Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Традиційна етнокультура як маркер ідентичності та ціннісних орієнтирів в умовах кризового стану суспільства

Жанна Денисюк — 2025-02-18

Мета статті – розглянути традиційну етнокультуру, що витупає маркером національної ідентичності в умовах кризового стану суспільств. Методологія дослідження ґрунтується на системному та ціннісному підходах, а також на застосуванні аналітичного методу, синтетичного, культурологічного, що дало змогу комплексно розглянути означену проблематику й отримати відповідні результати дослідження. Наукова новизна полягає в теоретичному осмисленні та актуалізації питань формування механізму традиції в межах етнічної культури суспільства та виявленні їх сутнісних характеристик, що слугують визначниками ідентичності (приналежності) до певної культури, особливо в умовах кризового стану суспільства, зумовленого як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Висновки. В результаті проведеного дослідження з’ясовано, що традиційна етнокультура є не лише важливим історичним феноменом, а й інструментом адаптації суспільства до кризових викликів. Вона слугує ядром культурної системи, яке зберігає унікальність народу, взаємодіючи з іншими рівнями культури, збагачуючи їх своїми символами, традиціями й цінностями. Традиційна етнокультура є важливим ресурсом, який допомагає суспільствам долати кризи, зберігати свою унікальність та інтегруватися у світовий культурний простір, не лише виступаючи маркером національно-культурної ідентичності, а й формуючи духовну основу для подальшого розвитку.

Мистецтво ілюзіонізму як явище видовищної культури

Анастасія Кравченко — 2025-02-18

Мета статті – розглянути мистецтво ілюзіонізму як явище сучасної видовищної культури, у межах якої формується власна семантика й естетика та стає можливою реалізація професійного і творчого потенціалу особистості. Методологія дослідження ґрунтується на системному та ціннісному підходах, а також на застосуванні аналітичного, синтетичного, історичного, мистецтвознавчого та культурологічного методів, що дає змогу комплексно розглянути означену проблематику й отримати відповідні результати дослідження. Наукова новизна полягає в теоретичному осмисленні ілюзіонізму як синтетичного жанру сучасного мистецтва, що включає в себе як технічні й технологічні елементи, так і культурні та психологічні, будучи націленим на формування яскравого й незвичного видовища, при цьому ретранслюючи на публіку сенси й цінності, актуальні сучасному суспільству. Висновки. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що сучасна видовищна культура є поліжанровим феноменом, що впливає на всі аспекти суспільного життя, сприяючи формуванню нових соціальних зв’язків, міжкультурному обміну, а також надає простір для самовираження і творчості, пропонуючи унікальні можливості для розваг, навчання та особистісної взаємодії. Ілюзіонізм як феномен видовищної культури та фокуси як естрадний жанр не лише виконують розважальну функцію, а й мають глибокий культурний сенс, стимулюючи креативність і формуючи унікальний культурний продукт, що певною мірою виходить за межі повсякденної культури, створюючи ефект магічного дійства. Завдяки унікальному поєднанню мистецтва, науки й технологій ілюзіонізм спонукає до творчого пошуку, що перебуває поза межами звичайного досвіду, формуючи нові виміри сприйняття сучасного видовища.

Шляхи формування наукової школи теоретичної та практичної культурології Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

Ольга Овчарук — 2025-02-18

Мета статті – здійснити реконструкцію процесу становлення наукової школи теоретичної та практичної культурології Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККіМ) крізь призму освітньої, дослідницької та науково-практичної складових. Методологія дослідження полягає у використанні системного підходу для цілісного висвітлення процесу становлення наукової школи культурології НАКККіМ. Провідними методами дослідження стали: історичний – для вивчення процесів формування і розвитку наукової культурологічної школи в контексті загальних інституційних та освітніх процесів; джерелознавчий – для винайдення, вивчення та аналізу документальних джерел, що демонструють шляхи й етапи формування наукових шкіл НАКККіМ; герменевтичний – для інтерпретації та розкриття змісту наукового доробку вчених; теоретичного узагальнення – для підбиття підсумків дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що вперше висвітлено процес становлення та формування наукової школи теоретичної і практичної культурології НАКККіМ, узагальнено науковий доробок вчених Академії, зусилля яких було спрямовано на розвиток спеціальності «Культурологія», уточнено поняття «культурологічна наукова школа». Висновки. Здійснений аналіз діяльності науково-творчого колективу вчених Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, що охопив період 2014–2024 рр. з розвитку спеціальності «Культурологія», дав змогу довести, що провадження освітньої, дослідницької та науково-практичної діяльності дало можливість сформувати наукову школу теоретичної та практичної культурології НАКККіМ, яка зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної культурологічної думки шляхом розробки термінологічного апарату теоретичної культурології та розв’язання актуальних проблем практичної культурології.

Репрезентація кінокультури Нового Голлівуду в авторських моделях режисерської творчості

Галина Погребняк — 2025-02-18

Метою статті є виявлення особливостей культури авторського кіно Нового Голлівуду, репрезентованої у світоглядних моделях режисерської творчості, та визначення її впливу на креативні екранні практики сучасних кінопостановників. Методологія дослідження. У розробці теми було задіяно культурологічний підхід для тлумачення специфіки унікального мистецького явища – кінематографу Нового Голлівуду – як потужної складової сучасної культури. Системний підхід уможливив розгляд кінокультури США як складної системи, що має розгалужену низку підсистем. Компаративний метод було використано задля аналізу та порівняння особливостей режисерської культури Нового Голлівуду з культурою творення інших Нових хвиль у кіно, вивчення взаємовпливу новаторських екранних культур. Крім того, у процесі дослідження застосовано міждисциплінарний підхід, підґрунтя котрого склали загальнонаукові теоретичні методи: індукція, дедукція, комплексний мистецтвознавчий аналіз, синтез. Це дало змогу логічно й послідовно вивчити фактологічний матеріал кінотекстів Нового Голлівуду. Методи систематизації та узагальнення було задіяно задля обґрунтування самобутності екранної режисури Нового Голлівуду у відтворенні суспільних проблем і показу актуального до них образу героя. Наукову новизну статті становить дослідження кінематографу Нового Голлівуду, репрезентованого в авторських режисерських моделях, як суспільної цінності, скерованої і до загалу, і до індивідуального особистісного сприйняття. Висновки. Обґрунтовано, що авторські режисерські моделі кінематографу Нового Голлівуду сформувались під впливом творчості митців європейських Нових хвиль і нині позначаються на екранній діяльності режисерів-авторів у сучасному міжкультурному просторі.

Туристичні дестинації України як домінантні складові матеріальної й духовної культури в сучасних соціально-культурних умовах

Світлана Садовенко — 2025-02-18

Метою роботи є розгляд туристичних дестинацій України як домінантних складових матеріальної й духовної культури; надання пропозицій щодо покращення інфраструктури, маркетингових стратегій у контексті визначення внутрішнього потенціалу та економічного зростання регіонів у сучасних соціально-культурних умовах. Методологія дослідження у відповідності з культурологічним дискурсом базується на використанні специфічних культурологічних підходів і принципів та застосуванні комплексу загально і конкретно наукових методів. Для аналізу та виявлення причинно-наслідкових зв’язків щодо матеріальної, духовної культури та культурного туризму України застосовано методи системного аналізу та синтезу. Для аналізу та концептуалізації понятійно-категоріального апарату використано концептуальний та метод культурологічного дослідження. Для виявлення відмінностей, систематизації і класифікації складових туристичних дестинацій застосовано типологічний та порівняльно-типологічний методи. Наукова новизна полягає у розгляді туристичних дестинацій України як домінантних складових матеріальної й духовної культури та збереження національної ідентичності в сучасних соціально-культурних умовах; виявленні проблем та протиріч, що перешкоджають ефективному розвитку туристичних локусів; розробці пропозицій щодо покращення інфраструктури, маркетингових стратегій та управління в контексті збереження національної ідентичності. Висновки. Туристичні дестинації України, як домінантні складові матеріальної й духовної культури, мають значний потенціал для збереження національної ідентичності, розвитку культурного туризму та економічного зростання регіонів. Для реалізації цього потенціалу необхідний комплексний підхід, який має включати інвестиції в інфраструктуру, розвиток культурних і природних ресурсів, просування туристичних продуктів та ефективне управління туристичними потоками. Застосування інноваційних підходів щодо туристичних дестинацій, співпраця між державними органами, місцевими громадами та приватним сектором сприятиме створенню унікального і привабливого туристичного досвіду, який відповідатиме потребам і очікуванням туристів з усього світу, матиме вплив на збереження національної ідентичності та економічного зростання регіонів України у сучасних соціально-культурних умовах.

Діалектика цінності в контексті координатного підходу

Валерій Сіверс — 2025-02-18

Мета статті полягає в розкритті та обґрунтуванні характеру взаємодії базових (позитивних) категорій цінності (добро, краса та істина), розглянутих у контексті ціннісного координатного підходу. Методологією статті є, крім універсального загальнофілософського методу діалектики, культурологічного, аксіологічного, історичного та компаративного підходів, оприявнення сутності власне самого координатного підходу, який виступає методологічною моделлю функціонування свідомості людини та стверджує себе у філософському критицизмі стосовно позицій верифікаціонізму Альфреда Аєра та в дискурсі основних категорій розгляду. Наукова новизна полягає в здійсненні критичного розбору аргументації А. Аєра щодо заперечення евристичної сили будь-яких метафізичних конструкцій з погляду логічного позитивізму та їх нездатності виступати підґрунтям смислової доказовості метафізики. Сутність заперечення базується на вказуванні зміни вихідних аргументів побудови суджень, на які спиралась логічні побудови А. Аєра, покладені в основу принципу верифікації. У результаті здійсненого розгляду обґрунтовано загальне положення, що, оскільки самі категорії істини, добра і краси не можуть бути визначені понятійно несуперечливо у своїй остаточній дефініції і до того ж не можуть бути викладені в однобічній, відірваній від своїх координатних складових репрезентації, їхній розгляд може бути здійснений тільки в синтезі образно-пізнавальної форми на підставі виявлення позиції суб’єкта судження. Ця позиція не верифікується в усталеному (аєрівському) розумінні, а постає вихідною точкою спонуки до реальної дії. Також ця позиція характеризується в поданому дискурсі як така, що утворює силу мотивації (імпульс) ціннісного руху людини в реальності. Висновки. У статті обґрунтовано думку, що прагнення пізнання, яке історично виявляло себе в синкретичності сприйняття та освоєння світу архаїчною людиною в його сучасній картині, сформовано під домінуючим впливом раціонального наукового світогляду. Як безособова сфера суспільної діяльності, воно сприймається самостійним та самодостатнім джерелом власного породження. Водночас, втілене в індивідуальній свідомості суб’єкта, ключовою умовою функціонування якого є характеристика цілісності, воно виступає спонукою до оволодіння ним як окремим предметом. Розглянуте в ціннісних координатах пізнавальне прагнення постає онтологічною силою, яка утворює суперечливий трикутник, структура якого утримується в єдності напругою ціннісної енергії носія свідомості. Наявна та історично домінуюча практика розуміння кожної з координат означеного трикутника у відриві від інших призводить до світоглядного тупика. Його подолання вбачаємо можливим за умови прийняття ціннісної координатної моделі функціонування свідомості.

Креативні індустрії як сфера реалізації культурної партисипації

Юлія Трач — 2025-02-18

Мета статті – дослідити сучасний стан розвитку креативних індустрій з погляду реалізації в їх межах засад культурної партисипації. Методологія дослідження. Застосовано методи аналізу та синтезу, узагальнення та абстрагування, а також системного й культурологічного підходів, що дало змогу досягнути обґрунтованих результатів дослідження. Наукова новизна роботи полягає в аргументуванні важливості партисипації у сфері культури та креативних індустрій, що слугує засобом культурної інтеграції, поглиблення соціальної взаємодії та розвитку нових форм вираження креативності й креативних індустрій. Висновки. Культурна партисипація стає рушієм розвитку креативних індустрій, що не лише збагачує культурний простір, але й створює нові можливості для економічного та соціального зростання. Розвиток партисипації в культурі дозволяє зрозуміти її значення для соціальної згуртованості, збереження культурної спадщини та стимулювання інновацій у креативних індустріях. Засади культурної партисипації в креативних індустріях не лише урізноманітнюють сучасну культуру, але й постають як інструмент формування соціального капіталу – зв’язків, довіри та взаємодопомоги в суспільстві. Реалізація цих принципів сприяє культурному збагаченню суспільства, напрацюванню соціального капіталу та формуванню нових можливостей для розвитку креативних індустрій.

Академічна мобільність і кроскультурні комунікації в глобалізованому освітньому просторі

Юрій Горбань — 2025-02-18

Мета статті – дослідити проблему академічної мобільності та можливості кроскультурних комунікацій в освітньому просторі. У статті проаналізовано переваги та виклики, з якими стикаються здобувачі освіти під час навчання за кордоном, а також їхній вплив на формування міжкультурних компетенцій. Методологія дослідження базується на теорії соціального конструктивізму, яка підкреслює важливість соціальних взаємодій у формуванні знань, а також на теорії міжкультурної комунікації, що дає змогу вивчити особливості спілкування між представниками різних культур. За допомогою системного підходу досліджено академічну мобільність як складну систему, що охоплює різні елементи (здобувачі, заклади вищої освіти, програми, культурні бар'єри, адміністративні та законодавчі процедури та ін.); теоретичний аналіз дав змогу використати теорії міжкультурної комунікації, глобалізації та освіти для аналізу проблем і можливостей, пов'язаних з академічною мобільністю в контексті глобального освітнього простору. Наукова новизна роботи полягає в комплексному підході до аналізу академічної мобільності, що охоплює не лише теоретичні аспекти, але й практичні рекомендації для покращення програм обміну. Висновки статті свідчать про те, що академічна мобільність є важливим інструментом для розвитку кроскультурних комунікацій і стратегічного підвищення якості освіти, оскільки вона дає змогу здобувачам освіти розвивати диференційовані навички, які відповідають соціальним вимогам місцевого, регіонального та глобального середовища. Визначено, що академічна мобільність є одним із головних орієнтирів процесів і стратегій наукового та освітнього співробітництва, а також важливим елементом політик щодо інтернаціоналізації вищої освіти та міжнародної співпраці, проте потребує подальшого вдосконалення через фінансову підтримку, мовну підготовку та кроскультурні тренінги. Запропоновано низку рекомендацій для освітніх установ задля покращення умов для здобувачів освіти, що сприятимуть економічному, соціальному та освітньому розвитку, підвищенню конкурентоспроможності.

Концепція різноманітності, справедливості та інклюзії як основа сучасного ділового етикету

Ірина Конюкова — 2025-02-18

Мета дослідження – виявити особливості концепції різноманіття, справедливості та інклюзії в сучасній міжкультурній комунікації та простежити її вплив на тенденції ділового етикету початку третього десятиліття ХХІ ст. Методологія дослідження. Застосовано метод теоретичного аналізу, аналізу та синтезу, системний та типологічний метод (для розгляду концепції різноманітності, справедливості та інклюзії в контексті нової універсалії сучасної культури); метод культурологічного аналізу (для дослідження ділового етикету як частини комунікативної культури); метод системного аналізу та синтезу та ін. Наукова новизна. Досліджено концепцію різноманітності, справедливості та інклюзії як чинника трансформаційних процесів сучасного ділового етикету; розглянуто особливості інклюзивного етикету крізь призму міжкультурної комунікації. Висновки. Дослідження дало змогу виявити, що концепція рівності, справедливості та інклюзії сформувалася в контексті становлення нової універсалії сучасної культури, що стимулює увагу до цінностей гуманізму, спрямована на посилення імперативи соціальної справедливості та солідарності. Основні тенденції сучасного ділового етикету безпосередньо пов’язані з трансформацією світоглядних імперативів, традиційних для багатьох країн, визнанням відмінностей між людьми, цінності кожної людини, боротьбою з дискримінацією та сприянням інклюзивності. На сучасному етапі трансформаційні тенденції ділового етикету можна розуміти як особливу систему стосунків всіх суб’єктів ділового комунікаційного процесу, що функціонує на основі цінностей та принципів інклюзії, які приймають усі і які дозволяють ефективно взаємодіяти в умовах різноманіття. Інклюзія в контексті етикету – це передусім розуміння необхідності включення в соціум всіх, без винятку, людей та система ставлення соціуму до них, що забезпечує створення рівноправного положення і безбар’єрного середовища. Отже, різноманітність, справедливість та інклюзія є фундаментальними цінностями сучасного ділового етикету, розвиток якого спрямований на цінування всіх комунікантів, їх мотивування та створення інклюзивного комунікаційного середовища.

