Методологічні засади дослідження феномену прокрастинації
DOI:
https://doi.org/10.32626/2227-6246.2020-48.88-111Ключові слова:
прокрастинація, системність, структурність, кон¬тинуальність, психосоціальна та біологічна підструктура.Анотація
Автором обґрунтовано актуальність вивчення прокрастинації як стійкого особистісного конструкту. Окреслено наслідки підвищеної схильності індивіда до прояву дилаторних поведінкових реакцій. Метою статті є конструювання теоретико-методологічної бази для комплексного дослідження феномену прокрастинації. Основними методами дослідження слугували теоретичний аналіз і моделювання, що склали основу для визначення структури зазначеної диспозиції. Результати теоретичного вивчення проблематики вказують на необхідність тлумачення прокрастинації як цілісного концепту, вплив якого прослідковується в усіх вимірах життя особистості. Аналіз сутності досліджуваного поняття дає змогу відзначити його багатомірність і детермінованість широким спектром психологічних, соціальних і фізіологічних чинників. Основу для створення моделі особистості прокрастинатора склали засади постнекласичної наукової парадигми, принципи системності, структурності, континуальності та біопсихосоціального підходу Дж. Енджела. З огляду на визначену методологічну базу, автор зазначає, що прокрастинація на макросистемному рівні функціонує як багатомірне інтегральне стійке особистісне утворення, а в субсистемній площині представлена психосоціальною та біологічною підструктурами. Психосоціальна площина прокрастинації розглядається як сукупність індивідуальних властивостей особистості, що формуються й трансформуються внаслідок включення людини у широке коло референтних груп і процесу соціалізації загалом. Із точки зору автора, цей вимір індивіда, схильного до зволікання, виявляється у способі його мислення, емоційних переживаннях та особливостях поведінки. Відтак, у межах психосоціальної площини виокремлюються когнітивно-рефлексивний, афективно-мотиваційний і конативно-регулятивний рівні функціонування прокрастинатора. Біологічна підструктура містить два компоненти: нейрофізіологічний (специфічні особливості в активності ділянок кори головного мозку осіб, схильних до відтермінування важливих справ) і психосоматичний (специфічні соматичні порушення, пов’язані зі схильністю індивіда до прокрастинації). Висновок. Отже, було сформовано інтегральну багаторівневу модель прокрастинації як стійкого особистісного конструкту, що потребує подальшої емпіричної перевірки.
Посилання
Асмолов А. Г., Гусельцева М. С. Кому и как разрабатывать методологию психологии? Сибирский психологический журнал. 2015. № 55. С. 6–45.
Берталанфи фон Л. История и статус общей теории систем. Системные исследования. Москва : Наука, 1973. 216 с.
Броннікова Л. В. Постнекласична наука: новий тип виробництва знання. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». 2015. № 250. С. 30–33.
Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. Москва : Айрис-пресс, 2004. 576 с.
Волков А. А., Назаров И. Н., Лукьянов А. С. Специфика предмета социально-психологического исследования сквозь призму постнеклассической рациональности. Фундаментальные исследования. 2015. № 2 (23). С. 5214–5218.
Воропаева Т. С., Чик А. А. Изучение коллективной памяти как фактора формирования национальной идентичности в рамках современного украиноведения. Сборник научных трудов SWorld (Философия и филология). 2015. URL : http://www.sworld.com.ua/ konferm2/287.pdf.
Горстко А. Б. Познакомтесь с математическим моделированием. Москва : Знания, 1994. 160 с.
Грицанов А. А. Новейший философский словарь. Минск : Скакун, 1998. 896 с.
Гусельцева М. С. Постнеклассическая рациональность в культурной психологии. Психологический журнал. 2005. № 6. С. 5–15.
Дмитриева Ю. А., Грязева-Добшинская В. Г. Метод моделирования в социальной психологии. Вестник Южно-Уральского государственного университета. 2013. № 1 (6). С. 18–26.
Засєкіна Л. В. Структурно-функціональна організація інтелекту. Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2005. 370 с.
Иноземцев В. А., Удовик В. Е. Информационно-компьютерная революция и становление информационного общества. Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. 2011. № 8 (4). С. 69–74.
Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. Москва : Наука, 1984. 444 с.
