Збірник наукових праць "Проблеми сучасної психології"

Опитувальник саморефлексії: дискусійні результати змістовної валідності

Олена Штепа — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Метою дослідження є емпіричне обґрунтування можливості психологічної діагностики саморефлексії як здатності особистості до самоздійснення.

Методи. Апробація опитувальника саморефлексії була реалізована шляхом оновлення даних надійності і валідності методики рефлексивності, яку було розроблено нами на теоретичній основі опису компонентів рефлексивності Л.І. Пономаренко. Для опису змістової валідності опитувальника саморефлексії було застосовано опитувальники екзистенційної здійсненності і особистісного самоздійснення, шкала саморефлексії і інсайту, шкала самооцінки, опитувальники психологічних ресурсів. Застосовані методи математико-статистичного аналізу: кореляційний, порівняльний, багатофакторний, класифікаційний, кластерний аналіз, аналіз причин та ефектів.

Результати дослідження. Підтверджено, що дескрипторами саморефлексії є такі: відстороненість, позитивна дисоціація, гностична компетентність, артикульованість, лабільність, оригінальність, критичність, когнітивність. Внутрішня узгодженість шкал опитувальника є високою (r=0,37-0,60; p < ,01)). Структуру восьми дескрипторів методики описує однофакторноа емпірична модель, що пояснює 57% дисперсії у групі. Найвпливовішими предикторами загального рівня саморефлексії виявлено такі, як лабільність (ранг 100), позитивна дисоціація (ранг 98), артикульованість (ранг 89), когнітивність (ранг 82). Виокремлено три типи саморефлексії. Визначено зв’язки дескрипторів саморефлексії і виявів самосвідомості (самооцінка, Я-концепція), також з особистісним екзистенційним самоздійсненням, психологічними ресурсами, показниками ціннісно-смислової сфери особистості. Результати змістової валідності дали змогу увиразнити виокремлений феномен емпіричної реальності як саморефлексію.

Висновки. Саморефлексію схарактеризовано як здатність суб’єкта до особистісного самоздійснення, способом впізнавання себе в результаті прийняття співвідношення власних інтерпретованих доступними можливостей та цілями бажаного психологічного благополуччя. Вказане співвідношення уможливлюється реалізацією внутрішньої роботи особи над собою, яка виявляється у зменшенні, як упереджено самообмежувального ставлення щодо здійсненності власних можливостей, так і авторитарно-егоїстичного ставлення щодо інших. Головним виявом саморефлексії є критичність, що задає співвідношення власних інтерпретованих можливостей і реалій наявної ситуації, за якого неупередженість суб’єкта надає йому змогу бути готовим «прочитати особисте послання» у наявних життєвих умовах. Виведено, що саморефлексія дає змогу особистості визначити реалістичну «версією самої себе» в результаті певного прожитого досвіду, тому функція саморефлексії є моніторинговою.

Особливості прояву довіри та психологічних умов її розвитку в системі «лікар – пацієнт»

Наталія Шевченко, Михайло Софілканич — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета статті – презентувати результати емпіричного дослідження особливостей прояву довіри та психологічних умов її розвитку в системі «лікар – пацієнт».
Методи дослідження. Емпіричні: для вивчення прояву довіри пацієнта до лікаря – «Методика оцінки довіри / недовіри особистості до інших людей» (адапт. О. Савченко, В. Петренко,); з метою дослідження здатності до ризику в міжособистісному спілкуванні – методика «Особистісні чинники прийняття рішень»; для виявлення стратегій самопрезентації лікарів – методика «Стратегії самопрезентації» (С. Лі, Б. Квінглі); математико-статистичні методи обробки даних.
Результати дослідження. Встановлено, що пацієнти проявляють високий рівень довіри до лікарів: досліджувані здатні формувати стійкі позитивні відносини з іншими людьми, конструктивно взаємодіяти з іншими в конкретних ситуаціях, впевнені в інших людях, здатні покластися на них в процесі взаємодії. Емпірично досліджено психологічні умови розвитку довіри в системі «лікар – пацієнт». Згідно з отриманими даними, довіра до себе пацієнтів проявляється на середньому рівні: в цілому довіряють своїм відчуттям, переживанням, логічним висновкам, але, водночас, можуть іноді мати сумніви у власній компетентності, не завжди вірять в свої власні сили, значимість, цінність. Встановлено, що в досліджуваних пацієнтів готовність до ризику в міжособистісному спілкуванні проявляється на високому рівні, тобто вони готові брати на себе певний ризик, встановлюючи довіру до іншої особи. Досліджено особливості самопрезентації в лікарів. В досліджуваних лікарів домінуючою є стратегія «Атрактивна поведінка».
Висновок. За результатами дослідження припущення про те, що розвиток довіри в системі «лікар – пацієнт» зумовлюється комплексом психологічних умов (довіра до себе, готовність до ризику, ефективність стратегії самопрезентації в спілкуванні) було підтверджено.

Психологічні механізми виникнення, розвитку та утвердження громадянської ідентичності

Інга Петровська — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Метою статті є емпіричне виявлення закономірностей прояву психологічних механізмів становлення громадянської ідентичності особистості.

Методи. Для виявлення дескрипторів психологічних механізмів становлення громадянської ідентичності використано ретроспективний наратив «Я в державі» та тематичний аналіз, призначений для опрацювання вербального змісту наративів. У дослідженні взяли участь 205 громадян України віком від 16 до 60 років (62% жінок і 38% чоловіків).

Результати дослідження. За результатами дослідження отримано такий усереднений відсотковий розподіл дескрипторів психологічних механізмів становлення громадянської ідентичності: інтеріоризація громадянських контентів (25%), наслідування моделей громадянської поведінки (23%), індивідуація змістів громадянськості (19%), екстеріоризація стереотипів, атитюдів і зразків громадянської поведінки (15%), імплементація досвіду взаємодії з державою і співгромадянами (10%), осмислення власної громадянськості (8%).

Висновки. У ретроспективних наративних текстах респондентів достатньою мірою репрезентовані дескриптори усіх психологічних механізмів становлення громадянської ідентичності (виникнення, розвитку та утвердження). Проте виявлено нерівномірну «залученість» згаданих психологічних механізмів у процесі становлення громадянської ідентичності особистості. До найуніверсальніших механізмів становлення громадянської ідентичності можемо зарахувати інтеріоризацію громадянських контентів, наслідування моделей громадянської поведінки та індивідуацію змістів громадянськості. Менш універсальним, але доволі поширеним є механізм екстеріоризації стереотипів, атитюдів і зразків громадянської поведінки. Більше специфічними і менше поширеними виявилися механізми імплементації індивідуального досвіду взаємодії з державою та співгромадянами і осмислення власної громадянськості. Недостатнє залучення саме цих механізмів може призвести до формування дефіцитарної або деформованої громадянської ідентичності.

Психологічні особливості використання діалогових форм контролю знань, умінь і навичок студентів на заняттях англійської мови

Наталія Михальчук, Ірина Коваль — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження полягала у висвітленні психологічних особливостей використання діалогових форм контролю знань, умінь і навичок студентів на заняттях англійської мови.

Результати дослідження. У статті виділено основні нормативи та принципи організації діалогічного впливу: емоційна та особистісна розкритість партнерів по спілкуванню; психологічне орієнтування на актуальні стани один одного; довірливість та відкритість виразу почуттів та станів. Тому в процесі діалогу дві особистості починають утворювати загальний психологічний простір і часову протяжність, утворюючи емоційне “буття разом”, в якому взаємодія в загальному, об’єктному, монологічному розумінні вже не існує, а на її місті з’являється психологічна єдність суб’єктів. Саме такі умови існування людей сприяють розвитку їх творчості та розкриттю особистості.

Висновки. Доведено, що діалог позитивно впливає на виникнення та розвиток контактів між людьми. Ми вважаємо, що саме діалог є найвищим рівнем організації спілкування, тому що він характеризується позитивним особистісним ставленням суб’єктів один до одного, їх «відкритим» зверненням та поведінкою відносно партнерів по спілкуванню. Безперечним є той факт, що діалогічна взаємодія викладача та студента в процесі навчання в закладах вищої освіти стимулює внутрішні діалоги в свідомості партнерів по спілкуванню, що в свою чергу позитивно впливає на психічний та особистісний розвиток студентів.

Психологічні аспекти активізації апробаційного процесу творчого математичного мислення

Лідія Мойсеєнко, Любов Шегда — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета статті полягає у з’ясуванні потенційних можливосту впливу причинно-наслідкових запитань на апробаційний процес творчого математичного мислення з метою його активізації.
Методи дослідження. За результатами аналізу досліджень творчого математичного мислення констатовано, що пошуковий математичний процес – це процес постановки та розв’язання математичної задачі. З’ясовано, що апробація мисленнєвих результатів як складовий мисленнєвий процес, супроводжує розв’язування задачі на всіх його етапах.
З’ясовано, що спеціальні запитання забезпечували актуалізацію наявних знань, досвіду, та навичок, потік асоціацій, фантазії, що сприяє поглибленню розуміння смислу математичної задачі, прогнозування розв’язку й актуалізує апробаційні дії.
Результати дослідження. Підкреслено, що процес розв’язання творчої задачі визначається продуктивністю функціонування алгоритмічних та евристичних прийомів, які можна і потрібно формувати.
Встановлено, що застосування широкого спектру причинно- наслідкових запитань при розв’язуванні творчих математичних задач активізує складові пошукового процесу: розуміння задачі, прогнозування ідей розв’язування, апробацію мисленнєвих результатів, перетворює їх у взаємодоповняльні.
З’ясовано, що спеціальні запитання забезпечували актуалізацію наявних знань, досвіду та навичок, потік асоціацій, фантазії, що сприяє поглибленню розуміння смислу математичної задачі, прогнозування розв’язку й актуалізує апробаційні дії.
Доведено, що набутий досвід супроводжувати пошуковий процес запитаннями, перетворює апробацію проєкту розв’язку у суб’єктивно значущий процес.
Висновок. Активізуючи ширший спектр мисленнєвих дій, здобута навичка формувати численні запитання змінює глибину і якість апробаційних дій, що мають місце впродовж всього розв’язування математичних задач, формує вміння аналізувати і контролювати власні мисленнєві кроки, сприяє формуванню суб’єктивної впевненості у правильності знайденого розв’язку.

Сучасна когнітивно-інформаційна війна: роль маніпуляцій свідомістю українців у трансформації особистості

Сергій Максименко, Лідія Деркач — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета нашого логнітюдного, міждисциплінарного дослідження є розуміння і вивчення психологічної та нейро-психологічної природи і стратегій когнітивно-інформаційної війни в Українському контексті у 2024 році, а також формування теоретичної бази індивідуальних, особистісних змін, трансформацій і перетворень особистості як негативний наслідок руйнівного впливу методів пропаганди, дезінформації та прийомів маніпуляції на самосвідомість індивіда, мозок, когнітивні функції, емоційно-вольову сферу особистості під час екстремальних та ризикованих бойових дій.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну базу дослідження складають комплекс теоретико-емпіричних методів: теоретико- методологічний аналіз, узагальнення, систематизація, опитування, інтерв’ю, тестові методики, метод проєктів, проєктивна методика Роршаха, генетико-креативний підхід (С.Д. Максименко) та принципи його побудови: розвитку; переживання свободи; технології, методи та прийоми дезінформації та пропаганди; саморегуляції поведінки; взаємодії; невизначеності і індетермінізму; терапевтичної дії через призму діджітал технологій; базові філософські, психологічні, соціологічні принципи осягнення проблеми когнітивно-інформаційної війни.

Результати дослідження. Протидія КІВ для України має вирішальне значення для забезпечення національної безпеки та захисту демократичних цінностей. Для ефективного протидії необхідна співпраця між владними структурами, громадським суспільством та міжнародними партнерами.

Висновки. Когнітивно-інформаційна війна (КІВ) 2023-2024 років є важливим аспектом сучасного світового порядку, особливо в контексті російсько-української війни. Це складний механізм маніпуляції свідомістю українців, що використовує різні методи та інструменти для досягнення своїх загарбницьких цілей, що призводить до трансформації когнітивних та поведінкових трансформацій особистості.

Встановлено, що вплив КІВ на українське суспільство виявляється через розкол та поляризацію, підрив довіри до влади, дестабілізацію політичної ситуації та зниження бойового духу української армії. Проте, відповідно до зазначеного плану, є заходи, які можуть зменшити негативний вплив КІВ, такі як розвиток критичного мислення та медіаграмотності, виявлення та протидія дезінформації, захист кібербезпеки та підтримка свободи слова та плюралізму думок.