Етнокультурні виміри діяльності Бориса Грінченка в збереженні та популяризації української спадщини та ідентичності

Наталія Родінова — 2025-02-18

Метою дослідження є аналіз діяльності Бориса Грінченка в розвитку української етнографії та культури в чернігівський період; акцентовано на його роботі зі збору та публікації автентичних зразків народної творчості, розбудові українського видавництва, збереженні й популяризації української спадщини та ідентичності. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості та об’єктивності, що дають можливість виявити взаємодію структурних частин історіографічного процесу, провести розгляд подій і фактів історії та культури, що в тяглості сприяли формуванню основ української ідентичності. Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні місця етнокультурного компоненту в науковій і громадській діяльності Б. Грінченка, з’ясуванні ролі та місця наукової спадщини в загальній науково-культурній спадщині України та як чинників популяризації української ідентичності. Висновки. У результаті проведеного дослідження встановлено, що активна робота Б. Грінченка зі збору й публікації автентичних зразків народної творчості, налагодження українського видавництва та опрацювання матеріалів у Музеї Тарновського сприяли поширенню національної свідомості, зміцненню й утвердженню культурної ідентичності.

Особливості цифрової візуальної культури в сучасних мобільних додатках

Вікторія Соломатова — 2025-02-18

Мета статті – виявити особливості цифрової візуальної культури крізь призму проблематики виробництва користувацького контенту засобами спеціалізованих додатків для мобільних телефонів. Методологія дослідження. Застосовано метод теоретичного дослідження, логіко-аналітичний, предметно-аналітичний, системно-структурний та типологічний методи, а також культурологічний і компаративний, що посприяло виявленню основних тенденцій цифрової візуальної культури. Наукова новизна. Досліджено феномен цифрової візуальної культури крізь призму специфіки мобільних додатків; розглянуто проблематику інтерпретації візуального акту в контексті теорії цифрової культури; проаналізовано особливості використання спеціальних ефектів у сучасних мобільних додатках (на прикладі Snow, Prequel, AirBrush та FaceApp). Висновки. Мобільні додатки базуються на особливостях цифрових пристроїв (мобільність, тактильна, мультимодальна взаємодія, опосередковане сприйняття світу в його динаміці завдяки вбудованій передній і задній камері та ін.), що кардинально змінило візуальну культуру. На сучасному етапі смартфони із сенсорними екранами та можливістю установки різноманітних мобільних додатків як один із цифрових медіа створили новий процес виробництва й поширення зображення, а також нову естетичну сферу, відкриту для користувачів. Художні додатки змінюють традиційні відносини між виробництвом твору, глядачем і візуальною культурою, надаючи користувачеві / митцю колекції стилістичних наборів. Відповідно процес художньої творчості трансформується на процес вибору одного із запропонованих варіантів, що є еквівалентним деградації естетичного до рівня розваги. Мобільні додатки для редагування візуального контенту сприяють репрезентації за допомогою симулякрів, відповідно користувачі визначають культурні стосунки й поведінку в цифрових середовищах за допомогою нереалістичних зображень. Найпоширеніші на сучасному етапі додатки (Snow, Prequel, AirBrush та FaceApp) завдяки використанню інноваційних технологій доповненої реальності та штучного інтелекту надають можливість для необмеженої трансформації висхідного зображення (від ретушування та накладання фільтрів краси, до зміни пластики, віку, гендеру, емоцій чи тла).

Місце регіонального туризму у формуванні національної ідентичності українців

Тетяна Філіна — 2025-02-18

Мета роботи – дослідити місце регіонального туризму в процесі формування національної ідентичності українців. Методологія дослідження полягає у застосуванні загальнонаукових та спеціальних методів. Описово-аналітичний метод дозволив комплексно дослідити національну ідентичність, метод систематизації застосовувався при дослідженні особливостей регіонального туризму, завдяки методу узагальнення було виокремлено складові регіонального туризму, що впливають на формування національної ідентичності. Наукова новизна полягає у теоретичному осмисленні регіонального туризму та визначенні його місця в системі формування національної ідентичності українців. Висновки. Таким чином, з початком російсько-української війни процеси національної ідентифікації загострилися, а культурні продукти, що знайомлять з історією української держави, звичаями і традиціями регіонів України, набули значної популярності. Активні бойові дії вплинули на процес надання і споживання культурних послуг, в деяких регіонах зупинивши його повністю. Втім, туристична індустрія продовжує розвиватися, адаптуючись до викликів воєнного часу. Регіональні туристичні послуги набувають популярності, допомагаючи українцям глибше усвідомлювати власну історію, культуру та цінності, впливаючи на процеси національної ідентифікації. У зв’язку з цим, регіональний туризм, туризм пам’яті та відвідування меморіалів стали затребуваними у споживачів. Для відновлення туристичних маршрутів і створення нових у повоєнний період необхідно розробляти стратегії, які б враховували культурний потенціал та виклики повоєнної відбудови регіонів. Не менш важливим є залучення інвестицій у розвиток регіонального туризму, збереження регіональної культурної спадщини, наукове дослідження історії та культури територіальних громад. Подібні заходи позитивно вплинуть на економічний розвиток, зміцнюючи національну єдність, виховуючи патріотизм, формуючи національну ідентичність українців.

Інтерпретація поняття «культурний капітал» у європейському науковому дискурсі кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Світлана Шман — 2025-02-18

Мета дослідження – осмислити передумови виникнення феномену «культурний капітал» та уточнити його зміст. У статті простежено питання визначення меж застосування та змістовної сторони поняття «культурний капітал», що перебуває в площині генеральних питань культурологічних процесів на початку ХХІ ст. З одного боку, ця проблематика вже є досить сформованою як явище соціокультурного життя. З іншого – у теорії та історії культури, зокрема у культурологічній думці, зміст та розвиток культурного капіталу не досліджено, що актуалізує питання культурного капіталу та узагальнення здобутків людства з позицій нових реалій. Методи дослідження. Дослідження спирається на міждисциплінарне інтегрування методів сучасної філософії, культурології та мистецтвознавства, серед яких: типологічний, порівняльно-історичний, аналітичний та інформаційний – для визначення характерних особливостей культурного капіталу у культурно-мистецькій сфері. Наукова новизна отриманих результатів полягає в уточненні змісту поняття «культурний капітал», визначенні його структури, що включає предметні поля філософії, культурології, соціології, естетики та мистецтвознавства; розглянуто механізми формування та передачі культурного капіталу в трьох станах: інкорпорованому, інституціоналізованому та об'єктивізованому; проаналізовано сучасні теорії культурного капіталу, зокрема праці П. Бурдьє та Л. Карпіка. Висновки. Доведено, що всі наявні форми капіталу можуть бути конвертовані в економічний капітал, зокрема й грошові форми. Циркуляція може відбуватися між будь-якими формами капіталу, і весь капітал має здатність до взаємної трансформації. Оскільки ця концепція є міждисциплінарною, вона стає особливо помітною в емпіричних дослідженнях, коли соціологи, економісти, філософи та мистецтвознавці використовують різні терміни для позначення однієї і тієї самої речі. Кожна людина може вимірювати культурну цінність різних об'єктів, і для певного об'єкта оцінка його культурної цінності кожною людиною збігається. Якщо це так, то необхідність введення питання культурного капіталу в проблемне поле культурології, на яке впливають філософські, історичні, соціологічні та мистецтвознавчі аспекти, стає реальністю.

Проблематика культурної релокації в умовах повномасштабної російсько-української війни

Валентина Мамедова — 2025-02-18

Мета статті – концептуалізувати особливості культурної релокації та виявити перспективні напрями її дослідження в Україні в умовах повномасштабної російсько-української війни з позицій сучасної культурології. Методологія дослідження. Застосовано методи: аналітичний, термінологічного та компаративного аналізу, структурно-функціональний, моделювання. Наукова новизна. Розглянуто явище культурної релокації в умовах повномасштабної російсько-української війни; уточнено поняття «культурна релокація» та запропоновано його трактування; окреслено перспективні напрями дослідження культурної релокації в Україні в умовах повномасштабної російсько-української війни в сучасній культурології. Висновки. Культурна релокація в Україні в умовах повномасштабної російсько-української війни – це вимушене переміщення / переселення закладів культури і мистецтва, колективів й окремих представників культурних та креативних індустрій, а також культурних цінностей у межах і за межами території України з міркувань безпеки та з метою забезпечення можливості збереження і відтворення матеріальних і духовних культурних цінностей, створення, поширення та популяризації українського культурного продукту / послуги. Дослідження виявило, що найбільш поширеними типами культурної релокації в Україні з 24 лютого 2024 р. є: інституційна культурна релокація (релокація закладів культури і мистецтва); групова культурна релокація (релокація групи митців – музикантів, акторів, танцюристів та ін., представників одного або кількох творчих колективів); персональна культурна релокація (релокація митця або культурного діяча); ціннісна релокація (релокація культурних цінностей); територіальна культурна релокація: міжнародна, регіональна, внутрішньо-регіональна. Масова культурна релокація в Україні 2022–2024 рр. зумовила: активізацію тенденції цифровізації закладів культури і мистецтва; розвиток нових культурних практик; посприяла урізноманітненню традиційних форм культурного продукту та форматів культурних послуг. Одними з перспективних напрямів дослідження вбачаємо: розробку проблематики креолізаційної концепції культури, що полягає в створенні представниками української культурно-мистецької галузі, які зазнали міжнародної релокації, та їх закордонними колегами нових культурних форм; нові формати культурних продуктів та практик, опосередкованих цифровими технологіями, поява яких була зумовлена важливістю репрезентації як для українського споживача, так і для закордонного.

Культурні і креативні індустрії в закладах вищої освіти України: сучасні тенденції та перспективи розвитку

Олександр Тадля — 2025-02-18

Мета статті – дослідити сучасні тенденції та перспективи розвитку культурних і креативних індустрій у закладах вищої освіти України, а також роль цих індустрій у формуванні нових підходів до навчання, розвитку інновацій та стимулюванні творчого потенціалу студентів. Методологія дослідження передбачає застосування діалектичного принципу пізнання, системного підходу, а також загальнонаукових та міждисциплінарних методів: аналітичного, порівняльного, семантичного, синтетичного, що дає змогу провести аналіз сучасного стану, окреслити ключові тенденції та визначити перспективи розвитку. Наукова новизна полягає в системному узагальненні розвитку культурних і креативних індустрій у закладах вищої освіти, а також в аналізі потенціалу цих індустрій для формування нових підходів до професійної підготовки студентів, включаючи інтеграцію творчих практик та інноваційних технологій в освітні програми. Висновки. Аналіз сучасних тенденцій і перспектив розвитку культурних і креативних індустрій у закладах вищої освіти України дозволив виявити кілька ключових аспектів: інтеграція культурних і креативних індустрій у навчальний процес є важливим елементом інноваційної освіти; активне використання креативних індустрій сприяє формуванню нових форм культурної та економічної діяльності на базі закладів вищої освіти; поєднання мистецтва, технологій і бізнесу в межах освітнього середовища забезпечує створення креативного потенціалу особистості та сприяє розвитку інноваційних підходів у суспільстві.

Український шоу-бізнес у час російсько-української війни: форми презентації артистичної діяльності

Катерина Ковтун — 2025-02-18

Мета роботи – дослідити форми презентації артистичної діяльності в українському шоу-бізнесі під час російсько-української війни; висвітлити способи, якими митці адаптувалися до нових викликів і виявляли свою підтримку Україні. Методологія роботи. У дослідженні використано комплексний підхід, який поєднує якісний аналіз емпіричних даних (публічні виступи, інтерв’ю, заяви артистів) та кейс-стаді конкретних форм артистичної діяльності під час війни. Також застосовано методи контент-аналізу для виявлення основних тенденцій і тем у шоу-бізнесі. Наукова новизна. Стаття є однією з перших спроб комплексно дослідити трансформацію українського шоу-бізнесу в умовах воєнного часу. У ній висвітлено нові форми артистичної діяльності, що виникли як відповідь на виклики війни, виявлено їх роль у підтримці українського духу та міжнародної солідарності з Україною. Висновки. Дослідження демонструє, що український шоу-бізнес зазнав значних змін під час війни, пристосовуючись до нових реалій. Артисти активно долучалися до волонтерської діяльності, благодійних концертів, підтримки Збройних сил України та інформаційної протидії російській пропаганді. Шоу-бізнес став важливим інструментом культурного опору та збереження національної ідентичності в умовах війни. Артисти використовують свою популярність та вплив для поширення достовірної інформації про ситуацію в Україні та залучення міжнародної підтримки. Нові форми артистичної діяльності в онлайн-просторі дали змогу митцям продовжувати свою творчу діяльність навіть в умовах воєнного стану. Українські артисти своєю творчістю зміцнюють моральний дух нації та підтримують військових на передовій. Отже, український шоу-бізнес став потужним голосом України на світовій арені, закликаючи до солідарності та підтримки в боротьбі проти російської агресії.

Тенденції розвитку культурно-креативних індустрій в Україні першої чверті ХХІ століття

Володимир Комар — 2025-02-18

Мета статті – розгляд основних тенденцій розвитку культурно-креативних індустрій, впливу культурних, соціальних та економічних змін на формування та трансформацію мистецьких проєктів, національних брендів та культурних ініціатив в Україні першої чверті ХХІ століття. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових принципах систематизації та узагальнення, які дали змогу визначити й науково обґрунтувати ключові тенденції розвитку культурно-креативних індустрій в Україні. Використання системного підходу забезпечило аналіз культурно-креативних індустрій як складної динамічної системи, що взаємодіє із соціально-культурними та економічними процесами. Застосування порівняльного методу дозволило проаналізувати досвід розвитку культурно-креативних індустрій у європейських країнах і визначити їхню специфіку в Україні. Аналітичний метод сприяв виявленню концептуальних засад і характеристик культурно-креативних індустрій як інструмента культурної трансформації. Історичний підхід забезпечив розуміння еволюції культурно-креативних індустрій у контексті глобальних тенденцій і трансформацій українського культурного простору. Завдяки дескриптивному методу здійснено опис сучасного стану розвитку культурно-креативних індустрій, їх впливу на мистецьке середовище України, а також на міжнародний культурний бренд країни. Наукова новизна статті полягає в здійсненні культурологічного аналізу основних тенденцій розвитку культурно-креативних індустрій в Україні першої чверті ХХІ століття, зокрема, через вивчення їхньої взаємодії з європейськими та світовими практиками. У роботі вперше розглянуто концептуальні підходи до формування культурного бренду України на основі мистецьких проєктів у контексті глобалізаційних викликів та сучасних культурних трансформацій. Висновки. Розвиток культурно-креативних індустрій в Україні першої чверті ХХІ століття відбувається в умовах динамічних змін соціокультурного середовища, зумовлених глобалізацією, цифровізацією та активізацією мистецьких ініціатив в напрямі інтеграції національного культурно-мистецького простору у світову систему взаємодії. Аналіз міжнародного досвіду засвідчує, що культурно-креативні індустрії відіграють ключову роль у формуванні національного культурного бренду та підвищенні міжнародної конкурентоспроможності України. Встановлено, що мистецькі проєкти є ефективним інструментом розвитку культурно-креативних індустрій, який сприяє творчому самовираженню, створенню нових можливостей для митців і зміцненню культурних зв’язків на національному й міжнародному рівнях. Інтеграція світових практик та адаптація до українських реалій відкриває перспективи для подальшого розвитку культурно-креативних індустрій як одного з важливих елементів культурної трансформації країни.

Соціокультурний феномен театру

Роман Костін — 2025-02-18

Мета дослідження – визначити соціокультурне значення театру як інструменту відображення і трансформації суспільства, проаналізувати його функції, вплив на соціальні процеси та роль у формуванні національної ідентичності й міжкультурного діалогу. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, який поєднує культурологічний, соціологічний, історичний та мистецтвознавчий аналіз. З метою вивчення театру як складної соціокультурної системи використано методи системного аналізу, порівняльно-історичний метод дозволив проаналізувати еволюцію театру в різні епохи, метод контент-аналізу став основою для дослідження змісту театральних постановок та їхнього соціокультурного контексту. Наукова новизна полягає в систематизації соціокультурних функцій театру в сучасному глобалізованому суспільстві. У статті розкрито вплив театрального мистецтва на розвиток національної ідентичності, формування суспільних цінностей, вирішення соціальних конфліктів та створення міжкультурного діалогу. Визначено, що театр виступає платформою для обговорення актуальних суспільних проблем та є потужним засобом соціальної критики. Висновки. Театр є унікальним соціокультурним феноменом, який відіграє багатогранну роль у суспільстві. Він сприяє збереженню національної ідентичності, формує суспільну свідомість, підтримує міжкультурний діалог і є потужним засобом соціальної критики. У контексті сучасних євроінтеграційних прагнень та глобальних цивілізаційних викликів український театр виступає як важливий інструмент формування суспільного світогляду, вирішення соціальних проблем і зміцнення міжкультурного діалогу. Значення театру не обмежується лише його естетичною функцією, він є потужним інструментом комунікації, що сприяє соціальним трансформаціям та формуванню національної самосвідомості. Його вплив охоплює широкий спектр – від розв’язання актуальних суспільних проблем через сценічні постановки до інтеграції української культури в умовах глобалізації та пошуку гармонії між національними традиціями і сучасними викликами. В умовах сучасного глобалізованого суспільства театр продовжує розвиватися, зберігаючи свою актуальність та універсальність.

