Збірник наукових праць "Проблеми сучасної психології"

Скролінг соціальних мереж як дезадаптивна стратегія подолання нудьги

2026-04-18T10:24:17+03:00

Анотація. У статті досліджено проблему психологічних механізмів скролінгу соціальних мереж та його функціонування як дезадаптивної копінг-стратегії подолання нудьги. Упродовж тривалого часу нудьга не розглядалася як окреме явище та не мала чіткої дефініції в науковій літературі, однак сьогодні вона має чітке визначення, що це «аверсивний стан бажання і, водночас, неможливості займатися задовільною діяльністю». Така тенденція є помітною і в Україні, зокрема серед молоді, яка часто використовує соціальні мережі та інтернет як спосіб «втечі» від реальності, що обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Мета. Емпірично встановити та довести взаємозв’язок між показниками екзистенційної нудьги та скролінгом у соціальних мережах як формою дезадаптивного копінгу.

Методи дослідження. Теоретичні, емпіричні (авторська анкета оцінки частоти суб’єктивної нудьги; тест смисложиттєвих орієнтацій (Дж. Крамбо, Л. Махолік); шкала залежності від соціальних мереж; індикатор копінг-стратегій копінг-поведінки(CSI), статистичні (описова статистика Jamovi).

Результати дослідження. В емпіричному розділі подано результати дослідження, проведеного на вибірці із 105 респондентів, що виявляють статистично значущий зв’язок між схильністю до нудьги та проблемним використанням соціальних мереж. Результати дослідження визначають неефективність скролінгу як засобу емоційної регуляції та подолання нудьги, демонструючи кореляцію зі зростанням рівня тривоги і втоми, а також окреслюють перспективи застосування отриманих даних у клінічній практиці.

Висновок. Дослідження виявило статистично значущий зв’язок зі стратегією «Уникнення», що свідчить про те, що користувачі обирають соціальні мережі як спосіб психологічного та емоційного відсторонення від проблем, а не їх активного вирішення. Доведено неефективність такого підходу, бо замість очікуваного відпочинку і відновлення ресурсу, тривалий скролінг корелює зі зростанням рівня втоми та тривоги. Практичне значення отриманих результатів є вагомим для клінічної психології та консультативної практики.

Психологічні засади організації проєктної діяльності в сучасному закладі вищої освіти України у процесі оволодіння іноземною мовою: від історії психологічної думки до практики іншомовної комунікації

2026-04-18T10:12:22+03:00

Метою дослідження є показати психологічні механізми організації проєктної діяльності в сучасній системі вищої освіти України, починаючи від історії психології до практики сьогодення.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Експериментальним методом є метод організації емпіричного дослідження.

Результати дослідження. В статті змодельовано завдання, запропоновані для виконання студентами на заняттях іноземної мови, які актуалізують психологічний механізм кумулятивної ознаки впізнавання, що дозволяє достатньо швидко, практично одночасно формулювати для кожного нового завдання свій індивідуальний образ світу та здійснювати його впізнання вже з огляду на цю нову конструкцію, яку буде покладено в основу проєктної діяльності. Тому саме по собі впізнання для студента не стає проблемою, адже проблемою буде визначення значущості самого завдання. Проте, сама по собі така можливість за умов дискантного сприймання задачі є досить сумнівною, але, разом з тим, студент виконує цю задачу. Психологічним механізмом при цьому є синібулярність (від лат. sinibulis – «подібний»). У нашому контексті ми говоримо щодо синібулярності проєктної діяльності.

Висновки. Нами доведено, що синібулярність проєктної діяльності – це механізм, який актуалізує подібність, сумісність об’єктів з огляду на їх окремі компоненти, деталі, ознаки. Синібулярність проєктної діяльності є основою для утворення асоціативних ланцюжків і є одним із чинників, які утворюють загалом певний проєкт. Синібулярний асоціативний ланцюжок проєктної діяльності являє собою мономодальну психічну конструкцію, що створюватиметься завдяки ідентичним ознакам різних об’єктних понять, які входять до опису проєкту. Фіксація синібулярних відношень у проєктній діяльності засновується на можливості впізнавання об’єкта не тільки з урахуванням сталого, логічного паттерну, але і з огляду на окремі деталі; іррадизація значущості об’єкта, який є базовим у проєктній діяльності, на його базові ознаки та значущість їхньої реструктурації, що, в свою чергу, впливає на значущість рангування ознак проєкту, а наявність формо-змістових зв’язків фасилітує зв’язок зовнішніх ознак об’єкта з його внутрішніми якостями, властивостями та характеристиками.

Етнокультурна психологія та психологія управління й бізнесу як нові напрямки дослідження творчості особистості

2026-04-18T09:52:40+03:00

Метою нашого дослідження є показати етнокультурну психологію та психологію управління й бізнесу як нові напрямки дослідження творчості особистості.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Експериментальним методом є метод організації емпіричного дослідження.

Результати дослідження. Ми визначаємо здатність до творчості з урахуванням різних, інколи навіть протилежних характеристик цього процесу. За умов усіх відмінностей цих визначень у них, тим не менше, є дещо спільне, а саме те, що здатність до творчості визначається як здатність створювати щось нове, оригінальне, нестандартне, якого раніше ще не було. Наприклад, коли ми розпочали власні емпіричні дослідження в цій галузі та проаналізували велику кількість різних визначень творчості, загальним у них він визнав лише одне – це створення унікального продукту.

Висновки. Ми запропонували такі рівні креативності: а) експресивна креативність. Це, зокрема, спонтанне малювання дітей; б) продуктивна креативність. До них відносяться наукові та художні продукти, що створюються в умовах вільної гри; в) винахідницька (дослідницька) креативність, коли винахідливість виявляється не лише в творчих продуктах, а й у самому творчому акті, зокрема методах і прийомах, що використовуються людиною; г) інноваційна креативність. Це вдосконалення шляхом модифікації; д) генеративна креативність. Це формулювання абсолютно нового принципу або припущення для заданого предмета, навколо якого можуть виникати нові напрямки та наукові школи.

Доведено, що в своїй основі «творчий процес» – це такий процес, у результаті якого виникає дещо, що не міститься у вихідних умовах задачі чи ситуації. Це, передусім, передбачає творення нового. Крім того, творчість сама по собі достатньо суб’єктивна, вона передбачає, що людина набула здатності скористатися можливостями свого творчого потенціалу, креативністю тощо.

Гнів як маркер емоційної дезадаптації цивільного населення в умовах війни: емпіричне дослідження

2026-04-18T09:36:27+03:00

Метою даної статті є дослідження зв’язку між рівнем психологічної напруженості та частотою прояву гніву як домінуючої емоції у цивільного населення, а також обґрунтування цих показників як надійних маркерів емоційної дезадаптації. У дослідженні увага зосереджуєтьчя на виявленні кореляції між суб’єктивно сприйнятою психологічною напругою та частотою проявів гніву для визначення меж «вікна толерантності» та виснаження психологічної стійкості.

Методи дослідження. Емпіричне дослідження було проведено у 2025 році за участю репрезентативної вибірки з 500 цивільних осіб в Україні (88,6% жінок; 62,2% віком 36–60 років). Опитування проводилося онлайн за допомогою спеціально розробленої анкети, адаптованої для оперативного знімка емоційного стану в умовах хронічного стресу. Зокрема, окрім демографічних даних, анкета містила 20 запитань. У цій статті ми аналізуємо відповіді на такі запитання: Як би ви оцінили рівень вашої психологічної напруги протягом останніх двох тижнів? Як часто впродовж останніх двох тижнів ви відчували гнів як домінуючу емоцію?

Результати дослідження. Результати дослідження виявляють значну позитивну кореляцію між внутрішньою напругою та частотою прояву гніву. У той час як 26,6% респондентів повідомили про високий рівень психологічної напруги («часто» або «дуже часто»), 12,2% демонстрували часті вибухи гніву, що сигналізує про порушення вікна толерантності. Було визначено трирівневу типологію: адаптивний тип (помірна напруга/рідкісний гнів), тип латентної напруги (висока напруга/ пригнічений гнів) та дезадаптивний тип (висока напруга/частий гнів). Результати показують, що для когорти середнього віку (36–60 років) накопичення соціальної відповідальності служить каталітичним фактором емоційної декомпенсації.

Висновки. Дослідження підтверджує, що частота прояву гніву є автономним та надійним діагностичним маркером емоційної дезадаптації під час війни. Перехід від латентної напруги до частих вибухових реакцій свідчить про виснаження адаптивних ресурсів особистості. Ці висновки забезпечують наукову основу для розробки цілеспрямованих психологічних втручань, спрямованих на розширення вікна толерантності та запобігання хронізації дезадаптивних афективних станів у цивільних осіб, які переживають тривалий стрес, викликаний військовими діями.

Історико-психологічна ретроспектива ґенези концепту «соціальний зв’язок» та перспектива його дослідження

2026-04-18T09:05:26+03:00

Метою статті є висвітлення результатів теоретичного аналізу змісту поняття «соціальний зв’язок» в історичній ретроспективі його змін упродовж 20-го століття.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використовувався метод історико-психологічного аналізу для виокремлення, порівняння та узагальнення матеріалу дослідження.

Результати дослідження. У статті представлено результати теоретичного аналізу ґенези змісту поняття «соціальний зв’язок», розглянутого у перетині соціологічного, соціально-психологічного та загальнопсихологічного дискурсів. Було простежено ґенезу терміна: від класичних структурних соціологічних концепцій, де зв’язок виступає об’єктивною статичною основою солідарності, до функціональних й інтеракційних підходів, які акцентують на раціональній соціальній дії та процесуальних формах соціації. Особливу увагу приділено некласичним інтерпретаціям, у межах яких соціальний зв’язок трансформується із «зовнішньої даності» на суб’єктивний ресурс особистості. Крізь призму поширених на сьогодні теорій розкрито зміст зв’язку як соціального капіталу, що підлягає накопиченню, інвестуванню та є фундаментом суспільної довіри. Зауважено, що у контексті вітчизняних розвідок соціальний зв’язок концептуалізується насамперед у межах некласичної парадигми: як інструмент життєстійкості та ключова професійна компетенція фахівця територіальної громади. Розглянуто підходи до параметризації терміна, що виявляє труднощі у досягненні його однозначного розуміння. Зокрема, дослідження розкриває функціональну диференціацію між сильними та слабкими зв’язками як ресурсами стійкості спільноти, а також різницю між соціальними зв’язками та контактами як параметрами взаємодії.

Висновки. Результати аналізу демонструють необхідність розгляду «соціально-психологічного зв’язку» як самостійного об’єкта психологічного дослідження. Запропоновано визначення зв’язку як форми організації цілого, що визначає спосіб існування його частин. У дослідженні обґрунтовано, що включення в такий зв’язок радикально трансформує архітектуру індивідуальної психіки, створюючи простір для надіндивідуальних психічних явищ, які не зводяться до індивідуальних.

Набуття майбутніми фахівцями soft skills в умовах організації фасилітативної взаємодії

2026-04-18T08:47:59+03:00

Мета дослідження – показати особливості набуття майбутніми фахівцями soft skills в умовах організації фасилітативної взаємодії.

Результати дослідження. Ми вважаємо, що у фасилітативній парадигмі в системі сучасної вищої освіти базовими є такі soft skills: синергія співробітництва, взаємозалежність, автономія. Кожне із soft skills експлікується на 4-5 рівнях. Наприклад, синергія співробітництва відображується на першому рівні як готовність до роботи (співробітництву) з іншими членами мікрогрупи в розв’язанні чітко узгоджених задач; на другому рівні – як здатність задовольнити освітні потреби групи, окремих її членів; на третьому рівні – це оцінка внеску кожного в освітній продукт фасилітативної взаємодії; на четвертому рівні – це готовність поступатися індивідуальною метою на користь більш глобальної мети.

Продемонстровано, що soft skill «взаємозалежність» моделюється завдяки існуванню таких рівнів: першому – розуміння того, яким чином усі члени суспільства перебувають у взаємодії, іноді як автономні, суверенні особистості, іноді – як такі, що співпрацюють у межах мікрогруп; другому – взаємна повага, що виникає з огляду на почуття власної гідності та розуміння потреби інших (з урахуванням мети фасилітативної взаємодії); третьому – визнання прав і переваг інших під час здійснення фасилітативної взаємодії; четвертому – взаємонавчання, засноване на визнанні цінностей інших осіб; п’ятому – взаємозалежність і співробітництво, які розширюють перспективи в пізнавальному процесі, розвивають самооцінку і розуміння важливості фасилітативної взаємодії.

