Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ АРТИСТА В МИСТЕЦТВІ БАЛЕТУ

Роман Одрехівський — 2024-07-14

Мета роботи – дослідження розвитку та творчого вдосконалення артиста у театральному колективі. Методологія дослідження базується на комплексному підході та на загальних методах науково-дослідної роботи. Історико-культурний метод застосовано для розкриття історичних передумов розвитку балету в Україні, співставлення його культурних парадигм. Компаративний метод для вивчення особливостей розвитку балетного руху. Метод інтерв’ювання – при опитуванні та бесід із керівниками колективів, провідними солістами, артистами балету. Метод теоретичного та порівняльного аналізу при опрацюванні наукової та методичної літератури. Наукова новизна: вперше в українському мистецтвознавстві на такому широкому теоретичному матеріалі представлено розвиток та значення особистості артиста у балетному колективі. Авторами було проведено анкетування артистів балету, у результаті якого визначено, що значна кількість артистів віддає перевагу експериментам та використанню новаторських методів для вираження своєї індивідуальності, сприяючи їхньому творчому росту та творчій свободі. Висновки. У мистецтві балету формування власної індивідуальності починається з освоєння базових балетних знань і навичок під час навчання. Однак справжній досвід артиста балету приходить лише після вступу до театру чи балетної трупи, що є першим кроком на професійному шляху. Виявлено, що шлях становлення артиста розпочинається з освоєння балетної техніки на етапі навчанні, проте справжній розвиток індивідуальності починається під час професійної діяльності в театрі чи балетній трупі. Індивідуальність у мистецтві проявляється у творчому стилі, поглядах та сприйнятті світу через твори митця. Артист розвиває свій унікальний стиль, віддзеркалюючи особисті почуття та емоції у своїх творах. Розвиток індивідуальності артиста вимагає постійного вдосконалення через різні етапи, такі як: уроки, виступи, майстер-класи та самостійне вивчення. Цей процес розширює розуміння мистецтва та дозволяє артисту вільно виражати свою індивідуальність у своїй балетній творчості.

ТРАДИЦІЙНИЙ ФОЛЬКЛОР ЯК ДЖЕРЕЛО ХУДОЖНЬОГО НАЦІОНАЛЬНОГО СТИЛЮ В ХОРЕОГРАФІЧНОМУ МИСТЕЦТВІ ПАВЛА ВІРСЬКОГО

Віктор Литвиненко — 2024-07-14

Мета статті – простежити деякі процеси інтеграції українського танцювального і музичного фольклору в професійне народно-сценічне хореографічне мистецтво балетмейстера Павла Вірського. Методологія дослідження полягає в застосуванні компаративного та мистецтвознавчого методів, які дозволяють виявити ступень взаємодії танцювального і музичного фольклору з принципами викладення і розвитку нових танцювальних форм і жанрів на рівні драматургії театралізованих хореографічних творів Павла Вірського. Наукова новизна. Впровадження у професійне хореографічне мистецтво фольклорних традицій слугує незаперечним фактором, який сприяє створенню не лише нових форм танцю, але й згуртовує суспільство, об’єднує прогресивних людей усього світу. Висновки. Мистецтво танцю безперервно розвивається. Кожне нове покоління балетмейстерів знаходить у ньому співзвучні своєму часу риси. Будь-який хореографічний твір, чи то класичний балет, чи естрадний танець, має містити у собі елементи національного традиційного фольклору. Безмежне, невичерпне джерело традиційного фольклорного матеріалу збагачує хореографію митця, дає невичерпні можливості створити воістину яскравий хореографічний твір, який буде зрозумілим глядачам всього світу і приносити неймовірну естетичну насолоду.

МИСТЕЦТВО КОНТЕМПОРАРІ І ТАНЕЦЬ КОНТЕМПОРАРІ: МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ РАКУРС

Катерина Лук’яненко — 2024-07-14

Мета статті – уточнити зміст поняття «танець контемпорарі» в оптиці мистецтвознавчих підходів до тлумачення терміна «мистецтво контемпорарі». Методологія дослідження. Термінологічний метод дозволив співвіднести терміни та означувані ними поняття; також застосовано методи аналізу, порівняння, теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Проаналізовано термін «танець контемпорарі» крізь призму терміна «мистецтво контемпорарі», доведено унікальну дуалістичну природу танцю контемпорарі (інтегративна система техніко-технологічних та ідейно-філософських складників). Висновки. Термін «танець контемпорарі» суголосний з терміном «мистецтво контемпорарі» в аспекті сьогочасності, актуальності, але набуває специфічних рис в хореографічному та хореологічному дискурсі. Терміни «сучасний танець» та «танець контемпорарі» не є тотожними: перший вживають на означення широкого спектру різновидів, напрямів, стилів сучасного танцю ХХ – початку ХХІ ст., другий – на означення самостійного різновиду сучасного танцю, що виник наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Танець контемпорарі можна розглядати як комплексний феномен, що є не лише сукупністю методик та технік танцю (техніко-технологічний рівень), а й перебуває у площині філософських та культурно-мистецьких концептів (духовно-ментальний, ідейно-естетичний рівень), що стають одночасно й джерелом танцю контемпорарі, й його регулятором. Танець контемпорарі дуалістичний за сутністю, інтегрує іманентні танцювальні риси та риси контемпорарного мистецтва в цілому, є інтегративною системою техніко-технологічних та ідейно-філософських складників.

РОЛЬ БАЛЕТНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ СВІТОВОЇ ТАНЦЮВАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ХХІ СТОЛІТТЯ

Богдана Бондар — 2024-07-14

Метою статті є визначення вагомого внеску українського балетного мистецтва для розвитку світової танцювальної культури. Виявити проблеми які постають перед українськими театрами в такий непростий час, та можливості для створення нових національних сучасних вистав. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні загальнонаукових методів, а саме: системного аналізу, що дало можливість проведення аналітичного розгляду проблем українського балетного театру, становлення нових балетних вистав у широкому світовому значенні. Вивчення практичного виконання балету в Україні через спостереження та інтерв'ю з хореографами, артистами та іншими фахівцями галузі культури та мистецтва. Аналіз сучасного стану та ролі українського балету, його взаємодії зі світовою танцювальною сценою, руйнування застарілих та нав’язаних країною агресором для світу думки про «незамінну класику Чайковського». Наукова новизна полягає у окресленні та узагальнені балетних прем’єр Київської опери, Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької та Київ модерн балету, їх вплив для розвитку українського балетного театру. Та доведено, що українська танцювальна культура не стоїть на місці, а розвивається з сучасними світовими трендами, пропагує національну свідомість, розкриває унікальність власної культури яка була забута та розкриває її з абсолютно нової та сучасної сторони. Висновки. У світовій танцювальній культурі XXI ст. постає нове уявлення та сприйняття про український балет. З його національними особливостями, характерними відмінностями від сталого зросійщенного репертуару та чудовою музикою українських композиторів. Театри в нелегкі для країни часи, намагаються роботи на максимум від себе, аби не дати занепасти мистецтву та артистам. Створення нових робіт на українській сцені надважлива місія. Є багато труднощів з якими стикається театри: це і постійні тривоги, обстріли, стрес, брак артистів, фінансова сторона, але коли є бажання та є ця енергія у всього творчого колективу – успіх забезпечений. У цій статті ми розглянули лише три театри: Київську оперу, Київ модерн балет та Львівський національний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької і вже скільки нових та цікавих прем’єр з’явилось на українському театральному просторі, але звичайно, що по усій Україні набагато більше ще прекрасних нових танцювальних робіт, які варто переглянути та оцінити важливість їх створення саме тут і зараз.

СИНЕРГІЯ ЗВУКУ ТА РУХУ: ВЗАЄМОДІЯ МУЗИКИ І ТАНЦЮ

Яніна Рева — 2024-07-14

Мета дослідження полягає у розкритті синергії звуку та руху, що виявляється у взаємодії музики та танцю. Методологія дослідження. У досягненні поставленої мети застосовано такі методи дослідження: порівняння, систематизації, аналізу, узагальнення досліджуваної проблеми. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що нами запропоновано новий погляд на взаємодію музики та танцю, розглядаючи їх не просто як два окремих види мистецтва, а як синергетичну систему, де цілісне враження від танцювального твору виникає в результаті їхнього взаємозбагачення. Висновки. Взаємодія музики і танцю – це складне та багатогранне явище, яке протягом століть досліджувалося та інтерпретувалось різними митцями та науковцями. Цей динамічний зв’язок лежить в основі формування нового художнього бачення, який збагачує наше духовне життя. Синергія звуку та руху створює унікальний естетичний досвід, який неможливо звести до простого сумування двох видів мистецтва. Музика та танець не просто доповнюють один одного, але й трансформують, розкриваючи нові грані своєї виразності, створюючи цілісне враження від танцювального твору. Зв’язок між музикою та танцем ґрунтується на спільних рисах їх образності та сприйняття. Взаємодія між музикою та танцем не обмежується лише синтетичними жанрами, а пронизує всю історію цих видів мистецтва, проявляючись у численних запозиченнях, стилізаціях та інтерпретаціях. Результати дослідження можуть бути використані для кращого розуміння творчого процесу в хореографії та музиці, а також для створення нових синтетичних форм мистецтва.

ЗАСОБИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В КУЛЬТУРІ ЕКРАННОЇ РЕЖИСУРИ

Галина Погребняк — 2024-07-14

Мета статті – розкрити специфіку використання засобів образотворчого мистецтва у творенні сучасного екранного продукту режисером-автором у тісній колаборації з оператором та художником. Методологія дослідження. У вивченні проблеми було застосовано комплексний методологічний підхід, зосібна, використано методи аналізу та синтезу, соціокультурної детермінації, систематизації та узагальнення, метод порівняння, компаративний метод. Метод образно-стилістичного аналізу та аналітичний метод у своєму поєднанні було спрямовано на розгляд мистецтвознавчого аспекту проблеми. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що режисерську творчість досліджено в контексті зображальної культури екранного твору і вона вперше постала предметом спеціального дослідження; обґрунтовано доцільність використання системного методу у вивченні особливостей режисерської пластичної мови екранного твору; здійснено образно-стилістичний аналіз та виявлено особливості створення кадру засобами образотворчого мистецтва. Висновки. Викладені в дослідженні матеріали розширюють арсенал знань щодо специфіки зображальної культури авторської режисерської екранної мови в розмаїтих світоглядних моделях й уможливлюють їх застосування в навчальних курсах, створенні навчально-методичної літератури з теорії та історії кіномистецтва і телебачення, образотворчого мистецтва, режисури.

ТЕХНОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИВОПИСНИХ ТВОРІВ ВІЛЬГЕЛЬМА КОТАРБІНСЬКОГО З КОЛЕКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ МИСТЕЦТВ ІМЕНІ БОГДАНА ТА ВАРВАРИ ХАНЕНКІВ

Олена Андріанова — 2024-07-14

Мета роботи – дослідження творів станкового живопису Вільгельма Котарбінського з колекції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, встановлення техніки їхнього створення, вивчення художніх матеріалів, ідентифікація пігментної палітри та введення отриманих результатів у науковий обіг. Методологія роботи полягала у застосуванні комплексного підходу, що включав теоретичні (узагальнення, порівняння) та емпіричні (оптичні та фізико-хімічні) методи дослідження, а саме, фотофіксацію у видимому, ультрафіолетовому та інфрачервоному діапазонах електромагнітного спектра, методи оптичної мікроскопії, рентгенофлуоресцентного аналізу та інфрачервоної спектроскопії з Фур'є-перетворенням. Наукова новизна. Представлена робота є першим дослідженням творів живопису Вільгельма Котарбінського з колекції музею, яке спрямоване на встановлення технологічних особливостей основ, ґрунтів, визначення авторської техніки побудови живописного шару та ідентифікацію пігментів, притаманних палітрі художника початку ХХ ст. Висновки. Проведені дослідження показали, що автором при створенні картин були використані фабрично заґрунтовані лляні полотна простого полотняного переплетення різної щільності. Визначені характеристики та склад ґрунтів. Встановлено, що до технологічних особливостей творів Котарбінського можна віднести прийом побудови фарбового шару на звороті заґрунтованого полотна. Показано, що у процесі створення живопис доопрацьовувався автором з уточненнями деталей зображення або внесенням композиційних правок. Були ідентифіковані пігменти фарбового шару та встановлено палітру, властиву творам художника початку ХХ ст. Отримані результати дозволили підтвердити музейну атрибуцію живописних творів Вільгельма Котарбінського, що є важливим внеском до існуючого масиву знань про колекцію музею та може бути корисними при дослідженнях та підтвердженні автентичності його творів.

