Збірник наукових праць "Проблеми сучасної психології"

Фасилітативна взаємодія як механізм актуалізації «Я-реального» та «Я-ідеального» особистості

Наталія Хупавцева, Наталія Славіна — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета дослідження: визначити принципи фасилітативної взаємодії в процесі міжособистісного спілкування на уроках, показати фасилітативні аспекти автономії учнів, описати фасилітацію як феномен міжособистісної комунікації, відобразити природу та генезис фасилітативної взаємодії за власними емпіричними дослідженнями, щоб довести, що фасилітативна взаємодія є механізмом актуалізації «Я-реального» та «Я-ідеального» особистості.

Результати дослідження. Показано, що фасилітація – це зміна ефективності діяльності учня впродовж контакту з учителем або з іншими школярами. Навіть пасивна присутність педагога в класі великою мірою активізує учнів, спрямовує їхню діяльність у потрібному напрямку, стабілізує її поза цілеспрямованими діями з боку педагога. Однак, феномен фасилітації має неабиякий вплив тільки в тому випадку, якщо педагог є авторитетним, референтним, визнаним. Тоді в результаті педагогічної взаємодії виникають різні психологічні новоутворення особистісного та міжособистісного характеру, які прийнято називати «змінами» або «феноменами».

Висновки. Доведено, що одним зі значущих конструктивних феноменів фасилітативної взаємодії є психологічний статус особистості, без набуття якого не може існувати процес активного, послідовного прогресивного розвитку і саморозвитку особистості. Психологічний статус характеризує не тільки реальне місце учня в системі міжособистісних взаємостосунків, але й позицію в класі, сім’ї, групах однолітків, яку він відносить до самого себе. Потреба в побудові себе як особистості, у самовдосконаленні тощо не виникає спонтанно – вона становиться в процесі фасилітативної взаємодії. Саме психолого-педагогічні впливи дозволяють учневі усвідомити розбіжність «Я-реального» та «Я-ідеального», без чого не може відбутися особистісний розвиток.

Психологічні особливості фізичної реабілітації хворих на ішемічний інсульт

Євген Харченко, Людмила Комарніцька — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті: 1) вивчити особливості розладів психомоторної функції і психоемоційного стану хворих на ішемічний інсульт за даними первинного обстеження; 2) розробити методику фізичної реабілітації хворих на ішемічний інсульт на стаціонарному етапі реабілітації залежно від тяжкості ураження психомоторних функцій і особливостей психоемоційного стану; 3) на основі отриманих емпіричних даних окреслити психологічну сутність біомеханічних законів, яким підпорядковуються розлади психомоторної функції людини.

Результати дослідження. Доведено, що принципово новими і перспективними у фізичній реабілітації є методи функціонального біоуправління iз зовнішніми зворотними зв’язками, спрямованими на навчання фізіологічних або перенавчання патологічних порушених функцій. Показано, що отримано емпіричні дані, відповідні цілям і завданням системи відновлення рухів у випадку різних захворювань і пошкоджень головного мозку. Доведено, що найсильнішим стимулятором руху, який свідомо здійснюється, є кінестетичне почуття, актуалізація якого є необхідною передумовою реабілітації хворих з ішемічним інсультом.

Висновки. Окреслено психологічну сутність біомеханічних законів, яким підпорядковуються розлади психомоторної функції людини: 1) правило перерозподілу функцій ураженої кінцівки; 2) правило функціонального копіювання рухів іншої особи; 3) правило забезпечення оптимуму в психомоторній діяльності.

Розуміння поезії як складний аналітико-синтетичний процес когнітивної сфери особистості

Інна Ногачевська, Олександр Гудима — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета – здійснити емпіричне дослідження психологічних особливостей розуміння майбутніми філологами сучасної поезії та оцінити розвиток особистісних якостей студентів, які входять до структури читацької компетентності і, на нашу думку, сприятимуть студентам у розумінні поезії. Передусім, йдеться про розвиток у студентів здатності відображати свій психічний стан, цілі та мовленнєво-мисленнєву компетентність, творчу уяву, багатство асоціацій, усвідомлювати власний досвід, здатність до глибокого аналізу та коментування поезії.

Результати дослідження. Доведено, що найтиповішими причинами складності розуміння студентами поезії були: сюрреалістична поетика; постмодерністська поетика; оригінальне та незвичайне світосприймання, світобачення, світовідчуття; зумисна епатажність; інтелектуальне начало; поліваріантність та високий символізм образів; висока суб’єктивність; складне філософське навантаження; нагромадження світів; ментальна незвичність; інтертекстуальність; експериментальність; складна образність, метафоричність; асоціативна багатоплановість семантичних рядів; складний підтекст; настанови на деструкцію форми та експерименти з формою; наявність ремінісценцій; складні алюзії; інтуїтивне схоплення української архаїчності; мовленнєві експерименти; застаріла та складна лексика; незвично велика питома вага обсценної лексики; велика кількість авторських новотворів.

Висновки. Під поняттям навчальний текст розуміється складний аналітико-синтетичний процес, котрий завершується проникненням у глибинну семантику повідомлення. Показано, що розуміння поезії відбувається на двох рівнях – інформаційно-когнітивному та смисловому. Нами запропоновано критерії розуміння змісту повідомлення, які пов’язані з процесами винайдення та породження смислу тексту. Доведено, що основним критерієм розуміння є відновлення смислу вихідного повідомлення, побудова його внутрішньої смислової структури, що характеризується критеріями глибини та повноти розуміння.

Ефективність психотерапевтичних втручань у роботі з онкопацієнтами з раком молочної залози

Тетяна Нефедова — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті – здійснити теоретичний огляд методів психологічної допомоги хворим на рак молочної залози, описати оптимальні шляхи їхнього застосування в роботі психотерапевта з урахуванням особливостей пацієнтів та специфіки їхнього захворювання.

Методи та методики дослідження. Для розв’язання поставлених завдань були застосовані такі теоретичні методи дослідження: категоріальний та структурно-функціональний методи, а також аналіз, синтез, узагальнення, систематизація, порівняння.

Результати дослідження. На основі проведеного теоретичного аналізу було виділено три основні психотерапевтичні підходи, які найчастіше застосовуються в роботі з онкопацієнтами з раком молочної залози: когнітивно-поведінкова, екзистенційна та психодинамічна психотерапія.

Встановлено, що методи психологічного втручання, які використовуються в рамках даних підходів, мають доведену ефективність і сприяють покращенню психологічного стану та якості життя пацієнтів, а досягнені результати зберігаються тривалий час після завершення терапії. Проте комплекс ситуацій, в яких їх варто застосовувати, може відрізнятись залежно від мети психологічного втручання, етапу лікувального процесу та психо-соціальних терапію оптимально впроваджувати на ранніх етапах лікування раку молочної залози для формування адаптивних копінг-стратегій, сприяння психологічної адаптації до захворювання, стрес-менеджменту, подолання тривоги перед лікуванням, зниження втоми та болю, моделювання імунної функції, подолання інсомнії та сексуальних розладів. Екзистенційна терапія, своєю чергою, характеризується більшою ефективністю у вирішенні міжособистісних проблем, в сприянні особистісному зростанні та пошуку сенсу життя, подоланні екзистенційних страхів, посиленні соціальної підтримки, полегшенні вираження та керування емоціями, що пов’язані з захворюванням. Визначено, що цей вид психотерапії може використовуватися на будь-якому етапі лікування, залежно від запиту клієнта, і має перевагу перед іншими в форматі терапевтичної групи. Психодинамічна психотерапія є найменш вивченим підходом, який застосовується в роботі з онкопацієнтами з раком молочної залози. Головна мета даного виду інтервенцій – подолання внутрішніх конфліктів клієнта, зниження тривоги, депресії та втоми, пов’язаної із захворюванням. Окреслено різницю між психотерапією та психологічним консультуванням у роботі з онкопацієнтами з раком молочної залози. Проведено порівняльний аналіз ефективності психотерапії та груп соціальної підтримки. Описано новітні підходи для психотерапії онкопацієнтів з РМЗ.

Висновки. Виходячи з результатів теоретичного огляду, вибір оптимального методу психотерапевтичного втручання для онкопацієнтів з раком молочної залози сприятиме швидкому досягненню результату та його стабільності впродовж тривалого часу після завершення терапії. В кожному конкретному випадку рекомендований вид терапії залежатиме від низки факторів: етапу лікувального процесу та стадії захворювання, запиту пацієнта, його поточного психологічного стану та психо-соціальних характеристик.

Естетичні переживання та здатність до виконання художньо-творчої діяльності як складові творчого потенціалу особистості

Олександр Набочук — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті – показати роль естетичного переживання, здатності до виконання художньо-творчої діяльності як складових творчого потенціалу особистості в парадигмі двох домінувальних підходів – у сфері інтегративного та конативного підходів тощо.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.
Результати дослідження. В парадигмі інтегративного підходу встановлено, що у свідомості дорослого трансформуються мотиваційний та цільовий компоненти в цілісну мотиваційно-цільову, творчу спрямованість на навчання. В парадигмі діяльнісного підходу визначено такі структурні компоненти суб’єктної активності: формування та досягнення особистісно значущих цілей; вмотивованість до навчання та саморозвитку; інтелектуальна ініціація; рефлексія та самоаналіз, детермінація мислення та домінування інших метакогніцій; самостійність; соціальна активність; свобода творчого вибору та відповідальність за нього; ініціативність; самореалізація; комунікативність; прогностичність.
Висновки. Узагальнюючи погляди вітчизняних психологів, з’ясовано, що вони акцентують увагу на таких креативних рисах особистості, як продуктивне, творче мислення, здійснення творчої, перетворювальної діяльності людини, потреба у самоствердженні, у матеріальному благополуччі, у перетворенні навколишнього природного і соціального світу, реалізація копінг-стратегій у контексті життєвих досягнень особистості (діяльнісний підхід); інтелектуальна активність, психологічна гнучкість, творча мотивація, поліваріативність бачення навколишнього світу, оригінальність, дивергентність (інтегративний підхід).

Психологічні засади управлінської діяльності на уроках у закладах середньої освіти

Наталія Михальчук, Денис Куриця — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета дослідження – описати управління класом як багатосторонню діяльність, яка розуміється як спосіб використання нетрадиційних методів управління поведінкою особистості.

Результати дослідження. Доведено, що діалогічне спілкування є єдиним спільним мовленнєвим процесом. Діалог у навчальному процесі, включений у спільну діяльність та спрямований на досягнення певної мети, ми відносимо до діалогу-бесіди. Показано, що діалогічна репліка є своєрідним стимулом, що спонукає партнера до відповідного висловлювання у діалозі, вона має яскраво виражену спрямованість на партнера і максимально звернена до нього, орієнтована на нього.

Висновки. Показано, що для нашого дослідження найбільшого значення набуває тлумачення діалогу, що постає як доповнення до розглянутих вище підходів до розуміння діалогу та виражає діалогічність самого змісту мислення і діяльності сучасної людини. Ця діалогічність, а також зв’язана з нею проблемність будь-якого знання, ніби входить сьогодні до самого предмета мислення, постає як його невід’ємна сторона, що закономірно породжує діалог і як форму спілкування, і як тип взаємовідносин між тими, хто вивчає той чи інший об’єкт. При цьому відмінне від нашого розуміння згаданого об’єкта постає як необхідне для суб’єкта – саме завдяки вказаній відмінності. Відповідаючи на виклик, що міститься в ній, особистість, яка навчається, поглиблює своє розуміння об’єкта і себе як суб’єкта цього розуміння.

Актуальні проблеми психологічної підробки негативної інформації впливу на особистість та шляхи їх подолання

Сергій Максименко, Мілан Касинець — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Суть соціальної ситуації, яка склалася у світі, полягає в тому, що значення психологічного фактору особистісного існування у формуванні та функціонуванні процесу зумовлені пандемією.

Мета дослідження – розкрити актуальні проблеми психологічної підробки негативних впливів на особистість та знайти шляхи їх подолання.

Методи дослідження. Досягнення мети та вирішення завдань нашого дослідження передбачає використання низки методів теоретичного наукового дослідження: аналіз системи освіти в галузі психології; узагальнення концептуальних засад професійної освіти; порівняння освітніх і професійних програм; систематизація основних засад освітньо-професійної підготовки; моделювання структурно- логічної схеми освітньо-професійної підготовки у закладах вищої

освіти.

Результати дослідження. Наведено результати моніторингу нейроінтерфейсу когнітивно-емоційних реакцій молоді нормативної та девіантної поведінки до та під час пандемії COVID-19. Доведено, що під час карантину спостерігалися зміни як на рівні психіки особистості, так і на макросоціальному рівні.

Висновки. Сама по собі суть соціальної ситуації, яка склалася у світі, полягає у важливості психологічного чинника особистісного існування у формуванні та функціонуванні процесу, викликаного пандемією. Ми не беремося аналізувати ці складові як такі, а можемо лише констатувати деякі речі, які можна розглядати з психологічної точки зору, які охоплюють усі верстви населення, усі ключові державні, політичні, економічні позиції з точки зору різних людей, різні верстви населення, в різних статусах – одні й ті самі речі. Це певна манія переслідування і дотримання певних правил захисту, яка стала маніакальним станом у суспільстві. Домінуючою одиницею стає манія переслідування. Другий момент – нелогічність мислення, яка проявляється в неадекватному ставленні як до світу в цілому, так і до себе, до рідних, друзів…. І це специфічна форма роздвоєння свідомості. Коли виникають досить незрозумілі парадоксальні агресивно-депресивні синдроми. З одного боку, це агресія, а з іншого – страх перед усіма навколо.

Постійні трансформаційні процеси в суспільстві та серйозні виклики сьогодення, такі як цифровізація, роботизація, збройні конфлікти, економічний спад, пандемія COVID-19, екологічні проблеми змушують людей постійно адаптуватися до нових реалій. Проте інтенсивність і динаміка цих змін зумовлює психологічну дезадаптацію молоді, яка проявляється поведінковими девіаціями: підвищеною агресивністю, інтолерантністю, залежностями, суїцидальною поведінкою та сексуальними відхиленнями. Загалом масштаби девіантної поведінки загрожують національній безпеці багатьох країн. Тому зараз як ніколи необхідно знайти ефективні рішення для подолання психологічних наслідків пандемії COVID-19 і підготуватися до таких ситуацій. Однак необхідно знати, як змінилися когнітивні та емоційні реакції молоді на психологічні події до і під час карантину. Саме ці дані лонгітюдного дослідження дозволять побудувати адекватні програми профілактики девіацій серед молоді, спричинених перебуванням у надзвичайних ситуаціях природного та техногенного характеру.

Шляхи формування готовності майбутніх перекладачів здійснювати професійну діяльність в умовах війни

Ернест Івашкевич — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета дослідження – охарактеризувати способи оцінювання готовності майбутніх перекладачів до професійної діяльності в умовах війни; виявити рівень сформованості мотиваційної, змістової, операційно- ціннісної готовності студентів до виконання перекладацької діяльності.

Результати дослідження. Професійне становлення особистості може відбуватися у декілька етапів. Першим етапом вважається допрофесійна підготовка, основною метою якої є професійне самовизначення особистості, формування ставлення до певної професії, здійснення усвідомленого вибору людиною своєї професійної діяльності. Це – процес формування ставлення особистості до себе як до суб’єкту майбутньої професійної діяльності, що в перспективі допоможе людині адаптуватися до життя в цілому. Ми тлумачимо допрофесійну підготовку як підготовку політехнічного і профорієнтаційного характеру студентів, як базовий компонент їх подальшого професійного навчання.

