Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Впровадження сучасних технологій у процес створення театральних вистав та перформансів у сценічному просторі України та за кордоном

2025-11-24T19:01:39+02:00

Мета статті – виявити особливості цифрових технологій як інноваційного режисерського інструментарію в постановках сучасного українського та закордонного театру. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний метод і метод теоретичного аналізу для опрацювання наукової літератури з теми дослідження; типологічний та структурно-функціональний метод, завдяки якому з’ясовано різновиди та особливості цифрового режисерського інструментарію; метод компаративного аналізу – для порівняння рівня інтегрування інноваційних технологій в європейському та українському театрі та ін. Наукова новизна. Розглянуто проблематику інтегрування в сучасний театр інноваційних технологій як засобів реалізації режисерського задуму; окреслено особливості впровадження цифрових технологій в процес створення театральних вистав та перформансів; на основі компаративного аналізу виявлено ряд технологій, що використовуються в постановках сучасних українських та європейських режисерів. Висновки. Технічні інновації є невід’ємною частиною еволюції театру. За результатами дослідження виявлено, що на сучасному етапі розвитку театрального мистецтва впровадження інноваційних цифрових технологій в процес створення вистав і перформансів є не лише ефективним засобом привернення уваги глядача, надання можливості отримати новий досвід, а й дієвим інструментарієм, що сприяє втіленню режисерської ідеї постановки. Різноманітні фото- та відеопроєкції, звуковий супровід та світлові ефекти, мультимедійні декорації, комп’ютерні ефекти, онлайн-зйомка, демонстрація фото- та відеодокументів, віртуальний реквізит, інсталяції, 3D-ефекти та ін. окрім посилення візуального ряду та створення яскравого сценічного дизайну, надають можливість розкрити емоційний стан та внутрішні переживання персонажа; посилити увагу на необхідних режисеру моментах; створити яскраві та сповнені глибинного філософського наповнення метафоричні образи; змістити акценти на ті аспекти п’єси, що досі лишалися недостатньо висвітленими в театральній практиці та ін. Звернення українських режисерів-постановників до цифрового інструментарію здебільшого обмежується відеопроєкціями, тоді як на сценах європейських театрів тяжіє до віртуальної реальності, технологій захоплення руху та ін.

Режисерський інструментарій сучасних спортивно- стадіонних видовищ

2025-11-24T19:05:11+02:00

Мета статті – виявити особливості постановки спортивно-стадіонних масових театралізованих видовищ на сучасному етапі розвитку соціокультурного простору та окреслити провідні тенденції проведення церемоній спортивних мегаівентів в контексті специфіки проблематики розширення режисерського інструментарію. Методологія дослідження. Застосовано системний та типологічний метод, метод аналізу та синтезу, метод мистецтвознавчого та компаративного аналізу. Наукова новизна. Розглянуто проблематику оновлення підходів до постановки спортивно-стадіонних видовищ на прикладі церемонії відкриття Олімпійських ігор 2024 р. (режисер Т. Жоллі) та церемонії передачі олімпійського прапора між Олімпійськими іграми в Пекіні та Олімпіадою в Мілані-Кортіні 2026 р. (режисер М. Баліч); проаналізовано концепцію церемоній Олімпійських ігор в Мілані-Кортіні 2026 р. режисер М. Баліча; виявлено провідні тенденції сучасної режисури спортивно-стадіонних масових театралізованих видовищ. Висновки. Дослідження виявило, що на сучасному етапі розвитку соціокультурного простору основними джерелами режисерських концепцій спортивно-стадіонних масових театралізованих видовищ є запити глядача на динамічні, яскраві, інклюзивні, сповнені нових несподіваних рішень та використання інноваційних цифрових технологій постановки. На основі аналізу церемонії відкриття Олімпійських ігор 2024 р. в Парижі (режисер Т. Жюллі), церемонії передачі олімпійського прапора між Олімпійськими іграми в Пекіні та Олімпіадою в Мілані-Кортіні 2026 р. (режисер М. Баліч) та концепції масових театралізованих видовищ Олімпійських ігор Мілані-Кортіні 2026 р. виявлено, що основний акцент режисерами зроблено на інноваційних підходах до візуалізації основних постулатів Ігор, дбайливому ставленні до традицій, репрезентації національної ідентичності країни проведення, популяризації стійкого розвитку, розмаїття та інклюзії. Розширення режисерського інструментарію відбувається за рахунок інтегрування інноваційних цифрових технологій, що надають можливість створити унікальні імерсивні середовища, посилити відчуття співучасті, передати емоції спортсменів та ін. Серед характерних прийомів: зміна традиційних місць та форм проведення церемоній; використання урбаністичного простору як ключового сценографічного тла театралізованого видовища, що є транслятором культурної ідентичності; звернення до еклектики та стилізації; використання імерсивних та інтерактивних технологій, а також світлового і відеодизайну та ін.

Театральний та естрадний сміх як культурно-естетичний феномен: традиції, функціональні виміри та трансформації в умовах сучасних суспільних викликів

2025-11-24T19:09:26+02:00

Мета дослідження – проаналізувати та виявити функції театрального й естрадного сміху як художнього та соціального інструменту, його спільні та відмінні ознаки в театрі та на естраді, дослідити його роль у формуванні культурної ідентичності, критичній рефлексії та психологічній підтримці у контексті української сценічної традиції та сучасних соціокультурних викликів. Методологія дослідження. У статті застосовано культурологічний та мистецтвознавчий аналіз, що дозволив розглянути сміх як феномен театрального й естрадного мистецтва у контексті національних і глобальних культурних процесів; компаративний метод дав можливість виявити спільні та відмінні ознаки театрального та естрадного сміху, зокрема їх художні та комунікативні стратегії; за допомогою соціокультурного методу простежено вплив гумору на суспільні процеси, особливо в умовах війни та культурного спротиву; структурно-функціональний аналіз дав змогу розкрити багатовимірність функцій сміху. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі гумору як форми реалізації комічного та феномену сміху у театральному та естрадному мистецтвах, підкреслюючи його багатовимірну функцію. Увагу акцентовано на українській традиції театрального та естрадного гумору в умовах сучасних соціокультурних трансформацій, включно з військовим станом та культурним спротивом. Також визначено та запропоновано відмінні й спільні ознаки театрального і естрадного сміху, його специфічні художні й комунікативні стратегії. Висновки. Гумор у театральному та естрадному мистецтвах постає як форма реалізації комічного. Він забезпечує глядачеві не лише момент сміху, а й створює простір для критичного осмислення дійсності, поєднуючи критику й співчуття, сатиру й емпатію. Отже, театральний і естрадний сміх постають як багатофункціональні форми комічного, що інтегрують естетичний, соціальний та терапевтичний виміри. У сучасних умовах війни та культурного спротиву сміх набуває особливої значущості як засіб збереження ідентичності й національного духу, тоді як його адаптація до цифрового середовища розширює межі впливу й актуалізує його роль у глобальному культурному дискурсі.

Фактура і рух: новітні форми невербального сценічного висловлювання

2025-11-24T19:12:22+02:00

Мета статті – проаналізувати особливості оживлення фактури через рух і тілесну взаємодію. Методологія дослідження полягає в здійсненні міждисциплінарного аналізу, що поєднує підходи театрознавства, хореології та перформативних студій у вивченні сучасного театру ляльок. Наукова новизна дослідження полягає в розкритті ролі фактури як сценічного співвиконавця, що здатен трансформуватися завдяки тілесній взаємодії з актором у межах вистави театру ляльок; висвітленні трьох типів взаємодії між актором та матерією: як продовження руху, як об’єкта оживлення, як суб’єкта сценічної присутності. Висновки. У процесі аналізу перформативних стратегій сучасного театру ляльок виявлено значне тяжіння до домінування тілесного висловлювання над вербальним, а також візуальної образності та матеріальної присутності об’єкта. Така трансформація зумовлена як загальною еволюцією театральної мови, так і специфікою естетичних метамодерністських парадигм, що тяжіють до синтезу, багатошаровості та коливання між протилежними художніми установками. Театр ляльок, перебуваючи на перетині перформативних практик, демонструє особливу здатність до інноваційного переосмислення ролі актора, об’єкта і руху. На основі аналізу українських та європейських вистав було визначено три ключові моделі взаємодії тілесного та матеріального: фактура як продовження руху, фактура як об’єкт оживлення, фактура як автономна сценічна сутність. У першому випадку матеріал підсилює тілесний жест, візуалізує внутрішній стан актора або формує сценічну атмосферу; у другому – він набуває характеристик персонажа, наділеного семантичною виразністю; у третьому – виступає як повноцінний співучасник дії, що не підпорядковується виключно виконавській волі актора, а здатен породжувати нові смисли через власну присутність. Отже, сучасний театр ляльок розширює традиційні межі інтерпретації сценічної дії, де рух, фактура і простір функціонують не як вторинні елементи постановки, а як носії смислу, що формують цілісне полотно вистави.

Емерджентна театральність: трансформація архетипу Прометея в постсекулярному українському театрі

2025-11-24T19:16:29+02:00

Мета роботи – концептуалізувати емерджентну театральність як нову парадигму українського театру через аналіз трансформації театральної суб'єктивності від архетипу Прометея через фігуру філософа-клоуна до квантового перформера, визначити умови можливого закріплення емерджентних процесів у постсекулярному контексті. Методологія дослідження. Застосовано міждисциплінарний підхід, що синтезує культурологічний аналіз, театрознавчі студії та філософську рефлексію. Використано компаративний метод для зіставлення історичних етапів театральних трансформацій, феноменологічний підхід до аналізу театральної присутності, концептуальний аналіз постсекулярних теорій. Теоретичною базою стали праці Н. Корнієнко з квантової парадигми театру, концепція присутності Г. У. Ґумбрехта, постметафізична філософія Дж. Ваттімо, інтегральна теорія К. Вілбера. Наукова новизна. Запропоновано концепт емерджентної театральності як культурологічної категорії для осмислення сучасних театральних процесів. Введено поняття «квантовий перформер» для позначення нового типу театрального суб'єкта. Здійснено спробу проаналізувати незакріплені театральні інновації в українському театрі (Л. Курбас, А. Жолдак, О. Середин) через призму теорії дифузії інновацій та концепції PH-фантазії. Обґрунтовано роль постсекулярної релігійності як інструмента театральної емерджентності. Висновки. Емерджентна театральність постає як можлива парадигма, що синтезує квантовий підхід із постметафізичною духовністю в русі до космоцентричної свідомості. Аналіз історичних прецедентів виявив необхідність збігу технологічної, психологічної та культурної готовності для успіху театральних інновацій. Сучасний український театр перебуває в точці біфуркації, де війна, цифрова культура та постсекулярні теорії створюють унікальне вікно можливостей для емерджентного стрибка.

Світловий дизайн у фіджитальному просторі сучасного сценічного видовища

2025-11-24T19:20:30+02:00

Мета статті – розглянути особливості використання світлового дизайну в музичних масових заходах крізь призму специфіки фіджитального простору сучасного сценічного видовища. Методологія дослідження. Застосовано метод наукового аналізу, метод порівняльного аналізу, мистецтвознавчого аналізу та теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві розглянуто проблематику світлового дизайну музичних масових заходів в контексті специфіки фіджитального простору сучасного сценічного видовища; окреслено характерні прийоми світлового дизайну музичних масових заходів першої половини 2020-х рр. Висновки. Діалогізм звуку та світла загострює сприйняття глядача та змушує на емоційному рівні резонувати з музикою. У фіджитал-просторі музичного масового заходу світловий дизайн – це інструмент, що дозволяє не лише точно контролювати візуальний ряд, виділити ключові моменти, спрямувати увагу глядача та посилити емоційний вплив, але й створити відчуття занурення та взаємодії. Використання прийомів візуалізації музики (лазерні промені, синхронізовані з музикою спалахи світла та зміна кольору) сприяють повному емоційному зануренню глядача і дозволяють розглядати світловий дизайн як продовження сценічного видовища. Характерними прийомами світлового дизайну музичних масових заходів, що надають режисерам-постановникам можливості створення яскравого видовища є: синхронізація музики та освітлення; використання мобільних пристроїв для керування артистом світловою технікою дистанційно, мобільних додатків та оздоблених світлодіодами нарукавних пов’язок, інтерактивних проєкцій; розміщення освітлювальних приладів позаду екранів та ін.

Нові культурні практики як інструмент формування національної єдності в умовах війни

2025-11-20T19:12:08+02:00

Метою статті є аналіз нових культурних практик як механізму формування національної єдності в умовах війни, а також визначення їх соціокультурних функцій та впливу на колективну ідентичність українців. Методологія дослідження базується на міждисциплінарному підході, що поєднує положення культурології, соціології культури, теорії комунікації та сучасних досліджень пам'яті. Таке методологічне поєднання дозволило комплексно зрозуміти культурні практики не лише як прояви творчої діяльності, а і як соціокомунікативні механізми, що забезпечують стабільність і єдність українського суспільства. Наукова новизна статті полягає в комплексному аналізі культурних практик під час війни як чинника національної єдності, що поєднує естетичний, комунікативний, соціальний та етичний виміри, а також у визначенні нових типів культурних практик, що виникли у воєнний час: волонтерська, меморіально-терапевтична, символічно-брендова, мемо-цифрова. Висновки. У воєнний час культурні практики набувають особливого значення, стають засобом символічного опору, самоідентифікації та утвердження культурної суб'єктивності. Саме через культуру формується нова якість національної єдності, заснована на спільних цінностях, пам'яті та символах. У воєнний час ці практики виконують інтеграційну, комунікативну, мобілізаційну, символічну та терапевтичну функції, сприяючи консолідації суспільства та осмисленню воєнного досвіду. Нові форми єдності поєднують мистецтво, громадянську активність і психологічну підтримку. Мистецький активізм, волонтерство, меморіальні проєкти, цифрова культура та символічні кампанії утверджують образ України. Зміцнення ролі мови, розвиток мем-культури, мистецьке волонтерство та вшанування героїв стали проявами культурної мобілізації. Такі практики зберігають культурну спадкоємність і створюють нову ідентичність – синтез традиційного та сучасного, місцевого й глобального. У контексті війни культура стає ресурсом соціальної стійкості: завдяки їй українці переживають травму, підтверджують солідарність і формують гуманістичну парадигму єдності, засновану на свободі, гідності та творчості.

