Селекція і насінництво

Вплив осіннього внесення різних доз та видів азотних добрив на урожайність пшениці озимої після попередника соняшник

Ю. В. Попов — 2024-06-27

Реферат: Нині попит на зернову продукцію стрімко зростає. Проте через різні обставини зменшуються площі оптимальних попередників озимих зернових культур, натомість зростають площі після таких попередників як соняшник. Через це не вдається підтримувати стабільну врожайність зерна. Одним з найбільш ефективних прийомів управління ростом і розвитком рослин та підвищення врожаю пшениці озимої є використання азотних добрив. Ряд досліджень свідчать про рівноцінність осіннього і весняного внесення азотних добрив на посівах пшениці. Проте питання внесення азотних добрив в осінній період вивчене не достатньо, особливо для східної частини Лісостепу України. Метою дослідження було визначення урожайності пшениці м’якої озимої після соняшника залежно від різних доз та видів азотних добрив при їх осінньому внесенні. Дизайн польового досліду передбачав 13 варіантів з використанням трьох видів добрив (аміачна селітра, карбамід, сульфат амонію) в перерахунку на діючу речовину у дозах N₃₀, N₆₀, N₉₀, N₁₂₀ після попередника соняшник. Осіннє внесення добрив на посівах пшениці забезпечувало істотні прибавки врожайності. Найбільш ефективним було осіннє підживлення пшениці озимої аміачною селітрою та карбамідом у дозі N₆₀, а сульфатом амонію – у дозі N₉₀, де врожайність прибавки до контролю становили відповідно 49, 46 та 46 %. За малої дози азоту (N₃₀) найбільші надбавки врожайності (31–34 %) одержано від внесення аміачної селітри та сульфату амонію, тоді як внесення карбаміду за цієї дози було менш ефективним. Застосування дози N₁₂₀ не мало переваг порівняно з меншими дозами осіннього азотного підживлення незалежно від виду добрив

Проблеми селекції кукурудзи на фоні кліматичних змін

Н. М. Музафаров — 2024-06-27

Реферат: Погодні аномалії, зумовлені кліматичними змінами, негативно впливають на процеси росту та розвитку сільськогосподарських культур і, таким чином, знижують продуктивність сільського господарства в цілому. Такі процеси являють загрозу продовольству та національній безпеці. У зв’язку з перспективою розширення посівних площ під кукурудзою, зумовленою зміною кліматичних умов в світі та в країні, слід звернути особливу увагу на розробку різних напрямків селекції з урахуванням екологічної адаптації сортів та гібридів до природних чинників. Скринінг дикорослих зразків, місцевих сортів і популяцій мутантних рослин для виявлення перспективних ознак і донорів може мати вирішальне значення для селекційних підходів підвищення стійкості культур до теплового стресу. Крім того, ідентифікацію і картографування QTL(ів) за допомогою молекулярних маркерів можна використовувати для виявлення основного/мінорного гена(ів), що сприяє стійкості до теплового стресу.

Депонувальна здатність окремих частин стебла та її роль у формуванні зернової продуктивності контрастних за посухостійкістю генотипів озимої пшениці за дії короткотривалої посухи

В. В. Моргун — 2024-06-27

Реферат: Використання депонованих у стеблі водорозчинних вуглеводів (ВРВ) відіграє важливу роль у формуванні зернової продуктивності озимої пшениці, особливо за умов дефіциту зволоження в репродуктивний період. Метою даної роботи було дослідити накопичення і ремобілізацію запасних ВРВ у окремих сегментах стебла та їх зв'язок з показниками зернової продуктивності у генотипів озимої пшениці за дії 8-добової посухи на ранніх етапах формування зернівки. Дослідження проводили в умовах вегетаційного досліду на рослинах озимої м'якої пшениці (Triticum aestivum L.) сортів Подолянка (посухостійкий, екологічно пластичний), Подільська нива (високоврожайний, менш стійкий), Наталка (менш стійкий, високобілковий) та селекційної лінії УК 065 (чутлива до посухи, високопродуктивна). Питомий вміст ВРВ у сухій речовині та валову кількість (добуток питомого вмісту та маси) визначали в частинах стебла головного пагона (рахуючи зверху): верхнє міжвузля, друге, третє, об'єднані четверте і п'яте (нижні) міжвузля та об'єднані листкові піхви.

