Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Формування та розвиток сценічного бального танцю в Україні, з середини 90-х років ХХ ст. – початку 20-х років ХХІ ст.

Тетяна Павлюк — 2024-10-14

Мета статті – проаналізувати формування, тенденції та особливості розвитку сценічного бального танцю в Україні, з середини 90-х років ХХ століття – початку 20-х років ХХІ століття. Методологія дослідження базується на принципах об’єктивності, історизму, системності. Для досягнення мети використані методи: систематизації – для усвідомлення поєднання подій сценічної бальної хореографії; синтезу – для аналізування специфіки процесів розвитку сценічної бальної хореографії в Україні; включеного спостереження – для перегляду окремих хореографічних творів, сценічних вистав і попереднього їх осмислення. Наукова новизна: вперше здійснено мистецтвознавчий аналіз формування та розвитку сценічної бальної хореографії в Україні, висвітлено специфіку існування бальної хореографії в сценічному просторі через призму діяльності театрів, шоу-балетів та колективів бального танцю, які функціонують з 90-х років ХХ століття. Висновки. Важливо зазначити, що одним із потужних напрямків вітчизняного хореографічного мистецтва є, саме - сценічна бальна хореографія. Україна є лідером серед інших країн світу, щодо популяризації бальних танців через театрально - сценічну практику. В інших країнах світу більш активніше розвивається конкурсно–спортивний напрямок, а зарубіжні шоу–балети являють собою синтезовані форми класичного та сучасного танцю з окремим залученням елементів бального танцю. Натомість українські танцюристи, в тому числі студенти та випускники кафедри хореографічного мистецтва КНУКіМ (спеціалізація – бальна хореографія), створюють велику кількість хореографічних постановок, концертних номерів, шоу–програм, мюзиклів, балетів, на основі лексики бальної хореографії, які, на жаль, залишаються набутком локальної танцювальної спільноти. На нашу думку, саме не сформованість промоції цього виду мистецтва, а також відсутність системної державної підтримки цієї галузі, унеможливлюють донесення до широкого кола глядачів високого потенціалу бальної хореографії, як видовищного сценічно–драматичного виду мистецтва.

Культура танцю в екранно-сценічному дискурсі

Галина Погребняк — 2024-10-14

Метою статті є здійснення комплексного аналізу та визначення специфіки режисерських засобів адаптації хореографічного мистецтва в екранній площині. Методологія дослідження. В розробці теми було задіяно міждисциплінарний підхід, базований на застосуванні таких загальнонаукових методів, як: система теоретичних методів – індукції, дедукції, комплексного мистецтвознавчого аналізу, синтезу. Це уможливило опрацювання фактологічного матеріалу постановок хореографічних номерів на сцені та екрані. Методологію узагальнення та систематизації було використано з метою аргументації оригінальності екранної режисури в презентації хореографічного мистецтва. Використання аналітичного й системного методів, було дієвим і корисним для дослідження мистецтвознавчого аспекту означеної проблематики. Наукову новизну статті складає окреслення дослідником векторів взаємовпливу та взаємозбагачення хореографічного й аудіовізуального мистецтв у модернізації зображально-виражальних засобів режисерської майстерності в екранній та сценічній площині; у виявленні особливостей режисерської діяльності в презентації хореографічних творів в екранних постановках, що вперше постало предметом спеціального дослідження; у виявленні творчих домінант продукування екранних творів, в яких адаптовано хореографічний досвід. Висновки. Обґрунтовано, що екранна режисура не лише популяризує, а й за допомогою аудіовізуальних засобів розкриває нові можливості показу творів хореографічного мистецтва (зокрема, народного танцю), творчості хореографів, балетмейстерів, хореографічних колективів, окремих виконавців.

Таймінги танцювальних технік як окрема лексична складова паппінгу

Віталій Дубінін — 2024-10-14

Мета роботи – проаналізувати та структурувати лексичну складову паппінгу та ілюзорних стилів танцю. Методологія. У процесі дослідження були використані принцип індукції, а також такі методи: аналізу та синтезу – у процесі роботи з інформаційними джерелами; порівняння – для виявлення тотожних фактів і закономірностей; формалізації – для запису виявлених таймінгів в єдиному форматі. Наукова новизна. Вперше в процесі аналізу танцювальної лексики паппінгу та інших ілюзорних стилів танцю було охарактеризовано танцювальну лексичну складову – таймінги. Надано чітке визначення терміну «таймінг», розглянуто основні характеристики цієї складової. Виявлено та описано декілька найбільш вживаних (базових) таймінгів, а також приведений їх графічний запис. Висновки. Аналіз танцювальної лексики паппінгу та інших ілюзорних стилів дав змогу виділити їх малодосліджену лексичну складову – таймінги. Також, було дано чітке значення терміну «таймінг», який є ритмічною послідовністю використання танцювальних технік (контролю м’язів), яку танцівник може накладати на власний танець (танцювальні рухи, пози). В процесі дослідження танцювальної лексичної складової, було виявлено декілька «базових» таймінгів для паппінгу та ілюзорних стилів танцю. В їх основі є дві базові танцювальні техніки – пап і дайм стоп. Частина з них має відповідність з окремими танцювальними рухами, або конкретним ілюзорним стилем. Для аналізу та розуміння таймінгів була використана графічна модель їх запису, яка дозволяє візуально відобразити таймінги у відповідності з музичним рахунком. Таким чином, таймінги можна визначити як окрему танцювальну лексичну складову паппінгу та суміжних йому стилів танцю з власними характеристиками та специфікою. Дана складова тісно пов’язана з музикою і, здебільшого, допомагає танцівнику урізноманітнювати своє виконання додаванням до нього різних ритмів.

Еволюція поняття «травматичний досвід»: культурологічний аспект

Ольга Копієвська — 2024-10-16

Мета статті – здійснити культурологічну рефлексію для з’ясування особливості еволюції поняття «травматичний досвід», окреслити специфіку його концептуально-смислового розгортання у європейському соціокультурному просторі. Методологія дослідження включає загальнонаукові принципи систематизації та узагальнення досліджуваної проблеми, які дали змогу визначити й науково обґрунтувати існуючі теорії, концептуальні підходи до розуміння змісту понять «травма», «травматичний досвід», «травми модернізації», «травми соціальних змін». Застосування аксіологічного підходу дало можливість виявити в розглянутих теоріях міждисциплінарних характер, виявити персоналізовані наукові позиції, їх культурологічний контекст. Використання аналітичного методу дозволило виявити концептуальні засади подальших наукових перспектив осмислення проблематизації травматичного досвіду, а саме з’ясування ролі та значення культурних / креативних практик в опрацюванні травматичного досвіду на основі дослідження еволюції цього поняття в межах становлення trauma studies як самостійного напряму наукового знання та здійснити спробу розробити алгоритми їх практичної реалізації в дискурсі прикладної культурології. Наукова новизна полягає в здійсненні культурологічного аналізу персоналізованих наукових позицій щодо еволюції поняття «травматичний досвід» з огляду на специфіку його концептуально-смислового розгортання у європейському соціокультурному просторі. Висновки. Концептуально-смислове розгортання поняття травматичний досвід відбувається на тлі динамічної зміни європейського загального соціокультурного контексту, спричиненого початком і перебігом Першої світової війни. Вже під час ведення війни та по її завершенні на основі набутого емпіричного досвіду лікування численних травм і психічних розладів розпочинається наукове осмислення їх природи, специфіки проявів травматичного досвіду, військові лікарі, психіатри й психологи стали розробляти рекомендації щодо його переживання, подолання, пропрацювання / опрацювання. Еволюція поняття «травматичний досвід» у дискурсі класичного психоаналізу відбувалася в єдності епістемологічної і герменевтичної теорії досвіду, відіграючи провідну роль в експлікації травми і травматичного досвіду у сферу зацікавлень різних соціально-гуманітарних наук від мистецтвознавства і культурології до соціології і політології. Розширивши предметне поле вивчення травми і травматичного досвіду, З. Фрейд закладає підґрунтя і методологічного принципу, який отримує назву міждисциплінарного і стає одним із базових для подальшого дослідження травми й травматичного досвіду на широкому тлі цілісної картини буття людини в соціумі та світі культури.

Метамодернізм як апробатор нових творчих подразників

Юлія Сабадаш — 2024-10-16

Мета роботи. Проаналізувати метамодернізм як апробатора нових творчих подразників. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових принципах дослідження – термінологічному та системному. Мета та завдання публікації обумовили застосування таких методів дослідження як аналіз, синтез, узагальнення, що дало можливість уточнити значення низки понять і термінів. Наукова новизна полягає у дослідженні нового культуротворчого феномену, а саме: метамодернізму. Оскільки, значна частина вітчизняних культурологів, а також мистецтвознавці – кінознавці, музикознавці та фахівці, які займаються різними жанрами образотворчого мистецтва, – оминали увагою ті твори, що з’являлися у відповідних сферах метамодернізму. Лише від 2015–2017 років почали оприлюднюватися перші оцінки цього культуротворчого феномену. Та їхніми авторами були, переважно, філософи й естетики, а не представники культурологічного знання. Висновки. На теренах української гуманістики культурологія розвивається досить активно та динамічно, постійно розширюючи дослідницький простір. Вважаємо за необхідне розглянути практику додавання до сталих понять чи категорій префікса «пост», а саме: постсучасність, посткультура, постмистецтво, постмодернізм. Проблема понятійно-категоріального забезпечення культурології, мається на увазі практика аргументації нових понять, уведення в ужиток яких пов’язане з конкретним авторським прізвищем, атрибутується його особистісними напрацюваннями, ідеї яких підтримані іншими фахівцями. Робота в цьому напрямі – одна з найважливіших теоретичних перспектив української культурології.