Виставка «Князі Острозькі: європейський вимір української історії» як засіб популяризації культурної спадщини та національної ідентичності

2025-11-21T14:52:42+02:00

Мета статті – висвітлити значення виставки «Князі Острозькі: європейський вимір української історії» як культурно-освітнього проєкту, спрямованого на популяризацію української спадщини, формування національної ідентичності та інтеграцію української історії в європейський культурний контекст. Методологічною основою є принципи історичного дослідження, культурології та музеєзнавства, що дозволяють системно оцінити значення виставки в представленні національної спадщини та її інтеграції у європейський культурний контекст. Наукова новизна. Проаналізовано концепцію виставки та особливості представлення експозиційних матеріалів. Визначено просвітницький потенціал виставки, її вплив на формування національної ідентичності та значення для міжкультурного діалогу. З’ясовано історичну роль князів Острозьких у розвитку політичного, духовного й культурного життя України та Східної Європи, окреслено їхній внесок у становлення освіти й книгодрукування. Особлива увага приділена ролі виставкових проєктів як інструментів культурної дипломатії, що сприяють збереженню історичної пам’яті та формуванню позитивного іміджу України у світовому культурному просторі. Висновки. Виставка «Князі Острозькі: європейський вимір української історії» є прикладом ефективної музейної практики, яка поєднує наукову цінність, культурну репрезентативність та освітню функцію, а також має стратегічне значення для розвитку національної музейної справи. Виставка також є прикладом культурної дипломатії, сприяючи зміцненню культурних зв’язків між Україною та іншими європейськими країнами. Вона відкриває нові можливості для міжкультурного діалогу й культурної інтеграції, сприяючи формуванню позитивного іміджу України у світовому культурному просторі.

У моменті цивілізаційної трансгресії: теоретико-методологічні прелімінарії

2025-11-21T15:09:25+02:00

Мета дослідження – виявити теоретико-методологічну рамку форсайт-дослідження тенденцій цивілізаційного розвитку найближчих десятиліть. Методологія статті. В основу дослідження покладено міждисциплінарний, науково-критичний, скептико-емпіричний та контамінаційний підходи. За їхньою допомогою можна інтегрувати в наукове поле ментальні моделі з різних наукових дисциплін, сфер пізнання і практичної діяльності. Наступний етап дослідження – деконструкція. Здійснюється посилення системної аферентації за рахунок розриву звичних концептуальних зв’язків та трансдукції їхніх теоретико-гіпотетичних елементів у незвичні контексти. (Ре) (де) контекстуалізація наявних методологічних підходів до прогнозування та проєктування історико-культурного та соціокультурного розвитку дозволила віднайти нові пізнавальні зв’язки та здійснити їхній бриколаж. Метод мисленнєвого експерименту застосовано при фіксації стану «виходу на плато» в певній соціокультурній галузі. За результатами застосування окреслених методів формується нова теоретико-методологічна рамка. Наукова новизна. Відповіддю на технологічну сингулярність є метавсесвіт (вихід за межі «плато»), зокрема його складова – метакультурологія, що виступає як засіб контролю над ентропією. Висновки. Виявлено два фактори цивілізаційної трансгресії: унезалежнення техносфери (з неконтрольованою ентропією) та висока ймовірність домінування варварства (глобальний агресивний експорт ентропії). Якщо фактор демографічного росту не буде більше визначальним, то саме від метакультурологічного домену залежатиме майбутнє цивілізації. Метакультурологічна тріада охоплює культурні репрезентації (software), їхнє спадщинне втілення (hardware) та метафору як основу методології (programming language). Спадщинно-ретроспективний підхід спрямований на перманентне переосмислення спадщини, що полягає у зіткненні контекстів майбутнього, сьогодення і минулого. Подальші дослідження здійснюватимуться в теоретичному фреймі культурно-історичного процесу як зміни культурних логосів. Така візія є виправданою з огляду на те, що на сьогодні спостерігаються тенденції до консолідації елементів культурної системи, котрі в умовах гіперболічного зростання населення зазнали диференціації. Згідно з ретроспективним підходом саме культурний, а не економічний чи технологічний фактор є вирішальним. Загальна схема культурно-історичного розвитку включає три великі компоненти: теологія – технологія – метакультурологія. Цілісне дослідження наведених елементів має започаткувати теоретико-емпіричну базу для соціокультурного проєктування цивілізаційного розвитку.

Міждисциплінарні вектори фольклористики першої чверті ХХІ століття: форми та функції фольклору в цифрову добу

2025-11-21T15:18:03+02:00

Мета дослідження – розкрити форми та функції фольклору в контексті міждисциплінарних векторів фольклористики першої чверті ХХІ століття та висвітлити механізми збереження і набуття нової якості традиції в процесі культурної трансмісії. Методологія статті. Теоретичну основу становлять сучасні концепції семіотики, етнолінгвістики, когнітивної та філософської антропології, аксіологічної герменевтики, соціальної психології та медіаантропології. Використання аксіологічного, історико-аналітичного та системного підходів забезпечило проведення функціонального, комунікативного, антропологічного й контекстуального аналізу фольклору в умовах цифровізації та інтермедіальної взаємодії. Наукова новизна полягає у виявленні та інтерпретуванні нових форм і функцій фольклору в цифровому середовищі та уточненні актуальних міждисциплінарних векторів фольклористики першої чверті ХХІ століття. Фольклор розуміємо як відкриту систему культурних смислів, семіотичний ресурс, здатний до інтермедіальної взаємодії, креативного переосмислення і генерування нових значень, а також як «соціальну технологію» колективної пам’яті та локальної ідентичності. Запропоновано аналітичну модель фольклору як динамічного інструмента культурної комунікації. Концепт «софт-традиціоналізму» осмислено як стратегію збереження зв’язку з народною традицією в сучасних умовах. Висновки. Фольклористика першої чверті ХХІ століття функціонує як комплексна галузь гуманітарного знання, що інтегрує когнітивний, аксіологічний, комунікативний, антропологічний та естетичний підходи. Фольклор постає відкритою системою культурних смислів і семіотичним ресурсом, здатним до інтермедіальної взаємодії, креативного переосмислення та генерування нових значень. Попри зміну соціальних парадигм, він зберігає актуальність, демонструє адаптивність у цифрову добу, формуючи нові комунікативні моделі та механізми колективної культурної пам’яті й ідентифікації.

Ціннісна структура акту художньої творчості

2025-11-21T15:22:46+02:00

Метою статті є пояснення механізму творчого акту з погляду застосування методології ціннісного координатного підходу, що має, на нашу думку, значний евристичний потенціал. Методологія дослідження ґрунтується на понятті ціннісного координатного підходу. Для базового розрізнення означених понять та структуризації ціннісної енергії застосовано морально-психологічний і філософсько-антропологічний (культурологічний) підходи, що пояснюють мотиви діяльності людини. У цьому контексті вістря ціннісно-феноменологічного розгляду спрямовано спочатку в царину підсвідомого, а далі окреслюється як виток творчості. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено з позиції авторського концепту методології дослідження структуризація ціннісних смислів дій акту художньої творчості. Запропоновано нові категорії феноменології у фокусі філософської думки, де «віртакс» відповідає поняттю «ноема», а «візакс» відповідає поняттю «ноезис». Висновки. У результаті проведеного дослідження доведено, що застосування методології ціннісного координатного підходу дозволяє здійснити структуризацію ціннісних смислів, які відповідають сукупності дій акту художньої творчості. З’ясовано, що завдяки уведенню поняття ціннісної енергії виникає можливість засвоєння відтворюваних кодів культури, що дає змогу людині увійти в її контекст і відчути себе її частиною. Водночас збільшується імовірність її постійної фільтрації, збагачення і руйнації, що, зрештою, постає в сукупності дій її елементів – особистостей – процесом її творення. У єдності дії цих суперечливих сторін одного ціннісного енергетичного «творчого пориву» з використанням формотворчого матеріалу у вигляді початкових образів свідомості відбувається творення історії в усіх видах діяльності, які у своїй тотальності утворюють поле реалізації творчості.

Дигіталізація театрального мистецтва як засіб збереження культурної спадщини

2025-11-21T15:28:50+02:00

Мета дослідження – виявити особливості дигіталізації театрального мистецтва під час його трансформацій, зумовлених пандемією Covid-19 і повномасштабним російським вторгненням, задля подальшого збереження його здобутків як важливої частини української культурної спадщини. Методологія дослідження. Для визначення ролі дигіталізації театрального мистецтва у збереженні його як частини культурної спадщини України використовується системний підхід із застосуванням аналітичного, компаративного, культурологічного методів дослідження. Наукова новизна. Використання цифрових технологій як засобу збереження культурної спадщини в Україні, а саме творів театрального мистецтва, досліджується вперше. Дана тема набула особливого значення через пандемію COVID-19 і російсько-українську війну. Висновки. Дигіталізація українського театрального мистецтва стає важливим засобом збереження і популяризації театру як вагомої складової культурної спадщини нації. Завдяки прикладам дигіталізованого архівування і фіксації театрального процесу в інших країнах світу, подібні проєкти було успішно реалізовано українськими фахівцями. Нині в онлайн-просторі забезпечено доступ науковців і дослідників театрального мистецтва, глядачів та поціновувачів театру до цифрових вистав і здобутків українського театру, віртуальних галерей музеїв та архіву театрального мистецтва. Тож використання цифрових технологій у театральному мистецтві має потужний потенціал у справі його збереження як частини культурної спадщини для передачі інформації про український театр наступним поколінням.

Культурологічний вимір модерну

2025-11-21T15:32:28+02:00

Мета роботи спрямована на дослідження культурологічних засад модерну. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні історико-логічного підходу для вивчення соціокультурних чинників епохи, генетичного – для з’ясування еволюції ідейних передумов становлення світосприйняття модерну, контекстуально-аналітичного – для виявлення концептуальних маркерів, які уособлюють парадигмальні риси доби модерну. Наукова новизна. Уперше визначено, систематизовано й проаналізовано соціокультурні чинники, які зумовили особливості становлення епохи модерну. Висновки. Окреслено предметну сферу культури як штучного середовища буття людини, створеного специфічною діяльністю людини, яка включає в себе як саму людину, так і світ символічних значень. Вказано, що культура модерну в процесі свого становлення створює передумови для остаточної емансипації людської особистості. Наголошено, що орієнтація на особистість своє чергою підвищує роль і значення раціональної діяльності як способу інтеріоризації загальнозначущих культурних форм у внутрішній світ людини. Вказано на специфіку модернового світосприйняття, засадничі особливості якого втілені у «виключальному гуманізмі», що супроводжувався новим відчуттям «я». Закцентувано на понятті цивільності як дієвості, що охоплювала сфери морального самоконтролю, смаку, вишуканості. Вказано на особливу роль етики неостоїцизму у формуванні світосприйняття людини модерну. На прикладі наукового доробку Норберта Еліаса, продемонстровано особливості ментальності придворної аристократії; подібно до того, як сучасна держава є спадкоємцем абсолютної монархії, так і західноєвропейські «цивілізованість» та раціональність генетично пов’язані з культурою придворного суспільства, з виробленими нею механізмами контролю за афектами й потягами.

Вплив Революції Гідності на трансформацію національно-культурних цінностей українців

2025-11-21T15:35:40+02:00

Мета статті – розглянути вплив Революції Гідності на трансформації національно-культурних цінностей українців. Методологія дослідження передбачала застосування міждисциплінарних методів, а саме: історичного, за допомогою якого було відстежено причини та наслідки Революції Гідності в хронологічній послідовності; аналітичного, що дав змогу розглянути трансформації національно-культурних цінностей українців; семіотичного, який застосовувався для аналізу нових національних символів; методу узагальнення, що використовувався під час підведення підсумків дослідження. Наукова новизна полягає в осмисленні впливу передумов та наслідків Революції Гідності на трансформації національно-культурних цінностей українців. Висновки. Революція Гідності трансформувала національно-культурні цінності українців, забезпечивши адоптацію до нових історичних умов. У процесі революційних подій почала формуватися політична ідентичність українців, що загострило почуття відповідальності та громадянської активності. Усвідомлення культурної самодостатності призвело до переосмислення історичної пам’яті, розвитку національної культури та мистецтва, посилення уваги до української мови. Відбулися зміни в розумінні патріотизму, який став визначатися не етнічним походженням, а спільним вибором та готовністю захищати демократичні цінності України. Зросла цінність солідарності, взаємоповаги та самоорганізації, що проявилося в здатності об’єднуватися поза державними інституціями для вирішення критично важливих проблем. В умовах російсько-української війни такі національно-культурні цінності, як: гідність, свобода, справедливість, прагнення до демократії та європейського вибору – стали рушійною силою опору української нації, захисту територіальної цілісності, збереження національної ідентичності, забезпечили суспільну стійкість та єдність, активізували волонтерську діяльність.

Публічна політика у сфері мистецтва: соціокультурні засади та виклики сучасності

2025-11-21T15:40:14+02:00

Мета дослідження – визначити соціокультурні засади публічної політики у сфері мистецтва в Україні, проаналізувати сучасні виклики її реалізації (глобалізація, євроінтеграція, цифровізація, війна) й оцінити їхній вплив на збереження національної ідентичності, розвиток громадянського суспільства та ефективність культурних стратегій держави. Методологію дослідження здійснено на основі комплексного методологічного підходу, що поєднує соціокультурний, інституційний та порівняльний аналіз. Соціокультурний підхід розкриває роль мистецтва у формуванні спільних цінностей та соціальної інтеграції, інституційний – визначає функції державних і міжнародних органів у реалізації культурної політики, а порівняльний метод дозволяє оцінити адаптацію національної моделі до світових стандартів, зокрема практик ЄС та Конвенції ЮНЕСКО. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні соціокультурних засад публічної політики у сфері мистецтва України як балансу між державним регулюванням, автономією митців та глобальними інтеграційними процесами. Уточнено її роль як чинника національної безпеки та простору збереження культурної ідентичності в умовах цифровізації та війни. Висновки. Публічна політика у сфері мистецтва в Україні поєднує державне регулювання, автономію митців і вплив глобальних інтеграційних процесів. Вона забезпечує соціокультурну взаємодію, формування спільних цінностей та збереження національної ідентичності. Сучасні виклики: війна, цифровізація та глобалізація – трансформують культурний простір і стимулюють розвиток нових цифрових платформ, культурних ініціатив та механізмів громадської участі.

