Науковий журнал «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія»

Історичний ракурс сучасного бібліотекознавства

2026-02-03T20:01:19+02:00

Мета статті – висвітлити основні історичні етапи становлення та розвитку зарубіжного й українського бібліотекознавства, запропонувати визначення терміна «бібліотекознавство», окреслити структуру, міждисциплінарні зв’язки, наукову періодику сучасного бібліотекознавства. Методологія дослідження полягає в застосуванні методів наукового аналізу, синтезу, узагальнення, які дали змогу виявити, дослідити й узагальнити відомості про бібліотекознавство. Історико-логічний метод сприяв виявленню формування наукових поглядів на бібліотекознавство; термінологічний –визначенню терміна «бібліотекознавство»; структурний – окресленню структури бібліотекознавства. Наукова новизна роботи полягає в актуалізації досліджень з бібліотекознавства в контексті уточнення його історичних джерел, об’єкта, предмета, структури. Висловлено думку щодо зміни об’єкта сучасного бібліотекознавства і нагальної потреби в підручнику з бібліотекознавства. Висновки. Бібліотекознавство як наука у своєму розвитку пройшло тривалий шлях – від порад щодо створення бібліотеки та зародження бібліотекознавчої думки до комплексної системи знань. Інтенсивно воно почало розвиватися лише на початку XX ст. Об’єктом бібліотекознавства є бібліотека, предметом – вивчення процесів, закономірностей виникнення, становлення, функціонування і розвитку бібліотек. Цілком імовірно, що в найближчому майбутньому об’єктом бібліотекознавства стане не бібліотека, а бібліотечний соціальний інститут. Структура сучасного бібліотекознавства має загально-теоретичний і теоретико-прикладний рівні, складається з теорії, методології, методики та історії бібліотечної справи, прикладного бібліотекознавства. Має сформовану терміносистему, специфічні методи досліджень, численні зв’язки з іншими науками. Початок XXI ст. для українського бібліотекознавства відзначився низкою оригінальних комплексних досліджень, які потребують узагальнення та оформлення в новому сучасному підручнику з бібліотекознавства.

Засади, переваги та особливості інформаційно-аналітичної діяльності сучасної бібліотеки

2026-02-03T20:05:53+02:00

Мета статті полягає в аналізі принципів, пріоритетів та особливостей інформаційно-аналітичної діяльності сучасних бібліотек у контексті цифрової трансформації суспільства й визначенні ролі бібліотеки як інформаційно-аналітичного хабу. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема аналізу та синтезу для узагальнення теоретичних підходів, порівняльного методу – для зіставлення практик організації інформаційно-аналітичної діяльності в різних типах бібліотек, системного та структурно-функціонального підходів – для розгляду інформаційно-аналітичної діяльності як інтегрованої складової бібліотечної системи, а також евристичних методів прогнозування перспектив її розвитку в умовах цифрових змін. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні концептуальних засад і пріоритетних напрямів інформаційно-аналітичної діяльності сучасної бібліотеки як інтегративного процесу, що поєднує традиційні бібліотечні функції з інноваційними цифровими сервісами, аналітичними технологіями та новими формами комунікації з користувачами. Висновки. Доведено, що інформаційно-аналітична діяльність є ключовим чинником трансформації бібліотек у багатофункціональні інформаційно-комунікаційні центри, здатні продукувати аналітичні продукти, підтримувати наукову комунікацію та прийняття управлінських рішень. Визначено, що ефективність цієї діяльності має ґрунтуватися на принципах системності, інноваційності та орієнтації на потреби користувачів, а пріоритетами виступають розвиток електронних ресурсів, створення інформаційно-аналітичних продуктів для науки, освіти й управління та інтеграція бібліотек у глобальний інформаційний простір. Наголошено на зростаючій ролі інформаційно-аналітичних центрів і національних аналітичних ресурсів у формуванні цифрового ландшафту та підтримці суспільства, заснованого на знаннях.