Висновки. Професійне становлення є процесом, спрямованим на розвиток і формування особистості майбутнього фахівця як суб’єкта професійної освіти та діяльності. В емпіричному дослідженні доведено, що суб’єктні якості фахівця переважно зумовлюються його суб’єктною позицією, яку слід визначити як своєрідну інтеграцію домінувальних суверенних якостей професіонала, що є визначальними в будь-якому істотному для нього професійному питанні або проблемі. Суб’єктна позиція фахівця є базовим, домінувальним компонентом в професійній моделі становлення особистості, фундаментальною характеристикою його поведінки в професії. Суб’єктність передбачає, перш за все, сформованість світоглядних настановлень, моральних та ціннісних якостей особистості, що визначають не лише суто професійну, а й світоглядну спрямованість фахівця.

Психологічний зміст комунікативно-компетентнісного підходу у сучасній іншомовній освіті України в умовах війни

Едуард Івашкевич, Алла Куриця — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета статті – охарактеризувати навчально-пізнавальні компетентності, виділити основні мовленнєві засоби під час спілкування, показати позитивні та негативні моменти запровадження комунікативно-компетентнісного підходу у змісті сучасної іноземної освіти в Україні в умовах війни.

Результати дослідження. Доведено, що внутрішнє мовлення потрібно розглядати не як «мовлення мінус знак», а як цілком особливу і своєрідну за своєю структурою та засобом функціонування мовленнєву функцію, яка саме тому, що вона організована абсолютно по-іншому, ніж зовнішнє мовлення, знаходиться з останньою у нерозривній динамічній єдності переходів з одного стану в інший.

Висновки. Доведено, що велику, домінувальну роль у формуванні комунікативно-компетентнісного підходу у змісті сучасної іншомовної освіти в Україні в умовах війни відіграє внутрішньодіалогічне мовлення. Слово ніби вбирає в себе зміст попередніх та подальших слів, розширюючи майже до безмежжя своє значення. У внутрішньому діалозі слово більше навантажене змістом, ніж у зовнішньому мовленні, воно є концентрованим згустком змісту. Отже, внутрішнє діалогічне мовлення являє собою досить особливу, самостійну, автономну та самобутню функцію мовлення. Саме тому її потрібно розглядати як особливий внутрішній план мовленнєвого мислення, опосередковуючи динамічне відношення між думкою і словом.

Структурно-логічна модель освітньо-професійної підготовки психологів у сучасному інноваційному освітньому середовищі ЗВО

Наталія Гончарук, Ліана Онуфрієва — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Мета. Мета дослідження – розробити структурно-логічну модель освітньо-професійної підготовки психологів в інноваційному освітньому середовищі ЗВО. Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання: аналіз вимог, що висуваються до психолога у сучасних умовах; визначення співвідношення в освітніх професійних програмах дисциплін теоретичного, практичного та прикладного спрямування; розроблення моделі професійної підготовки в сучасному інноваційному освітньому середовищі ЗВО.

Методи дослідження. Для реалізації ключових завдань використано комплекс методів наукового дослідження: теоретичний аналіз, узагальнення, порівняння, систематизація, теоретичне моделювання, наукова інтерпретація.

Результати дослідження. Структурно-логічна схема фахової освіти в галузі психології передбачає формування компонентів загальної та професійної підготовки у структурно-логічній послідовності. Першими в освітній траєкторії постають компоненти загальної підготовки, які забезпечують базовий рівень. Принципово важливим для формування професійних компетентностей є наступний рівень, який забезпечують освітні компоненти професійної підготовки − це дисципліни теоретичного, практичного та прикладного спрямування, які відповідають за змістову складову освітньо-професійної програми. Компетентнісна складова освітньої програми також значною мірою залежить від її інтеграції з психологічною практикою. Зважаючи на це, структурно-логічна схема дисципліни передбачає планування і проходження здобувачами вищої освіти навчальних і виробничих практик. Формування компетентностей, необхідних для реалізації інноваційних форм професійної підготовки, забезпечується наявністю науково орієнтованого підходу до здобуття вищої освіти. Усі ці складові формують безперервну модель професійної освіти. Аналіз освітньо-професійних програм показує, що на сьогодні у системі вищої професійної освіти психолога важливим є вирішення таких проблем: необхідності застосування системного аналізу у вирішенні завдань професійної підготовки майбутніх психологів; перегляду співвідношення в освітніх професійних програмах дисциплін теоретичного, практичного, прикладного спрямування відповідно до моделі діяльності психолога в умовах психологічної практики; збільшення обсягу навчально-методичної підготовки і впровадження у навчальний процес професійно орієнтованих методик психологічної роботи; посилення значимості психокорекційної, психореабілітаційної спрямованості психологічної роботи, надання психологічної допомоги у кризових ситуаціях; розроблення стратегії випереджувального навчання, спрямованого на опрацювання актуальних тенденцій психології.

Висновки. Узагальнюючи теоретико-методологічні позиції щодо дослідження, розроблено концептуальну модель фахової підготовки психологів у закладах вищої освіти, яка передбачає багаторівневу варіативну освіту і забезпечується чотирма змістовими компонентами: теоретичним; практичним; прикладним; науковим.

Психологічний супровід процесу інтеграції українських студентів: європейський досвід

Софія Березка — Tue, 06 Dec 2022 00:00:00 +0200

Війна в Україні спричинила активну міграцію українців у країни Європи. Попри знаходження у безпечному місці особи, які здобули тимчасовий захист, все одно залишаються у гострому стресі. Складний психоемоційний стан біженців обумовлюється психотравматизацією від пережитого досвіду війни та ускладняється втратою свого статусу у новій країні, вимушеним виходом із зони комфорту, усвідомленістю власної безпомічності, незахищеності та відчуженості. На відміну від дорослих, діти та підлітки, які раптово стали переселенцями, гостріше переживають розлуку з близькими, втрату контактів з однолітками, відокремленість від групи у новому соціокультурному оточенні. Серед дітей-біженців значна частина тих осіб, які мали надії на майбутнє щодо вступу на обрану спеціальність та університет, проте мусили відступити від своїх мрій і швидко приймати рішення (не завжди з власної волі), як і де можна вступити чи продовжити навчання в новій країні. Розуміючи складність психоемоційного стану абітурієнтів та студентів з України, Кар’єрний центр Університету імені Масарика розробив низку послуг, спрямованих на психологічний супровід процесу інтеграції українських здобувачів у європейський простір.

Мета. Метою даної статті є висвітлення особливостей надання послуг психологічного супроводу, а також проміжного результату дослідження ефективності впровадженої програми з розвитку адаптивності абітурієнтів та студентів з України, які виявили бажання навчатись в Університеті імені Масарика.

Методи дослідження. Для аналізу ефективності розроблених послуг та для визначення потреб здобувачів було використано онлайн та офлайн опитування за допомогою напівзакритої анкети. Для аналізу рівня адаптивності здобувачів було застосовано шкали за методикою «Опитувальник адаптації особистості до нового соціокультурного середовища».

Результати дослідження. Отримані результати є проміжними у рамках визначення ефективності розроблених послуг. Разом з тим, результати первинної та повторної діагностики учасників тренінгу, спрямованого на розвиток адаптивності як провідного фактора успішної інтеграції, дали можливість зафіксувати покращення психоемоційного стану здобувачів та студентів з України.

Висновки. Отримані проміжні результати оцінки якості розроблених послуг свідчать про їх доцільність та ефективність, що досягається за рахунок комплексності, різноманітності форм та видів послуг, а також комбінації теоретичних і практичних основ на шляху формування адаптивності й оптимізації процесу інтеграції абітурієнтів та студентів з України.

Способи капіталізації психологічних ресурсів особистості

Олена Штепа — Mon, 04 Jul 2022 00:00:00 +0300

Мета дослідження – емпірично визначити особливості капіталізації психологічних ресурсів у спосіб психологічної і персональної ресурсності.

Методи дослідження. У емпіричному дослідженні використано методи психологічного опитування, а також математико-статистичні методи дискримінантного і порівняльного аналізу, метод «причин та ефектів». Емпіричне дослідження реалізовано за моделлю Голдмарка, яка передбачає висунення альтернативних гіпотез, дає змогу і визначення ціннісних орієнтацій дослідження.

Результати дослідження. З’ясовано, що у спосіб психологічної ресурсності капіталізуються такі ресурси, як: ресурси-«сили характеру» – причетність до спільної справи і лідерство; інтерпретаційні психологічні ресурси – любов, творчість, доброта до людей; ресурси психологічного виживання – пізнання і міркування, а також фізична активність; мотиваційний ресурс психологічного благополуччя – автономія; екзистенційний ресурс – свобода. У спосіб персональної ресурсності капіталізуються такі ресурси, як: ресурс взаємин – психосоціальні цінності; інтерпретаційні психологічні ресурси – любов і робота над собою; ресурси-«сили характеру» – осмисленість, інтерес до життя, вдячність, чесність, чуйність.

Висновки. Саме капіталізовані ресурси людина може задіяти, оскільки знає, що вони у неї є, і що вона ними майстерно володіє. Капіталізація ресурсів у спосіб персональної ресурсності, як через привласнення, благополуччя, добробуту, цінностей, рис характеру уможливлює людині констатувати себе, і характеризує міру її досягнутої значущості, респектабельності. Капіталізація ресурсів у спосіб психологічної ресурсності, як через розуміння, відкриває можливості самоінтерпретації, самозміни, і показує міру її реалізованих можливостей, особистісної здійсненності. Вважаємо, що капіталізація ресурсів у спосіб персональної ресурсності дає особистості змогу ефектної самореалізації у кшталті self-made, спосіб психологічної ресурсності – унікальної самореалізації власного справжнього життя.

Психологічні чинники фасилітативного менеджменту в закладах середньої освіти

Наталія Хупавцева, Денис Куриця — Mon, 04 Jul 2022 00:00:00 +0300

Метою статті є запропонувати психологічні чинники фасилітативного менеджменту в закладах середньої освіти.

Результати дослідження. Виділено принципи, якими слід керуватися педагогу, що прагне до гуманізації міжособистісних взаємостосунків із учнями: 1) з самого початку і впродовж навчального процесу вчителю необхідно продемонструвати дітям свою довіру до них; 2) слід допомагати учням у формуванні та уточненні цілей і завдань, що сформульовані як дотично до мікрогруп, так і щодо кожного учня окремо; 3) потрібно завжди виходити з того, що в учнів є внутрішня мотивація до процесу навчання; 4) вчителю слід поставати по відношенню до учнів джерелом набуття особистісно значущого досвіду, до якого завжди можна «звернутися» за допомогою, зіткнувшись із труднощами у розв’язанні того чи іншого завдання; 5) важливо, щоб таку роль виконував учитель по відношенню до кожного учня; 6) учитель має прагнути розвитку в собі здатності відчувати емоційний настрій мікрогрупи і розуміти його; 7) потрібно прагнути досягнення емпатійних взаємостосунків, що дозволяє розуміти почуття і переживання кожного; 8) активно демонструвати мікрогрупі свої почуття; 9) необхідно бути активним учасником групової фасилітативної взаємодії.

Висновки. У результаті здійснення порівняльних досліджень, у яких в цілому було обстежено тисячі вчителів і десятки тисяч учнів, ми зіставили різні показники ефективності роботи вчителів, які володіють здатністю до фасилітації навчання на різних рівнях. Аналіз поведінки учнів на заняттях педагогів-фасилітаторів засвідчив, що учні є ініціативнішими в процесі спілкування, вони задають велику кількість питань; школярі більше часу зайняті розв’язанням саме навчальних завдань та задач, виявляють вищі рівні когнітивного функціонування. Доведено, що школярі також рідше пропускають заняття, демонструють вищі академічні досягнення з усіх навчальних дисциплін, стабільно підвищують свій IQ і показники креативності впродовж усього навчального року.

Психологічні особливості початкового періоду фізичної реабілітації хворих на ішемічний інсульт

Євген Харченко, Ірина Завадська — Mon, 04 Jul 2022 00:00:00 +0300

Метою статті є вивчення психологічних особливостей початкового періоду фізичної реабілітації хворих на ішемічний інсульт.

Результати дослідження. Доведено, що психологічними завданнями початкового періоду фізичної реабілітації хворих на ішемічний інсульт були: 1) відновлення правильного дихання; 2) формування основи здійснення рухових дій; 3) навчання елементам основних рухових дій: точність виконання рухових завдань, утримання певної пози (вихідного положення) в процесі заняття фізичними вправами; 4) навчання основам ідеомоторних вправ; 5) навчання методам самоконтролю.

Висновки. Показано, що при виконанні нових вправ у хворих спостерігалася психоемоційна напруга, що призводила до появи ознак втоми (навіть під час виконання лише декількох фізичних вправ). Доведено, що останнє виявлялося у формі як неадекватної реакції серцево-судинної системи на пропоноване навантаження, так і зміною психоемоційного стану хворого (підвищення тривожності, втрата зацікавленості, зниження концентрації уваги та ін.). Визначено, що за умов наявності тільки суб’єктивних відчуттів, що приймають емоційний характер, коли не спостерігалася неадекватна реакція серцево-судинної системи на пропоноване навантаження, ми використовували метод «перемикання». У випадку «перемикання» ми ставили хворому запитання загального характеру з метою вислухати його відповідь. Доведено, що такий прийом помітно прискорював відновлення робочої активності. Актуалізовано, що коли ми спостерігали втому, пов’язану зі зниженням рівня функціональних можливостей, хворому пропонувався відпочинок до моменту повного відновлення показників серцево-судинної системи.

Теорія латерального мислення та розвиток інформаційних скриптів

Олександр Набочук — Mon, 04 Jul 2022 00:00:00 +0300

Метою нашого дослідження є вивчення домінувальних напрямків теоретичних та емпіричних досліджень у парадигмі креативної психології, опис теорії латерального мислення та розробки інформаційних сценаріїв у цій парадигмі.

Результати дослідження. Показано, що основними способами зміни та розвитку інформаційних скриптів у парадигмі теорії латерального мислення є: вільне, невмотивоване перегрупування елементів; інформації; розширення інформаційного поля, включення випадкової «зайвої» інформації до вже відомого індивіду фрейму; стрибкоподібний шлях розвитку певної ідеї. Визначено принципи латерального мислення: відкладання оцінки; випадковість; інформаційні стрибки в будь-який бік; сумніви; майбутнє; протилежність абсолютній впевненості.

Висновки. Виокремлено вертикальне та латеральне мислення. Наголошено на двох кардинальних, протилежних та взаємопов’язаних напрямах творчого процесу: асоціації та дисоціації елементів інформації, творення моделей-стереотипів та їх руйнування. Обґрунтовано можливість створення системи технологій та способів творчих перетворень. Зазначено, що все це має принципове значення для перспективи розробки психокорекційних та розвивальних програм у психології творчості. Виокремлено базові актуальні проблеми психології творчості (ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС – РЕЗУЛЬТАТ – ОСОБИСТІСТЬ ТВОРЦЯ), визначено науковий контекст, передумови виникнення, проблеми становлення творчої особистості в психології та домінувальні орієнтири для подальшого пошуку та здійснення емпіричних досліджень.

Психологічні складові педагогічної комунікації

Наталія Михальчук, Ірина Рудзевич — Mon, 04 Jul 2022 00:00:00 +0300

Метою нашого дослідження є: визначити психологічні складові педагогічного спілкування; показати найвдаліші способи організації дискусії на уроках у закладах вищої освіти.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Методи інтерв’ю та організації емпіричного дослідження використано як експериментальні методи.

