MILITARY STRATEGY AND TECHNOLOGY

ОБОРОННІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ ТА ТРАНСФОРМАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО БЕЗПЕКОВОГО СЕРЕДОВИЩА

Валерій Федорович Залужний — 2026-03-30

У статті розглянуто розвиток оборонних технологій в Україні на тлі повномасштабної війни з росією з 2022 року та їхній вплив на міжнародне безпекове середовище. Особливу увагу приділено трансформації українського оборонно-промислового комплексу: технологічним інноваціям (масове виробництво дронів, системи радіоелектронної боротьби, елементи штучного інтелекту, кіберзахист), інституційним змінам (від децентралізованої моделі до спроб централізації, державно-приватне партнерство, створення Міжвідомчої комісії при РНБО) та геополітичним наслідкам.

На основі даних SIPRI (військові витрати України 64,7 млрд дол. США у 2024 р.), CFR, Atlantic Council та інших джерел проаналізовано зростання виробництва БПЛА (2,5–4 млн одиниць у 2025 р., план 7 млн у 2026 р.), інвестиції в defence-tech (понад 105 млн дол. у 2025 р.), перші експортні ліцензії та потенціал експорту на кілька мільярдів доларів щорічно за умови гармонізації з європейськими стандартами. Окремо висвітлено ризики: залежність від імпорту комплектуючих, дефіцит кваліфікованих фахівців, кіберзагрози (понад 2000 інцидентів у 2023 р. за даними CERT-UA та ENISA), бюрократичні бар’єри в НАТО та ЄС.

Запропоновано модель “Інтеграційна піраміда” з трьома рівнями: технологічна автономність (локалізація виробництва), регуляторна гармонізація (відповідність стандартам ЄС/НАТО), міжнародний вплив (експорт, спільні програми, внесок у колективну безпеку). Модель синтезує емпіричні дані та теоретичні концепції (RMA, “нові війни” Kaldor, роботи Horowitz та Scharre), але визнає власні обмеження: ефективна в асиметричних конфліктах середньої інтенсивності, менш універсальна в глобальних сценаріях.

Висновки підкреслюють роль України як реального випробувального полігону для Європи, де дешеві combat-proven рішення (наприклад, FPV-дрони) контрастують з провалами дорогих венчурних проєктів (Stark Defence). Рекомендації стосуються гармонізації стандартів, спільного виробництва (ППО, дрони, боєприпаси збільшеної дальності), збереження фронтового зворотного зв’язку, децентралізації критичної інфраструктури та регулярного SWOT-моніторингу ОПК.

ТЕРИТОРІАЛЬНІ КОМПРОМІСИ ЩОДО УКРАЇНИ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ США: ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ЗАКОНУ CAATSA №115-44 ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Володимир Ігорович Гурковський — 2026-03-30

В цій статті здійснюється комплексний аналіз правових обмежень територіальних компромісів щодо України у зовнішній політиці США через призму дії Закону Countering America’s Adversaries Through Sanctions Act (CAATSA) №115-44. На основі системного та міждисциплінарного підходу досліджено юридичну природу закону, його місце в системі федерального права США та значення для захисту суверенітету й територіальної цілісності України.

Особливу увагу приділено розділу 257 CAATSA, який кодифікує принцип невизнання будь-яких територіальних змін, здійснених силою, і фактично інституціоналізує політику підтримки України. Розкрито взаємодію між Конґресом і виконавчою владою США, що обмежує дискреційні повноваження президента у сфері санкцій та унеможливлює легалізацію територіальних поступок росіі. Методологічну основу становлять формально-юридичний, інституційний, історико-порівняльний та підхід стратегічних студій, що дозволяє поєднати правовий аналіз з оцінкою безпекових наслідків. Простежено еволюцію доктрини невизнання – від формулювання Генрі Стімсона у 1932 році до її законодавчого закріплення у CAATSA.

Наукова новизна полягає у тлумаченні CAATSA не лише як санкційного, а й як безпекового акта, що створює для України правовий щит проти політичних компромісів типу «мир в обмін на території». Обґрунтовано необхідність інтеграції норм CAATSA в систему зовнішньополітичного планування України та використання їх у міжнародно-правових і дипломатичних аргументаціях.

ІНСТИТУЦІЙНА РОЛЬ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Олександр Іванович Дацій — 2026-03-30

У статті розглядається фундаментальна роль економіки знань як стратегічного інституту забезпечення економічної безпеки України в умовах глобальних трансформацій та воєнних викликів. Традиційні чинники виробництва поступово втрачають домінуюче значення, поступаючись місцем інтелектуальному капіталу та інноваційним компетенціям. За цих умов виникає гостра наукова потреба в переосмисленні категорії "економічна безпека" крізь призму відтворення та захисту знань, що і зумовлює вибір теми дослідження.

Метою статті є теоретико-методологічне обґрунтування інституційної ролі економіки знань у системі економічної безпеки держави та розробка стратегічних підходів до регіоналізації освітньо-наукових процесів для мінімізації загроз людському потенціалу.

