КАТЕГОРІЯ ПРОСТОТИ ЯК ХУДОЖНЯ ІНТЕНЦІЯ ІНДИВІДУАЛЬНО-СТИЛЬОВИХ КОНЦЕПЦІЙ «НОВОЇ ПРОСТОТИ» У ТВОРЧОСТІ СУЧАСНИХ КОМПОЗИТОРІВ

Анотація

Мета статті полягає у визначенні специфіки стильових проявів «нової простоти» у творчості сучасних композиторів у відповідності до змістовного смислу категорії простоти. Методологія дослідження спирається на комплексне використання системного і структурно-функціонального методів, компаративістики, музично-історичного підходу, а також музикознавчих методу жанрово-стильового аналізу. Наукова новизна дослідження обумовлена теоретичною розробкою жанрово-стильових нормативів «нової простоти» в аспекті їх системної взаємодії та індивідуально-композиторських інтерпретацій. Висновки. Основним чинником формування нового стильового вектору композиторської творчості в останній третині ХХ століття, що формально визначався як «нова простота», стало визнання кризи музичного мистецтва, що розвивалося у рамках авангардної художньо-естетичної парадигми. Концептуальні основи індивідуальних композиторських версій «нової простоти» пов'язані з ідеєю спрощення музичної мови як того напряму розвитку музичного мистецтва, що був призваний повернути музиці втрачені смисли – красу, ясність, гармонію. Поняття простоти в данному контексті стало таким, що об’єднувало у собі зазначені провідні художні орієнтири та набуло у творчій свідомості композиторів-репрезентатів «нової простоти» статусу естетичної та етичної категорій, яки виступили загальною художньою інтенцією виникнення різноманітних композиторських версій «простого» стилю. Простота як об’єктивна умова ясності музичного смислу обумовила специфічні типи образної змістовності музичного твору та його композиційної логіки. Милозвучність і ясність музичного вираження виступають тими смисловими імпульсами композиторської творчості, яким підпорядковані всі структурні елементи музичного тексту і «важелі» звукового впливу на слухача.