, навичок, способів здійснення розумових дій, цілеспрямоване планування та виконання дій, оволодіння загальними принципами розв’язання проблемних і творчих завдань (учень займає позицію дослідника</em>-<em>творця); рефлексивний характер аналізу власних дій, досвід творчої рефлексії, що є базовими елементами формування та розвитку особистості; </em></p> <p><em>– проблематизація діяльності – проблемне пояснення педагогом навчального матеріалу, що викликає у тих, хто навчається, неабиякі творчі зусилля креативно презентувати власну думку, формулювати висновки, гіпотези та перевіряти їх у конструктивних діалогах з опонентами; </em></p> <p><em>– використання методу навчальних завдань, який полягає в тому, що розв’язання завдання – не в знаходженні певного висновку, а у відшукуванні загальних способів дії, принципів розв’язання цілого класу аналогічних завдань тощо.</em></p> 2021-07-28T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Антюхова Наталія, Онуфрієва Ліана http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233385 Теоретичні основи психологічної та фізичної реабілітації хворих ішемічним інсультом 2021-06-03T10:26:20+03:00 Євген Харченко kharchenko.yevh@gmail.com Людмила Комарніцька kob-1974@ukr.net <p><strong>Завдання статті </strong>– вивчити особливості розладів психомоторної функції та психоемоційного стану хворих на ішемічний інсульт за даними первинного обстеження; розробити методику фізичної та психологічної реабілітації хворих на ішемічний інсульт на стаціонарному етапі реабілітації залежно від тяжкості ураження психомоторних функцій і особливостей психоемоційного стану; у психолого-педагогічному експерименті оцінити ефективність запропонованої методики фізичної та психологічної реабілітації хворих на ішемічний інсульт на стаціонарному етапі реабілітації.</p> <p>Для розв’язання сформульованих у роботі завдань було використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний метод, структурно-функціональний метод, методи аналізу, систематизації, моделювання, узагальнення. Також у своєму дослідженні нами використано емпіричні методи, такі як спостереження, інтерв’ю, анкетування, метод психомедичного експерименту, тестування (тест М. Люшера).</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>Розроблено «Функціональну методику відновлення рухової функції хворих ішемічним інсультом з урахуванням їх психофізіологічних особливостей», засновану на психологічних принципах поетапності, послідовності та комплексності, а також на максимальному й адекватному психологічному впливові реабілітолога на пацієнта.</p> <p>Запропоновано «Функціональну методику фізичної реабілітації в ранньому періоді ішемічного інсульту». Основними положеннями цієї методики є:</p> <p>1. Стабілізація психоемоційного стану пацієнта: зниження рівня тривожності, підвищення мотивації до занять фізичними вправами з курсу фізичної реабілітації.</p> <p>2. Актуалізація стабільного статичного і динамічного стереотипів пацієнта в усіх вихідних положеннях – від горизонтального до вертикального, з використанням впливу простих, окорухових, тонічних (лабіринтові тонічні рефлекси, симетричний шийний тонічний рефлекс, шийний асиметричний тонічний рефлекс тощо) рефлексів. Відновлення та збереження стресостійкості хворих забезпечується симетричним утриманням проекції загального центру ваги на опорну поверхню в таких вихідних положеннях, у яких стимулюватиметься нормальна належна аферентація суглобів і м’язів. Ідеться про позиції, які послідовно приймає людський організм у процесі вертикалізації: позиція лежачи на спині; позиція лежачи на боці (правому і лівому); позиція лежачи на животі; позиція стоячи навкарачки; позиція стоячи на колінах (із додатковою вертикальною опорою і без опори); позиція стоячи (з додатковою вертикальною опорою і без опори).</p> <p>Доведено, що вихідна позиція стає безпосередньо активованою позицією з витягуванням тулуба. Вона спрямована на підтримку всіх груп м’язів пацієнта, що забезпечується стимуляцією послідовного ланцюжка м’язових скорочень, спрямованих від центру до периферії тіла. Симетричність підтримки вихідного положення пацієнта у процесі заняття постійно коригується (пасивно або активно) з метою стимуляції належної аферентації.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Основними напрямками психотерапії та психокорекції у хворих, які перенесли ішемічний інсульт, є: допомога в усвідомленні пацієнтом його основних потреб, мотивів, настановлень, взаємовідносин; його внутрішніх конфліктів і механізмів психологічного захисту; особливостей його поведінки й емоційного реагування, їх адекватності та реалістичності; корекція настановлень пацієнта; допомога у формулюванні та закріпленні адекватних форм поведінки на підставі особистісних досягнень у пізнавальній, мотиваційній, емоційній сферах; сприяння підвищенню позитивної мотивації на одужання і збільшення активності в боротьбі з хворобою на поведінковому рівні.</p> <p>У ході проведення занять за запропонованою методикою ми досягли стабілізації психоемоційного стану хворого шляхом корекції пізнавальних процесів, які спонукали хворого до дій, що загалом впливали на ефективність усіх реабілітаційних заходів.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Харченко Євген, Комарніцька Людмила http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233384 Психологічний зміст проблеми формування учнів як суб’єктів учіння 2021-06-03T09:53:51+03:00 Наталія Терновик nato4ka66@ukr.net Алла Сімко 7kort@ukr.net <p><strong>Метою дослідження </strong>є проведення експерименту в закладі загальної освіти з метою встановлення ступеня розвитку учнів як Суб’єктів пізнавальної діяльності на основі аналізу змісту внутрішнього спілкування школярів і їх квазіспілкування з романами на різних етапах розуміння їхнього змісту в ситуаціях розв’язання дискурсивних творчих завдань у різноманітному літературному й особистісному середовищі.</p> <p>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. У якості експериментального методу використано авторську анкету «Анкета для школярів».</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>Доведено, що всі рівні позицій суб’єкта концентруються в одному діючому індивіді. Обґрунтовано, що залежно від своєї активності індивід виявляє себе функціонально на одному чи іншому рівні суб’єктності, залишаючись структурно на певному рівні духовності.</p> <p>Показано, що суб’єктність як схильність до відтворення, творення себе у відповідних, а часом і в несприятливих умовах, є універсальною властивістю живої матерії. Власна активність людини якісно перетворюється на кожному етапі онтогенезу, її роль у психічному розвитку зростає в моменти породження психічного змісту. Суб’єктність не виникає раптово і не привноситься ззовні, вона є генетичним наслідком трансформації нижчих форм у вищі завдяки саморозвитку суб’єктного початку в людині, яка активно взаємодіє із зовнішнім світом. При цьому соціальне оточення індивіда як суб’єкта активності відіграє адекватну йому роль зовнішніх чинників, умов, але не детермінант, не причин психічного розвитку тощо.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Отже, суб’єктом психічної активності індивід може вважатися в тому випадку, якщо об’єктом для нього постає його власна психіка в її функціонуванні й розвитку; регуляцію процесів розвитку здійснює сам суб’єкт, а не будь-які зовнішні сили, причому як на свідомому, так і на неусвідомлюваному рівнях (в напрямку від того, що не усвідомлюється, до того, що все більшою мірою усвідомлюється з переходом опанованих форм саморегулювання на підсвідомі рівні). Суб’єктом психічної активності індивід може поставати лише за умов розвитку власних суб’єктних структур і нарощування відповідних потенцій. Доведено, що зрілого суб’єкта психічної активності характеризують його потреби і здатності до: 1) «цілепокладання» свого психічного розвитку і себе як регулятора цього процесу; 2) «вибору», «знаходження», «продукування» психологічних засобів, необхідних для досягнення поставленої мети; 3) «прийняття рішень» щодо того, коли і за яких умов поставлена мета може бути досягнута обраними засобами максимальною мірою; 4) виконання прийнятих рішень; 5) «оцінки» результатів виконання, аналізу причин успіху-неуспіху; 6) «накопичення» індивідуального досвіду, «фіксації» результатів і способів розвитку своєї психіки і своїх суб’єктних якостей.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Терновик Наталія, Сімко Алла http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233381 Імпліцитна теорія свідомості при залежності від психоактивних речовин та в умовах норми 2021-06-03T09:38:32+03:00 Олександр Тельчаров oleksandr.telcharov@gmail.com <p><strong>Мета статті </strong>– порівняти особливості ІТС в осіб, залежних від ПАР, на різних етапах одужання й у групі умовної норми. Дослідження проводилося на 98 особах.</p> <p>За різними параметрами порівнювалися: 1) пацієнти реабілітаційного центру, які мають залежність від алкоголю або / та від інших ПАР і перебувають на ранньому етапі одужання; 2) особи, залежні від алкоголю, які є частиною першої групи; 3) особи, залежні від алкоголю, на пізніших етапах одужання (члени Співтовариства анонімних алкоголіків); 4) особи, які належать до групи умовної норми.</p> <p><strong>Методи. </strong>Використано методику Theory of Mind assessment scale (Th.o.m.a.s, Bosco, Gabbatore, Tirassa &amp; Testa, 2016); Торонтську Алекситимічну шкалу ТАС26, адаптовану в НДІ ім. Бехтерєва (Ересько, Исурина, Кайдановская, Карвасарский, Карпова, Смирнова &amp; Шифрин, 2005); П’ятифакторний особистісний опитувальник 5PFQ, адаптований Хромовим (Хромов, 2000). Для аналізу отриманих даних використано описові статистики, а також непараметричні критерії: U-критерій Манна – Вітні й Тест Колмогорова – Смірнова.</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>Знайдено низку статистично значущих відмінностей між 4 групами, зокрема у структурі ІТС, вираженості алекситимії, а також у силі прояву різних чинників і субчинників за особистісним опитувальником 5PFQ. Установлено ускладненість алокативної перспективи як у пацієнтів реабілітаційного центру, так і в осіб, які перебувають на пізніших етапах одужання та є членами Співтовариства анонімних алкоголіків. Установлено, що ці дві групи не відрізняються за результатами Торонтської алекситимічної шкали, проте водночас в обох групах спостерігаються високі медіанні показники, помірно вищі за верхню межу норми, і статистично значуща відмінність між зазначеними групами та групою умовної норми.</p> <p><strong>Висновки. </strong>ІТС в осіб, залежних від ПАР, вирізняється редукованим розумінням власних переживань, за умови, якщо вживання ПАР триває або припинилося нещодавно, проте відновлюється з плином часу тверезості; при цьому високий показник алекситимії зберігається. Також в осіб, залежних від ПАР, спостерігається ускладнення алокативної перспективи ІТС навіть за умов довготривалої тверезості.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Тельчаров Олександр http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233376 Психологічні підходи до побудови монологу-розповіді 2021-06-03T09:23:08+03:00 Інна Ногачевська innatella@gmail.com Оксана Логвіна oksanalogvina19@gmail.com <p><strong>Мета статті </strong>– визначити комунікативні функції, які виконує монологічне мовлення; описати характеристики монологічного мовлення; показати психологічні підходи до побудови монологу-розповіді.</p> <p>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>Ми розрізняємо певні психологічні підходи до побудови монологу-розповіді. Перший підхід є герменевтичним. Герменевтика вбачає в розумінні інтерпретацію людини, яка сприймає художній текст автора; в основі цього процесу покладено уяву й інтуїцію реципієнта, що дає змогу йому не лише розкрити задум автора, а й відчути процес створення тексту. Зазначено, що процес розуміння як побудова смислів відбувається шляхом актуалізації рефлексії, найважливішого джерела досвіду, що дозволяє людині удосконалювати її особистість.</p> <p>Наступний напрямок є психолінгвістичним. Доведено, що цей напрямок дослідження розуміння тексту безпосередньо пов’язаний із розумінням мовлення. Сформульовано основні положення, які в подальших психолінгвістичних і когнітивних дослідженнях були експліковані в таких аспектах: 1) діяльнісна основа мовлення, тобто її екстралінгвальні характеристики; 2) внутрішнє мовлення, або універсальний предметний код; 3) поняття значення й смислу.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Показано, що для побудови монологу-розповіді базовим є когнітивний підхід. Визначальною ознакою цього підходу стало положення про те, що мова є лише незначною частиною цілісного явища, яке співрозмовники намагаються пізнати. Процес пізнання відбувається на основі комплексної взаємодії процесів пам’яті, фізіологічних властивостей людини, її знань про світ, соціального контексту висловлювань, способів взаємодії всієї діяльності особистості загалом та організації всіх типів знань зокрема.