Теоретико-методологічні засади дослідження діяльності національно-культурних товариств у часи незалежності України

2025-11-21T15:44:08+02:00

Мета дослідження – концептуалізація основних понять і методологічних підходів до вивчення діяльності національно-культурних товариств у період незалежності України в контексті міжкультурної взаємодії. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному синтезі культурології, історичних наук, соціології, політології та культурної антропології, що дозволяє розглядати національно-культурні товариства як багатовимірне явище. У науковій розвідці застосовано загальнонаукові методи (аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, порівняння), а також спеціальні: історико-типологічний, системний, компаративний, структурно-функціональний, контент-аналіз. Наукова новизна полягає в уточненні понятійного апарату, необхідного для культурологічного аналізу діяльності національно-культурних товариств у контексті міжкультурної взаємодії та в обґрунтуванні міждисциплінарної стратегії соціокультурної аналітики, що інтегрує здобутки культурології, етнології, соціології, історії і культурної антропології. Запропоновано авторську модель аналізу діяльності національно-культурних товариств як інституцій, що одночасно виконують функції збереження культурної ідентичності, популяризації етнічної спадщини та сприяння інтеграції спільнот у громадянське суспільство. Висновки. Дослідження національно-культурних товариств в Україні вимагає міждисциплінарного підходу, що поєднує порівняльно-історичний, структурно-функціональний та культурно-антропологічний аналіз. Такі товариства виконують роль зберігачів етнічної ідентичності, популяризаторів культурної спадщини та активних учасників громадянського суспільства й міжкультурного діалогу. Сучасні виклики зумовлюють необхідність оновлення стратегій їх підтримки та формування ефективного партнерства між державою, громадським сектором і локальними ініціативами.

Цифрові технології в сучасній каскадерській індустрії

2025-11-21T15:50:37+02:00

Мета статті – виявити особливості використання цифрових технологій у процесі роботи над трюковими сценами в сучасному кіновиробництві та окреслити їх вплив на розвиток каскадерської індустрії. Методологія дослідження. Застосовано теоретичний метод, метод аналізу та синтезу, метод історико-культурологічного, системного, типологічного та порівняльного аналізу. Наукова новизна. Досліджено питання впливу інноваційних технологій на розвиток каскадерської індустрії на сучасному етапі розвитку кіновиробництва; розглянуто особливості використання комп’ютерної графіки у створенні кінотрюків в історичній ретроспективі; окреслено перспективи подальшого розвитку каскадерської індустрії в контексті еволюції цифрових технологій; проаналізовано процес створення трюкових сцен з інтегруванням технологій розширеної реальності та штучного інтелекту на етапі передпродакшну та постпродакшну. Висновки. Розвиток технологій є важливим чинником еволюції каскадерської індустрії, надаючи можливість створювати вражаючі спецефекти. Цифрова революція суттєво розширила можливості використання комп’ютерної графіки в процесі кіновиробництва загалом та створення трюкових сцен зокрема. Залучення цифрових технологій у каскадерській індустрії умовно можна поділити на: використання технічних інновацій у процесі планування та моделювання трюкових сцен, розрахунку безпеки каскадера та ін., зокрема за допомогою комп’ютерної графіки й штучного інтелекту; використання цифрових технологій безпосередньо в процесі створення трюкових сцен і на етапі постпродакшну. Сучасний розвиток каскадерської індустрії пов’язаний з поєднанням традиційних підходів до створення трюкових сцен, методів, розроблених протягом останніх трьох десятиліть (макетна зйомка, аніматроніка, стопмоушн, рапід, таймлапс, зворотна дія, люмакей, хромакей, захоплення руху, дипфейк, мачмувінг або моушн трекінг) та використанням інноваційних технологій – віртуальної, доповненої та змішаної реальності, штучного інтелекту й ін., що надають можливості цифрового генерування персонажів та навколишнього середовища. Сприяння цифрових технологій у відтворенні реальної фізики в поєднанні з креативними можливостями заклало основу для нової ери каскадерської індустрії.

Інклюзія як ключовий елемент розробки інноваційної стратегії розвитку закладів культури

2025-11-21T15:53:44+02:00

Мета статті – виявити особливості інклюзії як ключового елементу інноваційної стратегії розвитку закладів культури (на прикладі театру) на сучасному етапі розвитку суспільства. Методологія дослідження. Застосовано метод теоретичного та термінологічного аналізу, типологічний, когнітивний та концептуальний метод, метод системного аналізу та ін., що посприяли уточненню поняття «інклюзія», виявленню ролі інклюзії в стратегії розвитку сучасних закладів культури, простеженню особливостей культурологічного дискурсу соціальної інклюзії, Наукова новизна. Досліджено проблематику розробки та впровадження інноваційного підходу до діяльності закладів культури, основою якого є інклюзивність, а метою – створення безбар’єрного соціокультурного простору; уточнено дефініцію поняття «інклюзія» крізь призму особливостей діяльності закладів культури; розглянуто перспективні напрями розвитку інклюзивних театральних практик та ін. Висновки. Протягом останнього десятиліття діяльність закладів культури радикально змінилася: від простого збереження та популяризації культурного спадку, відбувається перехід до більш динамічного бачення, в якому інклюзія стає ключовим елементом розробки стійкої та інноваційної стратегії розвитку. Інклюзивність не може бути лише теоретичним наміром, а повинна втілюватися в конкретних діях, а заклади культури повинні встановити чіткі правила та параметри, що підкреслюють важливість соціальної участі для всіх. Театр за своєю природою є інклюзивним простором, що здатний репрезентувати різноманіття та створювати спільноту довкола виконавського акту. Впровадження інклюзивних театральних практик репрезентує стратегічні пріоритети закладів культури на сучасному етапі розвитку соціокультурного простору. Ефективність інклюзії передбачає її позиціювання як невід’ємної частини організаційної культури театру, процесом, що залучає як керівництво та митців, так і глядача. Таким чином інклюзія може перетворитися з певної функції на внутрішню цінність ідентичності театрального закладу, створюючи більш репрезентативні та партисипативні простори, що відповідають потребам все більш різноманітного та інклюзивного суспільства.

Наративи української музичної попкультури в контексті російсько-української війни

2025-11-21T15:57:05+02:00

Мета статті – виявити специфіку наративів в українській музичній попкультурі крізь призму російсько-української війни та розкрити їх вплив на утвердження національної ідентичності. Методологія дослідження. Застосовано метод аналізу та синтезу, метод теоретичного аналізу, термінологічний метод, типологічний метод, історико-культурний метод, метод компаративного та культурологічного аналізу. Наукова новизна. Розглянуто проблематику конструювання пісенних наративів на сучасному етапі розвитку української музичної популярної культури крізь призму подій російсько-української війни; досліджено пісенні наративи, сформовані під впливом подій під час антитерористичної операції на Донбасі (АТО) та оголошення воєнного стану; проаналізовано контент української популярної музики 2014-2025 рр. і виявлено найбільш популярні наративи. Висновки. Дослідження виявило, що в контексті музичної попкультури 2014-2025 рр. пісенний наратив позиціюється як важливий засіб акумулювання і транслювання (в кодифікованій формі, опосередкованій специфічною лексикою естрадної пісні та художньо-образною системою) культурних традицій, цінностей, колективної пам’яті та соціального досвіду українського народу. У творчості представників сучасної української попкультури не лише відображаються традиційні пісенні наративи, але й продукуються, на основі реалій сьогодення, нові наративи, які репрезентують та інтерпретують події російсько-української війни, формують колективну пам’ять, сприяють становленню національної ідентичності, а відтак є потужним інструментом конструювання соціальної реальності. На основі запропонованої М. Мицюк типологізації сучасних медіанаративів проаналізовано контент української популярної музики з моменту початку російсько-української війни і донині та виявлено, що найбільш поширеними є героїчні (оспівують жертовність та мужність), мітологізовані (відтворюють традиційні образи, символи та старі історії в актуальному контексті), сатиричні (висміюють агресора) та трагічні наративи (про людські втрати та руйнування). Мітологізовані наративи, що репрезентовано засобами авторської адаптації народних та стрілецьких пісень є одними з найбільш дієвих у контексті утвердження національної ідентичності.

Тембральна специфіка «хвиль Мартено» в релігійно-художній концепції О. Мессіана

2025-11-21T15:59:57+02:00

Мета дослідження – виявлення образно-семантичної та символічної специфіки тембральності «хвиль Мартено» в руслі релігійно-художньої концепції О. Мессіана. Методологія дослідження. Суттєвими для цієї роботи виявилися культурно-історичний, міждисциплінарний історико-культурологічний, а також аналітико-музикознавчий методи. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше введено в мистецтвознавчий обіг матеріали щодо тембральної специфіки електронного музичного інструмента «хвилі Мартено», позначеної релігійно-художніми возріннями О. Мессіана. Висновки. О. Мессіан постає як унікальний митець ХХ століття, у творчості якого органічно поєднуються музика, віра та філософія. Його мистецтво – це не просто музично-звукове оформлення сакрального змісту, а цілісна релігійно-художня концепція, де кожен інтонаційний або тембровий елемент виконує символічну, богословську функцію. Світогляд композитора формувався під впливом провідних філософів і богословів ХХ століття: неотомістів Ж. Марітена та Е. Жільсона, П. Теяра де Шардена, Г. Марселя, архімандрита Кіпріана (Керна), чиї ідеї про єдність віри й розуму, духовну еволюцію та літургійну синергію глибоко резонували з його естетичним баченням. Це вписується в ширший контекст культури модерну, що прагнула синтезу мистецтва, релігії та науки. Особливого значення для «звукосвіту» Мессіана набувають «хвилі Мартено» – інноваційний електронний музичний інструмент, тембр якого для композитора був сонорним образом невидимого, трансцендентного. Їх звучання – форма теологічного досвіду, акустичне втілення Божественного світла і радості. У творах «Три маленькі літургії Божественної присутності» та «Турангаліла-симфонія» «хвилі Мартено» стають інструментом літургійного змісту: вони символізують внутрішній духовний стан, ангельські голоси або навіть саму Божественну Присутність. Їх звучання функціонує як своєрідна матеріалізація нематеріального. На нашу думку, різноманітні інтерпретації «хвиль Мартено» у творах Мессіана насамперед об’єднані вираженням сакрального начала, яке постає багатогранним і динамічним. Залежно від контексту цей звук може уособлювати природу, космос чи християнські символи – від експресивного звучання до медитативної атмосфери. Він створює звуковий простір, що виходить за межі земного досвіду, стаючи ключовим елементом інтонаційної мови композитора. Отже, творчість О. Мессіана демонструє, як музика може стати медіатором між Земним і Небесним, між тілесним і метафізичним. Вона утверджує єдність мистецтва й віри як місії митця, а тембральна специфіка «хвиль Мартено» стає простором духовного одкровення.

Стратегії просування національного бренду через хореографічне мистецтво: зарубіжний досвід і українські реалії

2025-11-21T16:04:26+02:00

Метою статті є дослідити стратегії просування національного бренду через хореографічне мистецтво на основі аналізу досвіду формування культурного іміджу держави та окреслити специфіку українських реалій у контексті використання танцювальних практик як ефективного інструменту культурної дипломатії та міжкультурної комунікації. Методологія дослідження базується на застосуванні системного підходу, а також сукупності таких методів, як культурологічний, мистецтвознавчий. Застосовано аналітичний метод для виявлення ключових механізмів інтеграції танцювального мистецтва в стратегії культурної дипломатії та якісного аналізу сучасних українських хореографічних проєктів. Наукова новизна. У роботі вперше системно розглянуто хореографічне мистецтво як стратегічний ресурс формування національного бренду України, окреслено його потенціал для міжнародної комунікації та визначено можливості використання зарубіжного досвіду у вітчизняних умовах. Запропоновано концептуалізацію хореографії як культурного коду, що здатен інтегрувати традицію та сучасні мистецькі практики в єдине цілісне представлення держави на міжнародній арені. Висновки. Хореографічне мистецтво є дієвим інструментом просування національного бренду завдяки своїй універсальній мові, високій емоційності та здатності поєднувати етнічні й сучасні культурні коди. Зарубіжний досвід демонструє ефективність поєднання традиційного танцю із сучасними сценічними формами, залучення інноваційних технологій та державної підтримки. Український контекст вимагає посилення інституційної координації, інвестицій у хореографічні проєкти та створення інтегрованої стратегії, що поєднає автентичність і сучасність для підвищення впізнаваності країни у світі.

Масове видовище як вияв перформативного мистецтва: візуальні стратегії репрезентації

2025-11-21T16:07:36+02:00

Мета статті – розкрити специфіку масового видовища як форму перформативного мистецтва, зокрема проаналізувати його візуальні стратегії, що забезпечують комунікативний та естетичний ефект у сучасному соціокультурному просторі; окреслити механізми взаємодії візуальної складової та перформативної дії, які формують нові практики репрезентації культурних сенсів у сучасному видовищі. Методологія дослідження становить поєднання системного та культурологічного підходів, що поєднує мистецтвознавчий аналіз, культурологічну інтерпретацію та семіотичний метод у дослідженні. Використано компаративний аналіз прикладів масових видовищ (фестивальних дійств, церемоній, урбаністичних перформансів та ін.), а також елементи візуальної антропології, які дозволяють розглянути видовищність як багатокомпонентну структуру. Наукова новизна. У статті вперше запропоновано трактування масового видовища не лише як соціокультурного феномену, а і як автономної форми перформативного мистецтва, де візуальні стратегії виступають провідним засобом конструювання смислів. Наголошено на ролі синтетичної взаємодії образів, символів та просторових рішень у формуванні перформативного досвіду глядача. Виокремлено принципи візуальної драматургії, що визначають структуру масових видовищ та їх здатність впливати на колективну пам'ять та ідентичність. Висновки. Масове видовище постає як поліфонічна форма мистецького висловлювання, де перформативність реалізується через режисуру простору, використання візуальних метафор і символічних кодів. Візуальні стратегії забезпечують не лише естетичну виразність, а й комунікативну дієвість, актуалізуючи культурні архетипи та національні ідентифікаційні маркери. Отже, масове видовище виступає інструментом трансляції культурних цінностей та формування спільних сенсів у глобалізованому світі.