Соціальні мережі як інструмент популяризації нематеріальної культурної спадщини регіонів України (на матеріалах інформаційно-комунікативного контенту Вінницького обласного центру народної творчості)

Світлана Садовенко — 2024-10-16

Мета статті – комплексно дослідити матеріали інформаційно-комунікативного контенту Інтернет-сайту та Facebook-сторінки Вінницького обласного центру народної творчості й розкрити суттєві аспекти застосування соціальних мереж в умовах повномасштабного вторгнення як дієвого інструменту презентації і популяризації нематеріальної культурної спадщини Вінниччини як регіону Центральної України. Методологію дослідження складають загально наукові й специфічні культурологічні підходи, принципи і методи наукового пізнання. Системно-структурний підхід застосовано для дослідження організаційно-методичної діяльності Вінницького обласного центру народної творчості, спрямованої на популяризацію нематеріальної культурної спадщини регіону. Внутрішні зв’язки та взаємодію різних складників культурно-просвітницької діяльності ВОЦНТ, спрямованої на представлення і популяризацію нематеріальної культурної спадщини в умовах повномасштабного вторгнення, розкривають результати моніторингу матеріалів Інтернет-сторінок Центру (Інтернет-сайту та Facebook-сторінки). Формальний та компаративний методи застосовано для аналізу інституційних особливостей роботи у Вінницькій області як регіону Центральної України. Метод контент-аналізу використовувався для узагальнення публікацій Інтернет-сайту та інформації Facebook-сторінки ВОЦНТ, присвячених нематеріальній культурній спадщині Вінниччини, сприяв об’єктивному визначенню основних тематичних трендів, пов’язаних із досліджуваною проблемою. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні, розкритті і доведенні ефективності використання соціальних мереж як реально дієвого інструмента розширення ролі обласних центрів народної творчості у представленні й популяризації в інформаційному полі нематеріальної культурної спадщини Вінниччини, зокрема в умовах повномасштабного вторгнення. На основі практичного дослідження матеріалів інформаційно-комунікативного контенту Інтернет-сайту та Facebook-сторінки Вінницького обласного центру народної творчості презентовано традиційну культуру Вінниччини, яка містить збережену живу народну художню культуру з класичною/традиційною фольклорною парадигмою. Розкрито взаємодію ВОЦНТ з установами, закладами культури та зовнішнім середовищем у справі збереження і популяризації нематеріальної культурної спадщини Вінниччини. Висновки. Узагальнення позитивного досвіду на матеріалах інформаційно-комунікативного контенту Вінницького обласного центру народної творчості (Інтернет-сайту та Facebook-сторінки) продемонструвало конкретні досягнення у представленні, популяризації і збереженні нематеріальної культурної спадщини Вінниччини в умовах повномасштабного вторгнення. Аргументовано доведено, що цифрова репрезентація контенту нематеріальної культурної спадщини регіонів України, зокрема Центральної України, у соціальних мережах є реально дієвим інструментом популяризації нематеріальної культурної спадщини в інформаційному полі. Висновується, що традиційна культура Вінниччини містить збережену живу народну художню культуру з класичною/традиційною фольклорною парадигмою. Зауважено, що співробітникам центрів народної творчості необхідно володіти вміннями роботи у сферах SEO та SMM, що потребує постійного підвищення фахової кваліфікації та стимулювання науково-творчих підходів у цьому напрямі і є безперервно актуальною вимогою часу.

Розвиток культурологічної наукової школи Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової

Світлана Шман — 2024-10-16

У статті представлено огляд сучасного стану культурологічних досліджень кафедри теоретичної та прикладної культурології Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової (далі ˗ ОНМА), а також представлено огляд сучасних наукових культурологічних досліджень зазначеного вищого навчального закладу. Мета дослідження ˗ визначити перспективи та напрямки культурологічних досліджень кафедри теоретичної та прикладної культурології ОНМА. Методи дослідження. Для досягнення мети були використані загальнонаукові та спеціальні методи, серед яких: історико-культурологічний, структурно-функціональний, аналітичний та інформаційний, для встановлення специфіки дослідницьких культурологічних робіт науковців ОНМА. Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексному аналізі проблематики прикладних культурологічних кафедр теоретичної та прикладної культурології провідного вищого навчального закладу мистецтв Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової, яка розвиває культурологію у музичному аспекті. Висновки. На прикладі кафедри теоретичної та практичної культурології ОНМА ми простежили як культурологія трансформується з абстрактної філософської галузі до наукової, та набуває практичного значення. Ця думка ґрунтується на основі огляду кандидатських дисертацій, у яких простежується рух у бік прикладної культурології, що повною мірою відображає особливості сучасного стану наукової практики. Міждисциплінарний характер галузі відкриває великий потенціал для можливості гнучкого розуміння культурних практик.

Інтермедіальність сучасного мистецтва і технології його сприйняття

Ірина Власенко — 2024-10-16

Мета статті – виявити особливості прояву інтермедііальності у сучасному мистецтві у їх впливі на перцептивні процеси і запропонувати доцільні технології сприйняття інтермедіальних художніх явищ. Методологія дослідження грунтується на концепціях теорії медіа, теорії комунікації, теорії сучасного мистецтва, задіює загальнонаукові принципи взаємозв’язку, систематизації, синергії. Мета і завдання статті зумовили необхідність застосування методу екстраполяції евристичних алгоритмів точних наук на евристику мистецьких явищ з виходом на практичні методи організації сприймання інтермедіальності сучасного мистецтва здобувачами вищої освіти. Використання аналітичного методу дозволило виявити змістові і формотворчі ресурси інтермедіальності у її актуальному розвитку. Наукова новизна полягає в здійсненні проєкції властивостей інтермедіальності сучасного мистецтва на технології його сприйняття в процесі університетської підготовки. У статті вперше у вітчизняному мистецтвознавстві осмислено ососбливості проявів інтермедіальності сучасного мистецтва у зв’язку з комунікацією його реципієнтів. Висновки. Інтермедіальність є однією з основних тенденцій розвитку мистецтва, яка полягає у видовому діалозі. З погляду перцептивних процесів інтермедіальність актуалізує цілісність сприйняття, що задіює різні чуттєві модальності. Інтермедіальність у сучасному художньому просторі переростає межі взаємодії мистецтв, підключаючи інші сфери культури і забезпечуючи нероздільність синтезованих елементів у творчих практиках, відмінних від традиційних. Сприйняття інтермедіального сучасного мистецтва потребує підготовки, яку доцільно здійснювати в освітньому процесі. Ефективними технологіями сприйняття інтермедіальності сучасного мистецтва є інтерактивні та інтермедіальні.

Аналіз культурних наративів у витворах мистецтва для дослідження українсько-російських відносин

Оксана Федорків — 2024-10-16

Стаття присвячена розгляду культурних наративів у витворах мистецтва як відображення характеру українсько-російських відносин. Мета статті - проаналізувати культурні наративи, представлені у витворах мистецтва часів війни, з позицій дослідження українсько-російських відносин. Методологія дослідження включає якісний аналіз витворів мистецтва, створених під час війни, з використанням методів контент-аналізу та семіотичного аналізу. У дослідженні використаний метод наративного аналізу для виявлення суб'єктивних уявлень про задану проблему. У явному змісті нарратива аналізується представлена фактична інформація. Контент-орієнтований аналіз спрямований на прояснення імпліцитного змісту: сенсу та значення, прояви тих чи інших мотивів, особливостей формулювання наративу, його змістовні зміни. Формальний аналіз полягає у проясненні структури наративів, послідовності змін, їх співвідношенні з тимчасовою віссю, складності та пов'язаності між собою; почуттів та образів, що знайшли відображення у мистецьких творах. Семіотичний аналіз використаний для дослідження творів мистецтва, закладених у них смислів з огляду на зміну соціально-політичної ситуації (від анексії до повномасштабного вторгнення). Наукова новизна. Її використання поряд з традиційною створює новий шлях розвитку концептуального мистецтва, що наразі є актуальним, оскільки дозволяє не тільки відновлювати свою ідентичність на основі давніх культурних традицій, але й формувати нове усвідомлення самих себе у світовому просторі. Висновки. В результаті дослідження було встановлено, що існуючі проросійські наративи в культурному просторі України до 2014 р., зникли, натомість більш активно просуваються проукраїнські, що говорить про усвідомлення своєї ідентичності та прагнення до національної незалежності. Досить кардинальна зміна простежується по відношенню до російської культури, що визнається як нав’язана зовні та насаджувана на протязі століть насильницьким шляхом. Подальші дослідження передбачають систематизацію та аналіз сучасної символіки, що виникла під час повномасштабної війни та викликає стійкі асоціації.

Українська музична культура: інтеграційний компонент

Віктор Кавун — 2024-10-16

Мета дослідження – вивчити сучасний стан української музичної культури та довести важливість її євроінтеграції. Методологія дослідження. Для досягнення поставлених завдань використовувалися наступні методи дослідження: історичний − для дослідження виникнення, формування та розвитку української музичної культури; системний метод − для комплексного дослідження музичної культури України; культурологічний − який виявляє складність соціокультурних процесів та явищ; аксіологічний метод – що дозволив дослідити явища масової культури з огляду на їх ціннісний характер. Наукова новизна статті полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні впливу європейського простору на європеїзацію української культури в Україні та за її межами. Висновки. Розкриття поняття української культури показало, що складовими частинами будь-якої культури є народ зі своїми звичаями, увіруваннями, традиціями, а також інновації у даній сфері, які тісно переплітаються з минулою спадщиною. Збагачення культури можливе лише за умови вдалого поєднання досвіду минулих поколінь з сучасними проявами культурного розвитку. Розглянувши основні чинники та визначальні фактори національної культури, ми довели, що саме мистецтво, зокрема музичне, є визначальними факторами культури. Саме музика здатна збагатити та піднести духовну цінність українського народу, адже відчуття прекрасного естетично спрямовує особистість, сприяє ціннісним орієнтаціям та свідомому буттю. Взаємопроникнення різних культур і поколінь призводить до розвитку новацій, у той час коли використання одних новітніх технологій втрачають сенс національної культури. Необхідно збагачувати духовну культуру України – як важливого фактора розвитку сучасної, освіченої особистості. Національна музична спадщина є першоджерелом формування національної свідомості та ідентичності. Інтеграційні процеси та діалог культур є необхідною умовою розвитку української музичної культури, як і будь-якої культури загалом. Діалог, який передбачає активну взаємодію, взаємозбагачення рівноправних суб’єктів культури, прагнення до розуміння своєї та чужої особливості та унікальності.

Еволюція театральної культури України в контексті національної ідентичності

Ігор Матіїв — 2024-10-16

Мета статті – проаналізувати основні аспекти в еволюції театральної культури в Україні в контексті формування та збереження національної ідентичності. Методологія дослідження базується на поєднанні різних підходів, зокрема історичного, соціокультурного та мистецтвознавчого аналізу театральних подій та їх взаємодії з політичними, соціокультурними та економічними чинниками. Історичний підхід дозволив простежити основні етапи розвитку театральної культури в Україні, зокрема вплив політичних і соціальних умов на формування національного театру. Мистецтвознавчий аналіз дозволив зосередитися на естетичних аспектах театральної творчості, а соціокультурний підхід – дослідити взаємозв'язок між театром і суспільством. Наукова новизна. Дослідження є новаторським завдяки аналізу впливу сучасних подій, таких як Євромайдан 2014 року та повномасштабне вторгнення 2022 року, на українську театральну культуру, а також дослідженню процесу дерусифікації в театрі. Крім того, в статті підкреслюється роль окремих митців та розвиток сучасної драматургії, що акцентує увагу на темі війни і національної ідентичності. Висновки. Було висвітлено процес формування національної ідентичності в Україні в контексті історичних подій та культурних трансформацій. Незважаючи на різні заборони прагнення знищити національну ідентичність, діяльність видатних національних діячів, зокрема театральних, завжди популяризувала українську культуру. Перспективним напрямком у розвитку театральної культури є врахування всіх ментальних та ідейних відмінностей у рамках українських цінностей, оскільки кожен українець на сьогоднішній день переосмислює питання своєї ідентичності. Еволюція української театральної культури є невід'ємною складовою процесу формування та збереження національної ідентичності. Саме театр є важливим інструментом соціокультурного розвитку, який допомагає українському суспільству усвідомлювати свою унікальність та зберігати культурну спадщину.