Вплив цифровізації на поняттєву систему бібліотечної справи

2026-02-04T17:29:28+02:00

Мета статті полягає у вивченні виявів впливу цифровізації на розвиток поняттєвої системи бібліотечної справи. Методологія дослідження. Методи порівняння, логічних узагальнень, контент-аналізу наукових публікацій у вітчизняних і закордонних наукових журналах, енциклопедіях, словниках, нормативних документах застосовано для визначення особливостей семантичної структури термінів: електронний документ, електронна колекція, електронний бібліотечний фонд, електронна бібліотека та встановлення співвідношення терміноелементів: електронний і цифровий. Наукова новизна роботи полягає у з’ясуванні та уточненні співвідношення семантики бібліотечних термінів у період переходу від традиційної концепції збереження та організації фондів до створення електронних сховищ зі структурованим контентом і функціональними зв’язками між джерелами. Висновки. Вітчизняні і міжнародні термінологічні стандарти, енциклопедичні й інші термінографічні джерела свідчать про відмінності в дефініціях термінів, що містять терміноелементи: електронний і цифровий. Електронні ресурси охоплюють ширший спектр електронних форматів, включаючи цифрові документи, а також мультимедійні та інтерактивні об'єкти. Цифровий документ існує виключно в цифровому форматі або був оцифрований з аналогових носіїв. Термін «цифрова бібліотека» точніший порівняно з терміном «електронна бібліотека», він коректніше відображає способи подання інформації. Процес формування електронних бібліотечних фондів розгортається у двох напрямах: створення електронних документів без друкованих аналогів та оцифрування традиційних видань. Доведено, що електронний фонд бібліотеки як підмножина бібліотечного фонду охоплює всі електронні ресурси бібліотеки, тоді як електронна колекція є підмножиною фонду, сформованою за певними критеріями. Електронний документ тлумачено як окремий інформаційний об’єкт, що потребує забезпечення цілісності метаінформації, сумісності форматів та впровадження нових семантичних моделей бібліографічних описів.

«Третє місце» як стратегія розвитку публічних бібліотек України в умовах війни

2026-02-04T17:46:26+02:00

Мета статті – показати, що публічна бібліотека як «третє місце» в умовах війни виконує стратегічну роль як у формуванні нових векторів розвитку бібліотечної справи, так і у збереженні соціокультурної тканини українського суспільства. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує бібліотекознавчий, соціокультурний та просторово-комунікативний аналіз. Застосовано методи теоретичного аналізу й узагальнення наукових джерел щодо концепції бібліотеки як «третього місця»; для осмислення трансформацій соціокультурної ролі бібліотек використано системний підхід, який дозволяє розглядати бібліотеку як елемент локальної спільноти та інфраструктури соціокультурної резильєнтності. Наукова новизна дослідження. Уперше концепцію «третього місця» застосовано до аналізу діяльності публічних бібліотек у контексті воєнних викликів та кризових трансформацій; уточнено зміст поняття «бібліотека як третє місце» з урахуванням функцій безпеки, психологічної підтримки та соціокультурної резильєнтності. Висновки. Концепція бібліотеки як «третього місця» в умовах війни набуває якісно нового змісту та виходить за межі традиційних уявлень про соціокультурні функції бібліотек. Воєнний контекст трансформує публічну бібліотеку з переважно інформаційної інституції у багатовимірний публічний простір, здатний реагувати на гуманітарні, психосоціальні та культурні виклики. Реалізація моделі «третього місця» забезпечує публічним бібліотекам підвищену адаптивність і стійкість у кризових умовах, сприяючи збереженню соціальної згуртованості, підтримці локальних спільнот і формуванню довіри. Бібліотеки виступають важливими елементами інфраструктури культурної та інформаційної безпеки, поєднуючи збереження культурної спадщини з активною участю в процесах соціальної взаємодії та ідентифікації. Через інтеграцію гуманітарних, комунікативних і культурно-ідентифікаційних практик публічні бібліотеки відіграють значну роль у підтримці соціокультурної резильєнтності українського суспільства. Їхня діяльність сприяє відновленню відчуття стабільності та нормальності повсякденного життя навіть в умовах тривалої війни.