</p> <p>Когнітивний підхід характеризується двома основними чинниками: 1) зміщення уваги дослідників від об’єкта (тексту) до суб’єкта («я – адресант»; «я – адресат»; «я – читач»); 2) зміщення уваги від чітко виявлених мікроодиниць, які розглядаються ізольовано, до одиниць, що вирізняються високим ступенем складності. У першому випадку розуміння мовлення розглядається як конструктивна діяльність суб’єкта, що здійснюється на основі його знань; у другому – як залучення складніших одиниць для аналізу розуміння замість порівняно простих повідомлень. Відповідно, поряд із текстом – об’єктом діяльності – слід також активно вивчати суб’єктів-адресантів (адресатів / читачів).</p> <p>Визначено, що рух від значення до смислу визначає сам процес розуміння, у якому ми виокремлюємо декілька інтегрованих етапів, що мають змістову самостійність: психофізіологічне сприйняття фізичного знаку (слова, кольору, просторової форми); впізнання його (як знайомого чи незнайомого); розуміння його повторюваного (загального) значення в мові; розуміння його значення в певному контексті (найближчому чи далекому); активно-діалогічне розуміння (погодження – непогодження), тобто експлікація оціночного моменту в розумінні.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Ногачевська Інна, Логвіна Оксана http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233366 Розвиток творчості вчителя шляхом використання автентичного матеріалу на уроках 2021-06-03T08:10:38+03:00 Олександр Набочук nab_ol@ukr.net <p><strong>Мета дослідження </strong>– показати значення прислів’їв для розвитку творчості вчителя шляхом використання автентичного матеріалу на уроках, що може передбачати: встановлення креативних явищ і властивостей; їх оцінку; окреслення особливостей креативного матеріалу. За допомогою творчого матеріалу можливий розвиток творчої здібності вчителя шляхом використання автентичного матеріалу на уроках.</p> <p>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>Для розвитку креативності вчителя шляхом використання автентичного матеріалу на уроках базовим має бути процедурний підхід. Цей підхід визначає творчу діяльність як суто внутрішній процес, орієнтований на людські ідеї, в результаті існування яких відбувається стимулювання творчої активності вчителя. Автентичний матеріал завдяки своїй «зовнішній формі» сприятиме розвитку творчості вчителя.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Виокремлено рівні перебігу творчої діяльності й запропоновано розглядати цю діяльність із двох позицій: як процес, що відбувається в певний момент часу, і як процес у широкому соціальному й історичному контекстах. З огляду на процесуальний підхід також виокремлено основні характеристики творчого процесу: творчість характеризується як ідіосинкратичний, непередбачуваний процес, що вирізняється несистемністю і випадковістю. У творчому процесі виокремлено такі основні етапи: 1. Підготовка до творчості. Цей етап безпосередньо пов’язаний із бажанням суб’єкта творчої діяльності змінити існуючу соціальну ситуацію, яка за деякими причинами перестала його задовольняти і характеризується свідомими зусиллями з метою пошуку дієвого виходу з проблемної ситуації. 2. Фрустрація у процесі виконання творчої діяльності. Перехід на зазначений етап відбувається в той момент, коли, проаналізувавши весь обсяг інформації, а також опрацювавши всі варіанти розв’язання проблеми, суб’єкт творчості, тим не менше, не знаходить засобів і шляхів для її розв’язання. 3. Інкубація в творчій діяльності. Етап інкубації пов’язаний із несвідомим розв’язанням людиною певної проблеми, в ході чого активізується ліва півкуля головного мозку. 4. Інсайт у творчій діяльності. Інсайт – це короткочасний, але досить емотивний етап творчого процесу, момент надходження у сферу свідомості рішення щодо розв’язання проблеми. Цей етап характеризується бурхливими позитивними емоціями, пожвавленням, іноді навіть ейфорією. 5. Знаходження рішення. Знаходження рішення в результаті верифікації гіпотез є завершальним етапом творчого процесу, в ході якого відбувається перевірка істинності отриманого рішення з використанням логічних засобів, причому інтрига цього етапу постає у можливості помилкової верифікації сформульованих гіпотез.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Набочук Олександр http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233358 Рольові техніки як засіб формування компетентності фахівця 2021-06-03T07:05:34+03:00 Зоя Мірошник miroshnik@kdpu.edu.us Інна Талаш inna1talash@gmail.com <p>У статті подано характеристику структурних компонентів компетентності фахівця закладів освіти, систематизовано техніки, що сприяють їх розвитку.</p> <p><strong>Мета статті </strong>– описати рольові техніки, спрямовані на формування компетентності фахівця закладу освіти.</p> <p><strong>Методи та методики дослідження. </strong>У дослідженні використано метод теоретичного аналізу наукової літератури; метод синтезу; конструктивний метод; метод узагальнення.</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>Перелік рольових технік, спрямованих на розвиток компонентів компетентності, містить як авторські методики, так і модифіковані, що ґрунтуються на теорії поля К. Левіна і теоретичних засадах рольового підходу, поданих у працях П. Горностая. Крім того, пропонуємо використовувати рольові техніки, розроблені й апробовані в межах психодрами Я. Морено й А. Шутцендергер.</p> <p>Систематизовані нами рольові техніки сприяють формуванню в особистості: усвідомлення власної цінності й унікальності («Домінантні ролі», «Побудова рольового атому особистості», «Регіони ролі»); уміння долати негативні наслідки механізму відчуження, що панує в сучасному соціумі, виявляти сильні та слабкі сторони своєї особистості, інтегруючи їх у цілісне Я («Я – це хто?», «Метафора»); здатності долати стереотипи поведінки та корегувати ригідні ролі, виявляти рольові очікування суб’єктів соціальної взаємодії й усвідомлювати власні («Реконструкція», «Взаємодія символічних уявлень»); уміння розвивати спонтанність і креативність (психодраматичні техніки рольової гри та «Чарівний магазин»); компонентів рольової компетентності (моделювання рольових ситуацій і психодраматична техніка «Педагогічна рольова гра»).</p> <p><strong>Висновки. </strong>Отже, запропоновані техніки лише умовно співвіднесені з певними компонентами компетентності фахівця, адже кожна з них більшою чи меншою мірою сприяє розвитку всіх складових компетентності. Тому, на нашу думку, для досягнення оптимального результату доцільно запропоновані техніки використовувати в комплексі, а не ізольовано.</p> <p>У подальших дослідженнях ми плануємо розробити розвивальну програму формування компетентності фахівця з використанням запропонованих рольових технік.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Мірошник Зоя, Талаш Інна http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233355 Психологічні засади розвитку Суверенності підлітків 2021-06-03T06:48:41+03:00 Наталія Михальчук natasha1273@ukr.net Руслан Сімко 7kort@ukr.net <p><strong>Мета статті </strong>– визначити рівні Суверенності особистості й запропонувати їх характеристики.</p> <p>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>Ми вважаємо, що суб’єкт найповніше виявляється у формі суверенної особистості. Суттєвою формою прояву особистості ми називаємо вчинок як логічний прояв суверенності.</p> <p>Ми довели, що суверенність є певним рівнем особистісного розвитку, що досягає якості Суб’єкта психічної активності. Ми називаємо такого суб’єкта Суверенним індивідом, який творить, організовує, регулює, змінює та розвиває свою психіку. В якості суб’єкта психічної активності індивід стверджується через вчинок і у вчинку. Особистість, яка не володіє властивостями суб’єкта, не здатна, на нашу думку, до вияву самостійного вчинку. Ця особистість не може бути названа суверенною. Ми проаналізували причини, за яких це може статися. Серед них – несформованість необхідних механізмів: здатності до цілеутворення і цілепокладання, знаходження та вибору засобів, прийняття і виконання рішень, оцінки та закріплення результатів у досвіді індивіда.</p> <p>Усі перелічені механізми безпосередньо пов’язані з рефлексією. Без неї постає неможливою здатність до вчинку, а отже, і здатність бути Суверенним суб’єктом психічної активності.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Ми вирізняємо три рівні суб’єктності й виокремлюємо їх характерні ознаки. 1. Позицію Моносуб’єкта, у якості якого первинно виступає новонароджений (ми називаємо цю особу Фактичним Віртуальним Суб’єктом), адже його властивості наявні в стадії готовності, але ще не постають як такі, що актуалізовані. Моносуб’єкт зайнятий конкретною справою, ділом чи діяльністю, які оцінюються з точки зору їх ефективності й доцільності. Умови для переходу з першого рівня на другий покладені у спілкуванні з дорослим, що формує діалогічні структури психіки дитини. 2. Характерним для другого рівня функціонування Суверенного суб’єкта є Полісуб’єкт. Останній вирізняється здатністю до присвоєння йому духовних впливів інших людей і, разом із тим, можливостями здійснення фасилітації соціальної взаємодії. Суверенний суб’єкт здійснює вчинки, які породжують поведінку, що підлягає моральній саморегуляції. 3. Третій рівень названий нами Метасуверенним Суб’єктом, який основним своїм завданням визначає здатність до осягнення вищими сутностями буття, демонструє прагнення до подвигу, діянь, що відповідають його розумінню вищого блага.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Михальчук Наталія, Сімко Руслан http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233352 Mотиваційно-смислові профілі хворих на цукровий діабет 2021-06-03T06:36:48+03:00 Людмила Крупельницька krlyuda@gmail.com Ірина Буровська iryna.burovska@gmail.com <p><strong>У вступі </strong>зазначено актуальність проблеми дослідження особливостей мотиваційно-смислової сфери хворих на цукровий діабет: саме ця сфера відіграє провідну роль у формуванні як «здорових», так і «хворобливих» установок хворих.</p> <p><strong>Метою статті </strong>є встановлення, аналіз та опис мотиваційно-смислових профілів хворих на цукровий діабет.</p> <p>Використано такі <strong>методи: </strong>теоретичний аналіз та узагальнення положень, що містяться у психологічній і медичній літературі за темою дослідження; психодіагностичні методи, а саме: тест «Смисложиттєві орієнтації» (Леонтьев, 2000), тест «Діагностика мотиваційної структури особистості» (Мильман, 1990). Також використано методи математичної статистики для аналізу отриманих даних.</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>У дослідженні взяли участь 79 осіб, які перебували на лікуванні у Київському міському ендокринологічному центрі; з них чоловіків – 31, жінок – 48, середній вік – 52,22, σ – 16,61. У 25 осіб було діагностовано цукровий діабет 1-го типу, у 54 – цукровий діабет 2-го типу.</p> <p>Установлено, що узагальнений мотиваційно-смисловий профіль хворих на цукровий діабет відображає середній рівень осмисленості життя, знижений рівень цілей, задовільний інтерес до життя та задоволеність самореалізацією. Низький показник локусу контролю-Я поєднується з достатнім показником локусу контролю-життя: досліджувані вірять у принципову можливість керування життям, однак не вірять у власну здатність його контролювати. Досліджуваним характерно переважання мотивів виживання в умовах хвороби, схильність до відмови від творчої самореалізації й участі у суспільному житті.</p> <p>За допомогою кластерного аналізу виокремлено та проаналізовано 5 кластерів, що містять специфічні профілі хворих на цукровий діабет: «типові»; «осмислені»; «суперечливі ізоляціоністи»; «заклопотані самозбереженням» і «беззмістовні».</p> <p>Проведений аналіз дав змогу зробити <strong>висновки </strong>щодо змісту та рівня мотиваційно-смислових параметрів хворих на цукровий діабет загалом, а також осіб, які увійшли до окремих кластерів. До перспектив подальших розвідок належать пошук зв’язків мотиваційно-смислових профілів з особистісними чинниками, виявлення чинників, що впливають на характер організації мотиваційно-смислової структури у хворих на цукровий діабет.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Людмила Крупельницька, Ірина Буровська http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233350 Психологічні основи зв’язку між автономією студента і мотивацією учіння 2021-06-03T06:07:59+03:00 Ернест Івашкевич ivashkevych.ee@gmail.com <p><strong>Мета дослідження </strong>– показати зв’язок між автономією особистості й мотивацією учіння, забезпечити дослідження підструктур мотиваційного компонента професійної компетентності студентів.