ЗНАЧЕННЯ ЖИТОМИРСЬКОГО ПЕРІОДУ ТВОРЧОСТІ В. КОСЕНКА ДЛЯ ТВОРЧОГО ШЛЯХУ МАЙСТРА

Анотація

Мета дослідження – окреслення загальних рис значення житомирського періоду творчості В.Косенка для усього творчого шляху митця. У статті проаналізовані роль і значення житомирського періоду діяльності В.Косенка для усього творчого шляху композитора. Розглянута виконавська і творча діяльність майстра упродовж 1920-х років. Досліджена створена в 1923 році Соната для віолончелі й фортепіано. Виявлені особливості авторських концертів В.Косенка. Вивчене значення творчості композитора для української фортепіанної музики. З’ясовано, що фортепіанні твори В.Косенка насичені багатьма різноманітними піаністичними прийомами. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико - логічного методу. Зазначений методологічний підхід дозволяє розкрити та піддати аналізу зародження й становлення української радянської музичної культури 1920-х рр. Наукова новизна роботи полягає у встановленні, що романси В. Косенка досконалі за формою й текстурою, легко засвоюються, відзначаються наспівною мелодикою й емоційно-схвильованим характером. Велику увагу заслуговує концертно-пропагандистська діяльність В. Косенка, оскільки її спрямованість була зумовлена поставленими перед тодішньою інтелігенцією завданнями, пов’язаними з корінними перетвореннями в галузі освіти й культури (допомогти різним верствам населення оволодіти знаннями, осягнути цінності літератури й мистецтва). Висновки. У статті зазначається, що у ході житомирського періоду творчості (протягом 1918-1929 рр.) сформувався талант В. Косенка як виконавця-піаніста і композитора-лірика. Доведено, що у складний період В. Косенко створив високохудожні зразки камерної вокальної та інструментальної музики, ряд пісень, хорів і солоспівів та кілька симфонічних творів, що свідчили про високу професіональну майстерність композитора, демократичне спрямування його музики і дістали тоді широке громадське визнання. З’ясовано, що у роки зародження й становлення української музики радянського періоду В. Косенко не ставив перед собою кардинальних завдань щодо формування національної музичної мови, пошуків нових засобів виразності. Натомість він вельми активно відстоював класичний стиль, активно впроваджував його форми й методи. Композитор постійно прагнув підносити національне мистецтво до високого професіоналізму, до вершин світової класики.