Публічні бібліотеки як «інститути довіри» в контексті російсько-української інформаційної війни

2026-02-04T17:57:41+02:00

Мета роботи – здійснити комплексний аналіз трансформації публічних бібліотек України в інститути довіри в умовах російсько-української інформаційної війни та епохи постправди. Методологія дослідження ґрунтується на комплексі теоретичних та емпіричних методів, що зумовлено міждисциплінарним характером проблеми. Системний аналіз використаний для розгляду бібліотеки як соціального інституту в умовах глобальних інформаційних викликів. Порівняльно-історичний метод застосовано для вивчення еволюції функцій бібліотеки від архіву знань до центру довіри. Метод концептуалізації дозволив сформулювати трирівневу модель довіри (епістемічна, соціальна, інституційна). Аналіз кейсів став основним методом для вивчення українського досвіду, дозволивши систематизувати практики бібліотек в умовах війни на основі опублікованих звітів, презентацій та інформації в ЗМІ. Наукова новизна статті полягає в інтегративному осмисленні українського воєнного досвіду діяльності публічних бібліотек у межах глобального дискурсу про інформаційну стійкість та довіру. Висновки. Російсько-українська гібридна війна стала каталізатором якісної трансформації публічних бібліотек України, які перетворилися з установ культури на багаторівневі інститути довіри та критичну соціальну інфраструктуру. Ця трансформація реалізується через формування епістемічної (до фактів), соціальної (у громаді) та інституційної (до установи) довіри. Український досвід демонструє здатність бібліотек до прискореної адаптації та проактивної діяльності в екстремальних умовах, поєднуючи функції центру фізичного захисту, гуманітарного хабу, архіву пам’яті, платформи медіаграмотності та простору соціальної інтеграції. Ця гібридність є відповіддю на комплексний характер сучасних загроз. У процесі адаптації українські бібліотеки виробили низку унікальних контекстно-згенерованих механізмів побудови довіри, таких як локалізоване документування в реальному часі, «вертикаль довіри» через соціальні медіа, персоналізований фактчекінг та створення просторів «навмисного спокою».

Публічні бібліотеки як інститути культурної дипломатії: теоретичні засади та закордонний дискурс

2026-02-04T18:04:10+02:00

Мета статті – проаналізувати концептуальні підходи закордонних дослідників до формування теоретичних засад дослідження публічних бібліотек як інститутів культурної дипломатії та виявити стратегії, спрямовані на оптимізацію їх діяльності. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових та спеціальних методів дослідження: аналізу і синтезу, контент-аналізу, структурно-функціонального та узагальнення. Наукова новизна. Обґрунтовано необхідність застосування міждисциплінарного та комплексного підходу на основі аналізу сучасного доробку закордонних вчених до вивчення бібліотечної дипломатії як міжгалузевого напряму, а також потенціалу публічних бібліотек як інститутів культурної дипломатії. Висновки. Наголошено, що використання публічних бібліотек як інструменту зовнішньої політики й дипломатії виявило їхній значний потенціал і, зрештою, сприяло формуванню навколо бібліотечної практики бібліотечної дипломатії як міжгалузевого напряму та пов’язаного з ним дискурсу, який можна трактувати як стратегію залучення країн, організацій, установ і товариств до міжнародної бібліотечної роботи, додаючи програми взаємовигідних відносин та партнерства з метою підтримки рішень глобальних проблем. Зазначено, що, на відміну від традиційних дипломатичних механізмів, коли державні структури створюють відділи культури, економіки та науки в посольствах, консульствах і культурних центрах для просування національних інтересів, публічні бібліотеки сьогодні є не менш, а можливо, і більш впливовими рушійними силами нової дипломатії в просуванні взаємовигідної міжкультурної політики та адвокації на світовій арені. Проаналізовано низку концептів і стратегій (бібліотека культурного центру як «публічний простір», «дипломатія відкритих знань», мультидіалогічний підхід, стратегія культурної скромності) зарубіжних вчених, спрямованих на оптимізацію роботи публічних бібліотек як осередків культурної дипломатії.