Встановлено, що посуха дещо зменшувала максимальну валову кількість депонованих у стеблі ВРВ та істотно пришвидшувала їх ремобілізацію. Досліджені генотипи озимої пшениці істотно відрізнялися за рівнем накопичення ВРВ у стеблі – в 1,3 раза за оптимальних умов та в 1,5 раза за дії посухи, проте ефективність їх ремобілізації у всіх генотипів була високою і достатньо близькою (84–96 %) незалежно від умов вирощування. Сорт Подолянка проявив найвищу депонувальну здатність стебла як за оптимальних умов поливу, так і за дії посухи. Внесок депонованих ВРВ у зернову продуктивність за оптимального зволоження і дії посухи становив у сортів Подолянка 32 і 28,3 %, Подільська нива – 21,3 і 24,6 %, Наталка – 27,4 і 24,3 %, лінії УК065 – 18,2 і 22,4 %, відповідно.

Найбільший питомий вміст і валова кількість ВРВ виявлені в другому і третьому міжвузлях. Частка цих міжвузлів у загальній кількості депонованих у стеблі ВРВ була найбільшою у всіх досліджених генотипів. Вміст та валова кількість резервних вуглеводів у другому і третьому міжвузлях найтісніше позитивно корелювали з показниками зернової продуктивності, що дає підстави вважати їх найбільш репрезентативними для оцінки депонувальної ємності стебла та рекомендувати як фізіологічний маркер продуктивності генотипів озимої пшениці

Виділення джерел високої твердості зерна тритикале

В. С. Мельник — 2024-06-27

Реферат: Мета роботи — встановити диференціацію комплексно-цінних зразків тритикале за рівнем твердозерності серед селекційного матеріалу Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва; оцінити рівень мінливості за роками досліджень та вирівняності зразків тритикале за ознакою твердозерність; виділити генотипи з підвищеною твердістю зерна як вихідного матеріалу для продовольчого напрямку селекції тритикале. Дослідження проводили у східній частині Лісостепу України. Визначали твердість зерна 46 комплексно цінних ліній тритикале ярого у 2021 та 2023 рр., а також 330 ліній тритикале ярого та 220 ліній тритикале озимого у 2023 р. Рівень твердості зерна визначали на твердомірі прямої дії YPD-300D. Визначення суттєвості та вірогідності різниць, а також впливу факторів проводили з використанням багатофакторного та однофакторного дисперсійного аналізу. Роки досліджень значно різнились за погодними умовами, що дозволило об’єктивно оцінити вплив умов на прояв твердозерності. У середньому за два роки досліджень рівень твердозерності у 46 зразків ярого тритикале варіював від 110 до 183 Н, що відповідає групам м’якозерні, середньом’якозерні та напівтвердозерні. Більшість зразків тритикале ярого за рівнем твердості зерна належало до групи м’якозерні та середньом’якозерні, Але в окремі роки виділялись дуже м’якозерні та твердозерні зразки. Найбільшу частку внеску у загальну мінливість ознаки мав фактор генотип та умови середовища – 29,9 та 18,6 % відповідно. Значно менший, але вірогідно істотний вплив мала взаємодія факторів генотип-середовище – 8,1 %. Виявлено значну диференціацію зразків за вирівняністю величин твердозерності в межах зразка. Коефіцієнт варіації в межах одного зразка становив 3–50 %. Виділено зразки з високим (V ≤ 10 %), середнім (V = 10–20 %) та низьким (V ≥ 20 %) ступенем однорідності за ознакою твердість зерна. Найбільшу цінність як джерела певного рівня твердості зерна становлять зразки, стабільні за роками та однорідні за цією ознакою. Виявлено більш стабільні зразки за трьома групами твердості зерна: м’якозерні – ЯТХ 102-23 (V = 4%), ЯТХ 18-23 (V = 6%), ЯТХ 40-23 (V = 7 %), середньом’якозерні – ЯТХ 132-23 (V = 3 %), ЯТХ 11-23 (V = 7 %), ЯТХ 15-23 (V = 10 %) та напівтвердозерні – ЯТХ 108-23 (V = 10 %), ЯТХ 99-23 (V = 13 %). Виділено зразки з підвищеним рівнем твердості зерна та більш стабільним рівнями її прояву, які можуть бути використані в селекції як джерела цієї ознаки. Також зразки зі стабільним проявом твердозерності можуть використовуватись як еталони в межах різних груп твердості. Для пошуку нових генотипів з високим потенціалом твердого зерна у 2023 р. було додатково досліджено рівень твердості зерна на значно ширшому наборі генотипів: 330 ярих та 220 зразків озимих тритикале. Розподіл зразків за групами твердості був подібним серед ярих та озимих форм. Більшу частку складають м’якозерні та середньом’якозерні генотипи (78–80 %). Частка твердозерних зразків становила 3 %, як у ярих так і у озимих форм. У 2023 р., сприятливому для формування високої твердості, найвищу твердозерність серед ярих зразків мали ЯТХ 456-23 (247 H), ЯТХ 139-23 (208 Н), ЯТХ 437-23 (207 Н) та ЯТХ 565-23 (206 Н) та ЯТХ 382-23 (201 Н), а серед озимих – ТХЗ 883-23 (247 Н), ТХЗ 487-23 (212 H), ТХЗ 406-23 (207 Н), ТХЗ 736-23 (205 Н) та ТХЗ 178-23 (202 Н), що відповідає рівню еталонів пшениці твердої або перевищує їх. Усі зразки групи твердозерні показали високу або середню однорідність в межах генотипу (коефіцієнт варіації V = 5–20 %). Виділені зразки, зважаючи на досить високі рівні твердості зерна та вирівняність за цією ознакою, становлять значну селекційну цінність, але потребують подальших досліджень щодо стабільності прояву ознаки за різних умов середовища