Телевізійне dance show у контексті сучасної танцювальної індустрії

Євген Кот — 2025-02-18

Мета статті – концептуалізувати телевізійне dance show як ефективний інструментарій танцювальної індустрії першої чверті ХХІ ст. Методологія дослідження. Застосовано міждисциплінарний підхід, у межах якого комплекс методів дослідження становлять метод аналізу та синтезу, аналогії і порівняння, метод типологічного та структурно-функціонального аналізу, компаративний метод, системний метод та ін. Наукова новизна. Досліджено телевізійне dance show як потужний інструмент танцювальної індустрії 2000-х – початку 2020-х рр.; розглянуто особливості телевізійного танцювального реаліті-шоу та виявлено його комунікаційну стратегію; проаналізовано популярні формати танцювальних реаліті-шоу змагального характеру (Dancing with the Stars та So, You Think You Can Dance). Висновки. Телевізійне dance show у перші десятиліття ХХІ ст. стало одним із найбільш популярних способів розваги в різних країнах світу, що призвело до зростання попиту на нові танцювальні напрями й стилі, а також зумовило вдосконалення технологій і танцювальних технік. Комунікаційна стратегія пробудження емоційного резонансу аудиторії танцювального реаліті-шоу полягає в зміщенні уваги глядача з безпосередньо танцювальної практики (від тренувань до виступу) на емоційну складову процесу. На сучасному етапі розвитку суспільства телевізійні dance show є одним із найбільш ефективних інструментів танцювальної індустрії, сприяючи: популяризації візуального танцювального контенту; поширенню ревалентної інформації як для теоретиків, так і для практиків танцю; розвитку мережі танцювальних студій та шкіл танцю різних стилів; ознайомленню широкої аудиторії з провідними представниками танцювальної індустрії національного рівня; наданню безпрецедентних можливостей для професійної реалізації молодих танцюристів та ін.

Трансформація ролі глядача крізь призму особливостей цифрової репрезентації сучасного театру

Таїсія Хвостова — 2025-02-18

Мета статті – виявити особливості трансформації ролі глядача у сучасному театрі в контексті просторової специфіки цифрової вистави. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний, системний, типологічний, культурологічний та структурно-функціональний метод для узагальнення теоретико-методологічних засад дослідження розширення простору в контексті цифровізації сучасного театру, виявлення особливостей трансформаційних процесів комунікації «актор-глядач». Наукова новизна. Досліджено проблематику трансформації ролі глядача в сучасному театрі в контексті просторової специфіки цифрової вистави; на прикладі трьох окремих категорій цифрової вистави (мультимедійної, телематичної та всепроникної – за Е. Перез) проаналізовано особливості взаємодії між глядачем і театром. Розглянуто концепцію розподіленої естетики крізь призму проблематики взаємодії глядача й актора, які перебувають у різних просторах. Уточнено концепції сучасних закордонних дослідників щодо трансформацій театрального простору в умовах інтернет-простору та взаємодії актора й глядача. Висновки. Трансформація ролі глядача в цифрових виставах відбувається відповідно до специфіки їх типу та особливостей розширення в них театрального простору. Метафоричний спосіб розширення простору в мультимедійних виставах, що реалізується на основі розробки інноваційних стратегій створення сенсу засобами поєднання сценічної дії та цифрових технологій залишає без змін традиційний формат «глядач як глядач». Телематична вистава репрезентує психологічне розширення простору через відсутність фізичної присутності й трансформує глядача-спостерігача на глядача-користувача (або онлайн-глядача). У всеосяжній виставі простір розширюється в буквальному, територіальному сенсі, внаслідок чого вистава набуває додаткових естетичних елементів завдяки стимулам навколишнього середовища, а глядач перетворюється на глядача-учасника. Отже, можна констатувати безпосередню взаємозалежність розширення театрального простору та трансформації ролі глядача.

Мистецтво хорового диригування: особливості, сучасний стан, перспективи

Ірина Бермес — 2025-02-14

Мета статті зводиться до розкриття особливостей одного з найскладніших видів музичного виконавства – мистецтва хорового диригування, його сучасного стану та перспектив розвитку. Методологія дослідження. У статті використано такі методи: системний ‒ для виокремлення хорового диригування як виду виконавської діяльності, що включає низку невіддільних елементів, як-от: організаційний, технічний, інтерпретаційний та ін.; структурно-функціональний – для осмислення техніки хорового диригування як мистецтва невербальної комунікації. Наукова новизна статті полягає в аналізі сучасного стану мистецтва хорового диригування, яке є вельми затребуваним у музичному світі; у пошуку нових форм роботи хорового диригента, професія якого поліфункціональна. Висновки. У центрі хорового диригування – хормейстер, який повинен не тільки володіти високими музичними, артистичними здібностями, а й бути педагогом, психологом, організатором, менеджером, володіти емоційно-вольовим посилом, виразною мімікою, досконалою мануальною технікою. Його головне творче завдання зводиться до побудови власної виконавської концепції хорового твору. У складній перцептивній ланці «поет – композитор – диригент – хор – слухач» диригентові належить вирішити найбільш відповідальне творче завдання: «розкрити» художній образ твору, відтак захопити переконливою інтерпретацією співаків і слухацьку аудиторію. Тобто хормейстер поєднує функції художнього керівника співочого колективу й «вихователя» музичного смаку слухачів. Крім того, диригент – чутливий каталізатор музичних ідей та інтонацій, котрі формують час, епоха, суспільство – композитор і слухач. Мистецтво хорового диригування передбачає переосмислення музичного матеріалу, переінтонування його за допомогою нових прийомів і форм диригентського виконавства. Це універсальне мистецтво, воно повсякчас розвивається, відповідаючи на запити українського суспільства.

Образ «труби златогласної» в українській сакральній музиці XVII–XVIII століть

Наталія Сиротинська — 2025-02-14

Мета дослідження – виявлення еволюції інструментальної символіки на прикладі образу труби в українській сакральній монодії і духовній пісні XVII-XVIII століть. Методологічна основа базується на принципах історизму й об’єктивності, із застосуванням методів порівняння та узагальнення, аналітичного й системного методу. Наукова новизна – акцентування тяглості інструментального образу труби в українській духовній музиці XVII-XVIII століть. Виокремлено пов’язаність образів поетичних текстів монодійних піснеспівів і українських літературних жанрів Середньовіччя і Бароко. Висновки. Інструментальна образність в українській духовній музиці XVII-XVIII століть виявляє виразну тяглість з греко-візантійським обрядом і літургійними піснеспівами. Натомість християнський обряд тривалий час формувався на основі символіки Святого Письма, в текстах якого міститься багатий лексичний словник духового інструментарію. Ця особливість характерна для давніх культових обрядів різних народів, а одним із центральних образів вирізняється труба. Цей інструмент став особливою ознакою прослави св. Йоана Златоустого у монодійній службі, звідки потрапив до української духовної пісні на прославу святого. Подібність виявляємо не лише на рівні поетичних образів, але також і на рівні мелодичного розвитку. В перспективі такі образно-мелодичні зв’язки сприятимуть віднайденню паралелей поміж різними стилістичними пластами української духовної музики.

Румунська національна ідентичність у творчості Дж. Енеску (на прикладі Сонати № 3 ор. 25 для скрипки і фортепіано)

Габріела Асталош — 2025-02-14

Мета роботи ̶ дослідити проблему реалізації національної ідентичності у творчості Дж. Енеску на прикладі одного з найяскравіших зразків авторського письма, Сонати № 3 ор. 25 для скрипки і фортепіано. Відповідно до мети були поставлені такі завдання: визначити специфіку румунської композиторської школи, вказати основні параметри, що сформували національну складову професійного музичного мистецтва її представників, дослідити індивідуальний стиль Дж. Енеску на прикладі скрипкової музики. Методологія дослідження. У процесі дослідження для розкриття представленої проблематики були використані такі методи: аналітичний та структурно-логічний (висвітлення змісту поняття національної ідентичності у творчості митця); компаративний (порівняння із суміжними явищами в інших національних культурах); джерелознавчий (опрацювання мистецтвознавчих праць з дотичних питань); метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків). Наукова новизна. Праця є першою спробою на теренах української науки дослідити проблему національної ідентичності крізь призму індивідуального стилю Дж. Енеску –яскравого і показового автора, творчість якого припадає на зародження румунської композиторської школи на перетині ХІХ та ХХ ст. Висновки. Скрипкова спадщина Дж. Енеску є ключем до розуміння національної ідентичності в румунській професійній музиці. Саме цей жанр став своєрідним спадкоємцем фольклорних традицій лаутарів ̶ носіїв культури румунів, їх ментальності, світосприйняття, філософського осмислення буття, внутрішнього, емоційного його переживання. У скрипкових Сонатах майстер зумів віднайти власний концепт творчості, що відобразив національну ідейність не тільки на рівні композиторського стилю, але й виконавської манери інтерпретації цих творів, що максимально наближена до народної, носить оповідальний характер, ретранслює насамперед інформативність та змістовне наповнення самої музики.

Ціннісні аспекти музичного прославлення в сучасних євангельських громадах

Тетяна Булах — 2025-02-14

Метою дослідження є визначити ціннісні аспекти сучасних євангельських прославлень та їх вплив на формування духовного досвіду вірян, виявити інтеграцію музичного елемента в релігійну практику та розвиток ціннісних орієнтирів громади. Прославлення розглянуто як інструмент формування особистісних цінностей і цінностей спільноти та його адаптації до сучасного соціокультурного контексту. Методологічна база дослідження ґрунтується на застосуванні культурологічного аналізу, структурного та контент-аналізу музичних практик у євангельських богослужінь, а також соціокультурного підходу для розуміння інтеграційних процесів у релігійній спільноті. Використання цих методів дає змогу глибше зрозуміти функції прославлення як форми релігійного вираження і виявити його вплив на морально-етичні норми служіння. Наукова новизна статті полягає в наведенні інформації про становлення сучасних релігійних рухів в України та визначенні сучасного музичного прославлення не лише як ритуальної складової релігійної практики, але і як засобу формування нових духовних і культурних парадигм. Дослідження виявляє динамічний характер євангельських рухів та їх здатність адаптуватися до сучасних умов шляхом використання нових музичних стилів і технологій. Висновки. Акт музичного прославлення в сучасних євангельських церквах здійснюється у форматі живої взаємодії музикантів зі служіння прославлення, присутніх та зануренням у ціннісні фрейми біблійних складових, що сприяє розвитку моральних та етичних норм, які впливають на соціальні зв’язки. Крім того, міжденомінаційна співпраця, яка посилюється через спільні музичні служіння, стимулює створення нових форм релігійного вираження, які відповідають сучасним суспільним запитам. Це підкреслює значення музики як засобу комунікації та духовної інтеграції, що відкриває нові можливості для релігійної та соціальної взаємодії в сучасному світі.

Особливості втілення хуків у композиціях сучасних українських естрадних виконавців

Дзвіна Гусар — 2025-02-14

Мета дослідження: розкрити специфіку втілення хукових принципів творення композиції на прикладі яскравих пісенних зразків сучасної української естради. Методологія дослідження полягає в застосуванні музично-аналітичного, компаративного, описового слухового методів, які дали змогу виявити способи реалізації хуків у композиціях сучасних українських виконавців. Наукова новизна. Узагальнено трактування поняття та типізацію хуків в наукових дослідженнях. Вперше зроблено спробу виділення хукових елементів як одного з інструментів творення вокально-естрадної композиції в піснях українських фіналістів конкурсу Євробачення різних років. Висновки. На основі аналізу пісень відзначається, що у композиціях, створених за методом «трек-і-хук» авторами було залучено чимало хуків різного роду. Найчастіше зустрічаються оригінальні ритмічні, технічно-редакторські та індивідуально-виконавські хуки. Крім того, слід відзначити яскраві інструментальні хуки-алюзії ‒ звучання гуцульських (трембіта, імітація цибал) чи кримсько-татарського (зурна) інструментів, а також мелодичні хуки (архаїчні фольклорні інтонації), що надають композиціям особливої самобутності. Здійснений аналіз підтверджує, що застосування методу «трек-і-хук» відкриває можливості різностороннього, зокрема, психологічного впливу на аудиторію, коли ретельно розставлені хуки вносять дозу задоволення і сприяють тому, щоб мозок насолоджувався у композиції щоразу новими «смаколиками».

Жанрово-стильові домінанти театральної музики Богдана Антківа

Марія Кирея — 2025-02-14

Мета роботи. У статті охарактеризовано жанрові орієнтири музики Богдана Антківа – увертюру, інструментальну п’єсу, хорову мініатюру. Визначено стильові ознаки творів, написаних автором, – український та європейський музичний академізм, фольклоризм, сучасна масова музика. Проаналізовано музичну та театральну творчість, що є невід’ємними й неподільними складовими мистецьких проєктів Богдана Антківа. Також окреслено значення його діяльності в системі української національної музичної культури. Методологія дослідження містить музикознавчий, аналітичний та теоретичний методи, які надають можливість з’ясувати жанрові пріоритети музично-театральної творчості Богдана Антківа. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше прослідковано риси індивідуального композиторського стилю та їх вияв у жанровому спектрі творчої спадщини митця. Здійснено аналіз музики до вистав у Тернопільському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка (1948–1963), висвітлено його найвагоміші твори. Висновки. Композиторська творчість Б. Антківа найяскравіше розкрилася в площині театральної музики, де митцеві вдалося розширити стильову палітру, передати оригінальну авторську естетику в контексті масової та естрадної музики. Богдан Антків увійшов у музично-театральне мистецтво Галичини як людина надзвичайного творчого потенціалу, життя якої було подвижництвом у багатьох сферах мистецької діяльності. Його композиторські твори стали частиною сценічного оформлення, які вдало підкреслювали емоційний вплив, драматургію твору та атмосферу вистави.

Музично-пісенний фольклор у сучасній українській культурі

Михайло Кулиняк — 2025-02-14

Мета статті – дослідити застосування музично-пісенного фольклору в сучасному українському культурному просторі, виявити тенденції адаптації фольклорних джерел, символів, етнокодів в мистецьких проєктах, що репрезентують українську культурну ментальність. Методологія дослідження. Для реалізації поставленої мети застосовано методи: мистецтвознавчий – сприяв осмисленню української народної творчості як виду художньої діяльності; культурологічний – дав змогу виявити місце фольклору в сучасній музичній культурі; аналізу, синтезу та узагальнення – дали можливість виявити застосування фольклорних текстів, мотивів, манери виконання в окремих виконавців, гуртів і встановити загальні тенденції їх розвитку в сучасній українській культурі. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній виявлено специфіку інтеграції української народної музично-пісенної творчості в сучасний національний суспільно-культурний контекст. Висновки. Українці протягом всього періоду існування створювали музично-пісенні продукти, що відбивали ментальність, історію та прагнення народу, який у різних соціально-політичних умовах постійно змушений був відстоювати свої права та свободи, зокрема й культурні. Вторгнення рф в Україну активізувало прагнення українців зберегти свої культурні коди, зокрема й шляхом переосмислення, осучаснення народної пам’яті, закодованої у фольклорі. Способами збереження народних музично-пісенних надбань є їх цитування, обробка, стилізація і створення на їх основі нових оригінальних творів. Такі адаптації, перенесення сенсів і символів народної пісні в новий культурний контекст роблять її зрозумілою і цікавою для сучасної аудиторії. Фольклорні тексти, мелодії, манери виконання надихають теперішніх музикантів, піснярів на створення композицій, які зберігають українську музично-пісенну культуру і водночас її розвивають, виводять на новий рівень. Запит українського суспільства на знання своїх коренів артисти підхопили досить активно, тому фольку на теперішній час багато на українській сцені, що посилює вимоги до його якості та врахування сьогоднішніх реалій.

Вплив жанру романсу на українську естрадну пісню XX століття крізь призму соціокультурних змін

Олександр Лазнюк — 2025-02-14

Мета роботи: дослідити формування та еволюцію українського романсу як жанру музичного мистецтва, аналізуючи його зв’язок з народною піснею, літературною поезією та європейськими музичними впливами, а також визначити роль романсу в розвитку української музичної культури. Методологія роботи: використано історико-теоретичний підхід, що включає аналіз музичних та літературних джерел, а також порівняльний метод для виявлення зв’язків між українським романсом та іншими жанрами європейської музичної традиції. Наукова новизна: вперше в комплексному контексті проаналізовано взаємодію українського романсу з літературною поезією, зокрема втілення поетичних образів у музиці, а також висвітлено вплив європейського романтизму на розвиток українського музичного жанру. Висновки: український романс сформувався як результат синтезу народної музичної традиції, європейської романтичної естетики та поезії. Він набув унікальних рис, що визначають його жанрову ідентичність та значущість у контексті національної культури. Автором досліджується вплив жанру романсу на становлення і розвиток української естрадної пісні XX століття крізь призму соціокультурних змін відповідної епохи. Розглянувши історичні, соціальні та культурні чинники, було визначено, що ці чинники зумовили популярність романсу як одного з найліричніших жанрів, який вплинув на естетику та тематичний напрямок української естрадної пісні. Аналіз мелодійних та поетичних особливостей, характерних для романсу, довів, що риси українського романсу знайшли своє відображення у творчості видатних українських композиторів і виконавців естрадної пісні XX століття.

