Мапування як форма репрезентації та взаємодії: картографічні практики в трансформації культурного ландшафту Києва

Анотація

Мета роботи. Дослідження спрямоване на аналіз мапування Києва як культурної практики в її історичній еволюції – від картографічних форм XIX–XX століть до сучасних цифрових і художніх інтерпретацій міського простору. Метою є виявлення, як картографічні практики різних періодів відображають зміни в символічній структурі міста, взаємодіють із колективною пам’яттю, впливають на формування міської ідентичності та стають інструментами переозначення знаково-символічних систем у контексті модернізації, цифровізації, декомунізації та дерусифікації. Методологія роботи. У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує культурологічний аналіз, урбаністичні студії та теорії простору Анрі Лефевра й Мішеля де Серто. Використано порівняльно-історичний метод для аналізу картографічних матеріалів різних епох, візуальний аналіз для виявлення знаково-символічних домінант, а також кейс-стаді сучасного культурного проєкту «Шукай» як прикладу інтерактивної, афективної картографії, що поєднує репрезентацію та художнє переосмислення міського простору. Наукова новизна. Вперше здійснено комплексний культурологічний аналіз картографічних практик Києва у вимірі взаємодії, репрезентації та трансформації міського ландшафту. Показано, що мапи є не лише інструментами навігації, а й соціокультурними артефактами, які фіксують і формують символічну логіку міста. Обґрунтовано, що сучасні культурні ініціативи мапування, зокрема «Шукай», створюють альтернативні мапи пам’яті, які репрезентують множинність голосів і досвідів, поєднуючи елементи карти та маршруту. Виявлено, що такі проєкти активізують «живу» афективну картографію, яка повертає мапі тілесний, емоційний та наративний вимір. Висновки. Мапування Києва еволюціонувало від декоративно-деталізованих історичних карт XIX–XX століть через утилітарні й ідеологічно стандартизовані радянські зразки до сучасних інтерактивних і художніх форм, що інтегрують цифрові технології та громадську участь. Сучасні практики мапування не лише фіксують зміни міського середовища, а й моделюють нові сценарії його культурного освоєння. Проєкт «Шукай» демонструє потенціал мапування як інструменту формування нових міських наративів, зшивання розірваних пластів пам’яті та зміцнення зв’язків між містом, його мешканцями та відвідувачами. У контексті постколоніальної трансформації України такі ініціативи стають важливими агентами переосмислення культурного ландшафту та актуалізації локальної ідентичності.