Витоки та передумови інституалізації українського театру (кінець XIX – початок ХХ століття)
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-3209.3.2022.266079Анотація
Мета роботи – окреслення важливої ідейної взаємодії інституалізаційних чинників розвитку українського театру на межі ХІХ–ХХ століть. Методологія дослідження полягає в задіянні таких методів: аналізу термінології і співвідношення понять, порівняльно-аналітичного, періодизації та класифікації, візуально-аналітичного, абстрагування. Наукова новизна дослідження полягає в застосуванні інституційного підходу до еволюції українського театру у визначений історичний період, тобто на зламі епох (межа позаминулого й минулого століть). Висновки. Інституалізація українського театру відбувалася за умов, коли наприкінці ХІХ століття уряд Російської імперії, дозволяючи підконтрольне місцевій владі виконання українських п’єс, забороняв власне ідею одномовного й окремого українського театру. Однією з найбільш відомих труп українського театру була трупа М. Старицького, яка сформувалася з акторів молодшого покоління. Найважливішим її досягненням було ствердження М. Старицьким режисури як основного чинника у створенні вистави; вершиною української драми 80–90-х років XIX ст. вважають драматургію І. Карпенка-Карого, позбавлену фольклорно-етнографічної ілюстративності, але позначену рисами глибокого психологізму. Водночас П. Саксаганський був конгеніальним режисером, який застосував нові принципи сценічної інтерпретації п’єс драматурга, нові засоби мізансценування, докладного опрацювання кожної ролі. У період обмеження українського друку й мистецтва, заборони української освіти та науки саме театр узяв на себе місію пропаганди рідного слова, пісні, танцю серед широких кіл громадськості, хоча прямого доступу до українського села не мав.
Ключові слова: театр, театральне мистецтво, історія, інституалізація, інститути, ХІХ і ХХ століття.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3.Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.