Результати дослідження. Доведено, що для різних людей одне і те ж слово, дія, обставина може мати неоднаковий смисл. Тому дитина повинна не тільки оволодіти мовою (словами з різними значеннями), але і системою прийнятих дорослими особистісних смислів, орієнтованих на відповідні моральні та духовні цінності. Показано, що, з другого боку, дорослі повинні зрозуміти особистісні смисли дитини. В іншому випадку в спілкуванні можуть виникати міжособистісні конфлікти, які не тільки призводять до нерозуміння партнерами один одного, а і до порушення зворотного зв’язку та взаємодії людей в цілому.

Висновки. Доведено, що викладач повинен сформувати власний індивідуальний мовний стиль, який буде відповідати складу його особистості, сприяти її адекватному виразу і компенсувати негативні риси. Показано, що для досягнення найбільшої виразності мовлення, для створення невимушених діалогічних відносин у ході дискусії вчитель може використовувати елементи розмовної мови, різноманітну лексику, стильові перебивання та ін. Визначено, що оволодіння прийомами створення індивідуального стилю педагогічного мовлення формує у вчителя соціальну зрілість, сприяє більш адекватному його орієнтуванню в різних ситуаціях, що виникають на уроках під час проведення дискусій.

Засоби розвитку самостійності учня в умовах online навчання в закладах середньої освіти

Ернест Івашкевич — Mon, 04 Jul 2022 00:00:00 +0300

Мета нашої статті – схарактеризувати поняття дискурсивної компетентності відповідно до засобів розвитку самостійності учня в умовах online навчання в закладах середньої освіти.

Результати дослідження. Доведено, що досить широке використання поняття online навчання та розвиток його технічних внутрішньосистемних можливостей призвели до істотних змін у розумінні цього терміну. У статті визначено його як всесвітню асоціацію комп’ютерних мереж, інтегровану мережеву «павутину», яка складається з різних комунікаційних мереж, об’єднаних у єдину логічну online систему. Зазначено, що відповідно до парадигми Психології систем та мереж, ми розуміємо online навчання не як конкретну мережу із взаємопов’язаними комп’ютерами і мобільними пристроями, і навіть не мережу мереж разом із каналами й пристроями зв’язку між складовими елементами з відповідними програмами та протоколами, а мережі одночасно з вибудованими на їх основі соціальними сервісами, які залучають людей і / або забезпечують їхню діяльність.

Висновки. З’ясовано, що віртуальний дискурс формує лінгвістичну свідомість нації, соціальні репрезентації, загальні думки, моделі поведінки, фрейми та сценарії і навіть скрипти. Нами доведено, що online середовище є ефективним чинником формування ціннісної системи особистості. Наголошено на тому, що цифрові технології, зокрема інтернет, змінюють не лише свідомість і поведінку, а навіть фізіологічну основу – мозок людини.

Характеристика внутрішнього мовлення особистості за допомогою методу діалогічного аналізу випадку

Едуард Івашкевич, Руслан Сімко — Mon, 04 Jul 2022 00:00:00 +0300

Метою нашої статті є схарактеризувати метод діалогічного аналізу випадку з метою характеристики внутрішнього мовлення особистості, описати використання цього методу на практиці впродовж проведення констатувального дослідження.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених в роботі завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у своєму дослідженні ми використовували констатувальне дослідження як емпіричний метод. Для діагностики рівня розвитку внутрішнього мовлення особистості було використано авторський метод діалогічного аналізу випадку.

Результати дослідження. У статті показано, що почуття людини постають як переживання «Я», і в цьому плані як зовнішні монологічні утворення, а з другого – вони діалогічні за своєю природою, в них можна почути розірваний діалог з іншим: звернення, питання, відповіді, що очікуються, бажання, які не висловлюються, звинувачення та ін., тобто те, що існує в прихованій формі внутрішнього діалогу. Під діалогічним аналізом випадку ми розуміємо реконструкцію руху внутрішнього діалогу, що стає можливою в результаті особливого ставлення до тексту (з цією метою нами були розроблені спеціальні методи текстового аналізу).

Висновки. Показано, що внутрішнє мовлення є мовленням для себе, тоді як зовнішнє мовлення – для інших. Обґрунтовано, що психологічно мова школяра у функціональному та структурному відношеннях – це егоцентричне мовлення, воно не осмислюється як внутрішнє мовлення і не відокремлюється дитиною від мовлення для інших. Доведено, що в об’єктивному відношенні ця мова являє собою віддиференційовану від соціального мислення функцію, але знову ж таки неостаточну, оскільки й вона може функціонувати тільки в ситуації, яка робить соціальне мовлення можливим.

Психологічний аналіз особистісних факторів, які виступають чинниками подолання схильності до злодійства у дітей підліткового віку

Наталія Гончарук, Ліана Онуфрієва — Mon, 04 Jul 2022 00:00:00 +0300

Мета. Метою дослідження є теоретико-емпіричний аналіз особистісних факторів, які є рушійним чинником психологічних механізмів схильності до злодійства, та з’ясування основних напрямів його психологічної профілактики/корекції. Основними завданнями дослідження визначено: 1) з’ясування науково-психологічних підходів до теоретичного аналізу проблеми злодійства; 2) здійснення аналізу мотиваційних і вольових особистісних факторів у досліджуваних із підвищеним ризиком схильності до злодійства; 3) наукове обґрунтування основних напрямів психологічної профілактики/корекції злодійства.

Методи дослідження. Основними методами є теоретичний аналіз, узагальнення, порівняння, систематизація фактів, теоретичне моделювання, наукова інтерпретація, використання анкетування і тестів-опитувальників.

Результати дослідження. Розкрито роль і сутність злодійства, яке у суспільстві кваліфікують як соціально-психологічну проблему, яка полягає у нездоланному потягові до привласнення чужих коштів та речей. З’ясовано, що предметом крадіжки може бути будь-яке майно, яке має певну вартість: нерухоме або рухоме, готівка, цінні папери, дорогоцінні метали, документи та ін.

Експериментальне дослідження дало змогу виділити три групи осіб: з низьким ризиком схильності до злодійства (14%), середнім ризиком (45%) і високим ризиком (41%).

Характерним для осіб з високою схильністю до злодійства є підвищений страх відторгнення: вони починають діяти за умови зовнішнього стимулювання, пов’язаного з контролем, вимогами, наглядом. Досліджувані схильні до екстернального контролю, що свідчить про їх прагнення перекладати відповідальність на зовнішні обставини (нездоланні перепони, складну долю або людей, котрі не допомагають).

У схильних до злодійства осіб виявлено низькі показники загальної вольової саморегуляції, що свідчить про невміння свiдомо контролювати свої бажання та імпульси, у тому числі матеріального спрямування, підпорядковувати поведінку відповідно до наявних обставин. Також їм притаманні низькі показники наполегливості, що проявляється у небажанні виконувати суспільно-корисні види діяльності, пасуванні перед труднощами, непослідовності. Натомість, виразним є прагнення перекласти свої проблеми на інших, хто має купити, придбати бажані речі і забезпечити усі без винятку бажання.

Нижчою за середні показники у досліджуваних зі схильністю до злодійства є функція самоконтролю. Низький самоконтроль зумовлений труднощами у підпорядкуванні різних видів діяльності мотиву самовдосконалення, низьку здатність до самозаохочення і самопокарання як динамічних чинників формування регулятивної поведінки.

Висновки. На основі проведеного емпіричного дослідження визначено два основних напрями роботи: а) психологічну корекцію мотиваційної сфери підлітків з високим ризиком схильності до злодійства; б) психологічну корекцію вольової сфери підлітків з високим ризиком схильності до злодійства.

Особливості сформованості ціннісно-смислових настановлень у підлітковому віці

Наталія Шевченко — Tue, 31 May 2022 00:00:00 +0300

Мета статті – презентувати результати експериментального дослідження особливостей ціннісно-смислових настановлень у підлітковому віці.

Методи дослідження. У дослідженні використано такі емпіричні методи: «Діагностика реальної структури ціннісних орієнтацій особистості» С. Бубнової; «Ціннісні орієнтації» М. Рокіча (RVS) у модифікації Б. Круглова; методика Ш. Шварца, адаптована В. Карандашевим; «Ціннісний спектр» Д. Леонтьєва; методика багатофакторного дослідження особистості (14 PF) Р. Кеттелла (підлітковий варіант); математико-статистичні методи обробки даних.

Результати дослідження. Представлено дані дослідження структурних компонентів ціннісно-смислових настановлень підлітків. Виявлено особливості формування ціннісно-смислових настановлень у підлітковому віці: 1) зміст параметру «цінності-знання» відображується домінуванням цінностей спілкування («життєрадісність», «вихованість », «чесність», «добро»); цінностей обумовлених віковими особливостями підлітків («самостійність», «конформність»); 2) зміст параметру «цінності-смисли» показав, що важливими для підлітків є конкретні цінності («здоровʼя», «щасливе сімейне життя», «наявність гарних та вірних друзів»), цінності особистого життя («щасливе сімейне життя», «наявність гарних та вірних друзів», «кохання»), відображує вікові зміни в особистості підлітка, що повʼязані з розвитком самоаналізу та рефлексії, становленням ідентичності («смисл», «справедливість», «унікальність», «цілісність», «істина»); 3) «цінності- стимули» включають цінності саморозвитку («пізнання нового»), самоствердження («визнання та повага людей», «самостійність»), гедоністичні («приємний відпочинок», «гедонізм»), альтруїстичні («допомога та милосердя»), цінності спілкування («універсалізм», «доброта»), пошук нового та отримання гострих відчуттів («стимуляція»). В структуру кожного з виокремлених параметрів включено різні групи цінностей, що свідчить про неузгодженість компонентів та дисгармонійність загальної ціннісно-смислової сфери підлітка.

Висновок. Результати експериментального дослідження засвідчили наявність репродуктивного (недостатнього) рівня сформованості ціннісно-смислових настановлень у підлітків.

Процес фасилітативного навчання як основа гуманізації освіти

Наталія Хупавцева, Оксана Логвіна — Tue, 31 May 2022 00:00:00 +0300

Метою статті є: розробити (за типом мовленнєвої реакції) чотири типи трансформаційних висловлювань фасилітативної взаємодії на уроках, які залежать від процесів внутрішньої інтерференції та концептуальної кореляції визначення «фасилітативне навчання як основа гуманізації освіти»; організувати пілотне дослідження фасилітативної взаємодії учнів на уроках англійської мови (клас 5-А, 42 учні, заклад середньої освіти № 12, м. Рівне) упродовж 2020-2021 років.

Результати дослідження. Здійснено порівняння результатів виконання респондентами пізнавальної діяльності, коли вони працювали наодинці, та у випадку її здійснення в присутності спостерігачів. Доведено, що ці два показники знову співвідносили після деякого тренування (коли пізнавальна діяльність виконувалась декілька разів). Перевіряючи гіпотезу, було знайдено найбільш точний фізіологічний показник для реєстрації змін рівня збудження особистості. Подібного роду дослідження було проведено нами наступного місяця. У цьому дослідженні учнями виконано відповідні завдання з метою актуалізації психомоторики в присутності спостерігачів. Результати засвідчили, що під час опанування великою мірою складним мисленнєвим та психомоторним навиком присутність десяти пасивних спостерігачів значно погіршувала діяльність респондентів на початку проведення емпіричного дослідження порівняно з тренуваннями наодинці.

Висновки. Доведено, що ідеї К. Роджерса щодо значущості процесу фасилітативного навчання, ролі вчителя, його фасилітативних взаємостосунків з учнями було покладено в основу гуманізації освіти за кордоном, і основні емпіричні дослідження були здійснені у 60-70-их роках. Результати фасилітативного навчання, в якому брали участь тисячі вчителів і десятки тисяч учнів початкових, середніх шкіл і коледжів в Англії і США, дозволили стверджувати, що спостерігається розвиток особистості учнів: покращилася їхня самооцінка, розвинулися пізнавальні здібності та здатності, що, в свою чергу, фасилітувало поліпшення фізичного і психічного здоров’я, успішність та активність школярів. Показано, що гуманістичні ідеї К. Роджерса, які сприяють зростанню освітнього потенціалу, є особливо важливими для демократизації української школи і суспільства. Зазначено, що в теорії К. Роджерса найчастіше бачать або імпліковану систему певних уявлень щодо людини та її сутності, або особливий метод психотерапії, або всього лише сукупність ретельно розроблених технік корекції міжособистісних взаємостосунків.

Причини виникнення логоневрозу в дитячому віці

Євген Харченко, Ірина Завадська — Tue, 31 May 2022 00:00:00 +0300

Метою статті є розробити проблему заїкання в психологічному аспекті для розкриття його генезису, для розуміння поведінки людей, які заїкаються, в процесі комунікації, для виявлення їх індивідуально- психологічних особливостей.

Методи дослідження. Використано такі методи дослідження: спостереження та метод емпіричного дослідження хворих. Місцем організації емпіричного етапу нашого дослідження стала психіатрична лікарня № 1 м. Києва. За допомогою клініко-патопсихологічних та анамнестичних методів було обстежено 86 дітей віком 3-12 років (середній вік 8 ± 0,5 року) з логоневрозом в анамнезі.

Результати дослідження. В дослідженні зазначено, що діти, які заїкаються, мають різні вегетативні зміни. Доведено, що у 84% дітей, що заїкаються, є вегетативна дистонія. З 98% осіб, які страждають на логоневроз, 20% мають підвищений внутрішньочерепний тиск та екстрапірамідальні порушення. Показано, що, як правило, діти, що заїкаються, народжуються вазоневротиками. В нашому дослідженні досить об’єктивно показано зміну нейровегетативної реакції у тих дітей, що заїкаються, під час нападів: у 100% випадків у них спостерігається розширення зіниць (мидріоз), тоді як у людей, які правильно говорять, ширина зіниць під час мови не змінюється або наступає деяке їхнє звуження (міоз).

Висновки. Доведено, що до причин логоневрозу відносяться наступні: невропатична обтяженість батьків (нервові, інфекційні і соматичні захворювання, що послаблюють або дезорганізують функції центральної нервової системи); невропатичні особливості людини, що заїкається (нічні страхи, енурез, підвищена дратівливість, емоційна напруженість); конституціональна схильність (захворювання вегетативної нервової системи і підвищений рівень сприйнятливості вищої нервової діяльності, її особлива схильність до психічних травм); спадкова обтяженість; поразка головного мозку в різні періоди розвитку.

Продуктивне мислення та проблема творчості особистості

Олександр Набочук — Tue, 31 May 2022 00:00:00 +0300

Метою нашого дослідження є вивчення теорій розвитку креативності людини в парадигмі гештальт-психології, яка розрізняє творче, продуктивне та репродуктивне мислення, засноване на запам’ятовуванні, повторенні та відтворенні; розкриття основних концепцій компенсаторної теорії, за допомогою яких люди розвивають науку, мистецтво та інші галузі культури значною мірою для компенсації своїх недоліків; репрезентація іншої теорії творчості – когнітивної, за допомогою якої дослідник, який активно інтерпретує світ, аналізує процеси отримання інформації, вміє ефективно прогнозувати і водночас творчо взаємодіяти з навколишнім світом; окреслити проблему творчості в гуманістичній психології.

Результати дослідження. Показано, що найбільш важливим для теорії творчості є питання мотивації, яку описано в термінах ієрархії потреб за принципами пріоритету та домінування. В основі творчої діяльності особистості покладені найвищі особистісні потреби – потреба в самореалізації, зростанні та розвитку. Доведено, що задоволення потреб, які фіксуються із самого низу зазначеної ієрархії, робить можливим цілковите усвідомлення потреб, розміщених зверху творчої парадигми, та участі суб’єктів у створенні мотиваційних доменів. Показано, що чим вище людина здатна піднятися в парадигмі цієї ієрархії, тим краще вона здатна продемонструвати індивідуальність, людські якості, психічне здоров’я та здатність до творчості.