Висновки. Доведено, що soft skill «автономія» актуалізується завдяки існуванню таких рівнів: першому – готовність взяти на себе відповідальність щодо задоволення пізнавальних потреб; другому – розуміння рівня домагань і власної самооцінки, усвідомлення почуття власної гідності; третьому – зміна рішень на основі змін обставин, відповідних ситуаціям фасилітативної взаємодії; четвертому – навчання як формальним освітнім навикам, так і його творчим формам; п’ятому – широкий погляд на майбутнє: визначити головний напрямок здійснення фасилітативної взаємодії, а не досягти певної окремої мети; розв’язання нагальних завдань і певних завдань на довготривалу перспективу.

Кореляція між свідомістю перекладача та перекладацькою активністю студентів у процесі розв’язання ними творчих завдань

2026-04-18T08:36:38+03:00

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб висвітлити позитивну кореляцію між свідомістю перекладача та перекладацькою активністю студентів у процесі розв’язання ними творчих завдань.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Емпіричним методом дослідження був формувальний експеримент.

Результати дослідження. Нами доведено, що значення і сенс можуть бути як функціональними одиницями прояву перекладацької діяльності, на відміну їх традиційного розгляду з позицій функціонування перекладацької діяльності. Ми дотримуємося думки, що значення та сенс змісту, який перекладається, є проявом емоційного, комунікативного, пізнавального, поведінкового, імпліцитного та експліцитного характеру, що є так би мовити своєрідним мовним кодом індивіда в процесі перекладацької діяльності.

Висновки. Емпіричні результати показали, що стосовно змістоутворювальних компонентів перекладацької свідомості необхідно передусім звернути увагу на ланцюжок усіх пізнавальних процесів перекладача. На нашу думку, рух мисленнєвої діяльності завжди породжує дію, а дія актуалізує самосвідомість, самосвідомість при цьому сприяє організації пізнавальної діяльності, яка, в свою чергу, породжує свідомість. Отже, особистість, у свою чергу, здатна породжувати нові форми діяльності, в тому числі – перекладацької, що великою мірою дозволяє людині розширювати її свідомість (Зінченко, & Моргунов, 1994). Знову ж таки в цьому ланцюгу мисленнєвих дій ми бачимо низку «перетворених форм», які є надзвичайно важливими для перекладача з метою здійснення ефективної перекладацької діяльності, коли текст, який вже є перекладеним, максимальною мірою наближений до оригіналу.

Перфекціонізм у сучасному житті: психологічні механізми та практичні імплікації

2026-04-17T10:56:39+03:00

Мета статті. Статтю спрямовано на концептуальне осмислення перфекціонізму як складного та структурно організованого психологічного конструкту, окреслення його змістових вимірів, детермінант становлення й особливостей прояву в сучасних соціокультурних умовах, а також на визначення прикладних орієнтирів для практики психологічного консультування та психопрофілактичної роботи.

Методи дослідження. Використано комплекс теоретичних методів: теоретичний аналіз і синтез для узагальнення наукових підходів до інтерпретації перфекціонізму; порівняльний аналіз для зіставлення одновимірних і полівимірних моделей; систематизацію та узагальнення наукових джерел з метою структурування даних щодо впливу перфекціоністських установок на психологічне благополуччя; логіко-структурний аналіз для визначення прикладних векторів психологічної допомоги.

Результати дослідження засвідчили відхід сучасної психології від унітарного трактування перфекціонізму як виключно дезадаптивної риси та утвердження його амбівалентного розуміння. Обґрунтовано доцільність розмежування адаптивних перфекціоністських прагнень і дезадаптивних перфекціоністських занепокоєнь. Показано, що перші можуть виконувати ресурсну функцію та корелювати з особистісним зростанням і досягненнями, тоді як другі є предикторами тривожності, депресивних симптомів, емоційного вигорання й зниження психологічного благополуччя. Узагальнено сучасні підходи до психологічної допомоги, орієнтовані на трансформацію дезадаптивних когнітивно-емоційних патернів і збереження мотиваційного потенціалу високих стандартів.

Висновок. Перфекціонізм доцільно розглядати як структурно диференційований і контекстуально зумовлений феномен, вплив якого на психологічне функціонування визначається співвідношенням його компонентів. Ефективні стратегії психологічного супроводу мають ґрунтуватися на індивідуалізованій оцінці адаптивних і дезадаптивних аспектів перфекціонізму та їхній цілеспрямованій корекції.

Психологічна ресурсність особистості як категорія екологічної психології

2026-04-17T09:43:11+03:00

Метою нашої статті є проаналізувати психологічну ресурсність особистості як категорію екологічної психології.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Експериментальним методом нашого дослідження було констатувальне дослідження.

Результати дослідження. Показано, що найадекватнішим вивченням тривоги є її клінічна модель: нами вивчаються гіпоталамічні порушення (тривогу у цьому разі можна чітко співвіднести із включенням конкретних фізіологічних механізмів до структури психологічної ресурсності особистості і зміною функціонування її певних мікроструктур; мініманізація відмінностей, що є генезом стану, визначається великою мірою роллю ситуаційних впливів і особистісних схильностей). Наведено клінічне обґрунтування вибору цієї моделі тривожності для розвитку психологічної ресурсності особистості майбутніх практичних психологів.

Висновки. Психологічна ресурсність особистості як категорія екологічної психології виявляється через відчуття внутрішньої напруженості. Найменша інтенсивність напруги, настороженість, за умов досить вираженого тяжкого душевного дискомфорту. Це відчуття не приймає відтінку загрози, а є сигналом можливого наближення важчих тривожних явищ, важливих для розвитку психологічної ресурсності особистості майбутніх практичних психологів. Саме цей рівень розвитку психологічної ресурсності особистості майбутніх практичних психологів має найбільше адаптаційне значення, оскільки відчуття внутрішньої напруженості сприяє інтенсифікації та модифікації активності, включенню механізмів інтрапсихічної адаптації до моделі розвитку психологічної ресурсності особистості майбутніх практичних психологів і при цьому може не супроводжуватись порушеннями інтеграції поведінки фахівця в структуру професійної діяльності у майбутньому.

Науково-методологічні підходи до дослідження проблеми селфхарму у психологічній теорії та практиці

2026-04-16T22:44:05+03:00

Мета статті – систематизувати науково-методологічні підходи до аналізу селфхарму та емпірично вивчити його прояви у юнаків і дівчат. Основними завданнями дослідження є аналіз сучасних підходів до розуміння селфхарму в психології; дослідження форм самопошкоджувальної поведінки та їх зв’язку з особистісними характеристиками молоді; визначення напрямів подолання селфхарму за результатами дослідження.

Методи дослідження: теоретичний аналіз, узагальнення та систематизація наукових джерел; емпіричні методи із застосуванням шкали причин самопошкоджувальної поведінки Н.А. Польської, опитувальника агресивних реакцій А. Басса – А. Дарки, тесту копінгповедінки С. Нормана, Д. Ендлера, Д. Джеймса, М. Паркера.

Результати дослідження. У представленій публікації охарактеризовано проблему селфхарму у психологічній науці та практиці. Автором охарактеризовано селфхарм як несуїцидальне самопошкодження, що полягає у навмисному травмуванні себе. З’ясовано, що самопошкодження виступає як механізм зниження внутрішнього напруження або реагування на стресові обставини. У статті висвітлено підходи до вивчення селфхарму на основі системного аналізу його проявів. Здійснено аналіз проблеми на емоційному, соціально-поведінковому, особистісному та екзистенційному рівнях.

Отримані результати експериментального дослідження засвідчили переважання відносно безпечного рівня проявів селфхарму за наявності груп підвищеного ризику, що зумовлює потребу психологічного супроводу. Встановлено зв’язок схильності до самопошкоджувальної поведінки з інтерналізацією агресії (образа, почуття провини, непряма агресія) та зниженням її зовнішніх проявів. Також виявлено домінування неадаптивних копінг-стратегій (уникання, відволікання) при недостатності проблемно-орієнтованого подолання стресу. Отримані дані свідчать про порушення емоційної регуляції та необхідність комплексного психологічного втручання. На основі отриманих даних окреслено пріоритетні напрямки психологічної підтримки осіб, схильних до селфарму. Аналіз соціальних і психологічних факторів свідчить про необхідність урахування індивідуальних особливостей та контексту життєвого середовища при розробленні найбільш важливих напрямів профілактичної та корекційної роботи.

Висновки. Селфхарм – це психологічне явище, що характеризується навмисним несуїцидальним самоушкодженням свого тіла шляхом систематичного нанесення порізів, опіків, травмувань. Воно не виступає спробою самогубства, але стає його буфером, зменшуючи психологічний дистрес. Психологічний механізм самоушкодження передбачає придушення або перетворення емоційного болю на фізичний. Аналіз наукової літератури дозволяє виділити чотири основні підходи до вивчення самоушкодження: емоційний, соціально-поведінковий, клінікопсихологічний та екзистенційний. Проведена експериментальна робота підтверджує взаємозв’язок між схильністю до самоушкоджувальної поведінки та особливостями емоційної регуляції, зокрема переважанням інтерналізованих форм агресії й неадаптивних копінг-стратегій подолання стресу, що визначає відповідні напрями психологічної допомоги особам зі схильністю до селфхарму.

Психологічні особливості вірувань і переконань у структурі психодуховного світу особистості майбутніх фахівців соціогуманітарного профілю

2026-04-16T22:16:07+03:00

У статті здійснено теоретико-емпіричне дослідження психологічних особливостей функціонування вірувань та переконань як системоутворювальних компонентів психодуховного світу особистості, розкрито механізми функціонування даних феноменів у координатах циклічно-вчинкового підходу.

Мета дослідження: психологічне обґрунтування вчинкової структури вірувань і переконань як важливих характеристик психодуховного світу особистості майбутніх фахівців соціогуманітарного профілю.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань застосовано теоретичні (критичний аналіз, рефлексивне узагальнення, систематизація та структурування) та емпіричні методи (спостереження, анкетування, рефлексивні самозвіти, психодіагностичне тестування). До психодіагностичного комплексу увійшли: методика «Соціальні аксіоми» (М. Бонд, К. Леунг), опитувальник для вимірювання віри в справедливий світ (К. Далберт) та опитувальник «Чутливість до справедливості» (М. Шмітт). Методологічним підґрунтям дослідження є логіко-канонічна структура вчинку В.А. Роменця та циклічно-вчинковий підхід А.В. Фурмана.

Результати дослідження. Емпірично доведено наявність специфічної вікової динаміки у формуванні соціальних вірувань студентів під час фахової підготовки: від сприйняття світу як небезпечного та конкурентного середовища у першокурсників до відчуття безпеки та здатності контролювати події у магістрантів. Встановлено, що віра майбутніх фахівців в особистісну справедливість значно перевищує їхню віру в загальну справедливість світу, що функціонує як потужний адаптивний механізм, який підтримує довіру до людей та економить психічну енергію. Виявлено диференційований вплив чутливості до справедливості: домінування позиції «жертви» зумовлює егоїстичні вибори та страх експлуатації, тоді як чутливість із позицій «свідка» і «бенефіціара» детермінує просоціальну та альтруїстичну поведінку. У межах тренінгової програми розкрито механізми функціонування вірувань і переконань через послідовне розгортання ситуативного, мотиваційного, дійового та післядійового компонентів вчинку.

Висновки. Ціннісно-смислова сфера, вірування та переконання утворюють нерозривну психодуховну тріаду особистості фахівця, де вірування забезпечують емоційно-ресурсну стійкість, а переконання виступають дієвим механізмом реалізації життєвих смислів через усвідомлений професійний вчинок. Використання циклічно-вчинкового підходу та цілеспрямованих психорозвивальних практик у закладах вищої освіти є ефективним інструментом корекції неадаптивних установок і формування зрілої світоглядної позиції майбутніх соціальних працівників і психологів.

Авторське емпіричне дослідження креативного та "патологічного" типів мислення

2026-04-16T21:55:28+03:00

Метою нашого дослідження є продемонструвати авторське емпіричне дослідження креативного та «патологічного» типів мислення.

Результати дослідження. Ми виокремили чотири групи особистісних якостей креативного суб’єкта, які складають творчий потенціал особистості: світоглядні якості: активна життєва позиція, оптимізм, гармонійність, гуманність, відданість своїм ідеалам і принципам, високе почуття обов’язку, патріотизм, високий рівень розвитку естетичних почуттів, прагнення до процесу творчості, відкриттів, духовного зростання, самопізнання, самовираження тощо; ціннісні якості: доброзичливість, тактовність, щирість, працьовитість, милосердя, толерантність (терпимість до інших людей), критичність; інтелектуальні якості: далекоглядність (вміння прогнозувати події, вчинки, дії), допитливість, спостережливість, почуття гумору, гнучкість розуму (здатність до прийняття адекватних рішень залежно від ситуації), варіативність мислення, незалежність і самостійність думки, високий рівень розвитку інтуїції, ерудованість, захопленість змістом діяльності, здатність до аналізу і синтезу, оригінальність, метафоричність мислення, ініціативність; вольові якості: цілеспрямованість, наполегливість, сміливість, вміння доводити розпочату справу до кінця, здатність до самоствердження, витримка, мужність і стійкість (здатність переносити життєві поразки та негаразди), неабияка енергійність, впевненість у собі. Перераховані особистісні якості, на нашу думку, притаманні такій людині, яка повноцінно розвивається. Ці якості виявляються на фоні особливо тонких, чутливих, рухливих та яскравих проявів емоційної сфери людини.

