ГАРМОНІЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ ЯК МЕХАНІЗМ ЇЇ САМОРОЗВИТКУ: СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД

Анотація

Мета статті – розкрити та проаналізувати за допомогою синергетичного підходу феномен гармонізації
культури як інструмент її саморозвитку. Методологія дослідження. Основою дослідження визначено
синергетичний підхід, який задає онтологічний ракурс розгляду культури і допомагає виявити її синергійні
відносини з природою, суспільством, людиною, а також передбачає нові нелінійні вирішення її власних
внутрішніх проблем. Також застосовано низку методів, інтегрованих із системного, культурологічного,
аналітичного підходів. Наукова новизна. У межах синергетичного підходу розглянуто культуру як складну
неврівноважену і водночас самоорганізовану систему, в основі існування якої дві тенденції – взаємозалежність
та непрогнозованість. У результаті виникає особлива ситуація підвищеної креативності й пошуку, що активізує
процеси її саморозвитку як рух до нового гармонійного стану. Висновки. Розуміння культури в межах
синергетичної парадигми дає змогу поєднати уявлення класичної та некласичної парадигм, представивши
культуру як синтез загального (законів) й індивідуального (випадкових подій), детермінізму й індетермінізму,
пізнати її еволюцію як багатоваріантний та нелінійний процес. Організація культурного буття є
самоорганізацією, детермінованою зсередини. Загальним законом цього є шкала перетворень на більш складні
структури, коли перехід від нижчого рівня до вищого відбувається через руйнування сталих та неузгодженість
упорядкованих елементів культури, через наростання ентропії у мінливих станах або у процесі чергування
гармонії та хаосу, коли останній нерівнозначний гармонії, а є умовою досягнення нової гармонії. Джерелом
нелінійності й нестабільності (хаосу) в культурі є свобода, зумовлена «антропологічною складністю» - як
дестабілізуюча й водночас творча сила, що породжує нестійкість системи та її трансформації, як
розосередженість структурно-формотворчих й смислових начал, що гармонізуються необхідністю.