Збірник наукових праць «Мистецтвознавчі записки»

СЦЕНА ЯК ОБШИР МИСТЕЦЬКИХ РОЗВІДОК РЕЖИСЕРА-АВТОРА Частина 4. Лукіно Вісконті: театральні практики кінорежисера

Галина Погребняк — 2023-12-21

Мета статті полягає у виявленні проблем творчості режисерів-авторів, що реалізували свій художній потенціал як в авторському кіно, так і в площині сцени та визначенні наукових орієнтирів, що сприятимуть комплексному аналізу феномену кіноавтора в сценічному мистецтві. Методологія дослідження. В опрацюванні теми були використані методи наукового аналізу, порівняння, узагальнення, самоаналізу митця. Крім того, було застосовано аналітичний і системний методи у своїй єдності, що необхідно для вивчення мистецтвознавчого аспекту проблеми. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні універсальності режисури як специфічного різновиду художньо-естетичної діяльності; в уточненні взаємовпливу сценічного і екранного мистецтв у використанні виразних засобів; у визначені особливостей діяльності кіноавтора в сценічному просторі через адаптацію екранних засобів у театральних постановках, що вперше постало предметом спеціального дослідження; у висвітленні, універсальної діяльності режисерів-авторів, що вдавалися до реформування кіномови і мови сценічної постановки; у виявленні оригінальних принципів побудови кінотвору й специфічних засобів кіновиразності, що не лише знайшли у фільмах безпосереднє втілення та сприяли виникненню визначних авторських кінотворів, але й справили значний вплив на авторську театральну режисуру, що вирізнялась пошуком візуалізації сценічних образів. Висновки. Доведено, що сценічна творчість кінорежисерів-авторів ставить під сумнів теоретичні постулати про згубність вторгнення культури театру на терени екрану. З’ясовано, що зображально-виражальні засоби, що забезпечують хронологію творення образу (довгі кадри, внутрішньокадровий монтаж, акустичні, світло-тіньові ефекти), застосування яких вважається в кіно високим ступенем майстерності, беруть свої витоки в сценічному мистецтві.

Ключові слова: режисер-автор, сценічний простір, режисерські засоби, театр, сцена, екран, акторська майстерність, музичне мистецтво, телебачення,

СПЕЦИФІКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТЕАТРАЛЬНОЇ РЕЖИСУРИ ФЛАМАНДСЬКОЇ ХВИЛІ: МЕТАФОРИЧНІ ОБРАЗИ ЛЮКА ПЕРСЕВАЛЯ

Ірина Іващенко — 2023-12-21

Мета статті – виявити особливості творчої діяльності одного з провідних представників театральної режисури «фламандської хвилі» Люка Персеваля. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний метод, метод типологічного, мистецтвознавчого, жанрово-стильового та образно-стилістичного аналізу, завдяки яким виявлено і структуровано авторські підходи та методологію режисури Л. Персеваля, а також метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Досліджено творчу діяльність одного з провідних режисерів європейського театру кінця ХХ – перших двох десятиліть ХХІ ст. Л. Персеваля; проаналізовано естетику театральної режисури Л. Персеваля крізь призму концепції постдраматичного театру; розглянуто метафоричні образи та їх місце в візуальному тексті вистави на прикладі постановок «Отелло» В. Шекспіра та «Чорно-жовто-червона трилогія: мандрівка в європейське серце пітьми» (альтернативна назва «Сум Бельгії») С. Хіна. Висновки. Театральна режисура Л. Персеваля, художнє мислення якого формувалося в атмосфері фламандської театральної культури і відображає всі її особливості, характеризується активними пошуками вишуканих символічних форм втілення вищої єдності всього живого. Режисер осмислює сучасність крізь призму минулого, здійснює спробу висвітлити глибокі суперечності сучасного соціокультурного простору в процесі створення системи творчих відображень, складної гри естетики сучасного постдраматичного театру та узагальнення різноманітних культурних нашарувань і актуальних для людині ХХІ ст. тем у містких метафорах. Л. Персеваль осмислює проблематику місця і часу, природи, життя, свободи, незалежності, складнощі життя і природних розбіжностей, явища і трагедії, що вражають людину. Власне ставлення, внутрішні переживання та глибинні почуття режисер виражає за допомогою метафоричних символів, що складають сутність його творчої манери. Особливістю режисерської лексики Л. Персеваля є пошуки метафоричних способів сценічного вираження складного психологічного змісту постановок, у процесі дослідження головних суперечностей людської особистості, що посилюють пластику оновленого мінімалістичного сценічного простору вистави.

Ключові слова: Люк Персеваль, європейська театральна режисура, «фламандська хвиля», постдраматичний театр, метафоричні образи.

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ В.ГЕГАМЯНА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ОДЕСЬКОЇ ШКОЛИ ЖИВОПИСУ

Олена Афоніна — 2023-12-21

Мета роботи – дослідити ключові події творчого життя та діяльності одеського художника вірменського походження В.Гегамяна, творчий доробок якого залишив помітний слід у розвитку одеської школи живопису другої половини ХХ – початку ХХІ століть. Методологія дослідження побудована на застосуванні методів аналізу, синтезу, мистецтвознавчого підходу, історико-хронологічного, що дозволило отримати обґрунтовані результати дослідження. Наукова новизна роботи полягає у поглибленні та систематизації вивчення творчості відомого українського художника В.Гегамяна в контексті розвитку одеської шкли живопису. Висновки. У роботі визначено, що починаючи з 60- х рр. ХХ століття, у зв’язку з переїздом до Одеси, у творчому періодові В.Гегамяна розпочався новий етап, що обумовлювався новим культурно-мистецьким середовищем та тими творчими пошуками, які здійснювалися тогочасними митцями. Художні домінанти робіт В.Гегамяна визначалися притаманним художнику монументалізмом, традиційною колірною гамою та характерною сюжетикою, композиційністю та зображальністю. Протягом десятиліть, ввібравши основні тенденції одеської школи живопису, В.Гегамян сформував власний художній стиль у мистецтві, який складався з поєднання графічної, живописної, монументальної технік. Перебуваючи на перетині вірменської та української культур, у роботах В.Гегамяна яскраво прослідковується звернення до етнічних, архаїчних мотивів, символізму, що утворило особливу міфопоетику його робіт, накладаючи на них подвійні чи й потрійні сенси. Водночас творче життя В Гегамяна щільно перепліталося з викладацькою діяльністю, він був основоположником графічного факультету у Одеському педагогічному інституті. Він виховав цілу плеяду митців, що прославили згодом не лише Одесу, але й Україну: це такі відомі художники, як В. Волков, В.Захарченко, С. Ликов, О.Недошитко, Є.Рахманін, В. Рябченко, О. Ройтбурд, А. Фурлет ін. Завдяки своїй творчо-педагогічній діяльності В. Гегамян вписав яскраву сторінку в сучасне українське образотворче мистецтво як оригінальний митець, що сформував неповторну систему художньої образності.

Ключові слова: В. Гегамян, одеська школа живопису, нонконформізм, стильові напрями, художньо-культурне життя, перетин культур, регіональна специфіка, мистецтво, творчість художника.