Мапування як форма репрезентації та взаємодії: картографічні практики в трансформації культурного ландшафту Києва

2025-11-21T16:12:19+02:00

Мета роботи. Дослідження спрямоване на аналіз мапування Києва як культурної практики в її історичній еволюції – від картографічних форм XIX–XX століть до сучасних цифрових і художніх інтерпретацій міського простору. Метою є виявлення, як картографічні практики різних періодів відображають зміни в символічній структурі міста, взаємодіють із колективною пам’яттю, впливають на формування міської ідентичності та стають інструментами переозначення знаково-символічних систем у контексті модернізації, цифровізації, декомунізації та дерусифікації. Методологія роботи. У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує культурологічний аналіз, урбаністичні студії та теорії простору Анрі Лефевра й Мішеля де Серто. Використано порівняльно-історичний метод для аналізу картографічних матеріалів різних епох, візуальний аналіз для виявлення знаково-символічних домінант, а також кейс-стаді сучасного культурного проєкту «Шукай» як прикладу інтерактивної, афективної картографії, що поєднує репрезентацію та художнє переосмислення міського простору. Наукова новизна. Вперше здійснено комплексний культурологічний аналіз картографічних практик Києва у вимірі взаємодії, репрезентації та трансформації міського ландшафту. Показано, що мапи є не лише інструментами навігації, а й соціокультурними артефактами, які фіксують і формують символічну логіку міста. Обґрунтовано, що сучасні культурні ініціативи мапування, зокрема «Шукай», створюють альтернативні мапи пам’яті, які репрезентують множинність голосів і досвідів, поєднуючи елементи карти та маршруту. Виявлено, що такі проєкти активізують «живу» афективну картографію, яка повертає мапі тілесний, емоційний та наративний вимір. Висновки. Мапування Києва еволюціонувало від декоративно-деталізованих історичних карт XIX–XX століть через утилітарні й ідеологічно стандартизовані радянські зразки до сучасних інтерактивних і художніх форм, що інтегрують цифрові технології та громадську участь. Сучасні практики мапування не лише фіксують зміни міського середовища, а й моделюють нові сценарії його культурного освоєння. Проєкт «Шукай» демонструє потенціал мапування як інструменту формування нових міських наративів, зшивання розірваних пластів пам’яті та зміцнення зв’язків між містом, його мешканцями та відвідувачами. У контексті постколоніальної трансформації України такі ініціативи стають важливими агентами переосмислення культурного ландшафту та актуалізації локальної ідентичності.

Мережевий залізничний музей як важлива складова національного туристичного простору

2025-11-21T16:18:39+02:00

Метою роботи є висвітлення напрацювань щодо створення мережевого залізничного музею як інноваційної моделі організації музейної справи, а також як важливого інструмента формування національного туристичного простору. Методологія дослідження базується на системному та культурологічному підходах, а також на застосуванні історичного, синтетичного й аналітичного методів, що надало змогу обґрунтувати результати дослідження. Наукова новизна статті полягає у визначенні та запровадженні нового теоретичного поняття – мережевий музей (залізничний), а також висвітленні його впливу на розвиток туристичного простору України. Висновки. Створення мережевого залізничного музею як важливої складової національного туристичного простору – це амбітний проєкт, який здатен об’єднати культурну спадщину, технології, освіту та економіку. Цінність запропонованої ідеї полягає в тому, що у випадку її реалізації новостворена інституція поєднає регіональні ідентичності з національним масштабом, минуле з майбутнім, традиції з інноваціями. У подальшому мережевий залізничний музей може стати не лише прикладом сучасного підходу до музейної справи, а й дієвим механізмом галузевого вдосконалення, національної консолідації, культурної дипломатії та розвитку сталого туризму.

Режисура як культуротворча практика: формування подієвого досвіду в сучасній музичній культурі України

2025-11-21T16:25:33+02:00

Мета статті – розкрити культуротворчу функцію режисури та проаналізувати її ключові стратегії у формуванні цілісного художнього досвіду в сучасних українських музичних подієвих проєктах. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні: системного аналізу – для розгляду музичного проєкту як полікодної, гібридної системи, де режисура є ключовим елементом, що забезпечує інтеграцію (синтез) музики, простору та технологій; методу кейс-стаді – для глибокого, детального вивчення окремих, репрезентативних прикладів з метою виявлення типових та унікальних режисерських стратегій, застосованих, зокрема, в умовах воєнного часу; культурологічний та семіотичний аналіз – для тлумачення режисури як процесу творення культурних смислів (семіозису). Наукова новизна полягає у розгляді режисури як ключової культуротворчої практики, яка формує подієвий досвід у сучасній музичній культурі України в умовах суспільних трансформацій, демонструючи її перехід до організації емоційного досвіду, що функціонує як механізм творення колективної пам’яті. Уточнено класифікацію режисерських стратегій на прикладі трьох гібридних форматів: фестиваль (режисура як перетворення простору на смисл), музична вистава (режисура як створення емоційної насиченої драми) та Livestream-концерт (режисура як медіакомунікація та персоналізація досвіду). Висновки. Режисура в сучасних подієвих проєктах функціонує як ключова культуротворча практика та засіб організації емоційного досвіду, здатні інтегрувати музику, візуальний ряд і технології в єдиний художній твір, що зберігається в колективній пам’яті. Кожен із типових проєктів має своє конкретне режисерське завдання: для фестивалів це перетворення простору на смисл (через багатосценовість), що впливає на соціальну взаємодію; для вистав – створення емоційної насиченої драми для культурної рефлексії; для Livestream-концертів – персоналізація досвіду та режисура медіакомунікації. Технологічна режисура є чинником трансформації ролі глядача на учасника або свідка, забезпечуючи подовження досвіду поза його часові межі. В умовах війни це критично важлива соціокультурна функція, що забезпечує стійкість української культури та її міжнародну комунікацію.

Мистецькі ініціативи громадських організацій як інструмент формування національно-культурної ідентичності

2025-11-21T16:28:49+02:00

Метою статті є аналіз мистецьких ініціатив громадських організацій в Україні як дієвого інструменту формування національно-культурної ідентичності, визначення їх ролі у консолідації суспільства, збереженні культурної спадщини та популяризації українських цінностей у глобальному контексті. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході, який поєднує культурологічний та мистецтвознавчий аналіз. Використано також порівняльно-історичний і системний підходи. Емпіричну базу становлять проєкти українських громадських організацій, що реалізують мистецькі програми, спрямовані на відновлення національної ідентичності, інтеграцію культурного досвіду регіонів та посилення громадянської солідарності. Наукова новизна. У роботі вперше обґрунтовано роль мистецьких ініціатив громадських організацій як каталізатора сучасних процесів культурної самоідентифікації в умовах суспільних трансформацій і війни. Доведено, що такі ініціативи виступають не лише формою культурного активізму, а й засобом стратегічної комунікації, спрямованої на формування образу України як європейської культурної держави. Висновки. У результаті проведеного дослідження встановлено, що громадські мистецькі ініціативи відіграють провідну роль у сучасному культуротворчому процесі, оскільки забезпечують зв’язок між мистецтвом, громадянським суспільством і національною ідентичністю. Їхня діяльність сприяє оновленню культурної пам’яті, розвитку креативних спільнот, формуванню почуття належності до українського культурного простору. Такі ініціативи інтегрують традиційні та сучасні художні практики, створюючи нові моделі репрезентації української ідентичності у світі.

Застосування інструментів соціальної інженерії при реалізації естетичної та гедоністичної функцій мистецтва в маркетингу образотворчого мистецтва

2025-11-23T19:41:33+02:00

Мета роботи – дослідити методологію застосування інструментів соціальної інженерії при реалізації таких функцій мистецтва, як: естетична, гедоністична, заспокійливо-компенсаторна, передбачення, прогностична, навіювальна функція в соціокультурних проєктах у сфері артмаркетингу, а також дослідження впливу зазначених функцій на споживачів мистецького продукту. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного, емпіричного й теоретичного методів. Такий гносеологічний методологічний підхід дозволяє дослідити спроможність основних функцій мистецтва впливати на формування світосприйняття споживачів мистецького продукту при використанні інструментів соціальної інженерії в соціокультурних проєктах маркетингу мистецтва. Наукова новизна полягає в розкритті можливостей застосування інструментів соціальної інженерії у сфері артмаркетингу як площині соціокультурних проєктів при реалізації таких основних функцій образотворчого мистецтва, як естетичної функції та гедоністичної функції в процесі позиціонування творів мистецтва на артринку. Висновки. Соціальна інженерія є ефективним маркетинговим інструментарієм при реалізації естетичної та гедоністичної функції образотворчого мистецтва. Ці мистецькі функції активно використовують у маркетингу на артринку, вони частково схожі між собою, адже споживачі цих мистецьких функцій прагнуть до отримання насолоди від краси, що втілена митцями в продуктах власної творчості. Однак можуть бути й суттєві відмінності між творами, у яких реалізовані зазначені функції. Так, естетична функція мистецтва може спонукати споживача до певних дій через такі інструменти соціальної інженерії, як привабливість та вплив сюжетів та персонажів, через емпатію споживачів до отримання естетичної насолоди не тільки від краси навколишнього світу, а й від краси патріотичних, громадських, суспільно корисних вчинків персонажів мистецьких творів, їхніх моральних душевних, духовних проявів, людяності тощо. На відміну від естетичної функції, гедоністична функція мистецтва через знов-таки привабливість сюжетів та персонажів, емпатію споживачів, авторитет впливових споживачів (що є потужним маркетинговим інструментарієм соціальної інженерії) закликає споживачів мистецького продукту (живопису, скульптури, фотографії, різноманітної рекламної продукції) до гедоністичного споживання мистецьких продуктів з метою визнання споживчої насолоди як однією з найвищих цінностей у житті. Саме на гедонізмі вибудовуються маркетингові стратегії виробників товарів та послуг. Отже, естетична функція образотворчого мистецтва здебільшого реалізується в соціальному маркетингу, а гедоністична функція образотворчого мистецтва – у комерційному маркетингу в різноманітних сферах продажу товарів і послуг.

Урбаністичний акварельний пленер як форма осмислення міського простору в сучасному мистецтві

2025-11-23T20:43:43+02:00

Метою статті є дослідження феномену урбаністичного акварельного пленеру як сучасної художньої практики, що формує нові підходи до осмислення міського простору, його візуальної ідентичності та емоційно-естетичної репрезентації в мистецтві ХХІ століття. Увагу зосереджено на виявленні взаємозв’язку між художнім сприйняттям урбаністичного середовища та культурними трансформаціями міського ландшафту. Методологічну основу дослідження становить поєднання мистецтвознавчого, культурологічного та феноменологічного підходів. Використано методи порівняльного аналізу, спостереження, мистецької інтерпретації і візуального аналізу творів учасників сучасних українських та європейських акварельних пленерів. Застосовано також контекстуальний метод для осмислення урбаністичного акварельного живопису у взаємозв’язку з тенденціями екологічного та соціального мистецтва. Наукова новизна. Уперше урбаністичний акварельний пленер розглянуто як інструмент візуальної рефлексії міського простору, що поєднує документальність та художню інтерпретацію середовища. Обґрунтовано поняття «пленерний урбанізм» як форму мистецького діалогу з міською тканиною, у межах якого акварель постає не лише технікою, а й засобом комунікації між художником і простором. Виявлено роль акварелі у формуванні м’якої естетики урбаністичного досвіду. Висновки. Урбаністичний акварельний пленер у сучасному мистецтві функціонує як форма культурного самовираження та медіації між людиною і міським простором. Його художня природа поєднує емпіричне спостереження, емоційну фіксацію і соціокультурну рефлексію. Через акварельні практики формується новий тип візуального мислення – поетика міста, що відображає екологічну чутливість, історичну пам'ять та естетику урбаністичної гармонії.

Акварель як художній засіб фіксації пам’яток культурної спадщини України середини ХІХ – початку ХХ століття

2025-11-23T20:48:33+02:00

Мета роботи – з’ясувати роль та особливості розвитку акварельного живопису як засобу художньої фіксації пам’яток культурної спадщини України середини ХІХ – початку ХХ століття, виокремити функцію документування, визначити вплив на сучасні практики збереження історико-культурного надбання та реконструкцію втрачених об’єктів, предметів, творів. У фокусі дослідження творчість Василя Тропініна, Тараса Шевченка, Костянтина Трутовського, Сергія Васильківського, Олени Кульчицької та ін. Методологія дослідження ґрунтується на культурно-історичному підході в оцінці умов та тенденцій розвитку акварелі, її функції у творчій інтерпретації дійсності та фіксації пам’яток культури, їх документуванні; історико-джерелознавчий аналіз уможливив підбір, систематизацію, огляд та оцінку літературних джерел у визначенні стану розроблення теми; герменевтичний підхід у поєднанні з іконографічним аналізом застосовувано при опрацюванні фактологічного матеріалу, сприяв уточненню часу і місця зображуваних пам’яток, їх стану в момент творчої фіксації загального вигляду, окремих елементів та деталей; порівняльний аналіз творчих манер художників у зображенні пам’яток розкривав їх ціннісні орієнтири та світоглядні засади у формуванні «візуального архіву» України. Наукова новизна статті визначається новим підходом до оцінки ролі акварельного живопису в збереженні культурної спадщини. Висновки. Акварель як художньо-документальний засіб фіксації об’єктів та пам’яток культури впродовж ХІХ – початку ХХ століть сприяла формуванню «візуального архіву», що відіграє багатофункціональну роль у системі збереження та вивчення культурної спадщини. У цьому контексті акварель об’єднує науку, технології, мистецтво, культурні цінності, що репрезентують минуле і сучасність. Її внесок у розвиток міждисциплінарних досліджень, реставрації, музейної справи, цифрової освіти, гуманітаристики є значимим у контексті сучасних викликів охорони культурної спадщини під час російсько-української війни.