Висновки. Творчий потенціал характеризується як система особистісних здібностей (винахідливість, уява, критичність розуму, відкритість усьому новому). Вважаємо, що творчий потенціал та зазначені здібності дозволяють людині оптимально змінювати прийоми дій відповідно до нових умов діяльності, набутих знань, вмінь, переконань, які великою мірою визначають результати діяльності (новизну, оригінальність, унікальність підходів суб’єкта до здійснення діяльності), що, в цілому, спонукають особистість до творчої самореалізації та саморозвитку.

Підлітковий нігілізм як чинник соціальної дезадаптації

2026-04-16T20:09:35+03:00

Мета. Дослідження спрямоване на вивчення взаємозв’язку між підлітковим нігілізмом та психологічним благополуччям підлітків.

Методи. Використано теоретичні (аналіз, узагальнення, систематизація) та емпіричні методи. Крос-секційне дослідження охопило 31 підлітока віком 12-18 років. Психодіагностичні інструменти включали WHO-5 та дві авторські анкети, що оцінювали прояви підліткового нігілізму в освітньому середовищі та ставлення до життя, правил і майбутнього. Для обробки даних застосовано описову статистику та кореляційний аналіз за Пірсоном.

Результати. Теоретичний аналіз показав, що нігілізм є складним психосоціальним явищем, що проявляється у підлітковому віці. Емпіричні результати свідчать, що більшість підлітків демонструють помірний рівень психологічного благополуччя, водночас спостерігається нестійкість емоційного стану, коливання настрою, життєвої енергії та зацікавленості у повсякденних подіях. Встановлено статистично значущий кореляційний зв’язок між психологічним благополуччям та підлітковим нігілізмом в освітньому середовищі (r = 0,505; p < 0,01), що свідчить про потенційне посилення нігілістичних тенденцій при зниженому рівні благополуччя, включно з негативним ставленням до соціальних норм, освітньої діяльності та власного майбутнього.

Висновки. Підлітковий нігілізм проявляється через взаємодію емоційного стану, ціннісних орієнтацій та соціального оточення. Підвищення рівня психологічного благополуччя може виступати превентивним фактором проти деструктивних форм нігілізму та слугувати підґрунтям для розробки психопрофілактичних і корекційних програм.

Розвиток креативності студентів спеціальних факультетів на заняттях іноземної мови в парадигмі диференційної психології та психології управління

2025-12-07T17:28:44+02:00

Метою нашого дослідження є представлення моделі розвитку креативності студентів спеціальних факультетів на заняттях іноземної мови в парадигмі диференційної психології та психології управління.

Результати дослідження. У статті показано, що студенти груп Е1, К2 потребували допомоги на всіх етапах розв’язання задачі. Ми розуміли, що в цих групах лише поступово можна послабити допомогу і контроль. Причому, в роботі з підлітками усіх груп ми використовували такі додаткові методи та прийоми активізації мисленнєвої діяльності школярів, як: 1) репродукція потрібного для розв’язання задачі певного теоретичного матеріалу; 2) оволодіння вмінням експлікувати низку розумових операцій: а) від аналізу до синтезу (наприклад, розв’язати підзадачі, до яких зводиться вихідна задача); б) застосовувати аналогії (переглянути аналогічну, але більш просту задачу з метою виявлення методу її розв’язання).

Висновки. Спираючись на отримані нами в дослідженні емпіричні результати, розглядаючи творчість як процес розв’язання задач, ми виділяємо шість груп визначень творчості: 1) визначення за типом “гештальт”, в яких наголошується на створенні нової цілісності; 2) визначення, зорієнтовані на отримання “кінцевого продукту”, або “інноваційні” дефініції, в яких наголошується на продукуванні чогось нового; 3) “естетичні” або “експресивні” визначення, в яких домінантним є самовираження особистості. В якості прикладу визначень такого типу наводиться наступне: “Творчий процес – це здатність мислити в зовсім недослідженій (або частково дослідженій) сфері, не маючи обмеження вже набутим досвідом”; 4) “психоаналітичні” або “динамічні” визначення, в яких творчість визначається в термінах взаємодії “Я”, “Воно” і “Над-Я”; 5) визначення у термінах “мислення, зорієнтованого на розв’язання”, в яких наголошується не стільки на розв’язанні, скільки на самому розумовому процесі; 6) інші різноманітні визначення, які не вкладаються ні в жодну з перерахованих вище категорій.

Прояви кліпового мислення та метакогнітивного контролю у здобувачів вищої освіти: емпіричний аналіз у змішаному форматі навчання

2025-12-07T17:19:17+02:00

Мета. Стаття спрямована на виявлення особливостей проявів метакогнітивного контролю та кліпового мислення у здобувачів вищої освіти у змішаному форматі навчання, оцінку їх взаємозв’язку та впливу на ефективність навчальної діяльності.

Методи. Емпіричне дослідження проведено на вибірці 132 здобувачів вищої освіти із застосуванням стандартизованих методик для оцінки рефлексивних умінь, когнітивних стратегій та ефективності навчальної діяльності. Обробка та аналіз даних здійснювалися із застосуванням статистичних методів, факторного аналізу та оцінки кореляційних зв’язків, що забезпечило достовірність результатів.

Результати дослідження. Вcтановлено, що більшості досліджуваних властиве кліпове мислення, недостатній рівень розвиненості уваги, концентрації та здатності виокремлювати ключову інформацію з тексту. Рефлексивні вміння здобувачів вищої освіти на когнітивному, особистісному та метакогнітивному рівнях, а також стратегії рефлексивної активності, сформовані недостатньо. Водночас здобувачі оцінюють власну навчальну ефективність на високому рівні. Виявлено суттєві кореляційні зв’язки між навчальною ефективністю та рівнем саморегуляції, мотивації, операційних навичок та здатністю ефективно обробляти інформацію. Рефлексивні вміння та стратегії глибинної обробки інформації сприяють підвищенню результативності завдань і розвитку критичного мислення, що підкреслює важливість комплексного підходу у змішаному навчанні.

Висновок. Сформовано профіль сучасного здобувача вищої освіти: відзначається висока мотивація, організованість та здатність до саморегуляції, активно планується власна діяльність і оцінюються результати дій. Водночас спостерігається схильність до кліпового мислення, що сприяє швидкому сприйняттю інформації, але обмежує концентрацію уваги та глибину аналізу.

Професійна відповідальність здобувачів спеціальності «Зовнішня політика»

2025-12-07T16:58:33+02:00

Мета статті: представити результати емпіричного дослідження особливостей професійної відповідальності здобувачів спеціальності «Зовнішня політика».

Методи. Теоретико-методологічний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми; емпіричні методи: тестування за діагностичними методиками: «Багатовимірно-функціональна діагностика відповідальності» (Крошка, 2018), «Опитувальник для виміру соціальної відповідальності» (Ковальчук, 2012), «Локус контроль» (Колесніченко та ін., 2020), «Стиль саморегуляції поведінки» (Колесніченко та ін., 2020); математичні методи обробки даних (описова статистика, кореляційний аналіз).

Результати дослідження. Дослідження когнітивного компонента показало, що серед здобувачів освіти спеціальності «Зовнішня політика» переважає середній рівень когнітивної осмисленості, що свідчить про ситуативний характер її прояву, нейтральне ставлення до професійної відповідальності та її часткове усвідомлення. Дослідження мотиваційного компонента дозволили встановити середній рівень прояву соціальної відповідальності серед респондентів, що свідчить про помірну здатність свідомо дотримуватися соціальних норм і вимог, збалансовуючи особисті інтереси та суспільні очікування. Також було зафіксовано середній рівень інтернальності локус контролю, що вказує на помірну схильність здобувачів освіти до визнання своєї відповідальності за події, які відбуваються в їхньому житті, водночас визнаючи вплив зовнішніх факторів. За результатами дослідження діяльнісний компонент професійної відповідальності розвинений на середньому рівні, тобто респонденти в цілому здатні застосовувати свої знання, навички та принципи в професійній діяльності, проте можуть стикатися з труднощами у певних аспектах.

Висновок. За результатами проведеного емпіричного дослідження можна зробити висновок про те, що професійна відповідальність здобувачів освіти спеціальності «Зовнішня політика» розвинена на середньому рівні. За даними кореляційного аналізу висунуте припущення було підтверджено.

Емпіричне дослідження дезадаптивних взаємостосунків матері і дитини старшого шкільного віку в сім’ї після розлучення

2025-12-07T16:43:44+02:00

Метою нашого дослідження є отримати результати емпіричного вивчення дезадаптивних взаємостосунків між матір’ю та дитиною старшого шкільного віку в сім’ї після розлучення.

Результати дослідження. Ми визначили, що поняття «адаптивна ситуація» означає систему зовнішніх стосовно суб’єкта передумов, що спонукають, фасилітують і опосередковують його ставлення до життя, його життєву енергію, його активність, за умов якого зовнішнє адаптивне становище стосовно суб’єкта означає: 1. Зовнішнє адаптивне становище стосовно суб’єкта сприймається у просторовому та темпоральному відношенні – як деяке зовнішнє розташування відповідно до парадигми простору і темпоральних меж. 2. Суто у часовому відношенні як попередження дезадаптивних, руйнівних та агресивних дій суб’єкта. 3. У функціональному та парадигмальному відношенні – як суттєва незалежність від простору відповідних передумов або умов особистості у момент прояву дій, діяльності та активності.

Висновки. Доведено заперечення негативних взаємостосунків матері і дитини в сімʼї після розлучення. Спочатку реальність того, що відбувається в оточуючому світі, повністю заперечується дитиною. Зазвичай, матір витрачає на встановлення близьких взаємостосунків з дитиною досить багато часу, енергії, емоцій та почуттів, тому дитині та матері дуже важко одразу змиритися із розлученням своїх батьків. На цій стадії актуалізується робота захисних механізмів у психіці дитини: раціоналізація («нарешті все відбулося», «рано чи пізно це все одно б трапилося»), знецінення родинних взаємостосунків («насправді шлюб був жахливим», «мій чоловік є абсолютною нікчемністю»), заперечення позитивних взаємостосунків («нічого не трапилося, ну й що, що розлучення», «все добре буде в будь-якому разі»).

Обізнаність у сфері ментального здоров’я молоді: опитування на третьому році війни

2025-12-07T16:37:13+02:00

Метою нашої статті є емпіричне дослідження обізнаності молоді про психічне здоров’я.

Методи дослідження. Респонденти надали свої відповіді, заповнивши електронну форму з 5 відкритими питаннями. Проведено кількісний та якісний аналіз відповідей, використано програмне забезпечення для аналізу тексту LIWC.

Результати дослідження. Загалом, описуючи поняття ментального здоров’я, респонденти частіше включали в свої реакції слова, що демонструють позитивне емоційне ставлення, але серед негативних емоційних реакцій частіше говорили про тривогу. Молоді люди часто говорять про міжособистісну взаємодію, свідоме життя. Також у більшості відповідей використовуються слова, які описують простір і фокусуються на теперішньому моменті. Серед молоді найпоширенішими способами піклування про своє психічне здоров’я є спілкування, відпочинок, побачення з психологом або фахівцем, ходьба, сон, заняття спортом, а серед джерел інформації про способи підтримки психічного здоров’я або отримання допомоги в цій сфері найбільш поширеними для опитаної молоді є: психолог, інтернет або штучний інтелект, друг.

Висновки. Емпіричний аналіз обізнаності про психічне здоров’я дозволив аргументувати необхідність розширення психо-освітніх та профілактичних заходів для молоді. Адже більшість респондентів заявили про бажання дізнатися більше про психічне здоров’я та способи його підтримки.

Психолінгвістичне розуміння свідомості перекладача в парадигмі формування образу світу майбутніх фахівців

2025-12-07T16:30:13+02:00

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб висвітлити психолінгвістичне розуміння перекладацької свідомості в парадигмі формування образу світу майбутніх фахівців; представити структуру перекладацької свідомості фахівця.