Майбутні перспективи розвитку КІВ відображатимуться в постійному зростанні технологій та зміні стратегій ведення інформаційної війни. Тому важливо постійно оновлювати та адаптувати заходи протидії до нових викликів. З’ясовано, що для ефективної протидії КІВ необхідно поєднувати технологічні та психологічні підходи, розвивати критичне мислення і медіаграмотність населення та створювати ефективні механізми протидії дезінформації і маніпуляціям.

Адаптивні та дезадаптивні взаємостосунки батьків і дітей старшого шкільного віку в різних групах сімей

Лариса Ляшенко — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета статті: дослідити адаптивні та дезадаптивні взаємостосунки батьків та дітей старшого шкільного віку в різних групах сімей.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у статті завдань було використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний метод, структурно-функціональний метод, методи аналізу, систематизації, моделювання, узагальнення. Емпіричним методом було пілотне дослідження.

Результати дослідження. Доведено, що значущими соціально- психологічними чинниками, що запобігають навчанню в системі дитячо- батьківських взаємостосунків, є деструктивні прояви агресивності у дітей, зокрема: соціально-неприйнятний спосіб сімейного життя, порушення в її структурі та функціонуванні, у внутрішньосімейному спілкуванні та взаємодії, психологічне, фізичне, сексуальне насильство, скоєне по відношенню до дитини.

Висновки. Основним чинником, що визначає специфіку проявів агресивності дітей віком, є психологічний тип ставлення батьків до дитини. При цьому авторитарно-агресивні тактики батьків, властиві психологічному типу батьківського ставлення «гіперсоціалізація», формують у дітей опосередкований вияв ними агресивного ставлення до батьків. Емоційне та фізичне дистанціювання, характерне для психологічного типу батьківського ставлення, яким є «відкидання», формує у дитини здатність до агресивного протистояння їм.

Домінантно-зверхнє ставлення батьків, властиве типу батьківського ставлення «інфантилізація», що применшує індивідуально-психологічні особливості та знецінює особистісні досягнення та устремління дитини, є характерним для типу взаємостосунків «симбіоз», психологічна гіперопіка батьків щодо дитини, що пригнічує учня старшого шкільного віку як особистість, формують у дітей неприховану безпорадність та егоїзм, негативізм та ворожість.

Психологічний зміст провідної ролі фасилітативної діяльності

Наталія Хупавцева, Віталій Співак — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета нашого дослідження – показати психологічний зміст провідної ролі фасилітативної діяльності, висвітлити ці основні ідеї відповідно до принципів фасилітації та фасилітативної взаємодії.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у своєму дослідженні ми використовували емпіричні методи, такі як пілотне дослідження.
Результати дослідження. Атрибутивний аналіз фасилітації як діяльності дозволив нам не тільки виявити і привести у взаємну відповідність її атрибути, а й встановити, що дана діяльність може бути базовою для вчителів та учнів у системі закладів середньої освіти. У статті показано, що положення щодо соціальної сутності особистості, провідної ролі діяльності в процесі її розвитку, щодо особистісно зорієнтованого підходу в психології постають методологічною основою виокремлення принципу фасилітації в процесі навчання та міжособистісної взаємодії, загальною нормою організації освітнього процесу тощо. У своїй сукупності вони дозволяють за допомогою урахування цілісної системи взаємопов’язаних понять, ідей і способів виконання дій та діяльності забезпечувати підтримку процесів самовияву, саморозвитку і самореалізації особистості педагога, розвитку його унікальної індивідуальності. Отже, виокремимо деякі базові ідеї, які становлять сутність принципу фасилітації: щодо свободи особистості; стосовно потреби людини в самоактуалізації; щодо індивідуальності людини; стосовно навчання і виховання як фасилітативних передумов людини в розвиткові індивідуальності та особистісному зростанні; щодо психолого-педагогічної підтримки; стосовно розвитку суб’єктного досвіду людини в процесі життєдіяльності; щодо довіри і віри в людину, її індивідуальність; стосовно однакового ставлення до всіх учасників педагогічного процесу тощо.
Висновки. Доведено, що ідеї фасилітативної взаємодії, інтеріоризовані педагогом, безпосередньо є включеними в його суб’єктний досвід і створюють цілісну структуру «Я» педагога. В існуючих традиціях організації навчання суб’єктний досвід учасників міжособистісної взаємодії розглядається як недосконалий, несуттєвий, обтяжений випадковими уявленнями, і тому фасилітативна міжособистісна взаємодія або ігнорується, або нівелюється, або штучно перероблюється. Фасилітація великою мірою імплікує суб’єктний досвід усіх учасників освітнього процесу, впливає на становлення різних і неповторних особистостей.

Психологічні особливості посттравматичного стресового розладу учасників бойових дій у ситуації війни в Україні

Євген Харченко, Ліана Онуфрієва — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета статті полягає у виявленні психологічних особливостей посттравматичного стресового розладу учасників бойових дій.

Результати дослідження. Показано, що посттравматичні стресові розлади виникають у комбатантів як відстрочена чи достатньою мірою лонгітюдна реакція на психотравмувальну стресову подію або ситуацію виключно загрозливого чи смертельного характеру (бойові дії, спостереження за насильницькою смертю інших, роль жертви катувань, перебування у полоні та ін.). Доведено, що за своєю суттю посттравматичний стресовий розлад є так званою відповідною реакцією психіки військовослужбовця на досить-таки потужні емоційні подразники, стресової ситуації, які відбуваються.

Висновки. Доведено, що ситуації бойових дій, які мають місце на сході України, нерідко призводять до експліцитних змін функціонального стану психічної діяльності військовослужбовця. Ця ситуація нерідко характеризується розвитком надзвичайно сильних негативних емоцій, таких як тривога, страх, важка розумова і фізична перевтома. При цьому у разі переходу військовослужбовця до мирної діяльності часто не дозволяє комбатантам адекватно реагувати на ті чи інші обставини навколишньої дійсності. Посттравматичний стресовий розлад при цьому набуває так званого хронічного перебігу, хронічної форми, і торкається майже кожного аспекту життя комбатанта, включаючи роботу, міжособистісні взаємостосунки, фізичне здоров’я, самооцінку.

Типи батьківського ставлення до дітей як шлях досягнення адаптивних сімейних взаємостосунків

Наталія Харченко — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета статті: дослідити типи батьківського ставлення до дітей як шлях досягнення адаптивних сімейних взаємостосунків.

Результати дослідження. Показано, що діти в сім’ях із контролюючим типом виховання були слухняні, боязкі, не надто наполегливі у досягненні своїх цілей, неагресивні, такі, що підпорядковувалися фасилітативним впливам. За умов змішаного типу виховання дітям є притаманними навіюваність, слухняність, емоційна чутливість, неагресивність, відсутність допитливості, оригінальності мислення, збіднена фантазія. З урахуванням проведеного спостереження ми виділили три типи батьківських взаємостосунків, патогенних для емоційного розвитку дитини: 1. Емоційне нівелювання, тобто байдуже ставлення до дитини, небажання задовольняти її фізичні та психічні, прихологічні потреби, експлікація прагнення проводити більше часу без присутності дитини. Сюди відносяться жорстока поведінка, коли поряд з байдужістю батьки завдають дитині певні фізичні травмування. Серед причин такого становища постають фінансові труднощі, подружні конфлікти та психічний інфантилізм дитини. 2. Гіперопіка. Цей стиль поведінки з дитиною в свідомості батьків приховується несвідомим «відкиданням» особистості дитини. Почуття провини, у зв’язку з цим «відкиданням», нерідко виникає у батьків, чия дитина сильно і постійно хворіє. 3. Поведінка з дитиною відбувається за типом бінарного зв’язку. Дитина цілковито, повною мірою, також й емоційно залежить від батьків

Висновки. Нами запропоновано класифікацію батьківського ставлення до дітей, які страждають на неврози, неврозоподібні стани, психопатії та акцентуації характеру: 1. Потураюча гіперпротекція: дитина знаходиться в центрі уваги сім’ї, і сім’я прагне максимальною мірою повно задовольнити її потреби. 2. Домінувальна гіперпротекція: дитина знаходиться в центрі уваги батьків, які віддають їй багато часу і сил, водночас позбавляючи її самостійності, ставлячи перед нею численні обмеження та заборони. 3. Емоційне заперечення: ігнорування потреб дитини, нерідко жорстоке поводження з нею. 4. Підвищений рівень моральної відповідальності: у вихованні поєднуються підвищені моральні вимоги до дитини, яка потерпає від неуваги та нестачі турботи з боку батьків. 5. Жорстока поведінка: батьки не прагнуть задовольнити потреби дитини, але при цьому практикують великою мірою жорстокі покарання за найменші провини. 6. Бездоглядність: дитина надана сама собі, батьки не цікавляться нею і не контролюють її. Недолік опіки та контролю по відношенню до дитини розцінюється нами як гіпопротекція.

Психологічні принципи розвитку емоційних компонентів образу світу майбутніх перекладачів

Ернест Івашкевич — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження – дослідити психологічні принципи розвитку емоційних компонентів образу світу майбутніх перекладачів.

Результати дослідження. Запропоновано важливі психологічні принципи розвитку емоційних компонентів образу світу майбутніх перекладачів: 1. Принцип актуалізації свідомості особистості. 2. Принцип управління емоціями людини. 3. Принцип мотивації досягнення. 4. Принцип актуалізації емпатії. 5. Принцип розвитку соціальних навичок учнів.

Показано, що досить значущим елементом предметного змісту перекладацької діяльності майбутніх перекладачів є образ світу. Останній – це саме те, в чому матеріалізується, втілюється перекладацька діяльність. Отже, в якості продукту аудіювання постає умовивід, який стає зрозумілим перекладачеві в процесі рецептивної діяльності. Умовивід може бути усвідомленим як продукт діяльності, а може і не усвідомлюватися, виконувати роль так званого «проміжного рішення», прийнятого суб’єктом перекладацької діяльності в її процесі. Зокрема, продуктом говоріння постає висловлювання.

Висновки. Доведено, що найважливішим елементом предметного змісту перекладацької діяльності постає її результат. Результатом говоріння, наприклад, є характер розуміння реципієнтом почутої інформації. Результатом аудіювання, зокрема, є розуміння змісту та смислу сприйнятої інформації. Проте, експлікація перекладацької діяльності в так званій нематеріальній формі продукту та результату значно відрізняють її від будь-якого іншого виду діяльності. Водночас перекладацька діяльність за своєю структурою та спрямованістю в цілому відповідає загальному визначенню діяльності. Комунікативна потреба, відображуючись у мотиві та комунікативному намірі, визначає мету перекладацької діяльності. Ця мета знаходить своє відображення в предметі, тобто в тому, саме на що вона спрямована, отже, – в самому змісті думки. Так, беззаперечним є внутрішній нерозривний зв’язок між структурною організацією перекладацької діяльності та її предметним змістом.

Домінувальні функції соціального інтелекту вихователів дошкільних навчальних закладів в умовах війни в Україні

Едуард Івашкевич, Денис Куриця — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Метою нашої статті є проаналізувати домінувальні функції соціального інтелекту вихователів дошкільних навчальних закладів в умовах війни в Україні.

Результати дослідження. Виокремлено функції соціального інтелекту вихователів дошкільних навчальних закладів в умовах війни в Україні «розуміння дій інших людей і вплив на них», «розуміння себе і моделювання поведінки відповідно до своїх потреб, цілей і здібностей». Показниками розвитку цих функцій ми вважаємо рівень розвитку зазначених характеристик даних функцій. Отже, як результат, ми розрізняємо міжособистісний та особистісний рівні інтелекту.

Висновки. Домінувальними функціями соціального інтелекту ми вважаємо «здатність висловлювати спонтанні судження про інших людей» та «прогнозувати поведінку інших людей». Ці функції актуалізують так званий «соціальний дар», тобто здатність адекватно висловлюватися про оточуючих суб’єкта людей. Ми також виокремлюємо функцію «пристосування до життєвих ситуацій». Така функція значно впливає на розвиток загальних здібностей та особистісних якостей, фасилітує становлення когнітивної компетентності, яка дозволяє людям сприймати події соціального життя з мінімумом несподіванок і з максимальною особистою користю. Функції «розв’язання практичних завдань та ситуацій повсякденного життя» і «соціальна адаптація» актуалізують високий рівень здатності особистості розв’язувати щоденні завдання, в тому числі – складні ситуації та ситуації когнітивного дисонансу.