ОЗНАКИ КУЛЬТУРНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ В МУЗЕЙНО-ГАЛЕРЕЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕКОЛОНІЗОВАНИХ КРАЇН АЗІЇ

Катерина Гамалія — 2023-12-21

Метою даної статті є визначення проблематики та шляхів формування національно-культурної ідентичності в постколоніальних країнах Азії крізь призму їхньої музейно-галерейної діяльності. Методи дослідження. В основу дослідження покладено теорію постколоніалізму, застосовано художньо-стилістичний, іконографічний, біографічний та порівняльно-історичний методи. Наукова новизна полягає в тому, що вперше, на тлі трьох азійських країн (Тайвань, Сінгапур, Філіппіни), досліджено розробку стратегії постколоніальної культурної політики після здобуття незалежності, та відповідне функціонування музеїв, галерей, інших видів організацій мистецького спрямування. Висновки. В результаті порівняльного аналізу було виявлено, що вищезазначені держави мають спільну проблему первинної мультикультурності суспільств, яка разом з досвідом колоніальної залежності призвела до гібридизації культури. Музеї та галереї означених країн перебувають у тісній взаємодії з державою та є міждисциплінарними центрами знань. Мистецтво корінного населення є пріоритетним з точки зору вивчення та експонування, але і мистецтво екс-колонізаторів повністю не зникло з виставкових залів. Кожна з країн вибудовує свій особливий тип відносин у сфері культури з колишнім окупантом. Дослідження є корисним практичним напрацюванням для мистецтвознавців, особливо музейників, культурних менеджерів, а також для державних службовців у сфері культури, істориків, політологів.

Ключові слова: музейна діяльність, постколоніалізм

ПРОЄКЦІЇ ТВОРІВ УКРАЇНСЬКОГО АВАНГАРДУ В ДИЗАЙНІ БРЕНДІВ ПАТРІОТИЧНИХ АКСЕСУАРІВ

Жанна Денисюк — 2023-12-21

Мета статті – дослідити використання художніх графічних зображень творів образотворчого мистецтва авангардного напряму у принтах аксесуарів патріотичних брендів, зокрема хустин. Методологія дослідження передбачає використання системного підходу, а також сукупності наукових методів: аналітичного, синтетичного, мистецтвознавчого, історико-культурологічного, семантичного, що дозволить комплексно розглянути означену проблематику з метою отримання обґрунтованих результатів дослідження. Наукова новизна роботи полягає актуалізації сучасного використання зображень художніх творів представників українського авангарду на принтованих зображенням таких патріотичних аксесуарів, як хустини, які набувають популярності на сучасному етапі. Висновки. Підсумовуючи, зазначимо, що використання зображень художніх картин українських авангардистів як принтів на сучасних аксесуарах патріотичного спрямування, зокрема хустинах, виробництво яких набуває особливої популярності на хвилі національно-патріотичного піднесення, слугує не лише модним брендом та засобом індивідуального самовираження, а й формою репрезентації національно-культурної ідентичності із використанням культурних артефактів, засобом популяризації мистецької спадщини українських митців. Використання принтів художніх авторських робіт на предметах сучасного одягу поруч із більш поширеною традицією вишиваного одягу є сучасною формою культурно-мистецької, ціннісної репрезентації української культури, яка до того ж, підсилює функції символьного означення сучасного соціуму й актуалізуючи набутки національної культури.

Ключові слова: художні твори українського авангарду, бренд одягу, аксесуари, хустки, патріотичний одяг, принт, національно-культурна ідентичність.

ТВОРЧІСТЬ ФЕОДОСІЯ ГУМЕНЮКА У СТАНОВЛЕННІ І РОЗВИТКУ КИЇВСЬКОЇ ШКОЛИ ІСТОРИЧНОГО ЖИВОПИСУ

Віктор Карпов — 2023-12-21

Мета роботи. Дослідити основні етапи та стилістичні характеристики творчості народного художника України Ф. Гуменюка як яскравого представника київської школи історичного живопису. Методологія дослідження полягає в застосуванні таких наукових методів дослідження, як історичний, мистецтвознавчий, аналізу, синтезу, семітичний, що в сукупності дозволило досягнути обґрунтованих результатів дослідження. Наукова новизна роботи полягає в узагальненні творчості видатного українського художника Ф.Гуменюка та розгляд в ракурсі становлення і розвитку київської школи історичного живопису. Висновки. В результаті проведеного дослідження встановлено, що творчість Ф. Гуменюка є важливою складовою у становленні розвитку сучасної київської школи історичного живопису, в межах якої художником сформовано власний неповторний стиль, що ґрунтується на глибоких традиціях народного мистецтва, іконописного малярства, візантизму, бароко, бойчукізму. В його роботах, що характеризуються багатокомпонентними складними композиціями, сполучаються історичне минуле та сучасні художні варіанти його прочитання. Символічно-алегоричні авторські інтерпретації історичних подій та персон сповнені багатьма сенсами, метафорами та образами, формуючи оригінальне поетичне тло прочитання сюжетів на високопрофесійному рівні. Протягом тривалого часу очолюючи навчально-творчу майстерню історичного живопису, Ф.Гуменюк не лише виховав достойних учнів, але й значною мірою вплинув на формування київської школи історичного живопису.

Ключові слова: історичний живопис, київська школа живопису, Феодосій Гуменюк, Київський художній інститут, авторська стилістика.

МОНУМЕНТАЛЬНИЙ ЖИВОПИС ЦЕРКВИ ВСІХ ПРЕПОДОБНИХ ОТЦІВ ПЕЧЕРСЬКИХ ЯК ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ КОМПОЗИЦІЙ МЕЖІ ХІХ – ХХ СТОЛІТТЯ

Марина Бардік — 2023-12-21

Мета статті – виявити і проаналізувати зв’язок настінних живописних композицій церкви Всіх преподобних отців Печерських з живописом інших храмів Києво-Печерської лаври. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного і мистецтвознавчого аналізу, емпіричного спостереження. Наукова новизна роботи. Уточнено датування настінного живопису церкви Всіх преподобних отців Печерських Києво-Печерської лаври. Визначено основну тематико-сюжетну лінію декорації храму, розкрито її презентацію в різних композиціях. Простежено тематичний, сюжетний, іконографічний, академічний зв’язок розписів з монументальним живописом та іконописом храмів Києво-Печерської лаври межі ХІХ – ХХ ст., а також з архівними візуальними джерелами. Досліджено трансформації первісних композицій в розписах церкви Всіх преподобних отців Печерських. Розкрито особливості колориту розписів. Виявлено використання спадщини академічного живопису Великої церкви як сучасної живописної практики та історичної традиції Києво-Печерської лаври. Висновки. Композиції настінного живопису церкви Всіх преподобних отців Печерських Києво-Печерської лаври були написані художниками на чолі з Олегом Боровиком у 2002 р. Основною тематико-сюжетною лінією розписів є тема Печерського монастиря. Її розкрито в галереї образів преподобних отців Печерських і святих, з ним пов’язаних, ілюстраціях заснування Печерського монастиря та створення Великої церкви. У колориті розписів переважають холодні відтінки з домінуванням блакитного, зеленого і бірюзового, також використовується срібло. Базуючись на академічній традиції, архівних фото, художники запозичували повністю або частково настінні композиції Великої церкви – Успенського собору (1897–1901). Вони цитували фрагменти композицій стінопису та іконопису церкви Преподобних Антонія і Феодосія Печерських з Трапезною палатою (початок ХХ ст.). Запозичення мало історичний прецедент: лаврське керівництво надавало розпорядження (1900) брати за взірець композиції Великої церкви для живопису екстер’єру Троїцької надбрамної церкви. Цитування академічних композицій Великої церкви відродило їх і приєднало монументальний живопис храму Всіх преподобних отців Печерських до мистецької традиції Києво-Печерської лаври.