Результати дослідження. Перекладацька свідомість розглядається нами як деякий психічний конструкт відбиття оточуючої дійсності, функціонування якої залежить від того, на якому рівневі психіки здійснюється перекладацька діяльність – на біологічному чи соціальному, чуттєвому чи раціональному. Цими рівнями наголошується ставлення людини до своєї професійної діяльності. Така характеристика перекладацької свідомості допомагає нам розглядати її як здатність людини до ідеального (психічного) відображення дійсності. Так, ми дійсно бачимо, що функціонування перекладацької свідомості є процесом перетворення об’єктивного змісту предмету на суб’єктивний зміст душевного життя людини. Адже саме у суб’єктивному світові свідомості відбувається відтворення об’єктивної реальності та мисленнєва підготовка людей до перетворення ними практичної діяльності. У цій концепції свідомість розуміється не просто як психічне відображення, а як найвища форма психічного відображення дійсності суспільно розвиненим і соціально значущим індивідом.

Висновки. Перекладацька свідомість, на нашу думку, є такою функціональною характеристикою головного мозку людини, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому та зовнішньому відображенні зовнішнього світу, в аналізі набутого особистісно й професійно значущого досвіду, а також у протиставленні об’єктивного світу собі як суб’єкту пізнавальної діяльності і взаємодії. Отже, перекладацька свідомість окремо взятої особистості полягає в здатності людини до емоційної оцінки оточуючої дійсності та здатності усвідомлювати те, що саме відбувається в парадигмі її зовнішнього і внутрішнього світу.

Феномен психологічної ресурсності особистості в парадигмі екологічної психології

2025-12-07T16:06:21+02:00

Метою нашої статті є проаналізувати феномен психологічної ресурсності особистості в парадигмі екологічної психології.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Експериментальним методом нашого дослідження було констатувальне дослідження.

Результати дослідження. Виходячи із отриманих нами результатів констатувального дослідження, ми пропонуємо різні підходи до поняття «психологічна ресурсність особистості». Її розглядають передусім як деякий результат професійної діяльності практичного психолога як цілісної, гармонійної, самоврядувальної системи, яка забезпечує професійну діяльність практичного психолога на рівні «оперативного спокою», дозволяючи фахівцеві не лише найбільш оптимально протистояти різним природним та соціальним факторам оточуючого середовища, а й активно та цілеспрямовано впливати на них. Це визначення справедливо підкреслює системну організацію психологічної ресурсності особистості майбутніх практичних психологів та значущої ролі цілеспрямованої професійної діяльності практичного психолога. У той же час важливо вказати на те, що зумовлює цю спрямованість і який результат можна вважати найбільшою мірою оптимальним. Останній аспект у визначенні психологічної ресурсності особистості практичного психолога мається на увазі, якщо психологічна ресурсність особистості (тобто психологічна ресурсність особистості лише на рівні психічних функцій у всьому інтегральної зв’язку її складових) ми розцінюємо як процес, у результаті якого реакція майбутніх практичних психологів у відповідь на зміни середовища здійснюється із включенням до структури професійної діяльності практичного психолога раніше набутого професійного досвіду.

Висновки. Доведено, що психологічну ресурсність особистості майбутніх практичних психологів можна визначати як процес встановлення оптимального співвідношення особистості та навколишнього середовища в ході здійснення властивої для психолога професійної діяльності, яка дозволяє майбутнім практичним психологам задовольнити актуальні потреби професійної діяльності практичного психолога та реалізувати пов’язані з ними значущі цілі (за збереження психічного та фізичного здоров’я), забезпечуючи водночас відповідність психічної діяльності людини, її поведінки вимогам розвитку психологічної ресурсності особистості.

Психологічна мотивація учасників конфлікту як фактор успішної медіації

2025-12-07T15:56:01+02:00

У статті розглядається роль психологічної мотивації учасників конфлікту як одного з ключових чинників, що впливають на ефективність медіації у внутрішньогрупових конфліктах. Проаналізовано типи мотивації, що спонукають сторони до участі в медіаційному процесі, а також їхній вплив на готовність до співпраці, компромісу та досягнення взаєморозуміння. Особливу увагу приділено внутрішнім і зовнішнім мотиваційним чинникам, які можуть як сприяти, так і перешкоджати успішному врегулюванню конфлікту. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення практики медіації та підвищення її ефективності в соціальних і професійних групах.

Метою дослідження є визначення ролі та впливу психологічної мотивації учасників конфлікту на ефективність процесу медіації у внутрішньогрупових конфліктах, а також виявлення основних мотиваційних чинників, що сприяють або перешкоджають досягненню успішного врегулювання.

Методи дослідження. Для визначення психологічної мотивації учасників конфлікту застосовано три валідні методики: опитувальник Томаса-Кілмана (TKI) для виявлення стилю поведінки в конфлікті, шкалу мотивації до досягнення (AMS) для оцінки прагнення до самоствердження та домінування та методику DUTCH для емоційно- вольових характеристик і мотивації до збереження стосунків.

Результати дослідження. Пілотажне дослідження серед 1000 здобувачів освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського показало, що найпоширенішим стилем поведінки в конфлікті є співпраця (26%), що свідчить про мотивацію до взаєморозуміння. Компроміс обрали 22%, конкуренцію та уникнення – по 18%, а пристосування – 16%. Стиль співпраці корелює з емоційною стабільністю та низькою тривожністю, конкуренція – з прагненням до самоствердження. Отримані дані окреслюють мотиваційні моделі поведінки студентів у конфліктних ситуаціях і слугують основою для медіаційних програм у закладах освіти.

Виникнення емоційного інтелекту: від раціонального пізнання до емоційного розуму

2025-12-07T14:52:49+02:00

Мета статті – дослідити еволюцію емоційного інтелекту як психологічного конструкта, проаналізувавши, як він сформувався на перетині кількох наукових традицій – когнітивної науки, афективної нейронауки та гуманістичної психології – і став ключовою концепцією для розуміння емоцій та розуму як взаємозалежних форм інтелекту.

Методи дослідження. У статті застосовано теоретико- історичний підхід, заснований на ґрунтовному аналізі психологічної та нейронаукової літератури. Проведено якісний контент-аналіз першоджерел для виявлення концептуальних закономірностей і простеження еволюції теорії емоційного інтелекту. Використано порівняльний та історико-аналітичний методи для дослідження конвергенції когнітивної, афективної та гуманістичної парадигм. За допомогою інтерпретативного синтезу об’єднано різноманітні підходи у цілісне розуміння емоційного інтелекту як наукового конструкта й філософського погляду на природу людини.

Результати дослідження. Розкрито становлення емоційного інтелекту як синтезу когнітивних і емоційних процесів у психології кінця ХХ століття. Простежено розвиток від теорії множинних інтелектів Говарда Гарднера до формальної моделі Саловея і Маєра, а також розширення концепції у працях Бар-Она, Стайнера та Голмана. Показано, що емоційний інтелект переосмислив саме поняття інтелекту.

Необхідність статті зумовлена потребою уточнення теоретичних засад емоційного інтелекту, які часто спрощуються у популярних інтерпретаціях. Звернення до його витоків у різних наукових традиціях підтверджує, що емоції й розум є взаємозалежними процесами.

Висновки. Доведено, що виникнення емоційного інтелекту стало важливим зрушенням у сучасній психології, що поєднало когніцію та емоцію в єдину систему людського розуміння. Показано, що від Гарднера до Голмана ця концепція визначає інтелект як гармонію розуму й емпатії, а не їх протиставлення. Зазначено, що повертаючи емоції на центральне місце у свідомості, емоційний інтелект продовжує поєднувати аналітичне та гуманістичне, утверджуючи, що справжня мудрість народжується з єдності розуму і серця.

Психологічне обґрунтування видів творчої діяльності вчителя іноземних мов

2025-12-07T14:29:17+02:00

Метою нашого дослідження є психологічне обґрунтування видів творчої діяльності вчителя іноземних мов.

Результати дослідження. В статті показано, що до реконструктивно-варіативного виду творчої діяльності ми віднесли: індивідуальну роботу з тими, хто навчається; ерудицію, загальну культуру; вміння викладати матеріал; авторитет педагога. Такий вибір критеріїв можна обґрунтувати наступним чином: діяльність, віднесена нами до цього виду, вимагає наявності бази інформації, знань, оперуючи якими, вчитель досягає поставлених задач. До евристичного рівня творчої діяльності ми віднесли: активізацію тих, хто навчається; контакт з аудиторією, культуру спілкування; вміння оптимізувати навчальний процес; виховання в процесі навчання.

Висновки. Доведено, що дані види діяльності, а саме реконструктивно-варіативний та евристичний види тощо, передбачають високий рівень розвитку аналітико-синтетичних вмінь та навичок, пошук рішення за межами вже відомого для людини зразка. До творчого рівня ми віднесли такі критерії педагогічної майстерності, як: удосконалення педагогічної майстерності; високий рівень підготовки до педагогічної діяльності; психолого-педагогічне діагностування, самостійно, без допомоги шкільного психолога; високий інтелектуальний розвиток вчителя. Ці критерії передбачають вироблення принципово нових рішень, закріплення самостійного пошуку знань, високий рівень мотивації діяльності тощо.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

2025-11-06T09:58:42+02:00

У статті розглядаються психологічні засади формування емоційного інтелекту (ЕІ) у підлітковому віці як ключового чинника соціально-психологічної адаптації. Теоретично окреслено структуру ЕІ (емоційна обізнаність, саморегуляція, емпатія, соціальні навички). Емпірично досліджено вибірку учнів 11–15 років із застосуванням методик О. Чебикіна, А. Меграбяна і Н. Епштейна та тесту ЕІ Н. Холла. Виявлено середній загальний рівень ЕІ за підвищених показників емпатії та щирості й відносно нижчих – саморегуляції та емоційного контролю. Розроблено та апробовано програму розвитку ЕІ (тренінги, рефлексивні практики, арттерапія), ефективність якої підтверджено позитивною динамікою показників. Надано практичні рекомендації для педагогів, психологів і батьків щодо підтримки емоційної грамотності підлітків.

Психологічні атрибути фасилітативної взаємодії в мультикультурному світі

2025-05-27T16:28:18+03:00

Мета нашого дослідження – показати психологічні атрибути фасилітативної взаємодії.

Результати дослідження. Показано, що фасилітація підпорядковується особливим принципам: вона розрахована на ідеалізовану модель виконання діяльності, за якої всі атрибути є ідеалізованими або наближеними до цього. Фасилітативна взаємодія, без сумнівів, підпорядковується знанням щодо сутності, змісту, структури навчання, його законам і закономірностям, експлікується у вигляді норм діяльності, регулятивів для практичної роботи, що виконує роль орієнтирів для конструювання практичної діяльності на уроках. Доведено, що атрибутами поняття «фасилітативна взаємодія» є: «підстава участі у пізнавальній діяльності», «внутрішнє переконання людини у необхідності здійснення фасилітативної взаємодії», «норми поведінки і діяльності у фасилітативній взаємодії», «результат фасилітативної взаємодії».

Висновки. Доведено, що досить важко говорити щодо норм поведінки і діяльності у фасилітативній взаємодії. Норма є певним керівним аргументом, правилом, зразком, які суб’єкти фасилітативної взаємодії приймають як особистісно значущі. В умовах фасилітативної взаємодії у процесі пізнавальної діяльності поведінка суб’єктів навчання буде залежати від характеру взаємостосунків з групою, колективом, членом якого він є. Успіх фасилітативної взаємодії великою мірою залежить від того, чи схвалює або не схвалює учень колективні цілі й мотиви, емоційно «заряджаючись», співпереживаючи, підпорядковуючи (або не підпорядковуючі) свою індивідуальну поведінку груповим нормам (правилам), рольовим особливостям взаємодії тощо. Ціннісно-аксіологічні аспекти (потреби і мотиви) особистості набувають характеру вчинку, особистісно-значущого акту, коли норми поведінки та діяльності заздалегідь обговорені і прийняті учнями ще до початку їхньої участі у пізнавальній діяльності.

Прокрастинація як актуальна проблема сучасної психології

2025-05-27T16:15:03+03:00

Метою дослідження є показати психологічні особливості прокрастинації як актуальної проблеми сучасної психології, описати результати нашого дослідження щодо рівня прокрастинації підлітків.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Експериментальним методом є метод організації емпіричного дослідження.
Результати дослідження. В статті доведено, що респонденти з низьким рівнем прокрастинації проявляють високу організованість і ефективність у виконанні завдань. Вони зазвичай здатні планувати свою діяльність із точністю і дотримуватись наміченого графіка, що дозволяє уникати зволікань і відкладання завдань на потім. Така здатність до своєчасного виконання справ є результатом добре розвинених навичок тайм-менеджменту, організованості та самодисципліни. Люди із низьким рівнем прокрастинації здатні налаштовуватися на виконання завдань, навіть якщо вони вимагають значних зусиль або з’являються труднощі. Вони також можуть ефективно працювати в умовах стресу, коли на них впливає кілька завдань одночасно.
Висновки. Прокрастинація як багатофакторне психологічне явище пройшла тривалий шлях від простого розуміння як ліні до сучасного трактування як складного психологічного процесу. Її виникнення і розвиток пов’язані з еволюцією поглядів на людську поведінку, мотивацію та внутрішні конфлікти. З античних часів до наших днів прокрастинація змінювалася у своєму розумінні, і сьогодні вона розглядається не тільки як особистісний недолік, а як проблема, що потребує особливої уваги та втручання.