Емпіричне дослідження вивчення психологічних умов формування адаптивних взаємостосунків між батьками та дітьми старшого шкільного віку

Еліна Главінська — чт, 28 лис 2024 00:00:00 +0200

Мета статті: описати психологічні умови формування адаптивних взаємостосунків між батьками та дітьми старшого шкільного віку.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у статті завдань було використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний метод, структурно-функціональний метод, методи аналізу, систематизації, моделювання, узагальнення. Емпіричним методом було констатувальне дослідження.
Результати дослідження. Ми вважаємо, що дорослим слід створювати найбільшою мірою позитивні умови для гармонійного психічного розвитку особистості старшокласників. Батьки мають розуміти, що потрібно поважати точку зору дитини, її гідність, адже це фасилітуватиме формування високої або адекватної самооцінки дитини. Старшокласникам, безперечно, потрібно обов’язково давати корисні поради, показувати позитивний приклад, адже все це сприятиме становленню їх особистісної та соціальної зрілості.
Висновки. Доведено, що і батьки, і діти повинні виявляти терпіння один до одного, терпляче, по-доброму ставитися один до одного, у будь-яких ситуаціях любити один одного, розмовляти один із одним. У цей складний період, період дитячого дорослішання, кожен у родині має зовсім по-іншому сприймати навколишніх, ставитися один до одного і до оточуючого світу. Корисним є набутий дітьми особистісно значущий досвід. Останній великою мірою допомагає старшокласникам переборювати конфлікти, депресію, не впадати в песимізм і брати на себе відповідальність за скоєні вчинки, з усіх подій робити позитивно марковані висновки, які допоможуть перебороти нові життєві проблеми. Отже, особистісно значущий досвід формується з огляду на певні психологічні і соціальні умови, які мають місце в життєвому просторі старшокласників у різні періоди їхнього життя та особистісного становлення.

Психологічні шляхи формування підлітка як суб’єкта пізнавальної діяльності

Наталія Терновик, Алла Сімко — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – показати психологічні шляхи формування підлітка як суб’єкта пізнавальної діяльності завдяки проведенню констатувального дослідження в закладах середньої освіти.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Експериментальним методом є метод організації емпіричного дослідження.

Результати дослідження. Показано, що ефективне розв’язання проблеми суб’єктної активності особистості має бути пов’язаним із вирішенням питання про те, що насправді є джерелом пізнавальної діяльності. Отже, зовнішній сенс залежить від внутрішнього не тільки в тому плані, що будь-який зовнішній вплив реалізується лише через внутрішній смисл, але й внутрішній смисл має своє безпосереднє джерело активності і розвитку. Аналізуючи передсуб’єктні, в тому числі і генотипні впливи, в яких спресовано біологічні і соціальні передумови розвитку, ми вважаємо, що необхідно враховувати спонтанність у розвиткові суб’єкта. Слід враховувати парадигму суб’єктної активності особистості, становлення якої виявляється в поступовій зміні співвідношення між «Зовнішнім» і «Внутрішнім»: від переважальної спрямованості «Зовнішнє» через «Внутрішнє» до все більшого домінування тенденції «Внутрішнє» через «Зовнішнє».

Висновки. Враховуючи те, що становлення суб’єкта відбувається під впливом зовнішніх, природніх впливів, а також з урахуванням знань, вмінь і навичок особистості, набутих у процесі навчання і виховання, і, нарешті, з огляду на вимоги суспільства, ми можемо запропонувати наступну структуру пізнавальної діяльності суб’єкта. Змістом суб’єктної активності є ієрархія цілей, так чи інакше представлених у свідомості людини, та сформований суб’єктний досвід людини. Формою суб’єктності є, в свою чергу, усвідомлене саморегулювання діяльності і поведінки людини. Здійснення суб’єктної активності визначається взаємодією сформованих умінь саморегулювання і компонентів суб’єктного досвіду. Такими компонентами постають: 1) ціннісний досвід (пов’язаний із формуванням інтересів, етичних норм, ідеалів, переконань); 2) досвід рефлексії; 3) досвід актуалізації пізнавальної діяльності; 4) операціональний досвід; 5) досвід співпраці.

Мотивація особистісного самоконструювання персоналу

Тамара Соломка — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Метою нашого дослідження є аналіз явищ і особливостей мотивації як психологічного феномену щодо здійснення конструктивізму у «стосунках» персоналу та організації, коли ініціатива взаємодії належить людині як суб’єкту самотворення і виробничої діяльності.

Методи дослідження: за допомогою методів аналізу, синтезу і співставлення виділено явища кар’єри у взаємозв’язку самопроєктування та управління нею на індивідуальному та організаційному рівнях, що стимулює позитивне особисте середовище взаємодії, сприяє активній поведінці у застосуванні позитивних ресурсів особистості. Категоріальним та структурно-функціональним методами виділено одиниці аналізу мотиваційних структур у вияві конфліктогенів-напруг особистісно-конструктивного і комунікативного характеру. Методи систематизації та узагальнення; метод моделювання.

Результати дослідження. Визначено конгруентність благополуччя та особистісного самоконструювання персоналу організації у контексті мотивації до більш якісної та ефективної організаційної діяльності з одного боку та рух у напрямку власного благополуччя з іншого. Детально розглянуто практичні можливості мотивації самопідкріплення, саморегуляції, самоефективності, а також ефективність застосування комплексної теорії мотивації. Ключовою проблемою мотивації в процесі особистісного самоконструювання персоналу визначено взаємозалежні сформовані ціннісні орієнтації стосовно професії і бачення особистісного смислу діяльності, що відповідає глибинним особистісним смислам.

Висновки. Доведено специфічний епістемологічний контекст соціального конструкціонізму у мотиваційній парадигмі особистісного самоконструювання персоналу, в основі якого цілісність, контекстність та превентивність. Модель позитивної психології PERMA є важливим інструментом стосовно концептів мотивації самоконструювання персоналу. Локальні структуроутворюючі характеристики особистісного самоконструювання персоналу організацій у мотиваційному вимірі становлять поведінкові можливості працівників, реалізовані у визнанні досягнень, позитивному зворотному зв’язку, який ініціює суб’єкт самоконструювання.

Шкала «Умотивованість»: емпірична характеристика феномену і презентація методики

Олена Штепа — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження полягає у встановленні емпіричних дескрипторів стану умотивованості.

Методи. Дослідження реалізовано за моделлю Нельсона, яка передбачає змогу визначення сутності проблеми за наявних умов. В емпіричному дослідженні було застосовано такі методики, як опитувальник структури мотивації, шкала екзистенційної здійсненності Ленге і Орглера, опитувальник мотиваційних цінностей Шварца, методика Психологічний капітал Лутанса, опитувальник психологічного благополуччя Ріфф, опитувальник життєвих завдань особистості (лабораторія соціальної психології особистості проф. Титаренко), опитувальник резервної мотивації Штепа, опитувальник психологічної ресурсності Штепа, методика осмисленості життя (адаптаційна версія опитувальника Крамбо і Махоліка), опитувальник життєстійкості Мадді. Застосовано такі методи математико- статистичного аналізу: багатофакторнй, кластерний, кореляційний, порівняльний, класифікаційний аналіз.

Результати дослідження полягають у з’ясуванні розуміння співвідношення власних сил і труднощів, виконання завдання докладанням саме власних зусиль, зацікавленість процесом виконання завдання, бажання виконувати завдання, натхненність власним досвідом успіху, уміння робити аналітичні висновки з власного досвіду невдач, опірність до стресів під час виконання завдання, ініціативність у постановці завдання, прагнення отримувати і надавати інформативний зворотній зв’язок під час виконання і завершення завдання, готовність набувати нових знань і умінь для виконання завдання, чуття покликання за постановки та виконання завдання. Cronbach alpha для тверджень шкали Умотивованість є у межах 0,91– 0,92. Значення інтеркореляцій показників умотивованості становить 0,30–0,78 (p < ,001). Класифікаційний аналіз показав, що низький, середній, високий рівні умотивованості коректно визначено на 90%, 100%, 100% відповідно. Структура умотивованості є двофакторною, кумулятивно-багатофакторний аналіз пояснив 59% дисперсії даних у групі. Вищий рівень умотивованості характеризується її процесуальними, динамічними показниками. Метод k-середніх показав коректність виокремлення двох типів умотивованості – низький і високий; тип умотивованості визначається її динамічними показниками.

Висновки: умотивованість нами схарактеризовано як динамічний мотиваційний стан екзистенційного дискурсу, що актуалізується відносно певної життєвої задачі, виявляється у здатності особистості співвіднести в діалогічній взаємодії власні ресурси з викликами життєвих умов і проживається нею, як натхнення.

Емпіричне дослідження професійної творчості керівника закладу освіти

Олександр Набочук — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Метою статті є розкриття поняття «професійної творчості» та «творчості у процесі професійної діяльності» на теоретичному рівні; організація експериментального дослідження та аналіз його результатів; опис процесів, що спричиняють творче переосмислення стереотипів – смислотворення – та зміни всього життєвого процесу – життєтворення; висвітлення результатів емпіричних досліджень професійної творчості керівника закладу освіти.

Результати дослідження. Доведено, якщо у професійній діяльності відсутнім є особистісний смисл, заради якого здійснюватиметься професійна діяльність, і вираженою буде лише предметна спрямованість цієї діяльності, то така діяльність не набуде форм творчої діяльності, вона не відображуватиме власне духовний пошук і значущу для людини роботу над собою. Внутрішні предметні детермінанти, об’єктна спрямованість професійної діяльності дозволяє керівникові знаходити власне свій особистісний сенс, і тільки тоді, коли керівник чітко усвідомлюватиме, заради чого він буде здійснювати творчу діяльність, визначеними стануть її цілі і цінності. Тільки у випадку, коли процес професійної творчості набуватиме для керівника особистісно значущого сенсу, цю діяльність можна розглядати в творчому аспекті, в парадигмі набуття керівником особистісних сенсів і становлення своєї творчої індивідуальності. Отже, професійна творчість керівника визначається як усвідомлений, цілеспрямований, активний процес унікальної у своєму роді діяльності, спрямованої на пошук нового за задумом, самостійного, інноваційного й оригінального способу управління діяльністю підлеглих з метою високоефективного творчого розв’язання управлінських завдань, проблем та задач.

Висновки. Доведено, що результатами професійної творчості є: нове розуміння предмету діяльності – створення нових ідей, програм, концепцій, проєктів, парадигм, зорієнтованих на отримання принципово нових результатів, які дозволяють залучити до творчої співпраці значно ширше суспільне співтовариство; виникнення нових способів здійснення професійної діяльності, невідомих до цього часу технологій, алгоритмів діяльності тощо. Професійна творчість керівника супроводжується постійним особистісним розвитком – потребою в нових, оригінальних, нестандартних та унікальних ідеях.

Психологічні функції соціокультурної компетентності

Наталія Михальчук, Ірина Коваль — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – показати психологічні функції соціокультурної компетентності; представити культурний контекст, який впливає на розвиток соціокультурної компетентності студентів.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Експериментальним методом є метод організації емпіричного дослідження.

Результати дослідження. Запропоновано соціокультурний підхід у процесі навчання студентів у вищій школі. Доведено, що основною функцією соціокультурної компетентності є культурологічна, за допомогою якої постає можливим актуалізувати знання, вміння і навички студентів на рівні носія іноземної мови. Засобом формування соціокультурної компетентності постає використання викладачем культурно-історичних тем, причому рідна культура зовсім не нівелюється та не ігнорується, а відбувається одночасне вивчення культурних особливостей рідного народу та народу, мова якого вивчається. Доведено, що соціокультурна компетентність студента факультету іноземної філології сприятиме набуттю ним міждисциплінарної інтегрованої філологічної освіти з метою збагачення білінгвальної компетентності. Це, в свою чергу, фасилітуватиме виконання студентом ролі суб’єкта діалогу культур та культурного посередника в процесі міжкультурного спілкування.

Висновки. Показано, що з позицій соціокультурного підходу соціокультурна компетентність розуміється як функціонально зумовлена комунікативна взаємодія людей, що постають носіями різних культурних спільнот та відносяться до різних геополітичних, континентальних, релігійних, регіональних, національних та етнічних груп, а також окремих соціальних субкультур. Партнери по спілкуванню, зазвичай, вирізняються один від одного ціннісно-орієнтаційним світосприйняттям, стилем життя, моделями мовленнєвого та немовленнєвого спілкування. Для здійснення продуктивного міжкультурного спілкування студент має бути медіатором культур, під яким ми розуміємо особистість із високим рівнем соціокультурної компетентності, яка є обізнаною в особливостях різних культур та відмінностях їхньої взаємодії. Міжкультурна компетентність дозволяє особистості студента вийти за межі своєї рідної культури та отримати якості медіатора культур, не втрачаючи при цьому культурної ідентичності.

Задачі з вимогою «довести» як тренінг творчого математичного мислення

Лідія Мойсеєнко, Любов Шегда — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

За результатами аналізу досліджень творчого математичного мислення констатовано, що пошуковий математичний процес – це процес постановки та розв’язання математичної задачі. З’ясовано, що запитання активізують мисленнєві дії і тих, хто їх ставить, і тих, хто на них відповідає. Підкреслено, що процес розв’язання творчої задачі визначається продуктивністю функціонування алгоритмічних та евристичних прийомів, які можна і потрібно формувати. Вони повинні сприяти продукуванню різноманітних ідей, їх якісному обстеженню і селекціонуванню.