Музика гурту The Beatles у контексті творчо-технологічних і стильових аспектів

Вячеслав Овсянніков — 2025-02-14

Метою дослідження виступає характеристика творчих і технологічних рішень гурту The Beatles та визначення місця гурту в розвитку популярної музичної культури і рок-музики зокрема. Методологія дослідження полягає в застосуванні аналітичного методу і комплексного підходу, що дало можливість розглядати творчість гурту The Beatles як цілісне явище у контексті поєднання різних музичних стилів і впровадження технологічних інновацій звукозапису в процесі створення творчих доробків. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському науковому вимірі визначено гурт The Beatles у контексті творчо-технологічних експериментів та інновацій, які вплинули на подальший розвиток популярної музичної культури. Висновки. Гурт The Beatles лишив відбиток на розвиток музичної культури в глобальному культурному просторі. Доведено, що творчі доробки гурту характеризуються багатоелементністю, як за змістовною складовою, так і за ідеєю написання аранжувань, використання музичного інструментарію, обробки звуку та загального «саунду». Визначено художню цінність пісень і альбомів гурту, а також важливу роль музики гурту в естетичному вихованні творчої молоді. Зосереджено увагу на інноваційних технологічних рішеннях обробки звуку в процесі звукозапису, які вплинули на подальший розвиток звукозаписувальної індустрії. Підкреслено один з найголовніших аспектів, яким відзначається творчість гурту The Beatles – поєднання різних музичних стилів. Проаналізовано виконавську майстерність, яка відзначається багатошаровістю.

Аналіз специфічних рис інтерпретації ранньої барокової опери

Ганна Овчаренко — 2025-02-14

Мета статті – визначити специфічні риси інтерпретації опери епохи раннього бароко та обґрунтувати необхідність відтворення історично інформованих виконавських практик для збереження їхньої автентичності. Особливу увагу приділено аналізу музичного та поетичного тексту, який впливає на формування афекту у вокальних партіях. Висвітлено важливість дотримання стильових характеристик, таких як темпоритм, тембральні особливості та тональність, які забезпечують специфічну драматургію музичних творів і сприяють їх автентичному виконанню. Методологія дослідження базується на історико-культурологічному підході та системному аналізі, що поєднує міждисциплінарні аспекти для глибшого розуміння виконавських технік барокової епохи. Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні способів інтерпретації музичних та поетичних особливостей для створення художнього образу, характерного для стилю раннього бароко. Наукова новизна дослідження полягає у вперше здійсненому систематичному аналізі специфічних рис інтерпретації опер епохи раннього бароко, які впливають на автентичне відтворення музичного твору. У статті розкрито важливість збереження історичної цілісності виконавських практик через детальне вивчення музичних і поетичних текстів, стилістичних характеристик, а також підкреслено значення афекту, темпоритму та тембральних особливостей у створенні драматургії, властивої бароковим операм. Висновки. Результати дослідження свідчать, що відтворення виконавської системи бароко вимагає не лише технічного відтворення музики, але й вивчення стильових особливостей, що забезпечують емоційне насичення та історичну цілісність виконання. Сучасним вокалістам необхідно розуміти естетичні та культурні контексти для уникнення стилістичних помилок і передачі музичного змісту у його первинному вигляді.

Публіцистична діяльність співачки Зої Гайдай в умовах радянської пропаганди 1930-1950-х років

Олена Кацалап — 2025-02-14

Мета роботи. Дослідити один з аспектів творчої активності української співачки З. Гайдай – її публіцистичну діяльність, що здійснювалася в умовах радянської пропаганди 1930-1950-х рр., висвітлити зміст публікацій, ступінь залучення артистки до розповсюдження пропагандистських наративів, виявити істинні судження й погляди мисткині з метою розуміння сутності її особистості. Методологія роботи полягає в застосуванні джерелознавчого методу для аналізу архівних документів – статей і щоденників З. Гайдай, а також інших матеріалів з теми дослідження, конкретно-історичного – для визначення впливу соціально-політичних процесів у СРСР та світі в 1930-1950-х рр. на тематику і спрямованість публіцистичної діяльності співачки, загальнонаукових методів (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння) – з метою ґрунтовного вивчення питання та формування аргументованого висновку. Наукова новизна статті полягає в аналізуванні змістового наповнення публікацій З. Гайдай, створених у 1930-1950-х рр. в умовах пропаганди тоталітарної доби, та її щоденників з інформацією про закордонні відрядження тощо. Опрацювання цих джерел дозволило визначити тематику статей, ступінь залучення відомої артистки до розповсюдження радянського пропагандистського контенту, що здійснило вплив на формування суспільної свідомості, виявити сутність її поглядів, систему цінностей та особистісну вартісність в умовах життєдіяльності в тоталітарній державі. Висновки. Здійснений аналіз публіцистичної діяльності З. Гайдай у 1930-1950-х рр., що відбувалася в умовах радянської пропаганди, дав змогу виявити тематику статей і ступінь залучення співачки, як відомої та діяльнісної особистості, до транслювання пропагандистських наративів із метою формування суспільної свідомості в тоталітарній державі. Будучи і самою жертвою радянської пропаганди, співачка прагнула по можливості долучитися до розбудови «світлого майбутнього». Однак реалії життя в «країні рад», порівняно з закордонними державами, які вона відвідала, не виправдовували великих надій, про що стало відомо з її щоденників. Завдяки спостережливості й об’єктивності, характерним для мислячої особистості, якою виявилася З. Гайдай, система її «радянських цінностей» змогла похитнутися. На сьогодні публікації співачки можуть розцінюватися як документи доби тоталітаризму 1930-1950-х рр.

Імпресіоністичні тенденції в музиці українських композиторів

Андрій Бєдний — 2025-02-14

Метою статті є дослідження української національної інтонації у контексті імпресіонізму, починаючи з його зародження на межі ХХ століття та до сучасного періоду. Аналіз ґрунтується на прикладах композиторських стилів К. Дебюссі, М. Равеля та Е. Саті, а також на подальшій трансформації стильових особливостей у творчості сучасних українських композиторів: Б. Лятошинського, А. Білошицького і В. Власова. Методи дослідження: історичний – використовується для опису подій, пов’язаних із виникненням напрямку музичного імпресіонізму; пошуковий – спрямований на виявлення значення поняття «музична інтонація» і слугує базою для подальшого пошуку імпресіоністичних тенденцій у партитурах українських композиторів; порівняльний – застосовується для виявлення спільних рис між композиторами-засновниками стилю та українськими композиторами; а також аналітичний і інтонаційно-драматургічний методи. Наукова новизна. У статті вперше досліджено вплив імпресіонізму на творчість українських композиторів, які працювали в жанрі народно-оркестрового виконавства. Проведено аналіз композицій та партитур з урахуванням імпресіоністичних тенденцій в українській музиці. Висновки. Розглянуто напрям «музичний імпресіонізм» у контексті національної європейської композиторської школи. Висвітлено особливості імпресіоністичного стилю в національному музичному мистецтві. Уточнено поняття «музична інтонація». Виявлено два етапи розвитку імпресіоністичних тенденцій в українській музиці, одним із яскравих представників якої є Б. Лятошинський. Розкрито імпресіоністичні тенденцій у творчості сучасних українських композиторів. Проаналізовано такі твори: «Чотири романси» з циклу «Місячні тіні» для високого голосу та фортепіано Б. Лятошинського, третя і п’ята частини з оркестрової сюїти «З глибини віків» – «Купальня Ольги» та «Древлянське попелище» А. Білошицького, а також оркестровий твір «Дівчина і море» В. Власова. Обґрунтовано їх образний зміст, стильові особливості та гармонічну структуру, що виявляє імпресіоністичні риси у контексті розвитку української музичної культури. Особлива увага приділяється аналізу інтонаційних елементів, що формують характерне звучання творів, їх темброве і ритмічне багатство, а також засобам вираження певних настроїв через національні гармонічні співзвуччя та характерність мелодичної структури.

Трансформація питомого репертуару традиційних інструментальних ансамблів Західного Поділля

Степан Буранич — 2025-02-14

Мета роботи. Публікація присвячена аналізу питомого репертуару традиційних інструментальних ансамблів Західного Поділля на жанровому та музично-стилістичному рівнях. Методологія роботи полягає у використанні історико-культурного та діахронно-синхронного підходів, що дало можливість простежити трансформацію питомого репертуару традиційних інструментальних ансамблів Західного Поділля в контексті дії на нього зовнішніх і внутрішніх соціокультурних факторів. Наукова новизна. Увагу зосереджено на питомому репертуарі, який виконували традиційні інструментальні ансамблі Західного Поділля під час весільних обрядових дійств у 1920–2020-х рр. Звернено увагу на питомі танцювальні мелодії, які виконували місцеві традиційні інструментальні ансамблі. Здійснено етномузикознавчу характеристику питомих танцювальних мелодій на рівні їхньої структурної побудови та ритмо-інтонаційного складу. Висновки. Отже, репертуар традиційних інструментальних ансамблів Західного Поділля 1920–1960-х рр. здебільшого базувався на питомих танцювальних мелодіях. Його започатковували марші, що переважно базувалися на мелодіях козацьких та стрілецьких пісень. Під час весілля найчастіше виконували мелодії до козачково-гопакових танців. Саме вони творили групу швидких танців і були провідними під час весільних розваг. А мелодії до танців «коломийок» й «аркану» були завершальними у весільному обрядовому дійстві.

Партія Максима Кривоноса в опері К. Данькевича «Богдан Хмельницький» у втіленні театральної типології образа резонера

Кайчен Гао — 2025-02-14

Мета дослідження – виділити виконавськи значущу сценічну атрибутику партії одного з провідних персонажів опери К. Данькевича «Богдан Хмельницький», тембральна зазначеність якої – бас – відповідає вокальним якостям співу автора цього дослідження. Методологічною основою роботи виступають позиції інтонаційного підходу школи Б. Асаф’єва в Україні в особах І. Ляшенка, І. Котляревського – і їх числених вихованців, що самі сформували свої наукові школи (О. Козаренко, О. Маркова, О. Рощенко й ін.). При цьому виділяємо герменевтично-компаративний, біографічно-описовий, стильово-жанровий методи, що дали змогу відобразити відкриття психології творчості в працях Й. Хейзінгі, М. Еліаде, інших культурологів-мистецтвознавців. Наукова новизна роботи зумовлена самостійністю виконавського підходу до розуміння художнього смислу образу-персонажа, виконавські показники втілення яких співвідносне із можливостями вокалу автора роботи. Висновки. Історична суперечливість подій, втілених в опері К. Данькевича, що зумовило неприйняття першоавторської версії опери, а згодом призвело до числених редакцій у тлумаченні фіналу й оперного цілого, не має нівелювати безумовну цінність як історичного матеріалу, вкладеного в оперне лібрето, так і творчу обдарованість К. Данькевича як автора музики, зокрема талановитість композитора в поданні персонажів, тим більш такої об’єктивно героїчної особистості, як Максим Кривонос. Функція останнього в сценічному розкладі відзначена рисами резонера, тобто виразника етичного позитиву в протиріччях складних відносин у війні в Україні проти Речі Посполитої.

Сопілковий репертуар в Україні середини ХХ – першої чверті ХХІ століть: особливості розвитку та функціонування

Юрій Гвоздь — 2025-02-14

Мета роботи – дослідити особливості розвитку та функціонування сопілкового репертуару в Україні середини ХХ – першої чверті ХХІ століть. Методологія дослідження. У дослідженні застосовано аналітичний, історичний, культурологічний, системний методи наукового аналізу, методи компаративного аналізу та синтезу, а також метод наукового узагальнення, які були використані для розкриття різноманітних аспектів та визначення особливостей розвитку та функціонування сопілкового репертуару в Україні середини ХХ – першої чверті ХХІ століть. Наукова новизна полягає в розкритті історичних, соціальних та культурних аспектів сопілкового мистецтва, розвитку, функціонування та визначення особливостей сопілкового репертуару в Україні середини ХХ – першої чверті ХХІ століть; проаналізовано та висвітлено теорію та практику виконання на сопілці в контексті української музичної культури зазначеного періоду; виявлено особливості регіональних традицій сопілкового музикування та розкрито їх вплив на сучасний сопілковий репертуар; окреслено перспективні заходи для збереження, розвитку та функціонування сопілкового репертуару в Україні середини ХХ – першої чверті ХХІ століть. Висновки. Сопілковий репертуар є важливою частиною музичної культури України, яка відображає багатовікову історію та сучасні тенденції української музичної культури середини ХХ – першої чверті ХХІ століть. Унікальні тембральні характеристики сопілки, різноманітність фольклорних джерел, регіональні особливості та вплив сучасної професійної музики створюють широкий і багатогранний сопілковий репертуар, який зберігає національну культурну спадщину та водночас відкриває нові можливості для розвитку й функціонування сопілкового мистецтва в Україні середини ХХ – першої чверті ХХІ століть. Цей процес має інтегрувати музикознавчі, фольклористичні дослідження, культурологічний підхід та естетичну художню практику, що дозволяє підтримувати автентичність інструмента, не розчиняючи його національну ідентичність у контексті глобалізаційних процесів сучасності.

Стилістична та смислова синкретичність у музичному оформленні українських фільмів 2014–2024 років

Богдан Дерепаска — 2025-02-14

Мета роботи – дослідити методи, що використовують звукорежисери українських кінострічок у музичному оформленні творів для досягнення стилістичної і смислової синкретичності. Методологія дослідження полягає в застосуванні низки підходів, а саме: емпіричний підхід – перегляд фільмів, ретельний аналіз та вивчення музичного оформлення фільмів, систематичний огляд літератури, визначення ключових понять, аналіз впливу технологій, збір та аналіз даних, формулювання висновків та обговорення, а також надання пропозицій та рекомендацій. Наукова новизна полягає в розширенні розуміння підходів до музичного оформлення в кіновиробництві, які нині передбачають синтез як різноманітних технічних складових, так і синкретичність сенсів, у значному внеску в трансформацію аудіального простору, а також розкритті нових творчих можливостей. Висновки дослідження підтверджують, що сучасні підходи звукорежисерів та композиторів у кіноіндустрії не лише високотехнологічні і є передовими для індустрії звукорежисури та саунд-дизайну загалом, а й підсилюють сенсове навантаження фільму та синтезують режисерські метафори, аформуючи іммерсивність та спонукаючи глядача занурюватися в аудіовізуальний твір та якомога точніше розуміти його смисл.

Музичний театр для дітей в Україні: новітні тенденції та досягнення (на прикладі мюзиклу «Піноккія» Бориса Севастьянова)

Наталія Малюкова — 2025-02-14

Мета дослідження. У роботі виявлено нові тенденцій у розвитку сучасного дитячого музичного театру в Україні через призму аналізу мюзиклу «Піноккія» Б. Севастьянова. Методологічна основа. Для статті було обрано методологічну основу, що складається з жанрово-стильового, компаративного, історичного, міждисциплінарного та аналітичного підходів. Ці методи дозволяють аналізувати різноманітні чинники, які допомагають виявити особливості розвитку дитячий мюзиклу в Україні. Наукова новизна роботи визначена першим комплексним аналізом дитячого мюзиклу «Піноккія» Б. Севастьянова через призму тенденційних рухів в українському музично-театральному мистецтві для дітей. Висновки. Осмислення музичного театру для дітей як важливої складової мистецького та соціокультурного процесу в Україні є надзвичайно актуальним у сучасних умовах. Досвід створення якісного дитячого мюзиклу бродвейського типу «Піноккія» Б. Севастьянова не лише сприяє розвитку української культури, а й активно впливає на виховання нового покоління глядачів. Мюзикл виконує важливу роль у формуванні естетичних смаків та культурних цінностей у дітей, створюючи для них можливість зануритися у світ театру, музики та танцю. Композитор Б. Севастьянов у своїй творчості майстерно поєднує класичний сюжет із музичними інноваціями. Це поєднання робить постановку цікавою та привабливою не лише для дітей, але й для дорослих, адже вона дозволяє всім глядачам відчути емоційну глибину і повноту вражень. Інтеграція електронних інструментів, стилів популярної музики стали одними з визначальних тенденцій у дитячому музичному театрі. Дитячий мюзикл «Піноккія» є показовим твором не лише для розвитку українського дитячого театру, але й для становлення українського дитячого мюзиклу в цілому. Це свідчить про готовність українських митців до впровадження інноваційних підходів у класичні форми театрального мистецтва, що є необхідним для його подальшого розвитку та популяризації. Мюзикл «Піноккія» відкриває нові горизонти для подальших досліджень у цій сфері, підкреслюючи важливість інтеграції традицій та інновацій у сучасному театральному мистецтві. Він не тільки виконує естетичну функцію, але й стає важливим інструментом виховання та освіти дітей, формуючи у них активну позицію у сприйнятті мистецтва та культури.

Ключові слова: український мюзикл, дитячий театр, українська сучасна музика, музичний театр.