Архівування і документування національної культурної спадщини в умовах війни: кому-нікативний вимір

2026-02-04T18:10:10+02:00

Метою статті є аналіз архівування і документування національної культурної спадщини в умовах війни як багатовимірного комунікативного процесу, що поєднує функції збереження культурної пам’яті, формування національної ідентичності та протидії деструктивним інформаційним гібридним впливам. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів: культурологічного, комунікативного та соціокультурного. Застосовано також метод порівняльного аналізу й елементи кейс-стаді для осмислення сучасних практик цифрового архівування, музейних пам’яток та громадських ініціатив зі збереження культурної спадщини в умовах війни. Наукова новизна дослідження полягає в концептуалізації архівування і документування культурної спадщини як комунікативної стратегії, що виходить за межі суто фіксаційної функції, набуваючи значення інструмента культурної дипломатії та інформаційної безпеки й символічного спротиву. Систематизовано комунікативні рівні взаємодії між культурними інституціями, що акумулюють і зберігають об’єкти культурної спадщини суспільством та міжнародною спільнотою в контексті викликів воєнного часу. Висновки. У результаті проведеного дослідження доведено, що в умовах війни архівування та документування національної культурної спадщини трансформуються в динамічний процес публічної комунікації, що спрямований на збереження історичної пам’яті, консолідацію суспільства та репрезентацію національного культурного наративу в глобальному інформаційному просторі. Ефективність цих процесів значною мірою залежить від інтеграції цифрових технологій, інституційної співпраці та усвідомлення комунікативного потенціалу культурної спадщини в процесах збереження національної ідентичності, репрезентативності української культури на міжнародній арені в умовах війни, що триває.

Використання VR- та AR-технологій у збереженні культурної спадщини України

2026-02-04T18:15:54+02:00

Метою роботи є аналіз можливостей використання цифрових технологій, зокрема віртуальної (VR) та доповненої реальності (AR), для збереження, відтворення та популяризації культурної спадщини України в умовах воєнних загроз. Методологія дослідження базується на комплексному аналізі сучасних підходів до цифровізації культурної спадщини, включаючи методи 3D-сканування, фотограмметрії, VR/AR-моделювання та інформаційного моделювання будівель (BIM). Використано порівняльний аналіз практик та систематизацію результатів застосування цифрових технологій для матеріальної і нематеріальної спадщини. Наукова новизна статті полягає у виокремленні інтегрованого підходу до цифрового збереження культурних об’єктів, який поєднує VR/AR-технології, мобільне документування, краудсорсинг та стандартизацію метаданих для забезпечення доступності й автентичності культурних ресурсів. Запропоновано концепцію «культурного резервного фонду», що дозволяє зберегти культурні цінності навіть за втрати фізичних оригіналів. Висновки. Цифровізація культурної спадщини в Україні є багатошаровим процесом, який забезпечує комплексний захист і збереження матеріальних та нематеріальних об’єктів. VR і AR-технології дозволяють відтворювати архітектурні споруди, традиції, мистецькі практики та соціокультурні явища, створюючи доступ до культурного надбання навіть у випадку руйнування фізичних об’єктів. Цифрові платформи сприяють навчальним і науковим цілям, розвитку віртуального туризму та підвищенню суспільної обізнаності через інтерактивні й краудсорсингові рішення. Забезпечення кібербезпеки, регулярне оновлення форматів, захист авторських прав та державна підтримка є ключовими умовами ефективності цифрової трансформації. Координація між державними органами, науковими установами, музейними інституціями та технологічними розробниками створює стійку екосистему цифрової спадщини, здатну адаптуватися до кризових умов, інтегрувати міжнародні стандарти та зберігати автентичність культурного змісту для майбутніх поколінь.