Мета дослідження: проаналізувати потенційні можливості досвіду розв’язування задач із вимогою «довести» з активним застосуванням причинно-наслідкових запитань для активізації творчого математичного мислення. Для цього було використано метод аналізу пошукових дій студентів упродовж розв’язування творчих математичних задач.

Результати дослідження. Встановлено, що застосування широкого спектру запитань у процесі розв’язування творчих математичних задач на доведення активізує мисленнєві складові: розуміння задачі, прогнозування ідей розв’язування, апробація мисленнєвих результатів, які стають більш взаємодоповнювальними. З’ясовано, що спеціальні запитання забезпечували актуалізацію наявних знань, досвіду та навичок, потік асоціацій, фантазії, що сприяє поглибленню розуміння смислу математичної задачі. Констатовано, що прогнозувальні мисленнєві дії, які під впливом спеціальних запитань породжують якісну провідну ідею розв’язування задачі, сприяють наповненню її змістом через активне мисленнєве видозмінення структурних елементів, виникнення мисленнєвих новоутворень. Доведено можливість формування навиків критичного ставлення до різного роду мисленнєвих знахідок за допомогою їх апробації спеціальними запитаннями. Це стає основою побудови чіткого логічного ланцюга міркувань від того, що дано, до того, що необхідно довести у задачах на доведення.

Висновки. Розв’язування математичних задач на доведення з активним застосуванням причинно-наслідкових запитань активізує творче математичне мислення.

Динаміка ефективності надання мультидисциплінарної реабілітаційної допомоги потерпілим із ушкодженнями хребта

Юрій Лукашенко — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Ступінь ураження хребта є нині загрозою для здоров’я і стану оптимального функціонування організму людини в постравматичний період. Урахування особливостей механізму психогенних розладів в умовах повномасштабного російського вторгнення сприяє готовності фахівця до стресу й конфліктних ситуацій у реабілітаційний період роботи з потерпілими.

Метою статті є обґрунтування динаміки ефективності надання мультидисциплінарної реабілітаційної допомоги потерпілим із ушкодженнями хребта. Психокорекція має містити перелік тренувальних вправ, орієнтованих на розвиток самопізнання, підвищення психологічної культури, вдосконалення рефлексивних характеристик особистості, самоактуалізацію та передбачатиме оволодіння навичками довільної психофізичної саморегуляції стану.

Методи дослідження. Серед психодіагностичних методик використано такі: опитувальник «Зміна якості життя у зв’язку із захворюванням », методику визначення інтенсивності больового синдрому за візуально-аналоговою шкалою болю (ВАШ) та Міннесо́тський багатопро́фільний особи́стісний опи́тувальник (ММРІ-2) для оцінки психологічного статусу особистості. Характеристику рухової діяльності визначали згідно показників динаміки індексу ходи Хаузера, який визначає мобільність потерпілого та його здатність до вільного пересування і потребу в допоміжних підтримуючих засобах.

Результати дослідження. У досліджуваних із ушкодженням хребта під час госпіталізації та психокорекції в динаміці покращилися зміни щодо стану ходи за індексом Хаузера (сили м’язів) від 3,18±0,13 бала в середньому по групі до 4,9±0,63 після травми. Це свідчить про те, що через 10-12 міс. лікування усі досліджувані пересувалися без допомоги інших супровідних, деякі з яких – цілком самостійно, в межах та за межами житла щодо подолання порогів і невисоких бордюрів. Покращилася рухова активність і хода; спостерігалося помітне зниження інтенсивності болю, прояви тривоги та депресії.

Психологія адаптивних і дезадаптивних взаємостосунків батьків та дітей старшого шкільного віку

Лариса Ляшенко — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Мета статті: вивчити поняття «адаптивні взаємостосунки батьків та дітей старшого шкільного віку»; описати Гуманістичну Концепцію адаптивних взаємостосунків між дитиною та батьками; представити Психоаналітичну Модель сімейної адаптивної освіти, Транзакційну та Біхевіористську Моделі адаптивної освіти особистості; описати результати пілотного експерименту з метою пояснити реалізацію старшокласниками ознак агресивності в деструктивній дезадаптивній поведінці.

Результати дослідження. Нами доведено, що соціально-економічний фактор життєдіяльності сім’ї (якість життя, статус, житлові умови, грошові доходи, соціальний статус, рівень освіти батьків) не надає прямого впливу на прояви агресивності у дітей, однак неблагополучне життя старшокласників може мотивувати агресію батьків щодо дітей, викликаючи у них дзеркальну відповідь.

Висновки. Доведено, що у типології сучасної сім’ї як основні фактори, пов’язані з проявами деструктивної агресивності у дітей, постають впливи соціально-неблагополучного мікросередовища сім’ї, що визначають її прояви, і профілі батьківського ставлення в її парадигмі. Вплив соціально-економічних особливостей сім’ї, її структури, складу та чисельності, проблем, пов’язаних зі станом здоров’я її членів, культури їх спілкування, має неабияке значення у проявах ненормативної агресивності у дітей. Показано, що більшою мірою ці прояви опосередковані суто психологічними параметрами життєдіяльності сім’ї, профілем батьківського ставлення до дітей старшого шкільного віку.

Функції фасилітативної взаємодії як предиктор розвитку м’яких навичок учнів

Наталія Хупавцева, Руслан Сімко — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Метою нашого дослідження є показати зміст фасилітативної взаємодії; представити функції фасилітативної взаємодії; описати авторські експериментальні дослідження, проведені в закладах середньої освіти України, і описати функції фасилітативної взаємодії як предиктора розвитку м’яких навичок учнів.

Результати дослідження. Виходячи з результатів емпіричного дослідження, до основних функцій фасилітації відносимо такі: функцію стимулювання; функцію актуалізації; функцію формування суверенності особистості школяра; функцію управління освітнім процесом; функцію інтерактивної взаємодії; функцію створення творчого освітнього середовища.

Висновки. Емпірично доведено, що функції фасилітативної взаємодії в педагогічному процесі сучасних закладів середньої освіти є реальними предикторами розвитку в учнів м’яких навичок, таких як: навчальні досягнення, Я-концепція, ставлення до школи, креативність, конформність, допитливість, тривожність, локус контроль, співпраця, визнання цінності, прийняття, довіра, можливість створювати середовище, здатність брати участь у творчих видах діяльності, експресивність, природність, емпатійне слухання, здатність створювати вільну атмосферу, самоініціатива, особистісне зростання. Також нами запропоновано три групи м’яких навичок для актуалізації емоційного компоненту навчання, які ми назвали фасилітативними м’якими навичками: емпатія, повага, щирість.

Психосемантика видів бойового стресу учасників бойових дій

Євген Харченко, Ліана Онуфрієва — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Метою статті є ознайомлення з психосемантикою видів військового стресу учасників бойових дій: мається на увазі хронічний постійний (або тривалий) стрес та гострий ситуативний стрес учасників бойових дій з посттравматичним стресовим розладом.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Експериментальним методом є метод організації емпіричного дослідження.
Результати дослідження. Доведено, що у комбатантів діагностувалася високою мірою виражена варіативність виникнення та розвитку хворобливого емоційного стану. На її першій стадії відбувалося накопичення емоційної напруги, яка в силу взаємодії певних особистісних особливостей і ситуативних впливів не знаходила належного адекватного відреагування з боку військовослужбовця. Показано, що розлади психічної діяльності військовослужбовця великою мірою пов’язані з переживаннями, що травмують психіку військового і, яке зумовлене бойовими передумовами, однак ступінь останніх великою мірою залежить від сукупності реакції на чинник переживань всього підрозділу. Доведено, що колективна співпраця здійснює неабиякий вплив на дисципліну і організованість військових підрозділів.
Висновки. Посттравматичні стресові розлади виникають у комбатантів як відстрочена чи достатньою мірою лонгітюдна реакція на психотравмувальну стресову подію або ситуацію виключно загрозливого чи смертельного характеру (бойові дії, спостереження за насильницькою смертю інших, роль жертви катувань, перебування у полоні та ін.). Доведено, що за своєю суттю посттравматичний стресовий розлад є так званою відповідною реакцією психіки військовослужбовця на досить таки потужні емоційні подразники, стресової ситуації, які відбуваються.

Психологія становлення адаптивних взаємостосунків батьків та дітей старшого шкільного віку з інтелектуальними розладами в українському суспільстві в умовах військових дій

Наталія Харченко — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Мета статті: дослідити психологічні характеристики взаємостосунків батьків та дітей в сім’ї за умови, якщо дитина має певні інтелектуальні розлади.

Результати дослідження. Показано, що такі особистісні особливості як агресія, інфантилізм, сором’язливість (як результат дезадаптивних сімейних взаємовідносин дитини з близькими людьми), на нашу думку, можна віднести до трьох рівнів дитячо-батьківських взаємостосунків: I рівень – відносини батьків із дитиною характеризуються як пасивно- відгороджувальний, діти перебувають у стані прихованого конфлікту, спостерігається відсутність можливості встановлення емоційної близькості; II рівень – у сім’ї спостерігається атмосфера емоційної неприйнятності. Діти переймають цей стиль поведінки і діяльності та ставляться до батьків «дзеркально» – активно-відгороджувальний стиль. Старшокласники впевнені, що їхні прохання та бажання не будуть задоволені ні матір’ю, ні батьком. На звинувачення діти, зазвичай, відповідають агресією, в більшості ситуацій не вміють стримувати емоційних реакцій, у поведінці переважає збудливість, конфліктність, агресивність. III рівень – характеристики сім’ї співпадають із другим рівнем, але ці старшокласники відзначаються слабкою нервовою системою, в результаті чого у них виникають фізіологічні порушення, такі як тик, енурез, заїкуватість. Зазвичай, така дитина є покірною, але не є виключеними спалахи агресії щодо батьків та однолітків.

Висновки. Показано, що крайнім варіантом порушень адаптивних сімейних взаємостосунків є «материнська депривація». Цей стан характеризується важким психологічним дискомфортом дитини, виникає в умовах постійної відсутності матері або різкого неприйняття її точки зору. Як в теоретичних, так і в експериментальних дослідженнях, присвячених впливові сімейної ситуації з формування тенденцій поведінки й особистісних рис школярів старшого шкільного віку, у дітей з віком відзначається величезна роль матері. Доведено, що за відсутності матері, чи ситуації, коли дитина бачила матір вкрай рідко, старшокласник відчуває емоційний дискомфорт, частіше плаче, проявляє упертість, агресивність і конфліктність

Теоретичні основи формування образу світу майбутнього перекладача

Ернест Івашкевич — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження – розкрити теоретичні основи формування образу світу майбутнього перекладача; описати наукові підходи щодо дослідження образу світу особистості майбутнього перекладача; показати психологічне розуміння образу світу його особистості, пов’язаного з поняттями розвитку, діяльності та особистісного зростання; оцінити сформованість мотиваційної сфери здобувачів вищої освіти у парадигмі образу світу особистості майбутнього перекладача.

Результати дослідження. Доведено, що такі мотиви, як «бажання працювати з іноземцями або за кордоном без перекладача», «покращити своє матеріальне становище завдяки знанню іноземної мови» продиктовані, передусім, соціальними змінами в нашому житті, підвищенням авторитету іноземної мови серед інших дисциплін завдяки розширенню міжнародних зв’язків. Здобувачі вищої освіти з хорошою мовною підготовкою оцінюють вище утилітарні мотиви. Вищий рівень знань з іноземної мови дає їм більшу впевненість у цих цілях. Усі ці мотиви формуються завдяки становленню образу світу особистості майбутнього перекладача.

Висновки. Аналіз мотиваційної сфери здобувачів вищої освіти експериментальних та контрольних груп дозволив зробити висновок про те, що мотиви вивчення іноземної мови є досить різноманітними, проте всі вони високо оцінюються студентами. Здобувачі вищої освіти з достатньою мірою розвиненим образом світу особистості майбутнього перекладача мають прагнення та надії отримати нові та потрібні для їхньої професійної діяльності знання. Однак, вони ще не можуть повною мірою оцінити свої можливості, не маючи достатнього рівня знань та умінь здійснення перекладацької діяльності на фаховому рівні.