Жанрово-стильові засади формування репертуару аматорських жіночих вокальних ансамблів у творчості композиторів Закарпаття

Марія Мартинюк — 2025-02-14

Мета статті – здійснити аналіз творчості композиторів Закарпаття крізь призму жанру жіночого вокального ансамблю та репрезентацію діяльності аматорських колективів регіону. Методологія дослідження полягає в застосуванні комплексного підходу, що передбачає емпіричний метод – висвітлення питання творчості закарпатських композиторів для жіночих вокальних ансамблів, метод аналізу та синтезу, що дало змогу розкрити жанрово-стильові засади на основі виданих репертуарних збірників композиторів. Наукову новизну становить введення до наукового обігу композиторської творчості митців Закарпаття саме для жіночих вокальних ансамблів, можливостей для їх розвитку та виконавської діяльності, розкрито рівні взаємодії композиторської творчості з фольклором та сучасними виконавськими тенденціями. Висновки. Аматорські жіночі вокальні ансамблі, маючи високу виконавську культуру, жанрово-стильову розмаїтість репертуару, демонструють кращі зразки композиторів Закарпаття, у творчому доробку яких пісня посідає особливе місце. Свідомо взяті для аналізу постаті композиторів, творчість яких відображає глибоку спадкоємність національних традицій, місцевий колорит. Творчість Д. Задора, М. Попенка, В. Поповича, Ф. Турянина увійшла до золотого фонду вокально-ансамблевого мистецтва Закарпаття. Духовні, патріотичні, ліричні, жартівливі пісні запропонованих композиторів продовжують пісенно-творчі традиції краю, жанрово-стильові особливості вокально-ансамблевої музики. В авторських піснях композитори використовують той літературний текст, який збагачує музичну тканину пісні, в обробці народної пісні композитори яскраво відображають народний місцевий колорит, використовуючи гармонійні прийоми, що допомагають глибшому розкриттю художнього змісту.

Становлення і розвиток протестантської музичної традиції Київщини наприкінці ХХ – першій чверті ХХІ століття (на прикладі хорової творчості баптистських композиторів)

Ольга Привалова — 2025-02-14

Мета дослідження – проаналізувати творчість композиторів, авторів хорових піснеспівів для богослужбового вжитку й концертного виконання в протестантських церквах баптистської деномінації Київщини кінця ХХ – першої чверті ХХІ століття. Методологія дослідження передбачала застосування низки методів, серед яких біографічний, персонологічний, історико-культурний, музично-аналітичний, емпіричний, які дозволили створити цілісну панораму розвитку баптистської музичної традиції Київщини періоду Незалежності. Наукова новизна дослідження полягає у систематизації інформації про творчу діяльність протестантських композиторів київського регіону; введення до наукового обігу корпусу українських духовних хорових творів, що репрезентують богослужбову та концертну практику баптистської церкви. Висновки. Композиторська творчість в протестантських церквах Київщини у часи СРСР була аматорською. Професійний етап розвитку оригінальної української баптистської музики розпочався в 1990-х роках. Першою композиторкою з професійною освітою стала Світлана Острова, яка заклала підвалини професійної композиторської творчості баптистської церкви в Україні та виростила плеяду церковних композиторів. Творчий доробок Івана Мілєєва, Павла Сидька, Сергія Хащука, Володимира Хлисти, Віталія Григора демонструє як тяглість конфесійних музичних традицій баптистської церкви, так і оновлення стилістики й композиторської техніки в сучасній хоровій протестантській композиторській творчості.

Струнний інструмент янцинь у концерті «Роздуми про місто» Лю Ханлі

Тайлун Хуан — 2025-02-14

Мета публікації – конкретизувати у викладі технічні та виконавські особливості концерту для оркестру народних інструментів та янциня «Роздуми про місто» Лю Ханлі. Методологія дослідження передбачала застосування культурологічного, історичного, компаративного методів, які ґрунтуються на принципах пізнання природи, суспільства та культурно-історичних процесів – з метою відстеження особливостей виникнення та розвитку янциня, а також становлення жанру концерту в китайській музичні культурі. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній традиційний інструмент янцинь розглянуто як феномен китайської культури, що визначає подальший розвиток китайського традиційного інструментального виконавства та формування національної жанрової палітри. Висновки. Узагальнення напрацювань в галузі мистецтвознавства, яке пов’язані з проблемою традиційного музичного інструментарію та інструментального виконавства Китаю, дозволяє стверджувати, що виникнення струнного інструменту янцинь, пов’язаного з ХІV – ХVІІ століттями. І він посідає чільне місце в культурній спадщині Китаю сьогодення. Виконавські можливості янциня аналізуються на прикладі концерту Лю Ханлі «Роздуми про місто», в якому митець передав світобачення стародавнього народу завдяки зображенню музичними засобами його хоробрості, доброти, хоробрості, працьовитості і силу духу у боротьбі з ворогами. Лю Ханлі демонструє у цьому творі синтез європейської музичної мови та національного фольклору, адже прослідковується поєднання виражальних засобів мажоро-мінорної системи та модифікованих зразків народно-пісенної творчості. Отже, національне музичне мистецтво Китаю виступає самобутньою віхою світової культури та заслуговує на подальші наукові розвідки, зважаючи на його багатовікову історію.

«Джустіно» А. Вівальді в контексті дидактичних процерковних настанов барокової опери

Софія Філіппова — 2025-02-14

Мета роботи – усвідомлення ідеї і сюжетного смислу опери А. Вівальді «Джустіно» в контексті сутнісного типологічного її виявлення як церковно-дидактичної композиції, скерованої на заохочення у сприйнятті слухачів пошани і захоплення християнськими чеснотами, якими наділені провідні персонажі твору. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, відзначений в роботах Д. Андросової, О. Козаренка, Т. Левицької, О. Маркової, О. Рощенко, А. Соколової, В. Шульгіної та інших провідних науковців шкіл І. Ляшенка та І. Котляревського як тих, що започаткували музично-культурологічний профіль мистецтво- і культурознавства. Виділені такі методи культурологічного аналізу музичного артефакту: біографічно-описовий у варіанті інтелектуально-біографічного, герменевтичний, міждисциплінарний, музично-семіотичний. Наукова новизна роботи проявляється в наступному: 1) вперше в українському культуро- і мистецтвознавстві піднятий аспект класифікації вказаної опери А. Вівальді як церковно-дидактичний, тобто художні ознаки представляють суттєву, але не вирішальну складову вираження; 2) вперше в Україні виділений культурознавчий підхід до опери, вирішеної поза умов дотримання художньої цілісності подання. Висновки. Опера «Джустіно» А. Вівальді складена до карнавальних дійств і охоплююча більше 4-х годин представлення, тобто виходить за часові межі художніх театральних актів, принципово наближаючись до містеріальних дійств. Сюжет, запозичений з історичних уявлень про Візантію, наповнений подіями, що заявляють єдність владних осіб і героїчних дій неофітів, яким постає Джустіно в дотиманні честі, вірності і щирого захоплення коханням. Сама постановка у центр сюжету історії виходу на вищу владу – соправителя імператора – провінціала Джустіно через подвиг і честь та поміч Вищого складає зразкову для молоді путь. І це у 1720-ті роки, коли розгорнулася молодіжна активність (персоніфікована радикалізмом Ф. Вольтера в перегляді національних святинь і вірувань), явно стримувана церковними засадами умов Венеціанської аристократичної республіки.

«Екзерсиси» для флейти, фагота і фортепіано Геннадія Ляшенка крізь призму розвитку камерно-інструментального мистецтва

Тарас Ярушевський — 2025-02-14

Мета роботи – виявити еволюцію українського камерно-інструментального ансамблю у складі флейти, фагота й фортепіано як унікального типу музичного мислення; дослідити темброві та фактурні трансформації традиційних прийомів композиторської мови. Методологія роботи. Закономірності камерно-ансамблевого інструменталізму у творах українських та світових композиторів проаналізовано із застосуванням порівняльно-історичного методу, а предмет дослідження вдалося системно опрацювати за допомогою музично-аналітичного методу. Наукова новизна статті полягає в дослідженні джерел еволюції вказаного камерного складу та введені цього твору в музикознавчий науковий обіг задля сприяння ширшому побутуванню «Екзерсисів» Г. Ляшенка у виконавській практиці. Висновки. Творчість Геннадія Ляшенка вирізняється постійним пошуком нових форм вираження, зокрема через глибоке дослідження тембрових і фактурних можливостей музичних інструментів. Це дало змогу композиторові створювати багатогранні звукові контрасти у своїх камерних творах. Його «Екзерсиси» для флейти, фагота і фортепіано є бездоганним прикладом сучасного підходу до специфічного й досить рідкісного камерно-ансамблевого складу, який у ХХ столітті зазнав нової хвилі розвитку. «Екзерсиси» для флейти, фагота і фортепіано вирізняються складною фактурою, експериментами з класичною тричастинною формою, поліфонічним викладом і тембровою колористикою, що притаманно багатьом творам Г. Ляшенка. До прикладу, мелодичний матеріал флейти та фагота розвивається у взаємодії з ритмічною та гармонічною основою фортепіано. Тож протягом усіх «Екзерсисів» фагот відіграє роль своєрідного опонента флейті. Автор використовує темброву гнучкість фагота для створення різноманітних текстур, поєднуючи глибоке й тепле звучання цього інструмента з легким, прозорим тембром флейти. Завдяки цьому фагот стає одним з основних носіїв драматичного розвитку твору.

Генеза Ча-ча-ча в контексті особливостей латиноамериканської програми спортивного бального танцю

Роман Гриценюк — 2025-02-14

Мета статті – виявити особливості розвитку кубинського танцю Ча-ча-ча в історичній ретроспективі, охарактеризувати техніку виконання та емоційно-сенсове наповнення хореографії крізь призму специфіки латиноамериканської програми спортивного бального танцю. Методологія дослідження. Застосовано метод аналізу і синтезу, систематизації та теоретичного узагальнення, історико-культурний метод, жанрово-типологічний метод, метод мистецтвознавчого аналізу та метод стильового підходу. Наукова новизна. Досліджено історію зародження, формування та розвитку кубинського танцю Ча-ча-ча на основі закордонних теоретичних джерел; уточнено процес його стандартизації та розглянуто техніку виконання відповідно до чинного силабусу латиноамериканської програми спортивного бального танцю міжнародного стилю; проаналізовано аспект емоційно-сенсового наповнення латиноамериканського бального танцю загалом і Ча-ча-ча зокрема, а також простежено зв’язок з колоніальною та плантаційною культурою. Висновки. Виникнення танцю Ча-ча-ча безпосередньо пов’язане з розробкою наприкінці 40-х – на початку 50-х рр. ХХ ст. кубинським музикантом Е. Йорріном нового жанру, відомого спочатку як Неодансон (згодом Ча-ча-ча). Хореографічна лексика Ча-ча-ча, що в автентичному варіанті являє собою синтез африканських танцювальних елементів з елементами колоніальної плантаційної і народної кубинської культури, у процесі стандартизації Імперським товариством вчителів танців, за ініціативи П. Цурхера-Марголє, а також подальшої еволюції відповідно до специфіки розвитку латиноамериканської програми спортивного бального танцю міжнародного стилю, зазнала певних трансформацій щодо техніки виконання та стилістики. Характерними ознаками автентичного кубинського Ча-ча-ча, що збереглися в змагальному варіанті, є заземлення, артикуляція ніг, рухи стегнами, кубинський рух і хронометраж, проліритмічність, сенсорність, динаміка, грайливість та ін.

Хореографічні постановки Мирослава Вантуха 1950–1970-х років: традиції і новаторство

Наталія Корисько — 2025-02-14

Метою дослідження є аналіз основних постановок українських народних танців Мирослава Вантуха у 1950–1970-х роках. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході. Було використано такі методи як історичний – для побудови хронології появи хореографічних постановок М. Вантуха, аналітичний метод при розкритті особливостей хореографічних постановок колективу «Юність» та ретроспективний для висвітлення творчої еволюції М. Вантуха як балетмейстера. Наукова новизна дослідження полягає в детальному аналізі хореографічних постановок М. Вантуха у 1950–1970-х роках. Висновки. Аналіз хореографічних постановок Мирослава Вантуха 1950–1970-х роках дозволяє визначити фактори, що впливали на розвиток художніх поглядів балетмейстера. Досвід роботи в ансамблі «Юність» сприяв становленню основних рис хореографії М. Вантуха, а саме синтез класичної та народної хореографії та тандем світової культури з українською автентикою.

Хореографія Александра Екмана: мистецькі пошуки та розвиток художньо-постановчих принципів

Тетяна Винокурова — 2025-02-14

Мета статті – виявити художньо-естетичні та постановчі особливості хореографії Александра Екмана. Методологія дослідження. Застосовано метод аналізу та синтезу, метод типологічного, мистецтвознавчого, жанрово-стильового аналізу хореографічних постановок, що розглянуті в дослідженні, а також метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Вперше у вітчизняному мистецтвознавстві комплексно досліджено танцювально-постановчу діяльність шведського хореографа Александра Екмана як новаторську форму художньої творчості; проаналізовано філософсько-світоглядні, художньо-естетичні та постановчі особливості творчого почерку майстра; виявлено специфіку хореографічної лексики постановок А. Екмана в контексті синтезу класики й модерну. Висновки. Александр Екман – видатний танцюрист, який надає кожному руху унікальної якості, що зумовлено наміром та істинною життєвою енергією виконавця. У своїй хореографії митець поєднує елементи гумору, театральності й атлетизму, розширює межі традиційних танцювальних стилів. Його роботи характеризуються високою енергією та динамічним словником руху, надзвичайно швидким темпом, цікавими трансформаціями, а також включенням нетрадиційного реквізиту та елементів несподіванки. Метою хореографа-постановника є створення незвичної атмосфери танцювальної дії, яка б здивувала глядача і зумовила б тривалі роздуми. У результаті дослідження виявлено, що характерними особливостями постановок А. Екмана є використання в процесі постановки: імпровізаційного діалогу з танцюристами; мультидисциплінарних і мистецьких інновацій; формування нової пластичної мови й нової хореографії; поєднання традицій і новаторства. Хореографічна мова Алесандра Екмана, як інтуїтивна, так і з відтінками гумору, поєднує в собі театральність, лексику класичного танцю і контемпорарі денс, зазвичай супроводжується заманливими ритмами, особливою комунікативною енергією, дослідженнями тілесного в процесі взаємодії зі звуком та об’єктами.

Особливості адаптації шекспірівської драматургії на європейській балетній сцені другого – початку третього десятиліття ХХІ століття

Лариса Волошина — 2025-02-14

Мета статті – виявити особливості постановок творів В. Шекспіра в лексиці класичного танцю провідних європейських балетмейстерів 2010–2024 рр. Методологія дослідження. Застосовано комплекс міждисциплінарних методів, зокрема: метод історизму (для розгляду балетизації творів В. Шекспіра в історичній ретроспективі), типологічний метод (для визначення специфіки процесу адаптації драматичних текстів до балетної сцени), метод мистецтвознавчого аналізу та стильового підходу, що посприяв розумінню методів провідних сучасних європейських хореографів до постановок шекспірівської драматургії та ін. Наукова новизна. Розглянуто особливості адаптації драматургії В. Шекспіра до балетної сцени; досліджено проблематику балетизації шекспірівської драматургії провідними європейськими хореографами-постановниками ХХІ ст. та виявлено їх вплив на класичну техніку; на основі мистецтвознавчого аналізу балетних вистав «Сон літньої ночі» Дж. Ноймаєра, «Зимова казка» К. Уілдона, «Отелло» Ф. Монтеверді та ін. концептуалізовано особливості постановок творів В. Шекспіра в лексиці класичного танцю провідних європейських балетмейстерів 2010–2024 рр. Висновки. Дослідження дало змогу виявити, що балетні вистави за п’єсами В. Шекспіра в постановках провідних сучасних європейських балетмейстерів являють собою унікальні інтерсеміотичні переклади відомих сценічних сюжетів мовою класичного танцю. Проаналізовані балети репрезентують авторську стилізацію шекспірівських персонажів та стосунків між ними, переосмислення мотивів і сюжетних поворотів, основним принципом створення якої є текстова гібридність. Відповідно до провідних тенденцій розвитку сценічної хореографії ХХІ ст., постановники активно розширюють балетний словник, переоцінюють пантомімічну кодифікацію та власне основи класичної техніки. Орієнтація на молодіжну аудиторію зумовила збагачення лексики класичного танцю прийомами предметного театру й елементами сучасної хореографії, використання прийомів цитування та омажу, а також посилення візуалізації за допомогою інноваційних цифрових технологій.

Акторське мистецтво як ефективний інструмент в популяризації творчого проєкту в умовах активного розвиту штучного інтелекту

Людмила Ардельян — 2025-02-14

Мета статті – з’ясувати важливість акторської майстерності для популяризації творчого проєкту зокрема із залученням соціальних мереж у період активного розвитку штучного інтелекту (далі ШІ), який часто засоби масової інформації та спеціалісти цієї галузі називаються вибуховим. Методологія дослідження. Основними методами були: аналітика, систематизація та узагальнення, а також при вивченні можливостей ШІ – експериментальний метод. Наукова новизна полягає в тому, що в статті представлено не тільки огляд актуальних досліджень із тематики, а й практично було перевірено низку новітніх можливостей ШІ, зокрема: автоматичний дубляж, генерації відеоконтенту по фото й опису, також розглянуто тему створення аватарів на основі фото, цифровізація зовнішності і голосу актора, що несе в собі як позитивні моменти, так і певні загрози. Висновки. Акторська майстерність є важливою складовою для популяризації творчого проєкту від етапу залучення інвесторів, донорів та спонсорів до презентації власне готового творчого проєкту. З одного боку, штучний інтелект може допомогти із покращенням якості матеріалів, генерацією необхідних візуальних і звукових ефектів або їх референсів, перекладом на різні мови голосом актора навіть із ліпсингом (синхронізацією руху губ відповідно до звукової доріжки), використанням цифрових копій зовнішності та голосу, що значно полегшує і покращує якість спецефектів. Але, з іншого боку, він несе загрозу насамперед порушення авторських прав, прав людини і породження якісних фейків, цілі яких можуть бути різними.

