MILITARY STRATEGY AND TECHNOLOGY

ПОСЛАБЛЕННЯ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (2012–2021) ЯК ІНДИКАТОР НЕПРЯМОГО РОСІЙСЬКОГО ВПЛИВУ НАПЕРЕДОДНІ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

Валерій Федорович Залужний — вт, 16 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснюється комплексний аналіз рішень українських органів влади 2012– 2021 років, що призвели до послідовного звуження інституцій стратегічної освіти та формування кадрового резерву в сферах дипломатії, розвідки та державного управління. Дослідження зосереджене на хронології кадрових призначень і реорганізації профільних установ, включно з Дипломатичною академією МЗС України, Академією зовнішньої розвідки та Національною академією державного управління при Президентові України. В роботі розглядаються ці процеси як потенційні індикатори гібридного впливу, що міг реалізовуватися через непряме послаблення інтелектуальної та кадрової спроможності держави. Методологічна частина поєднує аналіз нормативних актів, порівняльні підходи та встановлення часових залежностей між адміністративними рішеннями. Отримані результати дають змогу окреслити кумулятивний ефект інституційних змін і пояснити їхній вплив на стратегічну стійкість держави.

Наукова новизна полягає в системній реконструкції взаємопов’язаних рішень, що досі розглядалися фрагментарно, а також у концептуальному обґрунтуванні необхідності створення нормативно захищеної системи стратегічної освіти та інституційної структури науки національної безпеки, здатної забезпечити аналітичний супровід рішень державної політики.

ЕКСПРЕС-ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ СПОРУД ІНЖЕНЕРНОГО ЗАХИСТУ ОБ’ЄКТІВ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ДРУГОГО РІВНЯ ЗГІДНО З ДЕРЖАВНОЮ КОНЦЕПЦІЄЮ “КРАЇНА-ФОРТЕЦЯ”

вт, 16 гру 2025 00:00:00 +0200

В статті описано перспективну методику оцінювання стану споруд інженерного захисту об’єктів критичної інфраструктури 2 рівня відповідно до державної концепції “Країна-Фортеця”; запропоновано інтегральний показник ступеню захищеності критичного елемента, який враховує конструктивні особливості, недоліки та стан реалізації захисту; наведено вичерпну інформацію для проведення його оцінювання, спеціальні формули і таблиці для розрахунків; а також приклади оцінювання для захисних споруд різної конструкції.

КАДРОВА ПОЛІТИКА У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ: КОНЦЕПЦІЯ УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ

вт, 16 гру 2025 00:00:00 +0200

В статті розглядаються актуальні виклики в системі кадрового забезпечення оборонної сфери України, пов’язані з неефективним розподілом військовослужбовців, які володіють рідкісними технологічними компетенціями, та дослідників у воєнно-наукових структурах. Зазначено, що призначення таких фахівців на позиції, не сумісні з їхньою кваліфікацією, призводить до зниження операційної продуктивності та обмежує можливості для технологічного вдосконалення в умовах тривалого конфлікту.

Обґрунтовано необхідність трансформації підходів до управління персоналом, де інтелектуальні ресурси прирівнюються до стратегічних активів на рівні з матеріально-технічним забезпеченням. Дослідження базується на системній оцінці кадрових процесів як елементу оборонної архітектури, з використанням принципу ідентифікації критичних точок впливу для максимізації структурних змін. Застосовано порівняльне вивчення організаційних моделей у провідних оборонних системах, зокрема функціонування агенцій з розробки передових технологій, лабораторій армійських досліджень та центрів воєнної історії в Сполучених Штатах, а також науково-технічної організації Альянсу, що забезпечують професійну траєкторію для експертів через програми стажувань і ранньої кар’єрної підтримки.

Юридичний аналіз охоплює ключові стратегічні документи, такі як положення про наукову діяльність у Міністерстві оборони, Стратегії національної та воєнної безпеки, а також Концепції розвитку людського капіталу до 2027–2028 років, які акцентують на збереженні компетентностей через мотиваційні механізми та раціональне застосування ресурсів.

Дедуктивне узагальнення дозволяє перейти від загальних критеріїв оцінки управлінських рішень до конкретних процедур, що впливають на інноваційну діяльність оборонних установ. Результати демонструють, що в розвинених системах оборони ефективність вимірюється узгодженістю між операційними завданнями та профільним залученням персоналу, тоді як раціональність – через мінімізацію диспропорцій у використанні критичних навичок, з акцентом на психологічні аспекти утримання.

Визначено перелік дефіцитних військових спеціальностей, пов’язаних з ракетними, авіаційними, кібернетичними та радіотехнічними напрямами, які вимагають тривалої підготовки та не піддаються швидкому відтворенню. Наукова цінність полягає в розробці підходу до формування спеціалізованого резерву з військовослужбовців, що мають унікальні знання, для комплектування перспективних підрозділів, таких як космічні сили, з інтеграцією даних у автоматизовані системи моніторингу персоналу. Це сприяє синхронізації кадрових процесів з технологічними потребами, посилюючи адаптивність оборонної структури в постконфліктний період. Висновки підкреслюють пріоритет балансу між поточними вимогами служби та стратегічним розвитком інновацій, з рекомендаціями щодо мінімізації нецільового використання дослідників для посилення аналітичної та доктринальної роботи.