Ставлення до здоров’я у молоді: крос-культурний аналіз асоціативних реакцій

2025-05-27T16:07:04+03:00

Мета нашого дослідження – здійснити емпіричний аналіз асоціативних реакцій молоді з України та Конго на поняття «здоров’я».

Методи дослідження. Для емпіричного вивчення отриманих асоціативних відповідей ми використовували програмне забезпечення Linguistic Inquiry and Word Count (LIWC). В результаті опитування було виявлено 73 різні асоціації, які були додатково проаналізовані за категоріями: емоції, когнітивні процеси, сприйняття, відносність тощо.

Результати дослідження. За результатами порівняння асоціативних реакцій на «здоров’я» у студентів з України та Конго за критерієм емоцій ми виявили, що показники емоційного ставлення до здоров’я значно вищі у студентів з Конго (32,43), ніж у студентів з України (4,62). У соціальному контексті показано, що показники соціального аспекту здоров’я становлять 1,54 в українських студентів та нуль у конголезьких. У когнітивному контексті показники демонструють більшу схильність до когнітивної оцінки власного здоров’я у конголезьких студентів (18,92), ніж в українських студентів (1,5). У контексті сприйняття конголезька молодь демонструє вищі показники (2,70), ніж українські студенти (1,54). У контексті біологічних акцентів було виявлено, що конголезькі студенти частіше звертаються до цієї теми під час розгляду поняття «здоров’я» (16,22), ніж українські студенти (1,54). У контексті мотивації чи потреби такі показники зафіксовані лише серед українських студентів щодо мотивації стосовно здоров’я (1,54).

Висновки. Емпіричний аналіз асоціацій щодо «здоров’я» в групах молоді з України та Конго було проведено за допомогою LIWC-2015 і він продемонстрував низку відмінностей. Українські студенти використовують менше емоційних асоціацій, які більше пов’язані з відносністю та вирішенням проблем зі здоров’ям, а саме «лікарня», «ліки», «гармонія» тощо. Студенти з Конго частіше використовують асоціації з більш емоційною реакцією, переважно негативною, а також реакції, пов’язані з проблемами зі здоров’ям та їх оцінкою. Молодь з Конго часто використовує такі асоціації, як «хвороба», «зло», «страх», «добро» тощо.

Формування образу світу майбутніх перекладачів через психологію дискурсу

2025-05-27T15:58:43+03:00

Мета нашого дослідження – висвітлити типи лексичних одиниць та їх взаємозв’язок, виділити п’ять типів фреймових структур, які значною мірою визначають формування образу світу майбутнього перекладача.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Емпіричним методом є метод констатувального дослідження.

Результати дослідження. Формування образу світу майбутніх перекладачів полягає у формуванні комунікативної компетентності студентів; усвідомленої позитивної мовленнєвої поведінки; оволодінні нормами сучасної української літературної мови; набутті навичок оперування термінологією майбутнього фаху; уміння користуватися різними функціональними стилями й підстилями в освітній діяльності та професійній сфері; формуванні навичок комунікативно виправданого використання засобів мови з дотриманням етикету професійного спілкування; забезпеченні вмінь грамотного укладання майбутнім перекладачем фахової документації.

Висновки. Залежно від типу лексичних одиниць та їхнього взаємозв’язку, ми розрізняємо п’ять типів фреймових структур, які великою мірою визначають становлення образу світу майбутнього перекладача: 1) змістовий фрейм, в якому одна і та ж сама сутність, зміст тощо характеризується своїми кількісними, якісними, екзистенційними, позиційними і темпоральними характеристиками; 2) трансформаційний фрейм, у якому кілька елементів, які є учасниками певної події, присвоюються ролі; 3) посесивний фрейм, який містить предметні сутності дещо / дехто, які співвідносяться між собою як ціле та його частина: фрейм характеризується певними смисловими характеристиками; ціле складається із різних частин; 4) таксономічний або ідентифікаційний фрейм представляє окреме відношення категоризації; 5) компаративний фрейм, який ілюструє відносини подібності, які ґрунтуються на зближенні концептів у сприйнятті людини.

Ресурсність особистості як психологічний феномен

2025-05-27T15:38:01+03:00

Метою нашої статті є проаналізувати ресурсності особистості як психологічного феномену; показати особливості особистісної ресурсності як особливого психічного стану; запропонувати класифікацію структурних компонентів психологічної ресурсності особистості.

Результати дослідження. Розглядаючи функціональний стан психологічної ресурсності особистості, у його структурі необхідно виділяти дві якісно різні сторони – суб’єктивну та об’єктивну. Подібний поділ зумовлений наявністю наступних двох функцій цієї динамічної структури, якою є психологічна ресурсність особистості: забезпечення мотиваційної (або цілеспрямованої) поведінки та відновлення порушеного гомеостазу психологічної ресурсності особистості. Причому суб’єктивна сторона психологічної ресурсності особистості відображається насамперед у переживаннях суб’єкта та визначає особливості формування високовмотивованої поведінки особистості. У свою чергу, об’єктивна сторона психологічної ресурсності особистості пов’язана з фізіологічними процесами та визначає особливості регуляції гомеостазу.

Висновки. Доведено, що у будь-якої людини суб’єктивна сторона функціонального стану психологічної ресурсності особистості є провідною, оскільки в ході адаптаційних перебудов суб’єктивні зрушення, як правило, випереджають всі об’єктивні компоненти психологічної ресурсності особистості. Це положення відображує загальнофізіологічну закономірність психологічної ресурсності особистості, яка полягає в тому, що механізми регуляції компонентів психологічної ресурсності особистості починають активну роботу значно раніше, ніж керовані ними системи, що входять до структури психологічної ресурсності особистості.

Дослідження креативності у проєктно-інноваційній діяльності психолога

2025-05-27T15:25:42+03:00

Мета. Проаналізувати креативність як інтегративну складову проєктно-інноваційної діяльності психолога.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань використано комплекс методів наукового дослідження: теоретичний аналіз, узагальнення концептуальних положень, порівняння, систематизація, бесіда, анкетування.

Результати дослідження. Креативний підхід у професійній діяльності психолога описано нами як здатність генерувати нові ідеї у контексті різних видів діяльності. Він базується на творчій активності, надситуативності, вмінні мислити асоціативно та широко, здатності бачити неординарні логічні зв’язки між окремими аспектами діяльності. Креативний потенціал особистості розглядається як інтегративна властивість, яка характеризує здатність до творчої самореалізації та проявляється у талановитості й обдарованості. Ці складові необхідні для виконання різних видів діяльності психолога.

У практиці роботи психолога виокремлено різні види проєктно-інноваційної діяльності: а) професійні стартап-проєкти; б) проблемо-орієнтована активність; в) організаційно-управлінські дії; г) творча інноваційна практика; д) науково-дослідницькі проєкти; е) соціально-волонтерські проєкти. Професійні стартап-проєкти важливі для фахівців психологічного профілю як базова первинна основа професійної діяльності, спрямована на пошук нової професійної ніші. Проблемо-орієнтована активність важлива у роботі з психологічними проблемами клієнтів. Організаційно-управлінські проєкти полягають у розробленні нових стратегій роботи з колегами у межах супервізійної діяльності та реалізації програм підтримки. Творча інноваційна практика втілюється у контексті нових професійних активностей. Наукові дослідження скеровані на креативний підхід до експериментів. Соціально-волонтерські проєкти допомагають творчо поєднувати професійну практику з соціальними ініціативами.

Для з’ясування рівнів сформованості креативності у професійній діяльності було розроблено анкету «Креативність у різних видах діяльності», яка дала змогу визначити особливості прояву цієї якості у фахівців психологічного профілю.

Висновки. Узагальнюючи основні позиції щодо дослідження креативності фахівців-психологів, було відзначено більш високі показники креативності за критеріями «Проблемо-орієнтована активність», «Творча інноваційна практика». Водночас, найбільш складними для творчої самореалізації виявились «Професійні стартап-проєкти»; «Організаційно-управлінські проєкти»; «Науково-дослідницькі проєкти». Це проявляється у стартап-проєктуванні, під час взаємодії з клієнтами і колегами у межах організаційно-управлінських та наукових проєктів. Зважаючи на це, робота у цьому спрямуванні потребує посиленої уваги.

Концептуальна модель дослідження батьківсько-дитячих взаємостосунків у психологічній науці

2025-05-27T14:31:48+03:00

Метою статті є аналіз психодіагностичних методів оцінки батьківсько-дитячих взаємостосунків і розроблення моделі емпіричного вивчення батьківсько-дитячих взаємостосунків у контексті наукових досліджень.

Методи дослідження: теоретичний моніторинг наукових розвідок з проблеми, аналіз психодіагностичного інструментарію, порівняння концептуальних засад вітчизняної та зарубіжної психодіагностики, моделювання.

Результати дослідження. У контексті представленого наукового дослідження проаналізовано основні напрями проблеми. На основі окреслених напрямів охарактеризовано компоненти батьківсько-дитячих взаємостосунків, серед яких виокремлено когнітивний, мотиваційний, індивідуально зорієнтований, комунікативний, емоційно-оцінний, проблемозорієнтований. У межах кожного компоненту сформульовано завдання психодіагностичного обстеження та здійснено підбір психодіагностичних методів з урахуванням завдань дослідження. Проаналізовано нові підходи до оцінки батьківсько-дитячих взаємостосунків, розроблені у сучасній науковій парадигмі. Ґрунтовно описано тести, проєктивні техніки, анкети, які широко використовуються у роботі психолога для дослідження різних аспектів взаємодії батьків і дітей у процесі виховання. На основі проведеного дослідження розроблено модель оцінки батьківсько-дитячих взаємостосунків.

Висновок. Проведений аналіз психодіагностичного та науково-дослідницького інструментарію дав змогу визначити основні компоненти, показники та структурну схему вивчення батьківсько-дитячих взаємостосунків, що уможливило розробити модель наукового дослідження, яку представлено як базову основу психологічної діагностики батьківського виховного впливу. Компонентами емпіричного дослідження визначено когнітивну, мотиваційну, індивідуально зорієнтовану, комунікативну, емоційно-оцінну, проблемно зорієнтовану сфери. Критеріями стали батьківська компетентність, батьківське ставлення, стиль виховання, комунікативна тактика батьків, гуманні взаємини, психологічний клімат сім’ї, конфліктна взаємодія.

Психологічні шляхи розвитку різних типів мислення здобувачів вищої освіти як їх soft skills

2025-05-27T13:53:27+03:00

Метою дослідження є проаналізувати психологічні шляхи розвитку різних типів мислення студентів як їх soft skills.

Результати дослідження. Доведено, що потрібно розрізняти теоретичне та практичне мислення. Практичне мислення спрямоване на розв’язання певних завдань або на перетворення практичних ситуацій, часто існує в умовах дефіциту часу. Теоретичне мислення постає процесом пізнання. Інша дихотомічна класифікація мислення поділяє його на аналітичне, а саме те, що розгорнуте в часі, складається з етапів у свідомості тієї людини, яка мислить, та інтуїтивне, що протікає швидко, не має чітких етапів, є мало усвідомлюваним. Ми розрізняємо також мислення творче та репродуктивне. Вважаємо, що мисленнєва культура передбачає продуктивний характер мислення, який не може існувати поза засвоєнням людиною репродуктивних процедур, тому для формування мисленнєвої культури важливими є обидва види мислення. Усі ці характеристики різних типів мислення є так званими soft skills, які є основою розвитку здобувачів освіти як майбутніх професіоналів.

Висновки. Доведено, що до пізнання нового предмету та розв’язання завдання, яке стоїть перед людиною, мислення суб’єкта просувається шляхом здійснення багатьох операцій, що є складовими процесу мислення. Умовно виділяють такі групи компонентів мислення: операції мислення –> аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизація, класифікація, систематизація; форми мислення –> поняття, судження, умовиводи; якості мислення –> доказовість, критичність, об’єктивність, лаконізм та ін. Зазначено, що мислення не можна звести лише до системи інтелектуальних операцій. Посідаючи центральне місце в структурі інтелекту, мислення детермінує інтелект як процесуально, так і особистісно.