Новий сорт пшениці м’якої озимої Носівочка для умов Лісостепу і Полісся України

В. І. Москалець — 2024-06-27

Реферат:Створено новий екологічно пластичний, високопродуктивний сорт пшениці м’якої озимої Носівочка. В статті наведено характеристику сорту Носівочка за морфологічними ознаками, агроекологічними і біологічними властивостями, Відзначено високі екологічну пластичність, продуктивність і показники якості зерна та борошна. Показано, що новий сорт формує високий біотичний потенціал в умовах поліського-лісостепового і лісостепового екотопів. За екологічного випробування (впродовж 2001–2006 рр. 2008–2022 рр. в умовах полісько-лісостепового екотопу (Чернігівська обл.) і 2007–2014 рр. – лісостепового екотопу (Київська обл.) новий сорт формував високу і середню урожайність зерна, зокрема 6,54–9,11 та 5,72–7,74 т/га, відповідно. Сорт Носівочка можна віднести до високоінтенсивних; він характеризується поліпшеними морфологічними і агробіологічними властивостями, широкою нормою реакції за оптимізації умов вирощування, має потовщену соломину. Все це зумовлює досить високу стійкість до несприятливих абіотичних і біотичних чинників і здатність рослин засвоювати високі дози азотних мінеральних добрив, добре реагувати на своєчасний обробіток ґрунту (оранку) та післядію органічних добрив

Успадкування виходу насіння крупної фракції гібридами пшениці м’якої озимої

О. Ю. Леонов — 2024-06-27

Реферат: Нерівноцінність насіння в насіннєвому матеріалі розглядається як одна із причин зниження урожаю. Метою роботи було встановлення закономірностей характеру успадкування виходу крупної фракції насіння у нащадків від схрещування сортів з різним виходом означеної фракції. Для досліджень використовували сорти: Привітна з високим виходом насіння фракції 2,8+ мм (73,3 %), Краса ланів з низьким виходом насіння крупної фракції (57,4 %), Альянс і Запашна з середніми значеннями показника (відповідно, 66,8 % та 64,0 %). Схрещування проводили за повною діалельною схемою, частота та ступінь трансгресій визначалися у третьому поколінні. Найнижчу частоту трансгресії за виходом крупної фракції насіння мали гібридні комбінації, створені за участю батьків з граничними проявами ознаки. Комбінація зразків з низьким та середнім значенням виходу крупної фракції насіння збільшувала як частоту, так і ступінь трансгресії. Перспективними для селекції за даною ознакою стали гібридні комбінації між батьківськими компонентами з високим та середнім виходом крупної фракції. Високу частоту та ступінь трансгресії за врожайністю визначено у гібридних комбінаціях створених без участі найпродуктивнішого сорту Запашна. Таким чином, перспективними для селекції за ознакою виходу крупної фракції насіння виявились гібридні комбінації – Альянс/Привітна та Привітна/Альянс (частота трансгресій — 22 та 14 %, ступінь – 12,0 та 17,3 %); за ознакою врожайність — Альянс/Привітна, Привітна/Альянс, Краса ланів/Альянс та Альянс/Краса ланів (частота трансгресій — 10, 16, 24, 24 %, ступінь – 16,9, 21,5, 28,5, 14,7). При схрещуванні між собою сортів із низьким або середнім виходом крупної фракції насіння знижується значення виходу крупної фракції, але підвищується вихід середньої та дрібної фракції. Комбінування зразків з низьким та середнім значенням виходу крупної фракції насіння збільшує як частоту, так і ступінь трансгресій.