КОМПОЗИЦІЙНІ АНАЛОГІЇ В ХРАМОВОМУ ЖИВОПИСІ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Марина Бардік — 2024-07-14

Мета статті – виявити і проаналізувати композиційні аналогії в новому живописі церков Києво-Печерської лаври початку 2000-х. Методологія дослідження полягає в застосуванні історико-культурного і мистецтвознавчого аналізу, емпіричного спостереження. Наукова новизна роботи. Проведено мистецтвознавчий аналіз композиційних аналогій у храмових декораціях Києво-Печерської лаври, створених за новими програмами на початку 2000-х. У розписах та іконах церкви на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» досліджено аналогії з шанованими православними іконами, а також з іконами та розписами лаврських церков 1890-х – 1910-х (на основі архівних візуальних джерел). У розписах вівтаря церкви Всіх преподобних отців Печерських виявлено та проаналізовано аналогії з композиціями на архівних фото, введених в науковий обіг. Простежено сюжетний, іконографічний, академічний зв’язок живопису початку 2000-х з лаврським живописом кінця ХІХ – початку ХХ ст. Досліджено трансформації первинних композицій у розписах початку 2000-х. Висновки. У живописній декорації церкви на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» (початок 2000-х) О. Боровик і художники використали як образотворчий ключ аналогії творів лаврського іконопису, монументального живопису 1890 –1910-х, а також особливо шанованих православних ікон. Серед них були ікони (Г. Попов) та розписи (І. Їжакевич) церкви Преподобних Антонія і Феодосія Печерських з Трапезною палатою (початок ХХ ст.), монументальна живописна композиція Великої церкви (В. П. Верещагін, 1897–1901). У декорації храму Всіх преподобних отців Печерських (2002) художники на чолі з О. Боровиком для стінопису вівтаря обрали композиції на архівних фото з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Композиційні аналогії виконані на основі спільної образотворчої мови зразків та сучасного живопису, мови академічного живопису. Художники продовжили академічну традицію в храмовому живописі Києво-Печерської лаври. Композиційні аналогії реалізувались як цитування ікон, композицій стінопису повністю або фрагментарно з локальними змінами. Інколи нові розписи набували нового символічного та емоційного звучання.

РОЗВИТОК ХУДОЖНЬО-ПРОМИСЛОВОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Алла Дяченко — 2024-07-14

Метою статті є дослідження розвитку художньо-промислового мистецтва України першої третини ХХ століття, зосереджене на основних досягненнях, стилях, видатних представниках та їхньому внеску, а також на впливі цього періоду на подальший розвиток українського мистецтва. Методи дослідження. Дослідження побудоване на використанні історико-генетичного методу, компаративного методу дослідження і методу мистецтвознавчого аналізу. Ці методи разом забезпечили комплексний підхід до вивчення художньо-промислового мистецтва України, забезпечили дослідження його особливостей та значення в контексті національної та світової культурної спадщини. Наукова новизна. Детально досліджено синтез традиційних народних ремесел з модерністськими та конструктивістськими течіями, виявляючи нові форми та стилістичні рішення, що виникли внаслідок цієї взаємодії. Особлива увага приділена адаптації західноєвропейських мистецьких тенденцій до українських культурних умов. У статті представлено нові факти та інтерпретації щодо творчості таких видатних митців, як Казимир Малевич, Олександр Богомазов, Василь Єрмилов, Ганна Собачко-Шостак та Олександра Екстер. Виявлено їхній індивідуальний внесок у розвиток художньо-промислового мистецтва та вплив на майбутні покоління українських і світових митців. Висновки. Художньо-промислове мистецтво першої третини ХХ століття не лише збагачувало культурне життя країни, але й сприяло економічному розвитку, підвищуючи рівень життя населення та зміцнюючи економічні зв’язки України з іншими країнами. Запропоновано новий погляд на розвиток художньо-промислового мистецтва України першої третини ХХ століття, що включає комплексний аналіз соціально-політичних, культурних та економічних факторів, які вплинули на цей процес. Виявлені нові дані та інтерпретації розширюють розуміння ролі та значення цього мистецтва в українській та світовій культурній спадщині.

МОТИВИ ЕТНОДИЗАЙНУ В СУЧАСНІЙ ВІЗУАЛЬНІЙ КУЛЬТУРІ

Ілона Сиваш — 2024-07-14

Мета статті – виявити роль етнодизайну у формуванні питомо українських рис у сучасній візуальній культурі, що сприяє самоідентифікації та консолідації української нації. Методологія дослідження базується на методах аналізу і синтезу, зіставлення та узагальнення, кроскультурному підході, що дали можливість встановити ознаки національно-культурної ідентифікації в сучасній дизайн-творчості, які є рушієм для соціально-культурних змін, до об’єднання українського суспільства. Наукова новизна статті полягає в актуалізації ролі етнодизайну в наданні сучасній візуальній культурі національних рис, що важливо в нинішніх воєнних умовах, коли питання української національної ідентичності постало особливо гостро. Висновки. Візуальна ідентифікація національної культури потребує створення середовища, що відображає культурні цінності, традиції та спадщину нації. Етнодизайн відіграє важливу роль у збереженні ідентичності народу, оскільки він втілює культурні та традиційні цінності в різних сферах життя. Це, зокрема, відбувається шляхом застосування, цитування та переосмислення традиційних українських мотивів, колірної палітри, елементів національної символіки, шрифтів з українською історичною візуальною основою, зображень національних традицій та обрядів тощо. Графічний дизайн на сьогодні є рушійною силою візуальної комунікації. Він відображає панівну ідеологію, суспільні норми та культурні трансформації. Використання етнодизайну в бізнесі є способом підкреслити його належність до самодостатньої багатої на культурні традиції української нації та привернути увагу аудиторії за допомогою «українізації» таких аспектів, як: логотип, реклама, упаковка, продукти, соціальні медіа та вебсайти, корпоративні події та заходи. Вплив графічного дизайну не обмежується комерцією, це також потужний інструмент для соціально-культурних змін, до консолідації українського суспільства. Переосмислена та осучаснена стилістика етнодизайну виводить його на рівень кроскультурності. Цифрова революція вивела етнодизайн на новий рівень, відкрила можливості для необмежених експериментів з типографікою, кольорами, макетами.

ВІДЕНСЬКИЙ МОДЕРН В ОПТИЦІ ФІЛОСОФІЇ ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМУ Е. МАХА (частина І)

Аліна Слівінська — 2024-07-14

Мета роботи – представити філософську рефлексію стосовно дискурсу віденського модерну через використання наукової опції, зміну вузько спеціалізованого погляду і відповідно методів в оцінках художнього процесу. Проаналізувати науково-філософські погляди австрійського механіка, фізика, фізіолога, одного з фундаторів теорії емпіріокритицизму Е. Маха, визнаного символу світогляду, умонастроїв і духовних пошуків віденського модерну, задля поглиблення розуміння чинників і змісту основних ідей, настроїв, інтелектуальних пошуків епохи модерну. Методологія дослідження. Дослідження дискурсу віденського модерну здійснювалося шляхом застосування низки методів - історичного, аналітичного, структурного, символіко-алегоричного та ін. Наукова новизна. У статті вперше у вітчизняній гуманітаристиці розглядається феномен віденського модерну в оптиці філософії емпіріокритицизму Е. Маха. Висновки. Світоглядні засади віденського модерну складаються в діапазоні ілюзорного і матеріального світу, який був представлений у філософії емпіріокритицизму Е. Маха. Концепція чуттєвого сприйняття Е. Маха, яка отримала назву філософського імпресіонізму стає онтологічною основою віденського імпресіонізму з характерним зображенням в живопису вражень і комплексів чуттєвого сприйняття, а не предметів, з усвідомленням власного Я як сукупності вражень. Віденський модерн відмовляється від статичного чуттєво-матеріального світу натури і прагне відобразити мінливу, плину гаму світу відчуттів. Виводить на перший план колір, переривчастість штрихів, розмитість ліній і самого зображення, «плинність», відсутність чітких контурів, які й створюють ефект «ефемерності буття». Концепція особистості як мінливості «Я», сформульована Е. Махом, є однією із засад творчості модерністів. Криза особистості та ідентичності супроводжується естетичним ескапізмом у сфері гранично еротизованого мистецтва, пов’язаного з «новою чуттєвістю» і новим розумінням тілесності в пошуках нового розуміння Я.

ПРОДЮСУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ФОТОМИСТЕЦТВА В ГЛОБАЛЬНОМУ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОМУ ПРОСТОРІ

Ігор Бабій — 2024-07-14

Мета статті спрямована на дослідження ключових аспектів діяльності продюсера в ролі організатора фотопроєкту та популяризації творчості фотохудожника в глобальному культурно-мистецькому просторі. Методологія дослідження передбачала застосування сукупності методів: аналітичного – для узагальнення результатів існуючих наукових праць за темою статті, структурування головних контекстів і зв’язків між ними; семантичного – для визначення значень та інтерпретації термінів; компаративного – для інтерпретування здобутків проєктної діяльності у фотомистецтві; action research – для залучення дослідника у практичний аспект досліджуваних процесів, з метою практичних спостережень і впливу на них. Такий підхід дав змогу дослідити проблематику інтеграції творчих фоторобіт у культурно-мистецький простір на національному і міжнародному рівнях. Наукова новизна полягає в системному узагальненні ознак успішного мистецького фотопроєкту та виявленні ролі фотопродюсера в ньому, запровадження понять «фотопродюсер» і «мистецький ліфт» у науковий дискурс. Висновки. На основі дослідження ролі фотопродюсера в мистецькому фотопроєкті, розкрита його роль у популяризації творчості фотохудождника. Проаналізовано чинники, які впливають на процес представлення художньої фотографії, що містить у собі необхідний синергічний комунікативний зв’язок фотопродюсера з автором (митцем) й усіма учасниками фотопроєкту, де фотопродюсер відіграє провідну роль і володіє ключовими факторами для досягнення успіху в проведенні фотопроєкту такими як: вплив на творче наповнення і якість представлення фотографій, логістика, комунікація, маркетинг. Стверджено, що аналіз практики фотопродюсерства в Україні дає змогу окреслити умови, які сприяють презентації і продажу української художньої фотографії, дають можливість інтегрувати українське фотомистецтво не лише у вітчизняний, а й у міжнародний культурно-мистецький простір, що робить його частиною глобальної візуальної культури.

РОЛЬ ЖІНОК-ХУДОЖНИЦЬ У ПРЕЗЕНТАЦІЇ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА НА ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ: ГЕНДЕРНИЙ АНАЛІЗ

Олена Леонтьєва — 2024-07-14

Мета статті – розкрити феномен сучасного українського мистецтва у ракурсі виявлення ролі та ваги жінки-художниці у виставкових проєктах Венеційської бієнале з 2001 по 2024 рік. Методологія дослідження спирається на гендерний підхід для аналізу статистики, сегрегованої за статевою ознакою, та оцінки гендерного паритету. Методами дослідження є: порівняльний метод – для виявлення відмінностей у представленості експонентів жіночої та чоловічої статі; історичний метод – для демонстрації еволюції ставлення в суспільстві до жінки-художниці; біографічний метод – для з’ясування основних етапів творчості художниць; мистецтвознавчий аналіз – для вивчення особливостей експонованих творів; метод узагальнення – для підбивання підсумків дослідження. Наукова новизна. Вперше проведено аналіз виставкових проєктів Венеційської бієнале на предмет експонування в них творів українських мисткинь, визначено специфіку представлення творів жінок-художниць та здійснено оцінку гендерного паритету в аналізованих проєктах. Висновки. Творчість жінок-художниць у виставкових проєктах Венеційської бієнале є вагомою складовою презентації сучасного українського мистецтва на міжнародному рівні. Частка жінок серед експонентів бієнале, починаючи з 2011 року, залишається стабільною і складає в середньому 40%. Гендерний паритет був дотриманий лише один раз – у 2007 році. Пікове значення участі художниць з України фіксується у 2022 році (75%), що в цілому відповідає тренду, завданому основним кураторським проєктом, спрямованим на реабілітацію жіночого мистецтва. В ході дослідження виявлено найбільш представлену у Венеції українську художницю – твори Жанни Кадирової експонувалися на бієнале у 2013, 2015, 2017, 2019, 2022 та 2024 роках.