В основу роботи покладено інституційний та системний підходи. Використано методи логічного узагальнення (для уточнення категоріального апарату), матричного моделювання (для ілюстрації системних перетворень на регіональному рівні) та компаративного аналізу (при вивченні екзогенних та ендогенних загроз).

Доведено, що економічна безпека сфери знань характеризується здатністю системи адекватно реагувати на дестабілізуючі чинники, забезпечуючи безперервне пристосування економічних механізмів до мінливих умов. Виокремлено зовнішні (екзогенні) та внутрішні (ендогенні) загрози, серед яких найбільш критичними визначено технологічну залежність та міжрегіональний “витік мізків”.

Особливу увагу приділено концепції регіоналізації. Обґрунтовано, що перенесення центру управління відтворювальними процесами на регіональний рівень дозволяє створити гнучкі адаптивні системи, де інтелектуальний потенціал вищої школи стає базовим ресурсом територіального розвитку. Запропоновано модель системних перетворень, що базується на зміні ролі держави від жорсткого адміністрування до “м’якого” регулювання через стандартизацію та сертифікацію.

Розглянуто недосконалість ринкового механізму регулювання праці, що проявляється в низькій мобільності ресурсів та інформаційній асиметрії. Автор стверджує, що причиною необхідності державного прогнозування робочої сили є обмежена можливість заміщення специфічних інтелектуальних кваліфікацій. У статті резюмується, що економічна безпека регіонів безпосередньо залежить від розвитку системи післядипломної освіти та наукової підготовки, здатних відтворювати нові професійні еліти.

Зроблено висновок, що інвестиції в економіку знань не лише забезпечують технологічне випередження, а й сприяють соціальній стійкості через вирівнювання доходів та підвищення мобільності населення. Практичне значення роботи полягає у можливості використання запропонованих моделей для розробки регіональних стратегій економічної безпеки та програм повоєнного відновлення інтелектуального капіталу України.

МОБІЛІЗАЦІЙНА СТІЙКІСТЬ УКРАЇНИ У ВІЙНІ НА ВИСНАЖЕННЯ: ВИКЛИКИ, ЗАГРОЗИ, НАСЛІДКИ

Володимир Валерійович Коваль — 2026-03-30

Мета дослідження – комплексний аналіз мобілізаційної стійкості України в умовах позиційної війни на виснаження, визначення ключових викликів, загроз і наслідків у горизонті 2026–2030 рр. та розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо реформування системи комплектування Збройних Сил України. У статті застосовано методи системного аналізу, порівняльного аналізу мобілізаційних потенціалів, статистичного моделювання динаміки бойових і небойових втрат, а також метод сценарного прогнозування за часовими горизонтами. Основні результати дослідження: встановлено, що понад дві третини бойових втрат завдаються через систему виявлення та ураження (“кілнет”), а не в ході безпосереднього бойового контакту; виявлено наростаючу асиметрію мобілізаційних потенціалів України та Росії, зумовлену демографічними втратами, міграцією та обмеженнями призовного ресурсу; розроблено п’ятиваріантну систему гнучких строкових контрактів на основі принципу зворотної залежності між рівнем ризику, тривалістю служби та обсягом соціально-фінансового пакету; побудовано матрицю викликів, загроз і наслідків за трьома часовими горизонтами (2026–2027, 2028–2029, 2029–2030 рр.). Узагальнені висновки: стратегічним пріоритетом для збереження мобілізаційної стійкості є не нарощування мобілізаційного потоку, а системне зниження бойових і небойових втрат шляхом досягнення переваги у “кілнеті”, масштабного розгортання антидронової оборони та впровадження стандартизованих операційних процедур. Паралельно критично важливим є перехід від примусової мобілізації до добровільної контрактної служби з правом вибору. Запропонований комплекс заходів здатний суттєво підвищити мобілізаційну стійкість держави та забезпечити достатній людський потенціал для ведення тривалої оборони.

КВАНТОВІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОБОРОНІ І БЕЗПЕЦІ

Юрій Михайлович Лисецький — 2026-03-30

Досліджено квантові технології та перспективи їх використання в обороні і безпеці. Розглянуто квантові обчислення, квантовий зв’язок, квантові сенсори. Наведено основні напрямки застосування квантових обчислень у кібербезпеці: детекція та аналіз кіберзагроз, квантове шифрування, квантова криптографія, постквантова криптографія.

АНАЛІЗ ДИСПРОПОРЦІЇ МІЖ ДИНАМІКОЮ ГІБРИДНИХ (ДОПОРОГОВИХ) ЗАГРОЗ ТА ЧИННОЮ МОДЕЛЛЮ УПРАВЛІННЯ СЕКТОРОМ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Євген Олександрович Романенко — 2026-03-30

У статті аналізується системна диспропорція між прискореною еволюцією гібридних (допорогових) загроз та консервативною вертикально-ієрархічною моделлю управління сектором безпеки і оборони України. На основі даних CSIS (2025), ENISA Threat Landscape 2025, RAND “From Policy to Victory” (2025), звіту NATO StratCom COE “The Collage of the Kremlin’s Communication Strategy” (2025) та WEF Global Cybersecurity Outlook 2025 автор доводить, що традиційні відомчі «силоси» стали головною вразливістю держави. Агресор діє нелінійно та мережево, експлуатуючи “шви” між компетенціями РНБО, МО, СБУ, Держспецзв’язку та приватними операторами критичної інфраструктури (понад 80 % об’єктів).

