ДО ПИТАННЯ ЩОДО КУЛЬТУРНИХ ВИМІРІВ ДИЗАЙН-ПРАКТИК ТА ЇХНЬОГО ТЕОРЕТИЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ

Автор(и)

  • Євгенія Буцикіна

DOI:

https://doi.org/10.32461/2226-0285.2.2019.190154

Ключові слова:

дизайн, дизайн-практика, культурні виміри дизайну, мистецтво, прикладна естетика, ремісництво, художнє проектування.

Анотація

Мета роботи. Стаття присвячена виявленню методологічних принципів обґрунтування природи і функцій
дизайну у вітчизняних та західно-європейських дослідженнях і конституювання розмаїття культурних вимірів,
корелятивних дизайн-практикам, що дозволяє сформувати нове поле для дослідження феномену дизайну в межах
культурології. Методологія дослідження базується на застосуванні теоретико-аналітичного, історико-логічного,
компаративного та герменевтичного методів. Зазначений методологічний підхід дозволяє виявити подібності та
відмінності в обґрунтуванні дизайн-практик, що розвивались на теренах вітчизняної та західно-європейської
культур, аби прояснити та ствердити теоретико-методологічні принципи, засадничі для вітчизняної традиції
дослідження дизайну, що мають самостійних евристичний потенціал. Наукова новизна роботи полягає у прояснені
та ствердженні теоретико-методологічних принципів вітчизняної традиції дослідження дизайн-практик, з метою
пошуку нового підходу розв’язання теоретичних проблем теорії дизайну та окреслення нової дослідницької царини в
межах вітчизняної культурології. Висновки. Предметом вітчизняних розвідок у ХХ столітті постають практики
художнього конструювання і промислового дизайну в контексті нових культурних вимог до гуманізації
виробництва. У сучасному вітчизняному дискурсі дизайн-практики мисляться як такі, що мають на меті
перетворювати та естетизувати культурне середовище в цілому. Англо-саксонська традиція виокремлює дві базові
позиції щодо поняття «дизайн»: «ренесансну» і «капіталістичну». Акцентування на пріоритеті дослідження дизайну
процесів призводить до необхідності аналізу сукупності «культурних вимірів» дизайну, в основі якої постає його
розуміння як складної та динамічної системи процесів, виробів та інститутів із залученням культурного та
соціального контекстів. Реабілітація тяглості вітчизняної дослідницької традиції дизайн-практик дозволяє розширити
онтологічний горизонт теорії дизайну, шляхом зміни оптики з суб’єктцентричної на об’єктцентричну.

Посилання

Білодід Ю. М., Поліщук О. П. Основи дизайну : Навч. Посіб.– Київ : Вид. ПАРАПАН, 2004. 240 с.

Виктор Папанек. Дизайн для реального мира. Москва : Издатель Д. Аронов, 2004. 416 с.

Суджич Д. В как Bauhaus : Азбука современного мира. Москва : Strelka Press, 2017. 400 с.

Флюссер В. О положении вещей. Малая философия дизайна. Москва : Ад Маргинем Пресс, 2016. 160 с.

Цыганкова Э. Г. У истоков дизайна (машины и стили). Москва : Издательство «Наука», 1977. 112 с.

Bayley S., Conran T. The A-Z of Design. London : Conran Octopus Ltd, 2007. 335 p.

Design Studies. A Reader / edited by H. Clark and D. Brody. New York : Berg, 2009. 572 p.

Margolin V. Design History and Design Studies / V. Margolin. The Politics of the Artificial: essays on

Design and Design Studies. Chicago, 2002. P.218-21, 224-30.

Walker J. Defining the object of Study / J. Walker. J. Walker, ed., Design History or History of Design. London,

P. 22-36.

Denise Whitehouse. The State of Design History as a Discipline / D. Whitehouse. Design Studies. A Reader /

edited by H. Clark and D. Brody. New York, 2009. P. 54-63.

##submission.downloads##

Номер

Розділ

Культурологія