СЦЕНІЧНИЙ ДИЗАЙН СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО РЕЖИСЕРСЬКОГО ТЕАТРУ

Анотація

Мета статті – виявити та проаналізувати провідні напрями розвитку сценічного дизайну в сучасному вітчизняному режисерському театрі, а також дослідити проблематику режисерських пошуків у сценічному дизайні. Методологія дослідження. Застосовано системний метод, спрямований на теоретичне та художньо-практичне осмислення основних аспектів процесу вирішення сценічного твору в комплексі організації сценічної дії та сценічного простору; метод художньо-критичного аналізу в процесі вивчення сучасного театрального репертуару, що дозволив дослідити сценічний дизайн вітчизняного режисерського театру в багатоманітті його форм; типологічний метод, що посприяв систематизації традиційних та новаторських підходів до розробки та реалізації сценічного дизайну, а також визначенню його особливостей в сучасному українському театрі; метод образно-стилістичного аналізу, завдяки якому виявлено та проаналізовано специфіку сценічного дизайну сучасних постановок українських театральних режисерів; герменевтичний метод, що посприяв виявленню та інтерпретації закладених постановником сенсів у ритмо-хронотопічній конфігурації сценічного дизайну. Наукова новизна. Досліджено режисерсько-постановочну та сценографічну діяльність провідних українських режисерів (Б. Поліщука, Д. Костюминського, С. Маслобойщикова); виявлено варіативне розмаїття підходів до вирішення сценічного оформлення в сучасному українському драматичному театрі та охарактеризовано їх вплив на художню структуру вистави; визначено специфіку вирішення дизайну сучасної театральної постановки українськими сценографами, які водночас і режисерами-постановниками вистави. Висновки. Трансформації функцій та лексики сценічного дизайну в українському режисерському театрі ХХІ ст. безпосередньо пов’язані зі змінами візуальної естетики сучасного театрального мистецтва, проблематикою інтерпретації літературного першоджерела та його сценічного втілення. Перебираючи на себе функції театрального художника, режисери-постановники прагнуть створити унікальне авторське середовище драматичної ситуації, візуалізуючи літературний текст в просторово-часовому континуумі вистави відповідно індивідуальному визначенню сенсу постановки, в прагненні точно висвітлити власну концепцію. Натомість у постановках, здійснених театральними художниками домінантне положення займає зображення – вистава є низкою візуальних образів, а візуальні символи здійснюють на глядача емоційний вплив, що зазвичай є сильнішим за драматичний текст та акторську гру.