АНСАМБЛЕВЕ ВИКОНАВСТВО: ТЕОРЕТИЧНИЙ, ПРАКТИЧНИЙ, ЕСТЕТИЧНИЙ ВИМІРИ

Ірина Бермес — 2024-07-14

Мета статті – розкрити особливості ансамблевого музикування крізь призму теорії, практики, естетики. Методи дослідження ґрунтуються на використанні комплексного підходу, де поєднані теоретичний метод – для розкриття сутності ансамблевого виконавства, його головних засад і міцожливості їх екстраполювання у практичну й естетичну площину; метод синтезу – для розкриття сутності ансамблевого виконавства у поєднанні всіх його складових. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше проблема ансамблевого виконавства розглядається комплексно, як цілісна теоретична, практична й естетична система в контексті багаторівневих зв’язків якої виявляються загальні закономірності розвитку виконавського професіоналізму. Висновки. Ще давньогрецькі мислителі увиразнювали своєрідність ансамблевого виконавства серед різних форм побутування музики. Впродовж століть саме цей вид музичної практики позиціонувався як найвища форма вияву людського духу. Музичний ансамбль постає у двох вимірах: особистісному та комунікативному, де ці дві константи у комплексі дозволяють успішно реалізувати композиторський задум. Ансамблеве виконавство володіє потужним інтелектуальним, духовним, емоційним консолідуючим впливом, що реалізується в практиці музичного «спілкування». Особливості процесу спільного музикування в ансамблевому виконавстві, тісний творчий контакт із партнерами передбачають високий рівень контролю під час творення художнього цілого. При втіленні колективної інтерпретації «творче переживання» трансформується у «творче співпереживання». Ансамблеве виконавство – складний і багатогранний процес, що вимагає від музикантів специфічних ансамблевих виконавських рис, які розвиваються тільки в умовах спільного музикування. Воно є важливим засобом формування особистості музиканта і розвитку його творчих здібностей.

ТЕХНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ ЗІ ЗВУКОМ У СЕКВЕНСОРІ GUITAR PRO 7.5

Валерій Козлін — 2024-07-14

Мета роботи. Стаття присвячена дослідженню специфіки якісного озвучення музичних партитур у секвенсорі GUITAR PRO 7.5. Методологія дослідження. У статті використаний системний підхід, а також застосовані методи аналізу і синтезу, порівняння та узагальнення. Наукова новизна полягає у дослідженні технологічних аспектів та розробці новаторських методів роботи із звуком у секвенсорі GUITAR PRO 7.5, що дозволяє створювати записи музичних творів для гітари, бас-гітари, банджо, а також для багатьх інших інструментів та музичних колективів; озвучувати музичні композиції за допомогою сучасних програмних інструментів, а також можливостей використання музично-інформаційних технологій у подальшій мистецькій практиці музикантів, саундпродюсерів, звукорежисерів, продюсерів та у професійній музичній освіті. Висновки. Даний програмний продукт – потужний нотний редактор, що дозволяє створювати оригінальні музичні проєкти на професійному рівні для послідуючого редагування. Популярність і затребуваність цього програмного забезпечення серед гітаристів всього світу обумовлені простим і зрозумілим інтерфейсом, а також спеціальним форматом файлів. Програма представляє багато потрібних інструментальних засобів за допомогою яких користувач може працювати як з різноманітними набором символів нотної графіки, так і з великим спектром регулювання динаміки звуку та темпу, що дозволяє створювати зразки нотних творів, що звучать та їх фонограми. Якісне озвучення партитур. Звучання RSE (Realistic Sound Engine) у Guitar Pro 7.5 дуже близьке до реального звучання інструментів. Може використовуватися професіоналами видавничих та освітніх установ, при створенні музики (саундтреків) театру, телебачення, відео-ігор, кінематографа. А також використовується музикантами, композиторами, аранжувальниками, саундпродюсерами, звукорежисерами, продюсерами.

НАЦІОНАЛЬНІ ВИМІРИ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКОГО НАДБАННЯ ОДЕСИ В СПІВВІДНОШЕННІ З УКРАЇНСЬКИМ ЦЕНТРОМ І СХОДОМ

Олена Маркова — 2024-07-14

Мета дослідження – виявлення специфіки етнічно-національного наповнення культурно-мистецького надбання Одеси з урахуванням її поліетнічного-полінаціонального статусу міста і культурної домінанти українсько-слов’янського фактору за її мілітарно-експансивною генезою. Методологічною основою виступають мистецтвознавчі показники інтонаційноїтконцепції у традиціях школи Б. Асаф’єва в Україні, представленої в роботах і авторів даного дослідження, а також у працях Д. Андросової, О. Муравської, О. Рощенко, І. Шевчук тощо. Спеціальна увага приділяється біографічно-описовому методу, засвідченому у дослідження В.Шульгіної та О. Яковлева. Наукова новизна дослідження угрунтована опорою на виділення регіональних ознак української культури з акцентуванням в даному разі полінаціонального-поліетнічного наповнення Півдня України, що дозволяє акцентувати висновки про певну множинність представлення видатних майстрів у причетності до української культурної аури – і це стосується характеристик таких видатних особистостей як К. Шимановський, В. Малішевський, С. Ріхтер, Г. Нейгауз тощо. Висновки. Специфіка Одеси і українського Півдня загалом відзначена перехрестями національно-етнічних і віросповідальних настанов, що охоплюють численні сімейні-родинні співвідношення, при тому що етнічним ядром став слов’янсько-український сплав російсько-українських і польсько-українських поєднань, і суттєвою була участь німців та інших національних вкраплень. Бурхливі соціальні перипетії корегували життєвий шлях багатьох вихідців з культурного середовища Одеси і українського Півдня взагалі, що згодом опинялися в інших національно-культурних вимірах, не втрачаючи культурного «заряду», отриманому на «малій батьківщині» регіонального південно-українського призначення. І навпаки, будучи народженими і випущеними у мистецький світ поза Україною, органічно згодом «вписувалися» в культутний простір Одеси і Півдня України загалом. Тому вводимо уточнення в характеристики національної належності (в ментально-культурному значенні) щодо таких авторів: В. Малішевський – український, російський і польський композитор, К. Шимановський – польський, український композитор, В. Ребіков – український, російський композитор і теоретик, С. Ріхтер, Г. Нейгауз – українські, російські піаністи, в аналогії до двоїстості українські – російські митці щодо М. Врубеля, В. Кандинського, М. Рославця тощо.

СИМВОЛІЗМ І ОПЕРИ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ

Ольга Оганезова-Григоренко — 2024-07-14

Мета дослідження – виявлення символістських стильових ознак в операх українських авторів як втілення національної характеристичної риси мислення в мистецтві ХХ сторіччя і в оперній творчості в першу чергу. Методологічний базис – інтонаційний підхід як усвідомлення генетичної спільності музичного мислення і мовлення в традиціях концепцій Б. Асаф’єва і Б. Яворського в Україні, як то представлене у працях і авторів нарису, і в роботах О. Козаренка, О. Маркової, О. Рощенко, О. Соломонової, В. Шульгіної, багатьох інших науковців. Наукова новизна визначається історичною необхідністю усвідомити суттєвість внеску символізму у творчу палітру українських авторів, оскільки ідеологічне в нашій країні, естетичне на Заході неприйняття засад символістського мислення, як зв’язаного з релігійними початками світобачення, привело к замовчуванню реалій творчих стимулів в мистецтвознавчих розробках. Особливо останнє стосується модерну-авангарду в Україні, які в особах М. Бойчука, М. Рославця та інших знаменитих на сьогодні митців взагалі «випали» із оглядів українського мистецтва ХХ століття. Висновки. Узагальнення напрацювань останніх десятиліть, які пов’язані із усвідомленням символістських тенденцій засад творчості таких майстрів, як В. Барвінський, В. Косенко, М. Леонтович, Б. Лятошинський, В. Ребіков, В. Сильвестров, К. Шимановський, ін. авторів, дозволяє стверджувати, що в музичній сфері, в оперній творчості спеціально посідає чільне місце символістське світобачення. Особливо це стосується тенденцій творчості початку 1900-х років М. Лисенка («Тарас Бульба», «Ноктюрн»), а також повноти втілення символістських принципів виразності опери М. Леонтовича «На русалчин Великдень», відзначеної «дебюссізмами» і «вагнерізмами» в темах-образах і загальному композиційному рішенні одноактної «опери-хвилинки». В паралель до цих виявлень проступають «психодрами» В. Ребікова, з яких знаменита від початку ХХ віку «Ялинка» відзначена «пальмою першості» в донесенні дебюссізму-скрябінізму подання образів-тем. Цей модерністичний плин охоплює і виразність опер Б. Лятошинського, відзначених сутністю символістськи-амбівалентного виявлення характерів-символів, характерів-архетипів композицій названого майстра і числених його вихованців.

ПРОСЛАВЛЕННЯ ЯК ЕТОС СУЧАСНИХ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ БОГОСЛУЖІНЬ

Тетяна Булах — 2024-07-14

Мета дослідження полягає в детальному аналізі та вивченні впливу музичного матеріалу на формування етосу церковного прославлення у сучасних протестантських церквах. Етос у цьому контексті розуміється як сукупність моральних, духовних і культурних цінностей та норм, які формуються і підтримуються у процесі богослужіння. Дослідження зосереджується на визначенні ролі музики в богослужінні та її значенні для віруючих, а також на виявленні специфічних музичних практик, які сприяють духовному зростанню та консолідації релігійної спільноти. Методологічна основа дослідження включає якісні методи збору даних, зокрема глибинні інтерв'ю з учасниками богослужінь, спостереження за музичними практиками в різних протестантських громадах та аналіз музичних творів, що використовуються під час прославлення. Дослідження також спирається на літературний огляд існуючих праць з теології музики та етнографічних досліджень релігійних обрядів, що дозволяє забезпечити глибоке розуміння феномену музичного прославлення. Наукова новизна роботи полягає у комплексному підході до вивчення музичного аспекту протестантських богослужінь, який до цього часу не отримував достатньої уваги в науковій літературі. Дослідження висвітлює, як музичний компонент прославлення впливає на духовний стан віруючих та їхню інтеграцію в церковну спільноту, а також виявляє нові тенденції в музичних практиках сучасних протестантських церков. Особлива увага приділяється тому, як музика допомагає формувати і підтримувати етос, що визначає моральні та духовні орієнтири віруючих. Висновки. Результати дослідження показують, що музичний матеріал відіграє ключову роль у формуванні етосу сучасних протестантських богослужінь. Музика не лише сприяє емоційному залученню віруючих, але й слугує засобом духовної комунікації та збагачення релігійного досвіду. Важливість музики у протестантському прославленні підкреслюється її здатністю об'єднувати громаду та підтримувати релігійну ідентичність. Таким чином, музичний компонент богослужінь стає невід'ємною частиною духовного життя протестантських громад, формуючи їхній унікальний етос.

ВОКАЛЬНИЙ ЦИКЛ МАНУЕЛЯ ДЕ ФАЛЬЇ TROIS MÉLODIE: ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Ірина Вежневець — 2024-07-14

Мета дослідження – проаналізувати художні тексти Теофіля Ґотьє у вокальному циклі Мануеля де Фальї «Trois Mélodies» (1909), виявити роль міжнаціональних зав’язків європейських культур у камерно-вокальної творчості композитора. Методологія дослідження полягає в застосуванні: компаративного, структурного методів, наративного та інтертекстуального аналізів вокального циклу «Trois Mélodies» на вірші Т. Ґотьє. Наукова новизна полягає у здійсненні аналізу композиторського і поетичного стилів у французькому національному жанрі mélodie, внутрішньо текстових зв’язків художньої мови різних видів мистецтв, що узгоджуються в процесі інтерпретації в інтермедіальний простір. Аналіз циклу презентує художньо-естетичні орієнтири індивідуального авторського стилю, взаємовплив широкого спектру національних і інтернаціональних традицій. Висновки. Вірші Т. Ґотьє, що увійшли до вокального циклу М. де Фальї, містять елементи екфразису, встановлюють інтертекстуальні зв’язки, які ґрунтуються на взаємодії художніх кодів різних видів мистецтв. Наративна природа циклу «Trois Mélodies» М. де Фальї поглиблює візуалізацію віршів у жанрі верлібр, психологізм образної сфери, містить всі риси французького жанру mélodie: верховенство мелодії, оперну монологічність, міцні інтонаційні зв'язки мовленнєвих конструкцій вокальної та фортепіанної партій тощо. Оригінальність композиторської інтерпретації полягає у поєднанні французьких: жанру mélodie і стилю «еspafioladas», де іспанськи ритмічні та мелодичні ефекти використовуються в інтернаціональному стилі і лише віддалено схожі на характерні риси іспанського фольклору, наряду з суто історичним національним стилем «cante jondo» та французьким стилем «сhinoiserie». Вокальний цикл М. де Фальї «Trois Mélodies» на вірші Т. Ґотьє є яскравим прикладом специфічного інтернаціонального діалогу культур.