Висновки. Найбільш істотною, з позицій психології творчості, є гіпотеза А. Маслоу (1982) щодо існування у людини дефіцитарних мотивів, пов’язаних із біологічними потребами, та мета потреб (найвищих цінностей, мотивів особистісного зростання), таких як істина, краса, досконалість, справедливість. На основі проведених емпіричних досліджень (Nabochuk, 2021) зроблено висновок, що люди, які живуть повноцінно (особистості, які самоактуалізуються), мають такі характеристики: ефективне сприйняття реальності; прийняття себе, інших людей та оточуючої природи; прагнення до самореалізації; центрація на проблемі, поглинання своєю справою як актуалізація свого покликання; автентичність – відверта, відкрита поведінка у ставленні до себе та інших; наголошення на простоті та природності своєї поведінки; незалежність, автономність у судженнях; упевненість у своїх силах, адекватність самооцінки, здатність до актуалізації вершинних переживань; суспільний інтерес; глибокі міжособистісні взаємостосунки; ініціативність та гнучкість у прийнятті рішень; демократичний характер власної діяльності; здатність до розмежування засобів та цілей; філософське почуття гумору; критичність та висока ступінь особистісної рефлексії; безпосередня сприйнятливість у ставленні до нового.

Психологічні особливості використання відеофонограми у навчанні підлітків іноземним мовам у закладах середньої освіти

Наталія Михальчук, Ірина Коваль — Tue, 31 May 2022 00:00:00 +0300

Метою нашого дослідження є: визначити психологічні особливості використання відеофонограми у навчанні підлітків іноземним мовам у закладах середньої освіти; побудувати модель навчального процесу з використанням відеофонограми; окреслити характеристики та виокремити завдання кожного підциклу відеофонограми; описати та проаналізувати отримані результати на етапі її експериментальної перевірки.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. В якості експериментального методу використано методи інтерв’ю та спостереження. Учасниками нашого дослідження стали 45 учнів 7-Б класу закладу середньої освіти №15 м. Рівне (Україна). Експеримент тривав упродовж 2020-2021 років.

Результати дослідження. Відштовхуючись від теорії діалогу в парадигмі вторинної предикації (Mykhalchuk & Ivashkevych, 2019), визначено такі основні характеристики поняття «діалогічності тексту», що є основою відеофонограм у навчанні підлітків іноземним мовам у загальноосвітній школі: 1) спроба включити слухача у спільний з автором пошук істини, орієнтація на роздуми та розмірковування; 2) прагнення автора здійснювати безпосередній контакт з слухачем, що експлікується у варіативності матеріалу твору для аналізу та pозуміння, можливості творчого підходу до розуміння змісту, тому що лише особистісне включення слухача робить текст твором мистецтва.

Висновки. За результатами дослідження встановлено, що будь-яка відеофонограма має потрійне значення: 1) первинне – загальномовне; 2) вторинне – те, що виникає за рахунок синтагматичної переорганізації тексту та протиставлення первинних одиниць; 3) третинне – базується на позатекстових асоціаціях різних рівнів – від найбільш загальних до суто особистісних, авторських (вони фіксуються на рівні авторських парадигм чи авторського словника).

Текст відеофонограми визначено як надзвичайно складний феномен, який наголошує на неможливості всебічного окреслення текстових параметрів, всіх складових його змісту. Це, у свою чергу, дещо заважає слухачеві до кінця зрозуміти багатство і розмаїття смислу відеофонограми. Доведено, що від слухача до слухача змінюється смислова структура тексту. І ніщо не в змозі, навіть розвиток науки, зупинити рух тексту, оволодіти всім його смисловим багатством, бо текст безмежно відкритий у нескінченість, а константи індивідуального стилю створюють відкритість відеофонограми, можливість входження слухача у процес діалогічного спілкування з текстом.

До питання класифікації потреб сімей, які виховують дітей із особливостями розвитку (системний підхід)

Ірина Кучманич, Людмила Опанасенко — Tue, 31 May 2022 00:00:00 +0300

Сім’ї, які виховують дітей із особливими потребами, відрізняються від решти сімей більшою кількістю та варіативністю потреб. У наукових дослідженнях висвітлюються питання специфічних потреб сім’ї, однак здебільшого описано їх узагальнену сукупність.

Отже, мета статті – дослідити та виокремити потреби у таких сім’ях та описати їх у контексті індивідуальної, подружньої, дитячо-батьківської і сиблінгової підсистем сімейної системи. Для реалізації мети використовувались такі методи: теоретичні – аналіз, систематизація, класифікація та узагальнення; емпіричні – спостереження, бесіда, інтерв’ю та метод експертних оцінок.

Результати дослідження. Загалом було виокремлено 18 потреб сім’ї і розподілено їх відповідно до сімейних підсистем – індивідуальної, подружньої, батьківської та сиблінгової. У контексті індивідуальної підсистеми виокремлено такі потреби: потреба в емоційному відреагуванні негативних емоцій, потреба в наявності особистого простору, потреба в підтримці, потреба в піклуванні щодо власного Я. Для подружньої підсистемі визначено спільні потреби для обох партнерів (в любові, підтримці, піклуванні, близькості з боку партнера, матеріальні та сексуальні потреби). У батьківській підсистемі схарактеризовано специфічні потреби: у правдивій інформації, адаптації та прийнятті ролі «батьки особливої дитини», у знаходженні сенсу взаємодії в системі «батьки-особлива дитина», у прийнятті суспільством особливої дитини, потреба в підтвердженні змін/динаміки розвитку дитини. Сформульовано потреби братів та/або сестер у сиблінговій підсистемі: в увазі та любові з боку батьків, інформуванні щодо сомато-психологічних особливостей такої дитини, розподілі обов’язків відповідно до віку сиблінгів.

Висновки. Виокремлення потреб сім’ї та визначення ступеня їх виразності має практичне значення для здійснення ефективного соціально-психологічного супроводу. Фрустрація неусвідомлених потреб спричинює посилення напруження та погіршення сімейного мікроклімату. Натомість усвідомлення потреб членами сім’ї стане поштовхом для знаходження необхідних ресурсів та оптимальних шляхів їх задоволення.

Комунікативні та квазікомунікативні техніки для розвитку комунікативної компетентності студентів

Ернест Івашкевич — Tue, 31 May 2022 00:00:00 +0300

Метою нашої статті є: описати комунікативні та квазікомунікативні техніки розвитку комунікативної компетентності студентів; показати причини поганої квазікомунікації; описати види вправ, які притаманні кожному з етапів розвитку комунікативної компетентності студентів філологічних факультетів; показати, як професійний розвиток студентів, майбутніх перекладачів, залежить від становлення їх комунікативної компетентності.

Результати дослідження. Показано, що професійна діяльність є одним із найбільш значущих для кожної людини способів зв’язку зі світом, і у багатьох цей спосіб стає справжнім чинником побудови взаємостосунків із іншими людьми. Доведено, що основне значення провідної діяльності у визначенні життєвого шляху особистості полягає в тому, що саме вона відкриває людині орієнтири щодо включення до нових сфер життя в суспільстві, вводить її до нових соціальних структур і дозволяє встановити ще більшу кількість та якість соціальних зв’язків.

Висновки. Показано, що професійне становлення розглядається як послідовність певних специфічних фаз, що розрізняються за змістом і формою презентації людиною професійних бажань. Доведено, що професійний шлях має бути розділений на п’ять етапів: зростання, пошук, зміцнення, стабілізація і спад. Період вибору професії і професійного становлення є другим щаблем даної п’ятиступінчастої моделі, яка охоплює вік від 14 до 25 років і характеризується тим, що індивід виконує професійну діяльність у різних ролях, орієнтуючись при цьому на свої реальні професійні можливості. Професійне становлення розуміється нами досить широко: це і формування уявлення людини щодо своєї професійної кар’єри, і підготовка до майбутньої професійної діяльності, і початковий процес професійної діяльності, і весь професійний шлях, зміни в кар’єрі і вихід на пенсію тощо. Доведено, що професійний розвиток студентів, майбутніх перекладачів, залежить від їх комунікативної компетентності, становлення якої значною мірою визначається процесами реального, природного спілкування, що можна подати у монологічній та діалогічній формах, а також процесом квазікомунікації.

Залежність показників успішності вчителя тестувати учнів від рівня розвитку соціального інтелекту педагогів

Едуард Івашкевич, Юлія Данчук — Tue, 31 May 2022 00:00:00 +0300

Метою нашої статті є: описати найбільш ефективні засоби когнітивного контролю в процесі навчання школярів іноземної мови, описати три основні етапи моделювання тесту, визначити підсумкові або проміжні (тематичні) тести, показати залежність успішності тестування від соціального інтелекту вчителів.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у дослідженні використовувались емпіричні методи констатувального дослідження та формувального експерименту. Для діагностики рівня розвитку соціального інтелекту застосовувалась «Методика дослідження соціального інтелекту» Дж. Гілфорда та М. О’Саллівена, адаптована О.С. Михайловою (2021).

Результати дослідження. Відповідно до отриманих результатів нашого дослідження доведено, що структура соціального інтелекту вчителя має чотири складові, такі як: комунікативний потенціал, характеристики самосвідомості, соціальна перцепція та енергетичні характеристики особистості. Окреслені характеристики зумовлюють прогнозування вчителем розвитку міжособистісних ситуацій, здатність до інтерпретації почутої чи побаченої ним інформації та поведінки інших, готовність до ефективної соціальної взаємодії і прийняття рішень. Отже, соціальний інтелект вміщує індивідуальні задатки, здібності, властивості, що фасилітують набуття вчителем особистісного досвіду, умінь і навичок соціальних дій і контактів.

Висновки. Досліджуючи соціальний інтелект вчителя, ми визначаємо його як здатність сприймати навколишній і внутрішній світ, що дозволяє професіоналам різних рівнів легко орієнтуватися у міжособистісній взаємодії, гармонізувати свою поведінку тощо. До структури соціального інтелекту вчителя входять: соціальна чутливість, емпатія, самопізнання та саморегуляція. Соціальний інтелект учителя ототожнюється нами з певними психологічними механізмами. До них відносимо соціальне мислення та мудрість. Зокрема, проаналізовано поняття «соціальне мислення» як структурний компонент соціального інтелекту. Соціальне мислення визначається нами як здатність суб’єкта розуміти та оперувати сприйнятою інформацією. Високий рівень розвитку соціального мислення учителя дозволяє йому ефективно розв’язувати завдання, що виникають у процесі міжособистісної взаємодії; під ефективністю мається на увазі швидкість, гнучкість і точність в оперуванні фактами соціальної дійсності.

Аналіз методів подолання психоемоційного стресу в умовах війни

Наталія Гончарук, Ліана Онуфрієва — Tue, 31 May 2022 00:00:00 +0300

Мета дослідження – проаналізувати психологічні теорії стресу та виокремити методи його подолання, які, можливо, і доцільно використовувати в умовах війни. Її актуальність обумовлена необхідністю надання психологічної допомоги військовослужбовцям і цивільним, котрі пережили дію чинників виняткової інтенсивності (обстріли, поранення, загибель близьких). Відповідно до мети виокремлено основні завдання: 1) визначити сутність понять «стрес», «бойовий стрес», «травматичний стрес», «посттравматичний стрес»; 2) з’ясувати відмінності перебігу стресу як психоемоційного стану в умовах війни; 3) здійснити аналіз основних теорій дослідження стресу; 4) описати підходи до його подолання, що застосовуються у межах цих теорій та є доцільними для використання в умовах війни.

Meтоди. Для реалізації ключових завдань використано комплекс методів наукового дослідження: теоретичний аналіз, узагальнення, порівняння, систематизація фактів, теоретичне моделювання, наукова інтерпретація.

Результати дослідження. У дослідженні представлено варіант вирішення важливої наукової проблеми, пов’язаної з аналізом методів подолання психоемоційного стресу в умовах війни. Виокремлено три основних різновиди стресу, які зустрічаються під час війни: бойовий, травматичний, посттравматичний. Визначено відмінності описаних різновидів і встановлено їх природу, яка полягає у дії стресорів виняткової сили, що зумовлює поєднання фізіологічної та психоемоційної симптоматики. У зв’язку з цим проаналізовано біологічні (пов’язані із фізіологічною природою стресу) та психологічні теорії.

З’ясовано, що згідно з біологічними теоріями, стрес є порушенням рівноваги організму між зовнішніми впливами та внутрішніми ресурсами організму, що окреслює головні методи його подолання. Відповідно до цих теорій виокремлено методи, спрямовані на залучення фізіологічних ресурсів організму (відпочинок, сон, релаксація); відновлення порушених психофізіологічних функцій (нормалізація дихання, опанування контролю над тілом); забезпечення елементарних потреб (у їжі, воді, теплі, гігієні). Стрес охарактеризовано як внутрішній психічний стан напруги, що визначає методи його подолання. Для лікування бойового стресу представлено програму BICEPS (brevity, immediacy, centrality/contact, expectancy, proximity, simplicity – у перекл. стислість, безпосередність, центральність/контакт, очікування, близькість, простота), розповсюджену у військовій практиці США. Для подолання травматичного та посттравматичного стресу цивільних осіб запропоновано низку методів психологічної і психотерапевтичної допомоги, до яких входить психо-консультативна бесіда, дебрифинг, кризова інтервенція, деф’юзинг, техніки аутогенного тренування, раціональна, когнітивно-поведінкова, тілесна терапія, нейролінгвістичне програмування, арт-терапія та ін.

Висновки. Узагальнюючи теоретико-методологічні позиції стосовно дослідження, визначено дві основні сфери впливу на симптоматику психоемоційного стресу:

1) вплив на фізіологічні аспекти життєдіяльності, серед яких задоволення основних базових потреб людини у їжі, теплі, гігієні; підвищення фізіологічних ресурсів організму та відновлення порушених психофізіологічних функцій;

2) вплив на психологічні чинники поведінки (мотивацію, систему цінностей, вольові характеристики) засобами психологічного консультування, психологічної реабілітації та психотерапії.

Їх застосування є ефективним у комплексі, що уможливить посилити вплив як на психологічні, так на фізіологічні чинники формування стресу.

Ставлення молоді до алкоголю: ризик виникнення алкогольної залежності

Еліна Главінська — Tue, 31 May 2022 00:00:00 +0300

Мета статті: розкрити психологічні аспекти захворювань, які виникають внаслідок вживання алкоголю; схарактеризувати особливості фізичної залежності у вигляді алкогольного стану; скласти схему розвитку алкоголізму; описати характерні ускладнення запою, такі як біла гарячка, алкогольне марення; змоделювати ступені сп’яніння; провести пілотне дослідження та з’ясувати ставлення молоді до алкоголю.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у статті завдань було використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний метод, структурно-функціональний метод, методи аналізу, систематизації, моделювання, узагальнення. Емпіричним методом стало пілотне дослідження, яке було організовано у Києві, Львові та Рівному. Під час дослідження враховувалися соціально-демографічні характеристики (вік респондентів, їхня стать).