Реаліті-шоу в контексті «постдокументальної» культури: критика текстуального підходу

Григорій Решетнік — 2024-10-16

Мета статті – огляд важливих аспектів критичних студій у зарубіжному науковому дискурсі, спрямованих на текстовий аналіз реаліті-шоу як жанру та телевізійного формату, що допомагають переосмислити його статус як феномену «постдокументальної» культури. Методологія дослідження. У роботі використані, по-перше, критичний дискурс-аналіз, що дозволяє зрозуміти обмеженість й контрпродуктивність текстового аналізу реаліті-шоу та допомагає розкрити конститутивний потенціал практик телевізійно-культурного виробництва, і, по-друге, культурологічний підхід, який дав змогу визначити медіакультурні особливості реаліті-шоу та показати їх як елемент «постдокументальної» аудіовізуальної культури у ХХІ столітті. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше крізь призму критики текстуального підходу розкрито особливості реаліті-шоу як феномену «постдокументальної» аудіовізуальної культури. Висновки. Доведена контрпродуктивність текстового підходу до концептуалізаії реаліті-шоу як жанру, адже його виробництво суперечить загальній логіці та усталеному сприйняттю того, яким має бути текст. Ця жанроформа має більше спільного не з певними жанровими традиціями чи текстовими особливостями, а з «обробкою реалій» на перетині фактів і вигадок – переміщення уваги з тексту на його виробництво. Поширення телевізійних реаліті-програм ілюструє залежність індустрії від «реальності» як інструменту рекламного маркетингу та логіки культурного виробництва. Стверджується, що під час концептуалізації телевізійних реаліті-текстів необхідно звернути увагу на низку промислових і ринкових умов й потреб, що надає пріоритет практикам створення тексту та контекстам, які формують практичні рішення, і дозволяє емпірично отримати доступ до еволюціонуючої та мутуючої жанроформи реаліті-шоу.

Феномен екранного танцю в контексті діалогізму хореографічного та аудіовізуального мистецтва

Данило Дємєхін — 2024-10-16

Мета статті – виявити особливості феномену екранного танцю в контексті діалогізму хореографічного та аудіовізуального мистецтва. Методологія дослідження. Застосовано метод аналізу та синтезу (для опрацювання наукової літератури з теми дослідження та виявлення основних концепцій екранного танцю), термінологічний метод (для уточнення поняття «екранний танець»); типологічний метод та метод історико-культурного аналізу (для виявлення особливостей взаємодії хореографічного та аудіовізуального мистецтва в історичній ретроспективі), метод узагальнення та ін. Наукова новизна. Досліджено феномен екранного танцю в контексті діалогізму хореографічного та аудіовізуального мистецтва в історичній ретроспективі; уточнено поняття «екранний танець»; осмислено властивості екранного танцю, розглянуто точки спільного впливу та взаємообміну між фільмом і танцем, які визначають його як автономну практику; введено до наукового обігу маловідомі і невідомі джерела, а також результати досліджень сучасних закордонних вчених. Висновки. Дослідження виявило, що у науковій літературі не існує жорстких критеріїв для визначення екранного танцю. Протягом історичного розвитку ця форма мистецтва зазвичай означувалася рядом термінів, обмежених вказівками на матеріальність (відеотанець, кінотанець, танцювальний фільм та ін.), проте саме екранний танець формулює спільний знаменник між ними. У межах проблематики діалогізму хореографічного та аудіовізуального мистецтва екранний танець можна розглядати як форму дослідження, що вивчає взаємозв’язки між композицією, хореографічною мовою та значеннями тіла, руху, простору і часу в контексті сучасних дебатів про культурні практики. Екранний танець може приймати різноманітні форми та риси і перетинати жанри, без обмежень в тому, як може відбуватися виробництво, знімання, монтаж та розповсюдження. Співіснування хореографічного і аудіовізуального в концепції екранного танцю характеризується постійною динамічною взаємодією, специфіку якого визначають інноваційні технологічні винаходи та тенденцій соціокультурного простору.

Кітч як дзеркало поп-культури в епоху гіперреальності

Анатолій Міненко — 2024-10-16

Мета роботи – сформувати ознаки кітчу в контексті застосування його форм в сучасній поп-культурі. Дослідити взаємозв’язки кітчу і гіперреальності використовуючи філософську теорію Ж. Бодріяра про гіперреальність. Методологія роботи містить загальнонаукові принципи систематизації та узагальнення досліджуваної проблеми, які дали змогу визначити й науково обґрунтувати наявні теорії, концептуальні підходи до розуміння змісту понять «кітч», «гіперреальність», «низова» та «висока» культура. Були використані такі методи: аналітичний, історичний, порівняльний. Історичний метод допоміг знайти витоки появи кітчу і встановити хронологію його розвитку. За допомогою порівняльного методу була проведена робота по виявленню і пошуку властивостей та характеристик на основі зібраної інформації. Застосування аналітичного методу дослідження допомогло провести аналіз даних і на його основі сформувати гіпотези. Наукова новизна – полягає у комплексному розгляді кітчу в контексті його застосування в сучасній епосі гіперреальності. На основі цього було зроблено синтезування конкретних ознак кітчу, а саме: гіперболізація, ідеалізація, комерціалізація, втрата автентичності, поверхневість, вульгарність, шаблонність, імітація (пародія), масовість та емоційна маніпуляція. Висновки. Сучасна поп-культура відчуває на собі великий вплив процесів глобалізації та диджиталізації, які докорінно вплинули і продовжують впливати на розвиток культури загалом. Результатом протікання цих процесів є поява і стрімкий розвиток кітчу. Його характерними ознаками є гіперболізація, ідеалізація, комерціалізація, втрата автентичності, поверхневість, вульгарність, шаблонність, імітація (пародія), масовість та емоційна маніпуляція. Це основні ознаки, що притаманні кітчу і саме вони дозволяють безпомилково визначити присутність кітчу в тому чи іншому творі мистецтва. Важливо зазначити, що специфіка сучасної поп-культури, також продиктована загальним контекстом її існування в епосі гіперреальності. Найчастіше, це має вираз у гіперболізації образів, що передаються. Ці та інші ознаки дають кітчу особливий статус важливої частини поп-культури, а також впливає на її формування створюючи нові стандарти. Відповідно, кітч необхідно розглядати як засіб для аналізу сучасних культурних тенденцій. Адже ці тенденції є у постійній стадії формування і розвитку, що вимагає від науковців сучасності пильності і частої уваги до себе.

Генеза вуличної фотографії в контексті специфіки цифрової доби

Олег Місяк — 2024-10-16

Мета статті – виявити особливості розвитку жанру вуличної фотографії у контексті тенденції цифровізації. Методологія дослідження. Застосовано логіко-аналітичний, предметно-аналітичний, системно-аналітичний, типологічний та історико-культурний метод, а також метод культурологічного аналізу з метою комплексного та об’єктивного дослідження проблематики розвитку жанру вуличної фотографії. Наукова новизна. Досліджено жанр вуличної фотографії крізь призму особливостей цифрового фото; проаналізовано вплив сюрреалізму, документального кіно та гуманістичних тенденцій фотомистецтва на жанр вуличної фотографії; простежено розвиток жанру вуличної фотографії в історичній ретроспективі і на сучасному етапі в контексті тенденції цифровізації; введено на наукового обігу маловідомі іншомовні джерела культурологічного характеру. Висновки. Основними характеристиками цифрової фотографії є пластичність (здатність інтегруватися в інші медіа, тісні зв’язки та взаємодія між фотокамерою, мобільними телефонами та соціальними мережами в контексті процесу обміну фотографіями) та повсюдність мобільних пристроїв (можливість легко зробити фото за допомогою мобільної камери), що зумовлюють специфіку творчого мислення сучасної людини та впливає на трансформацію жанру вуличної фотографії. Дослідження виявило, що основними чинниками впливу на розвиток вуличної фотографії в цифрову добу є: поява смартфонів, соціальні медіа та онлайн-обмін, бездзеркальні камери та додаткові функції, штучний інтелект і обчислювальна фотографія. Повсюдність цифрових пристроїв та їх взаємозв’язок з різноманітними медіа суттєво трансформує жанр, який протягом історії розвитку вирізнявся значною реакцією на внутрішні (документальний стиль, сюрреалізм, гуманізм та ін.) і зовнішні втручання (наприклад, культура споживання, популяризація інших жанрів фотографії, відсутність контролю). На сучасному етапі розвитку жанру вуличної фотографії основним фактором впливу є повсюдність цифрового фото - доступ до камери та урбаністичного простору створюють передумови для творчості в жанрі вуличної фотографії поступово призводить до нівелювання кордонів між професійною та аматорською фотографією. Тяжіння жанру вуличної фотографії до документалістики або художності зумовлено авторським підходом конкретного фотографа, стилем, який він наслідує, специфікою середовища та технічних засобів. Завдяки величезній кількості фотообладнання, цифрова доба змінює вуличну фотографію, створюючи нові тенденції та впливаючи на органічний розвиток традиційних рис жанру, а його адаптивна природа дозволяє говорити про подальші трансформаційні процеси, відповідно до розвитку соціокультурного простору.