Цифрова репрезентація нематеріальної культурної спадщини України в бібліотечно-інформаційних проєктах

2026-02-04T18:24:03+02:00

Метою статті є аналіз бібліотечно-інформаційних проєктів, спрямованих на цифрову репрезентацію нематеріальної культурної спадщини України, та визначення їх ролі у збереженні, документуванні й популяризації культурної спадщини в сучасному інформаційному середовищі. Методологія. Дослідження проведено на основі аналізу бібліотечно-інформаційних ресурсів, електронних виставок, вебліографічних дайджестів, мультимедійних проєктів та бібліографічних покажчиків, присвячених нематеріальній культурній спадщині України. Використано методи системного, порівняльного та контент-аналізу для оцінки структури, функціоналу та ефективності цифрових ресурсів, а також для виявлення напрямів розвитку бібліотечно-інформаційних практик у контексті цифровізації культурної спадщини. Наукова новизна статті полягає в комплексному узагальненні досвіду цифрової репрезентації нематеріальної культурної спадщини в бібліотечно-інформаційних проєктах, зокрема електронних виставках, вебліографічних дайджестах та мультимедійних ресурсах. Систематизовано практичні механізми цифровізації НКС, оцінено роль бібліотек у забезпеченні доступу до інформації та інтеграції традиційних і сучасних форм документування. Висновки. Цифрові платформи бібліотек виступають ефективним інструментом збереження та популяризації нематеріальної культурної спадщини. Електронні ресурси забезпечують широкому колу користувачів доступ до культурної інформації, підвищують інтерактивність матеріалів і сприяють формуванню національної самосвідомості. Отже, бібліотеки України виконують не лише функцію збереження, а й активну просвітницьку роль, інтегруючи наукові, культурні та освітні аспекти НКС у цифровому середовищі та створюючи умови для сталого розвитку культурно-освітніх практик.

Профспілкова преса як форма організаційно-управлінської документації (на прикладі українських товариств «Зоря» та «Сила»)

2026-02-04T18:30:56+02:00

Мета дослідження полягає у визначенні місця профспілкової преси в системі документної комунікації українських товариств Львова та з’ясуванні її організаційно-управлінських функцій. У статті здійснено документознавчий аналіз профспілкової преси українських товариств Львова кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. як специфічної форми організаційно-управлінської документації. Профспілкові періодичні видання розглянуто не лише як історичні джерела або засоби масової інформації, а і як інституційні документи, що забезпечували функціонування професійних і робітничих організацій, реалізацію управлінських рішень та координацію діяльності членів товариств. Методологічну основу дослідження становить комплекс загальнонаукових і спеціальних методів. Зокрема, застосовано контент-аналіз профспілкових і фахових періодичних видань, що дозволило виявити їх функціональне призначення, тематичні домінанти та управлінські настанови, які транслювалися через друковані органи товариств «Зоря» та «Сила». Для систематизації джерельної бази використано метод класифікації документів, що дало змогу розглядати профспілкову пресу як складову організаційно-управлінської документації поряд зі статутами, протоколами та звітними матеріалами. Також застосовано історико-генетичний та порівняльний методи для аналізу діяльності українських професійних товариств Львова кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.. Наукова новизна роботи полягає в переосмисленні профспілкової преси українських товариств Львова як форми організаційно-управлінської документації, що виконувала інформаційну, регулятивну, мобілізаційну та ідеологічну функції у діяльності інституцій. Уперше акцентовано на ролі профспілкових видань як елементів системи документаційного забезпечення управління професійними об’єднаннями. Висновки. Установлено, що профспілкова преса була важливим інструментом управління, комунікації та самоорганізації українських товариств Львова, сприяла формуванню колективної ідентичності та забезпечувала стабільність функціонування організацій в умовах соціально-економічних і політичних трансформацій.