Ключові слова: духовна культура, православ’я, академічний живопис, монументальний живопис, іконопис, сакральний живопис, український живопис, Києво-Печерська лавра, церква Всіх преподобних отців Печерських, Велика церква, Успенський собор, церква Преподобних Антонія і Феодосія Печерських з Трапезною палатою (Трапезна церква), Свято-Троїцька надбрамна церква.

ВИХІДЦІ З ЕТНІЧНИХ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ: ЛУЇЗА НЕВЕЛЬСОН

Олена Леонтьєва — 2023-12-21

Мета статті – дослідити особливості презентації у проєктах Венеційської бієнале 1962 та 2022 років творів видатної американської скульпторки, майстрині асамбляжу, уродженки м. Переяслав на Київщині Л. Невельсон (1899-1988), розглянути специфіку творчої біографії художниці з точки зору впливу різних соціокультурних чинників на її професійний прогрес. Методологія дослідження. Досягнення мети дослідження забезпечило застосування сукупності таких методів, як мистецтвознавчий, біографічний, історичний, а з-поміж загальнонаукових – спостереження, узагальнення, аналіз і синтез. Наукова новизна. Питання презентації творів Л. Невельсон у проєктах Венеційської бієнале раніше в науковій літературі окремо не розглядалося. Вперше здійснено огляд та узагальнення трьох мистецьких проєктів різних років, які експонували художні роботи скульпторки в рамках міжнародної мистецької виставки. Висновки. Стаття розширює знання про художній спадок визначної мисткині, вводить її ім’я в український культурний контекст, акцентуючи на значенні творчості скульпторки для сучасного світового мистецтва та культури. Представлені на Венеційській бієнале роботи Л. Невельсон характеризують її як непересічну художницю, прародительку ідеї інсталяції в американському мистецтві. Її творчість не обмежується цим форматом, але саме монументальні монохромні заглиблені в площину асамбляжі принесли їй справжню славу. В американських мистецьких колах Л. Невельсон була такою ж відомою, як Енді Воргол, вона зробила важливий крок в історії мистецтва, який через одвічний сексизм, коли жінок-художниць не сприймали всерйоз, не отримав належного визнання.

Ключові слова: Луїза Невельсон, Венеційська бієнале, виставка, сучасне мистецтво, скульптура, інсталяція, асамбляж, міжкультурний діалог.

МІФОЛОГІЧНІ Й РЕЛІГІЙНІ ЗАСАДИ СИМВОЛІСТСЬКОГО ЖИВОПИСУ МИХАЙЛА САПОЖНИКОВА

Сергій Несмачний — 2023-12-21

Мета статті полягає в аналізі й систематизації образної будови творів двох серій символістського живопису Михайла Сапожникова крізь призму слов’янської та античної міфології, християнської релігії. Методологія наукової розвідки базується на використанні системного підходу в поєднанні загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, таких як аналітичний, формально-стилістичний, систематизації та узагальнення. Застосування зазначених методів і підходів сприяло ґрунтовному опрацюванню визначеної проблематики й надало змогу сформулювати аргументовані висновки. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному підході до розгляду й узагальнення низки питань щодо впливу слов’янської та античної міфології, християнської релігії на естетику й образний лад символістського живопису М. І. Сапожникова. Зазначену проблематику розглянуто вперше. Висновки. Творчість Михайла Сапожникова (1871–1937), як послідовного художника-символіста, займає особливе місце в історії українського образотворчого мистецтва. Представлена в дослідженні низка творів художника засвідчила його безумовний інтерес до античної та слов’янської міфології, а також християнської релігії, що разом є характерним лейтмотивом картин двох символістських серій. Зацікавлення митця міфологією віддзеркалено в представлених образах, у назвах творів, у пантеїстичному настрої більшості символістських картин. Анімізм — обов’язковий елемент естетики символістського живопису М. І. Сапожникова. За результатами наукової розвідки виокремлено два різновиди постатей за їх функцією та статусом: персоніфікації сил природи, у яких стихії, сама земна матерія постають в антропоморфних і зооморфних формах, а також постаті народної демонології, серед яких виокремлюється постать Пана – ключового персонажа символістських картин митця. За підсумками дослідження виявлено, що 18 символістських картин як своєрідний епіграф мають підібрані автором тематичні цитати з Біблії, які сам художник називав «ключами».

Ключові слова: Михайло Сапожников, символізм, живопис, міфологія, пантеїзм, перша чверть XX століття, Дніпровський художній музей.

ПЕДАГОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН МИСТЕЦЬКОГО СПРЯМУВАННЯ ДЛЯ МАЙБУТНІХ ГРАФІЧНИХ ДИЗАЙНЕРІВ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ НАКККІМ)

Ростислав Бобренко — 2023-12-21

Мета роботи полягає в окресленні педагогічних принципів викладання мистецьких дисциплін для здобувачів вищої освіти спеціальності графічного дизайну під час воєнного стану (на прикладі Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККіМ)). Методологія роботи полягає в застосуванні комплексу загальнонаукових методів, серед яких основними є: об’єктивності, функційності, порівняльного аналізу, пояснювальний, узагальнення та систематизації; спеціальних – комплекс педагогічних методів: організації навчального процесу, проблемного викладання, лекційний, дослідницький, творчий тощо. Наукова новизна. Уперше подані основні педагогічні принципи, на підставі яких автор викладає майбутнім графічним дизайнерам низку мистецьких дисциплін у НАКККіМ. Підґрунтям для аналізу й узагальнення виділеної проблематики стали дослідження вітчизняних науковців. При цьому розкрито понятійний апарат, юридично-нормативну базу, проаналізовано основні принципи роботи викладача в умовах воєнного стану в Україні. Висновки. Серед широкого діапазону педагогічних принципів викладання дисциплін мистецького спрямування для майбутніх графічних дизайнерів під час воєнного стану в Україні акцентуємо на такі, як: безпечності освітнього процесу; відповідальності здобувача за тематичний вибір, дотримання ним академічних і правових засад у творчій діяльності; узгодженість з громадянськими/ суспільними запитами; художньої оригінальності в дизайнерському проєктуванні та наукової обґрунтованості в проведенні й описі академічних досліджень; партнерські умови викладач–здобувач; культурного поступу; транскордонної освіти та мультикультуралізму; професійної реалізації.

ВІЗУАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ ТА МАРКЕТИНГ: АНАЛІЗ ВПЛИВУ ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ НА СПОЖИВАЧІВ

Раддаміла Косаревська — 2023-12-21

Мета статті – дослідження значущості графічного дизайну в контексті візуальної комунікації та аналіз його впливу на сприйняття та вибір споживачів в маркетинговій сфері. Методологія дослідження. У ході дослідження було застосовано семіотичний підхід з метою визначення значення та сенсу знаків та символів, що використовуються у графічному дизайні брендів. комунікативний підхід для аналізу взаємодії бренду із цільовою аудиторією через графічний дизайн. У рамках цього підходу дизайн сприймається як комунікаційний інструмент, який передає певні повідомлення та цінності бренду своєї аудиторії. Використання комунікативного підходу дозволяє проаналізувати, як графічний дизайн впливає на цільову аудиторію, викликаючи в неї певні асоціації та емоції. Екологічний підхід пов'язаний із вивченням взаємодії суспільства з навколишнім середовищем та розвитком «екологічного мислення», яке може бути виражене через встановлення «діалогу» суспільства з навколишнім середовищем. Сучасний графічний дизайн як діяльність, так чи інакше пов'язана з перетворенням і проєктуванням, не може не враховувати вплив на навколишнє середовище. Наукова новизна. Визначено, як графічний дизайн з його інтерактивністю та гібридною естетикою активізується у цифровому просторі, забезпечуючи широкий спектр можливостей для візуальних комунікацій та маркетингових заходів. Висновки. Результати дослідження свідчать про те, що графічний дизайн у контексті візуальних комунікацій відіграє ключову роль у передачі маркетингової інформації до різних груп споживачів. Візуалізація тут слугує інструментом для формування певного ставлення споживачів до маркетингових стратегій.

Ключові слова: графічний дизайн, маркетингові комунікації, поведінка споживачів, фірмові графічні кольори, графічний мінімалізм, бренд.

РОЛЬ ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ У КОМП'ЮТЕРНИХ ПОЛІГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ: ВПЛИВ ДИЗАЙНЕРСЬКИХ РІШЕНЬ НА В ИРОБНИЦТВО ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРОДУКЦІЇ

Ніна Пантус — 2023-12-21

Мета статті. З'ясувати роль графічного дизайну у комп'ютеризованих поліграфічних процесах та оцінити, як вибір дизайнерських рішень впливає на виготовлення та функціональність готової поліграфічної продукції. Методологія дослідження. В дослідженні було використано теоретичний аналіз з метою вивчення літературних джерел, наукових публікацій та історичних даних про розвиток графічного дизайну та його вплив на поліграфічну індустрію; Емпіричне спостереження, як збір даних через спостереження за робочими процесами в дизайнерських студіях та друкарнях, аналіз реальних кейсів з впровадження дизайнерських рішень; компаративний метод, з метою порівняння ефективності різних дизайнерських підходів і їх впливу на кінцевий продукт; Аналіз випадку, як детальний аналіз конкретних проектів, де були застосовані інноваційні дизайнерські рішення, та оцінка їх впливу на успішність продукції. Наукова новизна. Полягає в тому, що досліджено вплив графічного дизайну на поліграфічне виробництво та його сприйняття споживачами. Встановлено, що дизайнерські рішення впливають на ефективність та привабливість продукції. Досліджено процеси злиття графічного дизайну з комп'ютерними поліграфічними процесами, в ракурсі формування змін у дизайнерській роботі, та вперше було визначено, що сучасні візуальні тенденції впливають на інтерактивність та емоційне сприйняття користувачів. Висновки. Визначено, що поліграфічні комплекси формують унікальний корпоративний стиль, який спілкується з іншими дизайнерськими елементами через зрозумілі візуальні образи. Графічний дизайн відтворює реальність за допомогою творчого поєднання кольору, форми і текстури, створюючи суб'єктивний світогляд. Простота і ясність є ключовими для ефективної візуальної комунікації. Художні зображення, які стають повноцінними графічними об'єктами у дизайні, залежать від візуального сприйняття та психології, і піддаються різноманітним трансформаціям для досягнення бажаного ефекту у поліграфічній продукції.

Ключові слова: комп'ютерна поліграфія, графічний дизайн, цифрове оформлення, художній метод, поліграфічний продукт.

ОСОБЛИВОСТІ ВІЗУАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ТЕАТРІВ ЗАСОБАМИ ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ

Ярослав Ланчак — 2023-12-21

Мета статті – виявити особливості візуальної ідентифікації українських театрів засобами графічного дизайну. Методологія дослідження. Застосовано метод типологізації і прийоми образно-стилістичного аналізу; метод семіотичного та візуально-культурологічного аналізу фірмової символіки українських театрів; поєднання описового методу й прийомів формального аналізу для виявлення застосованих дизайнером засобів художньої виразності; метод семантичного та структурно-семантичного аналізу для з’ясування культурних сенсів образів, що створюються для репрезентації українського театру; графічно-аналітичний метод застосовано для візуалізації результатів дослідження та ін. Наукова новизна. Досліджено особливості візуальної ідентифікації сучасних українських театрів засобами графічного дизайну; розглянуто головні атрибути візуальної ідентифікації українських театрів – емблеми та логотипи, здійснено їх компаративний аналіз; уточнено поняття «емблема» та «логотип» в контексті графічного дизайну; на основі структурного та семіотичного аналізу емблем українських театрів охарактеризовано спектр їх візуальних образів. Висновки. Візуальна ідентифікація сучасних українських театрів – це система знакових та графічних зображень, логіка побудови якої дозволяє розрізняти театри за призначенням відповідно до їх типів (музичні, музично-драматичні, драматичні, лялькові та ін.), а також диференціювати кожен конкретний театр у межах означеної типології. Емблема як символічне зображення певної ідеї, що закодована у графічній формі є головним візуальним образом театру, що наділений символічним значенням, який транслює основні цінності цього закладу культури за допомогою зображених на ньому графічних елементів. Вона використовується для візуальної ідентифікації театру в реальному та віртуальному просторі. Дослідження емблем сучасних українських театрів виявило, що: характерними елементами для символіки українських театрів, що виражена в емблемах, є елементи архітектурного походження (будівлі театрів), графічні зображення відомих українських представників театру, літератури і мистецтва (Леся Українка, І. Франко, Т. Шевченко, М. Водяний, М. Садовський та ін.) та маски Арлекіна як символу акторської професії; основоположними елементами формування концепції є соціально-історичні та культурологічні фактори. Емблеми символічно відображають театральну, передусім акторську діяльність. концептуальне рішення фірмового стилю також відображає ідею існування театру та цінності, які він пропонує в просторі сучасної культури: гуманність, спадковість, традиційність, міжкультурність та ін. Декодування символічних образів вимагає наявності високого рівня освіти та інтелекту. Фірмова символіка може вибудовуватися на нюансному рішенні, при якому всі елементи стилю посилюють ефект простоти, складності або проміжного варіанту.

Ключові слова: графічний дизайн, українські театри, візуальна ідентифікація, емблема, логотип.