</p> <p><strong>Методи дослідження. </strong>Щодо загальнонаукових методів, то використано такі з них, як індукція, дедукція, аналіз і синтез, методи порівняння й опису, метод обґрунтування тощо. Також було використано експериментальний метод: констатувальне дослідження. Застосовано такі психодіагностичні методики, як: тест «Хто Я?» (М. Кун і Т. Мак-Партленд), методики «Мій шлях у професію» та «Піраміда професійного зростання» (М. Ю. Варбан), методику Х. Хекхаузена «Мотиваційні тенденції особистості».</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>Зазначимо, що переважна більшість студентів експериментальних і контрольних груп вважала для себе обов’язковим високо оцінити професійні мотиви навчальної діяльності, хоча насправді небагато хто з них серйозно задумувався над тим, які можливості має висококваліфікований фахівець зі знанням іноземної мови та сформованими навичками здійснення професійної діяльності. Оскільки професійні мотиви навчальної діяльності сприяють досягненню кінцевих цілей навчання, то мотивація великою мірою фасилітуватиме формування професійної спрямованості.</p> <p>Більш значущими для студентів є навчально-пізнавальні мотиви: успішно вчитися, отримувати хороші та високі оцінки з навчальних предметів, бути постійно готовими до занять. У цьому плані варто зазначити, що для студентів із хорошою мовною підготовкою ці мотиви є менш значущими, ніж для студентів із низьким рівнем мовної підготовки. Це можна пояснити тим, що перші почуваються впевненішими з огляду на досягнення успіху в процесі вивчення іноземної мови. Другі ж намагаються виправити своє становище й ліквідувати прогалини в знаннях, які з’явились з тієї чи іншої причини під час вивчення іноземної мови у школі.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Професійне становлення майбутнього фахівця є складним інтегративним процесом, що передбачає використання різноманітних форм, засобів і методів фасилітативного впливу на особистість студента. З метою відбору й обґрунтування доцільності використання таких форм, засобів і методів тощо, в наступних наших дослідженнях доцільно описати концептуальну модель професійного становлення майбутнього фахівця. Ця модель, своєю чергою, вимагає спеціальної розробки, опису й аналізу її складових у силу, насамперед, своєї цілісності, багатокомпонентності та поліфункціональності.</p> <p>Сутність категорії «професійне становлення» може бути виявлена у парадигмі її зіставлення з фундаментальними науковими категоріями «розвиток» і «формування». Розвиток визначається як об’єктивний процес внутрішнього послідовного кількісного і якісного особистісного змінювання. Професійне становлення передбачає включення людини у функціонування нового соціального середовища, що характеризується певними нормативами спілкування, поведінки, цінностями, морально-етичними нормами тощо. Міжособистісні відносини, що складаються у професійному колективі, багато в чому визначають хід професійної адаптації людини, формування її соціального статусу. Тому до складових професійного становлення мають бути включені й соціально-психологічні особливості, що визначають місце людини у професійній групі, її соціальний статус.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Ернест Івашкевич http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233302 Сучасні підходи до проблеми розвитку пізнавальної діяльності учнів за способами управління груповою діяльністю 2021-06-02T13:19:47+03:00 Едуард Івашкевич ivashkevych.e@gmail.com Ліана Онуфрієва kpnu_lab_ps@ukr.net <p><strong>Метою статті </strong>є опис сучасних підходів до проблеми розвитку пізнавальної діяльності учнів за способами управління груповою діяльністю, а також дослідження ефективності групових форм діяльності на уроках, що значною мірою визначається рівнем активності мислення учнів.</p> <p>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у статті використано емпіричні методи, такі як експеримент, із метою дослідження ефективності групових форм роботи школярів на уроках.</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>Доведено, що результативність членів початкових груп в індивідуальному розв’язанні задач впливала на успішність спільної роботи школярів. Ці дані дали підстави зробити висновок, що для спільної діяльності школярів під час групової роботи характерні специфічні чинники, що, не зважаючи на рівноцінний склад мікрогруп учнів, призводять до різної ефективності роботи в цих групах, яка, своєю чергою, залежить від ефективності розв’язання проблемної задачі кожним учасником спілкування окремо. Ці чинники необхідно враховувати вчителям на уроках для підвищення рівня знань школярів із навчальних предметів та удосконалення прийомів роботи з учнями в межах здійснення індивідуального підходу до кожного окремого школяра.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Визначено, що ефективність групових форм роботи на уроках у закладах середньої освіти великою мірою визначається рівнем активності мислення школярів, що, своєю чергою, залежатиме від декількох умов: чи отримають учні знання готовими, тобто вчитель повністю пояснює нову тему (але не переказує літературний твір, супроводжуючи переказ єдиним «правильним» поясненням та оцінюванням матеріалу, що іноді трапляється в педагогічній практиці вчителів); чи прагне вчитель шляхом навідних запитань включити у процес вивчення матеріалу самих учнів; чи вивчення нового матеріалу здійснюється у процесі самостійної пошукової діяльності учнів, які, опинившись перед проблемною ситуацією, самі шукають із неї вихід, розв’язуючи таким чином пізнавальну задачу.</p> <p>Доведено, що співробітництво учнів сприяє кращому розумінню і запам’ятовуванню змісту прочитаного, активізації контрольної функції. Трактуючи роль групових форм роботи в навчальному процесі, ми наголошуємо, що дослідження ефективності цієї роботи показує її значні переваги, і до цих пір не було випадку, щоб у нашому експерименті було зафіксовано меншу продуктивність групової роботи, ніж індивідуальної чи спільної.</p> <p>Показано, що для повноцінного засвоєння навчального матеріалу необхідні всі названі вище шляхи. Але для того, щоб учні засвоювали не тільки систему знань, умінь, навичок, але й досвід творчої роботи, необхідно включати їх у процес мисленнєвої діяльності, залучати до розв’язування проблемних задач, які забезпечували б творче застосування школярами набутих знань і вмінь у практичній діяльності та розвиток особистості учня.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Едуард Івашкевич, Ліана Онуфрієва http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233283 Інтолерантність до невизначеності як чинник соціальної тривожності у студентської молоді 2021-06-02T12:19:11+03:00 Наталія Завязкіна nmuz@ukr.net Вікторія Яценко victoriayatsenko@knu.ua <p>Останні декілька десятиліть у клінічній психології не згасає інтерес до вивчення ролі інтолерантності до невизначеності (ІТН) у контексті прояву тривоги та депресії, оскільки в низці досліджень показано, що ІТН є важливим корелятом різноманітних тривожних і невротичних порушень. Утім, на сьогодні мало що відомо про те, наскільки зв’язок між ІТН та соціальною тривожністю залишається стійким щодо впливу культурних чинників.</p> <p><strong>Мета статті</strong> полягає у вивченні того, наскільки інтолерантність до невизначеності пов’язана із соціальною тривожністю в іншому культурному контексті.</p> <p><strong>Методи дослідження</strong>. 86 студентів університету (22 – чоловіки й 64 – жінки) погодилися на добровільну й анонімну участь у цьому дослідженні. Їм було запропоновано відповісти на запитання, що стосуються соціальної тривожності (страх та уникання соціальних ситуацій), страху негативної оцінки, інтолерантності до невизначеності й уникання невизначеності, взятих з опитувальників: «Шкала Либовіца для оцінки соціальної тривоги», «Шкала страху негативної оцінки (коротка версія)», «Шкала толерантності-інтолерантності до невизначеності Баднера», «Шкала загальної толерантності до невизначеності МакЛейна».</p> <p><strong>Результати дослідження</strong>. Результати кореляційного та регресійного аналізу показали прямий статистично значущий зв’язок між униканням невизначеності й соціальною тривожністю, який залишався значущим навіть тоді, коли предиктори було розташовано у зворотному порядку. Водночас цей зв’язок був значущим як для страху, так і для уникання соціальних ситуацій, тоді як страх негативної оцінки виявився статистично незначущим предиктором для останнього.</p> <p><strong>Висновки</strong>. Інтолерантність до невизначеності вносить вагомий вклад у прояви соціальної тривожності, незалежно від страху негативної оцінки, що узгоджується з результатами західних дослідників. Подальші дослідження з репрезентативними вибірками необхідні для експериментального вивчення цього зв’язку й адаптації або розробки сучасних методик для вимірювання інтолерантності до невизначеності.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Наталія Завязкіна, Вікторія Яценко http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/233263 Закономірності психофізичного розвитку дітей раннього віку з неврологічною патологією 2021-06-02T11:28:09+03:00 Iрина Валiтова irvalitova@yandex.ru <p><strong>Мета статті </strong>– описати характеристики і виокремити індивідуальні варіанти психофізичного розвитку дітей із неврологічною патологією в період раннього віку.</p> <p><strong>Методи дослідження. </strong>Для оцінки віку розвитку дітей використано Мюнхенську Функціональну Діагностику Розвитку, в якій виокремлено такі сфери розвитку дитини, як: руховий розвиток, розвиток дрібної моторики, розвиток перцепції, розвиток мови і розуміння мови, соціальний розвиток, сфера самостійності. Поняття «вік розвитку» розуміється як рівень розвитку дитини в кожній сфері. Вибірка дослідження – діти віком від одного до трьох років із неврологічними діагнозами ДЦП (n = 99) і НРОУ ЦНС (n = 201).</p> <p><strong>Результати дослідження. </strong>У дітей показники віку розвитку в усіх сферах зростають зі збільшенням хронологічного віку дитини, що свідчить про динаміку психофізичного розвитку в період від одного до трьох років. Значення показника розбіжності хронологічного віку і віку розвитку збільшується у дітей третього року життя, порівняно з дітьми другого року життя, що означає уповільнення темпу розвитку дітей. На підставі сукупності критеріїв виявлено шість типів профілів розвитку дитини з неврологічною патологією, які представлено в загальній вибірці з різною частотою: найчастіше зустрічаються профілі з істотним зниженням показників розвитку, рідше – профілі з невеликим зниженням показників розвитку, а профіль із перевищенням показників хронологічного віку зустрічається в одиничних випадках. Типи профілів розвитку жорстко не пов’язані з нозологічними категоріями.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Профіль розвитку відображає структуру дефекту в дитини і дає змогу визначити відстаючі й збережені функції, поставити завдання корекційної роботи і визначити зону найближчого розвитку дитини. Установлені закономірності розвитку дитини з неврологічною патологією будуть цікаві лікарям-неврологам, а також мають прикладне значення для роботи з матерями, у яких відсутні уявлення про уповільнення розвитку дитини з віком.</p> 2021-06-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Iрина Валiтова http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/227101 Модель допомоги людям із проблемною харчовою поведінкою та порушеннями ваги 2021-03-17T18:49:37+02:00 Віталія Шебанова vitaliashebanova@gmail.com <p><strong><em>Мета</em> <em>статті</em></strong><em> – </em><em>спираючись</em> <em>на</em> <em>засади</em> <em>синергетичної</em> <em>концепції</em> <em>виникнення</em> <em>та</em> <em>розвитку</em> <em>проблемної</em> <em>харчової</em> <em>поведінки</em> <em>у</em> <em>континуумі</em><em> «</em><em>норма</em><em> – </em><em>патологія</em><em>», </em><em>визначити</em> <em>особливості</em> <em>надання</em> <em>допомоги</em> <em>людям</em> <em>із</em> <em>проблемною</em> <em>харчовою</em> <em>поведінкою</em> <em>та</em> <em>порушеннями</em> <em>ваги</em> <em>на</em> <em>різних</em> <em>фракталах</em><em>.</em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження:</strong> метод аналізу наукової літератури, узагальнення. </em></p> <p><strong><em>Результати дослідження</em></strong><em> показали, що синергетика у сфері психології харчової поведінки має значний евристичний потенціал, який визначає еволюційну методологію терапії та психокорекції з урахуванням феноменів самоорганізації особистості у терапевтичному просторі (автономності, компетентності, власної самоцінності, духовної зрілості тощо). Обґрунтовано, що синергетична методологія є інструментом аналізу нелінійної ситуації розвитку харчової поведінки. Описано, що завдання фахівців полягає в організації допомоги людям із проблемними формами харчової поведінки, спрямованої на пошук ресурсів для нормалізації патернів харчової поведінки та ваги тіла. </em></p> <p><strong><em>Висновки.