Опитувальник саморефлексії: дискусійні результати змістовної валідності

2024-12-03T22:55:08+02:00

Метою дослідження є емпіричне обґрунтування можливості психологічної діагностики саморефлексії як здатності особистості до самоздійснення.

Методи. Апробація опитувальника саморефлексії була реалізована шляхом оновлення даних надійності і валідності методики рефлексивності, яку було розроблено нами на теоретичній основі опису компонентів рефлексивності Л.І. Пономаренко. Для опису змістової валідності опитувальника саморефлексії було застосовано опитувальники екзистенційної здійсненності і особистісного самоздійснення, шкала саморефлексії і інсайту, шкала самооцінки, опитувальники психологічних ресурсів. Застосовані методи математико-статистичного аналізу: кореляційний, порівняльний, багатофакторний, класифікаційний, кластерний аналіз, аналіз причин та ефектів.

Результати дослідження. Підтверджено, що дескрипторами саморефлексії є такі: відстороненість, позитивна дисоціація, гностична компетентність, артикульованість, лабільність, оригінальність, критичність, когнітивність. Внутрішня узгодженість шкал опитувальника є високою (r=0,37-0,60; p < ,01)). Структуру восьми дескрипторів методики описує однофакторноа емпірична модель, що пояснює 57% дисперсії у групі. Найвпливовішими предикторами загального рівня саморефлексії виявлено такі, як лабільність (ранг 100), позитивна дисоціація (ранг 98), артикульованість (ранг 89), когнітивність (ранг 82). Виокремлено три типи саморефлексії. Визначено зв’язки дескрипторів саморефлексії і виявів самосвідомості (самооцінка, Я-концепція), також з особистісним екзистенційним самоздійсненням, психологічними ресурсами, показниками ціннісно-смислової сфери особистості. Результати змістової валідності дали змогу увиразнити виокремлений феномен емпіричної реальності як саморефлексію.

Висновки. Саморефлексію схарактеризовано як здатність суб’єкта до особистісного самоздійснення, способом впізнавання себе в результаті прийняття співвідношення власних інтерпретованих доступними можливостей та цілями бажаного психологічного благополуччя. Вказане співвідношення уможливлюється реалізацією внутрішньої роботи особи над собою, яка виявляється у зменшенні, як упереджено самообмежувального ставлення щодо здійсненності власних можливостей, так і авторитарно-егоїстичного ставлення щодо інших. Головним виявом саморефлексії є критичність, що задає співвідношення власних інтерпретованих можливостей і реалій наявної ситуації, за якого неупередженість суб’єкта надає йому змогу бути готовим «прочитати особисте послання» у наявних життєвих умовах. Виведено, що саморефлексія дає змогу особистості визначити реалістичну «версією самої себе» в результаті певного прожитого досвіду, тому функція саморефлексії є моніторинговою.

Особливості прояву довіри та психологічних умов її розвитку в системі «лікар – пацієнт»

2024-12-03T22:47:00+02:00

Мета статті – презентувати результати емпіричного дослідження особливостей прояву довіри та психологічних умов її розвитку в системі «лікар – пацієнт».
Методи дослідження. Емпіричні: для вивчення прояву довіри пацієнта до лікаря – «Методика оцінки довіри / недовіри особистості до інших людей» (адапт. О. Савченко, В. Петренко,); з метою дослідження здатності до ризику в міжособистісному спілкуванні – методика «Особистісні чинники прийняття рішень»; для виявлення стратегій самопрезентації лікарів – методика «Стратегії самопрезентації» (С. Лі, Б. Квінглі); математико-статистичні методи обробки даних.
Результати дослідження. Встановлено, що пацієнти проявляють високий рівень довіри до лікарів: досліджувані здатні формувати стійкі позитивні відносини з іншими людьми, конструктивно взаємодіяти з іншими в конкретних ситуаціях, впевнені в інших людях, здатні покластися на них в процесі взаємодії. Емпірично досліджено психологічні умови розвитку довіри в системі «лікар – пацієнт». Згідно з отриманими даними, довіра до себе пацієнтів проявляється на середньому рівні: в цілому довіряють своїм відчуттям, переживанням, логічним висновкам, але, водночас, можуть іноді мати сумніви у власній компетентності, не завжди вірять в свої власні сили, значимість, цінність. Встановлено, що в досліджуваних пацієнтів готовність до ризику в міжособистісному спілкуванні проявляється на високому рівні, тобто вони готові брати на себе певний ризик, встановлюючи довіру до іншої особи. Досліджено особливості самопрезентації в лікарів. В досліджуваних лікарів домінуючою є стратегія «Атрактивна поведінка».
Висновок. За результатами дослідження припущення про те, що розвиток довіри в системі «лікар – пацієнт» зумовлюється комплексом психологічних умов (довіра до себе, готовність до ризику, ефективність стратегії самопрезентації в спілкуванні) було підтверджено.

Психологічні механізми виникнення, розвитку та утвердження громадянської ідентичності

2024-12-03T22:37:55+02:00

Метою статті є емпіричне виявлення закономірностей прояву психологічних механізмів становлення громадянської ідентичності особистості.

Методи. Для виявлення дескрипторів психологічних механізмів становлення громадянської ідентичності використано ретроспективний наратив «Я в державі» та тематичний аналіз, призначений для опрацювання вербального змісту наративів. У дослідженні взяли участь 205 громадян України віком від 16 до 60 років (62% жінок і 38% чоловіків).

Результати дослідження. За результатами дослідження отримано такий усереднений відсотковий розподіл дескрипторів психологічних механізмів становлення громадянської ідентичності: інтеріоризація громадянських контентів (25%), наслідування моделей громадянської поведінки (23%), індивідуація змістів громадянськості (19%), екстеріоризація стереотипів, атитюдів і зразків громадянської поведінки (15%), імплементація досвіду взаємодії з державою і співгромадянами (10%), осмислення власної громадянськості (8%).

Висновки. У ретроспективних наративних текстах респондентів достатньою мірою репрезентовані дескриптори усіх психологічних механізмів становлення громадянської ідентичності (виникнення, розвитку та утвердження). Проте виявлено нерівномірну «залученість» згаданих психологічних механізмів у процесі становлення громадянської ідентичності особистості. До найуніверсальніших механізмів становлення громадянської ідентичності можемо зарахувати інтеріоризацію громадянських контентів, наслідування моделей громадянської поведінки та індивідуацію змістів громадянськості. Менш універсальним, але доволі поширеним є механізм екстеріоризації стереотипів, атитюдів і зразків громадянської поведінки. Більше специфічними і менше поширеними виявилися механізми імплементації індивідуального досвіду взаємодії з державою та співгромадянами і осмислення власної громадянськості. Недостатнє залучення саме цих механізмів може призвести до формування дефіцитарної або деформованої громадянської ідентичності.

Психологічні особливості використання діалогових форм контролю знань, умінь і навичок студентів на заняттях англійської мови

2024-12-03T22:24:18+02:00

Мета дослідження полягала у висвітленні психологічних особливостей використання діалогових форм контролю знань, умінь і навичок студентів на заняттях англійської мови.

Результати дослідження. У статті виділено основні нормативи та принципи організації діалогічного впливу: емоційна та особистісна розкритість партнерів по спілкуванню; психологічне орієнтування на актуальні стани один одного; довірливість та відкритість виразу почуттів та станів. Тому в процесі діалогу дві особистості починають утворювати загальний психологічний простір і часову протяжність, утворюючи емоційне “буття разом”, в якому взаємодія в загальному, об’єктному, монологічному розумінні вже не існує, а на її місті з’являється психологічна єдність суб’єктів. Саме такі умови існування людей сприяють розвитку їх творчості та розкриттю особистості.

Висновки. Доведено, що діалог позитивно впливає на виникнення та розвиток контактів між людьми. Ми вважаємо, що саме діалог є найвищим рівнем організації спілкування, тому що він характеризується позитивним особистісним ставленням суб’єктів один до одного, їх «відкритим» зверненням та поведінкою відносно партнерів по спілкуванню. Безперечним є той факт, що діалогічна взаємодія викладача та студента в процесі навчання в закладах вищої освіти стимулює внутрішні діалоги в свідомості партнерів по спілкуванню, що в свою чергу позитивно впливає на психічний та особистісний розвиток студентів.

Психологічні аспекти активізації апробаційного процесу творчого математичного мислення

2024-12-03T22:12:03+02:00

Мета статті полягає у з’ясуванні потенційних можливосту впливу причинно-наслідкових запитань на апробаційний процес творчого математичного мислення з метою його активізації.
Методи дослідження. За результатами аналізу досліджень творчого математичного мислення констатовано, що пошуковий математичний процес – це процес постановки та розв’язання математичної задачі. З’ясовано, що апробація мисленнєвих результатів як складовий мисленнєвий процес, супроводжує розв’язування задачі на всіх його етапах.
З’ясовано, що спеціальні запитання забезпечували актуалізацію наявних знань, досвіду, та навичок, потік асоціацій, фантазії, що сприяє поглибленню розуміння смислу математичної задачі, прогнозування розв’язку й актуалізує апробаційні дії.
Результати дослідження. Підкреслено, що процес розв’язання творчої задачі визначається продуктивністю функціонування алгоритмічних та евристичних прийомів, які можна і потрібно формувати.
Встановлено, що застосування широкого спектру причинно- наслідкових запитань при розв’язуванні творчих математичних задач активізує складові пошукового процесу: розуміння задачі, прогнозування ідей розв’язування, апробацію мисленнєвих результатів, перетворює їх у взаємодоповняльні.
З’ясовано, що спеціальні запитання забезпечували актуалізацію наявних знань, досвіду та навичок, потік асоціацій, фантазії, що сприяє поглибленню розуміння смислу математичної задачі, прогнозування розв’язку й актуалізує апробаційні дії.
Доведено, що набутий досвід супроводжувати пошуковий процес запитаннями, перетворює апробацію проєкту розв’язку у суб’єктивно значущий процес.
Висновок. Активізуючи ширший спектр мисленнєвих дій, здобута навичка формувати численні запитання змінює глибину і якість апробаційних дій, що мають місце впродовж всього розв’язування математичних задач, формує вміння аналізувати і контролювати власні мисленнєві кроки, сприяє формуванню суб’єктивної впевненості у правильності знайденого розв’язку.

Сучасна когнітивно-інформаційна війна: роль маніпуляцій свідомістю українців у трансформації особистості

2024-12-03T21:51:27+02:00

Мета нашого логнітюдного, міждисциплінарного дослідження є розуміння і вивчення психологічної та нейро-психологічної природи і стратегій когнітивно-інформаційної війни в Українському контексті у 2024 році, а також формування теоретичної бази індивідуальних, особистісних змін, трансформацій і перетворень особистості як негативний наслідок руйнівного впливу методів пропаганди, дезінформації та прийомів маніпуляції на самосвідомість індивіда, мозок, когнітивні функції, емоційно-вольову сферу особистості під час екстремальних та ризикованих бойових дій.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дослідження складають комплекс теоретико-емпіричних методів: теоретико- методологічний аналіз, узагальнення, систематизація, опитування, інтерв’ю, тестові методики, метод проєктів, проєктивна методика Роршаха, генетико-креативний підхід (С.Д. Максименко) та принципи його побудови: розвитку; переживання свободи; технології, методи та прийоми дезінформації та пропаганди; саморегуляції поведінки; взаємодії; невизначеності і індетермінізму; терапевтичної дії через призму діджітал технологій; базові філософські, психологічні, соціологічні принципи осягнення проблеми когнітивно-інформаційної війни.

Результати дослідження. Протидія КІВ для України має вирішальне значення для забезпечення національної безпеки та захисту демократичних цінностей. Для ефективного протидії необхідна співпраця між владними структурами, громадським суспільством та міжнародними партнерами.

Висновки. Когнітивно-інформаційна війна (КІВ) 2023-2024 років є важливим аспектом сучасного світового порядку, особливо в контексті російсько-української війни. Це складний механізм маніпуляції свідомістю українців, що використовує різні методи та інструменти для досягнення своїх загарбницьких цілей, що призводить до трансформації когнітивних та поведінкових трансформацій особистості.

Встановлено, що вплив КІВ на українське суспільство виявляється через розкол та поляризацію, підрив довіри до влади, дестабілізацію політичної ситуації та зниження бойового духу української армії. Проте, відповідно до зазначеного плану, є заходи, які можуть зменшити негативний вплив КІВ, такі як розвиток критичного мислення та медіаграмотності, виявлення та протидія дезінформації, захист кібербезпеки та підтримка свободи слова та плюралізму думок.