Інтернаціональне позиціонування декоративно-прикладного мистецтва України через культурно-дипломатичні артпроєкти

2025-11-23T20:52:21+02:00

Мета дослідження – виявити роль декоративно-прикладного мистецтва України як інструмента культурної дипломатії в процесі формування міжнародного іміджу держави. Методологія роботи. У роботі застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема: аналітичний – для вивчення теоретичних концепцій культурної дипломатії та мистецької комунікації; порівняльно-історичний – для простеження еволюції українського декоративно-прикладного мистецтва; структурно-функціональний – для визначення його ролі у формуванні культурного іміджу держави; а також метод кейс-аналізу – для дослідження конкретних міжнародних артпроєктів як інструментів культурної дипломатії. Також використано міждисциплінарний підхід, що поєднав принципи культурологічного, мистецтвознавчого та комунікативного аналізу. Наукова новизна статті полягає в доведенні тези, що декоративно-прикладне мистецтво продовжує виконувати функцію збереження етнокультурних кодів, водночас адаптуючись до глобального контексту через інтеграцію цифрових технологій, нових матеріалів та дизайнерських рішень. Висновок. У теоретичному вимірі культурна дипломатія через мистецтво ґрунтується на концепціях soft power, public diplomacy та nation branding, формуючи платформу для позиціонування України як суб’єкта європейського культурного простору. Показано, що саме декоративно-прикладне мистецтво стає ефективним інструментом культурної комунікації, оскільки здатне репрезентувати національні цінності через універсальні символи. Проаналізовано приклади міжнародних виставкових проєктів Amidst Cries from the Rubble, Beyond Tradition, Rushnyky: Sacred Ukrainian Textiles, Maria Prymachenko: Paintings on Show in London, які підтверджують значний потенціал українського народного мистецтва у створенні позитивного культурного іміджу держави. Зроблено висновок, що через символіку рушника, соняшника та писанкового орнаменту Україна транслює світу меседжі гуманізму, стійкості та духовного відродження, утверджуючи власну ідентичність навіть в умовах війни. Результати дослідження показують, що сучасний стан декоративно-прикладного мистецтва України характеризується гармонійним поєднанням традиційності й інноваційності, що відображається в синтезі народних технік з новітніми художніми пошуками.

Становлення українського стилю в інтер’єрах громадських та житлових споруд України в першій третині ХХ ст.

2025-11-23T20:55:35+02:00

Мета роботи – на основі аналізу інтер’єрів громадських та житлових споруд України у першій третині ХХ ст. окреслити головні засади образотворчості, спрямованих на звернення до джерел народного мистецтва, нерозривного поєднання архітектури, скульптури та монументального живопису, що створює цілісний мистецький образ. Методологія дослідження полягає в застосуванні мистецтвознавчого підходу до історичного та художнього аналізу інтер’єрів громадських та житлових споруд України в першій третині ХХ ст., розгляду характерних рис. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні феномену використання народних мотивів і поєднання зі стилем модерну, конструктивізму як важливих складових у збереженні національної культурної ідентичності. Висновки. Результати дослідження в першій третині ХХ століття висвітлюють особливості художніх рішень відомих мистців (В. Кричевський, О. Сластіон, А. Ждаха, М. Бойчук, О. Саєнко) у громадських та житлових інтер’єрах споруд України. Визначено принципи осмислення мистцями традиційного мистецтва та активної його трансформації в поєднанні з модерними художніми напрямами та створення єдиного образу інтер’єру. Підкреслено активне використання декоративних видів мистецтв: ткацтва, кераміки, дереворізьблення, поєднання різних видів мистецтв в інтер’єрі. Звернення до глибинних основ народної культури виявляло самобутність українського народу, сприяло формуванню українського стилю в житлових та громадських інтер’єрах засобами лаконічної форми, пластики, творення образу та системи колористики. У серії проєктів інтер’єрів О. Саєнка показано не тільки проєктування внутрішнього оформлення приміщень, але й розробку власних творів (килими, декоративні тканини, меблі, кераміка, викладені соломою мозаїчні панно, розписи-фризи), що створювали неповторний синтез мистецтв в інтер’єрному просторі.

Творчість Олександра Дубовика в українському мистецтвознавчому дискурсі

2025-11-23T20:59:51+02:00

Мета статті полягає в комплексному аналізі творчості Олександра Дубовика в українському мистецтвознавчому дискурсі другої половини XX – початку XXI століття з акцентом на еволюцію його стилю, ключові концепти та значення для розвитку сучасного мистецтва. Методологія дослідження базується на основі комплексного мистецтвознавчого підходу, що поєднує історико-культурний, стилістичний та концептуально-аналітичний аналіз художніх творів митця. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному системному аналізі творчості Олександра Дубовика з позицій сучасного українського мистецтвознавчого дискурсу, що до цього часу залишалася не достатньо вивченою. У статті вперше здійснено послідовне зіставлення еволюції художнього стилю митця від раннього неоавангарду до зрілого філософського символізму, зокрема через аналіз колористики, композиційних рішень та технічних прийомів. Висновки. Олександр Дубовик є однією з центральних постатей українського неофіційного мистецтва другої половини XX століття. Його творчість поєднує модерністські формальні коди з постмодерною полісемантичністю, інтегруючи локальний культурний досвід у широкий мистецтвознавчий дискурс. Аналіз еволюції стилю митця: геометричні структури, сугестивний реалізм, філософський символізм – демонструє послідовну інтелектуалізацію образу та прагнення до метафізичної редукції, при цьому зберігаючи високий емоційний заряд у творах. Авторський «словник знаків» («букет», «ніка», «пророк», «фантом», «тріумфатор», «гості» тощо) у поєднанні із серійним методом творенням забезпечує стабільний механізм варіативної драматургії, де колір і формат виконують структуротворчу функцію, визначають ритм і семантичну глибину композицій. Інституційна рецепція творів Дубовика, зокрема виставка «Погляд» 1987 року, а також подальші експозиції і видання, закріпили його місце в національному каноні та водночас інтегрували в міжнародний контекст дослідження нонконформістського мистецтва. Значення митця полягає не лише у формальних інноваціях, а й у ствердженні етичної автономії мистецтва, що зберігає свою актуальність і сьогодні, особливо в умовах сучасних українських реалій. Творчість Дубовика слугує не лише мистецьким феноменом, а й платформою для подальших наукових досліджень, де поєднуються стилістичний аналіз, cеміотичний підхід та культурологічні контексти, що робить його спадщину ключовою для розуміння розвитку українського мистецтва другої половини XX – початку XXI століття.

Композиція як базова складова професійної підготовки дизайнера: теоретичне обґрунтування та емпірична перевірка

2025-11-23T21:03:51+02:00

Мета статті – теоретично обґрунтувати та емпірично перевірити роль композиції як фундаментального компонента професійної підготовки дизайнера в сучасному цифровому контексті. Методологія дослідження включає теоретичний аналіз історичних моделей композиції, контент-аналіз освітніх програм (вітчизняних і міжнародних), анкетування студентів, eye-tracking експеримент і кейс-аналіз 14 реальних дизайн-проєктів (2018–2024). У дослідженні запропоновано трикомпонентну модель мислення: композиція → макет → сітка, що описує логіку побудови ефективної візуальної системи у графічному та UI/UX-дизайні. Застосовано описову статистику, t-тест, ANOVA, кореляційний аналіз і візуалізацію даних (теплові карти, траєкторії погляду). Наукова новизна статті полягає в поєднанні класичних принципів композиції із цифровими інструментами та емпіричними показниками когнітивного навантаження, що дозволяє визначити композицію не лише як художній, а і як когнітивно-функціональний інструмент. Встановлено, що раннє та системне навчання композиції суттєво впливає на успішність у суміжних дисциплінах (типографіка, UI/UX), знижує когнітивне навантаження користувачів, підвищує якість візуальних рішень і сприяє досягненню бізнес-цілей. Виявлено, що дизайнери, які мислять композиційно, демонструють вищу продуктивність, гнучкість та ефективність у роботі над цифровими інтерфейсами. Висновки засвідчують необхідність перегляду педагогічних підходів: інтеграції композиційного мислення протягом усієї освітньої траєкторії, активного використання цифрових інструментів (Figma, CSS Grid), залучення міждисциплінарних форматів та розробки об'єктивних методів оцінювання. Композиція розглядається як міждисциплінарна мова, що об’єднує візуальне, когнітивне та технічне. Її навчання має стратегічне значення для формування фахівців, здатних працювати в умовах інформаційної складності, швидкозмінного середовища й високих вимог до інклюзивності.

Вступ художника Олега Мінька до лав Спілки художників УРСР: між мистецтвом та ідеологією

2025-11-23T21:09:52+02:00

Мета роботи – проаналізувати особливості вступу українського художника О. Мінька до Львівської обласної організації Спілки художників УРСР та визначити творчі здобутки автора, що стали підставою для прийняття до об’єднання. Методологія дослідження. Застосовано біографічний та культурно-історичний методи, а також метод формального аналізу творів мистецтва. Біографічний метод використано для вивчення біографічних документів і життєтворчості митця та визначення впливу соціальних обставин і професійного середовища на формування його художніх ідей та образів. Культурно-історичний метод застосовано для вивчення офіційної та неофіційної творчості О. Мінька, яку він здійснював водночас. Використаний метод дозволив врахувати політичну кон’юнктуру, ідеологічні вимоги Спілки художників УРСР та сприяв хронології викладу матеріалу. Методом формального аналізу творів мистецтва вивчено візуальні складові та їх організацію у творах О. Мінька. Наукова новизна роботи полягає в комплексному дослідженні процесу вступу О. Мінька до Спілки художників УРСР у секцію декоративно-прикладного мистецтва на основі архівних матеріалів та фотографій його маловідомих творів. Вперше проаналізовано художні та ідейні особливості офіційних робіт митця, зокрема декоративного ткацтва, гобеленів, агітаційних композицій, а також частково живопису і графіки, які раніше залишалися поза увагою дослідників. До наукового обігу введено низку маловідомих творів, що суттєво доповнюють каталог творчої спадщини художника та розширюють уявлення про його мистецький доробок. Доведено, що в науковому дискурсі була висвітлена переважно нонконформістська творчість О. Мінька, тоді як конформістський пласт його діяльності, пов’язаний зі вступом до Спілки художників УРСР, залишався недослідженим. Висновки. Дослідження вперше вводить до наукового обігу архівні матеріали, що розкривають обставини вступу О. Мінька до Спілки художників УРСР. Встановлено, що представлені твори – декоративне ткацтво, гобелени та агітаційні композиції – були адаптовані до вимог радянського офіційного мистецтва. Художнє ткацтво базувалися на народних традиціях в авторському переосмисленні. Висвітлено складні умови творчого функціонування митця в радянській системі. Розширено уявлення про творчість О. Мінька другої половини 60-х. Показано, що він як художник-шістдесятник намагався балансували між особистим художнім баченням і вимогами офіційної художньої культури, а це забезпечило його прийняття до Спілки художників УРСР у 1970 р.

Художньо-стильові особливості наймасштабнішого класицистичного пам’ятника першого десятиліття ХІХ століття на Личаківському цвинтарі у Львові

2025-11-23T21:25:29+02:00

Мета статті – дослідити унікальний пам’ятник Личаківського цвинтаря у Львові, виконаний у першому десятилітті ХІХ ст. На жаль, цей твір у первісному вигляді не зберігся до нашого часу, однак на момент встановлення це була наймасштабніша меморіальна композиція в місті, виконана в класицистичному стилі. Збережений опис пам’ятки та вцілілі частини її скульптурного оздоблення дають змогу провести комплексне мистецтвознавче дослідження цього твору. Методологія дослідження. У роботі застосовано метод мистецтвознавчого аналізу, метод порівняння та іконографічний метод. Вони дали змогу виявити художньо-стильові особливості скульптурних творів та зіставити їх з авторськими роботами Гартмана Вітвера, Антоніо Канови та Йогана Мартіна Фішера, виявити спільні іконографічні та композиційні риси. Метод графічної реконструкції дозволив відтворити вигляд втраченого класицистичного пам’ятника на Личаківському цвинтарі. Наукова новизна. Досліджено художні та стильові аспекти наймасштабнішого меморіального пам’ятника першого десятиліття ХІХ ст. у Львові; реконструйовано загальний вигляд втраченої пам’ятки; виявлено твори, якими надихався автор під час роботи над меморіальною композицією, та визначено іконографію збережених скульптурних елементів. Висновки. У результаті дослідження підтверджено, що збережені скульптурні твори з втраченого багатофігурного пам’ятника відповідають художній мові Г. Вітвера, задекларованій у його підписаних творах. Виявлено, що в загальній композиції Г. Вітвер надихався творчістю відомого римського скульптора Антоніо Канови, а саме його пірамідальними надгробними пам’ятниками Папам Климентові ХІV та Клименту ХІІІ. Встановлено, що збережені жіночі постаті відповідають іконографії Чесноти та дівчини, яка її супроводжує, з пам’ятника Марії Христині Австрійській у Відні авторства А. Канови, а скульптура юнака наслідує іконографію Генія Смерті того самого автора в пам’ятнику Папі Климентові ХІІІ в Римі. Втрачена меморіальна композиція є прикладом авторського переосмислення відомих західноєвропейських пам’яток, а збережені скульптури є високоякісними зразками класицизму в українському мистецтві.