Результати дослідження. Емпіричним шляхом виявлено чітку залежність: практика вживання алкогольних напоїв поширюється з віком респондентів. Із респондентів, які будь-коли вживали такі напої, як пиво, вино, горілка, коньяк, віскі, лікер, самогон тощо, кожен третій був10-річним респондентом (36%), кожен другий – з-поміж 11- та 12-річних(відповідно 49% і 54%), 73% молоді – 13-річних, 78% – 14-річних підлітків, 85% – серед юнаків та дівчат 15-річного віку. Питома частка молодих людей віком від 16 до 22 років, які вживали алкоголь, надзвичайно велика, і коливається від 93% до 98%. Показовими є дані щодо віку першого випадку вживання алкогольних напоїв. Наприклад, найбільша частка респондентів зазначили, що вперше скуштували пиво у 10 років – 28% та у віці від 16 років і старше – 9%, ніколи його не вживали – 24%. «Знайомство» з вином та міцними напоями відбувається переважно у підлітковому віці 13-16 років і старше (зокрема, у групі респондентів 10- 14 років досвід першого вживання хоча б склянки вина мають 43%). Ніколи не вживали вина та міцних напоїв серед усіх опитаних, відповідно, 31% і 43%. Майже половина (43%) представників молодшої групи (10-14 років) взагалі не відповіли на запитання щодо віку першого вживання пива. Ще 75% респондентів цього ж віку проігнорували запитання щодо першого вживання міцних напоїв. Такий розподіл даних свідчить щодо схильності дітей та підлітків до скритності, стосовно їхньої упередженості щодо конфіденційності індивідуальних відповідей на запитання анкети.

Висновки. Хронічний алкоголізм, або алкогольна наркоманія – це хвороба, за якої у людини з’являється неймовірний потяг до спиртних напоїв, спостерігаються симптоми астенії і абстиненції та інші алкогольні розлади. Алкоголік, як правило, дуже пригнічений, він невпевнений у собі, часом кається, лякається. Характер людини різко погіршується, сон – короткочасний і поверхневий, він бачить жахливі сни. Водночас підвищується опірність організму до алкогольного отруєння. В стадії побутового п’янства звичайні дози алкоголізму вже є недостатніми. Ще одна ознака алкоголізму – послаблення захисних рефлексів – блювоти, нудоти, слиновиділення. За умов вживання великих доз алкоголю спостерігаються галюцинації, гострі психози, втрата пам’яті. З’являється нестійкий мотив поведінки, хворий здійснює вчинки, не властиві йому раніше. В минулому – щирий, милосердний, добрий чоловік стає байдужим, аморальним, озлобленим. В алкоголіка відсутня цілеспрямованість, він ніколи не доводить розпочату справу до кінця.

Особливості значення соціальної травми (на прикладі катастрофи АН-26) для ціннісно-мотиваційної сфери курсантів

Ніна Ярош, Юлія Легецька — Wed, 20 Apr 2022 00:00:00 +0300

Мета статті - виявити особливості значення соціальної травми для ціннісно-мотиваційної сфери курсантів, які мали психологічний контакт із загиблими в катастрофі АН-26 військовослужбовцями та тими, які його не мали.

Для вирішення поставлених завдань у роботі використано теоретичні та емпіричні методи дослідження: тестування щодо визначення наявності соціальної травми з метою формування вибірки досліджуваних (методика незакінчених речень Сакса); методи діагностики значущих цінностей для курсантів (ціннісний опитувальник Шварца); методи дослідження мотивації до службової діяльності курсантів: «мотивація професійної діяльності» (методика К. Замфір у модифікації А. Реана), «методика діагностики особистості на мотивацію до уникнення невдач» (Т. Елерса); методи математичної статистики: критерій Мана-Уітні - визначення наявності відмінностей між групами вибірки; коефіцієнт кореляцій Спірмена дослідження тісноти зв'язку соціальної травми з ціннісно-мотиваційною сферою курсантів.

Результати дослідження. Військовослужбовцям, які мали психологічний контакт із загиблими в авіакатастрофі АН-26 курсантами, притаманна орієнтація на вибір таких цінностей, як «Безпека», «Стимуляція», «Самостійність», «Доброта». За допомогою проведеного дослідження було встановлено, що в контрольній групі переважають такі ціннісні орієнтації, як «Гедонізм» та «Влада», що обумовлено військовою діяльністю, яка формує особисту дисциплінованість та певну системність.

Висновки. У результаті проведеного дослідження за допомогою використання методів математичної статистики виявлено взаємозв'язок між значенням соціальної травми для ціннісно-мотиваційної сфери курсантів, які мали психологічний контакт із загиблими в катастрофі АН- 26 військовослужбовцями. Найтісніший зв'язок виявлено між значенням соціальної травми та такого ціннісного конструкту, як «Безпека». Аналіз наукової проблематики показав, що питання значення соціальної травми для ціннісно-мотиваційної сфери є відкритим з емпіричної та теоретичної точки зору та потребує його подальшого дослідження.

Позиціонування різних типів ресурсностей особистості у координатах «всупереч-і-завдяки»

Олена Штепа — Wed, 20 Apr 2022 00:00:00 +0300

Метою дослідження було встановити характер співвідношення різних типів ресурсностей особистості на основі емпіричних даних.

У емпіричному дослідженні використано метод психологічного опитування, а також математико-статистичні методи кореляційного, класифікаційного, дискримінантного, багатофакторного, сигніфіка- тивного, порівняльного аналізу. Емпіричне дослідження реалізовано за моделлю Нельсона, що дає змогу описати досліджуване явище за наявних умов.

Результати дослідження. Індикаторами порівняння за даними мультиваріативного тесту сигніфікативності і порівняльного аналізу за тестом Шеффе обґрунтовано життєстійкість, самоцінність, свободу, відповідальність. Варто відзначити, що емпірична аргументація життєстійкості як індикатора порівняння, а, відтак, і вектора позиціонування типів ресурсності, є слабкою. Персональна ресурсність найбільше відрізняється від інших досліджуваних типів ресурсності за найменшою часткою представленості у обсязі узагальненої ресурсності і за другорядністю смислової значущості; ресурсна насиченість є найменш операціоналізованою; психологічний капітал є найбільш увиразненим типом ресурсності; психологічна ресурсність є найбільш операціоналізованим типом ресурсності.

Висновки. У вияві ресурсності особистості наявний досвід долання складних життєвих ситуацій, водночас головним є досвід самостійного вибору за совістю, свобода скористатись можливістю вибору і відповідальність за його наслідки. Зроблено висновок що, позиціонування типів психологічної ресурсності у координатах «всупереч-і-завдяки» відбувається значною мірою завдяки опорі людини на етичність вибору. Емпіричне порівняння типів ресурсності за обґрунтованими індикаторами дає змогу визначити характер їх співвідношення, як констеляцію - упорядковану матрицю взаємопов'язаних значущих даностей. Прикладне значення позиціонування типів ресурсностей особистості полягає у можливості прогнозування зміни типу ресурсності людини за вибором нею свободи і відповідальності та наявності внутрішнього діалогу з совістю.

Особливості Інтернет-самопрезентації осіб із розладами харчової поведінки

Віталія Шебанова, Тетяна Яблонська — Wed, 20 Apr 2022 00:00:00 +0300

У статті наведено результати дослідження самопрезентаціїосіб із розладами харчової поведінки на спеціалізованих Інтернет-форумах.

Метою статті є розкриття особливостей самопрезентації осіб із анорексією та надмірною вагою на основі психологічного аналізу їх аватарів.Метод дослідження - дискурс-аналіз як інструмент, що розкриває специфіку символічної інформації (аватар, псевдонім) для виявлення особливостей самопрезентації людей з розладами харчової поведінки.

Результати дослідження. Представлено психологічний аналіз аватарів користувачів сайтів для осіб з анорексією та зайвою вагою. Встановлено, що зображення, використовувані в якості аватарів, відображають специфічну харчову проблему та самоставлення людини у зв'язку з нею. Виявлено переважання жіночої аудиторії таких сайтів, а відтак і більшу актуальність проблеми стандартів тіла для жінок. Виокремлено основні категорії зображень, які використовуються в якості аватарів: особисті фото; аніме-персонажі; образи, пов'язані з харчовою тематикою; зображення відомих осіб як зразків успішності; емоційно-забарвлені образи та ін. Виявлено відмінності самопрезентації осіб з анорексією та осіб із зайвою вагою на основі змісту, кольору використаних ними зображень, зокрема, виявлено більш позитивну самопрезентацію і самоставлення осіб із зайвою вагою порівняно з користувачами, які мають анорексію.

Висновки. Стверджується, що аналіз особливостей аватарів як засобу самопрезентації є корисним як з метою психодіагностики осіб з розладами харчової поведінки, так і в процесі розробки і надання їм фахової психологічної допомоги. Використання такого аналізу є доцільним під час встановлення контакту, первинної психодіагностики та психотерапії осіб з розладами харчової поведінки, що поєднуються з хронічною незадоволеністю власною вагою.

Теорія потягу і принципи фасилітативної взаємодії

Наталія Хупавцева, Денис Куриця — Wed, 20 Apr 2022 00:00:00 +0300

Метою статті є: використовуючи основні положення теорії атракції, сформулювати принципи фасилітативної взаємодії; запропонувати комплекс вправ для розвитку фасилітативної взаємодії учнів на уроках; запропонувати чотири види трансформаційних висловлювань, які є базовими для фасилітативної взаємодії.

Результати дослідження. Доведено, що соціально-генетичним механізмом фасилітації є механізм передачі культури: фасилітувати означає стимулювати, активізувати, створювати сприятливі умови, вносити зміни та впливати, підтримувати, допомагати, піклуватися тощо; віра в оригінальну, конструктивну та творчу сутність людини як самоцінність. Результатом фасилітації є створення необхідних та достатніх умов для здійснення ефективного міжособистісного спілкування, що сприяють розвиткові особистості та забезпечують конструктивні особистісні зміни.

Процедурною стороною фасилітації на уроках в середній школі є: принципи синергії - співпраця, взаємодія, діалог; правдивість та відкритість; прийняття іншої людини як особистісно значущої; емпатійне розуміння; формування доцільних щодо фасилітативної взаємодії навичок і вмінь.

Висновки. Зазначено, що фасилітативні аспекти автономності учня нерідко вражають своїми результатами: учні усвідомлюють та приймають потребу в організації діяльності в середовищі міжособистісного спілкування як особистісно значущу, сприяючи власному особистісному розвиткові та забезпечуючи конструктивні особистісні зміни; школярі прагнуть самостійно розвивати навички емпатійного опанування контексту; учні зацікавлені у створенні позитивних передумов для формування змістового навчання та особистісного розвитку в цілому в результаті перебудови особистісних поглядів у процесі міжособистісної взаємодії; школярі усвідомлюють свою самодостатність. Фасилітативні аспекти автономності людей актуалізуються за допомогою чотирьох основних методів міжособистісної взаємодії: переконання, наслідування, навіювання та зараження, які є фасилітативними за їхнім контекстом.

Доведено, що переконання є процесом обґрунтування суджень чи умовиводів. Імітація є відтворенням людиною певних зовнішніх особливостей поведінки, дій та діяльності. Навіювання вважається психологічним впливом однієї людини на іншу; даний процес розрахований на некритичне сприйняття слів, думок і бажань, виражених різними людьми. Зараження є процесом передачі емоційного стану однією людиною іншій особі, актуалізуючи семантичний ефект сприйняття у міжособистісній взаємодії. Зазначено, що коли ці всі методи міжособистісної взаємодії експлікуються в діяльності, продукт цієї діяльності, як правило, відрізнятиметься творчим, нестандартним підходом і, що найважливіше, - ці продукти завжди подобаються учням.

Психологічні принципи формування загальних компенсаторних реакцій хворого з ішемічним інсультом під час здійснення фізичної реабілітації

Євген Харченко, Людмила Комарніцька — Wed, 20 Apr 2022 00:00:00 +0300

Мета статті: 1) вивчити особливості розладів психомоторної функції і психоемоційного стану хворих на ішемічний інсульт за даними первинного обстеження; 2) розробити методику фізичної реабілітації хворих на ішемічний інсульт на стаціонарному етапі реабілітації залежно від тяжкості ураження психомоторних функцій і особливостей психоемоційного стану; 3) запропонувати психологічні принципи формування загальних компенсаторних реакцій хворого з ішемічним інсультом під час здійснення фізичної реабілітації.

Методи дослідження. Використано такі психолого-педагогічні методи дослідження: аналіз літературних джерел, психолого- педагогічне спостереження, психолого-педагогічний експеримент, дослідження психоемоційного стану (використано тест М. Люшера (2012)), визначення рухової активності за «Шкалою психомоторної активності» Л.С. Роговик (Роговик, 2013).

У дослідженні було використано авторську "Методику вимірювання обсягу активних рухів у суглобах кінцівок хворого на ішемічний інсульт" (Харченко & Михальчук, 2022а) та "Шестибальну шкалу оцінки м'язової сили в суглобах кінцівок хворого на ішемічний інсульт" (Харченко & Михальчук, 2022б).

Результати дослідження. У хворих спостерігався підвищений тонус в згинаннях гомілковостопного суглоба та розгинанні тазостегнового і колінного суглобів. В інших групах м'язів тонус не підвищений, а у верхніх кінцівках спостерігалося зниження м'язового тонусу. Сила м'язів була статистично (р<0,01) знижена у всіх досліджених м'язах.

У випадку дослідження кінцівок неураженого боку було отримано наступні дані: показник обсягу активних рухів склав 55,68% ± 4,3 від належного обсягу рухів і значення є достовірно вищими (на рівні достовірності р<0,01 за t-критерієм Стьюдента) ураженої сторони. Показник обсягу пасивних рухів виявився вищим за показник ураженої сторони (на рівні достовірності р<0,01 за t-критерієм Стьюдента) і склав 63,06% ± 3,9 від належного обсягу пасивних рухів і відповідав середнім значенням за віковою групою респондентів. Середнє значення сили м'язів склало 61,28% ± 7,3 - значення є статистично значущими (на рівні достовірності р<0,01 за t-критерієм Стьюдента) показника ураженої сторони. Тонус м'язів на неураженій стороні виявився вищим за нормальне значення і склав 27,9% ± 3,6 від максимального значення (на рівні достовірностір<0,05 за t-критерієм Стьюдента).

Доведено, що обсяг пасивних рухів в експериментальній групі в цілому є дещо нижчим, ніж у контрольній групі.

Висновки. Доведено, що адекватна тонусна реакція м'язової системи призводить до формування патологічного статичного стереотипу. Запропоновано психологічні принципи формування загальних компенсаторних реакцій пацієнта у випадку проведення фізичної реабілітації хворих з ішемічним інсультом: 1. Принцип актуалізації дефекту. 2. Принцип прогресивної мобілізації компенсаторних механізмів психомоторної діяльності. 3. Принцип безперервного зворотного концентрування компенсаторних механізмів психіки особистості. 4. Принцип санкціонування компенсаторних механізмів психіки особистості. 5. Принцип відносної стійкості компенсаторних механізмів психіки особистості.

Психологічні теорії розвитку креативності учнів як шлях особистісного зростання вчителя

Олександр Набочук — Wed, 20 Apr 2022 00:00:00 +0300

Метою нашого дослідження є вивчення різних теорій розвитку креативності учнів як шляху особистісного зростання вчителя, а також висунення теорії для визначення творчості як інтелектуального і духовного процесів.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених у дослідженні завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення, а також експериментальні методи спостереження, інтерв'ю та метод проведення констатувального дослідження. Учасниками нашого дослідження стали 47 учнів 8-Б класу закладу середньої освіти №15 м. Рівне (Україна). Експеримент тривав протягом 2020-2021 років.

Результати дослідження. З урахуванням теоретичного аналізу матеріалу та проведеного експериментального дослідження творчість визначено як інтелектуально-духовний процес. Показано, що творчість великою мірою актуалізується в інтелектуальній та духовній діяльності людини. Інтелект презентує творчі продукти по-новому, як нову організовану інформацію. При цьому духовна діяльність постає процесом генерації думок. Тому на всіх етапах становлення особистості слід стимулювати і організовувати її інтелектуальну та духовну діяльність. Вважається, що вузька професійна спеціалізація стримує стимули особистості до творчості і у сфері техніки, і в гуманітарних науках. В результаті і те, і інше дещо нівелюється. Тому ми наголошуємо на тому, що потрібною є універсальна освіта, але така, що не виключає формування спеціальної майстерності особистості.