Майбутні перспективи розвитку КІВ відображатимуться в постійному зростанні технологій та зміні стратегій ведення інформаційної війни. Тому важливо постійно оновлювати та адаптувати заходи протидії до нових викликів. З’ясовано, що для ефективної протидії КІВ необхідно поєднувати технологічні та психологічні підходи, розвивати критичне мислення і медіаграмотність населення та створювати ефективні механізми протидії дезінформації і маніпуляціям.

Адаптивні та дезадаптивні взаємостосунки батьків і дітей старшого шкільного віку в різних групах сімей

2024-12-03T21:40:43+02:00

Мета статті: дослідити адаптивні та дезадаптивні взаємостосунки батьків та дітей старшого шкільного віку в різних групах сімей.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у статті завдань було використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний метод, структурно-функціональний метод, методи аналізу, систематизації, моделювання, узагальнення. Емпіричним методом було пілотне дослідження.

Результати дослідження. Доведено, що значущими соціально- психологічними чинниками, що запобігають навчанню в системі дитячо- батьківських взаємостосунків, є деструктивні прояви агресивності у дітей, зокрема: соціально-неприйнятний спосіб сімейного життя, порушення в її структурі та функціонуванні, у внутрішньосімейному спілкуванні та взаємодії, психологічне, фізичне, сексуальне насильство, скоєне по відношенню до дитини.

Висновки. Основним чинником, що визначає специфіку проявів агресивності дітей віком, є психологічний тип ставлення батьків до дитини. При цьому авторитарно-агресивні тактики батьків, властиві психологічному типу батьківського ставлення «гіперсоціалізація», формують у дітей опосередкований вияв ними агресивного ставлення до батьків. Емоційне та фізичне дистанціювання, характерне для психологічного типу батьківського ставлення, яким є «відкидання», формує у дитини здатність до агресивного протистояння їм.

Домінантно-зверхнє ставлення батьків, властиве типу батьківського ставлення «інфантилізація», що применшує індивідуально-психологічні особливості та знецінює особистісні досягнення та устремління дитини, є характерним для типу взаємостосунків «симбіоз», психологічна гіперопіка батьків щодо дитини, що пригнічує учня старшого шкільного віку як особистість, формують у дітей неприховану безпорадність та егоїзм, негативізм та ворожість.

Психологічний зміст провідної ролі фасилітативної діяльності

2024-12-03T21:24:34+02:00

Мета нашого дослідження – показати психологічний зміст провідної ролі фасилітативної діяльності, висвітлити ці основні ідеї відповідно до принципів фасилітації та фасилітативної взаємодії.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у своєму дослідженні ми використовували емпіричні методи, такі як пілотне дослідження.
Результати дослідження. Атрибутивний аналіз фасилітації як діяльності дозволив нам не тільки виявити і привести у взаємну відповідність її атрибути, а й встановити, що дана діяльність може бути базовою для вчителів та учнів у системі закладів середньої освіти. У статті показано, що положення щодо соціальної сутності особистості, провідної ролі діяльності в процесі її розвитку, щодо особистісно зорієнтованого підходу в психології постають методологічною основою виокремлення принципу фасилітації в процесі навчання та міжособистісної взаємодії, загальною нормою організації освітнього процесу тощо. У своїй сукупності вони дозволяють за допомогою урахування цілісної системи взаємопов’язаних понять, ідей і способів виконання дій та діяльності забезпечувати підтримку процесів самовияву, саморозвитку і самореалізації особистості педагога, розвитку його унікальної індивідуальності. Отже, виокремимо деякі базові ідеї, які становлять сутність принципу фасилітації: щодо свободи особистості; стосовно потреби людини в самоактуалізації; щодо індивідуальності людини; стосовно навчання і виховання як фасилітативних передумов людини в розвиткові індивідуальності та особистісному зростанні; щодо психолого-педагогічної підтримки; стосовно розвитку суб’єктного досвіду людини в процесі життєдіяльності; щодо довіри і віри в людину, її індивідуальність; стосовно однакового ставлення до всіх учасників педагогічного процесу тощо.
Висновки. Доведено, що ідеї фасилітативної взаємодії, інтеріоризовані педагогом, безпосередньо є включеними в його суб’єктний досвід і створюють цілісну структуру «Я» педагога. В існуючих традиціях організації навчання суб’єктний досвід учасників міжособистісної взаємодії розглядається як недосконалий, несуттєвий, обтяжений випадковими уявленнями, і тому фасилітативна міжособистісна взаємодія або ігнорується, або нівелюється, або штучно перероблюється. Фасилітація великою мірою імплікує суб’єктний досвід усіх учасників освітнього процесу, впливає на становлення різних і неповторних особистостей.

Психологічні особливості посттравматичного стресового розладу учасників бойових дій у ситуації війни в Україні

2024-12-03T21:11:09+02:00

Мета статті полягає у виявленні психологічних особливостей посттравматичного стресового розладу учасників бойових дій.

Результати дослідження. Показано, що посттравматичні стресові розлади виникають у комбатантів як відстрочена чи достатньою мірою лонгітюдна реакція на психотравмувальну стресову подію або ситуацію виключно загрозливого чи смертельного характеру (бойові дії, спостереження за насильницькою смертю інших, роль жертви катувань, перебування у полоні та ін.). Доведено, що за своєю суттю посттравматичний стресовий розлад є так званою відповідною реакцією психіки військовослужбовця на досить-таки потужні емоційні подразники, стресової ситуації, які відбуваються.

Висновки. Доведено, що ситуації бойових дій, які мають місце на сході України, нерідко призводять до експліцитних змін функціонального стану психічної діяльності військовослужбовця. Ця ситуація нерідко характеризується розвитком надзвичайно сильних негативних емоцій, таких як тривога, страх, важка розумова і фізична перевтома. При цьому у разі переходу військовослужбовця до мирної діяльності часто не дозволяє комбатантам адекватно реагувати на ті чи інші обставини навколишньої дійсності. Посттравматичний стресовий розлад при цьому набуває так званого хронічного перебігу, хронічної форми, і торкається майже кожного аспекту життя комбатанта, включаючи роботу, міжособистісні взаємостосунки, фізичне здоров’я, самооцінку.

Типи батьківського ставлення до дітей як шлях досягнення адаптивних сімейних взаємостосунків

2024-12-03T21:01:18+02:00

Мета статті: дослідити типи батьківського ставлення до дітей як шлях досягнення адаптивних сімейних взаємостосунків.

Результати дослідження. Показано, що діти в сім’ях із контролюючим типом виховання були слухняні, боязкі, не надто наполегливі у досягненні своїх цілей, неагресивні, такі, що підпорядковувалися фасилітативним впливам. За умов змішаного типу виховання дітям є притаманними навіюваність, слухняність, емоційна чутливість, неагресивність, відсутність допитливості, оригінальності мислення, збіднена фантазія. З урахуванням проведеного спостереження ми виділили три типи батьківських взаємостосунків, патогенних для емоційного розвитку дитини: 1. Емоційне нівелювання, тобто байдуже ставлення до дитини, небажання задовольняти її фізичні та психічні, прихологічні потреби, експлікація прагнення проводити більше часу без присутності дитини. Сюди відносяться жорстока поведінка, коли поряд з байдужістю батьки завдають дитині певні фізичні травмування. Серед причин такого становища постають фінансові труднощі, подружні конфлікти та психічний інфантилізм дитини. 2. Гіперопіка. Цей стиль поведінки з дитиною в свідомості батьків приховується несвідомим «відкиданням» особистості дитини. Почуття провини, у зв’язку з цим «відкиданням», нерідко виникає у батьків, чия дитина сильно і постійно хворіє. 3. Поведінка з дитиною відбувається за типом бінарного зв’язку. Дитина цілковито, повною мірою, також й емоційно залежить від батьків

Висновки. Нами запропоновано класифікацію батьківського ставлення до дітей, які страждають на неврози, неврозоподібні стани, психопатії та акцентуації характеру: 1. Потураюча гіперпротекція: дитина знаходиться в центрі уваги сім’ї, і сім’я прагне максимальною мірою повно задовольнити її потреби. 2. Домінувальна гіперпротекція: дитина знаходиться в центрі уваги батьків, які віддають їй багато часу і сил, водночас позбавляючи її самостійності, ставлячи перед нею численні обмеження та заборони. 3. Емоційне заперечення: ігнорування потреб дитини, нерідко жорстоке поводження з нею. 4. Підвищений рівень моральної відповідальності: у вихованні поєднуються підвищені моральні вимоги до дитини, яка потерпає від неуваги та нестачі турботи з боку батьків. 5. Жорстока поведінка: батьки не прагнуть задовольнити потреби дитини, але при цьому практикують великою мірою жорстокі покарання за найменші провини. 6. Бездоглядність: дитина надана сама собі, батьки не цікавляться нею і не контролюють її. Недолік опіки та контролю по відношенню до дитини розцінюється нами як гіпопротекція.

Психологічні принципи розвитку емоційних компонентів образу світу майбутніх перекладачів

2024-12-03T20:44:38+02:00

Мета дослідження – дослідити психологічні принципи розвитку емоційних компонентів образу світу майбутніх перекладачів.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Метод констатувального дослідження використаний у якості емпіричного методу.

Результати дослідження. Запропоновано важливі психологічні принципи розвитку емоційних компонентів образу світу майбутніх перекладачів: 1. Принцип актуалізації свідомості особистості. 2. Принцип управління емоціями людини. 3. Принцип мотивації досягнення. 4. Принцип актуалізації емпатії. 5. Принцип розвитку соціальних навичок учнів.

Показано, що досить значущим елементом предметного змісту перекладацької діяльності майбутніх перекладачів є образ світу. Останній – це саме те, в чому матеріалізується, втілюється перекладацька діяльність. Отже, в якості продукту аудіювання постає умовивід, який стає зрозумілим перекладачеві в процесі рецептивної діяльності. Умовивід може бути усвідомленим як продукт діяльності, а може і не усвідомлюватися, виконувати роль так званого «проміжного рішення», прийнятого суб’єктом перекладацької діяльності в її процесі. Зокрема, продуктом говоріння постає висловлювання.

Висновки. Доведено, що найважливішим елементом предметного змісту перекладацької діяльності постає її результат. Результатом говоріння, наприклад, є характер розуміння реципієнтом почутої інформації. Результатом аудіювання, зокрема, є розуміння змісту та смислу сприйнятої інформації. Проте, експлікація перекладацької діяльності в так званій нематеріальній формі продукту та результату значно відрізняють її від будь-якого іншого виду діяльності. Водночас перекладацька діяльність за своєю структурою та спрямованістю в цілому відповідає загальному визначенню діяльності. Комунікативна потреба, відображуючись у мотиві та комунікативному намірі, визначає мету перекладацької діяльності. Ця мета знаходить своє відображення в предметі, тобто в тому, саме на що вона спрямована, отже, – в самому змісті думки. Так, беззаперечним є внутрішній нерозривний зв’язок між структурною організацією перекладацької діяльності та її предметним змістом.

Домінувальні функції соціального інтелекту вихователів дошкільних навчальних закладів в умовах війни в Україні

2024-12-03T20:32:18+02:00

Метою нашої статті є проаналізувати домінувальні функції соціального інтелекту вихователів дошкільних навчальних закладів в умовах війни в Україні.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання й узагальнення. Також у дослідженні використано емпіричні методи, зокрема констатувальне дослідження.

Результати дослідження. Виокремлено функції соціального інтелекту вихователів дошкільних навчальних закладів в умовах війни в Україні «розуміння дій інших людей і вплив на них», «розуміння себе і моделювання поведінки відповідно до своїх потреб, цілей і здібностей». Показниками розвитку цих функцій ми вважаємо рівень розвитку зазначених характеристик даних функцій. Отже, як результат, ми розрізняємо міжособистісний та особистісний рівні інтелекту.

Висновки. Домінувальними функціями соціального інтелекту ми вважаємо «здатність висловлювати спонтанні судження про інших людей» та «прогнозувати поведінку інших людей». Ці функції актуалізують так званий «соціальний дар», тобто здатність адекватно висловлюватися про оточуючих суб’єкта людей. Ми також виокремлюємо функцію «пристосування до життєвих ситуацій». Така функція значно впливає на розвиток загальних здібностей та особистісних якостей, фасилітує становлення когнітивної компетентності, яка дозволяє людям сприймати події соціального життя з мінімумом несподіванок і з максимальною особистою користю. Функції «розв’язання практичних завдань та ситуацій повсякденного життя» і «соціальна адаптація» актуалізують високий рівень здатності особистості розв’язувати щоденні завдання, в тому числі – складні ситуації та ситуації когнітивного дисонансу.