Концептуальні засади режисури сучасної української драматургії

Сергій Гордєєв — 2025-02-14

Мета статті – концептуалізувати особливості режисерського рішення творів сучасної української драматургії крізь призму тенденцій розвитку театрального мистецтва 2014-2024 рр. Методологія дослідження. Застосовано комплекс загальнонаукових та мистецтвознавчих методів: методу теоретичного аналізу, системного та типологічного методу, методу спостереження, методу компаративного аналізу, методу мистецтвознавчого аналізу та ін. Наукова новизна. Досліджено особливості театральної режисури крізь призму проблематики постановки творів сучасної української драматургії. Обґрунтовано активізація звернення театральними режисерами до творів сучасної української драматургії у зв’язку з посиленням національно-патріотичного руху за часів Революції Гідності та з початком російсько-української війни (з 2014 р. і донині). На основі компаративного аналізу виявлено спільні та відмінні характеристики режисерських підходів до постановок сучасних українських п’єс на сценах драматичних та незалежних театрів (документальний театр). Проаналізовано специфіку вирішення сценічного простору, сценографічного оформлення та використання мультимедійних технологій в контексті особливостей постановок сучасних творів. Висновки. Дослідження виявило, що сучасна українська драматургія відкрита для різноманітних режисерських інтерпретацій. Через характеристику твору, осмислення наративу, візуалізацію розвитку сюжету та загальний напрям сценічної дії відчутно проявляється авторське режисерське розуміння та основні професійні налаштування представників сучасного українського театру. Незважаючи на індивідуальність режисерського почерку, специфіку авторської інтерпретації та унікальність режисерських концепцій, спільними постановочними аспектами є: мінімізація сценографічного оформлення, використання мультимедійних технологій (відеопроєкції та ін.), звернення до прийомів умовного театру, розкриття правди та відвертості авторського висловлення через оригінальну образність. Характерна для постановок сучасної драматургії мінімізація сценографічного оформлення, в окремих випадках обігрування концепції порожнього простору П. Брука, водночас зміщує акцент на репрезентацію всіх аспектів інтимно-психологічного часопростору героїв, посилення мізансценічним малюнком їх спогадів та особистісних переживань до рівня сакралізації; аскетичному світу предметів у виставах надано особливу вагу, виводячи на рівень знаку чи символу.

Вплив мистецтва драматичного театру на специфічний дискурс мистецтва театру ляльок

Руслан Неупокоєв — 2025-02-14

Мета роботи – визначити онтологічні особливості мистецтва драматичного театру з метою відокремлення його від інших видів театрального мистецтва та мінімізації його впливу на специфічний дискурс мистецтва театру ляльок. Методологія дослідження. У статті в процесі визначення впливу дискурсивних особливостей мистецтва драматичного театру на дискурс мистецтва театру ляльок використано метод мистецтвознавчого та культурологічного аналізу, систематизації та узагальнення. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні онтології мистецтва драматичного театру, його специфіки за аналогією визначення специфіки мистецтва театру ляльок з урахуванням методу Ф. Ніцше, а також зроблено спробу усунути протиріччя в театрознавчій термінології, пов'язаної із мистецтвом театру ляльок та мистецтвом драматичного театру. На відміну від оптики діячів драматичного театру, що характеризується драматургічним підходом, визначення специфіки зроблено через зосередження на засобах виразності, на основі емпіричного до досвіду Є. Гротовського. Висновки. Зроблено спробу усунути протиріччя в специфічній термінології мистецтва театру ляльок, які спричинено впливом аполлонічних інтенцій, що було привнесено до дискурсу мистецтва драматичного театру під впливом естетики класицизму та реалізму. Запропоновано виокремити мистецтво драматичного театру в окремий вид театрального мистецтва, надано йому визначення. З'ясовано, що мистецтво драматичного театру є видом театрального мистецтва, у якому художній образ створюють переважно за допомогою акторського «перевтілення» засобами виразності, створеними психофізичним апаратом акторського тіла. Зроблено уточнення в термінології обох видів мистецтва, вказано межі застосування терміну «театральне мистецтво».

Український театр в часі війни: публіцистичний та науковий дискурс

Богдан-Гордій Бенюк — 2025-02-14

Мета статті – проаналізувати та систематизувати публіцистичні та наукові студії з проблем функціонування українського театру в часі війни 2022–2024 рр. Методологія дослідження. Застосовано історико-хронологічний принцип, методи аналізу, порівняння, систематизації та теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Вперше відтворено панораму публіцистичного та наукового дискурсу українського драматичного театру після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Висновки. Дослідження публіцистичного та наукового дискурсу українського театру в часі війни є важливим для усвідомлення сучасного стану сценічного мистецтва, виявлення актуальних проблем та перспектив осмислення театральної сфери. Досить умовно можна виокремити такі групи друкованого публіцистичного дискурсу: науково-популярні журнали театральної тематики («Просценіум», «Український театр», «Кіно-Театр» та ін.); суспільно-політичні масмедіа, зокрема, інтернет-видання («Українська правда. Життя», «Суспільне. Культура», журнал «Український тиждень» та ін.); спеціалізовані інформаційні сайти («ProТеатр» та ін.); блоги про театральне життя України («Театральна риболовля» та ін.). Важливим елементом публіцистичного дискурсу є аудіо- (подкасти та ін.) та відеоресурси (відео на платформі YouTube та ін.). Науковий друкований дискурс сучасного українського театру знаходиться на стадії формування, налічує незначну, порівняно з публіцистичними, кількість наукових статей (К. Юдова-Романова; Є. Скрипник, О. Мошкіна, Я. Зарічна; Г. Сухомлин, Ю. Цивата, А. Чорнойван; Ю. Бентя, П. Шопін та ін.). Значна частина матеріалів звертає увагу на вплив воєнного травматичного досвіду на художні рішення, а також на терапевтичні аспекти впливу мистецтва на людину як засобу подолання таких травм, що дає підстави стверджувати важливість врахування театрального дискурсу для Trauma studies («Вивчення травми») – актуального напряму гуманітарних досліджень.

Методологія та соціокультурне проєктування алгоритмів підбору експертів у сфері мистецького маркетингу та при формуванні мистецьких колекцій

Дмитро Акімов — 2025-02-18

Мета роботи – проаналізувати методології та процеси соціокультурного проєктування алгоритмів підбору експертів у сфері маркетингу образотворчого мистецтва та, зокрема, при формуванні мистецьких колекцій у музеях, галереях, приватних зібраннях тощо. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного, емпіричного та теоретичних методів, зокрема аналізу та синтезу, індуктивного та дедуктивного моделювання робочих ситуацій, що можуть виникнути в роботі експертних груп. Наукова новизна полягає в розробці принципово нового погляду на моделювання алгоритмів підбору експертів, що мають виконувати завдання у сфері мистецьких ринкових платформ, та в подальшому розширенні уявлень про дослідження маркетингових процесів на ринку мистецтв. Висновки. У статті сформульовано нову наукову модель щодо алгоритмів підбору експертів, які працюють у сфері маркетингу образотворчого мистецтва на аукціонах, ярмарках, у галереях, музеях та в приватних мистецьких колекціях. Цю модель підбору експертів, які працюють на артринку, можна використовувати як ефективну технологію в маркетингу образотворчого мистецтва, адже ця технологія фактично дає можливість сегментування спеціалістів сфери надання експертних послуг у роботі музеїв, галерей, аукціонів та в діяльності з обслуговування приватних мистецьких колекцій.

Авангардне мистецтво як засіб образотворення в дизайні ХХІ ст.

Борис Андресюк — 2025-02-18

Мета статті – виявити вплив авангардного мистецтва на формування образів у візуальній культурі ХХІ ст., що збагатили дизайн-середовище новими сенсами. Методологія дослідження передбачала застосування методів аналізу і синтезу, абстрагування та узагальнення, використання міждисциплінарного підходу (психологія, філософія, культурологія, мистецтвознавство, архітектура, дизайн) для отримання обґрунтованих висновків. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній авангардне мистецтво представлено як важливий чинник формування образів в дизайні ХХІ ст. Висновки. Авангардне мистецтво є потужним джерелом ідей для сучасного дизайну як у глобальному, так і в локальному контексті для наповнення візуального простору художніми образами. Його принципи, що ґрунтуються на експерименті, пошуку нових форм і засобів вираження, дають змогу дизайнерам втілювати неординарні рішення, які поєднують традиції та інновації. У різних видах дизайну: у графічному, промисловому дизайні, в архітектурі, дизайні інтер’єру, одягу та ін. – авангард визначив нові підходи до створення об’єктів і предметів, а отже, і їх образів. Використання абстракцій: геометричних, органічних і динамічних – дало змогу формувати яскраві та емоційно насичені образи. Цифрова епоха надала новий імпульс авангардним ідеям, перенісши їх у сферу інтерактивного дизайну, генеративного мистецтва та анімації. Завдяки багатій історії національного авангарду, українські дизайнери активно використовують ці ідеї, створюючи образи, що є синтезом локальної ідентичності та світових трендів. Отже, авангардне мистецтво є не лише інструментом художнього самовираження, а й способом творення нових образів – образотворення – сучасної візуальної культури. Його символіка надихає митців, зокрема й дизайнерів, на експерименти, пошук нових рішень і переосмислення традицій, що доводить його актуальність у динамічно змінюваному сучасному світі. Це формує новий формат діалогу глядача із середовищем, творення і представлення в дизайні образів, які мають матеріальну та духовну цінність.

Коди історії театрально-декораційного мистецтва в музейних колекціях Закарпаття

Олена Афоніна — 2025-02-18

Мета статті – проаналізувати ескізи сценічних костюмів для Закарпатського народного хору художників Федора Манайла, Андрія Коцка та довести, що вони є кодами історії. Методологія роботи включає наукові методи аналітичний, структурно-функціональний, узагальнюючий; прийоми порівняльного аналізу. Наукова новизна роботи полягає у вивченні кодів історії на прикладі театрально-декораційного мистецтва в музейних колекціях Закарпаття. Висновки. На основі вивчення теоретичного матеріалу у попередніх дослідженнях, зокрема монографії «Коди культури і “подвійне кодування” в мистецтві», констатували, що код історії є різновидом кодів культури з притаманними рисами збирання, збереження, трансляції інформації в артефактах. Інституціями збирання, вивчення, збереження і передачі інформації є музеї з експозиціями артефактів. У результаті знайомства з окремими експонатами музейних колекцій Закарпаття можемо зазначити, що до кодів історії зі всіма ознаками інформаційного забезпечення, можемо віднести: визначну музейну споруду – Ужгородський замок, який зберіг пам'ять про минулі події регіону; інституції, що підтримують національну пам'ять та ідентичність у процесі вивчення, збереження і збирання колекцій з артефактів як витворів мистецтва (Закарпатський обласний художній музеї ім. Й. Бокшая; філіали: Меморіальний-будинок музей народного художника України А. Коцки, Меморіальний-будинок музей народного художника України Ф. Манайла; Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Т. Легоцького); видатні колективи з функціями відтворення історичного минулого і сучасності (Закарпатський народний хор; Закарпатський обласний український музично-драматичний театр); представників мистецтва (художники Й. Бокшай, А. Ерделі, А. Коцка, Ф. Манайло, Е. Медвецька-Лутак), які зробили внесок у розвиток культурної спадщини; артефактів з колекцій музею, в яких занотована історія і сучасність регіону (костюми різних місцевостей Закарпаття; твори театрально-декораційного мистецтва Ф. Манайла – ескізи чотирьох сценічних костюмів, дві концертні афіши, програмка до концерту; А. Коцки – 150 ескізів сценічних костюмів, два кольорових ескізи декорацій, два чорно білі ескізи костюмів до вистави «Дванадцята ніч» У. Шекспіра, два ескізи декорації до вистави). Характерними рисами, а у нашому випадку з кодами історії, то у ескізах сценічних костюмів відмічено стильову оригінальність і колористичну бездоганність, яка була притаманна народному одягу регіону різних місцевостей, але й ґрунтовну освіту, що отримали митці.

Мистецькі бієнале як глобальне явище

Сергій Виткалов — 2025-02-18

Мета статті – проаналізувати особливості глобалізації бієнале, які визначають характер та основні тенденції в сучасній презентації мистецтва. Методологія дослідження ґрунтується на його міждисциплінарності. Це передбачало залучення методів з різних наукових дисциплін: мистецтвознавства, культурології та історії. Така наукова інклюзія, опосередкована застосуванням загальнонаукових і спеціальних методів, дала можливість розглянути особливості бієнале у зв’язку із загальносвітовими тенденціями глобалізації мистецтва. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві бієнале проаналізовано в контексті його перетворення на глобальне явище. Висновки. В останні десятиліття кількість бієнале збільшилася, вони еволюціонують та здобувають оцінку в межах мультикультуралізму за популярністю та особливістю форм, яких вони набули за останні роки на різних континентах. В умовах глобалізації концепція бієнале має власну форму інтернаціоналізму та її інтерпретації. Вона і наразі ілюструє пріоритети та складнощі взаємодії національних ідентичностей у світі мистецтва, яке прагне подолати домінування західних цінностей. Утім професіонали стверджують, що найбільш відомі бієнале продовжують пропагувати західні цінності або здебільшого показують роботи західних митців. При цьому національність останніх часто не піддається простій класифікації, оскільки багато з них народилися в одній країні, але проживають і творять в іншій. У будь-якому разі бієнале висвітлює творчість та просуває художників на міжнародному рівні, забезпечуючи міцну основу для визнання їхнього мистецтва як інноваційного. Тому вони залишаються важливими для артринку та мистецтва, зокрема для не-західних художників, які отримують можливість представити свої роботи та познайомитися з мистецтвом інших культур. Так бієнале, які розуміють як ядро глобальної мережі дискурсивно та концептуально взаємопов’язаних мистецьких подій, виконують важливе завдання: як основні місця обміну мистецькими ідеями стають засобом формування мистецьких норм, стандартів, визначаючи, що є модним і новим.

Впливи французької порцеляни на вирішення фарфорових виробів мануфактури Міклашевського

Ольга Копієвська — 2025-02-18

Метою статті є дослідження стилістичних впливів французької порцеляни на вигляд продукції Волокитинської мануфактури Андрія Міклашевського, яка стала значним явищем в українському мистецтві XIX ст. Методологія дослідження включає застосування різноманітних методів, зокрема: верифікації даних, отриманих з іноземних та вітчизняних джерел; історичного та системного методів, що дозволили класифікувати інформацію різного характеру; мистецтвознавчого аналізу для визначення стилістичних особливостей виробів у порівнянні з продукцією європейських мануфактур. Використання таких методів забезпечило об’єктивність висвітлення досліджуваного питання, зокрема сприяло аналізу основних етапів розвитку Волокитинської мануфактури, вивченню історичного контексту її діяльності та впливу французьких традицій на виробництво продукції фабрики. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше висвітлено специфіку впливів європейської порцеляни XVIII–XIX ст. на українське декоративно-ужиткове мистецтво, проаналізовано інспірацію естетичних та технологічних особливостей французьких виробництв фарфору в порцелянових витворах Волокитинської мануфактури. Висновки. Дослідження вперше комплексно аналізує технічні та стилістичні аспекти продукції мануфактури А. Міклашевського, яка існувала протягом 1839‒1861 рр., демонструючи, як французькі принципи вирішення виробів були адаптовані в українському контексті. Власник фабрики зробив акцент як на естетичному вигляді продукції, що поєднувала в собі декоративні елементи, характерні для французьких фарфорових виробництв, зокрема братів Дарт та Ж. Петі, так і на використанні провідних на той час технологічних рішень. Успіху виробництва сприяло не тільки запрошення відомих майстрів з Франції та наслідування порцеляни цієї країни, а й запровадження навчання необхідних для виробництва фахівців, зокрема художників. Серед продукції були посуд, освітлювальні прилади (свічники, люстри), інші предмети декору для інтер’єру, мала пластика. Порцелянові витвори, виготовлені на цій мануфактурі, часто за формою і декором нагадували роботи саме французьких майстерень, доповнені національними українськими мотивами, що в підсумку забезпечувало їм комерційний успіх. Результати цього синтезу були визнані не лише в Україні, а й за кордоном, тому вироби мануфактури А. Міклашевського сьогодні перебувають у багатьох музеях та приватних збірках в Україні та світі, підкреслюючи значення Волокитинської мануфактури для культурної спадщини нашої країни.