ДИПЛОМАТИЧНІ СТРАТЕГІЇ ТА МОЖЛИВІ СЦЕНАРІЇ ЗАВЕРШЕННЯ ВІЙНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ СТОРІН КОНФЛІКТУ

Володимир Валерійович Коваль, Олег Михайлович Семененко — вт, 16 гру 2025 00:00:00 +0200

Дослідження дипломатичних сценаріїв завершення війни стає особливо важливим для оцінки шансів на їхню реалізацію та визначення механізмів, що дозволять уникнути стратегічних втрат. Недосконалі або поспішні дипломатичні кроки можуть призвести до обмеження суверенітету України, втрати територій, ослаблення міжнародної підтримки та створення умов для подальшої ревізії міжнародного порядку. Водночас, вдало спроєктовані сценарії можуть забезпечити збереження територіальної цілісності, посилити безпекову та економічну стабільність, а також закласти основу для подальшого інтеграційного розвитку України в європейські та світові структури. Особлива увага під час формування дипломатичних сценаріїв повинна приділятися аналізу потенційних загроз для Європи у разі перемоги росії на дипломатичному рівні. Такий розвиток подій може легітимізувати агресивні практики, посилити геополітичну нестабільність, створити прецеденти для порушення міжнародного права та підриву системи колективної безпеки. Для США та інших глобальних гравців подібні зміни можуть означати необхідність переоцінки стратегій безпеки та економічного впливу у Європі та Азії, що ускладнює міжнародне управління кризами. До основних результатів статті можна віднести: результати аналізу ключових публікацій, повідомлень та наукових досліджень, які відображають сучасні дипломатичні кроки, ініціативи й дебати щодо завершення війни; запропоновані можливі дипломатичні сценарії завершення російсько-української війни з поділом на коротко- (0,5–1 рік), середньо- (1–2 роки) та довгострокові (>2 років) горизонти; сформований детальний опис сценаріїв російсько-української війни за різними горизонтами та можливі шляхи їх реалізації, а також наслідки, які несуть той чи інший сценарій для росії, України, Європи та світу в цілому; визначені основні практичні рекомендації для української дипломатії сьогодні. Матеріали статті будуть корисними фахівцям у сфері національної та воєнної безпеки, стратегічних комунікацій, військової справи, аналітикам, спеціалістам міжнародних відносин та науковцям в галузі політичних та військових наук.

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ: ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ТА ПРІОРИТЕТИ СЬОГОДЕННЯ

Сергій Петрович Мокляк, Володимир Федорович Смолянюк — вт, 16 гру 2025 00:00:00 +0200

Національна безпека України як стан захищеності національних інтересів і цінностей формувалась з моменту здобуття Україною державно-політичної незалежності. У змістовному, інституційному, ресурсному та інших аспектах основним суб’єктом творення національної безпеки була держава. Ключові нормативно-правові визначення щодо пояснення сутності національної безпеки та способів її досягнення прописувались на сторінках державних нормативно-правових документів – Конституції України, законів, стратегій, парламентських постанов. Разом з тим, цільного, концептуально вивіреного тлумачення національної безпеки у мирний період розвитку України (1991-2013 роки) державним органам досягти не вдалось.

Однією з принципових помилок України у сфері забезпечення національної безпеки стала розбудова антидемократичної воєнної організації держави (по аналогії з росією, Білоруссю, центральноазійськими республіками), а також призначення керівниками силових структур (Міністерства оборони України, Служби безпеки України) російських громадян. За таких умов національна безпека України існувала як теоретичний постулат, а не надійний спосіб захисту національних інтересів.

У 2014 р. росія розпочала війну проти України – анексійно-окупаційні дії на Півдні та Сході країни, які на початку 2022 р. посилились до широкомасштабного вторгнення. Однією з причин такого розвитку подій стала слабкість держави з питань забезпечення національної безпеки. За таких умов механізмом компенсації державних прорахунків стало громадянське суспільство. Добровольчі частини й підрозділи, волонтерський рух, осередки медіа, підтримка діаспори у взаємодії із силами опору змогли не допустити захоплення російськими військами всієї території України та відновлення російського диктату над нею. З подачі громадянського суспільства національна безпека України отримала трактування як стан захищеності національних інтересів і національних цінностей.

Таким чином, етапами розвитку національної безпеки України стали імітаційний (1991-2013 роки) та сутнісний (від 2014 р.). На другому етапі національну безпеку доводиться виборювати спільними зусиллями держави і громадянського суспільства у збройному протистояння з імперською Росією, націленою на відродження великодержавності.