Співвідношення визначень загального та соціального інтелекту в емпіричному дослідженні педагогів закладів дошкільної освіти

Едуард Івашкевич, Олександр Гудима — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Мета статті: проаналізувати феноменологічний науковий підхід для характеристики загального інтелекту особистості; окреслити структуру інтелекту як базової загальної категорії, описати проблеми його походження з огляду на базову сутність включати в одне поняття «вічні», «планетарні» проблеми; описати вимірювальний (або тестологічний) науковий підхід для характеристики загального інтелекту людини; запропонувати характеристики теорії асоційованих систем; вивчити проблему загального та соціального інтелекту, проаналізувати співвідношення цих визначень на думку педагогів дошкільних закладів освіти.

Результати дослідження. Доведено, що когнітивний напрямок щодо дослідження соціального пізнання значно збагатив психологію сутності та змісту соціального інтелекту, яка раніше розвивалася в психометричній традиції, а завдяки когнітивній психології фасилітувало актуалізацію понять соціальної репрезентації. Показано, що аналіз існуючих моделей репрезентацій соціального знання свідчить про те, що найбільшу увагу в історії когнітивної психології було приділено саме абстрактним репрезентаціям, а існуючі ментальні моделі (які стосуються як словесних, так і образних форматів презентації інформації) не піддавались систематичній перевірці. Крім того, функціонування зазначених моделей, як правило, відіграє провідну роль у такій галузі соціального пізнання як актуалізація процесів соціальної категоризації і стереотипного мислення, в галузі сприйняття психологічних рис, формування першого враження, розуміння суб’єктів міжособистісної взаємодії тощо. Така ситуація, разом з цим, задає перспективи проведення подальших емпіричних досліджень щодо становлення соціального інтелекту.

Висновки. Показано, що інтеле́кт (від лат. intellectus – відчуття, сприйняття, розуміння, поняття, розум) – якість психіки, що покладена в основу здатності адаптуватися до нових ситуацій, здатності до навчання на основі набутого особистісно значущого досвіду, розуміння і застосування як конкретних, так й абстрактних концепцій до використання своїх знань з метою здійснення впливів на навколишнє середовище та управління ним. Інтелект визначається як загальна здатність особистості до пізнання і розв’язання проблем, задач та завдань, яка об’єднує всі пізнавальні процеси, когніції людини: відчуття, сприйняття, пам’ять, уявлення, уяву і мислення.

Пілотне дослідження адаптивних та дезадаптивних взаємостосунків батьків та дітей старшого шкільного віку

Еліна Главінська — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Мета статті: показати адаптивні сімейні стосунки, на які має неабиякий вплив актуалізація статево-рольової ідентифікації; представити негативний сімейний досвід матері, який також впливає на дезадаптивні сімейні стосунки з дітьми; надати специфіку конфліктним стосункам у неповних сім’ях, показати, чим ці конфлікти значною мірою відрізняються від навіть на перший погляд схожих конфліктів у повних сім’ях; описати результати пілотного дослідження адаптивних і дезадаптивних стосунків між батьками та дітьми старшого віку.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у статті завдань було використано такі теоретичні методи дослідження: категоріальний метод, структурно-функціональний метод, методи аналізу, систематизації, моделювання, узагальнення. Емпіричним методом було пілотне дослідження.
Результати дослідження. Доведено, що дезадаптивні сімейні взаємостосунки в психологічній літературі розглядаються, зокрема, в плані аналізу конфліктів дітей із дорослими. При цьому на першому плані постають конфлікти старшокласників із вчителями як зі значущими дорослими. Тобто, дезадаптивні сімейні взаємостосунки виникають у результаті непорозумінь старшокласників у шкільній взаємодії (в результаті неуспішності, непорозумінь із вчителями на ґрунті різних питань і проблем). При цьому дезадаптивні сімейні взаємостосунки аналізуються лише фрагментарно. Старшокласники завжди виявляють потребу бути повноцінними учасником взаємодії, а не простим свідком певних подій. Учні в старшому шкільному віці заявляють, що вони зайняті певними важливими справами, виконують самостійні вчинки, прагнуть висловлювати своє ставлення до подій, проте їхні батьки не завжди цілковито уявляють собі, наскільки адекватними або правильними є вчинки їхніх дітей.
Висновки. Ми виокремили потреби особистості старшокласників, характерні цьому віковому періодові, які ампліфікують адаптивні сімейні взаємостосунки, а саме: потреба самостійно виконувати різні види діяльності, отримувати від них задоволення; потреба експлікувати надзвичайно важливе значення своєї особистості по відношенню до інших; потреба у самовираженні, самопрезентації, яка актуалізує у старшокласників неабиякий інтерес і самоповагу, прагнення обґрунтувати свою думку, і щоб її почули, прагнення захиститися від агресії зі сторони інших, проте не просто мовчки погоджуватися із ситуацією, яка складається, а мати змогу заперечити, не погодитися, не прийняти її, тощо, а також не керуватися нею в подальших видах діяльності; потреба в мультикультурному, гармонійному спілкуванні з дорослими.

Конструкт «цінність здоров’я» як предиктор постгоспітального комплаєнсу в осіб, постраждалих від ТІА

Нікіта Бондаренко — чт, 25 кві 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена специфіці надання клініко-психологічної допомоги особам, які після короткострокової госпіталізації (5-7 діб) були виписані з лікарні з діагнозом «транзиторна ішемічна атака» (ТІА).
Мета дослідження – з’ясування ієрархії ціннісних смислів у системі цінностей пацієнтів, які перенесли ТІА, а також дослідження того, як саме ці цінності впливають на їхнє ставлення до піклування про власне здоров’я та, що ще важливіше, на прихильність до післягоспітального режиму амбулаторного самодогляду.
Методи та методики дослідження: виходячи з головного завдання дослідження, був застосований такий діагностичний інструментарій: тест Міні-мульт в адаптації В.П. Зайцева; метод портретних виборів Л. Сонді (МПВ); опитувальник «Ставлення до здоровʼя» (автор Р. Березовська); анкета здоров’я пацієнта (Patient Health Questionnaire - PHQ- 9); методика діагностики рівня суб’єктивного контролю Дж. Ротера (адаптація Бажина Є.Ф., Голинкін С.А., Еткінда О.М.); опитувальник оцінки якості життя (SF-36); універсальний опитувальник кількісної оцінки прихильності до лікування (КОП-25) Н.А. Ніколаєва та Ю.П. Скирденко.
Результати та обговорення. Дослідженням встановлено, що провідною термінальною цінністю у пацієнтів, що перенесли ТІА, виступає здоров’я, на другому місці – щасливе сімейне життя, на третьому – незалежність. Разом з цим на основі регресійного аналізу обґрунтовано припущення про переважну бажаність для пацієнтів таких форм і способів лікування, які мінімізують докладання власних зусиль з метою подолання хвороби.
Висновки. Результати свідчать, що існують яскраво виражені тенденції, за допомогою яких можна зорієнтуватися в ймовірній післягоспітальній поведінці пацієнта у ставленні до свого власного здоров’я, що по-новому ставить питання про визначення не стільки типових, скільки саме індивідуальних способів психологічного підходу до особистості пацієнта, що й відповідає перспективам розвитку персоналізованої медицини.

Самоцінність особистості як ресурсний процес і стан

Олена Штепа — чт, 30 лис 2023 00:00:00 +0200

Мета дослідження – охарактеризувати емпіричним способом ресурсний контент чуття самоцінності особистості.

Методи. Дослідження реалізовано за моделлю Байєра, що передбачає перетворення проблеми у такий вигляд, у якому вона матиме розв’язання, та уможливлює практичне застосування результатів. В емпіричному дослідженні було застосовано десять психологічних опитувальників, що дали змогу емпірично визначити такі види психологічних ресурсів людини: персональні ресурси, інтерпретаційні психологічні ресурси, екзистенціальні ресурси, ресурси-«сили характеру», мотиваційні ресурси, ресурси психологічного виживання, ресурси толерантності до невизначеності, ресурси взаємин, когерентність. Чуття самоцінності емпірично було визначено за шкалою «самоцінність» методики The Existence Scale А. Ленгле. Застосованo методи математико- статистичного аналізу: аналіз предикторів і аналіз «причин та ефектів» для характеристики самоцінності як процесу, багатофакторний і кластерний аналіз – як стану.

Результати дослідження. За даними аналізу предикторів тренди самоцінності задають два ресурси – психологічний ресурс «відповідальність» і екзистенціальний ресурс «віра»; за результатами аналізу «причин та ефектів», самоцінність є ефектом двох ресурсів – психологічного ресурсу «відповідальність» і екзистенціального ресурсу «віра»; структурна ресурсна модель самоцінності є трифакторною: фактор 1 – ресурси-«сили характеру», «прагнення причетності спільної справи» і «чуйність»; фактор 2 – інтерпретаційні психологічні ресурси «прагнення мудрості»; фактор 3 – екзистенційний ресурс «віра»; за результатами кластерного аналізу, чуття самоцінності та екзистенціального ресурсу віри входять до одного кластеру.

Висновки. Результати дослідження дають змогу обґрунтувати самоцінність як екзистенційну даність особистості, що виявляється у здатності бути вільною і здійснювати вибір згідно з власними цінностями та переконаннями. Феномен самоцінності доцільніше характеризувати не через значущість у досяганні особою чеснот, а через пояснення нею самій собі підстав для прогнозу власної гармонійності. Ресурсний контент самоцінності дає змогу схарактеризувати її як процес самопізнання та переінтерпретації смислу подій, що уможливлює неповторення рішень, визнаних за помилкові, і стан вільного вибору у прийнятті рішень.

Професійна діяльність керівника освітньої установи як сфера становлення його професійної творчості

Олександр Набочук — чт, 30 лис 2023 00:00:00 +0200

Мета статті – висвітлити особливості професійної діяльності керівника освітньої установи у сфері становлення його професійної творчості.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення.
Результати дослідження. Вважаємо, що професійна творчість керівника є процесом здійснення творчої діяльності, тому що саме професійна творчість спрямована на розв’язання завдань, для яких є характерною відсутність у такій предметній сфері способу розв’язання, або відсутність такого способу у даного суб’єкта управління. Останнє може пояснюватися відсутністю предметно-специфічних знань, необхідних фахівцеві для розв’язання цієї задачі. В процесі реалізації професійної творчості керівник усвідомлює нові для нього знання в якості деякої орієнтовної основи для подальшої розробки способу розв’язання управлінських та професійних задач і завдань. У професійній творчості спочатку керівник знаходиться в деякій невизначеності: немає чітко сформованої можливості для розробки нових предметів виконання професійної діяльності і на їх основі – винайдення способу розв’язання завдання. Такого роду невизначеність зумовлена відсутністю будь-яких інших знань, які чітко детермінуватимуть зазначену розробку.
Висновки. Доведено, що практика творчої професійної діяльності керівника, її відображення в теоретичних дослідженнях дозволяє зробити висновок, що професійна творчість є специфічною діяльністю, яка характеризується за професійним спрямуванням з метою пошуку нових, нестандартних, оригінальних та унікальних раціональних рішень, що фасилітує нове розв’язання особистістю творчих проблемних завдань або задач у професійній діяльності та втілення їх у практику.

Комунікативна толерантність як психологічний феномен

Наталія Михальчук, Ліана Онуфрієва — чт, 30 лис 2023 00:00:00 +0200

Мета статті – виділити елементи комунікативної толерантності, підкреслити актуальність означеної проблеми, презентувати комунікативну толерантність як психологічний феномен, який особливою мірою цікавить психолінгвістику та соціолінгвістику.

Результати дослідження. Доведено, що комунікативне толерантне мовлення за своєю формою є засобом спілкування. Воно безпосередньо пов’язане з психічними особливостями та станами особистості (як вияв різноманітних почуттів: настрою, емоцій, ейфорії, тривоги, фрустрації тощо; як прояв уваги людини: зосередженість, неуважність; як прояв волі, рішучості, розгубленості, зібраності; як прояв мислення: сумніви, упевненість; як прояв уяви: мрії, творчі думки).

Висновки. У змісті дослідження було підтверджено, що мовленнєва поведінка особистості зумовлена соціальними чинниками: культурою, національними особливостями, етикою, освітою, міжособистісним спілкуванням, які в процесі інтеріоризації стають внутрішніми компонентами психічних структур. При цьому зовнішні прояви психофізіологічних процесів комунікативної толерантності в мовленнєвій поведінці людини експлікуються фонетичною стороною мовлення (у вигляді вібрації голосу людини, тембрової модуляції, підвищення темпу, швидкості мовленнєвих реакцій).

Вікові відмінності якостей та властивостей особистості щодо готовності українських зимівників до життєдіяльності в умовах Антарктики

Олена Мірошниченко — чт, 30 лис 2023 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано вікові відмінності якостей та властивостей особистості у проявах показників психологічної готовності зимівників до екстремальних умов життєдіяльності на українській антарктичній станції «Академік Вернадський». Зимівля українських полярників, які проводять наукові дослідження на узбережжі Антарктиди, пов’язана з тривалим перебуванням на обмеженій території в складних кліматичних умовах, що може призвести до сильних емоційних і фізичних навантажень. Доведено, що в таких екстремальних умовах роботи важливими чинниками є стресостійкість, адаптивність, психологічна готовність до життєдіяльності, яка обумовлена наявністю відповідних якостей і властивостей особистості.

