Неінвазивна оцінка структурних змін печінки при її дифузних захворюваннях

Анотація

Актуальність. До найважливіших чинників, які впливають на прогноз, тактику та результати лікування хронічних дифузних захворювань печінки (ХДЗП), зокрема неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП) та хронічного гепатиту, асоційованого з вірусом С (ХГС), відноситься швидкість прогресування фіброзної трансформації печінки та площа фіброзної тканини. Поширеність фіброзу є пре­диктором портальної гіпертензії та таких летальних ускладнень, як кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу, виражена печінкова недостатність та гепатоцелюлярна карцинома. Матеріали та методи. Обстежено 66 пацієнтів із ХДЗП. Усі хворі були розподілені на дві групи. І групу становили пацієнти із ХГС і цирозом печінки, асоційованим із вірусом гепатиту С; до ІІ групи увійшли пацієнти із НАЖХП. Залежно від вираженості фіброзу пацієнти кожної групи були розподілені на три підгрупи: без фіброзу (F0), із помірним (FI + FII) та вираженим фіброзом (FIII + FIV). Вірусна етіологія хвороби була підтверджена за допомогою імуноферментного аналізу та ПЦР-діагностики. І групу становили 24 (57,1 %) чоловіки та 18 (42,9 %) жінок, середній вік пацієнтів становив (45,8 ± 2,2) року. Діагноз НАЖХП підтверджували за допомогою об’єктивного обстеження (наявність надмірної ваги тіла, вісцерального розподілу жирової тканини), виявлення інсулінорезистентності та гіперліпідемії. ІІ групу становили 8 чоловіків (33,3 %), 16 жінок (66,7 %), середній вік (47,3 ± 3,1) року. У всіх хворих діагноз був підтверджений морфологічно. Виконували ультразвукове дослідження печінки у В-режимі, а також зсувнохвильову еластографію (SWE). Результати. У 13 (19,7 %) випадках (у 7 хворих на ХГС та у 6 пацієнтів із НАЖХП) фіброзні зміни печінки були відсутні. У 43,9 % випадків (у 19 хворих на ХГС та у 10 пацієнтів із НАЖХП) діагностовано помірну стадію фіброзу печінки, що відповідало 1 та 2 стадії фіброзу за шкалою METAVIR. У 36,4 % випадків (у 16 хворих на ХГС та у 8 пацієнтів із НАЖХП) ­діагностовано стадію вираженого фіброзу печінки, що відповідало 3 та 4 стадії фіброзу за шкалою METAVIR. За даними ROC-аналізу, порогове значення SWE, вище якого діагностували помірну стадію фіброзу печінки при ХГС, становило 6,63 кПа (з чутливістю 94,7 % і специфічністю 85,7 %), при оцінці вираженого фіброзу — понад 8,81 кПа (з чутливістю 93,7 % і специфічністю 84,2 %). При НАЖХП порогове значення для помірного фіброзу — 5,56 кПа (AUC = 0,867 (95% ДІ 0,606–0,982; р < 0,001)), для вираженого — понад 7,87 кПа (з чутливістю 87,5 % та специфічністю 90,0 %). Висновки. Помірний фіброз за даними SWE у хворих на ХГС відповідає значенню 6,63 кПа та 5,56 кПа — для НАЖХП, виражений фіброз ­діагностується при показниках понад 8,81 та 7,87 кПа для ХГС та НАЖХП відповідно. Метод SWE має високу чутливість та специфічність щодо визначення ступеня фіброзу печінки в пацієнтів із ХГС та НАЖХП та може бути рекомендований для використання в клінічній практиці. Впровадження SWE з використанням визначених порогових значень показників жорсткості печінки дозволяє оптимізувати неінвазивну діагностику фіброзних змін печінки в пацієнтів із ХГС та НАЖХП.