Порушення мікробіоценозу товстого кишечника й частота синдрому надлишкового бактеріального росту у хворих на хронічні запальні захворювання кишечника

Анотація

Актуальність. На даний час хронічні запальні захворювання кишечника (ХЗЗК), яскравими представниками яких є хвороба Крона (ХК) та неспецифічний виразковий коліт (НВК), у зв’язку з високою поширеністю та захворюваністю, тяжкістю перебігу захворювання та труднощами діагностики залишаються однією з найбільш складних і невирішених проблем сучасної гастроентерології. На жаль, і на сьогодні етіологія ХЗЗК достеменно невідома, однак найбільш вірогідною вважають гіпотезу імунної «гіпервідповіді», викликаної чинниками навколишнього середовища до зміненої мікробіоти кишечника або патогенних мікроорганізмів у генетично схильного хазяїна. Зміни мікробіоти при ХЗЗК загальновизнані, а їх дослідження має велике значення для глибшого розуміння етіології та патогенезу цих захворювань та пошуку нових альтернативних методів лікування. Саме тому дослідження дисбіозу кишечника при ХЗЗК привертають дедалі більшу увагу науковців усього світу. Мета дослідження: дослідити особливості дисбіозу кишечника та частоту синдрому надлишкового бактеріального росту (СНБР) у пацієнтів із ХЗЗК залежно від нозології та статі. Матеріали та методи. Проведене обстеження 46 хворих на ХЗЗК віком від 20 до 79 років, у середньому (47,4 ± 2,4) року. Залежно від нозології всі пацієнти були розподілені на 2 групи. Першу становили 15 пацієнтів iз XK, другу — 31 хворий на НВК. Серед пацієнтів було 19 жінок і 27 чоловіків. Усім хворим було проведено водневий дихальний тест (ВДТ) для виявлення синдрому надлишкового бактеріального росту та бактеріологічне дослідження калу. Результати. Мікробіологічні дослідження виявили наявність глибоких змін якісного та кількісного складу мікрофлори товстої кишки у 97,8 % хворих на ХЗЗК, з переважанням дисбіозу ІІ ступеня у 48,4 % хворих на НВК та дисбіозу ІІ і ІІІ ступеня у 33,3 % хворих на ХК. Ці зміни були обумовлені зменшенням кількості біфідо- та лактофлори, підвищенням концентрації умовно-патогенних мікроорганізмів і дріжджоподібних грибів. Результати, отримані при проведенні ВДТ, свідчать про високу частоту СНБР у пацієнтів із ХЗЗК (50 %). При аналізі даних виявлено, що СНБР переважно визначався у хворих на НВК (51,6 %). За гендерною ознакою в обох нозологічних групах хворих із виявленим СНБР переважали чоловіки. Висновки. Отримані результати свідчать про те, що практично всім хворим на ХЗЗК притаманні зміни мікробіоти кишечника, головним чином за рахунок різкого зниження чисельності основних симбіонтів товстокишкового мікробіоценозу та зростання концентрації умовно-патогенної мікрофлори. Мікробіологічне дослідження калу та ВДТ є найдоступнішими неінвазійними методами, що дозволяють швидко виявити порушення мікрофлори кишечника.