Еволюція нумізматичної, сфрагістичної та фалеристичної іконографії княгинь Київської Русі

Сергій Литвин — 2025-02-18

Мета статті – окреслити специфіку еволюції іконографії нумізматичних та сфрагістичних портретів княгинь Київської Русі в історичній ретроспективі та виявити особливості репрезентації образів княгині Ольги та Анни Ярославни на монетах і медалях перших десятиліть ХХІ ст. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний та джерелознавчий метод, метод типологічного та мистецтвознавчого аналізу, еволюційний метод, метод компаративного аналізу, метод іконографічного й композиційного аналізу, метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Здійснено спробу виявити специфіку трансформації жіночих образів часів Київської Русі в історичній ретроспективі; на основі комплексу методів мистецтвознавчого пізнання виявлено особливості іконографії нумізматичних та сфрагістичних портретів давньоруських княгинь, специфіку їх рецепції в іконописі та репрезентації на сучасному етапі українськими митцями (на прикладі пам’ятних монет та орденів). Висновки. На сучасному етапі образи княгинь Київської Русі широко представлені в українському мистецтві. Сформовані за часів Київської Русі іконографічні типи нумізматичних і сфрагістичних портретів княгинь зазнали суттєвої еволюції та відобразили зміни в самих жанрах. Зміна інтерпретації образів тісно пов’язана з культурними й художньо-естетичними уявленнями кожної історичної епохи. Іконографія образів княгинь київської Русі сучасного періоду досить багата і суттєво відрізняється від попередніх епох. Вона увібрала в себе розмаїття історичних та культурних свідчень про долю княгинь, засновані на історичних та літературних джерелах, глибокому знанні мистецтва княжої доби, історії Київської Русі. Еволюція образу давньоруських княгинь відобразила не лише наукові пошуки та розвиток історичних знань, а й узагальнені поетичні уявлення про їх життя і долю. Можна припустити, що відсутність історично точного зображення княгинь Київської Русі надає можливість художникам втілювати в образах власне уявлення про красу та велич історичних жіночих постатей, а їх яскраві долі стали приводом для роздумів про одвічні проблеми буття.

Специфіка нумізматичних зображень Геракла: іконографічний аспект

Володимир Пекарчук — 2025-02-18

Мета статті – виявити особливості нумізматичної іконографії Геракла VІ – І ст. до н.е. в Давній Греції та простежити трансформацію візуалізації образу героя крізь призму зміни релігійних і філософських концепцій. Методологія дослідження. Застосовано метод цілісності та когнітивності, метод мистецтвознавчого та структурно-функціонального аналізу, а також порівняльно-типологічний метод. Наукова новизна. Розглянуто іконографію Геракла на монетах VІ – І ст. до н.е. і виявлено трансформацію зображення Геракла протягом архаїчного, класичного та елліністичного періоду в Древній Греції; проаналізовано іконографію Геракла на монетах міста Тіра в Фінікії (південь Лівану) елліністичного періоду (з 126/125 рр. до н.е.) і виявлено спорідненість з іконографікою Геракла на монетах часів Олександра Македонського. Висновки. Іконографія Геракла (два основні типи: молодий безбородий бог та зрілий бородатий Геракл) зосереджена на змалюванні подвигів героя, в першу чергу вбивства Немейського лева (до V ст. до н.е.) та його апофеозу, що пов’язано з широким розповсюдженням культу героя в Аттиці. Глибинні складні культурні зміни в Греції у V ст. до н.е. посприяли формуванню і популяризації нової концепції іконографічного вираження. Трансформація відбувається у зміщенні акценту з самого подвигу на момент відпочинку, а також у зміні емоційного аспекту – Геракл зображений у спокої, стомлений та пригнічений, його героїчна доблесть залишається неявною, таким чином те, що насправді зображено, відрізняється від центрального значення зображення. У контексті еволюції грецької духовності, починаючи з VІ ст., Геракл починає уособлювати універсальні концепції людства, а також нові ідеали суверенітету. Іконографічне зображення виснаження Геракла та його апофеоз свідчить про вплив нових релігійних і філософських концепцій (піфагореїзму, орфізму та містичних культів) на міф. Замість надзвичайних зусиль і надмірностей, характерних для його попередніх іконографічних уявлень, класичний період представляє Геракла як зразок чесноти та самовладання, що символізує перемогу його заслуг (дванадцять подвигів) над божественними переслідуваннями та нещастям. Відомий елліністичний іконографічний тип Тірського Геракла (юнацький вигляд та стилістичні особливості) натхненний зображенням, що датується часом, близьким до карбування Олександра Македонського та відповідає характеру Геракла-бога.

Традиції ювелірного мистецтва Київської Русі (на прикладі скарбів Х–ХІІІ ст. з Рівненщини)

Юлія Сабадаш — 2025-02-18

Мета статті - дослідити особливості розвитку ювелірного мистецтва в Київській Русі на прикладі унікальних знахідок 1971 і 1975 рр. Торговицького і Дорогобузького скарбів Х–ХІІІ ст. на Рівненщині. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного, системного, хронологічного, класифікаційного, термінологічного, порівняльного, та аналітичного методів, що дає змогу розкрити особливості розвитку ювелірного мистецтва Київської Русі на прикладі знахідок Торговицького і Дорогобузького скарбів Х–ХІІІ ст. з Рівненщини. Наукова новизна роботи полягає в узагальненні та систематизації дослідження культурних пам’яток ювелірного мистецтва Русі, аналізі розвитку ювелірного мистецтва на прикладі знайдених артефактів Торговицького і Дорогобузького скарбів Х–ХІІІ ст. на Рівненщині. Висновки. Розвиток ювелірного мистецтва в Київській Русі значною мірою ілюструють знахідки скарбів, до складу яких входили жіночі та чоловічі прикраси – вироби із дорогоцінних металів. Серед унікальних пам’яток цього типу, виявлених за останні сорок років в Україні на землях Південно-Західної Русі (сучасна територія західних областей України) виділяються два скарби давньоруських речей з Рівненщини: випадково знайдений учнями Торговицької середньої школи Млинівського району 25 березня 1971 року і переданий до Рівненського краєзнавчого музею; відкритий в 1975 році у житлі 3-А ХІІІ ст. під час археологічного дослідження городища літописного міста Дорогобуж у с. Дорогобуж Гощанського району археологічною експедицією Рівненського краєзнавчого музею. Можна стверджувати, що за часів Київської Русі ювелірне мистецтво з використанням художнього металу досягло високої майстерності й вишуканості, які знайшли своє продовження в різноманітних формах традиційного і сучасного українського декоративно-ужиткового мистецтва.

Композиційні особливості портретів імператорів на монетах періоду Римської імперії

В’ячеслав Бойко — 2025-02-18

Мета статті – виявити особливості композиції нумізматичних портретів імператорів періоду Римської імперії. Методологія дослідження. Застосовано метод теоретичного аналізу, типологічний метод, метод мистецтвознавчого аналізу, іконографічний метод, компаративний метод, історико-культурний метод та ін. Наукова новизна. Розглянуто композиційні особливості портретів імператорів на монетах періоду Римської імперії; на основі мистецтвознавчого аналізу нумізматичних портретів римських імператорів І-ІІІ ст. н.е. з колекції Віктора А. Адди, що зберігається в Музеї Ізраїля (Israel Museum) виявлено особливості розміру та форми зображення на монеті, його розташування відносно тексту, візуальні відмінності. Висновки. Композиція Дослідження виявило варіативність нумізматичних зображень римських імператорів: з другої половини І ст. н. е. і надалі правителі зображуються в різноманітних ракурсах (правий чи лівий профіль уособлює минуле чи майбутнє), формах головних уборів (лаврові вінки, променеві корони) і одягу (оголене погруддя, воєнний палудаментум, кіраса або їх комбінації), з різними атрибутами; основну частину нумізматичних портретів імператорів часів Римської імперії складають зображення чоловічої голови, рідше – погруддя, в окремих випадках ціла фігура; окремі зображення створено з урахуванням положення глядача. Впізнавання нумізматичного портрета легко досягається завдяки схожості з портретними погруддями імператорів. Оскільки монети і портретні погруддя були основними засобами формулювання і збереження образу імператора, їх схожість посилювала іконічне та авторизоване зображення його обличчя. Римськими художниками, які відповідали за карбівку монет було використано відмінну від елліністичної іконографічну концепцію – нумізматичні портрети ніколи не були задрапіровані (таке графічне рішення мало культурну основу). Гіперреалістичні зображення на монетах засвідчують розвиток натуралістичного стилю республіканського портретного живопису.

Мистецтвознавчий аналіз аукціону Contemporary Discoveries: (аукціонний дім Sotheby’s, 2022)

Світлана Долеско — 2025-02-18

Метою статті є дослідити участь українських художників в онлайн-аукціоні Contemporary Discoveries від аукціонного дому Sotheby’s як реакції на російсько-українську війну. Методологія роботи полягає в застосуванні методів аналізу, синтезу та хронологічного і порівняльного методів. Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі даних про один із проєктів аукціонного дому Sotheby’s вперше комплексно проаналізовано портфоліо учасників з України, описано тематичний вектор їхніх робіт та оцінено їхню інвестиційну привабливість на артринку. На цій основі вибудувано спробу аргументувати зростання статусу сучасного українського мистецтва на тлі воєнного конфлікту. Висновки. Сам факт проведення онлайн-аукціону Contemporary Discoveries 2022 р. аукціонним домом Sotheby’s ілюструє зростання інтересу функціонерів міжнародного артринку до творчості художників з України. Його підсумки хоч і свідчать про те, що не всі роботи були придбані в межах онлайн-торгів, проте їхнє представлення в проєкті аукціонного дому Sotheby’s може урізноманітнити провенанс кожного із цих лотів. Подія відображає тенденції в сучасному мистецтві, позиції якого дозволяють виконувати роль хронікера війни та арбітра на міжнародній сцені, з якої чітко проглядається картина війни росії проти України. Також це є фактом посилення позицій кількох поколінь української мистецької ідентичності у світі.

Нові смислові ціннісні орієнтації в культурологічному потенціалі сучасного мистецтва.

Алла Дяченко — 2025-02-14

Мета роботи – охарактеризувати смислові ціннісні орієнтації сучасних видів візуальних та аудіовізуальних мистецтв. Методологія статті полягає в застосуванні комплексу загальнонаукових методів, зокрема аналітичного, компаративного з метою порівняння сутнісних ознак різних видів мистецтв та методу дедукції для ототожнення отриманих результатів. Наукова новизна. Вперше проаналізовано сучасні види мистецтва з позицій їх ціннісних орієнтирів, виокремлено об’єкти стрит-арту з погляду можливостей привернення уваги за рахунок розміщення в просторі загального користування, не пристосованому для зосередженого споглядання творів мистецтва. Висновки. Ціннісні орієнтації сучасного мистецтва проаналізовано переважно крізь призму ринкових категорій попиту та пропозиції і медійних показників, таких як кількість відвідувань інтернет-сайтів, кількість переглядів у соцмережах та відеоплатформах тощо. Як цінності розглянуто також спроможність мистецтва нав’язувати суспільству цінності та ідеї через розміщення його артефактів у місцях загального користування. Вага іманентної естетичної цінності артефактів сучасного мистецтва у формуванні їх ринкової вартості лишається дискусійною.

Японська порцеляна какіємон і її французькі стилізації та копії першої половини XVIII ст.: стилістичні та техніко-технологічні особливості

Ірина Марченко — 2025-02-14

Метою статті є дослідження стилістичних та техніко-технологічних особливостей виготовлення ранньої французької порцеляни (пер. пол. XVIII ст.) у стилістиці японізму, а саме стилізацій під японську порцеляну у стилі какіємон та її порівняння з оригінальними японськими виробами. Методи дослідження. У роботі застосовано такі методи, як аналітичний, порівняльний мистецтвознавчий, історико-генетичний що дозволило цілісно розглянути означену проблематику та отримати науково обґрунтовані результати дослідження. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше зроблено спробу розглянути таке явище як стильові запозичення та стилізації під японську кераміку какіємон у французькому мистецтві порцеляни доби рококо. Висновки. Дослідження дозволило визначити ключові характеристики оригінального стилю та колористики какіємон та європейських аналогів, які мали ряд відмінностей. Аналіз французьких порцелянових виробництв першої половини XVIII ст. виявив різні рівні інтерпретації стилю какіємон. В результаті дослідження вдалося структурувати європейські вироби за п’ятьма групами, відповідно до їх подібності з оригінальною японською порцеляною. Кількісний аналіз збережених предметів, де європейські вироби у стилі какіємон значно переважають японські оригінали, свідчить про масштабність цього культурного феномену та його визначальну роль у розвитку європейського декоративно-прикладного мистецтва XVIII ст.

Documenta на межі ХХ–ХХІ століть: переосмислення ролі мистецтва в глобальному контексті

Світлана Оборська — 2025-02-14

Мета статті – розглянути особливості міжнародної мистецької виставки documenta на межі ХХ–ХХІ століть, які закріпили за нею статус суперечливого міжнародного мистецького проєкту незвичного формату, який вплинув на переосмислення ролі сучасного мистецтва у глобальному контексті. Методологія дослідження передбачала застосування описового, системно-структурного, аналітичного методів для виявлення змін в організації міжнародних виставкових проєктів documenta на межі ХХ–ХХІ століть. Культурно-історичний підхід дав змогу розглянути виставкові проєкти в широкому суспільно-політичному контексті. Наукова новизна дослідження. Вперше в українському мистецтвознавстві розглянуло роль і значення міжнародної виставки documenta в трансформації дискурсу про сучасне мистецтво. Висновки. На відміну від Венеційської бієнале, стоденна виставка сучасного мистецтва documenta, яка відбувається кожні п’ять років, від моменту свого заснування у 1955 р. зосереджувалася не на національних павільйонах, а на більш загальній презентації, яка намагалася відтворити ландшафт того, що відбувалося на загальносвітовому мистецькому рівні. І хоча її ініціатор скульптор А. Боде спочатку задумав ефемерний простір, присвячений культурній спадщині Німеччини, зруйнованій нацистами, кожна наступна documenta мала глибокий вплив на світ мистецтва. Крім цього, documenta вважається чи не найбільш суперечливим заходом. Відповідну характеристику виставка здобула на межі століть завдяки впливу декількох обставин як організаційного, так і мистецько-презентаційного спрямування. Вперше подію такого масштабу в Європі очолила жінка К. Девід (documenta Х) та не європеєць, а американець нігерійського походження О. Енвезор (documenta ХІ). Крім того, обидва заходи звинувачували в тому, що вони не були художніми виставками у традиційному розумінні, а радше платформами для різних суспільно-політичних і академічних дискусій. Таке переосмислення самої концепції виставок трансформувало їх у майданчики для міждисциплінарних досліджень, що значно вплинуло на сучасне мистецтво, перетворивши його на засіб для критичного осмислення сучасних реалій і боротьби за соціальну справедливість. Так documenta стала справжнім міжнародним інтелектуальним форумом для художників, письменників і науковців, кинувши виклик традиційній мистецькій практиці, а також усій галузі мистецтва та культури.

Віденський модерн в оптиці філософії емпіріокритицизму Е. Маха (частина ІІ)

Аліна Слівінська — 2025-02-14

Мета роботи – проаналізувати творчість митців віденського модерну в контексті одного з головних протиріч епохи кінця ХІХ – початку ХХ століть між реальним та ілюзорним світом, дихотомією раціонального та емоційного, чуттєвого і надчуттєвого, свідомого і несвідомого, природою і культурою, життям і смертю та ін. Виявити вплив філософії емпіріокритицизму Ернста Маха на розробку теорії нового мистецтва Германа Бара, фундатора й ідейного натхненника «Молодого Відня» і ранню творчість австрійського письменника, виразника ідей декадентства Гуґо-Лауренца-Гофмана фон Гофмансталя. Методологія статті.. Дослідження дискурсу віденського модерну здійснювалося шляхом застосування низки загальних методів: історичного, порівняльного, аналітичного, структурного, герменевтичного, символіко-алегоричного та ін. Наукова новизна. У статті вперше у вітчизняній гуманітаристиці розглянуто феномен віденського модерну в оптиці філософії емпіріокритицизму Ернста Маха. Висновки. Філософія емпіріокритицизму Ернста Маха, репрезентована в тезі «світ є моє відчуття», була однією з ідейно-теоретичних засад віденського модерну, передусім об’єднання «Молодий Відень», вплинула на розробку теорії нового мистецтва Германа Бара, заклала підґрунтя осмислення та осягнення, відображення і репрезентації в ранній поетичні творчості Гуґо-фон Гофмансталя протиріччя між ілюзією і реальністю засобами художньої творчості та відкрила шляхи його вирішення, проникнення в глибини власного «Я» задля подолання кризи особистості і виявлення взаємозв'язку людини та світу, перебування на межі раціонального і позасвідомого, земного і потойбічного, життя і смерті та його проявлення у творчості.