КАМЕРНИЙ ХОР ЯК ТВОРЧИЙ ОРГАНІЗМ (НА ПРИКЛАДІ ДРОГОБИЦЬКОЇ «ЛЕГЕНДИ»)

Ірина Бермес — 2023-12-21

Мета статті – розкрити особливості творчої діяльності муніципального камерного хору «Легенда» під орудою Наталії Самокішин. Методологія дослідження. Методологічну основу статті становлять загальнонаукові теоретичні методи систематизації та узагальнення для відтворення прикмет репетиційної та концертної практики камерного хору «Легенда». Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше схарактеризовано період діяльності хору (2013‒2023) під керуванням Н. Самокішин, виокремлено головні методичні принципи її роботи, репертуарні пріоритети, ключові моменти у діяльності «Легенди». Висновки. Хорове виконавство на сучасному етапі розвивається відповідно до соціокультурних обставин і запитів слухацької аудиторії. Воно має схильність до «камернізації» хорового мистецтва, появи малих складів хорових колективів. Це продиктовано як економічними проблемами, так і бажанням мінімальними засобами забезпечити виконання музичних опусів. Українське хорове мистецтво, презентоване на сучасному етапі здебільшого камерними хоровими колективами, – яскраве явище національної культури, якому притаманне «соборне» начало з функцією колективної свідомості. На прикладі діяльності муніципального камерного хору «Легенда» (м. Дрогобич) розкриваються засади творчої практики колективу, що поєднує традиції та новації у пошуку виконавських прийомів, репертуарної палітри, інтерпретаційних версій, сценічного «образу». Колектив успішно демонструє, що з усіх напрямків сучасної звукотворчості саме хорова музика вирізняється значущим смисловим навантаженням, є вельми важливою для художньої трансляції актуалізованих у сьогоденні тем і музичних технологій.

Ключові слова: хорове виконавство, камерний хор, дрогобицька «Легенда», репертуар, творча діяльність.

МУЗИЧНІ ПРОЕКТИ В СЕКВЕНСОРІ GUITAR PRO 7.5

Валерій Козлін — 2023-12-21

Мета роботи. Стаття присвячена дослідженню процесу створення музичних проектів у секвенсорі GUITAR PRO 7.5. Методологія дослідження. У статті використаний системний підхід, а також застосовані методи аналізу і синтезу, порівняння та узагальнення. Наукова новизна полягає у виявлені та розробці новаторських методів роботи у секвенсорі GUITAR PRO 7.5, що дозволяє створювати музичні композиції «з нуля» за допомогою сучасних програмних інструментів, а також можливостей використання музично-інформаційних технологій у подальшій мистецькій практиці музикантів, саундпродюсерів, звукорежисерів, продюсерів та у професійній музичній освіті. Висновки. Даний програмний продукт – потужний нотний редактор, що дозволяє створювати оригінальні партитури на професійному рівні для послідуючого редагування. Програма представляє багато потрібних інструментальних засобів за допомогою яких користувач може працювати як з різноманітними набором символів нотної графіки, так і з великим спектром регулювання динаміки звуку та темпу, що дозволяє створювати зразки нотних творів, що звучать та їх фонограми. Має потужний вбудований MIDI-редактор, будівельник акордів, програвач, метроном та інші корисні інструменти для музикантів. Можливість запуску Guitar Pro 7.5 на платформах Windows, Linux, Mac OS. Широко використовується музикантами, композиторами, аранжувальниками, саундпродюсерами, звукорежисерами, продюсерами. Також, методи роботи у Guitar Pro 7.5 можуть використовуватися для вивчення студентами, що опановують відповідні спеціальності у вищих навчальних закладах.

Ключові слова: музичний нотний редактор, партитура, аранжування, озвучування, музикант, композитор, саундпродюсер, звукорежисер, продюсер, професійна музична освіта.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТВОРЧОСТІ ВАЛЕНТИНА СИЛЬВЕСТРОВА

Олександр Опанасюк — 2023-12-21

Мета статті – аналіз концептуальних принципів творчості В. Сильвестрова у контексті філософських концептів Ґ. Геґеля, Е. Гусерля та теорії інтенціоналізму культури і мистецтва. Методологія дослідження ґрунтується на філософсько-аналітичному, культурологічному, музикознавчому та порівняльному аналізі. Це дало можливість обʼєктивувати й визначити смисловий зміст концептуальних принципів творчості В. Сильвестрова у контексті фундаментальних засад цих теорій та процесуального буття Європейської культури в інтенціональнй період її становлення. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на трансдисциплінарному рівні визначені й охарактеризовані концептуальні принципи творчості В. Сильвестрова. Висновки. Феноменологія не тільки визначає смислові засади інтенціоналізму музики В. Сильвестрова, але й концептуальні принципи його творчості. Прагнення композитора виразити сутнісний рівень самої музики знаходить відображення у тезах Ґ. Геґеля «повернутися проти того змісту, яке одне до цих пір володіло значимістю» і за допомогою цього «отримати зміст у самому собі». А також співзвучно гаслу Е. Гусерля «Назад, до предметів», що передбачає «повернення до самих речей», тобто їхнього феноменологічного змісту. Водночас філософські концепти Ґ. Геґеля, Е. Гусерля та концептуальні принципи творчості В. Сильвестрова зумовлені інтенціональною рефлексією культури, яка в заключний період становлення моделює відповідну форму свого існування та буття культурно-художніх явищ. Якщо феноменологія – це своєрідний принцип і форма вираження образів у музиці В. Сильвестрова, то пан-мелодичне начало постає способом такого буття. Відтак феноменологія і пан-мелодичне начало визначають смисловий зміст периферійних аспектів, інтро-ретро-спекцій і компіляцій, екстенсію музики Сильвестрова та власне є концептуальними принципами його творчості.

Ключові слова: концептуальні принципи, феноменологія, пан-мелодичне начало, В. Сильвестров, філософські концепти Ґ. Геґеля та Е. Гусерля, теорія інтенціоналізму культури і мистецтва.

СУЧАСНИЙ СТАН ТА РЕТРОСПЕКТИВА РОЗВИТКУ ФОРТЕПІАННОГО ДУЕТУ

Євген Куришев — 2023-12-21

Стаття присвячена висвітленню сучасного фортепіанного ансамблевого виконавства, зокрема дуетного, у контексті його традицій та історичних передумов, для основних тенденцій сучасності. Метою статті є розгляд фортепіанного дуету на сучасному етапі у його ретроспективному розвитку. Завданням дослідження є спроба прослідкувати ретроспективу жанру відповідно сучасного процесу виявлення основних модифікацій у жанрі ансамблю та опанування його еволюції. Методологічною базою дослідження становлять концептуальні положення теорії жанру; основні положення системно-аналітичного, мистецтвознавчого, історичного та компаративного підходів як методологічного базису вивчення ансамблевих жанрів. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українському музикознавстві зроблено спробу охарактеризувати основні тенденції реторспективи фортепіанного дуету як потенційно перспективного жанру у розвитку виконавського мистецтва сучасності. Висновок. Сучасний огляд основних стратегій дуетного виконавства у сфері фортепіанного мистецтва відображає експерименти, проведені академічними музикантами, що беруть участь у фортепіанних ансамблях. Їхня активна творча робота спрямована на пошук нових форм художнього спілкування як між музикантами, так і між ансамблем та аудиторією, і визначає характеристику сучасного дуетного виконавства. Таким чином, спрямованість на оновлення фортепіано-ансамблевої творчості, зокрема дуетного виконавства, пропонує нові підходи до презентації творчих досягнень у цій галузі, підтверджуючи при цьому актуальність класичного мистецтва та важливість фортепіанного дуету як унікального феномену у сучасній культурі, особливо в контексті розвитку музичної індустрії.