</em></strong><em> Синергетичні принципи та фрактальні модульні компоненти концептуальної моделі як цілісної системи дають підстави стверджувати, що траєкторія розвитку в точках біфуркації може змінитися за рахунок мобілізації ресурсного потенціалу – активізації захисних і компенсаторних процесів тілесності. </em></p> <p><em>Це дозволяє окреслити можливість підвищення ефективної допомоги людям із проблемними стратегіями харчової поведінки та деформаціями ваги за рахунок: 1) з’ясування особливостей суб’єктивних дискурсів як внутрішніх орієнтирів, що детермінують викривлені патерни харчової поведінки та, відповідно, є мішенями корекції; 2) переосмислення онтологічних проблем існування-буття та значення духовності як ресурсного потенціалу особистості, котра через діяльність духу вдосконалює себе і соціально-культурне середовище; 3) організації профілактичної роботи на етапах латентного й ініціального фракталів з урахуванням чинників впливу; 4) створення мультидисциплінарних бригадних форм, які включають фахівців із різних галузей знань (психологів, педагогів, соціологів, духівництво, медиків різних спеціалізацій тощо); 5) створення індивідуальних програм нормалізації харчової поведінки на підставі загальних принципів і нового підходу до профілактики, корекції та реабілітації людей із проблемними стратегіями харчової поведінки та деформаціями ваги.</em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/227099 Психологічні шляхи надання первинної медичної санітарної допомоги людям, які вживають психоактивні речовини 2021-03-17T17:00:31+02:00 Євген Харченко kharchenko.yevh@gmail.co Денис Куриця deniskouritsa@gmail.com <p><em><strong>Метою статті</strong> є вивчення стану проблеми використання психоактивних речовин і лікування хворих у закладах первинної медико-санітарної допомоги України й інших країн світу. Для роз’язання сформульованих у роботі завдань було використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, методи аналізу, систематизації, моделювання, узагальнення. Також у дослідженні нами використано емпіричні методи, такі як спостереження, інтерв’ю, анкетування, тестування, метод експертних оцінок.</em></p> <p><em><strong>Результати дослідження.</strong> Актуальність надання комплексної первинної медико-санітарної допомоги тим, хто вживає психоактивні речовини, відповідає стратегічному завданню збереження та поліпшення здоров’я громадян України. Проблема вживання психоактивних речовин серед населення різних країн, зокрема України, є однією з найважливіших медичних і соціальних проблем сучасності. На початок 2016 року в Україні в системі охорони здоров’я було зареєстровано 1,7 млн людей, які потребували психіатричної та наркологічної допомоги. Це – майже 4% від загальної кількості населення країни. У структурі психічних розладів у 2015 р. діагностовано найпоширеніші психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин (алкоголю, наркотичних речовин), що становить 58,41% від усіх зареєстрованих випадків. Діагностовано 8,9% розладів здоров’я, пов’язаних зі стресом, невротичними та соматоформними розладами, серед яких було 1,8% ментальних розладів. Серед зареєстрованих у 2015 р. осіб із патологією психіки та поведінки було 62,7% людей працездатного віку. У 2020 р. в Україні на обліку перебувало 1,9 млн осіб, які потребували психіатричної та наркологічної допомоги. Серед цих людей діагностовано 10,1% розладів здоров’я, пов’язаних зі стресом, невротичними та соматоформними розладами, у тому числі 2,3% розладів настрою.</em></p> <p><em>Дані власних досліджень за 2020 рік також свідчать щодо високого рівня використання психоактивних речовин серед молоді: в середньому 86,1% учнів хоч раз у житті вживали будь-які алкогольні напої. У віці 17 років цей показник становить 79,4%, а у 16–17 років він наближається до 88%. </em></p> <p><em><strong>Висновки.</strong> Отримані результати ми великою мірою пояснюємо пандемією COVID-19 у цілому світі. В Україні люди стали вживати більше психоактивних речовин. Слід зазначити, що феноменологія екопсихологічних експедицій і невелика кількість наукових досліджень психічного стану людей під час пандемії COVID-19 дозволили вперше звернути увагу на деякі явища екологічної психології, відомі наукові концепції, що використовувалися. Слід одразу зазначити, що під впливом пандемії COVID-19 поведінка людини набуває досить явних екологічних характеристик. Екоатрибуцію ми розглядаємо як спосіб життя, який забезпечує охорону довкілля, природну доцільність дбайливого ставлення до природи, своєрідну гармонію людини та природи і світу навколо нас. Екоатрибуція, або екоатрибутивна поведінка, передбачають розуміння не тільки збалансованих гармонізацій у просторі природи, але й у життєвому середовищі загалом, а також адекватне включення людської діяльності в парадигму навколишнього середовища, виконання її діяльності, з одного боку, відповідно до законів природи з урахуванням умов існування в суспільстві, з урахуванням пандемії COVID-19 і вироблення власного стилю поведінки, який є природним і життєздатним за таких умов.</em></p> <p><em>Екоатрибутивна поведінка та діяльність передбачають пошук адекватних форм і принципів, особливо для біологічної адаптації та захисту в змінних умовах життєдіяльності. Як ми і передбачали, характерні риси еколого-психологічного стресу, що виявляються в прагненні людини змінити ситуацію, суттєво змінюють як саму поведінку, так і діяльність людей. Особистісно значущий зміст, що зараз формується у разі відсутності практичного досвіду та практичних навичок адаптації до таких переживань і дій, формує, як виявилося, негнучку поведінку. В основу такої поведінки покладено ригідні, торпедні психічні стани, пандемічні або «ковідні» акцентуації, тривогу і страх.</em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/227083 Евристична бесіда як засіб формування підлітка як суб’єкта пізнавальної діяльності 2021-03-17T14:01:09+02:00 Наталія Терновик nato4ka66@ukr.net Олександр Гудима hyduma1979@ukr.net <p><em><strong>Мета дослідження</strong> – обґрунтувати методологічні засади з метою дослідження суб’єктності особистості й емпірично перевірити рівень сформованості суб’єктності школярів у підлітковому віці у процесі організації вчителем евристичної бесіди на уроках в освітньому процесі школи. </em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження:</strong> категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. В якості експериментального методу використано метод анкетування. З метою проведення емпіричної частини дослідження було розроблено авторські анкети як для батьків, так і для вчителів. </em></p> <p><em><strong>Результати дослідження.</strong> Отримані експериментальні дані свідчать про те, що групова робота позитивно впливає на індивідуальну діяльність учнів. У наших експериментах установлено, що продуктивність довільного запам’ятовування слів (відтворення) в умовах присутності інших школярів збільшилася на 3%, а в умовах спільної діяльності – на 25%. Отже, в умовах взаємодії учнів обмін інформацією, спілкування виконують функцію утворення спільного фонду пам’яті. Показовим для підтвердження більшої ефективності групової діяльності порівняно з індивідуальною є результати проведених нами експериментів із розв’язання задач, що вимагають творчого підходу. В цьому дослідженні великій кількості учнів пропонували одну й ту ж саму задачу. Впродовж 30 хвилин, які відводилися на розв’язання задач, жоден з учнів не зміг упоратися з нею, працюючи індивідуально. Потім задача була запропонована групам із тих самих школярів, об’єднаних по 2–3 та 4 учнi. 70% груп знайшли правильний розв’язок, не виходячи за рамки тих самих 30 хвилин. </em></p> <p><em>Практичний досвід застосування групових форм роботи на уроках дав нам змогу дослідити залежність між ефективністю спільної діяльності школярів y процесі групової роботи від ефективності індивідуального розв’язання мисленнєвих задач партнерами по спілкуванню. На уроках групам школярів (по 3–4 учнi в кожній групі) пропонували розв’язати проблемну задачу. Як показник для оцінки ефективності спільної діяльності підлітків у процесі групової роботи ми використовували міру допомоги вчителя учням. У результаті учні були поділені на підгрупи (залежно від того, якої допомоги вони потребували від вчителя у процесі розв’язання проблемної задачі). До першої (кращої) підгрупи увійшли школярі, які показали найвищий рівень ефективності в розв’язанні завдань у процесі спільної роботи, до другої (середньої) – учні, які мають середні показники ефективності, до третьої (гіршої) – тріади з найменшою ефективністю у виконанні завдань. </em></p> <p><em><strong>Висновки.</strong> Окреслені чинники необхідно враховувати вчителям на уроках для підвищення рівня знань школярів із навчальних предметів й удосконалення прийомів роботи з учнями в межах здійснення індивідуального підходу до кожного окремого підлітка. Необхідно підкреслити, що ефективність групових форм роботи на уроках значною мірою визначається рівнем активності мислення школярів, що, своєю чергою, залежатиме від декількох психологічних умов: чи отримують учні знання готовими, тобто вчитель повністю пояснює нову тему (але не розтлумачує завдання досить детально, супроводжуючи обґрунтування єдиним «правильним» поясненням та оцінюванням матеріалу, що нерідко трапляється в педагогічній практиці вчителів); чи прагне вчитель шляхом навідних запитань включити у процес вивчення матеріалу самих учнів; чи вивчення нового матеріалу здійснюється у процесі самостійної пошукової діяльності учнів, які, опинившись перед проблемною ситуацією, самі шукають із неї вихід, розв’язуючи таким чином пізнавальну задачу. </em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/227081 Продуктивний підхід до проблеми фасилітативної інтеракції та розвитку творчості особистості 2021-03-17T13:23:31+02:00 Олександр Набочук nab_ol@ukr.net <p><em><strong>Мета статті</strong> – висвітлити психологічні особливості продуктивного підходу до проблеми фасилітативної інтеракції та розвитку творчості особистості.</em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження:</strong> категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.</em></p> <p><em><strong>Результати дослідження.</strong> Теоретичний аналіз психологічних досліджень із порушеної проблеми дає підстави виокремити декілька основних підходів до вивчення творчості у зарубіжній психології: 1) психодинамічний підхід, що описує творчість через взаємовплив «Воно», «Я», «Над-Я»; 2) біхевіористичний підхід, який розглядає творчість як результат поведінки з чітким дотриманням схеми «стимул – реакція»; 3) прагматичний підхід, що наголошує на можливостях практичного використання людиною творчого продукту і, як наслідок, – виокремленні інших ресурсів творчого використання цього продукту; 4) психопатологічний підхід, що розглядає творчість як побічний продукт психічних розладів особистості; 5) продуктивний підхід, який оцінює творчість з огляду на новизну кінцевого продукту; 6) процесуальний підхід, що розглядає творчість як процес; 7) гуманістичний підхід, який робить акценти на власне самовираженні творця.</em></p> <p><em>Доведено, що представники продуктивного підходу роблять акцент на креативності як вихідному продукті творчої діяльності. Творчими називаються не лише шедеври світової культури і мистецтва, винаходи в техніці, нові концепції в науці, але також й оригінальне оформлення інтер’єру приміщення, незвичний дизайн одягу тощо. Широкий діапазон креативних продуктів має актуалізувати здатність людини до їх диференціації відповідно до рівнів прояву творчості. Отже, представники продуктивного підходу вперше стверджують про рівневий характер творчої діяльності.</em></p> <p><em><strong>Висновки.</strong> Можемо зробити висновок про те, що для більшості досліджень фасилітативної інтеракції характерні такі положення. По-перше, творча діяльність розглядається як потреба людини пристосовуватися до нових умов дійсності. Це – здатність індивіда включати в процес свого життя дещо нове, адаптуватися до зовнішніх умов діяльності, що, як правило, сприяє більшій гнучкості суб’єкта у розв’язанні задач і проблем, підвищує можливість особистісного вдосконалення та зростання. Творча діяльність розглядається як процес винайдення продукту, якого ще не існувало для даної людини (хоча цей продукт уже може існувати в принципі). Характеристиками цих нових продуктів чи процесів є їх новизна, оригінальність, доцільність, валідність, здатність задовольняти власні потреби, адекватність.