М. ЛИСЕНКО ТА О. РУСОВ: ПОДВИЖНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ У ПРОЦЕСІ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Дар’я Сбітная — 2024-07-14

Мета статті – розкрити специфіку міжособистісної комунікації Миколи Лисенка та Олександра Русова, дослідити напрями різнобічної діяльності митців, простежити їхні взаємовпливи та визначити роль діячів в українському націокультурному процесі другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Методологія дослідження базується на поєднанні взаємодоповнюючих методів: міждисциплінарного, який є інтегруючим чинником цілісного осмислення матеріалу; системного – для уточнення ключових категоріальних понять, а також історичного, культурологічного та джерелознавчого. Наукова новизна. Здійснено новий погляд на особу М. Лисенка крізь призму міжособистісної комунікації з О. Русовим; виявлено спільну ідеологічну платформу та особливості співпраці митців; розкрито їх різнобічну культурницьку діяльність; визначено взаємовпливи та роль у розвитку й збереженні української культури. Висновки. Досліджуючи міжособистісну комунікацію М. Лисенка та О. Русова розкривається різнобічна культурницька та просвітницька діяльність митців, висвітлюються яскраві сторінки української історії, визначаються головні засади процесу національно-культурного відродження України другої половини ХІХ – початку ХХ століття. М. Лисенко та О.Русов як активні громадські діячі відіграли значну роль не тільки у популяризації та розвитку, а й у збереженні української культури. Це реалізувалося в таких напрямах їх подвижницької діяльності як фольклористичному, філологічному, видавничому та театральному. Спільною ідеологічною платформою митців стала народницька концепція, яка, власне, і визначила вектори їх співпраці в націокультурному процесі.

З ІСТОРІЇ ТВОРЧО-ВИКОНАВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТРІО БАНДУРИСТОК «ДИВОСТРУНИ» (до 25-річного ювілею)

Мирослава Сточанська — 2024-07-14

Мета статті – дослідження основних етапів становлення тріо бандуристок «Дивоструни» Волинського національного університету імені Лесі Українки (Луцьк) та вивчення його мистецької діяльності в часовій послідовності й розвитку, а також визначення внеску колективу в розвиток і популяризацію сучасної бандурної ансамблевої творчості у вітчизняному й світовому музичному просторі. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні загальнонаукових методів: джерелознавчого, історичного, культурологічного, мистецтвознавчого та узагальнювального, – які дали можливість проаналізувати й комплексно висвітлити діяльність колективу. Наукова новизна полягає в тому, що вперше систематизовано 25-річну творчість унікального волинського колективу – жіночого тріо бандуристок «Дивоструни» ВНУ імені Лесі Українки в хронологічному аспекті; висвітлено його багатогранну діяльність (участь у фахових конкурсах, концертне виконавство, створення нового бандурного репертуару, видання нотної літератури, запис аудіо- та відео-альбомів і тематичних програм на радіо й телебаченні, популяризація бандурного мистецтва та національної культури в Україні й зарубіжжі). Висновки. Тріо бандуристок «Дивоструни» ВНУ імені Лесі Українки своєю багаторічною різновекторною діяльністю (переможець різноманітних авторитетних фахових конкурсів, продуктивна творчо-мистецька лабораторія, яскрава концертна одиниця, репрезентант національного мистецтва й волинського мелосу в Україні та зарубіжжі, виразник української ідентичності) засвідчує значимість пропагування національного мистецтва у світовому просторі й робить свій вагомий внесок у музично-естетичне та патріотичне виховання української нації.

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ХОРОВОГО ДИРИГУВАННЯ ЯК СПІВВІДНОШЕННЯ ТВОРЧОСТІ РЕГЕНТА І ХОРМЕЙСТЕРА В ОДНІЙ ОСОБІ

Галина Шпак — 2024-07-14

Мета роботи – визначення основ смислотворення диригентським жестом регента і хормейстера згідно специфіки управління хором в церковно-прикладній і концертно-художній сферах виявлення вказаної спеціалізації, на основі знань про можливості в цьому плані корифеїв одеської хорової школи в особах К.Пігрова, Д.Загрецького, Л. Бутенко та інших знаних її представників. Методологічна основа – інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, компаративно-герменевтичні і культурологічні пролонгації інтонаційності в працях Д. Андросової, Т. Вєркіної, О. Козаренка, І. Котляревського, І. Ляшенка, Лю Бінцяна, О. Маркової, О. Муравської, О. Соколової, Г. Шпак, В. Шульгіної, ін., із застосуванням науково-дослідницьких методів: мистецтвознавчо-аналітичного, описово-історичного, культурно-регіоністичного, релігієзнавчого, інтелектуально-біографічного визначення, ін. Наукова новизна роботи визначається тим, що вперше в Україні і поза нею виконавські відкриття названих величних представників одеської хорової школи стали предметом аналізу в конкретиці осмислення окремих прийомів, стильових знахідок, виокремлення регентської складової хормейстерського надбання за функцією смислового ядра виконавської виразності управління хором. Висновки. Вперше в українському музикознавстві чітко проведена розрізняюча риса між саме регентським і хормейстерським загалом принципом хорового диригування, з огляду на прикладний характер першого, але того, що зазначає генезис і атрибуцію хорового вокалу як спеціального смислу вираження ідеальних настанов людського світогляду, тоді як художня значущість живить хормейстерську роботу як у храмі, так і в концертно-театральній сферах. Також виділені «інструментальні» важелі хормейстерської діяльності як налагодження «інструменту» хорового багаторівнево ритмізованого звучання - і саме вокально-«мовленнєвий» пласт. З них перше тримається на мінімальній жестикуляції диригента, тоді як другий потребує певної пластичної виразності рухів рук, але минаючи самозначущість того «ручного балету», який в певних умовах заважає інтонаційній точності звуковираження. Вперше піднято питання щодо інтонаційної продуктивності звукоподання диригента на рівні тренажу і виступу підготовленого майстром хора.

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ АКАДЕМІЧНОГО СИМФОНІЧНОГО ОРКЕСТРУ «INSO-ЛЬВІВ» У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ТА СУЧАСНОГО КУЛЬТУРОТВОРЕННЯ

Терада Нобухіро — 2024-07-14

Мета роботи – дослідити мистецько-творчу діяльність Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії «INSO-Львів» в контексті розвитку сучасного класичного музичного мистецтва та тенденцій культуротворення, що опосередковуються динамікою соціокультурних процесів. Методологія дослідження включає міждисциплінарний та системний підходи, а також наукові методи: аналітичний, мистецтвознавчий, культурологічний за допомоги яких досягнуто мети дослідження та отримані висновки. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розглянуто мистецько-творчу діяльність Академічного симфонічного оркестру «INSO-Львів» в проєкції розвитку сучасного класичного музичного мистецтва та сучасного культуротворення та окреслено основні творчі здобутки колективу. Висновки. . Академічний симфонічний оркестр «INSO-Lviv» продовжує розвиватися, зберігаючи високу виконавську майстерність та розширюючи свої творчі горизонти, водночас здійснюючи значний внесок у сучасний культуро творчий процес та формуючи високий рівень української музичної культури та привертаючи увагу міжнародної спільноти до війни в Україні. Оркестр «ІNSO-Lviv» є важливим елементом культурного життя Львова та України, що сприяє збагаченню культурного життя країни. Їх висока майстерність, широкий репертуар та активна участь у міжнародних проєктах роблять їх одним із провідних музичних колективів в Україні. Завдяки своїй діяльності, оркестр сприяє популяризації класичної та сучасної музики, підтримує культурні ініціативи та є важливою частиною музичного світу. Оркестр також відіграє ключову роль у фестивальному культурному житті України, будучи не тільки учасником багатьох важливих музичних подій, але й активно сприяючи розвитку актуальних культурних трендів. Вони представляють високий рівень музичного виконавства та сприяють культурному обміну як на національному, так і на міжнародному рівнях.

СПЕЦИФІКА ВОКАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ АКТОРІВ-ЮНАКІВ ІЗ ЗАЛИШКОВИМИ ЯВИЩАМИ МУТАЦІЇ

Михайло Нагорний — 2024-07-14

Мета роботи – з’ясувати особливості вокального виховання акторів-юнаків, які мають залишкові ознаки мутації. Методологія дослідження – вивчення та осмислення теоретичних розробок вчених-фоніатрів та вокально-методичної літератури за темою статті, ознайомлення з різними аспектами вокального виховання юнаків на різних стадіях мутації в українських мистецьких навчальних закладах, використання практично-фахового і педагогічного досвіду автора статті. Наукова новизна – розробка питань про специфіку вокального виховання саме акторів-юнаків із залишковими ознаками мутації (публікації з цього питання, по суті, відсутні). Висновки. У статті зазначається важливість зосередження в роботі викладачів сценічного співу на заключній стадії мутації – післямутаційній, притаманній частині юнаків акторського фаху. Увага закцентована на таких питаннях: неточність інтонування голосів постмутантів; характерні порушення дихання і згладжування регістрів звучання; з’ясування викладачем категорії голосів та їх тембрально-діапазонних ознак; методично правильна організація занять з рекомендаціями підбору для конкретного типу голосів навчального репертуару, зокрема українських народних пісень; теситурно-динамічні проблеми; єдність вокально-технічного й художньо-виконавського розвитку акторів-юнаків.

ВОКАЛ МЕЦО-СОПРАНОВИХ ПАРТІЙ У ТВОРАХ ДЖ. ВЕРДІ І Ж. БІЗЕ

Юйцзи Ван — 2024-07-14

Метою дослідження постає прослідковування ознак тембру-амплуа у носіїв мецо-сопранового голосу, на матеріалі опер славнозвісних майстрів Дж. Верді і Ж. Бізе, при тому що цей темброво-регістровий колорит співу охоплює персонажів вкрай різних і за віком, і за соціальним становищем, і за національно-етнічними показниками. Методологічна основа – інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в працях українських музикознавців, зокрема Т. Вєркіної, О. Козаренка, І. Ляшенка, О. Маркової, О. Рощенко, О. Соколової, ін., з використанням науково-дослідницьких методів компаративно-стильового, герменевтичного, біографічно-описового, аналітично-типологічного тощо. Наукова новизна вирішується тим, що вперше в Україні і в Китаї висунуто тлумачення мецо-сопранового тембру у якості тембру-амплуа, тобто регістрово-тембральні характеристики голосу у єдності із сценічно-поведінковими і пластично-мімічними покажчиками, знаходячи спільне у персонажів принципово різних за соціально-психологічними, етнічно-національними, епохально-історичними та ін. ознаками. Вперше у вказаному ракурсі проаналізовані знамениті партії з опер Дж. Верді і Ж. Бізе. Висновки. Тембр-амплуа мецо-сопрано в операх Дж. Верді та творів Ж. Бізе виявляється у тому, що образи жінки-матері, жінки-спокусниці і т.ін. різняться в соціально-психологічному, національному, географічно-історичному аспектах, але їм притаманний виражений маскулінно-силовий ініціативний склад, всі тяжіють до пісенних номерів, але віддалених від простоти побутових проявів пісенності, до пластики виявлення владності, силової установки в стосунках з оточуючими, що визиває акцентуації сильних нот у низькому і середньому регістрах. А це складає історичне відділення цього типу співу від «россінівських» сопрано, які суміщали різнотемброві і різнофактурні верхній і нижній регістри, з яких, від середини ХІХ сторіччя, верхній наділив «легкістю» ліричні сопрано, а нижній – мецо-сопрано постромантичної формації.

«СИМФОНІЧНІ ЕТЮДИ» ТА «КРЕЙСЛЕРІАНА» Р. ШУМАНА В ПРЕДСТАВНИЦТВІ БІДЕРМАЄРІВСЬКОЇ і РОМАНТИЧНОЇ ЦИКЛІЗАЦІЇ ФОРТЕПІАННИХ МІНІАТЮР

Ганна Вовченко — 2024-07-14

Мета роботи – виділити саме бідермаєрівські складові творчого методу Шумана в руслі піаністичних спрямувань підготовки Ф. Віка, К. Вік-Шуман із обґрунтуванням смислової спрямованості творів Шумана, невіддільних від естетики бідермаєра, у свою чергу, пов’язаної з естетичними показниками романтизму. Методологічна основа – інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, компаративно-герменевтичні пролонгації інтонаційності в працях Д. Андросової, Т. Вєркіної, О. Козаренка, І. Котляревського, І. Ляшенка, Лю Бінцяна, О. Маркової, О. Муравської, О. Рижової, О. Соколової, ін., із застосуванням науково-дослідницьких методів: мистецтвознавчо-аналітичного, описово-історичного, культурно-регіоністичного, герменевтичного, ін. Наукова новизна. Вперше в Україні акцентується бідермаєрівська сторона композиторського мислення Р. Шумана у зв’язку із його крупними циклічними творами, в яких мініатюризм складових не знімав романтичної масштабності мислення, однак у бідермаєрівському ракурсі виявляється уникнення авторського стильового егоцентризму вираження. Висновки. Два взяті для аналізу цикли Р. Шумана складають типовий вихід фортепіанного мініатюризму композитора, що витікає з ідеї «Ораторії для фортепіано», а саме з його «Карнавалу», в якому контрасти темпово-жанрових зіставлень, що так виділилися в романтичній театральності, тут постають в позитиві бідермаєрівського наслідування сонат-сюїт рококо, об’єднаних ласкавістю спілкування в останніх, а тут артистичною вдачею суб’єкту дії. Фортепіанне втілення тяжіє до «діамантовості» звучань «легкого» піанізму (Шуман неодноразово виділяв бідермаєрівську «ноктюрновість» у грі Шопена, минаючи оркестральні відкриття Ф. Ліста), тобто до бідермаєрівської складової тяжіла стильова позиція автора «Карнавалу», тоді як містеріально-театральні внески засвідчують наближення до романтичної палітри.