Ключові слова: фортепіанний ансамбль; дуетне виконавство; ретроспектива; жанр; музична індустрія.

СПЕЦИФІКА ЗАСТОСУВАННЯ ФОНОГРАМИ В ЕСТРАДНІЙ МУЗИЦІ

Михайло Ужинський — 2023-12-21

Мета роботи. У запропонованій статті здійснено спробу охарактеризувати взаємодію звукорежисерських практик з естрадною музикою під час сценічно-концертних дійств. Методологію дослідження для вирішення поставлених завдань складали: історико-культурний підхід – для аналізу процесу розвитку цифрових форматів звукозапису та інновацій у концертно-туровій практиці, філософсько-естетичний – при розгляді естетичних засад музично-звукової концепції концертно-сценічного дійства, метод теоретичного узагальнення – для можливості зробити підсумки й обґрунтувати специфічні риси окресленої проблематики. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній уперше обґрунтована та поетапно висвітлена робота над записом «плейбек»-фонограми в студії і застосування її надалі разом із “живим” виступом артистів під час анонсованого довготривалого гастрольного туру як цілісного музично-звукового образу творчого колективу, з позицій викладацького та звукорежисерського досвіду. Висновки. З розвитком цифрових засобів художньої виразності застосування фонограм в естрадній музиці набуло великого розмаху з основним аргументом її захисту «головне – шоу-програма». Це певною мірою виправдовує виступ артистів під «плейбек». Отже, на основі проаналізованих прикладів розкрито специфіку роботи звукорежисера зі складною схемою одночасного застосування фонограм із програвача-рекордера (HDR) та звукового супроводу творчого колективу під час виступу на сцені. Висвітлена проблематика такої практики та рекомендовані методи її уникнення. Визначено, що концертний звукорежисер є центральною фігурою у створенні естрадного сценічного дійства. Оперуючи інноваційними звукотехнічними засобами, від його фахових здібностей та практичного досвіду залежить рівень мистецько-видовищного заходу, під час якого він усе одно працює незалежно від вибору формату виступу («плейбек», “живе” виконання) творчого виконавця/колективу. Застосування повної чи часткової фонограми на концерті перед її величністю публікою стосується тільки професійної етики та честі артиста (артистів), і падіння цих високих складових чинників обертається для виконавця чи творчого колективу повним руйнуванням сценічної кар’єри. Остаточний вибір залишається за митцями.

Ключові слова: звукорежисура, естрадний спів, бек-вокал, інструментальне виконання, студійний звукозапис, фонограма, звукотехніка.

ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ЕСТРАДНОЇ МУЗИКИ В СУЧАСНОМУ КУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

Наталія Овсяннікова — 2023-12-21

Мета дослідження полягає у розкритті сутності та напрямків трансформацій в естрадній музиці України, виявленні їх впливу на культурний простір та формування музичної ідентичності країни. Методологія дослідження трансформаційних процесів естрадної музики в сучасному культурному просторі України включає в себе наступні етапи: аналіз теоретичних досліджень – вивчення наукової літератури з проблематики дослідження, зокрема вітчизняних та зарубіжних праць з музикознавства, культурології, соціальної психології, соціології культури; емпіричне дослідження – аналіз репертуару українських естрадних виконавців, їхньої творчості та слухацької аудиторії; інтерпретація отриманих результатів, розробка висновків та рекомендацій. Для аналізу теоретичних джерел використовувалися такі методи, як аналіз змісту, порівняння, синтез. Для збору емпіричних даних використовувалися такі методи, як контент-аналіз, соціологічне опитування, експертна оцінка. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше комплексно досліджено трансформаційні процеси естрадної музики в сучасному культурному просторі України. У дослідженні виділено основні напрямки трансформації естрадної музики, проаналізовано їхні причини та наслідки. Висновки. Трансформація естрадної музики є закономірним процесом, який відображає зміни в культурному просторі суспільства. Вона відбувається під впливом таких факторів, як глобалізація та інтернаціоналізація культури, розвиток нових технологій, зміна соціальних та культурних запитів аудиторії. Трансформаційні процеси в естрадній музиці України свідчать про постійний розвиток та адаптацію до змін у сучасному культурному просторі. Вони визначають нові музичні тренди, формують культурну ідентичність та сприяють взаєморозумінню між національним та світовим музичним спадщинам. Дослідження цих процесів важливе не тільки для розуміння естрадної музики як феномену культури, але й має практичне значення. Необхідно підтримувати розвиток естрадної музики в Україні, сприяючи творчості талановитих виконавців та популяризації української естради. Слід уважно стежити за змінами в жанровій структурі, музичних технологіях та соціальних та культурних запитах аудиторії, щоб своєчасно реагувати на них.

Ключові слова: естрадна музика, трансформація, сучасний культурний простір, глобалізація, ідентичність.

ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ СПІВАЧКИ ЗОЇ ГАЙДАЙ В УКРАЇНСЬКОМУ КІНЕМАТОГРАФІ СТАЛІНСЬКОЇ ДОБИ (1930-1950-ті рр.)

Олена Кацалап — 2023-12-21

Мета роботи. Дослідити один з аспектів професійної діяльності української співачки З. Гайдай – участь у кінозйомках у період сталінізму 1930-1950-х рр. У рамках дослідження означеної проблеми показати специфіку і мистецьку значущість кіноматеріалу з доробку співачки, а також його вагомість у контексті творчої біографії виконавиці та кінематографічної спадщини України в цілому. Методологія роботи полягає в застосуванні джерелознавчого методу для аналізу архівних документів, які містять інформацію щодо участі З. Гайдай у кінозйомках, а також інших матеріалів з теми дослідження, конкретно-історичного – для визначення впливу соціально-політичних процесів сталінської доби на культурно-мистецьке життя, зокрема на роботу вітчизняної кіногалузі, біо-бібліографічного – для визначення місця цього аспекту діяльності співачки в її творчій біографії, загальнонаукових методів (аналіз, синтез, узагальнення) – з метою ґрунтовного вивчення питання та формування аргументованого висновку. Наукова новизна статті полягає в розширенні відомостей про творчу діяльність З. Гайдай у 1930-1950-х рр., вивченні нових її аспектів, зокрема пов’язаних з участю в кінозйомках, в оцінюванні специфіки та мистецької вартісності відзнятого кіноматеріалу, а також його значення у творчій біографії співачки та історії українського кінематографу. Висновки. Здійснені аналіз та оцінка результатів участі З. Гайдай у кінозйомках у період сталінізму 1930-1950-х рр. дали змогу виявити ступінь зацікавленості кінематографістами особистістю співачки та її бажання ще більше популяризувати свою творчість і залишити слід у кінематографі. Однак тоталітарна сталінська доба здійснювала вплив на перебіг знімального процесу, визначила специфіку змісту і сутність запропонованого співачці матеріалу та, як наслідок, його почасти сумнівну мистецьку вартісність, зокрема в контексті вітчизняного кіноспадку. «Покладений на полицю» фільм-концерт «Українські мелодії» взагалі поставив крапку на нетривалій кінокар’єрі З. Гайдай, що не дало їй змоги вповні реалізуватися в якості кіноакторки і змусило зосередитися на виключно вокально-творчій діяльності.