Чинна нормативна база (Закон “Про національну безпеку” 2018, Стратегія кібербезпеки 2021, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 853-р 2025) не передбачає ефективних механізмів горизонтальної координації та оперативного обміну даними в реальному часі. Це призводить до хронічного інституційного лагу, коли розвідувальна інформація не встигає трансформуватися в превентивні дії.

Ключовим рішенням пропонується створення Об’єднаного аналітичного центру гібридних загроз (ОАЦГЗ) – компактного хаба (55–65 фахівців), підпорядкованого безпосередньо РНБО. Центр поєднує три блоки: прогнозний моніторинг на базі AI, юридично-атрибуційну оцінку та державно-приватний інтерфейс з Data Sharing Agreements. Реалізація вимагає точкових змін до Закону “Про національну безпеку” та оновлення Стратегії кібербезпеки з елементами Active Defense.

Практичне значення роботи полягає в обґрунтуванні переходу від реактивної до предиктивної моделі управління СБО та наданні конкретних рекомендацій щодо пілотного запуску ОАЦГЗ у 2027 році.

СТРУКТУРНІ ДЕФЕКТИ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ФОРСАЙТУ ТА ЕКОНОМІЧНА НЕСТІЙКІСТЬ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

Леся Валентинівна Скуріневська — 2026-03-30

В статті проведено дослідження того, як інституційна неспроможність стратегічного форсайту трансформуватися в обов’язкові економічні рішення посилює структурну вразливість енергетичного сектору України під час війни. Більшість загроз, які сьогодні реалізуються у формі масованих атак на генерацію та передачу, були чітко прогнозованими ще з 2022 року. Однак вони так і не стали підставою для перебудови архітектури системи в напрямі економічної стійкості.

Метою роботи є виявлення глибинного розриву між рівнем прогнозованості ризиків і реальною якістю управлінських реакцій, а також обґрунтування моделі, яка дозволила б зробити форсайт не аналітичним супроводом, а обов’язковим елементом економічної політики держави. Особлива увага приділяється монопольній структурі ринку та її впливу на макроекономічну стабільність.

У роботі показано, що домінування реактивної логіки, відсутність інституційного закріплення форсайту та збереження централізованої архітектури перетворили енергетичну систему на критичний фактор економічної вразливості. Рекомендації спрямовані на інтеграцію сценарного планування в бюджетний процес, просторове розміщення об’єктів і антимонопольну політику як складову національної безпеки. Результати можуть стати підставою для коригування державної політики в сфері економічної та енергетичної безпеки, а також для проєктів післявоєнної відбудови критичної інфраструктури.

АНАЛІЗ ВПЛИВУ МІЖНАРОДНОЇ САНКЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА СТАН ЕКОНОМІКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

Марина Олександрівна Слюсаренко — 2026-03-30

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю оцінювання впливу міжнародної санкційної політики на економіку російської федерації в умовах повномасштабної російсько-української війни. Після початку агресії проти України у 2022 році проти рф було запроваджено масштабні санкції, які охопили фінансову систему, енергетичний сектор, зовнішню торгівлю, технологічний трансфер та активи політичної й економічної еліти. Це зумовлює потребу комплексного аналізу їхнього впливу на економічний потенціал держави та її здатність продовжувати війну.

Метою статті є аналіз впливу міжнародних санкцій на стан економіки російської федерації. У дослідженні застосовано системний та структурно-функціональний підходи, а також методи порівняльного аналізу, статистичного узагальнення й аналізу динаміки макроекономічних показників.

За результатами дослідження встановлено, що санкції мають комплексний характер і впливають на ключові сектори російської економіки. Фінансові обмеження призвели до замороження значної частини міжнародних резервів, ускладнення міжнародних розрахунків та скорочення іноземних інвестицій. Енергетичні санкції спричинили зниження доходів від експорту нафти й газу, необхідність переорієнтації експорту на азійські ринки та зростання логістичних витрат. Обмеження на постачання високотехнологічної продукції призводять до дефіциту комплектуючих і технологічної деградації окремих галузей промисловості. Водночас у структурі російського бюджету зростає частка військових витрат, що супроводжується збільшенням бюджетного дефіциту та використанням резервних фондів.

Зроблено висновок, що у короткостроковій перспективі російська федерація зберігає можливість фінансувати війну за рахунок доходів від експорту енергоносіїв, використання резервів та посилення внутрішнього фіскального тиску. Проте у середньо- та довгостроковій перспективі санкції істотно обмежують економічний потенціал рф, посилюють структурні дисбаланси та знижують її можливості щодо ведення тривалої війни.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом соціально-економічних наслідків санкцій для різних регіонів і соціальних груп населення російської федерації, а також їх впливу на внутрішньополітичну стабільність держави.