ДІАЛОГІЧНІ ВИМІРИ ТВОРЧОСТІ В. ІВАСЮКА У КОНТЕКСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Автор(и)

  • Анна Палійчук

DOI:

https://doi.org/10.32461/2226-3209.3.2019.191797

Анотація

Мета дослідження – проаналізувати провідні риси мистецької особистості В. Івасюка та зазначити діалогічні показники творчості видатного представника української музичної культури ХХ століття. Методологія дослідження зумовлена поєднанням історичного та біографічного підходів у річищі культурологічного методу, що передбачають залучення теорії діалогу в загально-естетичному та конкретно-мистецтвознавчому призначеннях. Всі відповідні підходи задіяні у комплексному дослідженні діалогічних рис творчого спадку В. Івасюка в контексті процесів формування культурного простору музичної україніки кінця ХХ століття. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено визначення діалогічних аспектів творчості та життєдіяльності В. Івасюка у контексті культурно-історичних чинників розвитку України другої половини ХХ століття. Висновки. Авторська лірика В. Івасюка, що поділяється на поетичний та музично-інтонаційний ряди і рівні, може бути розглянута, упорядкована, певним чином, диференційована та структурована, відповідно то кордоцентричної парадигми української соціокультурної свідомості. Відповідно, пісенна творчість В. Івасюка може бути розглянута як текстологічний художній феномен на засадах культурологічної концепції кордоцентризму – найбільш узагальненого архетипу української національної свідомості. Творчість В. Івасюка презентує власний авторський спосіб музично-поетичного мовно-стилістичного синтезу, що дозволяє поєднувати системні жанрові ознаки професійної музичної творчості, створювати справжню естрадну пісенну авторську лірику. Не лише особливості професійного формування, а й загальна творча установка, особистісні смислові інтенції спонукали В. Івасюка обирати провідною сферою художньої самореалізації масову пісню, відчути та передати у творчості глибоку причетність до українського етносу, причому єдиний образ цього етносу відтворюється в умовному мета-історичному художньому часопросторі. Історичний час – постійне підґрунтя діяльності людини, а суб’єкт діалогу завжди виявляється суб’єктом історії – тільки на різних її щаблях, залежно від значущості діалогу. В. Івасюк пропонує особливий позитивний, піднесений спосіб мистецької комунікації, який протистоїть життєво-буденним прототипам, що наділяє останні справжніми ноетичними, тобто високо зрозумілими характеристичними рисами. Відтак, стає можливим віднести до творчості видатного митця категорію «мови культури» як таку, що дозволяє: по-перше, виокремити головні напрями й предметні ущільнення людських взаємин; по-друге, відповідає уявленням сучасної людини у найбільш відповідному для неї контексті; по-третє, має достатню міру універсальності, тобто здатність поставати саме мовою діалогу, достатньо незалежною від часових випадковостей та коливань

##submission.downloads##

Опубліковано

2018-08-28

Номер

Розділ

Мистецтвознавство