Ключові слова: Зоя Гайдай, кінематограф періоду сталінізму 1930-1950-х рр., фільм «Наталка Полтавка», Укркінохроніка, фільм-концерт «Українські мелодії».

ВНЕСОК БОГДАНА АНТКІВА У РОЗВИТОК МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ГАЛИЧИНИ ІІ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Марія Кирея — 2023-12-21

Мета роботи. В статті проаналізовано внесок музичного діяча Богдана Антківа в контексті процесів професіоналізації українського музичного мистецтва Галичини ІІ половини ХХ століття. Методологія дослідження полягає у застосуванні історико-культурного, аналітичного, системного, теоретичного методів, які надають можливість проаналізувати музикознавчу спадщину Богдана Антківа зазначеного періоду. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше визначається місце музикознавчої, диригентської, композиторської спадщини Богдана Антківа у музичному мистецтві Галичини ІІ половини ХХ століття.Висновки. Богдан Антків – діяч музичного мистецтва, який переходить грані аматорства та досягає успіху та визнання у професійному музичному мистецтві Галичини ІІ половини ХХ століття. Послідовник родинної династії Антківих Богдан відіграв особливу роль у культурно-просвітницьких процесах Галичини. Діяльність Богдана Антківа у сфері керівництва аматорськими музичними колективами є великим надбанням Тернопільщини. Також, у статті простежена композиторська та аранжувальна діяльність.

Ключові слова: Богдан Антків, музикант, диригент, хормейстер, композитор, музичне мистецтво, Тернопіль, Львів.

Семантика поезій Тараса Шевченка в музичних інтерпретаціях сучасних виконавців

Вікторія Падалко — 2023-12-21

Мета статті – продемонструвати процес трансформації семантичної парадигми музичних інтерпретацій поезії Тараса Шевченка у контексті російсько-української війни. Методологія дослідження об’єднує загальнонаукові методи зі спеціальними методами музикознавства та літературознавства. Застосування історичного та компаративістичного методів, разом із аналітичним дало можливість провести багатовимірний аналіз задля виявлення особливостей сучасних музичних інтерпретацій поезії Тараса Шевченка крізь призму соціально-політичних трансформацій та визначити в них зміни в порівнянні з попередніми інтерпретаціями. Наукова новизна роботи полягає в тому, що аналіз музичних втілень поезії Кобзаря в контексті російсько-української війни здійснено вперше. До досліджень, пов’язаних із музичною Шевченкіаною, додано нові та раніше не аналізовані пісенні композиції. Висновки. Творчість класиків в українському культурному просторі завжди була своєрідним камертоном. Через ставлення до неї ми можемо простежити не тільки внутрішні зміни у творчому світогляді митців, а й відображення зовнішніх викликів, з якими стикається вся країна. У статті демонструється трансформація семантики поезій Тараса Шевченка в музичних інтерпретаціях сучасних виконавців. Висвітлено не тільки зміни, а й процес, який обумовлює їх. Також у роботі описано як інтерпретації розширюють парадигму значень не тільки при своєму створенні, а й у діахронії – через певний час, коли змінюється соціально-політичний контекст, таким чином з’являється явище “інтерпретація інтерпретацій”. Крізь оновлення семантики поезій Тараса Шевченка сучасними виконавцями утворюється своєрідний діалог поколінь. Завдяки цьому відбувається демонстрація просторово-часових зв’язків, які через сучасні медіаресурси презентують Україну як країну зі своєю багатовіковою історією та унікальною самобутньою культурою.

Key words: музичні інтерпретації поезії, українські естрадні виконавці, синтез музики і літератури, українська культура, вокальна музика, музична інтерпретація, українські поети, музична Шевченкіана, естрадознавство.

ІДЕОЛОГІЯ САРМАТИЗМУ ТА ЇЇ ВТІЛЕННЯ У ПОЛЬСЬКІЙ ФОРТЕПІАННІЙ МУЗИЦІ XIX – ХХ СТОЛІТЬ

Наталія Петровська — 2023-12-21

Мета дослідження – виявлення жанрово-стильової специфіки відтворення духовно-етичних настанов сарматизму в польській фортепіанній музиці XIX–XX століть. Методологія роботи спирається на наступні підходи: жанрово-стильовий, етимологічний, міждисциплінарний, історико-культурологічний, що виявляють особливості відтворення сарматської ідеології в польській фортепіанній музиці вказаного періоду Наукова новизна статті визначена її аналітичним ракурсом, що враховує особливості відтворення польського «сарматського» образу світу в польській фортепіанній (танцювальній) музиці XIX–XX століть. Висновки. Польський національний «образ світу», що історично був сформований на основі шляхетської («сарматської») духовно-етичної традиції, сформованої в епоху розквіту Речі Посполитої, та апелював до таких її домінантних якостей, як гордість, честь, лицарське Служіння, шанування заслуг роду, сімейних патріархальних цінностей та традицій у їх високому духовно-релігійному розумінні, багато в чому визначив специфіку польської культури та жанрово-стильові уподобання її музичного мистецтва, орієнтованого на виявлення особливої значущості в ньому пісенно-танцювальної традиції у її салонній репрезентації. Поетика полонезу, мазурки, краков'яка, думки та інших споріднених ним жанрів, співвідносних із духовно-патріархальними традиціями бідермайєра в його польській іпостасі («варшавський бідермаєр», «шляхетський бідермаєр»), визначила також історико-еволюційні шляхи розвитку польської фортепіанної музики XIX – початку ХХ століть (Ф. Шопен, З. Носковський, В. Малішевський, М. Карлович, М. Завадський, К. Шимановський, Л. Роговський, А. Пануфнік та ін.) та відтворення в ній національної «шляхетсько-сарматської» якості.

Ключові слова: сарматизм, польська культура та музика, шляхетський бідермаєр, полонез, мазурка, куявяк, краков’як.