Скринінг колекційних зразків баклажана за продуктивністю та її складовими

А. О. Марусяк — 2024-06-27

Реферат: Досліджено потенціал продуктивності різноманіття зразків баклажана (31 зразок: 21 сорт з 7 країн світу та 10 гібридів з 5 країн світу) та проведено скринінг і моніторинг генотипів порівняно із стандартами за ознаками які визначають потенціал продуктивності: «продуктивність», «середня маса товарного плоду» та «кількість плодів на рослині». Визначено 32 джерела ознак продуктивності. За рівнем прояву ознаки «продуктивність» виділено: 5 селекційно-цінних колекційних сортів – Daejeon Puurple (1656 г / росл.), Zelkilo (1701 г / росл.) та Long Violet (1782 г / росл.), перевищення продуктивності яких над стандартом Алмаз (1506 г / росл.) становило від 9,9 до 18,0 % та 2 гібриди F1 – Ізумрудний F1 (1459 г / росл.) з відношенням рівня продуктивності до стандарту 89,9 % та Mari F1 (1323 г / росл.) з відношенням рівня продуктивності до стандарту 81,5 %. Дослідженнями підтверджена цінність стандартів при селекції на ознаку «продуктивність» – Алмаз (X̄ = 1506,33 г / росл.) та Bibo F1 (X̄ = 1623,00 г / росл.). За ознакою «середня маса товарного плоду» виділено 14 цінних джерел: 10 сортів – Марафонец (217 г), Віронік (220 г), Универсал-6 (229 г), Long Violet (241 г), Чорний Красавец (266 г), Xingyuun (311 г), Геліос (322 г), Rosa Bianka di Catania (330 г), Daejeon Puurple (455 г) та Zelkilo (526 г) та чотири гібриди F1 – Briska F1 (941 г), Klorinda F1 (676 г), Gordita F1 (563 г) та Ізумрудний F1 (392 г) для використання в селекції високоврожайних крупноплідних генотипів. Найвищу масу товарного плоду мав сорт Zelkilo (527 г) з Китаю та гібрид з Італії Briska F1 (941 г) з перевищенням над стандартом від 187 до 287 %, відповідно. Найменше значення ознаки мали три сорти колекції: зразок з Туреччини – Turkish Orange (66,9 г), два зразки з Китаю – Hangqi №1-2, Hangqi №1 (76,1 і 79,3 г, відповідно) та гібрид з Китаю – Puurple Dragon F1 (94,6 г). Ці зразки можуть бути використані у селекційній роботі на крупноплідність та дрібноплідність генотипів баклажана за ознакою «середня маса товарного плоду». За ознакою «середня кількість плодів на рослині» визначено 13 цінних джерел – дев’ять зразків та чотири гібриди F1 для використання в селекції високоврожайних генотипів які характеризувались високою кількістю плодів на рослині за три роки досліджень. За результатами досліджень виділено дев’ять зразків, які характеризувались наступними значеннями ознаки: Віронік (6,45 шт / росл.), Long Violet (7,35 шт / росл.), Тhai Long Green (7,58 шт / росл.), Hangqi №1 (11,99 шт / росл.) Hangqi №1-2 (12,25 шт / росл.), Turkish Oran Hangqi №1-2ge (13,19 шт / росл.), Зелененький (8,69 шт / росл.), Luisiana Long Green (6,18 шт / росл.) та Лебединий (5,88 шт / росл.). Найвищу кількість плодів на рослині мав зразок з Туреччини Turkish Oran Hangqi №1-2ge – 13,19 шт / росл. За скринінгом гібридів виділились та можуть бути використані в селекції чотири гібриди: Mari F1, Puurple Dragon F1, Пятачок F1 та Галчонок F1 (5,17-11,37 шт / росл.). Виділені джерела можуть бути використані у селекційній роботі на збільшену кількість плодів на рослинах баклажана. Виділені зразки є відносно стабільними за рівнем прояву досліджуваних ознак та характеризуються високими їх значеннями. Результати досліджень свідчать про велике різноманіття колекції за ознаками продуктивності, що підтверджується середнім (˃10 %) та високим (˃20 %) рівнем їх варіювання. Отже, за результатами досліджень встановлено що ознака «продуктивність» зразків має середню залежність (r=0,39-0,56) від характеру прояву її складової – ознаки «середня маса товарного плоду», з ознакою «кількість плодів на рослині» кореляції не встановлено (r=-0,09-0,04) та виділено 34 джерела підвищеної продуктивності баклажана та її складових, що має практичне значення для селекції сортів та гібридів F1, придатних до вирощування у Північному Лісостепу України. У колекції не виявлено зразків, які б поєднували в генотипі усі основні показники продуктивності, тому для підвищення урожайності культури та забезпечення продовольчої безпеки селекційні дослідження слід спрямувати саме в цьому напрямі.