Висновки. Доведено, що творець (вчитель) і предмет творчості (учень) утворюють цілісну, гармонійну систему, в якій чітко зафіксовані прямі і зворотні зв'язки. Об'єктом творчості може бути будь-яке явище екосфери, все, що бере участь в еволюції світу, в тому числі - і сама по собі творчість, і власне мислення. Інструментом пізнання та перетворення при цьому є людина, яка також може бути об'єктом творчості.

Диференціюйовано творче, продуктивне мислення і репродуктивне, в основі якого - запам'ятовування, повторення і відтворення. Творче мислення постає парадигмою реструктурування цілісної, завершеної ситуації, відправною точкою якого є творче формулювання та презентація проблеми. Цей етап творчого процесу ми вважаємо надзвичайно важливим. Доведено, що формулювання продуктивного запитання часом є великим досягненням, аніж розв'язання поставленої перед особистістю задачі. На другому етапі творчого процесу здійснюється побудова цілісного образу ситуації(гештальту), істотним моментом якого є перецентрування, тобто - перехід від поверхневого і невірного структурування проблеми до адекватної та правильно центрованої структури. Нарешті третій етап творчого процесу є центральною ланкою творчого мислення, що передбачає виникнення ідеї розв'язання проблеми, несподіване прозріння, інсайт. Саме тому творчий процес концентрує в своїй структурі моменти переходу від «розуміння» до «творчого опанування». Четвертою стадією творчого процесу є виконання розв'язання проблеми, більш глибоке усвідомлення способу розв'язання певної задачі в цілому.

Психологічні характеристики комунікативної поведінки вчителя

Наталія Михальчук, Ліана Онуфрієва — Wed, 20 Apr 2022 00:00:00 +0300

Мета статті: дати психологічну характеристику предмету комунікації; описати психологічні способи організації комунікативного процесу; запропонувати психологічні характеристики винахідливого вчителя, винайти шляхи і засоби організації комунікативної діяльності особистості; розкрити психологічні механізми успішності евристичної бесіди; визначити психологічні особливості ефективної комунікативної поведінки вчителя.

Методи дослідження. Використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. В якості експериментального методу використано методи інтерв'ю і спостереження. Учасниками нашого дослідження стали 45 учнів 7 класу закладу середньої освіти №15 м. Рівне, закладу середньої освіти №7 м. Кам'янець- Подільський (Україна). Експеримент тривав упродовж 2020-2021 років.

Результати дослідження. Охарактеризовано навчальний діалог як найефективніший на заняттях у закладах середньої освіти. З'ясовано, що у навчальному діалозі здійснюються чотири домінувальні функції спілкування: комунікативна, інформативна, регулятивна та емотивна, але на різних уроках одна функція відіграє основну роль, а інші - другорядну.

Показано, що навчальний діалог має суто особистісне спрямування, тобто партнери по спілкуванню сприймають один одного як рівноправних особистостей. Тому лідером може бути не тільки вчитель, але також учень - тоді виникає можливість побудови рівноправних партнерських взаємостосунків у навчальному діалозі.

Виокремлено гармонійний та негармонійний діалоги. Гармонійним вважається діалог, в якому обидва партнери однаковою мірою виявляють ініціативу у виборі його теми і спрямованості, активно впливають на хід діалогу, регулюють його плин, відіграють лідерську роль. У симетричному навчальному діалозі учень без керівництва вчителя сам може запропонувати тему розмови, активно відстоювати та аргументувати свою позицію, може як розпочинати, так і закінчувати діалог за власним бажанням.

Висновки. Показано, що навчальний діалог за своєю суттю залишається, як правило, негармонійним, але за своєю глибинною рольовою структурою діалог учитель-учень може мати величезну кількість «поверхневих» реалізацій, що побудовані саме гармонійно. Встановлено, що якість педагогічного керівництва стає вищою, коли учень виявляє більшу активність і самостійність у запропонованому вчителем регламенті навчального діалогу.

Виокремлено три типові варіанти дидактичної поведінки вчителя, які розрізняються за ступенем досконалості його мовленнєво- комунікативної активності: найнижчий ступінь «Вчитель-супервай- зер», середній ступінь «Вчитель-фасилітатор», найвищий ступінь «Вчитель-комунікатор».

Доведено, що тільки вчитель, діяльність якого на уроці розгортається на останньому із названих рівнів, здатний найповніше реалізувати визначальну для педагогічної комунікації мету, яка передбачає зміну (іноді - перебудову) «смислового поля» особистості. Вказано на доцільність індивідуального підходу до кожного окремого учня, адже зміна «смислових полів» різних учнів під впливом того самого повідомлення залежить від розвитку «смислового поля» кожного із них.

Психологічні засади розвитку уваги школярів у початковій школі

Лариса Ляшенко, Алла Куриця — Wed, 20 Apr 2022 00:00:00 +0300

Мета емпіричного дослідження: вивчення індивідуальних особливостей стійкості та концентрації довільної уваги учнів 1-2 класів, специфіки її розвитку залежно від організації навчання на уроках англійської мови, особливо в динаміці упродовж навчального року.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених у роботі завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. В якості експериментального методу використано метод спостереження, інтерв'ю та метод проведення констатувального дослідження. Учасниками нашого дослідження стали

140 учнів початкових класів (першого та другого) з м. Київ (Україна). Експеримент тривав упродовж 2020-2021 років.

В експерименті використовувалися методики «Пошук чисел», «Дослідження концентрації уваги», «Дослідження обсягу уваги», «Дослідження стійкості уваги», «Коректурна проба (тест Бурдона)», «Таблиці Шульте», методика «Оцінка переключення уваги», методика Шульте-Горбова «Червоно-чорна таблиця», методика К.К. Платонова «Арабсько-римські таблиці».

Результати дослідження. Підтверджено, що найбільш значущими індивідуальними відмінностями стійкості уваги є такі, що зумовлені особливостями розвитку структури уваги. Експериментальні дані, отримані нами, дозволяють стверджувати, що існують співвідношення стійкості довільної уваги з індивідуально-психологічними особливостями особистості молодших школярів (їх ставленням до навчальних занять, інтересом до окремих предметів, емоційно-вольовими якостями характеру, темпераментом, психічними станами).

Доведено, що оцінка результатів діяльності також може мати негативний вплив на ефективність функціонування довільної уваги. Експериментальне вивчення стійкості уваги на матеріалі англійської мови свідчить про те, що недостатньою мірою розвинене усвідомлення суспільної, а, іноді, й особистісної значущості навчання, невпевненість у власних знаннях граматики, слабкі орфографічні вміння і навички, незнання і недотримання певної системи розумових дій стали причинами зниження стійкості уваги підлітків при написанні словникового диктанту з коментуванням в умовах оцінки їх діяльності. Також наші дослідження свідчать про те, що в молодшому шкільному віці діапазон індивідуальних відмінностей у розвитку обсягу, переключення і стійкості уваги значно розширюється, а по відношенню до розподілу уваги, навпаки, - звужується.

Висновки. Доведено, що молодший шкільний вік - період формування різних видів навчальної роботи, розумової діяльності дітей, до оволодіння якими учні мають бути добре підготовленими.

Експериментально доведено, що високий рівень розвитку властивостей уваги позитивно впливає на успішність навчання. Результати експериментів показали, що у школярів з високим рівнем розвитку уваги успішність із усіх предметів безпосередньо залежить від індивідуального темпу психомоторної діяльності. В учнів з низьким

рівнем розвитку уваги індивідуальний моторний темп безпосередньо не пов'язаний з їхньою успішністю. На нашу думку, за умов відносно низького індивідуального моторного темпу і низького рівню розвитку уваги постійне тренування уваги може дещо стабілізувати індивідуальний темп. У свою чергу, високий рівень розвитку уваги постає умовою перетворення індивідуального моторного темпу в джерело підвищення успішності навчання. Ми дійшли до висновку, що існує також чітко виражений зв'язок між успішністю учнів і показниками стійкості уваги.

Формування перекладацьких інтенцій майбутніх перекладачів

Ернест Івашкевич — Wed, 20 Apr 2022 00:00:00 +0300

Метою статті є запропонувати прийоми групової діяльності студентів для сприяння автономності в групі з метою забезпечення формування перекладацьких інтенцій майбутніх перекладачів.

Методи дослідження. Щодо загальнонаукових методів, то використано такі з них, як методи індукції, дедукції, аналізу та синтезу, методи порівняння та опису, метод обґрунтування тощо. Експериментальне дослідження з метою виявлення динаміки перекладацького розвитку майбутніх перекладачів тривало у 2020-2021 роках. У дослідженні взяли участь 58 студентів експериментальних груп філологічного факультету.

Результати дослідження. Дослідження сутності поняття «професійне становлення» актуалізує для нас необхідність визначення його компонентного складу (в парадигмі структурного підходу). Показано, що думки дослідників є досить неоднозначними, адже вони ґрунтуються, як правило, на різних аспектах професійної діяльності. Доведено, що професійне становлення є складним, тривалим і суперечливим процесом, який включає до своєї структури різні змістові та структурні компоненти.

В структурі професійного становлення виокремлюються цільовий, мотиваційний, змістовий, процесуальний і рефлексивно-оцінний компоненти.

Висновки. Виділено чотири стадії професійного становлення майбутнього перекладача, зокрема: формування професійних інтенцій (усвідомлений вибір особистістю майбутньої професії з урахуванням власне своїх індивідуально-психологічних особливостей), які актуалізуються сукупністю багатьох факторів: престижем своєї професії, потребою суспільства чи соціумом, впливом сім'ї, засобами масової інформації та ін. Важливу роль у виборі професії відіграє спрямованість особистості на певний предмет діяльності, що виявляється в інтересах людини, її захопленні професійною сферою тощо; базова професійна підготовка: опанування фахівцем системою професійних знань, умінь і навичок, формування професійно важливих якостей особистості, професійної спрямованості й інтересу до виконання майбутньої професії. Друга стадія - це, перш за все, навчання у закладі вищої освіти. Особистісними новоутвореннями на цьому етапі є сформованість професійної спрямованості, розвиток спеціальних вмінь та здібностей, становлення професійно-етичних ціннісних орієнтацій, духовної зрілості, готовності до виконання конкретної професійної діяльності; професіоналізація: входження (адаптація) і опанування професією, професійне самовизначення, набуття професійно значущого досвіду, розвиток властивостей, якостей та характеристик особистості, необхідних для кваліфікованого, продуктивного виконання професійної діяльності; професійна майстерність: якісне, творче виконання професійної діяльності, інтеграція сформованих професійно важливих якостей особистості в індивідуальний стиль виконання діяльності. У процесі опанування фахівцем професійною майстерністю все більшою мірою привабливою стає сама професійна діяльність. Задоволення фахівцем своєю діяльністю відбувається у процесі виконання ним професійних дій, у професійному спілкуванні. Професійна діяльність на цьому етапі стає провідною потребою особистості. Майстерність має на увазі, що професійне становлення особистості відбулося.

Проблема психологічної природи внутрішнього діалогу школярів, актуалізована текстовою реальністю

Едуард Івашкевич, Алла Сімко — Wed, 20 Apr 2022 00:00:00 +0300

Метою нашої статті є: організувати експеримент упродовж 2020-2021 років та встановити взаємозв’язки між діалогічними якостями пізнавальної діяльності та літературним середовищем учнів; висвітлити проблему психологічної природи внутрішнього діалогу школярів, актуалізованого текстовою реальністю.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у дослідженні використовувалися такі емпіричні методи, як експеримент з метою дослідження ефективності групових та індивідуальних форм роботи школярів на уроках, які здебільшого актуалізуються текстовою реальністю або літературним оточенням, організованим вчителем.

Результати дослідження. У статті показано, що без правильного розуміння психологічної природи внутрішнього діалогу не існує і не може існувати ніякої можливості з’ясувати проблему відношення думки до слова, враховуючи всю її реальну ускладненість. Первісним значенням «внутрішнього мовлення» було розуміння внутрішнього мовлення як вербальної пам’яті. В цьому випадку внутрішнє мовлення відрізняється від зовнішнього так, як уява про предмет відрізняється від реального предмета. Саме в такому значенні ми розглядаємо внутрішнє мовлення, вивчаючи, в яких зразках пам’яті – акустичних, оптичних, моторних та синтетичних – реалізується ця згадка слів, чи ставлять знак порівнювання між відтворенням слів по пам’яті та внутрішнім мовленням. При цьому ми дійшли до висновку, що це два зовсім різних процеси, які потрібно розрізняти. Друге трактування внутрішнього мовлення ми пов’язуємо із процесом скорочення звичайного мовленнєвого акту. Внутрішнє мовлення, згідно з таким розумінням, є невимовним, беззвучним, німим мовленням, тобто мовленням поза звуком. Ми визначаємо його як невиявлений у своїй рухомій частині мовленнєвий рефлекс. Отже, ми запропонували термінологічно розмежувати внутрішнє мовлення та внутрішнє говоріння, визначаючи останнім терміном «смисл». Нарешті третє розуміння цього терміну надає внутрішньому мовленню надзвичайно поширеного тлумачення. Внутрішнім мовленням ми називаємо все, що попереджає моторний акт говоріння, всю загалом внутрішню сторону мовлення. Внутрішнє мовлення є швидше не мовленням в прямому значенні цього слова, а розумовою і ефективно- вольовою діяльністю, оскільки вона включає в себе мотиви мовлення та думку, яка виражається в слові.

Висновки. Правильне розуміння внутрішнього діалогічного мислення повинно виходити з того положення, що внутрішнє мовлення є особливим за своєю психологічною природою утворенням, особливим видом мовленнєвої діяльності, який має власні специфічні особливості та знаходиться у складних стосунках з іншими видами мовленнєвої діяльності. Для того, щоб з’ясувати ці відношення внутрішнього діалогу з одного боку до думки, та з іншого боку, до слова, необхідно, перш за все, знайти його специфічні відмінності від тієї чи іншої форми мовленнєвої діяльності та з’ясувати його особливу функцію.

Психологічне дослідження креативності підлітків

Алла Яцюрик, Наталія Славіна — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – дослідити рівень розвитку творчого потенціалу студентів – майбутніх учителів іноземної мови, застосувати розроблену нами програму групової діяльності з метою розвитку креативності респондентів, проаналізувати її ефективність.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення, а також експериментальні методи, зокрема, констатувальне дослідження. Використано такі методики: тест «Кола» Е.П. Торренса; авторську методику «Розвиток творчості підлітків» (Михальчук, Eр. Івашкевич & Яцюрик, 2021).

Результати дослідження. Отримано невисокі результати за евристичним і реконструктивно-дослідницьким рівнями. Це свідчить про неабиякі труднощі, що виникли у школярів з: а) виникненням замислу розв’язання задачі; б) розробкою замислу; в) втіленням замислу в діяльності, у спілкуванні з іншими учнями в межах мікрогрупи; г) аналізом та оцінкою результатів власної творчості чи інноваційної діяльності. Це вказує на необхідність організації спеціального навчання підлітків із метою здійснення цілеспрямованих впливів на розвиток їх креативності.

Доведено, що поняття «творчість» є більш загальним, адже воно вміщує в себе, у тому числі, й креативність. Творчість відображає, крім суб’єктивних моментів, також процес узгодження новизни, інновації породжуваної суб’єктом діяльності з існуючим (так званим стереотипним) соціокультурним контекстом.