ДООПЕРНИЙ ТЕНОРОВИЙ СПІВ ЗА ЙОГО ВІДДЗЕРКАЛЕННЯМ У ПАРТІЯХ ЛІРИЧНИХ ТЕНОРІВ У ЗДОБУТКАХ ДЖ. РОССІНІ І Ш. ГУНО

Лей Гао — 2024-07-14

Мета роботи – виявити в партіях Альмавіви («Севільський цирульник» Дж. Россіні) і Фауста (одноіменна опера Ш. Гуно) риси тенорових дооперних партій церковного співу, надзвичайно вшановуваного щиро віруючими композиторами. Методологічна основа – інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в працях українських музикознавців, зокрема Т. Вєркіної, О. Козаренка, І. Ляшенка, О. Маркової, О. Рощенко, О. Соколової, ін., з використанням науково-дослідницьких методів компаративно-стильового, герменевтичного, біографічно-описового, аналітично-типологічного тощо. Наукова новизна детермінована самостійністю підходу до названих партій з позицій церковного співочого вжитку, що в музикознавчих дослідженнях корегувалися фабулою сюжету, а не певними релігійними установками авторів опери. Також новаційним постає аналіз широко відомих партій з позицій відображення в них церковного вжитку тенорових партій в традиціях провізантійського староцерковного співу. Висновки. Виділені для аналізу партії широко відомих оперних персонажів Дж. Россіні і Ш. Гуно написані для композицій, які постали в декларацію ідей Реставрації (твір Россіні) і антиромантичної заяви на користь народної релігійності (у Ш. Гуно), в яких передбачається аналогія до церковних цінностей тенорових звучань у вираженні канонічних показників церковних достоїнств Любові. Ліричні тенори втілюють в даних операх найважливіші авторські ідеї – Благого Очікування звершення Реставрації в партії Альмавіви в «Севільському цирульнику» Дж. Россіні і щедрості любові, що надихає Спокуту гріховного виклику Закону.

ЧОЛОВІЧИЙ СПІВ ЯК НАДБАННЯ РЕЛІГІЙНО-РИТУАЛЬНИХ І ТЕАТРАЛЬНО-ОПЕРНИХ ДІЙСТВ

Тянфан Гао — 2024-07-14

Мета дослідження – обґрунтувати специфіку чоловічих співочих вмінь як першісних і провідних в історії музично-культурних акцій і сформулювати принципові методологічно-співочі відмінності в релігійно-ритуальних і театрально-оперних виявах. Методологічний базис – інтонаційний підхід як уявлення про генетичну спільність музичного мислення і мовлення в традиціях концепцій Б. Асаф’єва і Б. Яворського в Україні, що представлено в роботах Д. Андросової, О. Козаренка, О. Маркової, О. Оганезової, О. Рощенко, О. Соколової, В. Шульгіної, багатьох інших науковців. Наукова новизна виявляється в самостійності класифікаційних розробок щодо характеристик співацьких чоловічих виявлень в ритуально-релігійній і театрально-оперній сферах, вперше в музикознавстві України і Китаю вказується на принципову відмінність релігійно-ритуального виявлення співу, чоловічого переважно, в регістрово-інтервальних показниках, несумісних з мовленнєвими виявленнями як ознаками буттєво-реального звуковживання. Висновки. Від ритуально-релігійної первісності йде практика зосередження в голосовому виявленні в межах ритуально-релігійних акцій звучань, пов’язуваних з надбуттєвими здатностями контактності з позалюдським світом, основою якої стає саме чоловічий голос, здатний за досвідом дитинства освоювати регістри, доступні жіночому звуковиявленню, що згодом закріплюється у фальцетному співі чоловіків, хоча відмітною стороною сакральності як на Заході, так і на Сході стає вміння чоловічого басіння. Надбуттєвий смисл такого ритуального звуковиявлення підкріплюється інтервально-регістровими заходами, серед яких переважають чи то «бубніння» на одному-двох звуках, чи інтервально-регістрові «стрибки», які відсторонюють дихально-мовленнєву «хвильову» лінію висотних послідовностей. Театрально ж оперний підхід, спираючись на штучність вокалу (як надбання європейської церковної практики) чи його аналогії у китайській співочій традиції, метафорично-послідовно сполучає ту співочу штучність із мовленнєво-патетичними зворотами, тобто компенсативно поєднуючи досвід звернення до надбуттєвого світу із мовленнєво-буттєвими звукознаками.

ФОЛЬКЛОРНО-ДЖАЗОВИЙ НАПРЯМ У КОНКУРСНО-ФЕСТИВАЛЬНОМУ РУСІ АКОРДЕОННО-БАЯННОГО МИСТЕЦТВА ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХІ СТОЛІТТЯ

Володимир Годлевський — 2024-07-14

Мета роботи – дослідити динаміку фольклорно-джазового напряму у конкурсно-фестивального русі акордеонно-баянного мистецтва першої чверті ХХІ століття та визначити перспективні шляхи розвитку фольклору та джазу у сучасному музичному контенті. Методологія дослідження ґрунтується на використанні музикознавчого, порівняльного, хронологічного та системного методів, що дозволило проаналізувати культурно-мистецькі траєкторії фольклорно-джазового напряму у конкурсах та фестивалях акордеонно-баянного мистецтва першої чверті ХХІ століття. Наукова новизна. Уперше здійснено наукову розвідку конкурсно-фестивального руху на власному практичному прикладі, а саме участі у міжнародних конкурсах та фестивалях першої чверті ХХІ століття; розглянуто значущість артистичного наповнення конкурсно-фестивального середовища на виконавську та композиторську творчість учасників мистецького олімпу; запропоновано нові актуальні ідеї що до розщирення творчих горизонтів виконавської та композиторської майстерності у мікшуванні та синтезі фольклору та джазу. Висновки. Глобальне сприйняття фольклорно-джазового напряму у конкурсно-фестивальному русі акордеонно-баянного мистецтва першої чверті ХХІ століття підкреслює нашу думку про те, що величезний спектр музичного розмаїття дозволяє знаходити нові творчі рішення, робити сучасні інтерпретаційні різностильові розвідки шляхом створення авторського контенту, впровадження революційних сучасних стильових інновацій в аранжуванні та гармонізації, експериментувати та поєднувати новітні ідейні рішення в удосконаленні інструментарію та введені нових технічних стандартів якості при виготовленні та оновленні інструментів.

ДІАЛОГ «СХІД-ЗАХІД» У КАМЕРНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНІЙ МУЗИЦІ КИТАЮ НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ ВАН СИЛИНЬ ТА ВАН ІН

Чжуцсян Дін — 2024-07-14

Метою дослідження є вивчення та аналіз камерно-інструментальної творчості китайських композиторів на прикладі творчості Ван Силиня та Ван Ін з позицій діалогу «Схід-Захід». Методологія дослідження базується на порівняльному аналізі музичних творів, вивченні музичних партитур, а також на інтерв'ю з композиторами і музикознавцями. Використано методи музичного аналізу, які дозволяють виявити специфічні риси та впливи у творчості Ван Силиня та Ван Ін. Наукова новизна дослідження полягає у вперше проведеному детальному аналізі камерно-інструментальних творів Ван Силиня та Ван Ін в контексті діалогу між східною та західною музичними традиціями. Висновки. Виявлено, у який спосіб композитори синтезують елементи національної китайської музики з європейськими впливами, створюючи унікальні музичні твори, що представляють новий вимір сучасної камерної музики Китаю. Окрему увагу приділено творчому доробку Ван Силиня, відомого майстра камерної музики, та його доньки Ван Ін, яка є оригінальним композитором нового покоління. Розглянуто їхній внесок у розвиток камерно-інструментальної музики, а також специфіку їхніх музичних підходів, яка відображає діалог між східною та західною музичними традиціями. У статті детально аналізуються їхні найвідоміші камерні твори, що демонструють унікальний синтез національних китайських елементів з європейськими впливами, надаючи таким чином новий вимір сучасній камерній музиці Китаю. Для Ван Силиня, як представника старшого покоління, важливими були значущі концепції та глибина задуму при вирішенні класичних формальних завдань. Його інновації полягали у створенні вагомих прикладів камерно-інструментальної музики, що зрівнюються за серйозністю з великими симфонічними творами. Для Ван Ін – композитора покоління «міленіалів» головним пріоритетом стають новаторство та самостійність у творчих рішеннях. Вони прагнуть до експериментів з нестандартними інструментальними складами, новими техніками композиції, неочікуваними звуковими ефектами, використанням електроніки, мікрохроматики, імпровізації та відкритих форм.

ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЧАСУ ТА ПРОСТОРУ ЖЕРАРА ГРІЗЕ В СПЕКТРАЛЬНІЙ МУЗИЦІ ХХ СТОЛІТТЯ

Ірина Жадик — 2024-07-14

Мета статті – розкрити основні концепції Ж. Грізе щодо спектральної композиції у ХХ столітті. Методологія дослідження полягає у використанні методів аналізу і синтезу робіт Ж. Грізе про спектральний метод в музиці ХХ століття. Використано джерелознавчий і системний підходи для вивчення взаємопов’язаних елементів при характеристиці спектрального методу у роботах Ж. Грізе. Наукова новизна роботи полягає в узагальненні результатів вивчення спектрального методу в авторській музиці із впливами конкретних звукових спектрів: атаки і загасання звуку; биття як прообразів ритмічної складової; фільтрації і фазові спотворення як прообразів мелодійної складової; інтенсивності при організації гучності. Зазначено, що результатами синтезу стає звучання штучно виробленого музичного простору з різними умовами існування в ньому природної структури звуку. У такій музиці поняття часу і простору нероздільні. Час організує події в акустичному просторі. Просторово-часова парадигма багатовимірна. В її основі є принцип організаційної єдності від рівня мікро- до макропростору. Висновки. Проаналізовано концептуальні підходи часопростору у роботах композитора французької спектральної школи Ж. Грізе. Композитор зазначив, що звернення до лимінальної – порогової концепції часу і простору спектралізму спирається на природно-фізіологічні процеси. У трактаті Ж. Грізе «Tempus ex machina» і його однойменній композиції обґрунтовано філософське значення вісі координат системи. Для цього знадобилося проведення паралелі з теорією інформації Молля, природничо-науковим законом Вебера-Фехнера. Технології освоєння внутрішньо-звукового простору в спектралізмі призводять до нового звукового концепту – звуку як феномену життя. Перемикання планів з внутрішнього складу звуку на зовнішні чинники, перехід від мікрофонічного до макрофонічного простору дозволяють стверджувати, що звук здатний до життя і смерті, коли відправною точкою розуміння часу в музиці є його релятивізація як відмова від абсолютного значення. Це власне і є концептуальною основою в роботі Ж. Грізе, як одна із концепцій музичного часу в композиціях другої половини ХХ століття. Вони характеризуються високою долею суб'єктивізму тимчасових відчуттів.

ПІСНІ КАРОЛЯ ШИМАНОВСЬКОГО ДЛЯ ВИСОКОГО ГОЛОСУ В НАСЛІДУВАННЯ І В ПРОТИДІЮ ВОКАЛЬНІЙ СПАДЩИНІ Ф. ШОПЕНА

Ціньцінь Ін — 2024-07-14

Мета дослідження – простежити бідермаєрівський слід у виразності Пісень К. Шимановського в їх пограниччі до шопенівської спадщини і в заглибленні в штучну процерковну декламаційність символістської вокальності – на прикладі Пісень для високого голосу ор.2–54, що тембром-регістром співвідносне із ліричним сопрано автора цього нарису. Методологічною основою є інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, представленої зокрема роботами О. Маркової, О. Муравської, Л. Горелік, інших авторів, у яких базовим методом аналізу виступає стильовий компаратив, музикознавчий цілісний аналіз з герменевтичними виходами, а також історико-біографічний метод в ракурсі «інтелектуальної біографії» (в концепції В. Шульгіної і О. Яковлєва) суб’єкта дослідження. Наукова новизна роботи визначається авторською першісністю розгортання вказаного стильового бачення Пісень К. Шимановського за його бідермаєрівським витоком і з залученням до методу символістського вокалу з його процерковною декламаційністю і східно-богослужебним співом. А також новаційним є аналіз названих Пісень в ракурсі заявлених стильових тлумачень виразності творів великого польського і українського композитора ХХ століття. Висновки. 16 проаналізованих Пісень К. Шимановського різних років створення демонструють бідермаєрівську атрибуцію в ор. 2, 20, що змінюється від ор. 24 на певне пограниччя псалмодування і танцювально-жанрових елементів (особливо це ор. 31 «Танець»), складаючи апогей символістських виборів митця, показових для українського культурного його оточення 1910-х. Пісні ор. 54 поєднують ознаки символістської псалмодійності і танцювально-жанрових «натяків», з явним минанням дотичності до фольклоризму масштабних творів завершальних років життя і творчості композитора в Польщі. Вибори творів «для високого голосу» виділяють ці виразні показники, які «деперсоналізують» словесні вираження на користь філософсько-релігійної абстракції подання сюжетно-подійових наповнень вербального ряду вокальних мініатюр.