Культурно-мистецькі аспекти застосування української витинанки в сучасному дизайн-проєктуванні

Анатолій Сліпіч — 2025-02-14

Мета дослідження – виявити культурні чинники та мистецькі прояви застосування давнього мистецтва української витинанки в сучасному дизайні. Методологія дослідження передбачала застосування методів аналізу та узагальнення літературних джерел з метою вивчення культурних передумов появи та еволюції прийомів виконання витинанки як національного виду декоративно-прикладного мистецтва. Порівняльний аналіз дав змогу зіставити традиційну та сучасну витинанку, виявити її прояви в різних напрямах дизайну. Завдяки методу спостереження виявлено дизайнерські рішення зі стилізацією витинанки в сучасний візуальний простір. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній представлено витинанку як елемент української ідентичності, який впливає на формування сучасної візуальної культури як результату різних видів дизайн-діяльності. Висновки. Витинанки – вид українського декоративно-прикладного мистецтва, що має глибоке коріння, багаті традиції та слугує для естетизації візуального простору, наповнення його змістом, символами, сенсами. Технічні прийоми та функціональне призначення витинанок змінювалися, відповідно до соціально-економічного розвитку суспільства, а також індивідуального бачення витинанкарів про композицію, естетику та знакову сутність цього виду творчості. Витинанка здатна стати окрасою будь-якого об’єкта і транслювати автентичність українського мистецтва. Спочатку витинанками прикрашали приватні оселі, згодом – громадські приміщення. Нині витинанка вийшла на новий рівень: в умовах цифрового суспільства та посиленого інтересу українців до своєї історії і культури вона стала брендом, який у різних видах дизайн-проєктування та творчих інтерпретаціях репрезентує світові нашу національну ідентичність. Дизайн як вид проєктної діяльності покликаний задовольняти утилітарні й естетичні потреби людей, і витинанки мають значний у цьому потенціал, про що свідчить сучасна практика дизайн-діяльності. Витинанки додають вишуканості та художньої глибини архітектурі, інтер’єрам, графічному дизайну, текстилю, віртуальному середовищу. Отже, витинанка – це не лише народне мистецтво, а й потужний дизайнерський інструмент, що, транслюючи традиції, пропонує нові їх прочитання, додаючи функціональному середовищу автентичності й естетики.

Львівська готика XIV–XV століть: формування локального варіанту сакральної архітектури на східних теренах Європи

Євгеній Шишлюк — 2025-02-14

Мета роботи – дослідити особливості формування та розвитку готичної архітектури Львова XIV–XV ст. як унікального локального варіанта сакрального будівництва на східних теренах Європи, що сформувався на перетині західноєвропейських та місцевих будівельних традицій. Методологія роботи базується на комплексному аналізі архітектурних пам’яток з використанням історико-порівняльного, типологічного та структурно-функціонального методів дослідження. Здійснено детальний аналіз конструктивних, стильових та декоративних особливостей готичних храмів Львова, зокрема Латинського катедрального собору та Вірменського собору, з акцентуванням на специфіці використання будівельних матеріалів, конструктивних рішень та декоративного оздоблення. Наукова новизна полягає у виявленні та систематизації специфічних рис львівської готики, що сформувалися внаслідок синтезу західноєвропейських будівельних традицій з місцевими архітектурними формами та оборонними вимогами. Вперше комплексно проаналізовано особливості використання місцевих будівельних матеріалів та їх вплив на формування регіонального варіанту готичної архітектури. Досліджено специфіку просторової організації храмів, що відображає складний процес адаптації західноєвропейських літургійних вимог до місцевих традицій богослужіння. Висновки. Львівська готика XIV–XV ст. сформувала самобутній варіант сакральної архітектури, що характеризується поєднанням класичних готичних елементів з оборонними функціями, використанням місцевих будівельних матеріалів та технік, а також синтезом різних культурних традицій. Характерними рисами львівської готики є масивність конструкцій, стриманість декору, раціональність просторових рішень та адаптація готичних форм до місцевих умов. Архітектурна школа готичного Львова створила унікальний стиль, що згодом поширився територією Галичини та суміжних земель, демонструючи вдалий приклад адаптації західноєвропейських архітектурних форм до місцевих умов та потреб.

Реалізація основних функцій музеїв та мистецькі проєкти окупаційних адміністрацій у 1941–1943 роках на території України

Юрій Вакуленко — 2025-02-14

Мета роботи – дослідження процесів реалізації основних функцій музейних закладів персоналами музеїв образотворчого мистецтва за участю окупаційних адміністрацій під час Другої світової війни на території України, дослідження дій працівників українських художніх музеїв під керівництвом окупаційних адміністрацій з наукової точки зору як реалізацію окупаційних мистецьких проєктів. Методологія дослідження полягає в застосуванні історичного методу, завдяки якому досліджується формування та розвиток історичних процесів та подій у хронологічній послідовності з метою сучасного аналізу виконання посадових обов’язків музейними працівниками під час війни. Також застосовується емпіричний та теоретичний метод. Такий методологічний підхід дозволяє проаналізувати шляхи виконання завдань при реалізації основних функцій музеїв України під час окупаційного періоду Другої світової війни. Наукова новизна полягає в новому, мистецтвознавчому науковому погляді на виконання посадових обов’язків українськими музейними працівниками та військовослужбовцями і службовцями, мистецтвознавцями окупаційних німецьких спеціально створених підрозділів, що реалізовували німецькі мистецькі та соціокультурні проєкти в українських музейних закладах в 1941–1943 роках. Висновки. Соціокультурне проєктування роботи персоналу музейних закладів України під наглядом німецької окупаційної адміністрації під час Другої світової війни не відповідало типовим підходам, спрямованим на виконання основних функцій в діяльності музейних закладів в мирний час. Слід зазначити, що за обставин масштабних бойових дій на території України музейні працівники зосереджували увагу на виконанні функції експонування творів мистецтва. А набуваюча функція у сфері формування музейних колекцій реалізовувалась в бік вивезення пограбованих предметів образотворчого мистецтва з території України в Німеччину з метою формування мистецьких колекцій окупантів.

Українське сучасне мистецтво в міжнародному просторі на прикладі проєкту «Hope!» («Надія!»)

Ольга Геращенко — 2025-02-14

Мета статті – описати смислове та організаційне наповнення проєкту «Hope!» («Надія!») на 56-й Венеційській бієнале в контексті реакції мистецтва на ситуацію в Україні протягом 2014–2024 рр. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових теоретичних методах аналізу, синтезу та абстрагування, використано компаративний метод та метод спостереження. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українському мистецтвознавчому дискурсі проєкт «Hope!» («Надія!») проаналізовано як «мистецьку хроніку війни» та на його прикладі актуалізовано значення українського сучасного мистецтва в міжнародному контексті. Висновки. Проєкт, який представляв Україну, було створено у формі колективної виставки індивідуальних художніх практик. Він зосередив увагу глядачів на воєнний конфлікт, який росія у 2014 році розпочала на сході України, і став першим українським проєктом такого спрямування на Венеційській бієнале. У подальші роки цю тенденцію було продовжено, оскільки даний конфлікт було посилено країною-агресором до повномасштабної війни з 2022 року. Розглянуто специфіку Національного павільйону України, представленого проєктом «Hope!» («Надія!»), розробленого PinchukArtCentre (куратор – Бйорн Гельдхоф). Проаналізовано роботи Жанни Кадирової, Євгенії Бєлорусець, Артема Волокітіна, Анни Звягінцевої, Микита Кадана, Миколи Рідного та Сергія Жадана. Описано його як такий, де поєднано емоційну реакцію митців та певні процеси та події, що відбувались в Україні у 2014–2015 р. та як проєкт, який став зрізом тогочасних мистецьких тенденцій, орієнтованих на експерименти в межах комбінації художніх практик із проявленням емоційної складової (переживання автора=емоції глядача=поява оцінки ситуації, що відбувається в Україні). Майже десятирічний перерва між проєктами з України на 56-му та 60-му Венеціанських бієнале став одним із етапів пошуку українським мистецтвом власного «Я» на міжнародному артринку та засвідчив високий рівень емпатії вітчизняних митців.

Творчість Георгія Якутовича на тлі розвитку української графіки 1960–1980-х рр.: до постановки питання

Владислав Доценко — 2025-02-14

Метою статті є дослідження провідних аспектів творчості українського графіка Георгія Якутовича (1930–2000) у період 1960-1970-х років, з акцентом на його внесок у розвиток українського графічного мистецтва. Методологія дослідження Методологія дослідження творчості Г. Якутовича базується на застосуванні комплексу методів, серед як надважливими стали: аналітичний, історико-типологічний, систематизація і синтез. Аналітичний метод спрямований на глибоке опрацювання літератури та джерел, що стосуються історії української графіки та творчого спадку Якутовича. Історико-типологічний аналіз допоміг розглянути мистецькі досягнення майстра у контексті соціально-політичних умов та культурних змін ХХ століття, мистецьких пріоритетів, які сформувались в українській графіці 1960–1980-х рр. Систематизація використовується для впорядкування матеріалу, здійснення його класифікації та окреслює основні етапи розвитку творчості митця. Синтез дав можливість інтегрувати результати досліджень з різних джерел, формуючи комплексне уявлення про творчий шлях митця. Наукова новизна статті ґрунтується на комплексному опрацюванні та узагальненні творчості Г. Якутовича в контексті мистецьких, культурних і соціальних процесів в Україні 1960-1980-х років. Висновки. Як інтерпретатор і новатор, Г. Якутович створив власну модерністську візуальну мову у друкованій графіці на фольклорні або історичні національні теми, досягаючи складної естетичної та культурної рефлексії, створюючи мистецький синкретизм, у якому символічно-орнаментальні мотиви є носіями культурного коду і колективної пам’яті, сформували нову модель національної ідентичності. У цьому контексті, ілюстрації функціонували як самостійні візуально-наративні філософсько-символічні системи, що взаємодіяли з текстом. Творча спадщина митця є значущим явищем в українському образотворчому мистецтві, що відображає постійний пошук автором оригінальності та інновацій, які піднесли українську книжкову культуру до нових висот. Його роботи підкреслюють культурне й суспільне значення української графіки епохи шістдесятництва-дисиденства, сприяють глибокому розумінню еволюції українського графічного мистецтва.

Реституція культурних цінностей в Україні: історичні витоки, міжнародно-правові аспекти та термінологічні виклики

Андрій Матіос — 2025-02-14

Метою статті є всебічне вивчення історичних основ та сучасної практики реституції культурних цінностей в Україні, визначення ключових аспектів державної політики у цій сфері, аналіз міжнародно-правових механізмів захисту культурної спадщини, а також дослідження термінологічного апарату, необхідного для проведення експертизи в процесі повернення культурних об’єктів. Методологія дослідження. Для досягнення мети дослідження застосовано міждисциплінарний підхід, що включає: історичний метод, який дозволив простежити розвиток державної політики України у сфері реституції культурних цінностей, зокрема після здобуття незалежності; порівняльно-правовий метод, спрямований на аналіз міжнародних документів, а саме: Гаазька конвенція 1954 року, Конвенція ЮНЕСКО 1970 року та інших актів, що регулюють захист культурної спадщини; термінологічний аналіз, який дав змогу визначити проблемні аспекти формування понятійного апарату в межах експертних процедур для реституції; системний підхід, що забезпечив узгодженість між національними та міжнародними підходами до вирішення проблем реституції. Наукова новизна. У статті вперше комплексно проаналізовано взаємозв’язок між історичними чинниками формування державної політики України у сфері повернення культурних цінностей та сучасними викликами, зокрема в умовах збройного конфлікту. Автори розкрили роль міжнародного гуманітарного права у створенні правових механізмів для захисту культурної спадщини. Запропоновано новий підхід до уніфікації термінологічного апарату, необхідного для експертизи в процесі реституції. Виявлено основні прогалини в українському законодавстві щодо повернення культурних надбань та запропоновано шляхи їх усунення. Висновки. Реституція культурних цінностей є важливим аспектом збереження національної культурної спадщини та її інтеграції у світовий культурний простір. Україна має багату історію втрат культурних об’єктів через війни, окупації та незаконне вивезення, що зумовлює актуальність їх повернення. Аналіз міжнародних правових документів свідчить про значний потенціал для співпраці між країнами у цій сфері. Водночас ефективність державної політики залежить від удосконалення нормативно-правової бази, гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами та підготовки фахівців з реституційних питань. У статті акцентовано на важливості розробки чітких критеріїв для проведення термінологічної експертизи, що є ключовим етапом у процесі повернення культурних цінностей.

Роль симпозіумів у формуванні колекції декоративної керамічної скульптури Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному

Ольга Плоха — 2025-02-14

Мета статті – визначити роль декоративної керамічної скульптури як основного продукту симпозіумів у формуванні колекції музею. Методологія дослідження. Для досягнення мети дослідження були використані методи загальнонаукові та спеціальні, зокрема: аналітичний для узагальнення результатів існуючих наукових досліджень за темою статті, історико-культурологічний метод дозволив простежити історичну еволюцію колекції музею, починаючи з моменту заснування музею у 1986 році до 2024 року, також художньо-стилістичний. Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні важливості сучасної керамічної скульптури, яка становить основу колекції Національного музею-заповідника українського гончарства, та в аналізі значення ключових симпозіумів декоративної скульптури, що проходили в Опішному, для розвитку та наповнення цієї колекції. Дослідження демонструє, що завдяки симпозіумам музей отримав значну кількість експонатів, які відображають сучасні тенденції в українському керамічному мистецтві та стали основою для подальшого наукового вивчення і збереження культурної спадщини. Висновки. У статті визначено провідну роль симпозіумів декоративної керамічної скульптури та створених на них робіт як фундаментального елемента формування колекції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Завдяки використанню аналітичного, історико-культурологічного та художньо-стилістичного методів, було простежено еволюцію колекції від моменту заснування музею у 1986 році до серії симпозіумів, що розпочалась у 1997 році, давши старт формуванню експозиції монументальної скульптури просто неба, і до 2024 року, коли в Опішному було проведено останній на момент написання статті симпозіум.

Економічне стимулювання меценатства: зарубіжний досвід та перспективи в Україні

Віталій Фесенко — 2025-02-14

Метою статті є дослідити зарубіжний досвід економічного заохочення меценатства у сфері культури та проаналізувати перспективи запровадження заходів з економічного стимулювання меценатської діяльності в Україні. У статті вивчено різноманітні програми податкових пільг для меценатів на прикладі Сполученого Королівства, можливості та проблеми їхнього застосування в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні таких загальнонаукових методів, як: аналіз, синтез, узагальнення і систематизація, а також на порівняльному, структурно-функціональному методах та міждисциплінарному культурологічному підході до вивчення взаємодії соціокультурних та економічних явищ. Наукова новизна роботи полягає в аналізі зарубіжного досвіду економічного стимулювання меценатства у сфері культури. Вперше в українському науковому полі здійснено детальний розгляд британської моделі економічного стимулювання меценатської діяльності, проаналізовано можливості та проблеми їхнього впровадження в українських реаліях. Висновки. Меценатська підтримка культури в Україні має давні традиції, проте в сучасних умовах меценатська діяльність потребує забезпечення державою додаткових економічних заходів для заохочення колекціонерів підтримувати українську культуру і розвивати місцевий артринок. Країни, які посідають провідну позицію у світовому культурному житті й мають розвинений артринок, такі як Сполучене Королівство, ще з початку ХХ ст. запровадили заходи стимулювання меценатства шляхом надання податкових пільг в обмін на дарування державі культурних цінностей. В Україні можуть бути адаптовані та запроваджені окремі види програм податкових пільг для меценатів, проте такі новації потребують комплексних змін в українському законодавстві.

Фотографії художніх творів Опанаса Шевчукевича як джерело інформації про доробок митця

Денис Цуріка — 2025-02-14

Мета статті – визначити роль фотографій як документальних матеріалів у відтворенні творчого спадку українського скульптора Опанаса Шевчукевича 1925–1972 рр., описати принципи складання фотографічного архіву для подальшого аналізу стилістичних особливостей стилю О. Шевчукевича, ввести до наукового обігу маловідомі твори митця. Методологія дослідження включає використання комплексу методів: систематизації фактів та узагальнення, порівняльного аналізу та історико-логічного синтезу, які дали можливість дослідити фотоматеріали, систематизувати їх за часом створення, серіями й іншими особливостями; визначити періоди творчості митця, за допомогою фотографічних джерел хронологічно реконструювати скульптурний доробок О. Шевчукевича для подальшого вивчення стилістики його творчої манери. Наукова новизна роботи полягає у відтворенні та каталогізації скульптурного доробку українського митця О. Шевчукевича, окресленні на прикладі знімків скульптур різного часу періодів його творчості, специфіки мистецької манери; поповненні спадщини О. Шевчукевича переліком неопублікованих фотографічних документів. Висновки. Світлини скульптурних творів – це одне з найповніших джерел інформації про художній спадок О. Шевчукевича. Вони дають змогу здійснювати порівняльний аналіз особливостей періодів творчості скульптора, переосмислювати історію українського мистецтва ХХ ст. та розширювати знання про маловідомих митців (за доби радянської влади), що сприятиме збагаченню фонду культурної спадщини України систематизованим скульптурним доробком 1925–1970 рр. буковинського автора Опанаса Шевчукевича. Такі відомості дають основу для створення каталогу творів автора, які раніше не були репродуковані в профільних виданнях. Крім того, дослідження маловідомих сторінок творчості митця дає можливість простежити розвиток українських мистецьких ідей і методів у контексті європейських мистецьких течій 1920–1935 рр., зокрема експресіонізму.