Мазилов В. А. Научная психология: тернистый путь к интеграции. Ярославль : МАПН, 2001. 237 с.
Маркарян Э. С. Системное исследование человеческой деятельности. Вопросы философии. 1972. № 10. С. 77–87.
Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. Москва : Педагогика, 1986. 256 с.
Нестик Т. А., Журавлев А. Л., Юревич А. В. Прогноз развития психологической науки и практики к 2030 г. Ярославский педагогический вестник. 2016. № 5. С. 177–192.
Никандров В. В. Экспериментальная психология: учебное пособие. Санкт-Петербург : Речь, 2003. 480 с.
Радзиховский Л. А. Логический анализ и проблема понимания в психологии. Вопросы психологии. 1989. № 5. С. 99–106.
Рибалка В. В. Методологічні питання наукової психології (досвід особистісно центрованої систематизації категоріально-поняттєвого апарату). Київ : Ніка-Центр, 2003. 204 c.
Роговин М. С. Структурно-уровневые теории в психологии: методологические основы. Ярославль : ЯрГУ, 1977. 79 с.
Садовский В. Н. Основания общей теории систем: логико-методологический анализ. Москва : Наука, 1974. 280 с.
Смирнов С. Д. Методологический плюрализм и предмет психологии. Вопросы психологии. 2005. № 4. С. 3–8.
Татенко В. О. Сучасна психологія: теоретично-методологічні проблеми. Київ : Вид-во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2009. 298 с.
Фролова И. Т. Философский словарь. Москва : Политиздат, 1991. 560 с.
Хоружа Л. Л. Теоретичні засади формування етичної компетентності майбутніх учителів початкових класів: дис. д-ра пед. наук: 13.00.04. Київ, 2004. 365 с.
Черникова И. В. Постнеклассическая наука и философия процесса. Томск : НТЛ, 2007. 252 с.
Штрофф В. А. Моделирование и философия. Москва : Наука, 1996. 301 с.
Юдин Э. Г. Системный подход и принцип деятельности: методологические проблемы современной науки. Москва : Наука, 1978. 391 с.
Chabaud, P., Ferrand, C., & Maury, J. (2010). Individual differences in undergraduate student athletes: The roles of perfectionism and trait anxiety perception of procrastination behavior. Social Behavior & Personality: An International Journal, 38, 1041–1056.
Ellis, A. (1991). The revised ABC’s of rational-emotive therapy (RET). Journal of Rational-Emotive and Cognitive-Behavior Therapy, 9, 139–172.
Karas, D., & Spada, M. M. (2009). Brief cognitive-behavioral coaching for procrastination: A case series. Coaching: An International Journal of Theory, Research & Practice, 2, 44–53.
Van Eerde, W. (2003). Procrastination at work and time management training. The Journal of Psychology, 137, 421–434.
Watson, D. C. (2001). Procrastination and the five-factor model: A facet level analysis. Personality and Individual Differences, 30, 149–158.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Редакція має повне право публікувати у Збірнику оригінальні наукові статті як результати теоретичних і експериментальних досліджень, які не знаходяться на розгляді для опублікування в інших виданнях. Автор передає редколегії Збірника права на розповсюдження електронної версії статті, а також електронної версії англомовного перекладу статті (для статей українською та російською мовою) через будь-які електронні засоби (розміщення на офіційному web-сайті Збірника, в електронних базах даних, репозитаріях та ін).
Автор публікації зберігає за собою право без узгодження з редколегією та засновниками використовувати матеріали статті: а) частково чи повністю в освітніх цілях; б) для написання власних дисертацій; в) для підготовки абстрактів, доповідей конференцій та презентацій.
Автор публікації має право розміщувати електронні копії статті (у тому числі кінцеву електронну версію, завантажену з офіційного web-сайту Збірника) на:
- персональних web-ресурсах усіх Авторів (web-сайти, web-сторінки, блоги тощо);
- web-ресурсах установ, де працюють Автори (включно з електронними інституційними репозитаріями);
- некомерційних web-ресурсах відкритого доступу (наприклад, arXiv.org).
Але в усіх випадках обов’язковою є наявність бібліографічного посилання на статтю або гіперпосилання на її електронну копію, що містяться на офіційному сайті Збірника.