</em></p> <p><em>Аналіз психологічних особливостей продуктивного підходу до вивчення творчості показує, що цей підхід тією чи іншою мірою редукує творчу здатність людини до прояву її окремих характеристик. Продуктивний підхід пропонує досить оригінальне і збалансоване розуміння креативності, в основу якого покладено положення про універсальність творчості, її доступність для кожного, про роль творчості не лише як способу адаптації людини до зовнішніх умов оточуючої дійсності, але й як інструменту їх якісних змін.</em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/227080 Мисленнєві стилі розуміння творчих математичних задач у процесі їх розв’язування 2021-03-17T13:05:05+02:00 Лідія Мойсеєнко Lmoyseyenko@i.ua Любов Шегда shegda.luba@gmail.com <p><em>Проаналізовано результати досліджень творчого математичного мислення і констатовано доцільність вивчення його індивідуальних відмінностей шляхом аналізу мисленнєвих стилів розв’язування творчих математичних задач.</em></p> <p><em><strong>Мета статті</strong> – виокремити мисленнєві математичні стилі у студентів і проаналізувати вплив стилю на процес розуміння творчої математичної задачі.</em></p> <p><em>Для виокремлення та визначення сутності мисленнєвих математичних стилів було використано <strong>метод</strong> аналізу пошукових дій суб’єктів упродовж розв’язування творчих математичних задач різних класів. У експерименті взяло участь 100 студентів технічного університету, проаналізовано 1000 процесів розв’язування математичних задач.</em></p> <p><em><strong>Результати дослідження.</strong> Констатовано, що мисленнєвий математичний стиль – цілісна система взаємопов’язаних дій, за допомогою яких досягається мисленнєвий математичний результат. Саме ця система відрізняє діяльність у галузі математики однієї людини від такої ж діяльності іншої людини.</em></p> <p><em>Авторами виокремлено три мисленнєві стилі у творчому математичному мисленні студентів: інтегральний, диференціальний, інтегрально-диференціальний.</em></p> <p><em>Установлено, що мисленнєвий стиль проявляється у студентів упродовж усіх мікроетапів процесу розуміння задачі, за допомогою процедур упізнавання старого в новому, прогнозування майбутнього структурних об’єктів задачі, об’єднання розрізнених елементів у ціле. Він є стійким щодо задач різних класів.</em></p> <p><em>Доведено, що різні мисленнєві математичні стилі сприяють актуалізації різних частин умови задачі, визначають різний характер дослідження структурних елементів, призводять до формування різних смислів однієї і тієї ж задачі.</em></p> <p><em>Установлено, що неусвідомлені мисленнєві здогадки мають різний зміст, різну значущість у процесі розуміння математичної задачі студентами з різними стилями математичного мислення.</em></p> <p><em><strong>Висновки.</strong> Мисленнєвий математичний стиль проявляється впродовж усього процесу розуміння математичної задачі, забезпечує різний зміст пошукового процесу, спрямованого на розуміння математичної задачі.</em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/227076 Психологічні механізми розуміння сучасних текстів американських письменників 2021-03-17T12:28:37+02:00 Наталія Михальчук natasha1273@ukr.net Ірина Коваль iryna-koval@i.ua <p><em><strong>Мета статті</strong> – запропонувати психологічні механізми розуміння сучасних текстів американських письменників через визначення стилю роману як складного і багатошарового процесу.</em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження:</strong> категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.</em></p> <p><em><strong>Результати дослідження.</strong> Показано, що ступінь близькості вторинного тексту до вихідного залежатиме від багатьох чинників – рівня розуміння людиною вихідного тексту, очікувань і настановлень читача, рівня читацьких інтересів, цілей читання тощо. Розуміння тексту включатиме його розчленування на відносно самостійні щодо фактичного змісту уривки (текстові елементи) з наступним їх перегрупуванням із метою виокремлення головного та другорядного, тобто встановлення ієрархії смислів.</em></p> <p><em><strong>Висновки.</strong> Запропоновано психологічні механізми розуміння сучасних текстів американських письменників. Першим є механізм децентрації: утримування в свідомості суб’єкта двох суперечливих ідей одночасно і при цьому – збереження можливості діяти, аналізуючи художні твори; створення власних оповідань, розв’язання ситуацій; подолання особистісних егоцентричних проявів; толерантне, неупереджене ставлення до думок і висловлювань партнерів по спілкуванню; перетворення смислу образів, понять, уявлень з урахуванням власної емоційно-когнітивної позиції, точок зору, вчинків, способу життя інших; зміна поглядів і позицій читача при зіставленні власної точки зору з уявленнями і позиціями інших людей тощо. Наступним є механізм емпатії: характер самостійно обраних для психологічного аналізу творів художньої літератури (романтичні, реалістичні, філософські); розпізнавання психічних станів людей, зображених у творах мистецтва (сюжет, портрет, музика, картина, психомистецька ситуація); визначення емоційних станів персонажів літературного твору, партнерів по спілкуванню; конгруентність поведінки у нестандартно-стимулюючих ситуаціях чи ситуаціях когнітивного дисонансу. І, нарешті, останнім механізмом є механізм рефлексії: здійснення взаємозв’язку елементів літературного твору в конструктивну систему; обґрунтування власного ставлення до певної ситуації, її учасників, виявлення особистісних і ситуативних детермінант поведінки суб’єктів ситуації (у тому числі, якщо цими суб’єктами є автор і герої літературного твору).</em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/227067 Особливості класифікації концепту «Таїнство» активними дорослими користувачами Інтернету 2021-03-17T11:19:59+02:00 Елена Медведская EMedvedskaja@mail.ru <p><em><strong>Мета статті</strong> – проаналізувати особливості класифікації абстрактних понять дорослими, які використовують різні джерела інформації: традиційні / друковані й інноваційні / цифрові.</em></p> <p><em><strong>Методи дослідження.</strong> Використано метод опитування з відкритим типом питань як основний інструмент для вивчення вибору переважної системи кодування інформації дорослими. Для реконструкції категоріальної структури свідомості респондентів у розумінні ними поняття «Таїнство» було використано метод семантичного диференціалу. Диференціал включає 40 прикметників, що утворюють 7 категорій свідомості за своєю факторіальною структурою («Оцінка», «Сила», «Активність», «Складність», «Упорядкованість», «Реальність» і «Звичайність»). Вищезазначені категорії були встановлені в попередньому дослідженні осіб різних вікових груп і культур.</em></p> <p><em><strong>Результати дослідження.</strong> Порівняльний аналіз структури категорії та значення концепту «Таїнство» було здійснено у двох групах дорослих: суб’єкти читання й активні користувачі Інтернету. Визначено, що когнітивна складність свідомості користувачів Інтернету нижча, ніж у суб’єктів читання, за двома параметрами: 1) зменшення кількості категорій, що формують концепт; 2) спрощення організації категорії, представленої лише одним полюсом. Для активних користувачів Інтернету зміст поняття «Таїнство» є близьким до «секрету».</em></p> <p><em><strong>Висновки.</strong> Емпіричні дані доводять тенденцію до спрощення категоризації в розумінні абстрактних концептів активних користувачів Інтернету. Це дає підстави позначити нову науково-практичну проблему когнітивної деформації дорослих як вплив Інтернету.</em></p> <p> </p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/227055 Психологічні особливості формування рольової компетентності студентів 2021-03-17T10:43:37+02:00 Маргарита Лисечко ritalysechko@ukr.net <p><em><strong>Мета дослідження</strong> – визначити психологічний зміст поняття рольової компетентності шляхом опису особливостей процесу її формування у студентському віці.</em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження:</strong> категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, узагальнення.</em></p> <p><em><strong>Результати дослідження</strong> показали, що вивчення особливостей формування рольової компетентності студентів слід здійснювати з позиції інтегративного підходу. З’ясовано, що рольова компетентність особистості є комплексною когнітивно-афективно-поведінковою характеристикою особистості, що визначає здатність студента ефективно виконувати роль відповідно до рольових очікувань задля досягнення цілей навчальної діяльності й отримання її результатів. Обґрунтовано структуру процесу формування рольової компетентності студента. Визначено особливості взаємозв’язку між індивідуально-психологічними особистісними характеристиками та здатністю відповідати рольовим очікуванням на етапі професійного розвитку. Сформульовано основні напрямки вивчення рольової компетентності студентів.</em></p> <p><em><strong>Висновки.</strong> Визначено, що рольова компетентність є комплексною характеристикою особистості студента, що має певні структурно- процесуальні особливості формування. Виокремлено процесуальні складові, що відображають етапи її становлення: мотиваційно-смислову; цільову; регуляційну; блок «реакція на невдачу»; мотиваційно-поведінкову; когнітивні й емоційні чинники формування рольової компетентності студентів і власне компетентність. На основі проведеного аналізу було визначено перспективи досліджень, що полягають у подальшому обґрунтуванні зв’язку рольової компетентності з іншими індивідуально-психологічними особливостями особистості студентів, які обумовлюють успішність виконання навчальної діяльності, та вирішенні проблеми розробки ефективних методів професійної діагностики рольової компетентності особистості у студентському віці.</em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/227010 Зміна негативного захисту особистості на успішні стратегії опанування стресом у психолінгвістичному аспекті 2021-03-16T17:31:46+02:00 Олександра Когут Aleksandra13-76@ukr.net <p><em><strong>Мета статті.</strong> На основі теоретичного аналізу когнітивних схем, сценарних матриць деструктивних ігор та їх трансакцій автором зроблено спробу застосувати власний психотерапевтичний метод «Вихід із трикутника С. Карпмана». </em></p> <p><em><strong>Методи та методики дослідження.</strong> Застосовано теоретичний аналіз психотерапевтичних напрямів роботи з проблемою Жертви в психологічній науці. Приділено увагу причинам стресової проблеми, зокрема, звичним способам реакції людини на стрес: схемам, сценаріям, сценарним приписам, сценарним матрицям. Досліджено емпіричні показники ефективності застосування нових методів, серед яких: проєктивна методика О. С. Романової та Т. І. Ситько «Людина під дощем»; діагностика стресу за кольоровими картками Макса Люшера; авторська методика «Діагностика стресостійкості особистості»; метод «Трансактного аналізу» Є. П. Ільїна; метод клінічної бесіди.</em></p> <p><em><strong>Результати дослідження.</strong> Більшість осіб, які мають потребу в розвитку стресостійкості, на початкових етапах актуалізують проблему співзалежних стосунків з агресорами або жертвами й застосовують негативні захисти, що загалом сприяє неадекватним реакціям у стресі. Звільнення від внутрішніх причин залежності, від деструктивних захистів і схем, перехід у стан добровільного спостерігача надають людині можливість самій обирати способи реакцій у стресі, копінг-стратегії, життєві сценарії, планувати майбутнє, жити власним життям. Авторкою здійснено теоретичний аналіз психолінгвістичного аспекту розвитку особистості. Зокрема, досліджено комунікативну поведінку особистості: комунікативно-когнітивні схеми, трансактні сценарні приписи та драйвери. Особливу увагу в дослідженні приділено таким психотерапевтичним напрямам, як психоаналітичний, гештальт-напрям, когнітивно-поведінковий, нейролінгвістичне інтегроване програмування. Вони надали змогу розкрити сутність і зміст психолінгвістичних повідомлень Жертви, Переслідувача та Рятівника.</em></p> <p><em><strong>Висновки.</strong> Про ефективність застосування методу «Вихід із трикутника С. Карпмана» свідчать результати емпіричної діагностики. Спостереження та бесіда надали підстави констатувати таке: пацієнти досягли інтеграції всіх ролей трикутника, рівень самосвідомості розширився, відбулася зміна негативних програм на успішні стратегії опанування стресом, роль Жертви змінено на успішні стратегії опанування стресом. Проективна методика «Людина під дощем» виявила елементи захищеності та відсутність тривожних станів; кольоровий тест М. Люшера – відсутність внутрішнього конфлікту та наявність здорових станів. Апробацію нового методу пройшло понад 100 учасників тренінгу з розвитку стресостійкості особистості. </em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/227004 Психологічні особливості розуміння комунікативної поведінки людей з англомовних країн 2021-03-16T16:23:33+02:00 Ернест Івашкевич ivashkevych.ee@gmail.com <p><em><strong>Метою дослідження</strong> є визначення психологічних особливостей розуміння комунікативної поведінки людей з англомовних країн. </em></p> <p><em><strong>Методи дослідження.