Творчість розглянуто як взаємодію, що обов’язково призведе до розвитку. Визначено творчість як діяльність, що створює дещо нове, оригінальне, яка входить не тільки в історію розвитку самого творця, але й в історію розвитку науки, мистецтва тощо. Показано, що творчість є виходом за межі вже наявних у людини знань, подоланням певних меж і перешкод. На нашу думку, творчість означає творення нового, тобто йдеться про перетворення у свідомості й поведінці суб’єкта, як породжувані ним, так і відчужені від нього продукти.

Висновки. Запропоновано авторські визначення творчості, що акцентують увагу читача на процесуальному аспекті цієї діяльності. Визначено творчість як творення чогось нового в ситуації, коли проблема-подразник викликає винайдення так званої домінанти, навколо якої концентруються необхідні для розв’язання цієї проблеми суб’єктивні статистики, що потребують обов’язкового звернення до свого минулого досвіду.

Проблему творчості нами розглянуто через поняття інтелектуальної активності – феномену саморуху діяльності, який виявляється в пізнавальній діяльності особистості, що виходить за межі вимог конкретної проблемної ситуації. У цьому виході за межі заданого, у здатності до самостійного продовження пізнання поза вимогами вихідної ситуації, тобто в ситуативно не стимульованій продуктивній діяльності, і приховується таємниця зовнішніх форм творчості, здатність бачити в предметі дещо нове, чого ще не бачать інші. Доведено, що творчий процес – це своєрідна «похідна» інтелекту, переломленого через мотиваційну сферу особистості, яка гальмує або стимулює його прояви. Інтелект, урешті-решт, детермінований діалектичним взаємозв’язком цих двох конструктів. Визначаючи природу творчості, ми зупинилися на іманентному її феномені – творчих здібностях особистості. Вважаємо, що розуміння творчих здібностей людини слід розглядати як своєрідну проекцію невирішеності до кінця проблеми природи творчості. Хоча, на нашу думку, за умов існування всього різноманіття підходів до розв’язання цієї проблеми слід виокремити два основні (або фундаментальні): підхід Б.М. Теплова щодо дослідження творчих здібностей з огляду на індивідуально-психологічні відмінності суб’єктів і підхід Л.С. Виготського стосовно дослідження творчих здібностей з урахуванням особистісних якостей людини.

Визначаючи природу творчості, ми виходимо і з окреслення сутності творчого процесу, і з характеристики самого по собі творчого продукту. Цей огляд цілком збігається з нашим баченням окресленої проблеми, адже за такого підходу постає можливим розглядати феномен креативності не стільки з огляду на константні генетичні нейрофізіологічні особливості homo, творця, скільки з урахуванням психологічних проявів здатності індивіда до самоактуалізації (тобто, його пізнавальної активності). Ми орієнтувалися на позицію щодо розвитку обдарованих і талановитих дітей. Вважаємо, що навчання й розвиток таких дітей створює ідеальну модель творчого розвитку людини, а проблему розвитку креативності слід розглядати в парадигмі діяльності, опосередкованій творчими здібностями суб’єкта.

Психологічний контент фасилітативної взаємодії

Наталія Хупавцева, Ірина Ващенко — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – визначити основні характеристики фасилітативної взаємодії, висвітлити соціально-генетичний механізм фасилітації як механізм культурної передачі інформації, окреслити принципи фасилітативної взаємодії у процесі міжособистісного спілкування, представити фасилітацію як феномен міжособистісного спілкування, що значно підвищує продуктивність навчання чи виховання суб’єктів навчально-виховного процесу завдяки їх гармонійному, демократичному стилю спілкування і толерантним, емпатичним якостям особистості учителя.

Результати дослідження. Доведено, що фасилітація є феноменом міжособистісного спілкування, який значною мірою підсилює продуктивність навчання або виховання суб’єктів освітнього процесу за рахунок їх гармонійного, демократичного стилю спілкування і толерантних, емпатійних якостей особистості педагога. Фасилітативне спілкування породжує найбільшою мірою позитивні мотиви, а такі мотиви навчання, своєю чергою, створюють позитивні передумови не тільки до прийняття школярем певної свідомої позиції («І я це можу» або «І я це зможу»), а й до гармонійної пізнавальної діяльності з метою опанування новими знаннями, уміннями, навичками, завдяки чому в нього формується бажання вчитися. Учителі-фасилітатори мають ніби «провокувати» самостійність і створювати передумови для відповідальної свободи тих, хто навчається. Ці моменти обов’язково мають бути враховані у разі складання педагогами навчальних планів і програм, під час формулювання навчальних цілей і впродовж оцінювання результатів навчальної роботи. Усе це створюватиме найбільшою мірою сприятливі передумови для самостійного й осмисленого навчання школярів, активізуючи їх пізнавальні мотиви, стимулюючи допитливість, що, насамперед, актуалізуватиме прояви солідарності й кооперації, взаємодії та взаємодопомоги в навчальній роботі, сприяючи становленню активної особистісної позиції і самореалізації педагогів. Усе це, своєю чергою, фасилітує високий рівень когнітивного функціонування, всієї освітньої парадигми тощо.

Показано, що реформа освітньої системи має ґрунтуватися на перебудові сталих особистісних настановлень учителя, які експлікуються у процесах його міжособистісної взаємодії з учнями. Виокремлено три основні настановлення учителя-фасилітатора: Перше – «істинність» і «відкритість»; друге настановлення описується в термінах «прийняття» й «довіри»; і, нарешті, третє настановлення позитивно корелює з «емпатійним розумінням».

Виокремлено певні компоненти фасилітації, які створюють такий мікроклімат у колективі, що забезпечуватиме особистісне зростання і розвиток. Зазначено, що першим компонентом фасилітації є справжність, «природність», щирість особистості. Указано, що ще одним компонентом фасилітації є конгруентність. Іншим компонентом фасилітації є емпатійне розуміння. Доведено, що фасилітативна взаємодія є досить специфічним, активним різновидом переходу поведінкових патернів у стійкі сенсові структури, що забезпечують зміну особистості як школяра, так і самого педагога.

Висновки. Показано, що основні положення фасилітативного підходу полягають у тому, що, по-перше, внутрішня природа (або сутність) людини є винятково позитивною, конструктивною, моральною і соціальною, а, по-друге, ця природа починає експлікувати себе кожен раз, коли у взаємостосунках цієї особистості з іншою людиною (або іншими людьми) існує атмосфера безумовного позитивного прийняття, емпатійного розуміння і конгруентної самопрезентації.

Доведено, що фасилітативний підхід наголошує, що людина вміщує неабиякі ресурси для самопізнання, зміни власної Я-концепції, цілеспрямованої поведінки, а цілковите опанування цими ресурсами постає можливим лише в тому випадку, якщо в суспільній групі створюється позитивний мікроклімат, що фасилітуватиме становлення психологічних настановлень.

Аутосугестивні фонологічні способи навчання старшокласників англійської мови

Євген Харченко, Людмила Комарніцька — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – висвітлити сутність комунікативних прийомів навчання, згідно з якими процес навчання є гармонійною моделлю процесу спілкування; досягти комунікативної активності учнів шляхом пропонування її домінуючим законам; розкрити визначення терміна «комунікативна компетентність»; з’ясувати чотири компоненти, що формують комунікативну компетентність особистості у процесі вивчення іноземної мови (граматична компетентність, соціолінгвістична компетентність, компетентність висловлювання, компетентність мовленнєвої стратегії); обґрунтувати методи вивчення іноземних мов відповідно до комунікативного підходу в методології сучасної англійської мови; описати деякі важливі методи автоматичного навіювання англійської мови, які є фонетичними стратегіями й аутосугестивними фонологічними способами навчання.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.

Результати дослідження. У старших класах відбулась актуалізація (акцентуація) знань школярів у визначенні вибору ними власного освітнього шляху, тобто неабияке значення мав рефлексивний компонент аутосугестивної взаємодії школярів. У зв’язку з цим особливого значення набув принцип діалогової рефлексії, що базувався на аналізі речей, предметів або явищ із різних точок зору, часом – протилежних і зовсім несумісних. Окреслений принцип розглядався нами як принцип додатковості, а тому посилення (інтенсифікація) аутосугестивної взаємодії школярів у старшій школі має здійснюватися на основі не антагоністичності внутрішнього й зовнішнього діалогів, а їх поєднання, що актуалізувало значущість моделювання діалогу, діалогічної взаємодії, діалогічного впливу і діалогічної культуровідповідності.

Висновки. Проаналізовано психоаналітичні й культурно-історичні детермінанти організації освітнього процесу в закладах середньої освіти за допомогою аутосугестивної взаємодії. Доведено, що аутосугестивна взаємодія базується на засадах несвідомого або неусвідомленого змісту, коли фрейми чи скрипти, що актуалізуються, фактично не усвідомлюються самою особистістю. Отже, в колективному несвідомому сконцентрований увесь досвід, накопичений людством за всю історію його існування, і цей досвід не можна нівелювати, а лише можна його витіснити у сферу несвідомого. Показано, що саме в несвідомому стародавніх народів – міфах – можна побачити неабияку кількість сюжетів, що надають Дитині особливого призначення: вона виконує роль Месії, для неї підвладні найпотаємніші знання. Отже, стає значною мірою зрозумілим дивовижне знання, яке Дитина у молодшому віці навіть не намагається опанувати. Так, дитяче мовлення характеризується великою мірою егоцентризмом, коли дитина не дбає про співрозмовників, тобто не намагається бути зрозумілою навколишніми, і висловлюється лише для самої себе – її мовлення є суто монологічним. Крім того, мовлення дитини не є повною мірою соціалізованим, спрямованим на самого себе, і ґрунтується не лише на синкретизмі міркування, яке щільно пов’язане із синкретизмом розуміння. Дитина з огляду на деякі зрозумілі для неї слова співрозмовника створює деякий образ теми, часом – помилковий, адже слова не завжди є логічно пов’язаними, і на підставі цієї цілісної для себе схеми опановує новим матеріалом, намагаючись його пояснити з огляду на аналогію з певними, добре знайомими речами. У силу цього дитина, стаючи дорослою, все більшою мірою долучається до суспільного життя, її мовлення стає універсальним, тобто – втрачає свою внутрішню спрямованість, переходячи до форми суто зовнішнього мовлення.

До проблеми формування ціннісного компонента активними методами навчання у процесі професійної підготовки студента

Наталія Панчук, Олена Сечейко — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – оглянути наукові підходи й емпірично дослідити проблеми формування ціннісного компонента у структурі особистості майбутніх фахівців, зокрема життєвих і професійних цінностей, активними методами навчання.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення, бесіда, анкетування, експериментальні методи, зокрема, констатувальний і формувальний експерименти, методи математичної статистики.

Результати дослідження. Аналіз отриманих результатів показав, що потенціал особистості виявляється і набувається у процесі такої діяльності, що надає цій діяльності проблемно-творчого, пошукового характеру. Обґрунтовано важливість проблеми підвищення якості професійної підготовки майбутніх фахівців педагогічної галузі з використанням активних методів навчання, конкретних педагогічних ситуацій при вивченні фахових дисциплін, зокрема практичної підготовки, спрямованої на формування особистості фахівця, який був би конкурентоспроможним на вітчизняному та європейському ринках праці.

Висновки. Для покращення організації навчального процесу, набуття практичних навичок, наближених до умов освітнього процесу, формування професійно-особистісних компетенцій у майбутнього фахівця педагогічного напряму доцільно звернути увагу на проблему практичної підготовки шляхом запровадження у навчально-виховний процес вищого освітнього закладу активних методів навчання, що є одним з основних стержнів для набуття практичних умінь і навичок, необхідних для формування особистості фахівця, конкурентоспроможного на вітчизняному та європейському ринках праці з метою можливості самостійного пошуку вирішення поставлених педагогічних завдань, розширення фахових знань, прийняття оригінальних і творчих рішень в умовах майбутньої педагогічної діяльності.

Емпіричні результати керівників педагогічних закладів вищої освіти за творчими показниками особистості

Олександр Набочук — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – вивчити психічні (або інтелектуальні) якості керівників закладів вищої освіти, визначити їх зв’язок із професійною творчістю особистості.

У роботі використано такі методики:

16-тифакторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла і тест FPI.
Тест «Соціальний інтелект» Дж. Гілфорда і Дж. О’Саллівена (в адаптації О.С. Михайлової).
«Шкалу реактивної та особистісної тривожності» Спілбергера – Ханіна.
«Методику вимірювання тривожності в професійній діяльності керівника» (Михальчук, Набочук & Івашкевич, 2021).
Тест В. Смекала і М. Кучера «Спрямованість особистості».
Авторську «Методику оцінки здатності керівників до творчості» (Набочук, 2021).
«Культурно-незалежний тест інтелекту» Р. Кеттелла.

Результати дослідження. Отримані дані свідчать про те, що рівень сформованості загального інтелекту в педагогів-управлінців вирізняється особливостями професійної діяльності закладів, де вони працюють. Експертам запропоновано оцінити концепції лідерської поведінки та рівень професійної творчості керівників відповідно до цих концепцій. Ними були визначені такі концепції лідерської поведінки управлінців: 1. Концепція «Три стилі керівництва: авторитарний, демократичний і пасивний» – високий рівень професійної творчості. 2. Стиль керівництва «управлінська сітка» – високий рівень професійної творчості. 3. Стиль керівництва «схвалення і покарання» – низький рівень професійної творчості. 4. Стиль керівництва «поведінка, що замінює лідерство» – низький рівень професійної творчості.

Експертами встановлено, що І і ІІ стилі керівництва і, відповідно, високий рівень професійної творчості притаманні керівникам різних груп із високим і середнім рівнями сформованості загального інтелекту. Своєю чергою, ІІІ і IV стилі керівництва діагностовано у керівників із рівнем інтелекту «нижче середнього» та, відповідно, низьким рівнем професійної творчості.

Висновки. Експертами наголошено, що більш творчими були керівники за умов авторитарного керівництва освітньою установою (0,7516 – за результатами факторного аналізу). Не дивлячись на те, що для такого типу лідерства характерні низький рівень мотивації підлеглих (0,7220), менша кількість прийнятих останніми оригінальних рішень (0,6918), недостатній рівень сформованості групового мислення (0,6501), тривожність (0,6403) і агресивність (0,6324) у поведінці членів групи, сам керівник освітньої установи виявляє високий рівень професійної творчості.

Експертами також виявлено, що керівник із високими показниками професійної творчості вирізняється: тенденцією щодо допомоги працівникам за будь-яких умов і розвитку позитивних взаємостосунків із ними; використанням групового, а не індивідуального підходу до управління; прагненням до встановлення високого рівня виконання професійної діяльності та складних завдань у ситуаціях когнітивного дисонансу.

Залежність виникнення математичних помилок від мисленнєвого математичного стилю

Лідія Мойсеєнко, Любов Шегда — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – виявити причини виникнення математичних помилок у студентів, проаналізувати вплив математичного мисленнєвого стилю на причини виникнення та зміст математичних помилок у процесі розв’язування творчих математичних задач студентами. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такий теоретичний метод дослідження: аналіз пошукових дій суб’єктів упродовж розв’язування творчих математичних задач різних класів.

Результати дослідження. Проаналізовано результати досліджень творчого математичного мислення й констатовано доцільність вивчення причин виникнення мисленнєвих помилок шляхом аналізу мисленнєвих стилів розв’язування творчих математичних задач. Визначено, що мисленнєвий математичний стиль – цілісна система взаємопов’язаних дій, за допомогою яких досягається мисленнєвий математичний результат. Установлено, що мисленнєві помилки виникали на всіх етапах пошукового процесу в студентів із різними мисленнєвими математичними стилями. Відмінності математичних мисленнєвих стилів стали основою змісту помилок. Виокремлено три групи причин виникнення мисленнєвих помилок: незнання, неякісна аналогія, нерелевантність посилань. Доведено різний вплив незнань на пошукові дії студентів із різним стилем математичного мислення. Призначено різне за змістом упровадження неякісного аналогізування при різних стилях математичного мислення. З’ясовано, що нерелевантність посилань і висновків має різний характер у мисленнєвій діяльності студентів із різними мисленнєвими математичними стилями.