Мета статті: представити теоретичні основи та практичні результати досліджень вікових відмінностей якостей і властивостей особистості щодо психологічної готовності українських зимівників до життєдіяльності в умовах Антарктики на прикладі 10-ти експедицій до Української антарктичної станції «Академік Вернадський».

Методи. Використано комплекс методів психологічних досліджень якостей і властивостей особистості зимівників різних вікових груп. В експерименті взяв участь 71 зимівник – це учасники Українських антарктичних експедицій упродовж року в період з 2011 по 2021 роки.

Результати дослідження. Виділено три вікові групи зимівників – зрілого, середнього та молодого віку. З’ясовано компоненти професіограми зимівника. В результаті анкетування визначено якості та властивості особистості, що сприяють або заважають виконанню професійної діяльності зимівників. Надано результати емпіричних досліджень щодо наявності якостей і властивостей особистості у зимівників різних вікових груп, що визначені як такі, що забезпечують ефективність виконання професійної діяльності під час зимівлі.

Висновки. Доведено, що згідно визначеної професіограми зимівника найбільшу кількість позитивних якостей і властивостей особистості демонструють представники зрілого віку – зимівники віком 46-64 років. Рекомендовано при формуванні команд включати зимівників означеного віку до складу Українських антарктичних експедицій у достатній кількості (не менш, ніж 30% від загального складу членів експедиції), що забезпечить належний рівень психологічної стабільності колективу.

Психоаналітичний аналіз посттравматичних стресових розладів

Євген Харченко, Денис Куриця — чт, 30 лис 2023 00:00:00 +0200

Мета статті – здійснити психоаналітичний аналіз посттравматичних стресових розладів; розглянути такий тип ПТСР, як військово-травматичний стрес; описати умови, які викликають військово-травматичний стрес.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Метод організації емпіричного дослідження був використаний у якості експериментального методу. Також було використано метод Позитивної Психотерапії.

Результати дослідження. Доведено, що до основних симптомів синдрому ПТСР в учасників бойових дій у результаті сучасної війни росії з Україною відносяться: патологічні спогади (нав’язливі повернення до ситуації війни); порушення сну; нездатність пригадати або амнезія відносно деяких подій (уникнення всього того, що нагадує про бойові події); надмірна збудливість (неадекватна надмірна здатність до мобілізації); гіперчутливість (підвищена пильність щодо виникнення екстремальних чинників).

Висновки. Вважаємо різновидом ПТСР військово-травматичний стрес. На нашу думку, він виникає у безпосередніх учасників бойових дій. Виникненню військово-травматичного стресу сприяють певні умови, а саме: різка зміна умов мирного цивільного життя на бойові умови, до яких необхідно швидко пристосовуватися. В таких умовах людина постійно перебуває у небезпеці, є свідком руйнувань, пожеж, смертей (як знайомих, так і незнайомих людей); різка зміна ситуації бойових дій на мирне життя. До цієї ситуації учаснику бойових дій необхідно адаптуватися знову і знову. Дезадаптаційні процеси, що виникають саме в цей період, вирізняються своєю тривалістю та мають назву власне ПТСР. Повертаючись до звичайного мирного життя внаслідок закінчення бойових дій або внаслідок демобілізації, людина часто залишається адаптованою до ситуації бойових дій.

Перекладацька діяльність як складова комунікативної мотивації

Ернест Івашкевич — чт, 30 лис 2023 00:00:00 +0200

Мета дослідження – дослідити, що перекладацька діяльність є базовою складовою комунікативної мотивації.

Результати дослідження. Доведено, що перекладацька діяльність характеризується плануванням. Оскільки переклад може здійснюватися у досить різноманітних умовах (умови сприйняття тексту повідомлення – слухове/зорове, одноразове/багаторазове; умови запам’ятовування – значне-незначне навантаження на пам’ять; умови розподілу в часі основних перекладацьких операцій – синхронність/послідовність; умови оформлення перекладу – усний/письмовий, одноразовий/багаторазовий переклади; умови переключення особистості з однієї мови на іншу – обмежене-необмежене перекладацьким часом), то перекладач, виходячи з цього, визначає дії, за допомогою яких, на його думку, оптимально швидко будуть досягнуті проміжні та кінцеві цілі перекладацької діяльності.

Висновки. Переклад характеризується цілеспрямованістю, оскільки всі дії перекладача та учасників комунікації спрямовані на досягнення певної визначеної мети, і, нарешті, структурністю, тому що перекладацька діяльність існує в діях і операціях (сприйняття вихідного тексту, запам’ятовування, перехід від однієї мови до іншої, оформлення перекладу, синхронізація перекладацьких операцій і так далі). Перекладацька діяльність характеризується певною евристичністю, тому що переклад не може бути завченим, алгоритмізованим, він може здійснюватися залежно від ситуації, мотивів та цілей висловлювання тощо. Отже, у перекладацькій діяльності базовим компонентом є комунікативна мотивація. Саме мотивація є тим механізмом усної перекладацької діяльності, який фасилітує інші механізми, що безпосередньо реалізують саму перекладацьку діяльність.

Абнотивність як характеристика соціального інтелекту вчителя

Едуард Івашкевич, Ірина Рудзевич — чт, 30 лис 2023 00:00:00 +0200

Мета статті – визначити абнотивність як характеристику соціального інтелекту вчителя, показати основні характеристики абнотивності.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Також у нашому дослідженні використано емпіричні методи, такі як констатувальне дослідження та формувальний експеримент. Для діагностики рівня розвитку соціального інтелекту нами застосовувалась «Методика дослідження соціального інтелекту» Дж. Гілфорда та М. О’Саллівена, адаптована О.С. Михайловою (2021).

Результати дослідження. Показано, що у парадигмі процесуально- діяльнісного підходу ми розуміємо соціальний інтелект як практичне мислення особистості. Зокрема, визначаємо соціальний інтелект як практичну мисленнєву діяльність. Аналізуючи структуру пізнавальної діяльності, ми характеризуємо практичну діяльність, у тому числі мисленнєву як суто «ситуативну». Розмірковуючи щодо характеристик практичного мислення, ми наголошуємо, що цей вид мислення не менш складний за своєю структурою, ніж теоретичне мислення. При цьому зазначаємо, що існують різні форми мисленнєвої діяльності, які й визначають рівень сформованості соціального інтелекту людини.

Висновки. Доведено, що процесуально-діяльнісний підхід наголошує на зв’язку соціального інтелекту та професійної спрямованості особистості. Зокрема, експериментально вивчаючи професійне мислення педагога, виокремлено такий структурний компонент, як «абнотивність», основними складовими якого є: соціальний інтелект, креативність і мотиваційно-когнітивний компонент. Експериментальні дослідження, проведені нами, показали, що педагоги з високим рівнем соціального інтелекту більш об’єктивні в оцінці креативно-обдарованих учнів; педагоги з низьким рівнем соціального інтелекту не здатні до адекватної, об’єктивної оцінки творчого потенціалу учня (чи студента).

Особистісні ресурси та їх вплив на життєстійкість особистості

Олена Чиханцова, Людмила Сердюк — чт, 30 лис 2023 00:00:00 +0200

Життєстійкість характеризує ступінь сформованості в людині здатності витримувати стресову ситуацію, зберігати внутрішню збалансованість, не знижуючи успішності діяльності, та є фундаментом особистісних характеристик.
Мета дослідження – виявити особистісні ресурси та визначити їх вплив на життєстійкість.
Методи дослідження. Для виявлення особистісних ресурсів та визначення їх впливу на життєстійкість було використано такі методики: тест життєстійкості С. Мадді; самоактуалізаційний тест Е. Шострома; шкала самодетермінації К. Шелдона; тест смисложиттєвих орієнтацій Дж. Крамбо, Л. Махоліка; шкала психологічного благополуччя К. Ріфф; Вісбаденський опитувальник з позитивної психотерапії Н. Пезешкіана. У дослідження взяли участь 807 людей віком від 14 до 70 років, різних за рівнем освіти, професійною зайнятістю, фахом, сімейним і соціальним статусами та з різних міст і сіл України.
Результати дослідження. Досліджено, що значення показників складових життєстійкості виражені на середньому рівні та знаходяться в межах норми. Серед досліджуваних переважає середній рівень життєстійкості (68,2 %). З’ясовано, що предикторами життєстійкості є осмисленість життя, автономія, самоприйняття та самовпевненість. За допомогою кореляційного аналізу було встановлено взаємозв’язок життєстійкості з особистісними ресурсами, до яких відносяться первинні та вторинні здібності. Доведено, що всі компоненти життєстійкості мають кореляційні зв’язки з первинними здібностями, як час, контакти, довіра, надія, сексуальність і любов. Серед вторинних здібностей вплив мають: старанність, надійність та бережливість.
Висновки. Проведений аналіз особистісних ресурсів доводить, що осмислені життєві цілі є ресурсом розвитку життєстійкості. Складові компоненти життєстійкості мають зв’язок із самодетермінацією, самоорганізацією, психологічним благополуччям, наявністю та усвідомленням життєвих цілей. Провідна роль у розвиткові життєстійкості належить особистісним ресурсам. За допомогою дисперсійного аналізу визначено ресурси, які впливають на життєстійкість: любов, контакти, надія та довіра.

Аналіз основних аграваційних наслідків транзиторних ішемічних атак

Нікіта Бондаренко — чт, 30 лис 2023 00:00:00 +0200

Мета дослідження. Мета цієї статті – показати, чим небезпечні емоційні та когнітивні розлади після ТІА, як виглядає картина цих розладів загалом (симптоми, феноменологія), та якими мають бути першочергові дії, щоб подолати обтяжливі (аграваційні) наслідки цього судинного нападу.

Методи. У цій роботі використано такі методи дослідження: аналіз досліджень, як апаратні (SCT, MRI), так і шкальні методи скринінгової діагностики (MMSE, Verbal Fluency Test) як з використанням персональних опитувальників, так і тестів емоційних станів (Mini-Mult, PHQ-9), HADS тощо).

Результати дослідження. Загалом, правильна оцінка стану пацієнта є критичним елементом у попередженні можливих ускладнень та управлінні наслідками ТІА. Це дозволяє забезпечити швидке і належне медичне втручання, що збільшує шанси на повне відновлення та зменшує ризик довготривалих наслідків. Неправильна оцінка стану пацієнта при транзиторних ішемічних атаках може мати серйозні наслідки, які включають затримку в діагностиці, пропущення важливих симптомів, недостатній нагляд і догляд, неправильне лікування, збільшений ризик повторних судинних подій. У випадку затримки або неправильного лікування можуть залишитися довготривалі функціональні дефіцити. Недостатнє лікування та недостатня медична увага можуть призвести до погіршення якості життя пацієнтів, оскільки вони можуть стикатися з фізичними та психологічними обмеженнями. Неправильна оцінка стану пацієнта може спричинитися до аграваційних наслідків пацієнта та його близьких, збільшити рівень тривоги, індукувати депресивні стани, панічні атаки і страх повторення судинних подій.

Висновки. ТІА слід розглядати та інтерпретувати як важливий передвісник інсульту. Правильна оцінка стану пацієнта може допомогти вчасно виявити ризик інсульту і вжити заходів щодо його запобігання, знизивши ймовірність серйозних ускладнень. Важливе, якщо не вирішальне, значення після ТІА має психологічний супровід як цілісний комплекс профілактичних заходів, що включає: оперативне психодіагностичне обстеження, формування комплаєнсy пацієнта з лікарем, післягоспітальний психологічний моніторинг і супровід, спрямований на загальне оздоровлення психіки та корекцію психічного стану пацієнта, підтримання здорового способу життя та якості життя і, таким чином, профілактику (попередження) можливого інсульту.

Професійна життєстійкість особистості: аналіз волонтерської діяльності в умовах сучасності

Інесса Візнюк, Сергій Пугач, Сергій Міщук — ср, 04 жов 2023 00:00:00 +0300

Мета статті. Метою статті є волонтерська діяльність в Україні як прояв соціальної активності громадян у контексті визначення взаємозв’язку стійкості, ціннісних орієнтацій та емоційного вигорання у волонтерів як індивідуальних психічних структур.

Методи дослідження. Психодіагностичний інструментарій склали такі методики: методика діагностики рівня емоційного «вигорання» за В. Бойком для вивчення компонентів «емоційного вигорання» (напруга, резистентність, виснаження), опитувальник О. Кокуна «Професійна життєвість» у контексті виявлення компонентів життєстійкості (контроль, включення, прийняття виклику (control, commitment, challenge)) та опитувальник М. Рокича «Ціннісні орієнтації» щодо визначення рейтингу цінностей волонтерів.