Артпроєкти декоративно-прикладного мистецтва України в оптиці іміджевої місії

2025-11-23T21:33:38+02:00

Мета статті – здійснити теоретико-практичну рефлексію з’ясування іміджевої місії артпроєктів декоративно-прикладного мистецтва України, окреслити специфіку їх концептуально-смислового значення у світовому мистецькому артпросторі. Методологія дослідження включає загальнонаукові принципи систематизації та узагальнення досліджуваної проблеми, які дозволили визначити і науково обґрунтувати теорії, концептуальні підходи до розуміння змісту поняття «декоративно-прикладне мистецтво», «артпроєкт», «іміджева місія». Мета та завдання статті зумовили застосування аксіологічного підходу, що дозволило виявити в розглянутих теоріях міждисциплінарних характер, персоналізовані наукові позиції. Використання аналітичного методу дало змогу окреслити концептуальні засади подальших теоретико-практичних мистецтвознавчих перспектив в оптиці дослідження місійного феномену артпроєктів українського декоративно-прикладного мистецтва в їх глобально-локальних вимірах. Наукова новизна полягає в здійсненні теоретико-практичного осмислення основних іміджевих складових артпроєктів декоративно-прикладного мистецтва України з огляду на специфіку їх концептуально-смислового наповнення. Висновки. Іміджева місія артпроєктів декоративно-прикладного мистецтва України полягає в цілеспрямованій репрезентації українського мистецтва в міжнародному культурному просторі, формуванні позитивного культурного іміджу держави, культурного представництва і є інструментом культурної самоідентифікації та культурної дипломатії. Ефективно сплановані та вдало реалізовані артпроєкти стають амбасадорами українського мистецтва, поширюючи унікальний і неповторний його образ. Артпроєкти виконують стратегічну функцію в культурній дипломатії, формують довіру та зацікавлення до українського декоративно-прикладного мистецтва. Особливої місії артпроєкти набувають під час війни, де через художні образи, символи та мистецькі практики зміцнюють віру в перемогу, підтримують моральний дух і сприяють консолідації нації. Артпроєкти виконують місію емоційної підтримки, є джерелом надії та духовної опори. Іміджева місія полягає в репрезентативному донесенні світові правди про війну, демонструючи силу та стійкість українців.

Стилістичні риси українського орнаменту доби модерну: синтез європейських впливів і національних традицій

2025-11-23T21:37:20+02:00

Мета роботи – дослідити стилістичні особливості українського орнаменту доби модерну в контексті синтезу європейських художніх впливів та національних традицій; розглянути специфіку формотворення, декоративності та символічного змісту орнаменту як вияв національної ідентичності в умовах загальноєвропейських культурних трансформацій кінця ХІХ – початку ХХ ст. Методологічну основу дослідження становлять принципи історико-культурного, мистецтвознавчого та стилістичного аналізу. Застосовано порівняльно-типологічний метод для виявлення взаємовпливів української та європейської орнаментальної традиції, а також культурологічний підхід, що дозволяє інтерпретувати орнамент як носій національного культурного коду. Аналітичний метод використано для систематизації художніх форм і мотивів у творчості українських митців. Наукова новизна статті. У роботі узагальнено український орнамент модерну як явище художнього синтезу, у якому поєднано європейську модерністську естетику Європи з національною традицією народного декоративного мистецтва. Доведено, що українські митці не лише адаптували форми стилю ар-нуво, а й трансформували їх відповідно до власної системи символів і пластичної мови. Орнамент постає не лише декоративним елементом, а й засобом художнього мислення, через який виявляється філософія гармонії людини, природи і нації. Висновки. Український орнамент доби модерну став результатом складного процесу культурної взаємодії, у якому злиття європейських впливів і національних традицій створило унікальний тип національного стилю. Його характерними рисами є лінеарність, стилізація природних форм, символічність, ритмічна узгодженість і колористична гармонія, що в поєднанні формувало візуальний образ української культури, орієнтованої на модерні європейські тенденції, але глибоко вкоріненої в народне світосприйняття. Орнамент модерну став однією з провідних форм самовираження українського художнього модернізму та важливим чинником становлення національної мистецької ідентичності.

Коди лицарського епосу в музичному мистецтві і балетах «Трістан та Ізольда»

2025-11-24T11:12:40+02:00

Мета статті полягає у вивченні кодів лицарського епосу в музичному мистецтві і балетів «Трістан та Ізольда» Д. Доусона, А. Пєшкової. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні порівняльно-історичного, семіотичного, музикознавчого та культурологічного аналізів, що дає змогу розглянути звернення сучасних композиторів і хореографів до легенди про Трістана та Ізольду як процес трансформації кодів лицарського епосу крізь призму романтичної традиції та новітніх мистецьких практик. Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі інтерпретацій легенди про Трістана та Ізольду в окремих музичних і двох хореографічних творах ХХ–ХХІ століть крізь призму кодів лицарського епосу. Вперше розглянуто поєднання романтичної традиції із сучасними музичними технологіями (електроніка, джазові та фольклорні елементи), а також показано, як ці засоби сприяють оновленню символів «любові й смерті» у сучасному мистецькому контексті. Висновки. Звернення композиторів і хореографів ХХ–ХХІ століть до сюжету про Трістана та Ізольду демонструє універсальність та адаптивність кодів лицарського епосу. У балетах Д. Доусона й А. Пешкової легенда набуває сучасних сценічних форм. Вагнерівські фрагменти (балет А. Пешкової) є символами класико-романтичної традиції, уособлення «вічного кохання і смерті», монументальності, філософської глибини. Електронні звучання, як сучасний музичний пласт, додають твору відчуття експерименту і нової чуттєвості. Балет Д. Доусона «Tristan + Isolde» втілює коди лицарського епосу через сучасну хореографію та нову партитуру Ш. Бжоски, де поєднано ліризм і драматизм із модерними оркестровими засобами. Завдяки цьому легенда про кохання й смерть набуває оновленого звучання, поєднуючи романтичну традицію з естетикою ХХІ століття. У симфонічному полотні О. Мессіана символіка «любові й смерті» постає як містична ідея, тоді як у творі Г. Генце виявляється критичний діалог із романтизмом. Спільним для цих інтерпретацій є опора на романтичну традицію, переосмислену крізь призму новітніх естетичних практик: оновлення музичного матеріалу за допомогою сучасних технологій, модифікацій оркестровки, ритмічної свободи, а також уведення до партитур позакласичних шарів — фольклору, джазу та звукових комплексів побутового походження. Такий підхід не лише розширює художні межі міфу, а й підтверджує його здатність віддзеркалювати культурні й світоглядні пошуки сучасності. О. Мессіан у «Turangalîla» інтегрує ритмічні структури, навіяні індійською музикою (tālas), пташині співи, а також елементи, близькі до джазової експресії (імпровізаційність фортепіанних соло, яскравий «ритмічний драйв» оркестру). Г. Генце інтегрує джазові ритми і фольклорні інтонації в авторський стиль. У «Tristan» присутня ритмічна свобода, джазово-пластична фактура фортепіано та «народний» шар звуків у записаних фрагментах (пташиний спів, голоси), що вводять у партитуру позамузичний «фольклорний пласт». Обидва композитори не цитують джаз чи фольклор буквально, а переосмислюють їх у сучасному академічному контексті як частину розширеного звукового світу.

Засади універсалізму творчості Штепана Рака (до 80-річного ювілею з дня народження)

2025-11-24T11:18:39+02:00

Мету статті становить аналіз векторів діяльності видатного чеського гітариста українського походження Штепана Рака (Чехія) крізь призму засад творчого універсалізму. Його різножанрова композиторська спадщина, багаторічний виконавський досвід та педагогічна практика не лише тісно взаємодіють, але дозволили сформувати авторський феномен митця в сучасному гітарному мистецтві. Стаття приурочена до 80-ліття від дня народження Ш. Рака. Основними методологічними підходами і методами дослідженнями виступають – історичний, аксіологічний, феноменологічний, музикознавчий та культурологічний підходи, а також методи синтезу й аналізу, порівняння. Наукову новизну становить введення до наукового обігу українського мистецтвознавства синергійних проявів творчості митця. Висновки. Універсалізм Штепана Рака проявляється в його синергійному функціонуванні як композитора, виконавця, педагога, редактора старовинної музики, фотографа, сценариста і навіть музичного терапевта. Такий багатовимірний підхід робить його творчість універсальною за змістом і доступною різним типам аудиторій. Універсалізм творчості – здатність митця охоплювати у своїй діяльності широкий спектр художніх форм, жанрів, тем і способів вираження, не обмежуючись лише однією спеціалізацією або стилем. Такий підхід передбачає глибоку інтеграцію різних видів мистецтва (музики, літератури, театру, візуального мистецтва), культурних контекстів, а також поєднання естетичних, духовних і соціальних смислів. Основними його проявами постають багатожанровість і багатоформатність композиторської творчості, міждициплінарність – взаємодія компонування, виконавства, педагогіки, міжкультурна інтеграція – у формуванні цілісного універсального за звучанням музичного мистецтва. Універсалізм митця передбачає глибинні соціальні, духовні та філософські смисли, здатність говорити з різними аудиторіями, бути зрозумілим у глобальному мистецькому просторі.

Фольклор у музичному мистецтві: від сакральних жанрів до популярної музики

2025-11-24T11:25:05+02:00

Мета дослідження – виявити особливості взаємодії фольклору з професійною музичною творчістю усної та письмової традицій академічних і неакадемічних напрямів з урахуванням специфіки світського та релігійного фольклору. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, типологічного, аналітичного методів, які дали можливість розкрити особливості взаємодії народної та професійної музичної творчості в її тематичному розмаїтті. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що при звертанні до проблематики взаємодії фольклорної традиції з професійною музичною творчістю академічних і неакадемічних напрямів вперше було включено до розгляду жанри релігійного фольклору у їх функційному розмаїтті, що дозволило розкрити питання фольклорного компоненту в музиці з урахуванням специфіки сакральної сфери. Висновки. Фольклор стояв у витоків професійної музичної творчості та протягом усієї історії музики збагачував її жанрово-стильову систему. На сьогодні взаємодія фольклору та академічної музики є найбільш вивченою, серед основних її форм дослідники виділяють створення обробок народних пісень, включення народних мелодій до власних музичних творів, написання композицій, які є стилізаціями в народному дусі. Представники неакадемічних музичних напрямків використовують аналогічні підходи у роботі з фольклорним першоджерелом, при цьому враховуючи специфіку джазу, року або попмузики. Особливої уваги потребує вивчення фольклору у його взаємодії із музичною сакральною сферою. Фольклоризація релігійних пісень християнської традиції йшла двома шляхами. Перший, що був характерний для православного церковного середовища з малорозвиненими паралітургічними практиками, відзначався поступовим витісненням духовних пісень із сакральної сфери до побутової. Паралітургічні католицькі та протестантські пісенні практики сформували другий різновид народного релігійного співу, що за формами виконання нагадував світський фольклор, проте залишався в рамках церковної традиції. До релігійного фольклору зверталися митці, що репрезентували академічний та неакадемічний музичні напрями, однак меншою мірою, ніж до світського, що пов’язано із секуляризаційними процесами в культурі Нового та Новітнього часу.

Культура опери в сценічно-екранному дискурсі. Частина 2. Режисерські інтерпретації біографій оперних виконавців

2025-11-24T11:31:09+02:00

Метою статті є визначення специфіки режисерських засобів трактування творчих біографій оперних співаків в театральному та аудіовізуальному обширі. Методологія дослідження. Методологічним підґрунтям наукових студій є культурологічний підхід. Комплексне дослідження режисерських тлумачень життєвого і творчого шляху оперних виконавців на тлі художньої культури потребувало застосування інтердисциплінарного підходу в поєднанні культурологічного та мистецтвознавчого аналізу, що сприяло ефективному впорядкуванню пошукових фактологічних матеріалів. Застосування історико-культурологічного підходу уможливило розгляд біографій оперних співаків, композиторів, оперних вистав і кінострічок в контексті розвитку художньої культури. Контент-аналіз став у нагоді задля вивчення колективної співтворчості режисера зі сценаристом, художником, оператором, акторами у висвітленні на екрані творчої біографії оперних співаків. Наукова новизна статті полягає в аргументації потенціалу взаємодії та взаємообміну музичного, театрального та аудіовізуального мистецтв щодо переосмислення біографій оперних виконавців; у виявленні особливостей режисерських інтерпретацій біографій оперних співаків у сценічному та екранному контексті, що вперше постало предметом фахового дослідження. Висновки. Аргументовано, що за допомогою режисерських і художницьких прийомів в ігровому та документальному кіно не лише уможливлюється популяризація життя і творчості оперних виконавців серед широкої глядацької аудиторії, але й маніфестуються можливості сучасних технологій у карбуванні й відтворенні опери, творчості композиторів, диригентів, оперних співаків.

Комерціалізація сучасної музики поклоніння в контексті євангельської богослужбової практики та музичної індустрії

2025-11-24T11:37:50+02:00

Метою статті є комплексний аналіз процесів комерціалізації сучасної музики поклоніння (Contemporary Worship Music, CWM) у взаємозв’язку з богослужбовою практикою євангельських церков та музичною індустрією. Дослідження спрямоване на виявлення амбівалентності цього феномену, що поєднує сакральні та індустріальні виміри. Методологічну базу дослідження становить міждисциплінарний підхід, який інтегрує музикознавчий аналіз, богословську інтерпретацію, соціокультурну та медійну критику. Застосовано історико-культурний метод для простеження розвитку сучасної християнської музики від контркультурних витоків до глобалізованої індустрії, а також компаративний підхід для зіставлення локальних та транснаціональних практик поклоніння. Наукова новизна. Уперше в українському науковому контексті системно осмислено феномен комерціалізації сучасної музики поклоніння як багатовимірний процес, що поєднує богословські функції, естетичні форми та ринкові стратегії. Окреслено такі прояви комерціалізації як гібридизація концертного й літургійного формату, брендизація та глобальна стандартизація репертуару, що дозволяє критично оцінити їхній вплив на автентичність духовного досвіду. Висновок. Доведено, що комерціалізація сучасної музики поклоніння проявляється через гібридизацію концертного та богослужбового форматів, глобалізацію музичних брендів (Hillsong, Bethel, Elevation), а також стандартизацію музичної мови та маркетингові стратегії, що впливають на зміст і форму богослужбових пісень. Така амбівалентність створює культурно-богословське напруження між прагненням до автентичності духовного досвіду та логікою ринкової ефективності. У результаті CWM постає як багатофункціональний феномен, що одночасно виконує духовні, естетичні та комерційні функції в сучасному релігійному житті.