Генеза музичного відеокліпу як популярної форми сучасної аудіовізуальної культури: експерименти з візуалізацією музики

Геннадій Пугачов — 2024-10-16

Мета статті – виявити особливості розвитку музичного відеокліпу в контексті історичної взаємодії музичної та аудіовізуальної культури. Методологія дослідження. Застосовано загальнонаукові методи пізнання, зокрема аналізу та синтезу, систематизації теоретичних даних, метод структурно-функціонального аналізу, що дав можливість виявити специфічні аспекти взаємодії музики та різноманітних форм художніх практик у просторі аудіовізуальної культури; типологічний метод, за допомогою якого виявлено різноманітні особливості музичного відеокліпу в структурі сучасної аудіовізуальної культури. Наукова новизна. Досліджено генезу музичного відеокліпу як популярної форми сучасної аудіовізуальної культури; розглянуто проблематику інтегрування візуальних образів і музики як частиною мистецьких практик в історичній ретроспективі; введено до наукового обігу маловідомі праці закордонних вчених, проблематика яких корелює з предметною сферою дослідження. Висновки. Генеза музичного відеокліпу засвідчує значну роль художніх практик у процесі взаємодії зображення та музики на ранніх етапах, що посприяло винайденню нових креативних способів репрезентації уявного – анімація та монтаж, запропоновані художниками-авангардистами; відео та відеоінсталяції, що виникли шляхом опанування телевізійного зображення; музичні відеокліпи, що відкрили новий вимір для експериментів, ставши впливовою формою сучасної культури. Мистецька історія аналогових взаємодій між кіно та музикою протягом ХХ ст. демонструє попередні умови виробництва, сприйняття та соціально-політичний контекст, які були необхідні для масової популяризації музичного відео як усталеної форми. Завдяки раннім експериментам з формування візуалізованої музики, музичний відеокліп як нова форма аудіовізуального мистецтва отримала культурну цінність, що дозволила відігравати значну роль на сучасному етапі. Музичне відео відігравало і продовжує відігравати ключову роль в соціокультурному просторі. Технологічна еволюція від аналогових до цифрових засобів виробництва та відображення прискорила розвиток як у формі, так і в естетиці музичного відео, що підкреслює одну з найважливіших ролей мистецтва в суспільстві – провокувати думки і підштовхувати до переосмислення соціальних, політичних і культурних умов та оточення, використовуючи при цьому основні засоби комунікації, зокрема популярну музику.

Стратегія цифрової інклюзії в сучасних культурних індустріях крізь призму цифрового розриву

Ірина Швець — 2024-10-16

Мета статті – виявити особливості цифрової інклюзії в сучасних культурних індустріях України та окреслити перспективні стратегії подолання цифрового розриву. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний метод, метод аналізу та синтезу, діалогічний метод, типологічний метод, системний метод, метод компаративного аналізу та метод наукового узагальнення. Наукова новизна. Досліджено проблематику цифрової інклюзії в культурних індустріях; розглянуто теорію цифрової інклюзії в закордонних наукових працях; виявлено особливості цифрової інклюзії в сучасних культурних індустріях України; окреслено перспективні заходи, на яких має базуватися стратегія подолання цифрового розриву. Висновки. Стратегія цифрової інклюзії культурних індустрій в Україні має базуватися на комплексі заходів, спрямованих на подолання цифрового розриву, що передбачає в першу чергу: надання високошвидкісного інтернету якомога більшій частині населення; всіляке сприяння процесу підвищення цифрової грамотності потенційних споживачів культурного продукту/послуги; забезпечення якісної технічної підтримки; створення спеціалізованих додатків та онлайн-контенту, відповідно до специфіки видів діяльності, що охоплює кожна культурна індустрія. Серед потенційних перспективних кроків – надання користувачам постійної підтримки, скорочення професійних термінів та пропонування інтерпретаційних ресурсів, а також гарантування, що технології і навчання пропонуються всім користувачам на рівній основі, а не лише тим, хто достатньо впевнений у собі, щоб звернутися за допомогою. Дослідження виявило, що на сучасному етапі в Україні лише бібліотеки не лише пропонують інтернет, але і надають спектр послуг з навчання від базової цифрової грамотності до навичок, необхідних для користування певними сервісами (аудіострімінговий/відеострімінговий сервіс, файлообмінні сервіси, онлайн-платформи), пристроями та додатками, що наразі активно використовуються в системі культурних індустрій (наприклад, додатки доповненої реальності в музейній, виставковій діяльності, виконавській практиці та ін.).

Художньо-стильові пошуки кіновиразності та гібридна документалістика: до питання генеалогії мок’юментарі

Мирослава Чайка — 2024-10-16

Мета статті – аналіз художньо-стильових пошуків кіновиразності у зв’язку зі становленням гібридної документалістики як аудіовізуального середовища та контексту розвитку мок’юментарі. Методологія дослідження ґрунтується на культурологічному підході, що дозволив розширити контекст розгляду проблеми генеалогії мок’юментарі, та спеціально-наукових методах мистецтвознавства. Зважаючи на синтетичну природу досліджуваного явища, робота носить комплексний та міждисциплінарний характер. Без залучення знань із філософії, естетики, теорії кіно та телебачення складно осягнути такі багатогранні та складні феномени, як гібридна документалістика та мок’юментарі. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на рівні одноосібної наукової розвідки акцентовану увагу на ролі художньо-стильових пошуків кіновиразності та гібридній документалістиці у формування контексту становлення мок’юментарі як жанрофоми та феномену аудіовізуальної культури другої половини ХХ століття. Висновки. Доведено, що не потрібно виключати практику втілення життєвого матеріалу у художньо-документальному творі, прямо пов’язану зі стильовими пошуками кіновиразності, як важливої детермінанти генеалогії мок’юментарі. Стверджується, що поява телебачення переконала, що рухливість меж хронікального та постановочного аспектів не вичерпується екранним синтезом та експериментами з формою, але стосується семантичної гібридизації, під дією яких всередині телевізійної документалістики утворилися різні жанроформи, як-от, мок’юментарі, документальна драми чи «докумило». Жанрові мутації та конвергентні процеси, які охопили і гібридну документалістику, зрештою спричинили розширення сфери документального у напрямку появи змішаних форм як гібридів сфери ігрового, фіктивного та реального, тобто трансформація художньо-естетичної системи документалістики призвела до появи мок’юментарі як ігрового кіно з вигаданим змістом у документальній формі в аудіовізуальній культурі другої половини ХХ століття.

Символізм ярмаркових сюжетів у жанровому живописі Пітера Брейгеля Старшого

Володимир Овчарек — 2024-10-16

Мета статті – проаналізувати використання ярмаркових сюжетів у творчості Пітера Брейгеля Старшого, виявити їх символізм у представленні панорами тогочасного суспільства. Методологія роботи полягає в застосуванні таких наукових методів дослідження, як: історичний – при розгляді картин митця в контексті історичної епохи, у якій він жив і працював; аналітичний, що дав змогу виокремити із творчої спадщини художника роботи з ярмарковим сюжетом; синтетичний, завдяки якому набуті шляхом аналізу спостереження стали підґрунтям для формулювання загального висновку; порівняльний мистецтвознавчий аналіз застосовано для виявлення специфіки жанрового живопису Брейгеля із зображенням ярмарків. Наукова новизна роботи полягає в актуалізації вивчення творчості нідерландського художника Пітера Брейгеля Старшого, у якій представлено ярмаркові сюжети, що дали змогу митцеві всебічно представити тогочасне строкате суспільство в специфічній для митця художній манері. Висновки. Картини Пітера Брейгеля Старшого наповнені прихованим змістом, зображені події мають зв'язок з історією, тогочасною політикою, відображають думки та ідеї автора, тобто вони символічні. Брейгель є одним із засновників нідерландського жанрового живопису – напряму образотворчого мистецтва, у якому увага живописця присвячена звичайному, повсякденному, багатоплановому життю, у центрі якого – люди. Використовуючи ярмаркові сюжети, художник відкрив для мистецтва нові теми, образи. За допомогою ярмаркових сюжетів Брейгель зобразив узагальнену картину життя суспільства, зафіксував традиції і побут своїх сучасників. Картини художника є історичними документами, які дають змогу відстежувати види діяльності його співвітчизників. Пітер Брейгель Старший, завдяки творчим, новаторським здібностям, загостреним відчуттям нагальних проблем свого народу, набув багато послідовників, які копіювали його картини, зокрема і з ярмаркової тематики, розвивали його сюжети. Для митця ярмаркові сюжети стали концептуальною основою, що сприяла всебічному художньому відтворенню національних особливостей нідерландців, а також засобом образного втілення його творчих задумів. Ярмаркова тематика картин дала змогу художникові зобразити особливості сучасного багатогранного життя і діяльності нідерландців, продемонструвати трансформаційні процеси, що відбувались серед різних верств населення, представити власне бачення панорами тогочасного суспільства, мініатюрним форматом якого й були ярмарки.

Дизайнерсько-художні засоби формування візуального контексту в сучасному антропогенному середовищі

Анатолій Сліпіч — 2024-10-16

Мета статті – встановити дизайнерсько-художні засоби формування культурно-мистецького контексту сучасного антропогенного простору. Методологія дослідження передбачала застосування методів синтезу та аналізу із залученням міждисциплінарних зв’язків (архітектура, мистецтвознавство, культурологія, психологія, дизайн), що дало змогу опрацювати наявний теоретичний і практичний досвід з теми статті; метод теоретичного узагальнення використано для формулювання висновків щодо окресленої проблеми. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній актуалізовано питання ролі візуально-пластичної мови дизайну у формуванні комунікативно-культурного змісту антропогенного середовища. Висновки. Зі зміною соціокультурних, політико-економічних умов змінюються і вимоги людей до середовища їх перебування. Дизайнерсько-художні прийоми дають змогу динамічно скоригувати візуальний контекст простору, модернізувати його. Візуально-пластична мова дизайну сучасного антропогенного середовища представлена в художньо прикрашених нерухомих і рухомих об’єктах, їх частинах, що додають йому характеру та індивідуальності, викликають певні емоції в людей, які взаємодіють з таким простором. Формуванню нового візуального контексту середовища сприяє наявність у ньому муралів, графіті, вуличних трафаретів, стикер-арту, аерозольного мистецтва, постерів, фотошпалер, в’язаного графіті, мозаїк, світлодіодного мистецтва, медіафасадів, скульптур, відеомапінгу, 3D-зображень та ін. Несистемне, хаотичне формування візуального контексту простору може порушити його художню цілісність. Варто враховувати місце розташування об’єкта, його роль у загальній структурі середовища, архітектурно-історичний чи етнічний контекст.

Реалізація зберігаючої функції як основної в діяльності європейських музеїв образотворчого мистецтва під час Другої Світової війни

Юрій Вакуленко — 2024-10-16

Мета роботи – дослідження реалізації зберігаючої функції персоналами музеїв образотворчого мистецтва під час Другої Світової війни на території України та в західноєвропейських країнах, дослідження дій працівників художніх музеїв з наукової точки зору як соціокультурних проектів. Методологія дослідження полягає в застосуванні історичного методу, завдяки якому досліджується формування та розвиток історичних процесів та подій у хронологічній послідовності з метою виявлення історичних зв’язків та закономірностей при сучасному аналізі виконання посадових обов’язків музейними працівниками під час війни. Також застосовується емпіричний та теоретичний метод. Такий методологічний підхід дозволяє проаналізувати шляхи виконання завдань при реалізації зберігаючої функції, як основної, в мистецьких музеїв Європи під час війн в ХХ столітті. Наукова новизна полягає в новому, узагальнюючому науковому погляді на виконання посадових обов’язків музейними працівниками та військовослужбовцями спеціально створених підрозділів, що мали на меті здійснити порятунок музейних предметів світової мистецької спадщини перед загрозою незаконних дій країни-агресора. Висновки. Соціокультурне проєктування роботи персоналу музейних закладів Європи під час Другої Світової війни відповідало стереотипним маркетинговим підходам, спрямованим на виконання основних функцій в діяльності музейних закладів. Слід зазначити, що за обставин масштабних бойових дій на території Європи першочерговою функцією, що її прагнули виконати музейні працівники, була зберігаюча функція, спрямована на евакуацію музейних колекцій з зони бойових дій, а також на консерваційну роботу. Після евакуації та реставраційних робіт, в зоні безпеки, персонали музейних закладів, у разі можливості, зосереджували увагу на виконанні функції експонування творів мистецтва.