МОНОДИЧНЕ ПЕРШОДЖЕРЕЛО «БОГОРОДИЧНИХ ДОГМАТІВ» ОЛЕКСАНДРА КОШИЦЯ: ПІДСУМКИ МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Марія Коваль — 2024-07-14

Мета дослідження – визначити закономірності внутрішнього влаштування монодичних піснеспівів – першоджерела твору О. Кошиця «Богородичні Догмати», а також відповідного їм інструментарій музично-теоретичного аналізу. Обидва питання є до сьогодні не вирішеними у музикознавчих працях. Методологія дослідження. З позицій системного методу виявлені особливості упорядкування піснеспіву, насамперед, у аспекті формотворення, в їх обумовленості законами системи Осмогласся, зокрема, гласового поспівкового фонду. Функціональний метод застосований для визначення функцій поспівок як елементів піснеспіву у його формотворенні. Компаративний метод був базовим для виявлення специфіки явища тематизму в поспівковому середовищі як провідного елементу формотворення. Історико-стильовий метод долучений для обґрунтування запропонованого інструментарію музично-теоретичного аналізу та критеріїв його коректності. Наукова новизна. Вперше виконано музично-теоретичне дослідження монодичного першоджерела «Богородичних Догматів» О. Кошиця відповідним їх системній природі інструментарієм. Вперше запропоновано методику аналізу монодичного літургійного піснеспіву у аспекті формотворення. Висновки. Встановлено, що коректний науковий аналіз монодичних богослужбових догматиків є можливим лише на базі поспівкового фонду музичного Октоїху. З’ясовано, що поспівки виконують у формотворенні усі необхідні функції, які властиві явищу тематизму, а саме: структурування музичного руху засобами утворення структурних одиниць синтаксичного рівня, оформлення розділів та частин форми засобами певного групування поспівок, встановлення спеціальних сполучень між ними, їх функціональної диференціації під кутом зору виконання ними композиційних функцій тощо. Визначено, що базовими для проявлення тематичного значення поспівок та їх функціональної ролі є загальні закономірності дії взаємообумовленої пари відносин – повторювання та оновлення матеріалу

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У МУЗИЧНІЙ ІНДУСТРІЇ В КІНЦІ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

Артур Маринін — 2024-07-14

Мета статті – здійснити аналіз розвитку комп’ютерних цифрових технологій, визначити їх вплив на глобальну музичну індустрію в кінці XX – початку XXI століття. Методологія роботи включає історико-культурологічний та мистецтвознавчий методи, аналітичний метод та метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі питань трансформації цифрових технологій у музичній індустрії досліджуваного періоду. Також окреслено основні переваги та недоліки цифровізації музичної індустрії, визначено основні напрями використання цифрових технологій. Висновки. В кінці ХХ – на початку ХХІ століття цифрові технології зазнали значних змін. Ці зміни включали в себе появу персональних комп'ютерів та спеціалізованих програм для музичної сфери, виникнення MIDI як стандарту для інструментів і програм, використовуваних у створенні та редагуванні музики, і зростання популярності електронної музики. Крім того, важливим аспектом цих змін є широке поширення Інтернету, який став основним засобом поширення музики через спеціалізовані платформи та для популяризації музикантів. Паралельно з цим, перспективним стає використання штучного інтелекту. У цілому, цифрові технології в музичній індустрії протягом досліджуваного періоду мають численні переваги для розвитку галузі, але також породжують виклики. Наприклад, широке поширення піратських сервісів для обміну музичними файлами є серйозною проблемою. У майбутньому цифрові технології в музичній індустрії будуть продовжувати швидко розвиватися, проте негативні аспекти можуть гальмувати їхній повний потенціал. Тому важливо здійснювати ефективну боротьбу з існуючими загрозами, що сприятиме належному розвитку галузі.

ДО ПИТАННЯ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ ПРО МУЗИЧНУ ІНТЕПРЕТАЦІЮ ПОЕЗІЙ УКРАЇНСЬКИХ КЛАСИКІВ У ТВОРЧОСТІ ЕСТРАДНИХ ВИКОНАВЦІВ

Вікторія Падалко — 2024-07-14

Мета статті – проаналізувати наукову літературу про музичну інтерпретацію поезій українських класиків у творчості естрадних виконавців. Методологія дослідження. Для структурування теоретико-методологічної бази використано аналітичний та ретроспективний методи, а також метод порівняльного аналізу. Оскільки тема дослідження охоплює питання як музикознавства так і літературознавства, використовується міждисциплінарний підхід. Наукова новизна роботи полягає у визначенні інтерпретації як феномену, що сприяє органічному синтезу музики і слова, має безпосередній вплив на музичну інтерпретацію поетичних текстів класиків, творчість академічних та естрадних композиторів і виконавців. Висновки. У статті відзначено актуальне зростання кількості музичних інтерпретацій поетичних текстів українських класиків. Проаналізовано наукову літературу, яка становить теоретичне підґрунтя для цілісного дослідження відповідних пісенних творів та композицій. Напрями досліджень розподілені на вивчення: особливостей інтерпретації, як феномену (О. Афоніна, О. Бензюк, П. Іванишин, О. Колесник, С. Садовенко); проблем синтезу музики та слова (І. Вежневець, О. Зінькевич, І. Іванова, А. Мізітова, О. Фрайт); питань музичної інтерпретації (М. Гейченко, О. Домащенко, В. Іванова, О. Катрич, В. Кулікова, В. Москаленко, О. Олексюк, В. Панасюк, В. Соловйов); інтерпретації текстів, їх семантики та тлумачення, зокрема, крізь призму внутрішньої музикальності (М. Наєнко, З. Пахолок, Г. Сюта, І. Щукіна); творчості академічних і естрадних композиторів та виконавців-інтерпретаторів поезії класиків (Г. Карась, Н. Королюк, В. Степурко, Г. Філатова, О. Фрайт, І. Штурмак). Порівняно висвітленою в науковому дискурсі є музична шевченкіана, але, здебільшого, тільки в царині академічної музики (однойменне видання з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 2020, видання М. Гулковського, 2023). Зазначено, що про естрадних виконавців, саме в контексті інтерпретації поезії класиків, джерельну базу становлять, за винятком окремих статей, лише інтерв’ю, публікації із сайтів, блогів та сторінок соціальних мереж самих виконавців.

АРАНЖУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ТВОРЧОЇ АДАПТАЦІЇ МУЗИЧНОГО МАТЕРІАЛУ ФІЛЬМУ

Олександр Сошальський — 2024-07-14

Мета статті полягає у науковому обґрунтуванні сутності та значення аранжування в музичному оформленні фільму. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному застосуванні методів аналізу, порівняння, узагальнення, систематизації. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що: обґрунтовано сутність аранжування як процесу та результату творчої адаптації музичного матеріалу фільму; визначено основні аспекти класичного аранжування, які мають бути враховані кінокомпозитором у створенні електронної партитури; запропоновано художньо-естетичні принципи аранжування музики кіно. Висновки: 1) аранжування музики до фільму є складним творчим процесом, який ґрунтується на принципах симфонізму та здійснюється засобами інструментування, перекладення, компілювання і компонування музичного матеріалу; 2) основними методами аранжування є гармонізація й інструментування нових композицій та створення оригінальних інтерпретацій відомих музичних творів у сучасних стилях; 3) аранжування музики кіно передбачає поєднання техніки класичної композиції та інструментування із сучасними музичними комп’ютерними технологіями, що сприяє створенню якісного музичного контенту.

ЕТНОЦЕНТРИЧНИЙ АСПЕКТ У РОЗВИТКУ КИТАЙСЬКОЇ ФОРТЕПІАННОЇ МУЗИКИ: ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ТА МУЗИЧНИХ ТРАДИЦІЙ

Ї Сюнь — 2024-07-14

Мета дослідження полягає в ретельному вивченні розвитку китайської фортепіанної музики як національного феномена. Основна увага спрямована на аналіз впливу народної культури на формування стилю та характеру цієї музичної галузі. Методологія дослідження ґрунтується на ретельному аналізі літературних джерел, музичних композицій та аранжувань. Застосування цієї методології дозволяє систематизувати та інтерпретувати історичний та сучасний контексти формування китайської фортепіанної музики. Врахування широкого спектру джерел дозволяє виявити різноманітні аспекти впливу національної культури на цю музичну галузь. Науковою новизною дослідження є систематичний аналіз взаємозв'язку між фортепіанною творчістю китайських композиторів та національною культурою. Дослідження враховує специфіку регіональних музичних традицій та інструментальних особливостей, що раніше не було достатньо систематизовано або досліджено. Висновки. У підсумку, можна відзначити, що китайська фортепіанна музика виявляє високий рівень етнокультурності, де цінності національної культури стали основою для розвитку цього мистецтва. Різноманітні зв'язки з пісенними, інструментальними та танцювальними традиціями змогли активно сформувати фортепіанну музику як національний феномен. При цьому відтворення елементів фольклору композиторами сприяє постійному збагаченню та оновленню звукових та технічних аспектів фортепіанної музики, що відкриває нові перспективи для розвитку цього виду мистецтва в Китаї.

ЛЕМКІВСЬКИЙ ФОЛЬКЛОР ЯК «ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ ЗНАК» У СУЧАСНИХ ЕСТРАДНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЯХ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Наталія Торконяк — 2024-07-14

Мета статті – обґрунтувати концептуальні передумови трактування лемківського фольклору як «етнокультурного знаку» в естрадних інтерпретаціях. Методологія дослідження основана на загальнонаукових методах аналізу (історичного, семіологічного, культурологічного) й узагальнення в контексті міждисциплінарного підходу, що дало можливість концептуалізувати уявлення про Лемківщину як «місце памʼяті», лемківський фольклор як «етнокультурний знак» та укласти ієрархічну систему його відображення в естрадних інтерпретаціях. Наукова новизна полягає в трактуванні лемківського фольклору як «етнокультурного знаку», експлікації поняття «етнокультурний знак», окремих ідей соціокультурних концепцій у сфері естрадознавства. Пропонується авторська система відображення етнокультурної знаковості в естрадних інтерпретаціях. Висновки. Континуальність феномену Лемківщини як «місця памʼяті» підтримується виконаннями фольклорних взірців в інтерпретаційному діапазоні від автентичного до трансформаційного. Попри нову стилістику, вони покликані зберігати семантику малої батьківщини як знаку, що виявляється на різних ієрархічних рівнях: інтонаційному (1), лексичному (2), жанровому (3), виконавської манери (4), синкретичної системи лемківського фольклору (5). Остання є узагальненим «знаком», який репрезентує ментальність етнічної групи і творить «лемківський міф».