Оптимізація процесу аранжування з MuseScore 4.2

2025-11-24T11:42:35+02:00

Метою дослідження є розгляд особливостей методів роботи зі звуком за допомогою програмного забезпечення нотного редактора MuseScore 4.2. Методологія дослідження. У статті використано емпіричні, емпірико-теоретичні і теоретичні методи дослідження. Наукова новизна статті полягає полягає в розробці ефективних, цільових методів маніпуляції звуком в оновленому нотному редакторі Musescore 4.2. Ці технології значно прискорюють і вдосконалюють процеси аранжування та композиції для широкого спектру інструментів (фортепіано, гітара, оркестрові та хорові партитури) і стилів. Результати роботи відкривають нові перспективи застосування музично-інформаційних технологій у практиці музичних професіоналів (композиторів, кінокомпозиторів, продюсерів, звукорежисерів) та в сучасній музичній освіті. Висновки. MuseScore 4.2 – популярна програма для створення нотних партитур, яку широко використовують композитори та аранжувальники для написання музики, зокрема для кіно, телебачення, класики та джазу. Вона дозволяє створювати, редагувати та друкувати партитури, а також відтворювати музику за допомогою синтезованих звуків. MuseScore має інтуїтивно зрозумілий та легкий в освоєнні інтерфейс, що робить його доступним навіть для новачків, дозволяє швидко вводити музичні дані як з комп'ютерної клавіатури, так і з зовнішньої MIDI-клавіатури. Програма підтримує імпорт та експорт даних у поширених форматах: MIDI, Music XML, а також можливий імпорт файлів у форматі Band-in-a-Box. Програма сумісна з операційними системами Windows, macOS та Linux, забезпечуючи широкий доступ для користувачів. MuseScore 4.2. має велику та активну спільноту користувачів, де можна отримати допомогу та ділитися роботами. Розробники постійно працюють над вдосконаленням програми, додаючи нові функції та покращуючи наявні.

Інноваційні технології та їх вплив на сценічне звучання естрадного вокаліста

2025-11-24T11:50:47+02:00

Мета дослідження – проаналізувати вплив інноваційних технологій на формування та трансформацію сценічного звучання естрадного вокаліста з особливим акцентом на еволюцію систем звукового моніторингу. Методологія статті базується на системному підході, що дозволяє розглядати естрадне вокальне мистецтво як цілісну систему, яка перебуває під постійним впливом технологічних інновацій. Для досягнення поставленої мети застосовано історичний метод, який відстежує еволюцію взаємодії естрадного вокалу та технологій, а також порівняльний аналіз – для виявлення закономірностей і відмінностей. Наукова новизна цього дослідження полягає в комплексному аналізі та систематизації впливу інноваційних технологій, зокрема акустичних перетворювачів (мікрофонів) та систем персонального моніторингу (IEM), на трансформацію сценічного звучання естрадного вокаліста. Висновки. Інноваційні технології, зокрема акустичні перетворювачі та системи персонального моніторингу (ІЕМ), відіграють вирішальну роль в якісній трансформації сценічного звучання естрадного вокаліста. В історичному розрізі виявлено обмеження традиційних підлогових моніторів, які створювали численні виклики для вокалістів, тоді як (IEM) здійснили справжню революцію, забезпечивши безпрецедентний самоконтроль, точність інтонування та захист слуху. Ця технологічна зміна не лише підвищила технічну майстерність виконавців, а й забезпечила психологічний комфорт, відкривши можливості для вільного пересування сценою. Отже, сукупність цих інновацій активно формує нові виміри в естрадному вокальному мистецтві та сприяє підвищенню якості й професіоналізму живих виступів, виводячи українську естраду на новий рівень.

«Синдром Тангойзера» та травматичний мистецький досвід у фільмі Іштвана Сабо «Зустріч із Венерою»

2025-11-24T16:05:31+02:00

Мета дослідження полягає у висвітленні інтертекстуальних зв’язків, що пронизують структуру кінофільму І. Сабо «Зустріч із Венерою» (1991), крізь призму узагальненого художнього коду – «синдрому Тангойзера». Методологія дослідження передбачає міждисциплінарний підхід, у якому поєднується семіотичний аналіз, теорія інтертекстуальності, нозографічний підхід та історико-культурні методи дослідження. Наукова новизна полягає в реалізації мистецтвознавчого потенціалу поняття «синдром Тангойзера» як методологічного інструменту дослідження взаємодії опери й кінематографу на прикладі особливостей фільму І. Сабо. Висновки. Використання поняття синдрому оперного героя як метафоричної матриці створюваного кінофільму виявляється плідним режисерським підходом, у результаті якого з’являється об’ємний багатошаровий текст зі значним інтертекстуальним потенціалом. Проявляючись на рівнях персонажів, авторів, цілісного художнього твору, «Синдром Тангойзера» ієрархізує структуру фільму та підсилює закладені в ньому смисли. У контексті нозографічного підходу в кінотексті виявлено «телескопічний» зв’язок «синдрому Тангойзера» з особливостями життєвого та творчого шляху Р. Вагнера та І. Сабо. Визначено функції музичних цитат як носіїв узагальненого художнього коду опери.

Медитативні тенденції в українській академічній музиці ХХ століття: від індивідуального стилю до культурного феномену

2025-11-24T16:10:05+02:00

Метою дослідження є виявлення та осмислення проявів медитативності в українській академічній музиці другої половини ХХ століття, простеження їхньої еволюції від індивідуального композиторського стилю до становлення як культурного феномену з власною естетичною та філософською основою, з особливою увагою до впливу медитативних елементів на слухацьке сприйняття та формування внутрішнього діалогу через музичне переживання. Методологія дослідження базується на поєднанні музикознавчого аналізу з культурологічним підходом, що дозволяє розглядати конкретні твори українських композиторів у контексті перцептивного досвіду слухача. Наукова новизна полягає в тому, що медитативність уперше інтерпретується не лише як стилістична риса чи художній засіб, а як форма духовної практики, інтегрована в академічну традицію, що формує особливий тип музичного мислення; також уперше акцентовано роль слухача як активного учасника медитативного процесу, здатного до глибокої рефлексії. У висновках зазначено, що медитативні тенденції в українській академічній музиці другої половини ХХ століття є не випадковим стилістичним явищем, а глибоким проявом культурної потреби в тиші, самозаглибленні та внутрішньому діалозі; вони формують нову якість музичного мислення, що поєднує естетичне, філософське та екзистенційне начала, а музика в цьому контексті постає як простір духовної практики, де слухач не просто сприймає звукову тканину, а вступає в діалог із власним внутрішнім світом; такий досвід сприяє формуванню нових моделей сприйняття, де музика виконує функцію медіатора між зовнішнім і внутрішнім, між естетичним переживанням і особистісною трансформацією, відкриваючи перспективи для подальших досліджень у сфері музичної медитативності, зокрема в напрямі перцептивної естетики, музичної психології та філософії мистецтва.

Звукові онлайн-сервіси як інноваційні інструменти творчої діяльності музичного мистецтва

2025-11-24T16:16:03+02:00

Метою дослідження виступає характеристика сучасних звукових онлайн-сервісів крізь призму закладених технологічних рішень та визначення місця онлайн-сервісів для використання в розвитку індивідуальної музичної діяльності. Методологія статті полягає в застосуванні аналітичного методу і комплексного підходу, що дало можливість розглядати онлайн-сервіси «Strofe», «Soundgym», «BBC Sound Effects», «National Gallery Mixtape» та «Vocalremover», як цілісне явище у контексті впровадження технологічних інновацій для розвитку практичної творчої діяльності сучасного музиканта. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському науковому вимірі визначено категорії до яких віднесені звукові онлайн-сервіси «Strofe», «Soundgym», «BBC Sound Effects», «National Gallery Mixtape» та «Vocalremover», а також унаочнено їх функціонал у контексті творчо-технологічних та інноваційних інструментів, які мають вагомі переваги для розвитку практичної творчої діяльності сучасного музиканта. Висновки. Онлайн-сервіси «Strofe», «Soundgym», «BBC Sound Effects», «National Gallery Mixtape» та «Vocalremover» лишають вагомий відбиток на індивідуальний розвиток музиканта, полегшують вивчення музичних стилів, ритмів та надають можливість для творчого простору. Доведено, що опції онлайн-сервісів характеризуються багатоелементністю музичного інструментарію, обробки звуку та варіацій загального “саунду”. Визначено практичну цінність згенерованих штучним інтелектом музичних композицій за допомогою онлайн-сервісів «Strofe», «National Gallery Mixtape», а також їх важливу роль крізь призму вивчення музичних стилів, ритмів та музичних інструментів. Проаналізовано інноваційні технологічні рішення онлайн-сервісу «Soundgym» та «BBC Sound Effects» як багатошаровий інструмент для формування звукорежисерських навичок й музичного оформлення, а також зосереджено увагу на культурній цінності архіву «BBC Sound Effects». Розглянуто онлайн-сервіс «Vocalremover» як інноваційний додаток для формування мінус-фонограми або окремої вокальної партії й підкреслено важливе практичне значення онлайн-сервісу для репетиційного, виконавського процесів естрадних виконавців. Сформовано термінологічний апарат на основі визначення категорій до яких відносяться онлайн-сервіси. Доведено, що «BBC Sound Effects», «Vocalremover» та «Soundgym» належать до категорії інноваційно-практичних звукових онлайн-сервісів, тоді як, «Strofe» та «National Gallery Mixtape» відносяться до творчо-ігрових звукових онлайн-сервісів.

Музична ритмологія як основа прикладної специфіки сучасної виконавської культури

2025-11-24T17:07:57+02:00

Мета статті – проаналізувати наявні підходи до теорії ритму, виявити методологічні труднощі їх формалізації, а також обґрунтувати міждисциплінарний підхід до вивчення ритмічних структур з урахуванням їх інтонаційної та перцептивної природи. Методологія дослідження базується на комплексному аналізі музично-теоретичних концепцій, філософських уявлень про час і його сприйняття, а також на емпіричному осмисленні виконавського досвіду в різних жанрах естрадної музики. Наукова новизна статті полягає в систематизації і синтезі відомостей про ритмічні форми, динаміку їх виконання, а також у визначенні ритмології як самостійного наукового напряму, що інтегрує теоретичні та практичні аспекти музичного ритму. Окремо наголошено на важливості вивчення ритмоформул, метричних систем, агогіки й поліритмії для точного втілення авторського задуму та розкритті виконавцем емоційного змісту твору. У висновках підкреслено необхідність подальшого розвитку ритмології в системі музичної освіти та розширення її методологічного підґрунтя з урахуванням сучасних музичних стилів і естетичних запитів сьогодення. Особливу увагу приділено інтеграції ритмологічного підходу у сферу естрадного виконавства, що сприяє глибшому осмисленню ритмічної організації твору та повніше розкриття виконавської інтерпретації. Здійснене дослідження формує цілісне уявлення про ритм як динамічну, багатовимірну категорію музичного часу, що залишається актуальною як для сучасної виконавської практики, так і для подальших теоретичних розвідок у напрямі музикознавства.

Стильова палітра пісень української боротьби січового стрілецтва: особливості мелодики і поетики

2025-11-24T17:12:41+02:00

Мета роботи – репрезентувати стильову палітру пісень української боротьби періоду українських визвольних змагань 1910–1920-х років; проаналізувати значення пісенних творів авторства січових стрільців для державотворення; сформувати ціннісно-орієнтаційну позицію щодо розуміння місця і ролі пісенної спадщини в культурній ідентичності нації. Методологія дослідження. Основою є міждисциплінарний підхід, який дозволив здійснити комплексне осмислення аспектів створення і поширення пісень воєнного часу 1910–1920-х років зверненням до культурологічних, мистецтвознавчих, соціологічних, музикознавчих джерел. Персонологічний підхід дозволив цілісно представити творчі особистості авторів пісень української боротьби, учасників військових формувань означеного воєнного періоду. Наукова новизна. Уточнено мистецтвознавчу, культурологічну, музикознавчу характеристику пісень української боротьби періоду визвольних змагань початку XX століття через широке осмислення революційного дискурсу пісень січових стрільців. Висновок. Пісні боротьби січового стрілецтва мають унікальне значення для збереження і відтворення багатоголосної пісенної спадщини як воєнної, так і соціальної тематики у 10–20-х роках XX ст. Народженню стрілецьких пісень сприяли реальні події, факти, імена, випадки з життя усусусів (вояків військових формувань УСС – Українських січових стрільців), що ставали темами поетичного, здебільшого романсового, кантового, оспівування, передаючи наступним колінам живі спогади про славне минуле стрілецтва. Пісні січових стрільців були джерелом натхнення для піднесення бойового духу, зростання українського патріотизму, створення військового вокального й інструментального фольклору, так і для передачі новій генерації автентичної стрілецької мелодики, терцієвого звучання, семантики, маршової похідної музики для народних оркестрів УСС. Пісенна спадщина січового стрілецтва є невичерпним джерелом для наслідування в часі сучасної боротьби українців з російським загарбником.

«Прелюдія» № 6 (op. 28) Фридерика Шопена: художньо-образний та виконавський аспекти

2025-11-24T17:20:07+02:00

Мета роботи – здійснити комплексний музикознавчий і виконавський аналіз «Прелюдії» № 6 h-moll Ф. Шопена, розкрити її художньо-образний зміст, особливості структури, драматургії та засобів музичної виразності, а також надати методичні рекомендації щодо опанування цього твору студентами навчальних закладів культури і мистецтв. Методологія дослідження полягає в застосуванні методу комплексного музикознавчого і виконавського аналізу, що охоплює біографічний, історико-культурний і жанрово-стильовий методи, а також різні види аналізу твору: структурний (для визначення особливостей форми, тематизму, гармонії, фактури), семантичний (для розкриття художньо-образного змісту і драматургії) та виконавський (для характеристики виконавських засобів виразності). Наукова новизна. Уперше в українському музикознавстві здійснено комплексний музикознавчий і виконавський аналіз «Прелюдії» № 6 Ф. Шопена та надано деякі методичні рекомендації щодо опанування цього твору студентами навчальних закладів культури і мистецтв. Висновки. Ця мініатюра належить до лірико-скорботних сторінок музики Ф. Шопена. Драматургія твору заснована на конфліктній взаємодії двох контрастних образів, які втілені у різних пластах фактури. У партії лівої руки звучить щира лірична мелодія, яка весь час прагне рухатися вгору до світла і надії (уособлення суб’єктивних почуттів людини). Однак її розвиток постійно сковує акордовий супровід у партії правої руки, у якому упродовж майже усієї п’єси монотонно повторюються репетиції восьмих (втілення трагічної об’єктивної реальності). Під впливом цього остинатного супроводу мелодія поступово втрачає свій висхідний напрямок, стає знесиленою та безрадісною. Її останнє проведення сприймається як сумний спогад про надії, які вже ніколи не здійсняться. Головними завданнями у роботі виконавців над цією «Прелюдією» визначено глибоке розуміння художньо-образного змісту і драматургії твору, а також ретельна робота над усіма виконавськими засобами виразності, які потрібно спрямувати на розкриття художнього образу.