Образ Києва у пейзажному живописі українського художника Сергія Шишка другої половини ХХ століття

Галина Заїка — 2024-10-14

Метою статті є вивчення репрезентації образу міста Києва у пейзажному живописі видатного українського художника С.Шишка, крізь призму авторського художнього бачення та стилістичного розвитку. Методологія дослідження. У роботі застосовано такі методи, як аналітичний, порівняльний мистецтвознавчий, що дозволило цілісно розглянути означену проблематику та отримати науково обґрунтовані результати дослідження. Наукова новизна. У статті вперше проаналізовано стилістичні особливості художника, зокрема поєднання реалістичних традицій з елементами імпресіонізму, що виразно простежуються в його роботах. Розглянуто основні теми, мотиви і техніки, які характеризують його творчий шлях та значення художника в контексті розвитку українського мистецтва. Висновки. У статті розглядається творчість видатного українського художника С. Шишка, одного з провідних майстрів пейзажного живопису України ХХ століття, чия творчість залишила вагомий слід у мистецькому житті України означеного періоду. Основна увага приділена його внеску в розвиток пейзажного живопису, зокрема зображенню пейзажів з краєвидами міста Києва. Підкреслено важливість С. Шишка як художника, який зробив значний внесок у розвиток українського мистецтва, зокрема в реалістичний пейзажний живопис, та його вплив на наступні покоління українських митців. Творчість С. Шишка є важливою складовою українського мистецтва ХХ століття, яка виразно відображає культурну та історичну значимість Києва. Його роботи, зосереджені на міському пейзажі, збагачують наше уявлення про Київ як символ національної ідентичності, як простір, що поєднує історію, культуру та природну красу. Через майстерне володіння світлом, кольором та композицією Сергій Шишко зміг передати багатогранність Києва, показавши його не лише як архітектурний або природний об'єкт, а як місце, де духовне й матеріальне тісно переплітаються. Художній образ Києва на полотнах С. Шишка слугує своєрідним містком між минулим і сучасністю, адже художник не тільки фіксував вигляд міста у конкретні моменти, але й передавав його дух, вічну сутність, що залишається актуальною через десятиліття.

Синтез мистецтв засобами скульптурних форм

Таїсія Капустаринська — 2024-10-14

Мета роботи. Охарактеризувати синкретизм скульптурних форм у розвитку монументальної української скульптури; наголосити на національних особливостях розвитку національної скульптури на прикладі робіт сучасних українських скульпторів. Методологія роботи полягає і принципі цілісного та системного підходів до вивчення синтезу мистецтв у скульптурних формах українських митців. Застосовано аналітичний метод для вивчення наукових підходів щодо синтезу мистецтв, а також метод художньо-стилістичного, а також системно-функціонального щодо структурування мистецьких робіт як феномену сучасної монументальної скульптури. Наукова новизна дослідження полягає у дискурсі щодо синтезу мистецтв у мистецтвознавчому середовищі, охарактеризувавши деякі мистецькі твори, які відносяться до категорії монументальна скульптура. Висновки. Слід зазначити, що українському мистецькому просторі відбувається синтез між класичними формами та інтермедійними інсталяціями, що створює складний і багатошаровий контекст для сучасних художників. Сприйняття часу, простору та матеріалу стає пластичним і змінним, а це, у свою чергу, стимулює розвиток нових естетичних форм. Скульптурні образи мають значний вплив на формування стилів молодих митців, де акцентується не лише на силуетах, але й на конкретних елементах, що походять з різних форм. Митці вибудовують асоціативні візуальні ряди, втілюючи нереалістичні, але водночас глибоко символічні образи, які резонують із глядачами на емоційному рівні. У прикладах із майстерень, про які ви згадали, ми бачимо, як різноманітність матеріалів і художніх форм та способів виконання використовується для створення цілісних і завершених образів, що відображають синтез різних мистецтв. Тема синтезу мистецтвами різними скульптурними формами, які іноді здаються абсолютно несумісними, справді є однією з найактуальніших для дослідження.

Арт-ринок як чинник формування мистецького середовища України: інституційні засади та перспективи розвитку

Віталій Фесенко — 2024-10-14

Мета роботи. Стаття присвячена впливу провідних осіб та інституцій українського арт-ринку на формування кола найвідоміших постатей у мистецькому середовищі, панівних тенденцій у мистецькому житті країни, смаків публіки, а також зростанню впливу представників арт-бізнесу на діяльність державних установ у сфері культури. Методологія роботи ґрунтується на застосуванні методів спостереження, аналізу та узагальнення, а також структурно-функціонального методу, розглядаючи арт-ринок та художнє середовище як тісно пов’язані суспільні явища. Застосований соціологічний підхід до мистецтва як колективної діяльності, у якій задіяні не лише художники, а велика мережа інших учасників культурного життя і арт-ринку. Наукова новизна роботи полягає у дослідженні ролі місцевого арт-бізнесу у формуванні структури сучасного мистецького середовища України. Вперше було висвітлено питання, наскільки визначальним є вплив учасників українського арт-ринку (передусім – арт-дилерів, колекціонерів і пов’язаних з ними інституцій) на формування в українському мистецькому середовищі певного ієрархічного ранжування художників на представників мейнстриму та решту інших, менш відомих постатей, значна частина яких перебуває, так би мовити, на периферії культурного життя; також окреслено вплив арт-ринку на смаки публіки і діяльність державних органів у сфері культури. Досі в українському мистецтвознавчому дискурсі оминалася тема тісної взаємозалежності світу мистецтва та арт-ринку. Висновки. Арт-ринок проводить селекцію митців, які стають найвідомішими постатями в українському художньому житті та отримують можливість представляти країну на міжнародному рівні. Арт-ринок визначає публічні смаки; найуспішніші учасники арт-ринку (передусім – арт-дилери та колекціонери) прагнуть брати участь у формуванні державної культурної політики, інтегруючись у державні установи. Відповідно до світових тенденцій, приватний сектор отримуватиме дедалі більший вплив у сучасному культурному житті країни, що матиме як ряд переваг для розвитку українського арт-ринку і мистецького життя, так і певні, потенційно можливі, мінуси.

Візуалізація образів і видовищність у музичних жанрах

Олена Афоніна — 2024-10-14

Мета статті полягає в аналізі візуальної компоненти в музичному жанрі (пісні) і музично-театральному жанрі (балет), яка є елементом для формування видовищності. Методологія роботи включає наукові методи аналітичний, структурно-функціональний, узагальнюючий; прийоми порівняльного аналізу для розкриття специфіки сучасних мистецьких практик у розкритті специфіки візуального як компоненти видовищності. Наукова новизна роботи полягає в аналізі пісні «Смерекова хата», музично-сценічного дійства театру «Гердан», балету «Знаки» із визначенням візуалізації образів, закладених авторами для формування видовищності. Висновки. На основі аналізу пісні М. Бакая і П. Дворського «Смерекова хата» визначено залежність візуалізації у музично-поетичній композиції і музиці, метафоричності у музично-поетичних образах у різних виконавських інтерпретаціях з певною часткою видовищності за визначенням «видовищності» у словнику Ефрона і Брокгауза як концерту, вистави тощо. Аналіз концертного виступу Чернівецького міського фольклорного театру-студії «Гердан» за музично-текстовим матеріалом, сценічним оформленням і костюмами виконавців дозволив виявити ступінь візуалізації музично-сценічних образів, що сприяють видовищності в мистецтві за її концепцією К. Станіславської як видовища з художньою структурою, яка є системою засобів виразності із зовнішніми проявами. Балет франко-американської танцівниці-хореографа Каролін Карлсон «Знаки» («Signes», 1997, Паризька опера) зі сценічними полотнами французького художника Олів'є Дебре та електронною музикою французького композитора Рене Обрі повністю відповідають всім параметрам видовищності: а) незвичайні події, що апелюють до історії з відомими героями Леонардо да Вінчі і Джоконда з її видатною посмішкою; б) розважальність у подачі матеріалу із застосуванням об’ємних картин, що постійно рухають; в) сім різних локацій; г) відсутність вербального тексту (слів), які компенсуються електронною музикою і хореографічними рухами.

Пісенний доробок гурту «The Beatles» в академічних музичних інтерпретаціях

Ольга Зосім — 2024-10-14

Мета дослідження. У роботі розкрито особливості підходів академічних музикантів до творчості «The Beatles» та охарактеризовано музичні проєкти, створені на основі пісенного доробку легендарного британського гурту. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, компаративного та музично-аналітичного методів, які дали можливість виявити академічний потенціал музики «The Beatles» та окреслити шляхи й напрями академізації їх пісенної творчості. Наукова новизна полягає в тому, що вперше було охарактеризовано академічні інтерпретації пісень гурту «The Beatles», здійснені Л. Беріо, Дж. Бейлессом і П. Брейнером, та окреслено два підходи до музичних транскрипцій пісенного доробку гурту – академічний та академізований, де перший тип відповідає усім параметрам музики академічного спрямування, другий тяжіє до класичного кросовера як напряму естрадної музики. Висновки. Серед численних кавер-версій, транскрипцій та парафраз музики «The Beatles» привертає увагу низка оригінальних музичних інтерпретацій, автори яких звертаються до барокової стилістики. Вже набули статусу знакових вокальний цикл «Beatles Songs» Л. Беріо (1967), інструментальні альбоми «Bach Meets the Beatles» (1984), «Bach Meets the Beatles. Revisited» (2004) Дж. Бейлесса та «Beatles Go Baroque» (1993) П. Брейнера. Їх автори, що отримали класичну музичну освіту, віддають пріоритет академічним інтерпретаційним версіям, де пісні гурту «The Beatles» розглядаються як тематичний матеріал, який стає основою для композицій академічного типу з класичною музичною драматургією, що була сформована в інструментальній музиці Нового часу. Низка композицій, в яких збережено базові ознаки пісенного твору, тяжіють до інтерпретацій академізованого типу, наближаючись до класичного кросовера, і можуть репрезентувати як академічну, так і естрадну музичну творчість.