ПРОДЮСЕРСЬКІ АГЕНЦІЇ ТА МУЗИЧНІ ФЕСТИВАЛІ ЯК ЧИННИКИ СТИЛЬОВОГО ОНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕСТРАДНОЇ ПІСНІ 1990-Х РОКІВ

Яна Подунай — 2023-12-21

Мета роботи. У дослідженні охарактеризовано діяльність продюсерських агенцій та музичних фестивалів як чинників стильового оновлення української естрадної пісні 1990-х років. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, системного та музично-аналітичного методів і підходів, які дозволили окреслити значення продюсерських агенцій та музичних фестивалів у формування звукового ландшафту української пісенної естради 1990-х років. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше було охарактеризовано діяльність продюсерських агенцій та музичних фестивалів як чинників стилетворення української пісенної естради 1990-х років. Висновки. У 1990-х роках відбувається переорієнтація української естрадної музики з радянської до західної організаційної моделі, у якій важливу роль відіграють продюсерські агенції, а фестивальний рух отримує яскраво виражену промоційну функцію. Популярна музика при підтримці продюсерських агенції та фестивального руху у цей період стає важливим чинником українізації суспільства завдяки актуальному у стильовому відношенні україномовному пісенному контенту. Найбільш органічним поєднання промоційно-комерційного та націєтворчо-просвітницького компонентів було в діяльності продюсерської агенції «Територія А» та фестивалі «Червона рута». Завдяки західній організаційній моделі та україноцентричному підходу україномовна естрадна пісня 1990-х років була представлена усіма музичними напрямами (поп-музика, рок, реп, фолк, бардівська пісня) та відзначалася стильовим плюралізмом, який відповідав актуальним трендам світової популярної музики і одночасно враховував традиції української пісенної естради минулих років.

Ключові слова: популярна музика, українська естрадна пісня 1990-х років, продюсерська агенція «Територія А», фестиваль популярної музики «Червона рута», музичний стиль.

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ СТВОРЕННЯ МУЗИЧНОГО КОНТЕНТУ ФІЛЬМУ

Олександр Сошальський — 2023-12-21

Мета статті полягає у науковому обґрунтуванні взаємозв’язку і взаємообумовленості сучасних композиторських та комп’ютерних технологій як інтегративних складових процесу створення музичного контенту фільму. Методологія дослідження побудована на інтегративному підході в обґрунтуванні досліджуваного процесу, методах аналізу, конкретизації, синтезу й узагальнення. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що створення музичного контенту кінотвору розглядається як інтегративний процес, який забезпечує: 1) поєднання і взаємопроникнення композиторської техніки з музичними комп’ютерними технологіями, що здійснюється одним фахівцем і спрямований на створення якісного музичного контенту кінотвору; 2) конструювання музичного матеріалу у взаємозв’язку із загальною драматургією та візуальним рядом фільму, що відповідає сучасним критеріям щодо смислового наповнення та якості звуку (його технічних і художньо-естетичних характеристик). Висновки: 1) створення музичного контенту фільму є інтегративним процесом, у якому органічно поєднуються музично-творча і технологічна складові; 2) музично-творча робота над саундтреком фільму полягає у володінні композиторською технікою, що забезпечує створення оригінальної авторської музики, компіляцію та аранжування необхідного музичного матеріалу відповідно до загальної концепції та драматургії кінотвору; 3) сучасні музичні комп’ютерні технології є необхідним для музичного оформлення фільму інструментарієм, застосування якого забезпечує створення цифрових фонограм, аранжувань та оригінальних композицій, полегшує процес створення та коригування партитури в реальному часі, уможливлює імітацію різних музичних стилів.

Ключові слова: музичний контент фільму, кінокомпозитор, композиторська техніка, музичні комп’ютерні технології, інтегративний підхід.

СЕРЕНАТА ЯК МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТВІР «З НАГОДИ»: ІСТОРИЧНИЙ ШЛЯХ ТА ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА

Ольга Табуліна — 2023-12-21

Мета роботи. У дослідженні виявлено специфічні риси серенати як музично-драматичного твору «з нагоди» та прослідковано її історичний шлях. Методологія ґрунтується на поєднанні історико-культурного підходу та аналітичного методу, що дозволив показати жанр серенати в його історичній динаміці, з’ясувати особливості лібрето та музики. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше було охарактеризовано серенату як музично-драматичний твір «з нагоди», що побутував в європейському культурному просторі з середини XVII до кінця XVIII століття, у жанрових категоріях та висвітлено основні віхи її історичного шляху. Висновки. Історія серенати розпочинається у середині XVII століття та завершується на межі XVIII–ХІХ століть. До цього жанру зверталися провідні композитори доби бароко (Дж. Б. Бонончіні, А. Вівальді, А. Скарлатті, А. Страделла та ін.) та класицизму (К. В. Глюк, Й. Гайдн, В. А. Моцарт та ін.). У манускриптах музично-театральні твори «з нагоди» XVII–XVIIІ століть мали різні назви, однак найбільш семантично навантаженою є серената. Серената має багато спільних рис з кантатою й оперою, однак її специфіка дозволяє розглядати серенату як окремий жанр. Жанротворчими рисами серенати є написання «з нагоди»; алегоричне лібрето як інструмент прославлення замовника; фінальний речитатив або окремо виписана частина («licenza»), в яких міститься прославлення адресата; виконання в приватному «закритому» просторі; сюжетність, але без розвиненої драматичної дії; використання декорацій та костюмів; розширена, на відміну від кантати, структура та виконавський склад.

Ключові слова: бароко, класицизм, серената як музично-драматичний твір «з нагоди», аристократичне середовище, опера, кантата, музичний жанр, лібрето.

НЕОРІМАНІВСЬКИЙ АНАЛІЗ У СИСТЕМІ ТЕОРЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ РІЧАРДА КОНА

Надія Устюжаніна — 2023-12-21

Мета статті — висвітлити основні засади неоріманівського методу аналізу звукового матеріалу в системі теоретичних поглядів північноамериканського музиколога Річарда Кона. Методологічну основу роботи утворює метод структурного аналізу та спеціальний неоріманівський метод аналізу звуковисотних структур, що полягає у комплексі аналітичних процедур, спрямованих на виявлення і графічне виділення тризвукових трансформацій та проєкцію гармонічних об’єктів на гексатонову систему співциклів із описом співвідношень між ними. Наукова новизна статті полягає у залученні до української музикології методів аналізу звуковисотних структур, запропонованих північноамериканським теоретиком Р. Коном, презентації головних праць і теоретичних новацій дослідника. Висновки. Неоріманівська теорія аналізу терцієвих звуковисотних структур є однією з провідних сучасних концепцій, розроблених північноамериканською музикологією, що базується на неопозитивістському підході. В основі теорії лежить ідея трансформації звукового об’єкту (тризвуку), яка була закладеною у роботах німецького теоретика Гуго Рімана. Ця ідея отримала продовження в дослідженнях перших неоріманців — Д. Льюїна і Б. Гаєра — насамперед у вигляді трьох тризвукових трансформацій, означених як неоріманівські операції (NRO). Неоріманівський підхід пропонує розуміння тризвуку як структурної одиниці, демонструючи доцільність його використання як у творах із пізньоромантичною гармонією, так і поза контекстом тональної музики, де тризвук вичерпує свій потенціал як елемент функціональної гармонії. Розгляд окремих позицій неоріманівського методу в роботах Р. Кона (серед них економне голосоведіння, гексатонова система, складні трансформації), дозволив побачити технологічні можливості методу, що сприяють розумінню взаємозв’язків тризвуків без орієнтування на тонально-функціональний зв’язок акордів та центральний елемент звуковисотної системи.

Ключові слова: неоріманівська теорія аналізу терцієвих звуковисотних структур, тризвукові трансформації, економне голосоведіння, гексатонова система, складні трансформації, теоретична система Річарда Кона.