Феноменологія жіночого скрипкового виконавства в контексті гендерних трансформацій

2025-11-24T17:23:36+02:00

Мета дослідження – проаналізувати феномен жінки-скрипальки в контексті постмодерністської парадигми музичного мистецтва з акцентом на подоланні гендерних стереотипів та формуванні нових естетичних нормативів виконавської практики. Методологія базується на міждисциплінарному підході, що поєднує історико-культурологічний аналіз та музикознавчий інструментарій. Застосовано методи компаративістики, соціологічного аналізу професійного становлення жінок-скрипальок та феноменологічний підхід. Наукова новизна полягає в системному осмисленні еволюції жіночого скрипкового виконавства крізь призму постмодерністської парадигми та розкритті механізмів подолання гендерної сегрегації в музичному мистецтві. Висновки. Історичний розвиток жіночого скрипкового виконавства демонструє поступове подолання гендерних стереотипів та формування нових канонів у музичному мистецтві. У ХХI столітті формується нова норма гендерного виконавства, де традиційні стилістичні розмежування поступово нівелюються, що веде до збагачення культурного простору та розширення палітри виконавських інтерпретацій.

Інтерпретаційні парадигми пісні Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори» в системі музичного продакшну

2025-11-24T18:18:41+02:00

Мета дослідження. У роботі здійснено порівняльний аналіз музичних інтерпретацій пісні В. Івасюка «Я піду в далекі гори» в парадигматиці музичного продакшну. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного методу, який дав можливість простежити текстово-музичні зміни в інтерпретаціях пісні «Я піду в далекі гори», які здійснили Л. Відаш, В. Івасюк, В. Зінкевич, К. Цісик у різні роки, та охарактеризувати її музичні рішення, що були продиктовані індивідуальним продюсерським баченням твору. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в роботі на прикладі пісні В. Івасюка «Я піду в далекі гори» запропоновано новий тип аналізу музичного твору, у центрі якого – розкриття інтерпретаційного потенціалу пісенної композиції музичними продюсерами, робота яких спрямована на знаходження оптимальних художніх рішень, що здатні максимально повно відповідати естетичним запитам слухацької аудиторії. Висновки. Пісенна композиція «Я піду в далекі гори» є знаковим твором для української музичної культури. Із моменту його написання В. Івасюком багато виконавців пропонують слухачам власні версії цього музичного шедевра. Важливу функцію в цих інтерпретаціях відіграє музичний продюсер, який формує інтерпретаційну концепцію та звуковий образ твору, орієнтуючись на слухацьку аудиторію. У системі музичного продакшну основою продюсерської інтерпретації стають базові компоненти пісенного твору: текст, мелодія, темброве рішення. Інтерпретації Л. Відаш, В. Івасюка, В. Зінкевича, К. Цісик показали особливості підходів їх продюсерів до оновлення тексту пісні, який зазнає змін, поглиблюючи національно марковані елементи. Музична складова пісні відповідно до бачення продюсерів відзначена стильовим розмаїттям: у версії В. Івасюка акцент зроблено на стилістиці вокального підстилю ритм-енд-блюзу doo-wop. В інтерпретації Л. Відаш відбулося поєднання стилів doo-wop та попмузики. Трактування В. Зінкевича відзначено використанням елементів фанку. У версії К. Цісик поєднано здобутки класичної естради та академічної музики, що дозволило створити унікальну виконавсько-продюсерську інтерпретацію, яка максимально повно розкрила інтерпретаційний потенціал пісенного шедевру В. Івасюка. Трансформації зазнала музична драматургія пісні «Я піду в далекі гори»: попри збереження куплетної форми із приспівом, доповненої вступом та вокалізом-кодою, головний музичний акцент поступово зміщується із приспіву на вокаліз та тематично пов’язаний із ним куплет, що свідчить про відхід від шлягерних канонів і наближення пісенного твору до традицій музичного академізму.

Українська сопілка як соціокультурний феномен у глобальному музичному просторі

2025-11-24T18:23:00+02:00

Мета дослідження – виявити та проаналізувати форми репрезентації української сопілки в глобальному музичному просторі в контексті музикознавчо-культурологічного осмислення. Методологія статті базується на комплексному підході, що включає аналіз функціонування інструмента в складі фольклорних, академічних і кросжанрових ансамблів у Європі, Північній і Південній Америці, Австралії, частково Азії. Наукова новизна дослідження полягає в системному аналізі транснаціональних форм репрезентації української сопілки в музичному просторі сучасного світу. Вперше здійснено комплексний розгляд інструмента як знакової одиниці культурного коду, що втілює автентичні елементи звукової традиції та адаптується до сучасних форматів сценічної комунікації. Висновки. У результаті проведеного дослідження, аналізу транснаціональних форм репрезентації української сопілки в музичному просторі сучасного світу систематизовано відомості про функціонування інструмента у складі фольклорних, академічних і кросжанрових ансамблів у Європі, Північній і Південній Америці, Австралії, частково Азії. Виявлено естетичні, жанрові й соціокультурні моделі використання сопілки в контексті глобального музичного обігу. Розглянуто інструмент як культурне надбання, що втілює автентичні елементи звукової традиції та водночас адаптується до сучасних форматів сценічної комунікації. Особливу увагу приділено діаспорним формам збереження сопілки як елемента репрезентативної культури.

Балет К. Хачатуряна «Чіполліно»: у світі нових мистецтвознавчих фактів щодо київської прем’єри 1974 р.

2025-11-24T18:35:50+02:00

Мета статті полягає у вивченні маловідомих фактів щодо творчої співпраці композитора К. Хачатуряна з балетною трупою Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка та її очільником Г. Майоровим. У методології роботи використано загальнонаукові методи дослідження. Серед них – методи системного, мистецтвознавчого, культурологічного та історичного аналізу. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше досліджено маловідомі театрознавчі джерела, які суттєво розширили наукову проєкцію на вивчення історичного та мистецтвознавчого фактажу, пов’язаного зі створенням балету «Чіполліно». Висновки. Музика К. Хачатуряна, покладена в основу балету «Чіполліно», спочатку була створена для однойменного мультфільму, проте згодом набула театральної форми, здобувши структуру традиційного балету. Вона включала завершені хореографічні дивертисменти з провідною роллю дієвого танцю, зберігаючи прийоми кіномонтажу та сюжетно-емоційну виразність. Партитура вистави вирізнялася простими мелодіями пісенного складу, прозорою гармонійною фактурою та високою інтонаційною виразністю. У масових епізодах композитор трансформував інтонації міського фольклору та популярних естрадних мелодій, а використання електрогітари у складі симфонічного оркестру підсилювало ритмічну виразність і колорит музики. Особливу увагу композитор приділив музичній єдності спектаклю та наскрізному симфонічному розвитку. Цілісності драматургії сприяли трансформація ключових музичних тем, введення сцен-реприз у канву вистави та використання форми багаточастинного рондо, що забезпечило органічну взаємодію музики та сценічної дії. Завдяки роботі над музикою К. Хачатуряна, балетмейстеру Г. Майорову вдалося успішно реалізувати у сфері дитячого хореографічного спектаклю традиційні форми академічного танцю (варіації, дуети, тріо, розгорнуті ансамблі за участі кордебалету тощо), влучно передати гостроту фантазії з тонким почуттям гумору, використовуючи засоби вільної пластики, акробатики, буфонади та гротеску. Отже, постановка балету «Чіполліно» на сцені Київського ДАТОБ ім. Т. Шевченка стала важливим етапом у розвитку українського дитячого балетного мистецтва, сприяючи формуванню нових художніх стандартів і практик.

Поліфонічність в українській інструментальній музиці

2025-11-24T18:53:27+02:00

Мета роботи – розкрити питання поліфонічності української інструментальної музики в історично-теоретичному аспекті у контексті традицій та сучасних тенденцій розвитку музичного мистецтва. Методологія роботи включає принципи систематизації та узагальнення інформації, методи історико-теоретичного та музикознавчого аналізу, які дали змогу проаналізувати та систематизувати відомі наукові дослідження з проблеми становлення української інструментальної музики, дослідити творчість українських композиторів та узагальнити інформацію щодо поліфонічності їхніх інструментальних та симфонічних творів. Наукова новизна полягає у висвітленні української інструментальної музики у контексті поліфонізму сучасного мистецького мислення та фольклорних основ українського мелосу. Висновки. Звернення до прийомів поліфонічного письма, поліфонічна обробка народних пісень, яка залишається популярним жанром у інструментальній творчості українських композиторів, має глибоку традицію в національній музичній культурі. Це підтверджується великою кількістю творів різних жанрів та для різного складу виконавців. Поліфонію у творчості українських композиторів можна розглядати як основу художнього мислення, на якій ґрунтується художність музичного мистецтва. Поліфонічність, як характерна ознака української народної пісенної творчості та часте звернення композиторів-інструменталістів до фольклорних джерел надає їхнім творам справжньої унікальності і є важливим засобом збереження та популяризації фольклорної музичної спадщини, поєднання традицій з сучасними академічними виконавськими практиками.

Танець на сучасній концертній естраді: інтерактивність та цифрові технології як чинники трансформації хореографічних форм

2025-11-23T21:41:07+02:00

Мета статті – дослідити специфіку функціонування танцю на сучасній концертній естраді як інтерактивного засобу художньої комунікації, проаналізувати його роль у формуванні драматургічної структури концертної дії та з’ясувати вплив інноваційних технологій на трансформацію хореографічних форм. Методологія дослідження. Застосовано структурно-функціональний метод, який дозволив оцінити роль танцю у створенні цілісної концертної дії; використано компаративний метод для зіставлення традиційних і сучасних форм танцю, технологічних інновацій та інтерактивних практик на концертній естраді; когнітивний метод дав можливість визначити вплив танцю на сучасну аудиторію; метод контент-аналізу – для виявлення форм інтерактивності, технологічних інновацій та синтезу мистецтв; метод синтезу та узагальнення застосовано для визначення ролі танцю на сучасній концертній естраді в синтезі інтерактивності та цифрових технологій. Наукова новизна полягає у виявленні особливостей функціонування танцю на концертній естраді як інтерактивного явища, що поєднує традиційні хореографічні форми з мультимедійними технологіями. Уперше акцентовано на ролі інтерактивності як чинника, що трансформує характер взаємодії між виконавцем і глядачем, створюючи новий тип концертно-естрадного простору, де поєднуються художня виразність та цифрові інновації. Висновки. Танець у сучасній концертній естраді виступає ключовим засобом невербальної комунікації, здатним передавати емоційні та ідейні сенси. Інтерактивність номерів активізує участь глядача, стимулює когнітивне та емоційне сприйняття, а використання мультимедійних і цифрових технологій підвищує художню виразність та ефект занурення. Отже, поєднання традиційної хореографії та інноваційних засобів обґрунтовує роль танцю як універсального інструменту культурної комунікації та розвитку сучасної концертної естради.

Сучасні виміри народно-сценічної хореографії: діалог культурних традицій і цифрових інновацій

2025-11-24T11:02:28+02:00

Мета статті – виявити перспективні варіанти використання цифрових технологій в народно-сценічному танці в контексті проблематики діалогу традицій та інновацій в хореографічному мистецтві. Методологія дослідження. Застосовано метод теоретичного аналізу, метод аналізу та синтезу, типологічний метод, метод порівняльного аналізу та ін. Наукова новизна. Досліджено проблематику інтегрування інноваційних цифрових технологій в постановки народно-сценічної хореографії в контексті особливості поєднання традицій та новацій в хореографічному мистецтві; виявлено особливості впливу інноваційних технологій (нові медіа, доповнена реальність, штучний інтелект) в процес збереження української танцювальної культури та популяризації народно-сценічного танцю; запропоновано перспективні варіанти використання цифрових технологій в процесі балетмейстерської діяльності. Висновки. На сучасному етапі розвитку хореографічного мистецтва балетмейстерська діяльність має знайти необхідний баланс між традиційною лексикою, сформованими в процесі становлення та розвитку народно-сценічного танцю техніками та сучасними культурними наративами, інтегруючи інноваційні елементи та цифрові технології з метою створення яскравих, сповнених глибинним сенсом та ідейним наповненням хореографічних композицій, що відповідають запитам глядача ХХІ ст. У процесі дослідження взаємозв’язку культурного спадку та інновацій в постановках народно-сценічного танцю виявлено, що нові медіатехнології забезпечують технічну підтримку народно-сценічної хореографії, стимулюючи зміни в поширенні, успадкуванні, створенні, викладанні, естетиці та ін. Маніпулюючи цифровими елементами, такими як освітлення, текстури та просторові виміри, балетмейстери можуть створювати захопливі середовища, які переносять глядачів у фантастичні світи або викликають потужні емоції. Інтерактивний характер виступів з доповненою реальністю, штучним інтелектом та ін. ще більше залучає глядачів, запрошуючи їх стати активними учасниками художнього наративу. Загалом, інноваційні цифрові технології збагачують потенціал танцю в оповіді, дозволяючи виконавцям передавати складні наративи та викликати глибокі емоційні реакції через візуально приголомшливий та захопливий досвід. Оскільки народно-сценічний танець продовжує розвиватися як форма візуального оповідання, доповнена реальність (AR), штучний інтелект та інші новаторські цифрові інструменти, пропонують безмежні можливості для художніх інновацій та самовираження.