</strong> Використано такі загальнонаукові методи, як індукція, дедукція, аналіз і синтез, методи порівняння й опису, метод обґрунтування тощо. </em></p> <p><em><strong>Результати дослідження.</strong> Показано, що розуміння комунікативної поведінки людей з англомовних країн в особистості актуалізується через образ, який є не просто результатом уявлення, але зоровим узагальненням, що супроводжує мовленнєву експлікацію думки реципієнтів завдяки вказівним жестам носія мови. У випадку, якщо вказівний жест виокремлює з усієї парадигми сприймання певний об’єкт, що цікавить реципієнта з навколишнього середовища, передусім, ситуативно, то виокремлення, наприклад, частини цього об’єкта щодо окремо обраного або ж сконструйованого простору свідчить про надситуативне його ставлення до певного об’єкта і створення стійкішого способу існування самого об’єкта, крім його зв’язку з вказівним жестом, тобто з руховою активністю реципієнтів. Таким чином вказівний жест трансформується в парадигму умовного простору, подальші перетворення якого фасилітують появу «вказівного поля» у системі розуміння комунікативної поведінки людей з англомовних країн.</em></p> <p><em><strong>Висновки.</strong> Актуалізація сприймання та розуміння комунікативної поведінки людей з англомовних країн відбувається в умовному просторі, наближеному до реальної життєдіяльності. Ці процеси сприяють тому, що мовленнєва діяльність «групуватиметься» навколо образу і творчих практик. Умовно простір стає парадигмою найбільш значущого і ціннісного змісту, що спочатку уособлював певний образ, спеціально створений носієм мови. Інакше кажучи, виокремлення цього мовленнєвого образу стало підставою для побудови реципієнтами індивідуальної моделі світу. Ритуалізовані реальні дії, що вміщують у своїй структурі «продукцію» всіх видів творчих практик, презентують собою символічну форму первинного образу, який створюється реципієнтами із самого початку сприймання та розуміння комунікативної поведінки людей з англомовних країн.</em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/226990 Особиста доцільність актуалізування психологічних ресурсів 2021-03-16T13:11:58+02:00 Олена Штепа Olena.Shtepa@lnu.edu.ua <p><strong><em>Мета дослідження </em></strong><em>– емпірична характеристика особистої доцільності актуалізування особою власних психологічних ресурсів.</em></p> <p><strong><em>Методи та методики дослідження. </em></strong><em>В емпіричному дослідженні було застосовано методи психологічного опитування, а також такі методи математико-статистичного аналізу даних, як кластерний, регресійний, кореляційний, класифікаційний, дискримінантний аналіз. Емпіричне дослідження реалізовано за моделлю Нельсона, що передбачала дискримінування показників особистої доцільності актуалізування особою власних психологічних ресурсів системною рефлексією та когерентністю.</em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Особистим вмістом чуття когерентності, яке ґенералізує доцільність актуалізування психологічних ресурсів, є переживання і цінності, що надаються системній рефлексії, а саме: аспекти переживання – зусилля і задоволеність, мотиваційні цінності – самостійність і універсалізм. Показниками актуалізування чуття когерентності є персональна ресурсність й уміння особи оперувати власними ресурсами, тобто знати їх, уміти оновлювати і вміщувати. Рефлексований ресурсний контент чуття когерентності складають такі ресурси: позитивні взаємини з іншими, цілі у житті, віра, милосердя, творча діяльність, міркування, фізична активність, упевненість у собі, любов, творчість, віра у добро, робота над собою, відповідальність.</em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Особистий вміст когерентності можна тлумачити як досягнення людиною благополучного авторського способу буття завдяки докладанню власних зусиль. Уміння вміщувати власні ресурси є головним показником актуалізування ресурсів у чутті когерентності, який характеризує прагнення позитивних взаємин з іншими, творчої діяльності та фізичної активності. Особиста доцільність актуалізування психологічних ресурсів розкривається у задоволеності людини докладанням власних зусиль щодо самостійного розуміння милосердного ставлення щодо інших як визначальної цілі власного життя.</em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/226971 Розвиток автономії студента засобами формування його соціального інтелекту 2021-03-16T11:51:07+02:00 Едуард Івашкевич ivashkevych.e@gmail.com Ліана Онуфрієва kpnu_lab_ps@ukr.net <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– охарактеризувати автономну поведінку студентів, окреслити студента як суб’єкта учіння, що дасть нам змогу запропонувати шляхи формування поведінки завдяки стимулюванню розвитку структурних компонентів соціального інтелекту студентів. </em></p> <p><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у дослідженні використано емпіричні методи, такі як констатувальне дослідження та формувальний експеримент.</em></p> <p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Ми вважаємо, що соціальний інтелект педагога вміщує когнітивний, емпатійний і мнемічний аспекти. У попередньому викладі теоретичного матеріалу більшу увагу було приділено мнемічному аспекту соціального інтелекту, тоді як емпатійний аспект, на нашу думку, є не менш важливим. Елементи (або скрипти, фрейми, концепти) емпатійного аспекту соціального інтелекту складають зміст конкретних усвідомлених педагогом образів реальності, які мо­жуть бути і такими, що сприймаються безпосередньо, і такими, які виникають у спогадах й уяві особистості. Специфічна функція емпатійного аспекту соціального інтелекту полягає в тому, що емпатійні фрейми, скрипти, концепти наділяють емоційністю продукти інтелектуальної діяльності, своєрідну картину світу, яка складається у суб’єкта в результаті роботи соціального інтелекту, внаслідок чого світ постає для нього як існуючий у метакогнітивній сфері. Саме тому, на нашу думку, немає сенсу говорити про існування емоційного інтелекту, адже той смисл, який вкладається багатьма дослідниками в це поняття, зафіксований саме в емпатійному аспекті соціального інтелекту. Хоча емпатійний аспект соціального інтелекту не усвідомлюється педагогом, саме він, на нашу думку, забезпечує усвідомлення емоційно-експресивної й емпатійної сторін об’єктів і суб’єктів у міжособистісній взаємодії. </em></p> <p><em>Ми вважаємо, що соціальний інтелект, однозначно, включає декларативні й оперативні (процедурні) знання, які індивід застосовує в реальному житті для інтерпретації подій, створення планів і прогнозування як дій повсякденного життя, так і професійних ситуацій. Ці уявлення, особисті спогади і правила інтерпретації складають когнітивний ас­пект соціального інтелекту. Своєю чергою, мнемічний аспект заповнює набутий людиною досвід, тоді як емпатійні можливості суб’єкта спрямовані на актуалізацію механізмів антиципації у розв’язанні різних проблем соціального життя. </em></p> <p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Доведено, що когнітивний аспект соціального інтелекту включає в себе сукупність досить стійких знань, оцінок, правил інтерпретації подій, поведінки людей, їх взаємовідносин тощо на основі сформованої системи інтерпретацій на мікроструктурному і макроструктурному рівнях. Мікроструктура когнітивного аспекту соціального інтелекту детермінується функціями останнього, а саме пізнавально-оцінною, від якої залежить грамотна обробка й оцінювання інформації, яку сприймає суб’єкт; прогностичною, на основі якої здійснюється планування та прогнозування розвитку міжособистісних взаємодій; комунікативною, що забезпечує ефективність власне процесу спілкування (ця функція пов’язана з адекватним сприйняттям і розумінням партнера по спілкуванню); рефлексивною, яка знаходить своє відображення безпосередньо в самопі­знанні. Своєю чергою, макроструктура когнітивного аспекту соціального інтелекту виявляється у ставленні індивіда до себе як до цінності, ціннісно-смисловій позиції до міжособистісних відносин, а також в актуалізації мотиваційно-ціннісних орієнтацій особистості, аксіологічного ставлення до професійної й інших видів діяльності. Шляхом розвитку автономії студента ми стимулювали становлення у нього когнітивного аспекту соціального інтелекту.</em></p> 2021-03-18T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/215398 Психологічні ресурси особистісної конфіденції: можливості довіри людини до себе й інших 2020-11-02T16:38:42+02:00 Олена Штепа Olena.Shtepa@lnu.edu.ua <p class="Default"><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– з’ясувати ресурси особистісної конфіденції в емпіричний спосіб. </em></p><p><strong><em>Методи. </em></strong><em>Застосовано психологічне опитування з використанням таких методик, як опитувальник персональної ресурсності, опитувальник психологічної ресурсності, тест</em>-<em>опитувальник діагностики показників екзистенціальних ресурсів, анкета чеснот і сил характеру, опитувальник стратегій подолання кризового стану, опитувальник психологічного благополуччя, шкала когерентності, методика визначення (ін) толерантності до невизначеності, методики оцінки та прогнозування психологічного розвитку ситуацій міжособистісної взаємодії, опитувальник рефлексивності, методика довіри / недовіри особистості світу, іншим людям, собі. Застосовано такі методи математико-статистичного аналізу, як Tests of Normality, багатофакторний аналіз, кластерний аналіз методом k</em>-<em>середніх, класифікаційний аналіз, порівняльний аналіз, дискримінантний аналіз. Емпіричне дослідження реалізовано за моделлю Нельсона, оскільки для визначення ресурсів особистісної конфіденції було задано умови, а саме: рівень довіри особи до себе, рівень довіри особи до інших, рівень системної рефлексії, визначеність ресурсного контенту.</em></p><p class="Default"><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Доведено, що пошук людиною недоліків у себе й інших є критерієм її готовності не довіряти як собі, так і іншим. Предикторами уможливлення конфіденції є психологічні ресурси роботи над собою, відповідальності, допомоги іншим, що реалізуються через ресурси як «сили характеру» (відкритість новому досвіду, лідерство, здатність вибачати, чуйність). За результатами емпіричного дослідження саме лідерство як уміння надихати й організовувати себе й інших є головним чинником і предиктором довіри особи до себе й інших людей. </em></p><p class="Default"><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Головними ресурсами уможливлення конфіденції є рефлексовані ресурси, до яких належать психологічні ресурси і ресурси як «сили характеру». Відтак, є підстави визначити «ресурсами зцілення» психологічні ресурси роботи над собою, (розділеної) відповідальності, доброти до інших і допомоги їм, що інтерпретують, а, отже, дають змогу концептуалізувати суб’єкту активність, тобто уможливлюють саморозуміння особистості; а також такі «сили характеру», як відкритість новому досвіду, лідерство, здатність вибачати, чуйність, що дають змогу аргументувати здобуте розуміння. </em></p> 2020-07-08T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/215396 Особливості сприйняття сімейних взаємостосунків і свого місця в сім’ї дитиною із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності 2020-11-02T16:38:37+02:00 Людмила Ширяєва shln_2010@ukr.net Наталія Гончаренко n.a.honcharenko@gmail.com <p class="Default"><strong><em>Метою статті </em></strong><em>є висвітлення результатів проведеного серед дітей молодшого шкільного віку із синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю дослідження особливостей сприйняття ними сімейних взаємостосунків і свого місця в сім’ї. </em></p><p class="Default"><strong><em>Методи. </em></strong><em>Для досягнення поставленої мети та реалізації завдань використано проективну методику «Малюнок сім’ї». У якості критеріїв оцінки малюнків проаналізовано: 1) формальну структуру малюнка; 2) графічну презентацію членів сім’ї; 3) процес малювання. Вибірку дослідження склали діти 6–10 років і їх батьки загальною кількістю 128 осіб: 64 дитини та 64 дорослих. Із батьками проведено структуроване інтерв’ю. </em></p><p class="Default"><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Установлено, що у сприйнятті сімейної ситуації та свого місця у сім’ї дітьми із СДУГ простежуються такі загальні тенденції, як тривожність, почуття неповноцінності, пригніченості, негативне або боязке ставлення до одного з батьків, негативне ставлення до сіблінгів. У сім’ях дітей із СДУГ виявлено поширеність таких видів неблагополуччя, як: сварки між батьками, конфлікти між батьками (або одним із них) і дитиною із СДУГ, між нею та сіблінгами, ігнорування дитини, гіперсоціалізація дитини, гіперконтроль тощо. </em></p><p class="Default"><em>Проаналізовано кількісно та якісно (з ілюстрацією прикладів) графічні