Органна симфонія «Ноель» Поля де Маленгро та християнська містерія Різдва

Ольга Муравська — 2024-10-14

Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційних духовно-символічних аспектів органної симфонії «Ноель» П. де Маленгро у руслі стильових та духовно-філософських пошуків франко-бельгійської культури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Методологічна основа. Істотними для цієї роботи виявилися міждисциплінарний, жанрово-стильовий, історико-культурологічний підходи, що дозволяють досліджувати фактори, що сприяють виявленню духовно-смислової специфіки поняття «симфонія» у всій різноманітності її значень. Наукова новизна роботи визначена введенням у музикознавчий ужиток матеріалів з органної симфонії «Ноель» П. де Маленгро, поетика якої була сформована на перетині мистецьких, духовно-музичних традицій Північного Відродження та французького модерну. Висновки. Огляд побутування терміна «симфонія» у культурно-історичній та духовній практиці різних епох свідчить не лише про широту його смислових і прикладних значень, а й про наявність загальних смислових показників, у відповідності з якими під симфонією зрештою мається на увазі певна цілісність, у якій зливаються, об'єднуються різні численні складові. Симфонія як музичний твір є не менш складним і ємним поняттям, що представляє найрізноманітніші «моделі» даного жанру. Органна симфонія «Ноель» П. де Маленгро репрезентує типологію «духовної симфонії». Її смислова виразність, співвідносна з біблійною містерією Різдва, посилена апелюванням композитора також до шедеврів Північного Відродження (Рогір ван дер Вейден та брати ван Ейк). Симфонія «Ноель» являє собою вільну композицію (4 ч.) сюїтно-варіаційного типу, «симфонію-містерію», тематичною основою якої є григоріанські хорали, а також відповідні принципи їх фактурного та ладово-інтонаційного розвитку (монодія, гетерофонія різноманітні форми поліфонічного розвитку, відтворення духовно-вокальної практики дискантування «Школи Нотр-Дам» тощо). Поетика подібної «симфонії-містерії» суттєво доповнюється апелюванням до тембрових якостей так званого «симфонічного органу», універсалізм виконавських, динамічних та темброво-інтонаційних можливостей якого виявлявся буквально співвідносним з універсалізмом жанру симфонії як такого.

Майкл Тіппетт: специфіка твору для оркестру та сопрано «Візантія»

Алла Соколова — 2024-10-14

Мета дослідження полягає в виявлені глибинних образно-звукових пластів та рис ірландської бардівської традиції у творчості М. Тіппетта через призму твору для оркестру та сопрано «Візантія». Методологічна основа дослідження базується на історично-концептуальному, герменевтичному методі та компаративному аналізі фактологічних даних з опорою на праці Томаса Вайскеля, Девіда Кларка, Едварда Венна, Мейріона Боуена. Наукова новизна. Вперше в українському мистецтвознавчому сегменті проаналізовано твір для оркестру та сопрано М. Тіппетта «Візантія» з акцентом на драматургію композиції, елементи циклічності, метафоричність звукових образів, символізм та характерні риси музично-поетичної традиції ірландських бардів. Висновки. Біографічні колізії М. Тіппетта вплинули на його творчі устремління і ставлення до навколишнього світу. Естетичні погляди М. Тіппетта – це діалог між романтичними прагненнями та скептичним реалізмом епохи модерн. Музична мова Майкла Тіппетта увібрала в себе як традицію, так і всю палітру накопиченого світового музичного досвіду, а також подвійність смислів, символізм, образність та конфліктність. В роботі проаналізовано композиція для оркестру та сопрано «Візантія» М. Тіппетта, в основі якої лежить мозаїчність образів, логічна послідовність музичних мотивів, і циклічність. Необхідно виділити фрагментарну природу музичних розділів, варіативні мотиви, наявність контрастного матеріалу, символізм магічної, мінливої життєвої сили як світської ефемерності, руйнування музичного тексту за допомогою техніки розширення та фрагментації. Отже, композиція «Візантія» є реінкарнацією ірландського культурного націоналізму в аспекті традиційних форм бардівської поезії. А музична мова М. Тіппетта у творі «Візантія» заснована на формах, викристалізуваних творчістю Л. Бетховена та оновлених музичним ландшафтом модерну та постмодерну.

Національні архетипи в біографії митця (на прикладі симфонічної фантазії Віктора Теличка «Веселка»)

Леся Микуланинець — 2024-10-14

Мета роботи – виявити провідні національні архетипи, визначальні для життєтворчості креативної персони; висвітлити специфіку їх експлікації у симфонічній фантазії В. Теличка «Веселка». Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході, включає ряд методів: біографічний – вивчаючи ключові події буття метра; культурологічний – характеризуючи цивілізаційні впливи, віддзеркалені в свідомості майстра; семіотичний – інтерпретуючи древні символи, імплементовані описаним художнім зразком; музикознавчий – осмислюючи жанрово-стильові параметри опусу; аналітичний – опрацьовуючи корпус розвідок з означеної проблематики; системний – цілісно осягаючи предмет дослідження; теоретичного узагальнення – підбиваючи підсумки статті. Наукова новизна. Вперше осягнено домінуючі національні архетипи літопису маестро, розкрито їх прояв у мистецькому артефакту. Висновки. Архетип – базова схема уявлень, знаків, символів, спільна для всього людства. Для української культури визначальні: дім, Батьківщина, мати / батько, земля, храм, світло й т.д. Більшість із них представлені в біографії провідних діячів. Композиторська практика Віктора Теличка аналізовані феномени транслює крізь фольклор, котрий є складовою його опусів. У симфонічній фантазії «Веселка» вони постають змістовим елементом, здатним репрезентувати вагому інформацію про ментальність українців, онтологічну стратегію автора. Панівні древні образи твору: Батьківщина – проявляється через зв'язок автора з рідною місциною, цитуванням закарпатських пісень; мати-земля – означає життя, мудрість, духовну силу, причетність рідній місцині; батько – уособлює затишок, спокій, емоційну опору; коло – знаменує вічність, відродження, прагнення самовдосконалюватись задля еволюції свого краю; вчитель – розкриває тему наставництва, апелюючи до креативної спадщини знакових майстрів області; герой – відображає боротьбу за вічні ідеали, притаманну В. Теличку; кохання – оспівує глибокі лірико-поетичні почуття, постає ментальною основою української чуттєвості. Об’єднує шедевр архетип духовного світла (веселка), він маніфестує надію, радість.

Репертуарна політика та діяльність національних театрів опери і балету в умовах військової агресії

Нобухіро Терада — 2024-10-14

Мета роботи – на основі аналізу діяльності національних театрів опери і балету України виявити зміни в репертуарній політиці цих закладів, що детерміновані впливом російської військової агресії та світоглядно-ціннісними трансформаціями, які формуються в українському суспільстві та спрямовані на захист культурної і національної ідентичності. Методологія дослідження ґрунтується на таких наукових методах, як аналітичний, порівняльний, мистецтвознавчий, що дозволило отримати обґрунтовані результати дослідження та сформулювати відповідні висновки. Наукова новизна роботи полягає в узагальненні і систематизації діяльності національних театрів опери і балету (Київського, Львівського, Одеського) в умовах військової агресії та вивчення відповідних змін у репертуарній політиці, викликаних відмовою від репертуару, пов’язаного з російською культурою, натомість просування національними театрами опери і балету української культури та її цінностей серед міжнародної спільноти. Висновки. В результаті проведеного дослідження встановлено, що в умовах воєнного стану мистецтво, і, зокрема, опера та балет, окрім того, що продовжують виконувати свої безпосередні мистецькі функції, стають виразниками і символами незламності й національної стійкості. Сучасні постановки та тему російсько-української війни, що відображають драматизм часу, дозволяють в художній формі передати складні емоції народу, його біль втрат та надію на перемогу. Окрім цього національні театри опери і балету набувають інших рис у своїй діяльності, трансформовуються в культурні хаби, що займаються благодійністю, волонтерством, долучаючись до різних громадських ініціатив, особливо в середовищі зарубіжних колег і партнерів. Виступи оперних і балетних труп стають важливою складовою інформаційної та культурної боротьби проти російської агресії, демонструючи світові силу та велич української культури. Відмова від російського репертуару українськими театрами опери і балету під час війни є значущим і символічним кроком, обумовленим як культурними, так і політичними мотивами, що є частиною ширшого процесу деколонізації української культури й розриву з імперською спадщиною. Цей крок символізує прагнення до культурної незалежності, вираження національної ідентичності та відмову від будь-яких форм культурної залежності від країни-агресора. Таким чином, театри національної опери і балету в Україні, незважаючи на всі труднощі, продовжують свою діяльність, виконуючи не тільки культурну, але й соціальну та патріотичну місію в умовах війни.

Псалом №8 в українській хоровій музиці кінця ХХ – початку ХХІ століття: аналіз композиторських інтерпретацій (на прикладі творів Євгена Станковича та Олександра Яковчука)

Рафаіл Гасанов — 2024-10-14

Мета статті – виявити особливості втілення духовного змісту Псалма №8 у хорових творах «Господи, Владико наш» Євгена Станковича та «Псалом №8» Олександра Яковчука. Методологія дослідження спирається на міждисциплінарний підхід, який включає історико-культурологічний, релігійно-філософський, текстологічний та музикознавчий аспекти. Залучено такі методи: історичний, соціокультурний, текстологічний, музикознавчий, інтерпретаційний, порівняльний. Наукова новизна. Уперше розглянуто різні версії втілення духовного змісту Псалма №8 в українській сучасній хоровій музиці. На підставі порівняльного аналізу хорового концерту Є. Станковича «Господи, Владико наш» для мішаного хору a capella та хорової мініатюри О. Яковчука «Псалом №8» для соло тенора та чоловічого хору a capella виявлено відмінні та спільні риси в образно-емоційній, драматургічній та стилістичній сферах цих творів. Висновки. З’ясовано, що композитори по-різному розкрили образно-емоційний, змістовий та семантичний потенціал тексту псалма. Відмінності інтерпретацій стосуються вибору жанру, виконавського складу, відбору тексту, втілення образного змісту, емоційного наповнення, фактурних прийомів. Спільні риси обох творів виявляються у використанні хору a capella, тяжінні до гармонічної барвистості, органічному поєднанні акордового складу, прийомів імітаційної поліфонії та народного багатоголосся. Доведено, що задум хорового концерту передбачав піднесене урочисте звучання, а хорової мініатюри – глибоке медитативне зосередження у молитві.