ОПЕРА А. ВІВАЛЬДІ «ОЛІМПІАДА» ЯК ЗРАЗОК ВЕНЕЦІЙСЬКОЇ SERIA

Софія Філіппова — 2024-07-14

Мета статті – виявити специфічні риси оперної спадщини А. Вівальді (на прикладі культурологічного аналізу опери «Олімпіада»), яка на сьогодні знаходиться в процесі практично-творчого і теоретичного усвідомлення, що є історичною компенсацією за більше ніж 250-ліття забуття відкрить Майстра. Методологічна база – інтонаційний підхід школи Б. Асафьева в Україні у спрямованості на герменевтичні, компаративні аспекти стилістичного аналізу, як це має місце в роботах Д. Андросової, Е. Маркової, О. Муравської? О. Рощенко, А. Соколової, Л. Шевченко та ін., суттєвим постає метод інтелектуально-біографічний [див.напрацювання В. Шульгіної, О. Яковлева, ін. задля осмислення розумових стереотипів, які живили культурне оточення знаменитого композитора. Наукова новизна. Вперше в культурозавстві України зроблений опис оперної типології венеціанської seria в її наслідуваності відносно неаполітанської опери цього типу і в паралель до розвитку віденського різновиду цього музично-театрального феномену. Крім того, виділена авторська нота в поданні опери-seria, що суттєво відрізняється від іншомістецьких подань італійського театрального здобутку. Висновки. Опера «Олімпіада» А. Вівальді написана на лібрето П. Метастазіо, яке алегорізувало ідею культурно-мистецького лідерства італійських та німецьких міст у постренесансній Європі, складаючи паралель культурно-мистецькому налаштуванню Олімпіад у Древній Греції. Цей соціальний заказ особливо яскраво світився в опері А. Вівальді, Венеція, рідне місто якого з його карнавальною продукцією, що була у центрі культурно-презентаційних заходів, співвідносилася із олімпійською культурполітикою Древньої Елади. Аналогія лібрето seria до агіографічної сюжетики римської опери-містерії виявляється в суцільності етичного позитиву характеристики всіх персонажів опери, зіткнення і драматичні моменти відносин яких народжувалися через збіг обставин і невільні порушування наданих обіцянь. Звідси – відсутність драматургії в класично-реалістичному тлумаченні, все загострюється максимально до останньої сцени («крещендуюча драматургія» за В. Холоповою), де поява неочікуваної вісті чи непоміченого логічного аргумента «розв’язувала» всі непорозуміння у містеріальному примирливому доброму закінченні.

ФОРТЕПІАННІ КОНЦЕРТИ Р. ШУМАНА ОР. 92 І 134 У КОНТЕКСТІ СТИЛЬОВИХ ПРИНЦИПІВ БІДЕРМАЄРА

Цзюньтао Хуан — 2024-07-14

Метою статті є аналіз двох «малих» Концертів Р. Шумана, лаконічна двочастинність яких у вигляді Інтродукції і Allegro Appassionato ор. 92, Інтродукції і Allegro ор. 134 ставить їх у прямий зв’язок з естетикою мініатюризму бідермаєрівської настанови, згідно з якою висота етичного й художнього вираження складає ніби апропорційне співвідношення із стислістю звукового простору. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, що втілений в роботах Д. Андросової, О. Маркової, О. Муравської, Л. Шевченко, має безпосередні торкання установлень китайського музикознавства (див. роботи Ма Вей, ін.). Конкретика методів історико-описового, музикознавчого аналітичного, культурологічного, стильового компаративу, інтелектуально-біографічного (за роботами В. Шульгіної, О. Яковлєва), міждисциплінарного підходу складають специфіку апарату дослідження творчості автора нарису. Наукова новизна роботи виявляється в тому, що вперше в українському і китайському музикознавстві аналізуються названі «малі» Концерти Р. Шумана ор. 92 та 134 у світлі позицій бідермаєрівського «діамантового» піанізму «легкої гри» у продовження моцартіанства у фортепіанній творчості (за роботами Д. Андросової і Л. Шевченко) і в розвиток концепції неосимволізму поставангардної сучасності за О. Марковою стосовно виконавського відродження того роду стильової спадщини. Висновки. Фортепіанні концерти Р. Шумана ор. 92 і 134 відзначені перевагами піаністичної ліричної монологічності над виявленнями театрально-драматичних «проривів». Переважання ліризму фортепіанної монологічності живить позиції романтизму на тлі ідеальних виражальних настанов бідермаєра, натхнених релігійною сумирністю, звернених до ідеальностей «пісенності без слів» мендельсонівського строю, спрямованого до гармонійного світобачення. Наполягаємо на концепції фортепіанних Концертів щодо композицій вказаних опусів, зазначення специфіки яких («Концерт-штюк» для фортепіано з оркестром ор. 92, «Концертне Allegro зі Вступом» ор. 134) відповідає паралелі до облігатних барокових концертів із ознаками в них так званої «концертної форми», рівняння на яку суттєво коригувало ліризований-монологізований концертний виклад доби романтизму.

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ЖАНРОВОЇ ЕВОЛЮЦІЇ РОМАНТИЧНОЇ ФОРТЕПІАННОЇ СОНАТИ: СОНАТА ЕS-DUR D 568 Ф. ШУБЕРТА

Цзюньсун Чжан — 2024-07-14

Мета роботи – виявити жанрово-стильову специфіку Сонати для фортепіано Еs-dur, D 568 Франца Шуберта в контексті жанрової еволюції романтичної фортепіанної сонати. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових методів, а також спеціальних методів сучасного музикознавства: музикознавчо-історичного; джерелознавчого; жанрово-стильового; узагальнюючого тощо. Провідними методами роботи стали музично-текстологічний та структурно-функціональний, спрямовані на виявлення основних циклічних та стильових особливостей фортепіанної сонати Еs-dur, D 568 Франца Шуберта. Наукова новизна роботи полягає в осмисленні нового підходу Франца Шуберта до трактування сонатного циклу, що відображає пошуки раннього романтика і відбиває романтизм та ґрунтовному аналізі фортепіанної сонати Еs-dur, D 568 композитора. Висновки. Доведено, що соната Франца Шуберта Еs-dur засвідчує новий підхід до сонатного циклу та жанрову еволюцію романтичної фортепіанної сонати, котра відображає романтичну філософію. Це вже чотиричастинна соната, де тонально відрізняється лише друга частина, решта частин створені в основній тональності. Три частини циклу написані у різних видах сонатної форми: перша частина – сонатна форма; друга частина – у формі три-п'ятичастинній із рисами сонатності та рондальності; фінал – у сонатній формі з епізодом замість розробки. Для багатьох елементів характерна багатотемність та тональна визначеність. У першій частині велике значення мають зв'язки та сполучні побудови контрастного типу, з якими поєднуються всі теми сонатної форми. Друга частина фортепіанної сонати єдина створена в мінорній тональності, що відповідає VI ступеню та вносить скорботний, але спокійний настрій. Третя частина сонати – досить традиційний Menuetto, написаний в основній тональності. Для фіналу характерна багатотемність, але не контрастна, яка доповнює єдиний лірико-танцювальний образ.

ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ КОНЦЕРТ ВІД БАРОКО ДО КЛАСИЦИЗМУ: ШЛЯХИ МОДИФІКАЦІЇ ЖАНРУ

Цзіньцю Чжан — 2024-07-14

Мета статті – висвітлити шляхи модифікації та особливості жанру інструментального концерту періоду стильового переходу від Бароко до Класицизму. Методологія дослідження спирається на комплексний підхід, заснований на історико-культурологічному, герменевтичному та музично-теоретичному методах дослідження. Основними теоретичними методами роботи є: історико-компаративний, жанрово-стильовий, систематизація, узагальнення, аналіз. Наукова новизна полягає в тому, що питання еволюції інструментального концерту розглядаються у контексті стильових змін від Бароко до Класицизму. Особливу увагу приділено внутрішньожанровим змінам, яким не приділено належної уваги музикознавців. Висновки. Жанр інструментального концерту періоду переходу від Бароко до Класицизму відзначається певним дуальним характером. Насамперед це проявляється на рівні форми, якій характерні як ритурнельні, так і сонатні принципи організації тематизму. Поряд з почерговим викладенням розділів сонатної форми у оркестра й у соліста, що йде від барокового concerto grosso, в ранньокласичних зразках інструментального концерту зустрічається діалогічний тип викладення матеріалу на рівні тематизму, затверджений у класичних зразках. Вихід на перший план й домінування соліста в концерті обумовлює зміну фактури сольної партії, яка набуває надзвичайної віртуозності та імпровізаційності. Це впливає на підсилення ролі соліста, відмову від його участі в tutti, лідірування у викладенні матеріалу, що приводить до множинності й різноманітності тематизму. При тому оркестр, крім виконання супроводжуючої функції у підтримці соліста, отримує можливість «висловитися» у самостійних «відіграшах», порушуючи тим чіткий розподіл проведення розділів сонатної форми. Зазначені перетворення сприяли розшаруванню звукового простору та двоплановості його сприйняття, характерних для класичних моделей жанру.

ЖАНРИ АНГЛІЙСЬКОЇ ДУХОВНОЇ МУЗИКИ У ТВОРЧОСТІ ДЖ. РАТТЕРА ЯК ПРОДОВЖЕННЯ ТРАДИЦІЇ АНГЛІЙСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ ХХ СТОЛІТТЯ

Сюаньян Чжу — 2024-07-14

Мета дослідження – визначити стильове призначення композицій Дж. Раттера, зроблених у різні роки, але об’єднаних духовним жанровим показником, який від початку минулого століття виділив різножанрову продукцію композиторів Англії, від Е. Елгара до Б. Бріттена, У. Уолтера, М. Тіппетта і вчителя Раттера – Дж. Тавенера. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід, як він зазначився у роботах послідовників Б. Асаф’єва в Україні (див.публікації Д. Андросової, О.Маркової, О. Муравської, А. Соколової), а також з опорою на розробки хорового виконавства одеської школи (праці В. Луговенко, Г. Шпак, інших науковців). Наукова новизна роботи зазначається в оригінальності подання смислу стильових дифузій хорової спадщини Англії ХХ століття від некласичних зрізів до поставангардної еклектики зламу ХХ-ХХІ століть і базовості розуміння в них національної церковної виражальної складової, яка надавала й надає самостійного стильового смаку відповідним типологічним поєднанням, співвідносним із ігровою мозаїчністю поставангарду й пост-поставангарду сьогодення. Висновки. Стильова еклектика необарокових побудов минулого віку і неоготичні спрямування початку ХХІ століття угрунтовані, по-перше, релігійно-вжитковою засвоєністю продуктів Англійського відродження ХХ сторіччя як другого кельтського Відродження на землях Британії-Англії на тлі буття поствікторіанських спрямувань до ірландсько-бритських православних витоків національної культури. А, по-друге, вказана угрунтованість духовно-хорової творчості Англії на початку ХХІ століття і в її межах висунення таких споріднених обставинами життя і творчості майстрів як Дж. Тавенер і Дж. Раттер неоготичними тенденціями «поглинання» художньої самодостатності компенсативно-соціальною потребою в композиціях, які стоять на «пограниччі» духовно-прикладної і духовної сфер і в яких зосереджуються антитетичні спрямування стилів та видів творчості, аж до торжества в творах Дж. Раттера повноти популярного мислення в ракурсі серйозності духовної славильності хоралів-антемів.

СОНАТИ Ф. ШОПЕНА В КОНТЕКСТІ БІДЕРМАЄРІВСЬКИХ НАСТАНОВ ВИКОНАВСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ЇХ АВТОРА

Цзії Чжу — 2024-07-14

Метою роботи стало вилучення бідермаєрівських рис Ф. Шопена в його «найкрупніших» творах – Сонатах, з яких Перша представляє повністю шопенівський «варшавський бідермаєр», в якому не малість форм, а певні смислові повороти у вираженні вказують на належність до названого напряму, і останні відзначають риси знаменитих Другої і Третьої сонат Шопена. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід прийняття генетичної єдності музичного і мовленнєвого начал у розвиток концепцій Б. Асаф’єва і Б. Яворського у працях Д. Андросової, О. Маркової, І. Подобас, Л. Степанової, Л. Шевченко, з акцентуванням герменевтичного ракурсу такого підходу. Також виділені методи – біографічно-описовий, з підкресленням інтелектуально-біографічного його аспекту, аналітично-структурний як зосереджений на музикознавчій специфіці подання композицій, міжвидового стильового компаративу Наукова новизна роботи охоплює характеристики вираження у Сонатах Шопена, що виходять з єства бідермаєрівського світовідчуття, зокрема то відмічене ще О. Козаренком підкреслення прямого цитування іншоавторського тексту, співвідносне із духовною практикою спирання на канонічні настанови з відстороненням від егоцентрично висуваного авторства. Це найбільш точно показане у Першій сонаті, але має місце також у Другій і Третій, що за Д. Кемпером, утворюють певний цикл бахіанством зв’язаний з Першою Сонатою. Висновки. Бідермаєрівський підхід проявляється, як в малих, так і в крупних формах у вигляді підкресленого прямого цитування із іншоавторських текстів, які відмічені канонічністю естетично-етичного значення і сполучені із духовними текстами через уникнення театральної процесуальності композиції. Кожна із Сонат Шопена, попри прямої цитати з Інвенції Й.С. Баха в Першій, містить «бахіанізми» як тематично-композиційне втілення задля демонстрації вірності прийнятому високому ідеалу. Кожний з фіналів Сонат (особливо чітко – у Другій) подає дещо образно-смислово самостійне по відношенню до попередніх частин, вибудовуючи «безкадансійне» завершення як «крок у Нескінченість».