характеристики малюнка, що мають символічне значення для визначення задоволення / незадоволення потреб дитини. Показано, що малюнок відображає два вектори переживання дитиною свого місця в сім’ї: «прийняття» та «відторгнення». Більш розповсюдженим виявлено почуття дитиною «відторгнення» у сім’ї, на відміну від почуття «прийняття» (71,8% і 28,1% відповідно). У якості способу «переробки» почуття «відторгнення» діти віддають перевагу «виганяти себе», а не сім’ю, що свідчить про депривацію потреб у близькості, приналежності. </em></p><p class="Default"><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Малюнки сім’ї можуть використовуватися у діагностиці дітей із СДУГ для побудови наступних психокорекційних гіпотез з метою реалізації ефективної психологічної допомоги дитині та сім’ї загалом. </em></p> 2020-07-17T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/215395 Експериментальне вивчення психологічних умов розвитку самостійності старшокласників у плануванні професійних перспектив 2020-11-02T16:38:31+02:00 Наталія Шевченко shevchenkonf.20@gmail.com Наталія Лісянська lisnata1505@gmail.com <p class="Default"><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– висвітлити результати експериментального вивчення психологічних умов розвитку самостійності старшокласників у плануванні професійних перспектив. </em></p><p class="Default"><strong><em>Методи дослідження: </em></strong><em>теоретичні: теоретико</em>-<em>методологічний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми; систематизація й узагальнення наукової літератури з проблеми дослідження; емпіричні: тестування за такими методиками: «Методика вивчення статусів професійної ідентичності» (авт. А. Азбель, А. Грецов); «Багатовимірна функціональна діагностика відповідальності» (авт. В. Прядеїн); «Стиль саморегуляції поведінки» (авт. В. Моросанова); «Діагностка самоактивації особистості» (авт. М. Одинцова, Н. Радчикова); математико</em>-<em>статистичні методи обробки експериментальних даних на базі пакету статистичних програм IBM SPSS</em>-<em>20 (описова статистика, кoрeляцiйний aнaлiз зa критeрiєм Спiрмeнa). </em></p><p class="Default"><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>За допомогою теоретичного аналізу визначено психологічні умови розвитку самостійності старшокласників у плануванні професійних перспектив: особистісна активність; розвиненість саморегуляції; високий рівень відповідальності. </em></p><p class="Default"><em>Вивчення прояву самостійності в плануванні професійних перспектив засвідчило, що більшість досліджуваних старшокласників знаходяться у процесі осмислення і вирішення проблеми вибору професії, водночас уявлення про професійне майбутнє нав’язані ззовні та не є результатом самостійного вибору. </em></p><p class="Default"><em>Вивчення психологічних умов розвитку самостійності в старшому підлітковому віці показало, що для значної кількості досліджуваних підлітків характерні високий і середній рівні особистісної активності. Установлено, що в старших підлітків усвідомлення саморегуляції поведінки у плануванні професійних перспектив проявляється переважно на середньому рівні, тобто потреби в усвідомленому плануванні та програмуванні своєї поведінки не остаточно сформовані, залежні від ситуації та думки оточуючих людей. Зафіксовано нейтральність, ситуативний прояв відповідальності в переважної частки досліджуваних підлітків, що вказує на ситуативну самостійність і необхідність додаткового контролю для гарантії завершення розпочатого. </em></p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>За результатами дослідження статистично доведено, що психологічними умовами розвитку самостійності старшокласників у плануванні професійних перспектив є особистісна активність, розвиненість саморегуляції, високий рівень відповідальності. </em> 2020-07-01T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/215393 Метафоричні асоціативні карти в роботі психолога 2020-11-02T16:38:25+02:00 Віталія Шебанова vitaliashebanova@gmail.com <p class="Default"><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– описати переваги метафоричних асоціативних карт як інструменту роботи психолога. </em></p><p class="Default"><em>Для вирішення поставлених завдань було використано комплекс теоретичних <strong>методів дослідження: </strong>аналіз, синтез, узагальнення матеріалу, представленого у науковій літературі з досліджуваної проблеми. </em></p><p class="Default"><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Проаналізовано психологічні функції метафоричних асоціативних карт. Показано, що реалізація цих функцій дає змогу ефективно використовувати метафоричні карти як діагностичний і психокорекційний інструментарій. Узагальнено цілі вправ на основі метафоричних асоціативних карт. Представлено, що цілі безпосередньо пов’язані з проявом і реалізацією різних психологічних функцій. Зроблено акцент на тому, що правила застосування метафоричних карт є максимально гнучкими і слугують керівництвом для створення бажаного контексту, в якому кожна людина отримує доступ до свого творчого джерела. </em></p><p class="Default"><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Презентовано, що метафоричні асоціативні карти (проектні або психотерапевтичні карти) застосовуються як спеціальний психодіагностичний і психотерапевтичний інструмент у професійній психологічній практиці, в тому числі у діяльності ведучого психологічних груп (для «розігріву» групи, встановлення довірчих відносин між членами групи, діагностики актуальних потреб групи тощо). </em></p><p class="Default"><em>Обґрунтовано, що асоціації, які виникають у людини при описанні карт і коментарів до них, виявляють актуальні стани, переживання і потреби, дають змогу виявляти основні страхи і бажання, внутрішні конфлікти, визначати особистісні риси, життєві стратегії та цілі, особистісний сенс минулого досвіду, «побачити» ресурси (як внутрішні, так і зовнішні). </em></p><p class="Default"><em>Описано, що метафоричні асоціативні карти через метафору (асоціації) дозволяють швидко отримати доступ до психотравмуючої ситуації, що, з одного боку, допомагає виявити незавершені внутрішні процеси, а з іншого – уникнути додаткової ретравматизації. Крім того, метафоричні асоціативні карти створюють безпечний контекст для пошуку і моделювання рішення, запускають внутрішні процеси самозцілення і пошуку свого унікального шляху виходу з кризової життєвої ситуації. </em></p> 2020-08-15T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/215380 Психологічні принципи актуалізації атрибутів фасилітативної взаємодії 2020-11-02T16:38:19+02:00 Наталія Хупавцева natalahupavceva@gmail.com <p><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– визначити ознаки фасилітації, запропонувати функції фасилітативної взаємодії, забезпечити в закладах середньої освіти процес фасилітативного навчання, який базується на евристичній бесіді, визначити додаткові принципи, характерні для системи середньої освіти.</em></p><p class="Default"><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно</em>-<em>функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. </em></p><p class="Default"><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Визначено, що поняття «фасилітація» відображає усвідомлену і цілеспрямовану діяльність як явище, властиве, в першу чергу, викладачеві. Відтак, можна виокремити атрибути фасилітації: 1) діяльність; 2) суб’єкт діяльності; 3) функції суб’єкта; 4) функції діяльності; 5) мотиви діяльності; 6) мета діяльності; 7) способи виконання діяльності; 8) предмет діяльності; 9) метод реалізації діяльності; 10) засоби, актуальні для реалізації діяльності; 11) результат діяльності. Ми вважаємо, що функціями фасилітації є: функція стимулювання; функція актуалізації; функція формування суверенності особистості школяра; функція управління освітнім процесом; функція інтерактивної взаємодії; функція створення творчого освітнього середовища. </em></p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Процес фасилітативного навчання в закладах середньої освіти будується на основі загальних дидактичних принципів (науковість, зв’язок навчання з життям, диференційований підхід до школярів тощо). Проте, можна виокремити й додаткові принципи, характерні для означеної системи освіти: принцип задоволення соціальних і особистих потреб у процесі навчання; принцип взаємозв’язку навчання із самоосвітою впродовж організації навчального процесу і в канікулярний період; принцип взаємозв’язку навчання з майбутньою професійною діяльністю (виходячи зі змісту і характеру функціональних обов’язків учителів); принцип взаємозв’язку навчання з особистісно і професійно значущим досвідом педагога, усвідомлення набутого досвіду як особистісно значущого; принцип міждисциплінарного підходу до конструювання змісту навчального процесу (фасилітативний потенціал різних навчальних дисциплін, їх вплив на вивчення одного навчального предмета); принцип установлення взаємозв’язку навчального процесу і безперервної самоосвіти; принцип актуалізації суб’єкт</em>-<em>суб’єктного навчання школярів, здійснення творчого пошуку розв’язання управлінських завдань, самостійної розробки школярами проєктів, виступів, презентацій, спрямованих на вдосконалення власної навчальної діяльності. </em> 2020-07-14T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/215378 Психологічна компетентність викладача як передумова ефективної розвивальної взаємодії зі студентами 2020-11-02T16:38:13+02:00 Оксана Фурман (Гуменюк) anatoliy_furman@yahoo.com Андрій Гірняк girand@ukr.net <p class="Default"><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– теоретично обґрунтувати й емпірично довести, що рівень психологічної компетентності викладачів</em>-<em>дослідників значно впливає на якість організації та ефективність повноцінної розвивальної взаємодії зі студентами в умовах сучасного ЗВО. </em></p><p class="Default"><strong><em>Методи. </em></strong><em>У ході дослідження автори послуговувалися теоретичними способами пізнання (критичний аналіз, теоретичний синтез, ранжування, абстрагування, критеріальне порівняння, методологічне узагальнення, теоретичне моделювання тощо), а також емпіричними методами фіксації фактологічних даних (закрите анкетування, психолого</em>-<em>педагогічний експеримент, психодіагностичні методики: опитувальник А. Фурмана «Хто підніме папірець?», самоактуалізаційний тест (САТ) Е. Шострома тощо). В експерименті, котрий тривав із вересня 2017 по вересень 2019 рр., взяли участь 65 викладачів і 511 студентів бакалаврату (I–IV курсів) юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету (ТНЕУ). </em></p><p><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Окреслено актуальні завдання й інноваційні шляхи вдосконалення психологічної підготовки викладачів сучасних ЗВО, зокрема розкрито авторський досвід реалізації програми підготовки викладача</em>-<em>психолога</em>-<em>дослідника (690 год.), що супроводжується нарощуванням експериментальних умов у інноваційній діяльності педагогічного колективу; охарактеризовано пʼять груп експериментальних змін (нововведень), що спричинили позитивну перебудову внутрішнього світу педагогів</em>-<em>дослідників; експериментально відстежено динаміку зростання психологічної компетентності викладачів юридичного факультету ТНЕУ за два роки фундаментального експерименту; емпірично обґрунтовано зростання сукупного коефіцієнта самоактуалізації педагогів-дослідників за 13</em>-<em>ма шкалами вимірювання. Одержані кількісні показники наочно переконують у тому, що за два роки фундаментального експериментування суттєво зросли як сумарний показник коефіцієнта самоактуалізації педагогічного колективу факультету (від 43,2% до 48,8%), так і його структурні складові (контактність – 9%, самоприйняття – 7,7%, гнучкість поведінки – 7,5%, синергійність – 7,3%, сенситивність – 6,2%, спонтанність – 6,0% тощо). Особливо позитивним є факт посилення тенденцій до самореалізації викладачів за базовими шкалами – часової компетентності й підтримки, сумарне зростання котрих становить 15,6%.