Результати дослідження. Залучення волонтерів до різноманітних заходів та програм змінює їхні ціннісні пріоритети від цінностей особистого життя (любові, щасливого сімейного життя, матеріального забезпечення) до цінностей самореалізації та моральної відповідальності (цікава робота, матеріальний статус, чесність, толерантність тощо). Одним із важливих факторів є формування та розвиток громадянської компетентності.

Висновок. За результатами дослідження встановлено, що участь у волонтерській діяльності сприяє розвиткові професіоналізму майбутнього соціального працівника; сприяє розвиткові таких цінностей, як толерантність, терпіння, активний спосіб життя, відповідальність. Важливу роль у цьому процесі відіграють особистісні якості, які необхідно розвивати та вдосконалювати.

Аналіз ефектів застосування рефлексивних способів актуалізації психологічної ресурсності особистості

Олена Штепа — ср, 04 жов 2023 00:00:00 +0300

Мета дослідження – емпірично з’ясувати ефекти актуалізації психологічної ресурсності різними рефлексивними способами.

Методи: для реалізації завдання дослідження було застосовано один з якісних методів обробки даних – метод психологічної казуїстики, а також методи емпіричні – порівняльний, кластерний аналіз, класифікаційний аналіз та метод «причин та ефектів». Емпіричне дослідження реалізовано за моделлю Джойса, що дає змогу зіставити з метою аналізу і рефлексії результати двох ідентичних фаз дослідження. Рівень психологічних ресурсів визначено методом психологічного опитування (метод самооцінювання).

Результати дослідження: гіпотеза про те, що індикатором актуалізованості психологічних ресурсів є підвищення рівня показників оперування ресурсами підтверджена: за кожним із способів актуалізації ресурсів відбулось певне зростання рівня знання ресурсів та уміння вміщувати і оновлювати. Гіпотеза про те, що за кожного рефлексивного способу актуалізації ресурсів відбудуться різні зміни у рівні і співвідношенні певних психологічних ресурсів, підтверджена частково, зокрема, на прикладі способу евентуальності і способу аналізу досвіду. Шляхом евентуальності віра людини у добро стає дієвою і реалістичною, а уміння оновлювати власні ресурси – конкретизованим; у спосіб аналізу досвіду віра людини у добро набуває можливості бути виявленою через милосердя у різних і непередбачуваних життєвих ситуаціях, а уміння оновлювати власні ресурси також набуває конкретизації.

Висновки. Визначати найефективніший серед способів актуалізації ресурсів не доцільно, водночас результати дослідження надають змогу стверджувати, що для людини результативним є той рефлексивний спосіб актуалізації її психологічних ресурсів, за якого вона може підвищити рівень саме функціональних і базових ресурсів. Доцільно звернути увагу на співвідношення ресурсів актуалізації (предиктори) і актуалізованості (ефекти), а саме: ресурс «віра у добро», ресурс «доброта до людей», ресурс «допомога іншим», уміння оперувати ресурсами – знання ресурсів, уміння їх оновлювати і вміщувати.

Психологічні oсoбливoсті розвитку ціннісного компонента особистісної ідентичності в студентів

Наталія Шевченко, Даніела Хрищанович — ср, 04 жов 2023 00:00:00 +0300

Мета дослідження – емпірично дослідити oсoбливoсті розвитку ціннісного компонента особистісної ідентичності в студентському віці.

Методи дослідження. У дослідженні використані тeoрeтичнi методи, зокрема: aнaлiз, синтез, систeмaтизaцiя, узагальнення теоретичних та емпіричних даних з проблеми дослідження; емпіричні: тестування зa методиками: «Методика дослідження особистісної ідентичності» (Колесніченко, 2020); «Методика діагностики рівня розвитку рефлексивності» (Колесніченко, 2020); «Портрет цінностей» (Семків, 2013); «Тест-опитувальник самоставлення» (Сенчина, 2019); мeтoди мaтeмaтичнoї стaтистики: описова статистика, кoрeляцiйний aнaлiз.

Результати дослідження. Встановлено, що досліджуваним студентам властивий статус ідентичності «Мораторій», який характеризується кризою ідентичності. Дослідження ціннісних орієнтацій показало, що для сучасної студентської молоді пріоритетними виступають цінності гедонізму, доброти та досягнення. В ході дослідження самоставлення було проаналізовано такі його складові, як самоповага, аутосимпатія та самоінтерес. Виявлено, що досліджувані юнаки та юнки мають середній рівень прояву самоповаги. Аутосимпатія досліджуваних розвинена на середньому рівні: в цілому для студентів властиво прихильне ставлення до себе. Показники самоінтересу студентів знаходяться на рівні, вищому за середній, що вказує на наявність стійкого пізнавального ставлення до власного «Я», інтересу до власних думок і почуттів. Встановлено, що в студентської молоді переважає середній рівень розвитку рефлексивності: студенти замислюються над власною поточною діяльністю, схильні до самоаналізу в окремих життєвих ситуаціях.

Висновок. Проведений кореляційний аналіз підтвердив наявність значущих позитивних зв’язків між виділеними складовими ціннісного компонента ідентичності та загальним статусом ідентичності. Це вказує на те, що ціннісні орієнтації, самоставлення та рефлексивність можуть виступати змістовними складовими ціннісного компонента особистісної ідентичності студентів, що підтвердило висунуте припущення.

Професійна творчість керівника як практико-зорієнтований рівень виконання професійної діяльності

Олександр Набочук — ср, 04 жов 2023 00:00:00 +0300

Метою статті є: розтлумачити професійну творчість керівника як практико-зорієнтований рівень виконання професійної діяльності, беручи до уваги рівень розвитку творчих здібностей, інтелектуальної ініціативи, когнітивно-мотиваційного компонента професійної творчості, рефлексивного аспекту самосвідомості, процесів рефлексії діяльності, трансцендування, самоідентифікації та інших самотрансформуючих процесів.

Результати дослідження. Доведено, що системне розв’язання проблеми професійної творчості дозволяє визначити її як доцільну, цілеспрямовану теоретичну та практичну діяльність керівника, яка вирізняється новизною, оригінальністю, нестандартністю в загальносоціальному, груповому або індивідуальному планах. У процесі професійної творчості реалізація біоенергетичних, інтелектуальних, емоційних, фізичних сил людини безпосередньо призводить до суспільно значущого результату. Такий зміст поняття «професійна творчість» можна розглядати в якості вихідного для з’ясування сутності професійної творчості керівника будь-якої сфери діяльності. В ньому на відміну від наявних визначень професійної творчості фіксується головна, базова ознака – найбільшою мірою доцільна для людини професійна діяльність, яка вирізняється новизною як відповідно до змісту діяльності, так і стосовно її результатів.

Висновки. Показано, що розвиток професійної творчості як процес творення якісно нового постає можливим, якщо людина як носій творчих інтенцій перетрансформується до статусу самотворчої, аутокомпетентної особистості. Іншими словами, професійна творчість вимагає застосування неабиякого особистісного потенціалу та вміння повноцінно скористатися ним. Професійна творчість, закладена в професійному новаторстві, інноваціях у будь-яких сферах професійної діяльності, реалізується в процесах відрефлексування діяльності, трансценденції, самоідентифікації та інших самоперетворювальних процесах.

Шляхи розвитку творчого мислення студентів шляхом актуалізації їх слухового диференційованого відчуття

Михальчук Наталія, Людмила Комарніцька — ср, 04 жов 2023 00:00:00 +0300

Мета дослідження – показати шляхи розвитку творчого мислення студентів шляхом актуалізації їх слухового диференційованого відчуття; запропонувати три етапи сприйняття та розуміння відеоресурсів.

Результати дослідження. Показано, що сприймання і розуміння відеоматеріалу відбувається в декілька етапів: на етапі сприйняття формується загальне уявлення щодо тексту (зазвичай щодо обсягу, граматичної правильності, що формує нечіткий прогноз того, про що йтиметься в тексті та формує зацікавленість). Успішність сприйняття, на нашу думку, репрезентується активністю рецепції та точністю очікувань реципієнта щодо тексту. Тоді критеріями можна вважати: активність рецепції, яка визначається увагою до відеоматеріалу або його ігноруванням. Показником рецепції є кількість відеоматеріалу, який студент переглянув. Така активність є початковим етапом емоційної ідентифікації (поверховою емоційною ідентифікацією), оскільки виникає на основі емоційної реакції цікаво – нецікаво; точність очікувань, що відображає перцептивний прогноз щодо відеоматеріалів та верифікується показником збігу домінант у вторинному сприйманні відеоматеріалів – реакціях на певний фрагмент відеоматеріалу та повний первинний його перегляд. Своєю чергою очікування передують інтерпретації, формуючи пресупозиції для тлумачення. Їх можна вважати поверхневою інтерпретацією.

Висновки. Доведено, що на етапі емоційної ідентифікації відбувається доповнення вторинного відеоматеріалу ймовірними емоційними конотаціями, усвідомлення авторської оцінки та формування власної, а також їх співвіднесення. Критеріями цього етапу вважаємо: 1) узгодженість емоційного ставлення, що виражається через відповідність конотацій у первинному та вторинному відеоматеріалах; показником конотацій можна вважати відсоток конотацій вторинної перцепції, які збіглися; 2) адекватність оцінки, тобто співвідношення оцінки складності розуміння відеоматеріалів з показником адекватності інтерпретації.

Психологічна реабілітація учасників бойових дій з психічними розладами та травмами

Євген Харченко, Ліана Онуфрієва — ср, 04 жов 2023 00:00:00 +0300

Метою статті є ознайомлення з поняттям психосоматичного стресу; опис видів військового стресу, показати принципи використання методу позитивної психотерапії для психологічної реабілітації учасників бойових дій із психічними розладами.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Експериментальним методом є метод організації емпіричного дослідження. Також було використано метод Позитивної Психотерапії.

Результати дослідження. Ми виділяємо такі види стресу: хронічний стрес визначається постійним (чи тривалим) серйозним навантаженням на людину і викликає підвищену нервово-психологічну і фізіологічну напругу організму; гострий стрес викликається певною подією чи явищем, у результаті якого людина втрачає психічну рівновагу; фізіологічний стрес пов’язаний з фізичними перевантаженнями організму і впливом на нього різних шкідливих факторів навколишнього середовища (некомфортна температура, високий рівень шуму). Доведено, що психологічний стрес є наслідком: порушення психологічної стійкості особистості (наприклад, зачеплене самолюбство та ін.); психологічного перевантаження особистості (підвищена відповідальність, великий обсяг роботи та ін.). Показано, що різновидом психологічного стресу є емоційний стрес, що виникає при погрозі, небезпеці, образах. Зазначено, що інформаційний стрес визначається інформаційними перевантаженнями чи інформаційним вакуумом.

Висновки. Вирішення проблеми, яка мучить пацієнта, в позитивній психології завжди має пройти п’ять основних етапів: 1. Аналіз ситуації з боку, з певної відстані. 2. Ретельне опрацювання кожної окремої деталі, всіх без винятку нюансів. 3. Ситуаційна згода. 4. Вербалізація. У психології це – оформлення почуттів та емоцій у словесно-логічні форми. Простими словами, це – опис того, що відчуває людина, думаючи щодо цієї проблеми. 5. Розширення кордонів, постановка нових цілей та складання плану дій. Головна мета кожного сеансу – звільнити людину від вантажу, з яким вона прийшла до психотерапевта. Причому зробити це потрібно саме зараз, у цей момент часу. Цікаво, що за такою схемою фахівці з позитивної психології спілкуватимуться абсолютно зі всіма своїми клієнтами, незалежно від їхньої проблеми.

Психологічна парадигма імплементації спонукально-мотиваційної, аналітико- синтетичної та виконавчої фаз у процесі перекладацької діяльності

Ернест Івашкевич — ср, 04 жов 2023 00:00:00 +0300

Мета дослідження – розкрити шляхи імплементації спонукально- мотиваційної, аналітико-синтетичної та виконавчої фаз у процесі перекладацької діяльності.

Результати дослідження. Аналізуючи мовленнєву діяльність перекладача, ми наголошуємо, що кожен окремий акт перекладацької діяльності починається мотивом і плануванням, і завершується результатом, досягненням певної мети, а в основу структури перекладацької діяльності покладено динамічну систему конкретних дій і операцій, спрямованих на результат цього досягнення. Така динамічна система перекладацької діяльності є основою її операційного механізму; цей механізм великою мірою визначає швидкість і автоматизм виконання перекладацької діяльності. До психологічного змісту перекладацької діяльності входять умови її здійснення, які визначаються такими елементами, як предмет, засоби, знаряддя, продукт, результат.