Еволюція сопілкового мистецтва: від архаїчних музичних традицій до сьогодення

Юрій Гвоздь — 2024-10-14

Мета роботи полягає в обґрунтуванні еволюції сопілкового мистецтва як особливого феномену від архаїчних музичних традицій до сьогодення. Методологія дослідження. Суттєвими для цієї роботи виявилися історичний, аналітичний, музикознавчий та культурологічний методи, які були використані для розкриття різноманітних аспектів сопілкового мистецтва, включаючи його еволюцію, використання в різних культурних і соціальних контекстах та вплив на музичну культуру України. Наукова новизна роботи визначена її аналітичним ракурсом, що репрезентує комплексне уявлення про історію та еволюційний розвиток сопілкового мистецтва від архаїчних музичних традицій до сьогодення. Висновки. Представлені матеріали розкривають еволюцію сопілкового мистецтва та його роль у сучасному світі музичного виконавства й музичних жанрах. Увага акцентується на змінах у матеріалах та конструкції при виготовленні музичного інструменту. Аргументовано переваги хроматичної сопілки як унікального інструменту з широким спектром виконавських, музично-тембрових можливостей. Дослідження показує значення та актуальність сопілкового мистецтва для сучасного культурного та музичного середовища, відкриваючи нові перспективи для майбутніх досліджень у галузі музикознавства.

Пісенна творчість як комунікативне пізнання епохи (на прикладі еволюції та впливу вокального спадку В. А. Моцарта у європейській музичній традиції)

Літін Го — 2024-10-14

Мета роботи. Метою даної роботи є всебічне дослідження пісенної творчості Вольфганга Амадея Моцарта як ключової комунікативної складової епохи, з акцентом на її інноваційну сутність і генезис стилю. Дослідження пісенної творчості Моцарта дозволяє глибше зрозуміти культурні та музичні контексти епохи, а також виявити впливи та інновації, які він вніс у жанр. Важливість цієї роботи полягає у вивченні пісенних творів як відображення соціальних і культурних процесів того часу. Методологія роботи. У дослідженні використано комплексний міждисциплінарний підхід, який поєднує історико-музикознавчий аналіз, текстологічний метод та компаративний аналіз. Аналіз літературних джерел, зокрема робіт таких авторів, як Ангермюллер, Гіглінг, Кнеплер, Лебрехт, Ратталіні, Вілл та Висоцький, дозволяє висвітлити різні аспекти пісенної творчості Моцарта, її вплив на музичну традицію епохи і порівняти її з творчістю інших, менш відомих, композиторів. Наукова новизна. Отже, у статті поглиблено інформацію щодо аналізу комунікативної складової пісенної творчості як підґрунтя для створення наскрізної ланки у розвитку епохи як у творчості В. А. Моцарта, так і у порівнянні з іншими маловідомими композиторами того часу. Виявлено, що генезис пісні є основою для еволюційного процесу становлення жанру та його інтеграції в характерні ознаки епохи. Робота акцентує увагу на впливах, які Моцарт інтегрував у свою творчість, і на його внеску в еволюцію жанру пісні, демонструючи його виняткову здатність до адаптації та інновацій. Висновки. Вольфганг Амадей Моцарт завдяки своїй пісенній творчості значно вплинув на розвиток європейської музичної традиції, піднісши якісний рівень камерно-вокальної музики і впровадивши інновації, що стали основою для подальшого розвитку жанру в XIX столітті. Його роботи демонструють глибоке розуміння сучасних тенденцій і впливів, створюючи багатий емоційний музичний діалог та впливаючи на наступні покоління композиторів.

Фольклорно-джазові наративи трансформаційно-інтерпретаційної авторської концепції Володимира Годлевського у композиції «Інтродукція і Токата»

Володимир Годлевський — 2024-10-14

Мета роботи – конкретизувати фольклорно-джазові наративи трансформаційно-інтерпретаційної авторської концепції Володимира Годлевського у композиції «Інтродукція і Токата», запропонувати алгоритм впровадження новітніх художніх можливостей при мікшуванні фольклору та джазу як перспективної тенденції сучасного музичного мистецтва. Методологія дослідження полягає у використанні аналітичного та системного підходів для розкриття основних принципів та методів застосування фольклору та джазу у композиторській практиці, а також в апробації впливу фольклорно-джазового напряму на художньо-виконавський аспект сучасного акордеонно-баянного мистецтва України першої чверті ХХІ століття. Наукова новизна. Уперше здійснені аналіз та апробація трансформаційно-інтерпретаційної авторської концепції Володимира Годлевського на прикладі авторської композиції «Інтродукція і Токата»; розглянуто ємність та універсальність художньо-стилістичного наповнення визначеної авторської ідеї; запропоновано нові задуми та перспективи щодо розкриття трансформаційно-інтерпретаційної концептуальної думки автора у мікшуванні та синтезі фольклору та джазу. Висновки. Фольклорно-джазові наративи сучасної трансформаційно-інтерпретаційної авторської концепції твору В. Годлевського «Інтродукція і Токата» полягають у впровадженні, удосконалені, зростанні та адаптації новочасних художніх можливостей шляхом мікшування фольклору, як оплоту традиційної та сталої орнаментики культурного надбання та джазу – модернової, сучасної та новітньої музичної материки, що постійно потребує розвитку та видозміни у призмі імпровізованого контенту сьогодення та транскрипції в майбутній культурно-мистецький простір.

«Хвилі Мартено» у музиці французького авангардного кінематографу першої половини ХХ століття (на прикладі творчості А. Онеґґера)

Дмитро Голубов — 2024-10-14

Мета дослідження – виявлення образно-семантичної та символічної специфіки трактування тембральності «хвиль Мартено» у музиці французького авангардного кінематографу першої половини ХХ століття, в тому числі й у творчості А. Онеґґера. Методологія дослідження. Суттєвими для цієї роботи виявилися культурно-історичний, міждисциплінарний історико-культурологічний, а також аналітико-музикознавчий методи. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше введено в мистецтвознавчій обіг матеріали щодо кіномузики А. Онеґґера та її тембральної специфіки, позначеної зверненням до семантико-виразних особливостей «хвиль Мартено». Висновки. На зламі ХІХ–ХХ століть, у результаті стрімкого науково-технічного прогресу на авансцену світової культури виходить мистецтво кіно. Єдність кінематографа та музики посилюється виникненням у 1926-1927 роках звукового кіно, у якому музика фіксується на ту саму плівку, що й зображення. Органічним в цьому процесі стає використання електричних музичних інструментів, в тому числі й «хвиль Мартено». Завдяки своєму незвичному тембру вони набули змістовного статусу втілення «матеріалізації нематеріального». Світ галюцинацій і сновидінь, містичних духовних одкровень і незвичайних природних явищ – таким був діапазон образів, які передавали за допомогою даного інструмента в кіномузиці Франції 1930-х-1940-х років. Найбільш плідно в цій сфері в названий період працював А. Онеґґер, чий творчий доробок налічує більше сорока саундтреків, у тому числі з використанням «хвиль Мартено». Одними із перших фільмів, в яких застосовується виразна тембральність цього інструменту, стали науково-фантастична кінострічка «Кінець світу» (1931) режисера А. Ґанса, а також анімаційний кінотвір «Ідея» (1934) режисера Б. Бартоша та художника Ф. Мазереля. У музичному супроводі цих фільмів тембральність «хвиль Мартено» посідає чи не найвагоміше місце, розкриваючи зв’язок інструмента зі сферою Сакрального і Космічного та духовно-стильовими пошуками європейської культури модерну.

Жанрова модель та взаємодія музичних традицій у китайському камерно-інструментальному ансамблі з фортепіано

Чжуцсян Дін — 2024-10-14

У сучасному світі швидкий розвиток китайської культури та її вплив на музичну сцену свідчать про необхідність систематичного дослідження китайського фортепіанного камерно-інструментального ансамблю. Зростаючий інтерес до цього музичного жанру ставить під сумнів багато загальноприйнятих уявлень про музичну традицію та спонукає до глибшого розуміння його характеристик і впливу на сучасне музичне мистецтво. Метою дослідження є вивчення та аналіз музичних та культурних взаємозв'язків у китайському фортепіанному камерно-інструментальному ансамблі з метою кращого розуміння його сутності та ролі в сучасному музичному світі. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході, який включає в себе аналіз музичного матеріалу, історичні та культурологічні методи, а також порівняльний аналіз. Застосовуються сучасні теоретичні концепції, спрямовані на розкриття значення фортепіанного камерно-інструментального ансамблю в контексті культурної трансформації та вивченню взаємодії та впливу національних та позанаціональних музичних традицій на формування музичного жанру, а також аналізу його ролі у культурному обміні та взаємодії між різними культурними традиціями. Наукова новизна дослідження полягає в першій спробі систематизації та аналізу музично-культурних взаємозв'язків у китайському фортепіанному камерно-інструментальному ансамблі, що відображається у розкритті нових горизонтів для подальшого розуміння музичної культури та процесів культурного обміну у сучасному світі. Висновки дослідження свідчать про важливість китайського фортепіанного камерно-інструментального ансамблю у сучасній музичній культурі та його потенціал як феномену музичного мистецтва. Він не тільки відображає взаємозв'язок національних та позанаціональних музичних традицій, але й є важливим фактором культурного обміну та взаємодії між різними культурними традиціями.

Ребрендинг українського народно-хорового мистецтва в ХХІ столітті

Антон Ладний — 2024-10-14

Мета роботи. У дослідженні проаналізовано ребрендингову політику народно-хорового мистецтва в ХХІ столітті та визначено нові підходи до його збереження і популяризації в умовах глобалізації та стрімкого розвитку інформаційних технологій. Методологія дослідження передбачає поєднання емпіричного (спостереження, збір даних, інтерв’ювання), системного та аналітичного методів, які дали можливість виявити провідні тенденції оновлення підходів промоції українського народно-хорового мистецтва у ХХІ столітті. Наукова новизна. Уперше в українському музикознавстві досліджується ребрендинг як новий підхід до збереження й популяризації народно-хорового мистецтва в умовах глобалізації та розвитку інформаційних технологій. Ребрендингова політика виступає ключовим інструментом для актуалізації фольклорного типу музикування, підвищення інтересу до традиційної культури та інтеграції народно-хорового мистецтва в сучасний культурний простір. Висновки. Ребрендинг народно-хорового мистецтва є необхідним для його функціонування в сучасних умовах та залучення нової аудиторії, передусім молодіжної. Створення мультимедійних проєктів та використання соціальних мереж робить народно-хорове мистецтво більш доступним і привабливим. Інтеграція елементів інших культур у виступи народно-хорових колективів сприяє оновленню його формату та культурній інтеграції, зберігаючи при цьому автентичність українського мистецтва. Театралізація виступів, використання традиційних українських костюмів, сценографії та хореографії підвищує емоційний вплив на глядача, формуючи сучасний образ української народної пісні. Ребрендинг допомагає народно-хоровим колективам не лише зробити фольклор одним із провідних музичних трендів в Україні, а й вийти на міжнародний рівень, сприяючи міжкультурній комунікації та популяризації українського мистецтва за її межами.