Висновки. Мисленнєвий математичний стиль проявляється впродовж усього процесу розв’язування математичної задачі, забезпечує різний зміст пошукового процесу, за допомогою якого досягається позитивний математичний результат, що призводить до мисленнєвих помилок.

Психологічні шляхи розуміння текстової реальності

Наталія Михальчук, Ірина Коваль — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – проаналізувати найважливіші риси індивідуального стилю написання тексту Чарльзом Діккенсом, особливості розуміння цього автора студентами, а також психологічні шляхи текстової реальності, викликані мовними експресивними й стилістичними засобами в авторських текстах студентів.

Результати дослідження. Зазначено, що кожен літературний твір є феноменом культури. «Культурним» літературний твір робить саме те, що перед нами – не власне мовленнєва інформація, в межах якої описаний «пасивний і безголосий» об’єкт певного дослідження, а те, що твір є витвором іншої, неподібної до нашої свідомості. Так, ми маємо справу з автором, із його особистісним світоглядом і світосприйняттям, і тим смислом, який у тексті постає як актуальний. Підкреслено, що у культурі не існує нічого, крім смислів і засобів їх передачі. Твір – феномен певної культури і, як наслідок, може розглядатися як «осмислений світ». Під час «зустрічі» з твором наше власне осмислення буття включатиметься в ситуацію культурного спілкування з автором. Особистісні смисли реципієнта й авторські – завжди не схожі, навіть зовсім не подібні, іноді вражаюче відмінні один від одного. Це, безперечно, певним чином ускладнює процес осмислення літературного твору, але ця розбіжність і сприяє його розумінню. Ми вважаємо літературний твір витвором іншої свідомості, розуміння якого неминуче перетворюється на діалог, на «зустріч в осмисленому світі».

Основною характеристикою літературного твору визначено його діалогічність, акцентуючи увагу на двоплановості існування тексту. Зазначено, що будь-який текст має свого суб’єкта, автора. Існує й інший план – інший суб’єкт, який відтворює чужий текст і створює окреслений текст (коментований, оцінювальний, заперечувальний). Наголошено на складність взаємовідношення цих двох планів, адже вони створюють собою зустріч двох текстів – завершеного й того, що створюється; це – зустріч двох свідомостей, двох авторів. Тобто, діалогічна природа літературного твору спрямовує позицію автора, авторський «голос» до читача, який погоджується або ні, запитує, відповідає або ні, заперечує тощо.

Висновки. Наголошено, що літературний твір розглядається як реалізація певної системи, як матеріальне утворення, що містить у собі знаки природної мови, що має визначені автором межі й внутрішню семіотичну організацію. Остання на синтагматичному рівні перетворює текст у структурне ціле. Основою літературного твору вважається його вихід в інші твори, тобто наявність такої характеристики, як комунікативна спрямованість.

Зазначено, що будь-який літературний твір за своєю внутрішньою структурою є діалогічним, тому що вміщує як реальні, так і приховані апеляції до одних авторів, спрямовані проти поглядів інших авторів. Доведено, що якби і був можливим недіалогічний твір, то він був би позбавлений змісту або набув такого вигляду, якому можна надати будь-якого сенсу, що, практично, одне й те ж саме.

Особливості опосередкованого запам’ятовування у дорослих активних інтернет-користувачів

Єлєна Медведська — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – описати особливості опосередкованого запам’ятовування слів (знайомих / малознайомих, що позначають конкретні / абстрактні поняття) у дорослих активних інтернет-користувачів.

Методи. Дослідження здійснено у вибірці із 70 респондентів віком від 37 до 53 років. Усі учасники мають вищу освіту, працюють у сфері інтелектуальних професій (працівники установ освіти, культури й охорони здоров’я). Із загальної вибірки за допомогою бесіди було диференційовано дві групи, що відрізняються за своїми уподобаннями провідною системою кодування інформації: активні інтернет-користувачі (експериментальна група) і суб’єкти, які читають (контрольна група), що зберігають у своїй життєдіяльності звичку до читання паперових носіїв.

Вивчення опосередкованого запам’ятовування проводилося за допомогою методики піктограми з модифікацією у вигляді другого ряду для запам’ятовування, що складається з іноземних, малознайомих слів. Інструкція, час перевірки правильності пригадування і його порядок були ідентичні в двох випадках і відповідали базовим вимогам до методики.

Результати дослідження. Установлено, що в пригадуванні знайомих слів дані двох груп тотожні. Статистично достовірні відмінності (р ≤ 0,01) виявлено у відтворенні малознайомих понять, де меншу кількість помилок продемонстрували суб’єкти, які читають. Усередині цього ряду малознайомих понять у респондентів двох груп виявлено значущі відмінності (р ≤ 0,01) у правильному пригадуванні абстрактних понять. Тут також меншу кількість помилок зафіксовано у суб’єктів, які читають. У результаті кореляційного аналізу не встановлено зв’язків між кількістю помилок пригадування і віком респондентів у експериментальній і контрольній групах.

Висновки. Емпірично підтверджено гіпотезу про деформуючий вплив активних інтернет-практик на опосередковане запам’ятовування. Ця деформація полягає у погіршенні здатності до запам’ятовування нової інформації, особливо якщо вона має узагальнений характер.

Компонентна структура професійної компетентності майбутніх перекладачів

Ернест Івашкевич — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – виокремити компонентну структуру професійної компетентності майбутніх перекладачів.

У роботі використано такі загальнонаукові методи дослідження: індукція, дедукція, аналіз і синтез, порівняння й опис, обґрунтування тощо.

Експериментальним методом був метод проведення емпіричного дослідження. У якості методологічного інструментарію для першого етапу дослідження нами було обрано методику «Хто Я?» (М. Кун, Т. Макпартленд) і техніки «Мій шлях у професію» та «Піраміда професійного зростання» (розроблені М.Ю. Варбан та О.Б. Старовойтенко й адаптовані нами для майбутніх перекладачів).

Результати дослідження. Визначено структуру професійної компетентності майбутнього перекладача. Ми визначаємо професійну компетентність як реалізацію в професійній діяльності двох базових компонентів: професійно-технологічної підготовленості, що має на увазі оволодіння фахівцем технологіями здійснення конкретної професійної діяльності (оволодіння базовими і спеціальними компетентностями), й особистісного компонента, що вирізняється надпрофесійним характером, але є таким, який необхідний кожному фахівцеві з метою оволодіння ним ключовими професійно значущими компетентностями.

Висновки. Доведено, що професійну компетентність слід розглядати як особистісне утворення, що вміщує певні компоненти (або компетенції). Такими компонентами можуть бути знання, уміння і навички, а також властивості особистості. Так, згідно з цим підходом професійна компетентність включає:

спеціальну компетентність, що передбачає наявність у фахівця певного достатнього обсягу знань у конкретній галузі діяльності, вміння їх творчо застосовувати в різноманітних ситуаціях, пов’язаних із розв’язанням теоретичних і практичних завдань і задач;
комунікативну компетентність, що демонструє здатність індивіда сприймати та висловлювати інформацію, її достовірно відображати, підсумовувати й обґрунтовувати. Комунікативна компетентність є необхідною передумовою для здійснення міжособистісних контактів, діалогу, взаємодії, яка демонструє, наскільки людина володіє правилами і прийомами спілкування;
соціальну компетентність, що виражається в здатності й готовності особистості встановлювати та підтримувати контакти з іншими людьми. Соціальна компетентність вважається найважливішою умовою ефективної адаптації людини до нових обставин життя і професійної діяльності. Її високий рівень допомагає фахівцеві зайняти лідерські позиції в професійному просторі.

Соціальний інтелект учителя як чинник стимулювання пізнавальних інтересів учнів

Едуард Івашкевич, Ліана Онуфрієва — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – провести експериментальне дослідження соціального інтелекту вчителя як чинника стимулювання пізнавальних інтересів учнів.

Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення, а також емпіричні методи, зокрема, констатувальне дослідження й формувальний експеримент. Для діагностики рівня розвитку соціального інтелекту нами застосовано «Методику дослідження соціального інтелекту» Дж. Гілфорда та М. О’Саллівена в адаптації О.С. Михайлової.

Результати дослідження. Отримані дані свідчать про те, що жінки (вчителі природничо-гуманітарного циклу) мають більшу чутливість до характеру та різних проявів людських взаємостосунків і здатні виявляти неабияку рольову гнучкість щодо ситуації, яка виникає. Це пояснюється тим, що виховання в парадигмі «любові» (захоплення) до природничо-гуманітарних дисциплін сприяє розвитку в жінок стилю, спрямованого на емоційну чутливість, комунікативну сумісність. У чоловіків, навпаки, заохочується розвиток здатності приховувати й пригнічувати свої почуття, тобто, заохочується емоційна стриманість, змагальність, активність, здатність до контролю ситуації.

Визначено, що якщо говорити, зокрема, про соціальний інтелект і його роль у педагогічній діяльності, то останню слід аналізувати в аспекті впливу на її продуктивність, ефективність і умови оптимізації. При цьому слід зазначити, що у педагогічній діяльності поняття «продуктивність» розглядається з двох позицій: як функціональна і психологічна продуктивність. Функціональними продуктами діяльності педагога є чітко вибудована система дидактичних методів і прийомів, базовими актуалізаторами яких є комунікативні вміння, а психологічними – новоутворення особистості учня, рівень соціальної адаптації, які сприятимуть становленню соціального інтелекту.

Висновки. З урахуванням специфіки кожного конкретного об’єкта педагогічна діяльність вибудовується за законами здійснення комунікації. У будь-якій класифікації структури спілкування на першому плані постає його когнітивний аспект, який значною мірою зумовлює продуктивність педагогічної діяльності. В емпіричному дослідженні виявлено закономірності впливу рівня продуктивності діяльності на розуміння поведінки партнера по спілкуванню, що свідчить про актуалізацію соціального інтелекту. Нами встановлено, що педагоги з низьким рівнем продуктивності педагогічної діяльності здатні сприймати лише зовнішні прояви поведінки партнера по комунікації, не аналізуючи його цілі та мотиви. Разом із тим, педагоги з високим рівнем продуктивності педагогічної діяльності здатні розуміти глибинну сутність особистісно-інтеграційних властивостей індивіда, виявляючи цілі й мотиви його поведінки.

Доведено, що продуктивність педагогічної діяльності безпосередньо залежить від ефективності пізнання педагогом особистості учнів, тобто соціально-перцептивних особливостей як учителя, так і школярів.

На нашу думку, соціальний інтелект педагога актуалізується завдяки механізмам пізнання педагогом особистості учня. Одним із таких механізмів є педагогічна соціально-перцептивна стереотипізація. Нами встановлено вплив оцінних еталонів-стереотипів на соціально-перцептивну стереотипізацію. Доведено, що негативний вплив на міжособистісну взаємодію в педагогічному процесі мають стереотипи, які набувають абсолютного, незмінного характеру, але якщо для педагога домінуючими є суб’єктивні оцінні стереотипи, і вчитель орієнтується на їх зміст із метою власне суб’єктивної оцінки особистості учня, то згодом цей механізм педагогічної діяльності фасилітуватиме вивчення особистості з професійної точки зору. Своєю чергою, все це свідчить про неабиякий рівень розвитку соціального інтелекту педагога.

Характеристика феномену адаптації як активного психологічного процесу

Еліна Главінська — Tue, 07 Dec 2021 00:00:00 +0200

Мета статті – показати процес адаптації як активний психологічний процес, на який впливають як зовнішні (об’єктивні), так і внутрішні (суб’єктивні) чинники; обґрунтувати основні ідеї раціогуманістичного підходу, психоаналітичного напряму, конативної та когнітивної моделей адаптивної поведінки, соціально-психологічного напряму психологічної адаптації.

Результати дослідження. Дезадаптивна поведінка здійснювалася з урахуванням певної конкретної мети. Особистість із такою поведінкою, як правило, вимагала пильної уваги до здійснення нею певних дій. Така людина могла завдати неабиякого занепокоєння, демонструвати роздратування, особливо якщо діти хотіли, щоб батьки за будь-яких умов їх помічали, приділяли їм більше часу, уваги тощо. Демонстративна деструкція дітей у більшості випадків є наслідком певної досить-таки помилкової думки дітей щодо того, що вони могли в будь-якому разі самоствердитися, наполягти на миттєвому виконанні батьками своїх мрій і бажань. Отже, діти хотіли довести, що завдяки деструкціям вони продемонструють свою силу в протистоянні з дорослими. При цьому помста, відплата, бажання спричинити біль іншим нерідко здавалися дітям лише єдиним можливим способом відчути себе особистісно значущими та неповторними. Дитина, наголошуючи на своїй недосконалості або неповноцінності, як правило, експлікувала власну неспроможність до виконання певної діяльності. У таких ситуаціях дитина не хотіла комунікувати з дорослими, зокрема з батьками, не виявляла бажання виконувати їх доручення, ставилася досить безвідповідально до життєвих сценаріїв і планів.

Висновки. Вважаємо, що у разі виявлення дезадаптованих взаємостосунків батьків і дітей психолог повинен допомогти як дітям, так і дорослим. Усі вони в кінцевому підсумку повинні опанувати велику кількість різних типів соціальної взаємодії. Остання має вибудовуватися на основі таких, що не повною мірою співпадають, але досить-таки близьких за смислом уявлень щодо цінностей, взаємного прийняття батьками й дітьми один одного. Отже, одне з основних завдань сімейного виховання – допомогти дитині досягти компетентності у здійсненні життєвих сценаріїв, що свідчитиме про те, що ця дитина буде здатна самостійно, без допомоги з боку інших осіб використовувати конструктивні психологічні механізми, фрейми, скрипти і засоби для становлення відчуття власної гідності й опанування певним, найбільшою мірою значущим для дитини суспільним становищем. Показано, що ідеї А. Адлера (1998) і Р. Дрейкурса (1986) є, поза будь-яким сумнівом, вельми актуальними. Ці ідеї пов’язані з тією кризою, у якій опинилася звичайна сім’я в першій половині минулого століття. Традиційні взаємостосунки між батьками й дітьми, які вибудовувалися з урахуванням механізмів домінування і підпорядкування, виявилися досить-таки неефективними. На думку багатьох учених, батьки, які спілкувалися зі своїми дітьми з позицій влади, домінування, першовартості, взагалі, як правило, не усвідомлювали того, що їхні діти могли сприймати їх як рівних партнерів по спілкуванню. Розмова батьків із дітьми за вертикаллю «зверху вниз» призвела до того, що діти так само спілкувалися зі своїми однолітками, вчителями, іншими дорослими, сторонніми людьми, або взагалі «йшли» в себе, намагаючись не реагувати на батьків, дорослих і, врешті-решт, починали зневажати їх. Обґрунтовано, що Р. Дрейкурс був одним із перших учених-практиків, хто організував групову тренінгову роботу батьків із метою адаптації дітей до життєдіяльності. Учений виходив із того, що батьки у процесі групових зустрічей мають намір обмінюватися між собою набутим особистісно значущим досвідом, будуть намагатися ставити запитання, прагнути отримати певну підтримку й схвалення тренінгової групи. При цьому основним завданням тренера було створення позитивних передумов із метою продуктивної організації роботи у групі. Завдяки цьому тренер мав можливість сформулювати запитання так, щоб кожен член тренінгової групи виконував роль лідера, який не лише обмінювався певною інформацією, а й формулював спеціальні завдання, задачі та проблемні ситуації, які інші члени групи мали розв’язати.