Висновки. Предмет перекладацької діяльності визначає її характер, саме в ньому і реалізується потреба здійснення перекладацької діяльності. Наприклад, в усній перекладацькій діяльності предметом є думка як форма відображення взаємостосунків предметів і явищ реальної дійсності. У процесі вираження думки полягає, зокрема, мета говоріння. У відтворенні думки реалізується, в свою чергу, мета аудіювання. При цьому мова, яка є засобом соціального спілкування, засобом висловлювання і розуміння, є інструментом, знаряддям реалізації перекладацької діяльності. Саме думка як елемент психологічного змісту усної перекладацької діяльності визначає особливості і умови її здійснення.

Інтелект, соціальний та емоційний інтелект: співвіднесення понять у сучасній психології

Едуард Івашкевич, Віталій Співак — ср, 04 жов 2023 00:00:00 +0300

Мета статті: відповідно до структурно-функціонального підходу здійснити аналіз авторських досліджень соціального інтелекту; запропонувати власне визначення поняття «емоційний інтелект»; показати співвідношення понять «інтелект», «соціальний інтелект» та «емоційний інтелект» у сучасній психології.

Результати дослідження. Доведено, що соціальний інтелект є системою когнітивних властивостей особистості, що складається з трьох базових складових: соціально-перцептивних здібностей, соціальної уяви та соціальної техніки спілкування, від сформованості яких великою мірою залежить ефективність суб’єкт-суб’єктного спілкування. Показано, що соціальний інтелект розглядається як деякий когнітивний компонент комунікативної компетентності, що визначається як здатність особистості прийняти позицію, точку зору іншої людини, передбачити її поведінку, ефективно розв’язувати різні проблеми, що виникають між суб’єктами діалогічної взаємодії.

Висновки. Вважаємо, що емоційний інтелект слід визначати як набір некогнітивних здібностей, компетентностей чи навичок, які впливають на здатність людини протистояти викликам зовнішнього середовища, то потрібно віднести емоційний інтелект до емпатійного аспекту соціального інтелекту. Тобто, емоційний інтелект вважатимемо складником соціального інтелекту. Показано, що емоційний інтелект виступає сукупністю загальних здібностей особистості, взаємопов’язаних чотирьох навичок, таких як: усвідомлення своїх емоцій, уміння визначити, яку емоцію відчуваєш у даний момент часу, визначити, з яких базових емоцій складається емоція; вміння управляти власними емоціями (змінювати інтенсивність емоцій), визначати джерело та причину їх виникнення, ступінь корисності; розуміння емоцій інших людей, визначення емоційних станів за їх вербальними й невербальними проявами; управління емоціями інших людей, цілеспрямована дія на емоції. При цьому зроблено узагальнення щодо визначення емоційного інтелекту. Емоційний інтелект – це здібність особистості адекватно сприймати, оцінювати та виражати емоції; здатність індивіда породжувати почуття, коли вони сприяють мисленню, розуміти емоції та знання, що стосуються емоцій, а також здібність людини регулювати емоції, сприяючи власному емоційному та інтелектуальному зростанню.

Особливості психопрофілактики та корекції у подоланні явищ Compassion Fatigue волонтерів

Роман Шевченко — чт, 29 чер 2023 00:00:00 +0300

Мета статті – емпірично визначити особливості психопрофілактики та корекції щодо подолання явищ compassion fatigue волонтерів у контексті посттравматичного зростання.

Методи дослідження. В емпіричному дослідженні явищ compassion fatigue використано методики Depression Anxiety Stress Scales (DASS-21) і Professional Quality of Life Scale (ProQoL) для визначення стресостійкості та професійної якості життя волонтерів під час війни, а також математико-статистичні методи, регресивний аналіз стохастичної залежності між досліджуваними ознаками в групах, методи психологічного опитування й порівняння (χ2 Пірсона, df, Δχ2, Δdf).

Результати дослідження. До особливостей психопрофілактики та корекції щодо подолання явищ compassion fatigue віднесено внутрішній моральний конфлікт між принципами та вимогами дійсності, між загальнолюдськими цінностями та індивідуальними установками. Серед принципів психогігієни та психопрофілактики явищ compassion fatigue волонтерів виділено такі, як принцип комплексності, принцип системності, принцип розвитку психіки та орієнтація на ресурси особистості.

Висновки. Результати засвідчують, що існують статистично значущі відмінності за цими двома групами досліджуваних відповідно до ознак наявності compassion fatigue, серед яких відзначимо такі показники: високий рівень депресії, професійного вигорання, травматичного стресу та помірний рівень задоволення від співчуття. Здійснюючи психологічну профілактику явищ compassion fatigue волонтерів, на різних рівнях (профілактичний, напруження, резистенція, виснаження), потрібно орієнтуватися на індивідуальні ресурси людини та виділяти психологічну, біологічну, духовну та соціальну складові особистості як індивідуальні параметри резистентності людини. Відповідно, ті волонтери, які безпосередньо надають допомогу потерпілим, більше схильні до професійного виснаження, втоми, психофізичних розладів та когнітивних порушень, ніж інші добровольці, які здійснюють психологічні втручання опосередковано.

Типологія розуміння поетичного тексту

Інна Ногачевська, Людмила Комарніцька — чт, 29 чер 2023 00:00:00 +0300

Мета дослідження – оцінити актуальність дослідження психологічних особливостей розуміння сучасної поезії майбутніми філологами на основі анкетування; запропонувати рівні розуміння тексту.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. Mетод організації емпіричного дослідження був використаний у якості експериментального методу.

Результати дослідження. Показано, що майбутні філологи усіх курсів виявляють значний рівень зацікавленості (55%–50%) творчістю українських поетів, прозаїків через перегляд телевізійних передач та читання періодики. В умовах сучасного навчання у закладі вищої освіти особливу роль відіграє вміння студентів оволодівати знаннями самостійно у зв’язку з впровадженням компетентнісного підходу в освіті. Доведено, що 66%–70% опитаних намагаються самостійно осягнути літературний твір та сформувати власне враження від прочитаного; 31% студентів молодших та 28,6% студентів старших курсів керуються тією інтерпретацією твору, яку пропонує викладач. Отже, у значної частини студентів є усвідомлення необхідності самостійно формувати думку про прочитане.

Висновки. У типології розуміння тексту ми виділяємо чотири рівні. Кожен попередній рівень – неодмінна умова для існування наступного. На першому рівневі передається лише предметний зміст тексту, що не забезпечує необхідність його розуміння. Другий рівень розуміння– це коментар. Зрозуміти текст на цьому рівневі означає не тільки вміти іншими мовними одиницями переказати перший текст, а й прокоментувати його з погляду контексту. Третій рівень розуміння – тлумачення тексту (філософське, історико-літературне, психологічне та ін.). Його завдання – оволодіти глибинними смислами. Четвертий рівень розуміння – методологічний рівень, на якому вирішуються протиріччя, що виникли на попередньому рівні.

Актуальний концепт професійної творчості: теоретико-психологічний аспект

Олександр Набочук — чт, 29 чер 2023 00:00:00 +0300

Метою статті є аналіз проблеми професійної творчості з точки зору набуття фахівцями професійної компетентності в процесі їх професійного становлення та особистісного зростання; слід було виокремити змістову та смислову складові професійної творчості; представити авторську теоретичну модель професійної творчості.

Результати дослідження. Доведено, що власне поняття професійної творчості може бути представленим у вигляді досить-таки спрощеної моделі, до якої входять такі складові: особистість, її соціально-біологічні, психофізіологічні, психолого-педагогічні, акмеологічні, аксіологічні та інтелектуальні характеристики; професійні проблеми, професійні задачі, завдання, ситуації, їхні різновиди (напівтворчі, творчі та ін.), теорія та методологія формулювання задачі та урахування різних підходів щодо її розв’язання; професійна діяльність, оточуюче середовище, соціальне оточення, психологічні умови для адаптації та професійної творчості, аспекти соціальної взаємодії та впливу на ефективність творчого процесу; сам по собі процес творчості, теоретико-методологічні основи здійснення професійної творчості.

Висновки. Показано, що вивчення професійної креативності здійснювалося в парадигмі двох напрямків. Перший був пов’язаний з питанням про те, чи залежить рівень сформованості професійної креативності від інтелекту, та чи орієнтується суб’єкт на становлення пізнавальних процесів у зв’язку з набутою професійною креативністю. Другий напрямок був спрямований на з’ясування того, які є психологічні особливості та аспекти професійної креативності. Серед останніх було виокремлено увагу особистості, її особистісні та мотиваційні характеристики.

Розвиток рефлексії студентів у парадигмі соціокультурного підходу

Наталія Михальчук, Ліана Онуфрієва — чт, 29 чер 2023 00:00:00 +0300

Мета дослідження визначається необхідністю дати відповіді на такі запитання: по-перше, наскільки можливим є розвиток професійної рефлексії майбутніх учителів у сучасній системі вищої освіти; по- друге, наскільки забезпечує розвиток професійної рефлексії зростання професіоналізму; по-третє, наскільки залежить специфіка професійної рефлексії від професійної спрямованості та комплексу особистісних характеристик.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі теоретичні методи дослідження: категоріальний, структурно-функціональний, аналіз, систематизація, моделювання, узагальнення. У якості експериментального методу використовувався метод організації емпіричного дослідження.

Результати дослідження. З метою формування рефлексії студентів у навчальному процесі закладів вищої освіти запропонуємо деякі психологічні принципи, зокрема, принцип протиставлення рідної та іноземної мов і культур; принцип автентичності навчальних матеріалів; принцип професійної спрямованості студентів, забезпечення іншомовного навчального спілкування під час навчанню читанню англомовних національних історичних текстів; принцип взаємопов’язаностірефлексивних засобів розвитку рефлексії в парадигмі соціокультурного розвитку студентів; принцип поетапності формування соціокультурної компетентності студентів.

Висновки. Педагог з високим рівнем розвитку рефлексії є фахівцем, що опанував високими рівнями професійної діяльністю. Ця особистість свідомо змінює і розвиває себе в ході здійснення діяльності, здатний до внесення індивідуального творчого внеску в професію. Це – людина, яка знайшла своє індивідуальне призначення. Професіонал – це фахівець, здатний стимулювати в суспільстві інтерес до результатів своєї професійної діяльності, підвищувати престиж своєї професії в освітньому просторі.

Прогнозування і формування творчої молоді як класу: генетико-моделюючий та генетико-креативний підхід

Сергій Максименко, Юрій Ірхін — чт, 29 чер 2023 00:00:00 +0300

Стаття присвячена розгляду методологічних проблем дослідження формування творчого класу молоді.

Мета дослідження – здійснити прогнозування і формування творчої молоді як класу у сучасних соціально-психологічних умовах у руслі генетико-моделюючого та генетико-креативного підходу. Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання: аналіз вимог, що висуваються до молоді у сучасних соціально-психологічних умовах; з’ясувати метод дослідження особистості сьогодення, який підходить найбільше, та визначити його основні принципи.

Методи дослідження. Для реалізації ключових завдань використано комплекс методів наукового дослідження: теоретичний аналіз, узагальнення, порівняння, систематизація, теоретичне моделювання, наукова інтерпретація.

Результати дослідження. Встановлено, що саме образ ідеальної референтної постаті, ідентифікація з якою виступає проміжним, але важливим моментом життєствердження особистості, становить окрему дослідницьку проблему в сучасній психології життєвих криз та розробці стратегій їх подолання. З’ясовано, що саме у розкритті механізмів вільного внутрішнього діалогу особистісного «Я» з різними іпостасями себе, у розкритті власного потенціалу суб’єктності і криється неабиякий потенціал психологічної науки у її прикладному застосуванні задля здійснення місії подолання проблем життєвої кризи особистості. Показано, що генетико-креативний метод процедурно практичнозбігається з процесом консультування і терапії. Тим самим відкривається можливість наукового аналізу даних, отриманих в цьому процесі. Встановлено, що за допомогою цього методу можна вивчати сам процес психологічної практики, зробивши його предметом наукового дослідження. Розроблено і визначено основні принципи генетико- креативного методу, зокрема, принцип розвитку, принцип переживання, принцип свободи, принцип взаємодії, принцип невизначеності та індетермінізму, принцип терапевтичного ефекту.

Висновки. Проаналізовано проблему наукового аналізу «схоплення» плину складноструктурованого утворення, яким є особистість, зокрема, висвітлено можливості й обмеження номотетичного та ідеографічного методів, проблеми редукціонізму, питання конституюючого начала особистості. Показано, що найадекватнішим методом дослідження особистості залишається генетико-моделюючий метод та генетико- креативний метод; експліковано основні принципи використання. Розкриваються нові аспекти досліджень розвитку та самоствердження особистості в сучасних умовах.