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ХІМІЧНОЇ, БІОЛОГІЧНОЇ, РАДІАЦІЙНОЇ, ЯДЕРНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ ТА ЗАГРОЗ

Євген Ігорович Нагорний, Володимир Іванович Коцюруба — вт, 16 гру 2025 00:00:00 +0200

Проведено аналіз хімічних, біологічних, радіаційних, ядерних загроз із врахуванням існуючого стану розвитку предметної галузі у російській федерації, як агресора проти України. Наведені конкретні факти застосування зброї масового знищення (ураження) та сформовані можливі варіанти розвитку подій на території України та суміжних держав. Доведено, що такі сценарії матимуть не лише екологічні, санітарні, а й соціально-економічні та безпекові наслідки, включаючи евакуацію населення, міжнародну стурбованість і репутаційні втрати для держави. Висвітлення достатньо повного спектру хімічних, біологічних, радіаційних, ядерних загроз, пов’язаних із застосуванням або інцидентами, спричиненими ядерними, хімічними, біологічними та радіологічними агентами, свідчить про те, що Україна перебуває в зоні підвищеного ризику хімічних, біологічних, радіаційних, ядерних загроз ураження уражень унаслідок як прямого застосування зброї масового знищення, так і непрямих форм її використання: диверсій, терористичних актів, бойових дій у небезпечних районах, пошкодження критичної інфраструктури або об’єктів захоронення. На основі розглянутих безпекових аспектів обґрунтовано нагальну потребу щодо формування концептуального підходу, як основи стратегії хімічного, біологічного, радіаційного, ядерного захисту території та населення України, що є проблемою державного рівня.

ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ МІЖ ДВОМА ВІЙНАМИ – НАСЛІДКИ НЕДООЦІНКИ ПРОТИВНИКА ТА НЕХТУВАННЯ ПОПЕРЕДЖЕННЯМИ

Андрій Павлович Коваль, Ігор Анатолійович Косяк, Іван Казимирович Патриляк — вт, 16 гру 2025 00:00:00 +0200

Розглянуто підготовчі періоди російсько-української війни напередодні широкомасштабного вторгнення російської федерації та війни Судного дня між Ізраїлем з одного боку і Єгиптом та Сирією з іншого. Проаналізовано заходи з підготовки до війни Ізраїлю у 1973 році та України наприкінці 2021 початку 2022 рокі. Порівняно результати війни Судного дня і першого етапу відбиття широкомасштабного вторгнення російської федерації в Україну, їх вплив на майбутній перебіг подій та наслідки прорахунків напередодні війни.

БОЙОВІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

Владлен Ростиславович Мараєв, Володимир Миколайович Яцентюк — вт, 16 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено історію формування військових (бойових) традицій та ритуалів в українських військових формуваннях як механізму підтримання високого бойового духу війська, із акцентом на історичний досвід України у боротьбі за свою державність.

Розглянуто роль бойових традицій як стратегічного чинника формування військово-патріотичного виховання війська. Аналізується історичний досвід українського народу, де особлива роль належить козацтву як унікальному феномену в контексті дослідження військових і, зокрема, бойових традицій. Проаналізовано роль традицій поваги козаків до своїх старшин і захисту їх у бою. В українському козацькому війську, за твердженням дослідників, козаки були готові віддати своє життя за своїх командирів не через поклоніння їх соціальному статусу, а за їх талант полководця, повагу та любов до українських козацьких традицій.

Особливу увагу в статті приділено аналізу надзвичайно важливої традиції козацького побратимства.

Результати дослідження можуть слугувати методологічною основою для розробки новітніх бойових та національних традицій Українського війська.

СПЕКТРАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЯК ВЕКТОР РОЗВИТКУ ЗАСОБІВ ХІМІЧНОЇ РОЗВІДКИ

Артем Анатолійович Бабарик, Сергій Євгенович Хлонь — вт, 16 гру 2025 00:00:00 +0200

Розглянуто та проаналізовано інноваційні засоби дистанційної спектральної хімічної розвідки на прикладі зразків озброєння блоку НАТО та російської федерації. Розкрито особливості спектральних методів визначення бойових отруйних речовин, які є основним принципом роботи групи приладів.

Сформульовано проблему та обґрунтовано необхідність розвитку напрямку дистанційних спектральних засобів хімічної, біологічної, радіаційної розвідки для виконання завдань і заходів системи хімічного, біологічного, радіаційного, ядерного захисту Збройних Сил України в контексті змін характеру сучасного російсько-українського збройного протистояння.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У КІБЕРБЕЗПЕЦІ

Юрій Михайлович Лисецький — вт, 16 гру 2025 00:00:00 +0200

Розглянуто ретроспективу виникнення і розвитку штучного інтелекту. Наведено, що справжній прорив у використанні штучного інтелекту почався 2010 року з розвитком машинного навчання та глибоких нейромереж. Проаналізовано можливості штучного інтелекту як перспективної технології для використання у сфері кібербезпеки. Показано, що технології штучного інтелекту мають потенціал принести абсолютно нові можливості, зокрема трансформувати кібербезпеку, а їхнє застосування матиме значний вплив у сфері безпеки й оборони.