Хорове мистецтво Китаю: детермінованість композиторської творчості, виконавства та освіти

Фань Лю — 2024-10-14

Мета статті – висвітлити триєдність композиторської творчості, виконавства та освіти як детермінанти розвитку хорового мистецтва Китаю. Методологія дослідження спирається на комплексний підхід, заснований на історико-культурологічному, компаративному, музично-теоретичному аналізі матеріалу та теоретичному моделюванні структурно-логічних та змістовних характеристик хорової діяльності. Наукова новизна статті полягає в тому, що триєдність композиторської творчості, виконавства та освіти хорового мистецтва в Китаї вперше розглянуто як іманентну якість, що детермінована історичним розвитком. Висновки. З початку ХХ століття у китайській хоровій культурі відбувається активне засвоєння композиційних, виконавських та освітніх традицій зарубіжного, переважно європейського зразка. В першій половині століття особливо яскраво це виявилось у композиторській творчості. Створені у цей період хори китайських композиторів засновуються на мелодиці патріотичних пісень у органічному синтезі з європейською технікою письма (у т. ч. поліфонічного). У другій половині ХХ століття акцент зміщується у бік виконавства, що визначалось соціально-політичною заангажованістю мистецтва, коли хорова творчість була інструментом політичної пропаганди. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття хорове мистецтво Китаю набуває самостійності, в країні відкриваються спеціалізовані освітні установи, де здійснюється підготовка диригентсько-хорових кадрів. На кожному етапі кожна з галузей хорового мистецтва Китаю мала свої характерні особливості, траєкторію розвитку, вектори застосування тощо. Загалом окремі складові – композиторська творчість, виконавська та освітня діяльність ‑ постають нероздільним цілим протягом всього розвитку. Ця детермінованість хорової культури Китаю забезпечила її успішний розвиток у ХХ – на початку ХХІ століття.

Жанрово-стильові метаморфози німецької хорової кантати XVIII–XIX cтоліть

Шаньшань Лю — 2024-10-14

Мета роботи – виявлення жанрово-стильових і духовно-змістовних настанов німецької хорової кантати та особливостей її буття в музично-історичній традиції XVIII–XIX століть. Методологія роботи має комплексний характер і базується на поєднанні засад міждисциплінарного, історико-типологічного, герменевтичного, мистецтвознавчого та жанрово-стилістичного методів дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше запропоновано узагальнення поетико-інтонаційної специфіки німецької духовної кантати XVIII–XIX століть та її жанрово-стильових метаморфоз в зазначений період. Висновки. Жанрова специфіка німецької духовної кантати визначена її контактністю з богослужбовою практикою німецької протестантської церкви. Цей жанр безпосередньо співвідносний з церковною проповіддю і тому іменувався «проповідницькою музикою», «мотетом», «концертом», «діалогом», узагальненими поняттям Hauptmusik («Головна музика дня»). Контактність німецької духовної кантати з її італійськими аналогами і оперою не виключала наявності у ній самобутніх рис, серед яких домінує опора протестантський хорал, на традиційні для XVII–XVIII ст. поліфонічні форми, на значну роль інструментального початку. Істотною рисою жанру можна вважати її образно-смислову спрямованість на відтворення сакральних аспектів життєвого шляху людини, її духовного сходження-перетворення, інтерпретованих в контексті настанов лютеранського віросповідання. Німецька романтична кантата, репрезентована у творчості Р. Шумана, Ф. Мендельсона, Р. Вагнера, Й. Брамса, з одного боку, відобразила широкий жанрово-стильовий спектр творчих пошуків названих авторів, у рамках яких кантата синтезувалася з типологією різноманітних жанрів – від камерного вокального циклу, лідершпіля аж до ораторії, драматичної сцени (у творчості Р. Шумана). З іншого боку, звернення романтиків до поетики хорової кантати символізувало відродження німецької духовно-музичної традиції, узагальненої ім’ям Й. С. Баха, що знайшло безпосереднє відтворення у кантатних композиціях Ф. Мендельсона, Р. Вагнера («Братська трапеза Апостолів») та творах Й. Брамса. При всій відмінності текстової основи творів названих авторів та їх естетичних настанов (Й. В. Ґете, М. Хорн, Т.Мур, парафрази біблійних текстів тощо), єднальною їх якістю виступає «пам’ять жанру», орієнтована на відтворення духовного шляху індивіда та високого дидактико-етичного сенсу його внутрішнього Преображення.

Оркестрова музика фільму: творча синергія та продакшн

Олександр Сошальський — 2024-10-14

Мета статті – на основі визначення синергетичних властивостей оркестрової музики обґрунтувати її значення у створенні музичного контенту фільму. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системно-синергетичного підходу (у визначенні синергетичних властивостей оркестрової музики та складових музичного продакшну фільму), методах аналізу (в опрацюванні наукових джерел з теми), синтезу (у формулюванні понятійного апарату дослідження), узагальнення (у визначенні наукової новизни та результатів проведеного дослідження). Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що визначено та науково обґрунтовано синергетичні властивості, функції, етапи створення і звукозапису оркестрової музики для фільму. Висновки: 1) оркестрова музика є невід’ємною і повноцінною складовою кінотвору, яка виконує художньо-виражальну, емоційно-психологічну та гедоністичну функції; 2) урахування синергетичних властивостей оркестрової музики (відкритість, атракторність, когерентність, емерджентність) забезпечить створення якісного саундтрека до фільму; 3) успішність музичного продакшну оркестрової кіномузики залежить від творчої взаємодії учасників цього процесу – композитора, аранжувальника, оркестру й диригента, звукорежисера, звукоінженера, музичного продюсера.

Інтеграція китайської музики в західній музикознавчій літературі: тенденції, прогалини та мультикультурні перспективи

Ї Сюнь — 2024-10-14

Мета полягає у аналізі західної музикознавчої літератури з позиції виявлення основних тенденцій і прогалин у наявних дослідженнях щодо китайської музику, як невід’ємної части сучасного мультикультурного освітнього простору. Методологія дослідження базується на використанні контент-аналізу, порівняльного аналізу та бібліографічного огляду. Основний метод – контент-аналіз, що включає систематичний перегляд наукових статей, монографій, рецензій та інших публікацій про китайську музику в західній музикознавчій літературі. Порівняльний аналіз використовується для зіставлення західних досліджень китайської музики з науковими роботами, створеними в Китаї та інших країнах. Бібліографічний огляд допомагає виявити наукові прогалини та тенденції у дослідженнях китайської музики. Наукова новизна дослідження полягає у всебічному аналізі західної музикознавчої літератури про китайську музику з метою виявлення основних тенденцій та прогалин у наявних дослідженнях. Використання контент-аналізу, порівняльного аналізу та бібліографічного огляду дозволяє вперше систематизувати та зіставити підходи до вивчення китайської музики в різних культурних контекстах. Дослідження також надає нові дані про роль китайської музики в сучасному мультикультурному освітньому просторі, що сприяє її інтеграції та популяризації. Висновки. Протягом останніх трьох десятиліть публікації на тему китайської музики в контексті мультикультурної музичної освіти були нерегулярними. Хоча кількість досліджень не є великою, вона демонструє помірну активність у 1990-х та на початку 2000-х років, з помітним зростанням після 2007 року і періодами спаду між 2010 та 2014 роками. Це свідчить про необхідність подальшого аналізу причин такої динаміки та більш глибокого дослідження інтеграції китайської музики в західний освітній контекст. Аналіз літератури показує, що дослідження охоплюють широкий спектр освітніх контекстів, від раннього дитячого віку до вищої освіти та підвищення кваліфікації вчителів, що свідчить про можливість інтеграції китайської музики на різних рівнях формальної освіти. Огляд також показує, що дослідження китайської музики часто мають євроцентричний підхід, оцінюючи її через призму західної музичної теорії. Це обмежує повне розуміння і інтеграцію китайських музичних традицій, підкреслюючи необхідність більш глибокого та комплексного підходу, який би сприяв розумінню китайської музики в її власному контексті.

Сонати К. Шимановського в наслідуванні бідермаєрівських рис сонат Ф.Шопена

Цзії Чжу — 2024-10-14

Мета роботи – виявлення спадкоємності рис бідермаєру Сонат Ф. Шопена у композиціях цього ж жанру К. Шимановського, який у першій половині ХХ сторіччя став таким же осередком стилю національної музики, як це мало місце на століття раніше щодо творчості Ф. Шопена. При цьому польський національний зміст музики Ф. Шопена склався на тлі значущості спорідненості з рококо у музиці салонного «шляхетського бідермаєра» епохи Реставрації, тоді як розквіт К.Шимановського відбувся в Україні і в Одесі з опорою на здобутки аристократичного-артистичного салонного мистецтва. Салонна основа зблизила творчість польського і українського-польського композиторів, тим більш що «шопенізм» став стабільною рисою української фортепіанної творчості в контакті з традиціями польсько-українського салона ХІХ сторіччя. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід у прийнятті генетичної єдності музичного і мовленнєвого начал в концепціях Б. Асаф’єва і Б. Яворського, як то маємо у працях Д. Андросової, О. Маркової, І. Подобас, Л. Степанової, Л. Шевченко, з акцентуванням герменевтичного ракурсу такого підходу. Також виділені методи – біографічно-описовий, з підкресленням інтелектуально-біографічного його аспекту (див.узагальнення в роботі В. Шульгіної і О. Яковлєва), аналітично-структурний із зосередженням на музикознавчій специфіці подання композицій, міжвидового стильового компаративу. Наукова новизна дослідження визначаєтся самостійністю спрямування на бідермаєрівську наслідуваність, по-перше, у «крупних» формах, започатковану Шопеном, а, по-друге, на конкретику бідермаєріського «сліду» у модерністській палітрі символізму, відміченому у цілому як спадкоємність салонної установки в культурі першої половини ХІХ щодо на грані ХІХ-ХХ століть. Висновки. Усвідомлення К. Шимановським спадкоємності від Шопена, попри його ж турботи щодо модернізації національного мислення, стимулювало риси жанрової спадкоємності від польського генія заради подання у тій же сфері осучаснених знахідок. Еклектика цитування в методі бідермаєра, найбільш відверто представлена в Першій сонаті Ф. Шопена має аналогії у підкресленому спиранні на М. Регера в Першій же сонаті К. Шимановського, певна спорідненість прийомів вираження Другої і Третьої сонат Шопена має аналогії у стильовій зближеності Другої і Третьої сонат Шимановського, в яких підкреслені виразні «скрябінізми», показові для української стильової палітри 1910-х – 1920-х років. При цьому бідермаєрівська салонна манера гри самого Шопена «полегшувала» відчуття стильових цитат з Л. Бетховена і Й.С. Баха, тоді як виконання Сонат Шимановського на «тугих» інструментах сприяло «полегшенню» фактурного втілення, порівняно із quasi-лістіанським сонатним скрябінівським викладенням.