Мобільні застосунки як інструмент оптимізації онлайн-обслуговування бібліотек та забезпечення інформаційних потреб користувачів

2026-02-04T18:36:10+02:00

Мета статті – дослідити використання мобільних застосунків як інструментів оптимізації онлайн-обслуговування бібліотек та забезпечення інформаційних потреб користувачів, а також виділити перспективні напрями подальшого використання. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні загальнонаукових методів пізнання (аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення) і спеціальних методів (контент-аналіз сайтів бібліотек) на емпіричному й теоретичному рівнях, що дали змогу комплексно вивчити різноманітні аспекти дослідження. Наукова новизна. У статті розкрито теоретико-практичні аспекти використання мобільних застосунків як інструментів оптимізації онлайн-обслуговування бібліотек та забезпечення інформаційних потреб користувачів, визначено перспективні напрями подальшого використання. Висновки. Розглянуто теоретико-практичні аспекти використання мобільних застосунків як інструментів оптимізації онлайн-обслуговування бібліотек та забезпечення інформаційних потреб користувачів в умовах цифровізації; виявлено, що використання мобільних застосунків у бібліотечній галузі розглядається як перспективний та дієвий засіб забезпечення доступу користувачів до інформаційних ресурсів, що сприяє оптимізації процесів бібліотечного онлайн-обслуговування та популяризації діяльності бібліотек. З’ясовано, що мобільні застосунки як інноваційна форма бібліотечного обслуговування забезпечують користувачам вільний доступ до електронних ресурсів і колекцій, задовольняючи їх інформаційні потреби. Мобільні застосунки в бібліотеках є ключовим інструментом для оптимізації онлайн-обслуговування та забезпечення різноманітних інформаційних потреб користувачів – від швидкого пошуку ресурсів до персоналізованих рекомендацій. Визначено перспективні напрями подальшого використання мобільних застосунків та їх відповідності потребам користувачів.

Місце і роль навчальної дисципліни «Бібліотекознавчі та архівознавчі дослідження» в підготовці докторів філософії за спеціальністю В13 «Бібліотечна, інформаційна та архівна справа»

2026-02-04T18:49:38+02:00

Метою дослідження є визначити місце й ролі навчальної дисципліни «Бібліотекознавчі та архівознавчі дослідження» в підготовці докторів філософії за спеціальністю В13 «Бібліотечна, інформаційна та архівна справа» в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, зокрема через аналіз її впливу на формування загальних і спеціальних компетентностей, дослідницьких навичок та здатності здобувачів до реалізації інноваційних науково-дослідних проєктів у сфері бібліотекознавства, документознавства та архівознавства. Методологія статті. У дослідженні застосовано системний і комплексний підхід до аналізу освітньо-наукової програми, модульної структури дисципліни та навчально-дослідних завдань, а також методи контент-аналізу, порівняльного аналізу наукових публікацій, методи систематизації та узагальнення нормативних документів у галузі інформаційної, бібліотечної та архівної справи. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному обґрунтуванні ролі дисципліни як ключового елемента освітньо-наукової програми, що забезпечує формування загальних і спеціальних компетентностей здобувачів. Вперше поєднано аналіз модульної структури курсу, програмних результатів навчання та навчально-дослідних завдань із розвитком дослідницьких компетентностей і здатності до інноваційної діяльності у сфері бібліотекознавства, документознавства та архівознавства. Висновки. Дисципліна «Бібліотекознавчі та архівознавчі дослідження» посідає ключове місце в підготовці докторів філософії, забезпечуючи методологічну основу наукових досліджень і формування системних дослідницьких компетентностей. Її зміст і модульна структура сприяють послідовному досягненню програмних результатів навчання, інтегрують теоретичну підготовку з практичними завданнями, а також розвивають здатність здобувачів створювати нові знання та впроваджувати інновації в професійній діяльності.