</em></p><p class="Default"><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Модульно</em>-<em>розвивальна система навчання має низку переваг, порівняно з класичною академічною системою. Зокрема, вона уможливлює підготовку викладача до професійної діяльності з психолого</em>-<em>педагогічним змістом актуального освітнього процесу й за допомогою відповідних технологій дає змогу ґрунтовніше втілювати в практику сучасного ЗВО полірівневу розвивальну взаємодію зі студентами. Ефективність останньої першочергово залежить від психологічної грамотності викладача, гуманізації завдань, змісту і стилю освітньої діяльності й утілення оригінальних технологій ведення цілісного модульно-розвивального процесу. Якісно вищої професійно</em>-<em>психологічної підготовки викладача можна домогтися, коли центром навчального процесу є не зміст предмета, а взаємодія наставника і студента, яка не лише гуманізує освітнє середовище, а й передбачає зміну власної позиції кожного субʼєкта актуальних взаємин. При цьому інтегральним психометричним показником розвитку культури і функціональної грамотності викладачів-дослідників є коефіцієнт самоактуалізації, зростання якого вказує на суттєве розширення меж конструктивного вияву свободи, альтруїзму, творчості, самоповаги, взаєморозуміння і взаємоприйняття особистостей в індивідуально зорієнтованому освітньому процесі. </em></p> 2020-07-23T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/215376 Психологічні захисти жінок із різним станом сімейного функціонування і сімейної взаємодії 2020-11-02T16:38:08+02:00 Олена Фальова alyonafalyova@ukr.net Анна Колчигіна annakolchyhina@gmail.com Юлія Білоцерківська bilotcerkivcka@gmail.com <p class="Default"><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– визначити особливості психологічних захистів жінок із різним станом сімейного функціонування і сімейної взаємодії та їх взаємозв’язок з особистісними особливостями, психоемоційними станами та показниками сімейної кризи. </em></p><p class="Default"><strong><em>Методи дослідження: </em></strong><em>теоретичний (вивчення, системний аналіз і узагальнення соціально</em>-<em>психологічної, медико</em>-<em>психологічної літератури за темою дослідження); психодіагностичний (спостереження, бесіда, опитування, тестування); статистичний (кількісний і якісний аналіз експериментальних даних). </em></p><p class="Default"><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Аналіз результатів дослідження дав змогу виявити особливості психологічних захистів жінок і чоловіків із кризових сімей, розлучених жінок і жінок із нормативних сімей. Проведено порівняльний аналіз психологічних захистів жіночих і чоловічої вибірок, здійснено аналіз взаємозв’язків психологічних захистів і психоемоційних станів, чинників сімейної кризи й особистісних якостей жінок із різним станом сімейного функціонування і сімейної взаємодії та чоловіків із кризових сімей. </em></p><p class="Default"><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Аналіз напруги психологічних захистів визначив, що в усіх групах наявні проблеми, пов’язані з психологічним захистом заміщення та заперечення. Крім того, виявлено такі напруги психологічних захистів за групами: жінки кризові – раціоналізація, регресія; чоловіки та розлучені – раціоналізація. </em></p><p class="Default"><em>Порівняльний аналіз частоти використання і вираження механізмів психологічного захисту показав наявність значущої різниці у жінок і чоловіків із кризових сімей за показниками: витіснення, регресії, компенсації, інтелектуалізації, гіперкомпенсації; у жінок із кризових сімей і розлучених – за показниками: заперечення, регресії, компенсації, проекції, заміщення, інтелектуалізації; у жінок із кризових і нормативних сімей – за показником проекції; у жінок із нормативних сімей і розлучених – наявність значущої різниці за показником заперечення. </em></p><p class="Default"><em>Було виявлено позитивні та негативні зв’язки психологічних захистів із показниками психоемоційних станів, чинників сімейної кризи й особистісних якостей жінок із різним станом сімейного функціонування і сімейної взаємодії та чоловіків із кризових сімей. Найбільшу кількість зв’язків виявлено у групах розлучених жінок і жінок із кризових сімей. </em></p><em>Отже, аналіз результатів дослідження дав змогу визначити деякі чинники і критерії прогнозу розвитку сімейної кризи (особистісне зростання та деструктивне реагування особистості) та зростання самореалізації особистості жінки в умовах сімейної кризи. </em> 2020-07-07T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/215374 Психологічний аналіз різних типів дискурсу 2020-11-02T16:38:02+02:00 Наталія Михальчук natasha1273@ukr.net Ліана Онуфрієва kpnu_lab_ps@ukr.net <p class="Default"><strong><em>Метою статті </em></strong><em>є визначення різних підходів до класифікації дискурсу, актуалізація основних критеріїв вибору типів дискурсу, експлікація концепцій, за допомогою яких будуть описані відмінності між деякими видами дискурсу, з метою запропонувати приклади таких вправ</em>-<em>завдань, які допоможуть учням середніх закладів освіти більш чітко та конкретно представити практичне використання наукового дискурсу, відобразити дискурс як одну з основних концепцій сучасної Прагматичної психології. </em></p><p class="Default"><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні <strong>методи дослідження: </strong>категоріальний, структурно</em>-<em>функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. </em></p><p class="Default"><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Учені виокремлюють п’ять типів дискурсу, які реалізуються залежно від певної ситуації: дискурс як засіб комунікативної дії (наприклад, бесіда з метою отримання інформації та навчання або заздалегідь спланована дискусія); дискурс як засіб ідеологічного впливу, тобто процес комунікативної дії, який набуває лише певної форми дискурсу (форми ідеологічного обґрунтування); терапевтичний дискурс (психоаналітична бесіда між лікарем і пацієнтом); загальновживаний дискурс, який має за мету забезпечити наукову дискусію; нові форми дискурсу (навчання через дискурс замість дискурсу як інструменту інформації й опанування знаннями, модель практичного обговорення). Відповідно до виокремлених типів у статті запропоновано приклади таких вправ</em>-<em>завдань, які допоможуть учням чіткіше опанувати навички практичного використання наукового дискурсу. </em></p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Ми вважаємо, що Прагматична психологія постає як самостійна міждисциплінарна сфера знань, яка тісно взаємодіє з Лінгвістичною прагматикою та Когнітивною психологією. Прагматична психологія у своїй науковій парадигмі орієнтується на два базових, взаємопереплетених поняття – значення і діяльність. Прагматична психологія є стрижнем суто діяльнісного підходу до мовлення, глобального аналізу цілеспрямованого вживання людиною звукових структур – сегментних і просодичних, лексем, словоформ, схем, словосполучень і речень, різних типів елементарних мовленнєвих актів та їх комплексів, комунікативних ходів як ланцюжків міжсуб’єктних інтеракцій, дискурсів різного типу тощо. Отже, маючи таке широке поле наукових досліджень, Прагматична психологія актуалізується на двох рівнях аналізу – поверхневому (знаковому) і глибинному (когнітивно</em>-<em>семантичному). Відтак, Прагматична психологія охоплює суб’єктивно</em>-<em>діяльнісний простір адресата (його прагматичні настановлення, дейксис, особливості квазіспілкування), перформативність, теорію мовленнєвих актів, різноманітні експліцитні й імпліцитні способи організації мовного коду суб’єктами спілкування (позиції тиску, імплікації, імплікатури, максими кооперативної взаємодії партнерів по комунікації, непрямі мовленнєві акти, умови продуктивності й успішності комунікації), теоретико</em>-<em>прикладні аспекти релевантності, психолінгвістичні принципи і механізми спілкування, окремі аспекти теорії мовленнєвої взаємодії та розмовного мовлення.</em> 2020-08-14T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/215371 Категоризація поняття «свобода» представниками різних інформаційних субкультур 2020-11-02T16:37:53+02:00 Єлєна Медведская EMedvedskaja@mail.ru <p class="Default"><em>systemic nature of psyche; self</em>-<em>determination; li<strong> Мета статті </strong>полягає в порівняльному аналізі структури і змісту поняття «свобода» у свідомості дорослих, які віддають перевагу різним інформаційним носіям: традиційним (друкованим) і новим (цифровим). </em></p><p class="Default"><strong><em>Методи. </em></strong><em>Дослідження проведено на статистично великій і гомогенній вибірці за віком, рівнем освіти і професійної діяльності (сфери розумової праці). Диференціацію респондентів на представників різних інформаційних субкультур здійснено на підставі двох критеріїв: 1) вибір інформаційної системи у вільний час (друкований носій або Інтернет); 2) час, що приділяється взаємодії із зазначеною системою. Критерії визначено за допомогою анонімного і добровільного анкетування. Для вивчення структури і змісту поняття «свобода» було використано авторський варіант методики семантичного диференціала, що включає в себе дескриптори, раніше отримані іншими дослідниками як утворення семи категорій («оцінка», «сила», «активність», «складність», «упорядкованість», «реальність» і «звичайність») буденної свідомості. </em></p><p class="Default"><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>Представлено результати порівняльного аналізу, проведеного в двох контрастних групах, які обирають різні інформаційні системи: суб’єктів читаючих і активних web</em>-<em>користувачів. Статистично достовірних відмінностей між двома вибірками не виявлено. У результаті первинної обробки даних усереднених оцінок за шкалами семантичного диференціала їх профілі збігаються в різних групах. У результаті вторинної обробки (факторний аналіз) у представників різних інформаційних субкультур виявлено однакову когнітивну складність поняття «свобода» (12 факторів</em>-<em>категорій за критерієм Кайзера, з яких 4 невипадкові за своєю суб’єктивною значущістю для респондентів) і близький зміст провідних категорій. </em></p><p><strong><em>Висновки. </em></strong><em>Емпірично виявлено когнітивну простоту конструкту «свобода» в буденній свідомості дорослих білорусів і єдність представників різних інформаційних субкультур у його розумінні. Цю когнітивну спільність можна пояснити спільністю життєвого досвіду, який в ієрархії детермінант змісту свідомості виявляється більш значущим, ніж інформаційні звички, а, відтак, і сама інформація, незалежно від її носія. Отримані дані частково розвіюють лякаючий міф про можливі швидкі трансформації свідомості користувачів за допомогою цифрових технологій. fe; personality; mental functions; psyche; psychology of training; principles of construction of EGM methods; experimental</em>-<em>genetic method (EGM); mental processes; genetic</em>-<em>modeling method (GMM); need («nuzhda») (source and driving force of personality development) .</em></p> 2020-10-07T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології http://journals.uran.ua/index.php/2227-6246/article/view/215367 Системність психіки людини і психології навчання 2020-11-02T16:37:48+02:00 Сергій Максименко ksenia.maximenko@gmail.com Ксенія Максименко ksenia.maximenko@gmail.com Юрій Ірхін irxinson@gmail.com <p class="Default"><strong><em>Мета статті </em></strong><em>– дослідити парадигму системності психіки людини у психології. </em></p><p class="Default"><em>Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі <strong>методи дослідження: </strong>спостереження, систематизація, аналіз, моделювання, генетико</em>-<em>моделюючий метод. </em></p><p class="Default"><strong><em>Результати дослідження. </em></strong><em>У статті наведено результати системного дослідження психіки людини. Розглянуто генетичні методи та механізми проектування особистості. Визначено методологічну складову, згідно з якою особистість є формою існування психіки людини, яка є цілісністю до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяль ності й саморегуляції та має свій унікальний і неповторний внутрішній світ. Генетично висхідною суперечливою одиницею особистості, яка постійно розвивається та формується, є нужда. Вона виступає як інформаційно-енергетична властивість людини, що полягає в експансії життя в онтогенезі та філогенезі. Обґрунтовано принципи побудови ЕГМ (експериментально</em>-<em>генетичного методу) і ГММ (генетико</em>-<em>моделюючого методу). Доведено, що ці методи є найбільш адекватними у психології (поряд із лонгітюдним) і дають змогу досліджувати як вищі психічні функції, так і особистісні якості. </em></p><p class="Default"><strong><em>Висновки. </em></strong><em>На основі теоретико</em>-<em>методологічного аналізу й експериментально</em>-<em>емпіричних матеріалів підтверджено ідею наукової та прикладної продуктивності генетичних методів (ЕГМ, ГММ), дослідження парадигми системності психіки в науці. Доведено, що ці методи є тією галуззю психологічного знання, яка може забезпечити прогнозування розвитку системності психіки особистості. Виокремлено авторське поняття «нужда», охарактеризовано його природу й атрибутивні змістовні ознаки. </em></p><p><em>Генетико</em>-<em>психологічний аналіз теорій особистості, а головне – динамічної єдності біологічного і соціального як суперечливої одиниці особистості, що фіксується в нужді, дає підстави говорити про розробку реальних теоретичних підвалин генетичної моделі існування і психологічного зростання особистості.</em></p> 2020-09-16T00:00:00+03:00 Авторське право (c) 2021 Проблеми сучасної психології