Емпіричне дослідження вивчення психологічних умов формування адаптивних взаємостосунків між батьками та дітьми старшого шкільного віку

2024-12-03T19:19:24+02:00

Мета статті: описати психологічні умови формування адаптивних взаємостосунків між батьками та дітьми старшого шкільного віку.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у статті завдань було використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний метод, структурно-функціональний метод, методи аналізу, систематизації, моделювання, узагальнення. Емпіричним методом було констатувальне дослідження.
Результати дослідження. Ми вважаємо, що дорослим слід створювати найбільшою мірою позитивні умови для гармонійного психічного розвитку особистості старшокласників. Батьки мають розуміти, що потрібно поважати точку зору дитини, її гідність, адже це фасилітуватиме формування високої або адекватної самооцінки дитини. Старшокласникам, безперечно, потрібно обов’язково давати корисні поради, показувати позитивний приклад, адже все це сприятиме становленню їх особистісної та соціальної зрілості.
Висновки. Доведено, що і батьки, і діти повинні виявляти терпіння один до одного, терпляче, по-доброму ставитися один до одного, у будь-яких ситуаціях любити один одного, розмовляти один із одним. У цей складний період, період дитячого дорослішання, кожен у родині має зовсім по-іншому сприймати навколишніх, ставитися один до одного і до оточуючого світу. Корисним є набутий дітьми особистісно значущий досвід. Останній великою мірою допомагає старшокласникам переборювати конфлікти, депресію, не впадати в песимізм і брати на себе відповідальність за скоєні вчинки, з усіх подій робити позитивно марковані висновки, які допоможуть перебороти нові життєві проблеми. Отже, особистісно значущий досвід формується з огляду на певні психологічні і соціальні умови, які мають місце в життєвому просторі старшокласників у різні періоди їхнього життя та особистісного становлення.

Психологічні шляхи формування підлітка як суб’єкта пізнавальної діяльності

2024-04-30T00:04:49+03:00

Мета дослідження – показати психологічні шляхи формування підлітка як суб’єкта пізнавальної діяльності завдяки проведенню констатувального дослідження в закладах середньої освіти.

Результати дослідження. Показано, що ефективне розв’язання проблеми суб’єктної активності особистості має бути пов’язаним із вирішенням питання про те, що насправді є джерелом пізнавальної діяльності. Отже, зовнішній сенс залежить від внутрішнього не тільки в тому плані, що будь-який зовнішній вплив реалізується лише через внутрішній смисл, але й внутрішній смисл має своє безпосереднє джерело активності і розвитку. Аналізуючи передсуб’єктні, в тому числі і генотипні впливи, в яких спресовано біологічні і соціальні передумови розвитку, ми вважаємо, що необхідно враховувати спонтанність у розвиткові суб’єкта. Слід враховувати парадигму суб’єктної активності особистості, становлення якої виявляється в поступовій зміні співвідношення між «Зовнішнім» і «Внутрішнім»: від переважальної спрямованості «Зовнішнє» через «Внутрішнє» до все більшого домінування тенденції «Внутрішнє» через «Зовнішнє».

Висновки. Враховуючи те, що становлення суб’єкта відбувається під впливом зовнішніх, природніх впливів, а також з урахуванням знань, вмінь і навичок особистості, набутих у процесі навчання і виховання, і, нарешті, з огляду на вимоги суспільства, ми можемо запропонувати наступну структуру пізнавальної діяльності суб’єкта. Змістом суб’єктної активності є ієрархія цілей, так чи інакше представлених у свідомості людини, та сформований суб’єктний досвід людини. Формою суб’єктності є, в свою чергу, усвідомлене саморегулювання діяльності і поведінки людини. Здійснення суб’єктної активності визначається взаємодією сформованих умінь саморегулювання і компонентів суб’єктного досвіду. Такими компонентами постають: 1) ціннісний досвід (пов’язаний із формуванням інтересів, етичних норм, ідеалів, переконань); 2) досвід рефлексії; 3) досвід актуалізації пізнавальної діяльності; 4) операціональний досвід; 5) досвід співпраці.

Мотивація особистісного самоконструювання персоналу

2024-04-29T23:53:17+03:00

Метою нашого дослідження є аналіз явищ і особливостей мотивації як психологічного феномену щодо здійснення конструктивізму у «стосунках» персоналу та організації, коли ініціатива взаємодії належить людині як суб’єкту самотворення і виробничої діяльності.

Методи дослідження: за допомогою методів аналізу, синтезу і співставлення виділено явища кар’єри у взаємозв’язку самопроєктування та управління нею на індивідуальному та організаційному рівнях, що стимулює позитивне особисте середовище взаємодії, сприяє активній поведінці у застосуванні позитивних ресурсів особистості. Категоріальним та структурно-функціональним методами виділено одиниці аналізу мотиваційних структур у вияві конфліктогенів-напруг особистісно-конструктивного і комунікативного характеру. Методи систематизації та узагальнення; метод моделювання.

Результати дослідження. Визначено конгруентність благополуччя та особистісного самоконструювання персоналу організації у контексті мотивації до більш якісної та ефективної організаційної діяльності з одного боку та рух у напрямку власного благополуччя з іншого. Детально розглянуто практичні можливості мотивації самопідкріплення, саморегуляції, самоефективності, а також ефективність застосування комплексної теорії мотивації. Ключовою проблемою мотивації в процесі особистісного самоконструювання персоналу визначено взаємозалежні сформовані ціннісні орієнтації стосовно професії і бачення особистісного смислу діяльності, що відповідає глибинним особистісним смислам.

Висновки. Доведено специфічний епістемологічний контекст соціального конструкціонізму у мотиваційній парадигмі особистісного самоконструювання персоналу, в основі якого цілісність, контекстність та превентивність. Модель позитивної психології PERMA є важливим інструментом стосовно концептів мотивації самоконструювання персоналу. Локальні структуроутворюючі характеристики особистісного самоконструювання персоналу організацій у мотиваційному вимірі становлять поведінкові можливості працівників, реалізовані у визнанні досягнень, позитивному зворотному зв’язку, який ініціює суб’єкт самоконструювання.

Шкала «Умотивованість»: емпірична характеристика феномену і презентація методики

2024-04-29T23:42:08+03:00

Мета дослідження полягає у встановленні емпіричних дескрипторів стану умотивованості.

Методи. Дослідження реалізовано за моделлю Нельсона, яка передбачає змогу визначення сутності проблеми за наявних умов. В емпіричному дослідженні було застосовано такі методики, як опитувальник структури мотивації, шкала екзистенційної здійсненності Ленге і Орглера, опитувальник мотиваційних цінностей Шварца, методика Психологічний капітал Лутанса, опитувальник психологічного благополуччя Ріфф, опитувальник життєвих завдань особистості (лабораторія соціальної психології особистості проф. Титаренко), опитувальник резервної мотивації Штепа, опитувальник психологічної ресурсності Штепа, методика осмисленості життя (адаптаційна версія опитувальника Крамбо і Махоліка), опитувальник життєстійкості Мадді. Застосовано такі методи математико- статистичного аналізу: багатофакторнй, кластерний, кореляційний, порівняльний, класифікаційний аналіз.

Результати дослідження полягають у з’ясуванні розуміння співвідношення власних сил і труднощів, виконання завдання докладанням саме власних зусиль, зацікавленість процесом виконання завдання, бажання виконувати завдання, натхненність власним досвідом успіху, уміння робити аналітичні висновки з власного досвіду невдач, опірність до стресів під час виконання завдання, ініціативність у постановці завдання, прагнення отримувати і надавати інформативний зворотній зв’язок під час виконання і завершення завдання, готовність набувати нових знань і умінь для виконання завдання, чуття покликання за постановки та виконання завдання. Cronbach alpha для тверджень шкали Умотивованість є у межах 0,91– 0,92. Значення інтеркореляцій показників умотивованості становить 0,30–0,78 (p < ,001). Класифікаційний аналіз показав, що низький, середній, високий рівні умотивованості коректно визначено на 90%, 100%, 100% відповідно. Структура умотивованості є двофакторною, кумулятивно-багатофакторний аналіз пояснив 59% дисперсії даних у групі. Вищий рівень умотивованості характеризується її процесуальними, динамічними показниками. Метод k-середніх показав коректність виокремлення двох типів умотивованості – низький і високий; тип умотивованості визначається її динамічними показниками.

Висновки: умотивованість нами схарактеризовано як динамічний мотиваційний стан екзистенційного дискурсу, що актуалізується відносно певної життєвої задачі, виявляється у здатності особистості співвіднести в діалогічній взаємодії власні ресурси з викликами життєвих умов і проживається нею, як натхнення.

Емпіричне дослідження професійної творчості керівника закладу освіти

2024-04-29T23:31:30+03:00

Метою статті є розкриття поняття «професійної творчості» та «творчості у процесі професійної діяльності» на теоретичному рівні; організація експериментального дослідження та аналіз його результатів; опис процесів, що спричиняють творче переосмислення стереотипів – смислотворення – та зміни всього життєвого процесу – життєтворення; висвітлення результатів емпіричних досліджень професійної творчості керівника закладу освіти.

Результати дослідження. Доведено, якщо у професійній діяльності відсутнім є особистісний смисл, заради якого здійснюватиметься професійна діяльність, і вираженою буде лише предметна спрямованість цієї діяльності, то така діяльність не набуде форм творчої діяльності, вона не відображуватиме власне духовний пошук і значущу для людини роботу над собою. Внутрішні предметні детермінанти, об’єктна спрямованість професійної діяльності дозволяє керівникові знаходити власне свій особистісний сенс, і тільки тоді, коли керівник чітко усвідомлюватиме, заради чого він буде здійснювати творчу діяльність, визначеними стануть її цілі і цінності. Тільки у випадку, коли процес професійної творчості набуватиме для керівника особистісно значущого сенсу, цю діяльність можна розглядати в творчому аспекті, в парадигмі набуття керівником особистісних сенсів і становлення своєї творчої індивідуальності. Отже, професійна творчість керівника визначається як усвідомлений, цілеспрямований, активний процес унікальної у своєму роді діяльності, спрямованої на пошук нового за задумом, самостійного, інноваційного й оригінального способу управління діяльністю підлеглих з метою високоефективного творчого розв’язання управлінських завдань, проблем та задач.

Висновки. Доведено, що результатами професійної творчості є: нове розуміння предмету діяльності – створення нових ідей, програм, концепцій, проєктів, парадигм, зорієнтованих на отримання принципово нових результатів, які дозволяють залучити до творчої співпраці значно ширше суспільне співтовариство; виникнення нових способів здійснення професійної діяльності, невідомих до цього часу технологій, алгоритмів діяльності тощо. Професійна творчість керівника супроводжується постійним особистісним розвитком – потребою в нових, оригінальних, нестандартних та унікальних ідеях.

Психологічні функції соціокультурної компетентності

2024-04-29T23:15:42+03:00

Мета дослідження – показати психологічні функції соціокультурної компетентності; представити культурний контекст, який впливає на розвиток соціокультурної компетентності студентів.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Експериментальним методом є метод організації емпіричного дослідження.

Результати дослідження. Запропоновано соціокультурний підхід у процесі навчання студентів у вищій школі. Доведено, що основною функцією соціокультурної компетентності є культурологічна, за допомогою якої постає можливим актуалізувати знання, вміння і навички студентів на рівні носія іноземної мови. Засобом формування соціокультурної компетентності постає використання викладачем культурно-історичних тем, причому рідна культура зовсім не нівелюється та не ігнорується, а відбувається одночасне вивчення культурних особливостей рідного народу та народу, мова якого вивчається. Доведено, що соціокультурна компетентність студента факультету іноземної філології сприятиме набуттю ним міждисциплінарної інтегрованої філологічної освіти з метою збагачення білінгвальної компетентності. Це, в свою чергу, фасилітуватиме виконання студентом ролі суб’єкта діалогу культур та культурного посередника в процесі міжкультурного спілкування.

Висновки. Показано, що з позицій соціокультурного підходу соціокультурна компетентність розуміється як функціонально зумовлена комунікативна взаємодія людей, що постають носіями різних культурних спільнот та відносяться до різних геополітичних, континентальних, релігійних, регіональних, національних та етнічних груп, а також окремих соціальних субкультур. Партнери по спілкуванню, зазвичай, вирізняються один від одного ціннісно-орієнтаційним світосприйняттям, стилем життя, моделями мовленнєвого та немовленнєвого спілкування. Для здійснення продуктивного міжкультурного спілкування студент має бути медіатором культур, під яким ми розуміємо особистість із високим рівнем соціокультурної компетентності, яка є обізнаною в особливостях різних культур та відмінностях їхньої взаємодії. Міжкультурна компетентність дозволяє особистості студента вийти за межі своєї рідної культури та отримати якості медіатора культур, не втрачаючи при цьому культурної ідентичності.