ВПЛИВ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА КРЕАТИВНИЙ ПРОЦЕС У СФЕРІ ЗВУКОРЕЖИСЕРСЬКОГО МИСТЕЦТВА ТА САУНДПРОДЮСУВАННЯ

Олег Ярош — 2024-07-14

Мета роботи – розглянути процес впливу сучасних технологій на креативний процес у звукорежисерському мистецтві та саундпродюсуванні. Методологія дослідження полягає в застосуванні низки підходів, а саме: систематичний огляд літератури, визначення ключових понять, аналіз впливу технологій, збір та аналіз даних, формулювання висновків та обговорення, а також надання пропозицій та рекомендацій. Наукова новизна полягає в розширенні розуміння впливу технологій на звукорежисерське мистецтво та саунд-продюсування, їх значному внеску у трансформацію аудіального простору, розкриття нових творчих можливостей та модифікацію споживчого сприйняття музики. Висновки дослідження підтверджують, що сучасні технології мають значний вплив на креативний процес у звукорежисерському мистецтві та саунд-продюсуванні. Використання новітніх інструментів та програмного забезпечення дає можливість артистам виражати свою індивідуальність та створювати унікальні музичні образи.

СЦЕНІЧНЕ СЛОВО В ГОЛЛІВУДСЬКОМУ КІНЕМАТОГРАФІ 40–50-х рр. У ЖАНРІ НУАР

Анастасія Біленька — 2024-07-14

Метою роботи є дослідження сценічного слова, зокрема його інтонаційної складової у акторських роботах 40–50-х рр. у жанрі нуар, а також вплив ідеології США того періоду на кінематограф. Методологія дослідження полягає у застосуванні методу історичної ретроспекції, який використовується задля аналізу сценічного слова у акторських роботах у голлівудському кінематографі 40–50-х рр. у жанрі нуар; культурологічний метод залучено для дослідження впливу ідеології США 40–50-х рр. на соціокультурне середовище через сценічне слово; використання методу аналізу ролі дає змогу провести аналіз роботи акторів над мовною складовою художніх образів, створених у 40–50-х рр. у жанрі нуар. Наукова новизна полягає у тому, що вперше проведено комплексне дослідження особливостей сценічного слова у акторських роботах 40–50-х рр. у жанрі нуар, а також їх залежність від поточної ідеології влади США. Висновки. Розглянуто інтонаційну складову акторських робіт, зокрема чоловічих та жіночих образів у голлівудському кінематографі 40–50-х рр. у жанрі нуар. Розкрито вплив ідеології США на художньо-естетичну складову голлівудського кінематографу, зокрема на сценічне слово. Розглянуто особливості мовного образу фатальної жінки у голлівудському кінематографі у жанрі нуар. Проаналізовано особливості мовного портрету антагоністів і протагоністів у голлівудському кінематографі 40–50-х рр. жанру нуар.

ІНВАРІАНТИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОЇ БІЗНЕС-МОДЕЛІ ОПЕРНОЇ СЦЕНИ: ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС

Катерина Юдова-Романова — 2024-07-14

Мета роботи – проаналізувати та систематизувати різні організаційно-економічні бізнес-моделі оперного виробництва в Італії XVII століття як мистецької форми і бізнесу в історичному контексті. Методологія дослідження. Для досягнення поставленої мети було застосовано такі наукові підходи: історичний для розуміння контексту та еволюції оперних бізнес-моделей; компаративний – виявлення спільного та відмінного між ними; соціально-економічного аналізу – для оцінки фінансових аспектів, включаючи витрати на постановки; кейс-стаді – для вивчення бізнес-моделі конкретних оперних театрів та постановок з метою аргументації загальних тенденцій та виявлення інваріантів. Наукова новизна. У роботі вперше здійснено ґрунтовний аналіз та систематизацію різних організаційно-економічних бізнес-моделей оперного виробництва в Італії XVII століття, що дозволяє краще розуміти, як різні економічні та соціальні контексти впливали на розвиток опери як мистецтва і бізнесу. Висновки. Виходячи із запропонованого авторами аналізу зібраних та систематизованих фактів з історії італійської оперної сцени XVII століття, сформульовано основні принципи та особливості трьох провідних організаційно-економічних бізнес-моделей оперного виробництва даного часопростору. Римська бізнес-модель була заснована на патронаті, де дуже дорогі постановки фінансувалися меценатами і були безкоштовними для глядачів, що підкреслювало культурний, соціальний і політичний престиж покровителів. Венеціанська бізнес-модель була підприємницькою, де основну роль відігравав імпресаріо як організатор заходів. Хоча цей підхід і був ринковим, проте він також потребував підтримки меценатів та досить ризикованих інвестицій для фінансування оперної компанії. Бізнес-модель Реджо-Емілії являє собою змішаний підхід, де важливу роль відігравав впливовий патрон, який забезпечував фінансову підтримку та покривав можливі збитки.

ТЕАТР НЕРЕАЛІСТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ МАЙСТЕРНІ ТЕАТРАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ (ЕКМАТЕДОС)

Ігор Борис — 2024-07-14

Мета статті полягає розкритті загальних концепцій та проблематики роботи в напрямі нереалістичного театру на прикладі практичної діяльності Експериментальної майстерні театральних досліджень (ЕКМАТЕДОС), що було запатентовано при факультеті сценічного мистецтва ХДАК. Методологія дослідження включає порівняльний та критичний аналіз, а також междисциплінарний та комплексний методи, якими досліджено структуру театру нереалістичного спрямування, його філософсько-естетичне підґрунтя та засади. Наукова новизна полягає в комплексному підході до аналізу театру нереалістичного спрямування не лише на основі теоретичних концепцій, а саме спираючись на власний практичний досвід, висвітлюючи нові перспективи для розвитку цього напрямі та розуміння його історичного контексту. В статті досліджено практичний досвід в рамках діяльності експериментальної майстерні та значення і вплив театру нереалістичного спрямування на сучасне театральне мистецтво України. Проявлені практичні виклики, пов'язані з режисурою, акторською майстерністю та сценографією. Висновки статті розглядають значення та можливості театру нереалістичного спрямування. Зафіксовані і проаналізовані принципи практичної роботи в цьому напрямі театрального мистецтва допомагають розкрити його потенціал як засобу вираження та рефлексії на складні та актуальні теми. Такий аналіз підкреслює значення дослідження театру нереалістичного спрямування як для академічного середовища, так і для практикуючих театральних професіоналів. Оволодіння навичками роботи в нереалістичному театрі є викликом для акторів через кілька ключових аспектів, таких як інтенсивність емоцій, технічні аспекти та філософські аспекти драматургії. Драматургія нереалістичного спрямування ставить питання про сенс і абсурдність життя, дозволяючи акторам експериментувати з формою вистави і створювати альтернативні реальності.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ТЕАТРАЛЬНОЇ БІОГРАФІСТИКИ

Оксана Цисельська — 2024-07-14

Мета статті – здійснити комплексний аналіз і узагальнити теоретико-методологічні основи дослідження проблеми становлення та розвитку театральної біографістики. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні комплексу теоретичних та емпіричних методів, зокрема, аналізу та синтезу, порівняльно-історичного, структурно-функційного та ін., що дало змогу комплексно розглянути означену проблематику та сформулювати обґрунтовані висновки. Важливим для дослідження є мистецтвознавчий підхід до визначення поняття «театральна біографістика». Наукова новизна дослідження полягає у комплексному мистецтвознавчому дослідженні театральної біографістики. На основі ґрунтовного аналізу і систематизації наукового доробку з окресленої проблематики, репрезентовано авторське бачення феномену поняття «театральна біографістика», визначено її критерії. Висновки. У результаті проведеного дослідження встановлено, що науково-методологічна розробленість проблеми театральної біографістики знаходиться на початковому етапі та потребує детального обґрунтування і публічного висвітлення у роботах різного формату. Проведене обґрунтування теоретико-методологічних основ дослідження дозволило визначити сутність поняття «театральна біографістика». Означений термін пов’язуємо із процесом створення біографічно-ілюстрованого матеріалу про відому особистість, життєдіяльність якої стала предметом драматургічної розробленості у межах твору, або частини твору, та яка знайшла оригінальне втілення у межах театральної постановки, вистави, перформативного івенту тощо. Відсутні чіткі критерії формування театральної біографістики. Варіативність авторських підходів щодо репрезентації біографічно-персонального та творчо-життєвого здобутку відомих людей, героїв театральних постановок призводить до розбалансованості значущого масиву інформації у царині театрального мистецтва. Підсумовано, що у контексті досліджень із театрального мистецтва кількість робіт, які присвячено біографіям відомих українських режисерів, драматургів, керівників театрів дуже обмежена. Роботи науковців, предметом дослідження яких стали твори українських драматургів, здебільшого стосуються класики вітчизняної драматургії та, відповідно, відомих історичних постатей української культури, мистецтва. Більшість матеріалу щодо постановок, виконавців, головних героїв вистав розміщено у антологіях вистав, які не популяризуються на достатньому рівні.

РОЛЬ-ПЕРСОНАЖ ТА РОЛЬ-ГЕРОЙ ЯК СКЛАДОВІ МАЙСТЕРНОСТІ АКТОРА ПРИ РОБОТІ НАД СТУДЕНТСЬКОЮ ВИСТАВОЮ

Дмитро Коник — 2024-07-14

Мета роботи – дослідити відмінність професійних понять «роль-персонаж» та «роль-герой» та застосувати дві відповідні моделі роботи над роллю під час постановки студентської вистави з акторами-здобувачами вищої профільної освіти. Методологія дослідження полягає у застосовуванні загальнотеоретичних та спеціальних підходів та наукових методів; системного підходу для фокусування цілісного бачення складових акторської майстерності під час роботи над виставою; компаративного аналізу для порівняння понять «роль-персонаж» та «роль-герой». Методи аналізу, синтезу та абстрагування використовувалися для виявлення спільного та відмінного між поняттями «роль-персонаж» та «роль-герой», їх особливостей. Метод теоретичного узагальнення – для узагальнення результатів дослідження. Наукова новизна полягає у співставленні професійних понять «роль-персонаж» та «роль-герой», що вперше застосовується під час дослідження проблематики створення сценічного образу, і надаються їхні авторські визначення. Це дослідження застосовується при побудові методології навчального процесу у період створення студентської вистави. У контексті дослідження професійних понять у статті аналізуються творчі та теоретичні здобутки вітчизняних і зарубіжних режисерів та викладачів акторської майстерності. Висновки. Автором досліджено запоруки та перепони майстерної акторської гри акторів-студентів, що пов’язані з проблематикою роботи над роллю, на прикладі студентської театральної постановки за твором В. Нестайка «Тореадори з Васюківки». Запропоновані авторські моделі рішень з творчо-практичних та теоретичних питань у процесі виховання майбутніх митців сцени у вищих театральних закладах. Запропоновано авторські визначення понять «роль-персонаж» та «роль-герой». Сформульовано пропозиції щодо викладацько-режисерської роботи зі студентами-акторами під час роботи над виставою у навчальному театрі. У результаті дослідження було виявлено перевагу методу роботи над роллю як над «роллю-героєм», а тому саме цей метод ліг в основу під час театральної постановки студентської вистави.

ДУАЛЬНІСТЬ ЯК КОРІНЬ САМОТНОСТІ В ЖАНРІ МОНООПЕРИ НА ПРИКЛАДІ «ЛЮДСЬКОГО ГОЛОСУ» Ф. ПУЛЕНКА

Ангеліна Трушевська — 2024-07-14

Мета роботи – розглянути природу явищ самотності та самості в контексті філософій дуалізму та абсолютизму, провести паралель між класичним театром конфлікту та духовним театром цілісності; виявити психологічні причини саморуйнівної поведінки персонажу Жінки моноопери Ф. Пуленка «Людський голос». Методологія дослідження складає поєднання різних підходів, таких як: міждисциплінарний – з метою ширшого бачення проблеми в контексті теми дослідження, аналітичний – з метою якісного зіставлення отриманих даних про поняття, а також спостереження – з метою виявлення причин поставленої проблеми. Наукова новизна – у статті вперше виявлено психологічні причини саморуйнівної поведінки персонажу Жінки моноопери Ф. Пуленка «Людський голос», розглянуто природу явищ самотності та самості в контексті філософій дуалізму та абсолютизму. Висновки. У ході дослідження були виявлені причини саморуйнівної поведінки персонажа Жінки моноопери «Людський голос». Розглянувши феномен аутодеструкції як один із потягів в теорії дуалізму та його прояви у соціокультурному колі, ми дійшли до висновку, що самотність веде до роздільності, самість – до абсолютизму та цілісності. Провівши паралель між класичним театром конфлікту та духовним театром цілісності , зробили висновок, що конфлікт у театрі звужує сприйняття аудиторії, пропагуючи дуальність у світосприйнятті. В той час як духовний театр цілісності навпаки має функцію лікуючу, гармонізуючи всі внутрішні процеси глядача через актора.

ГРОМАДСЬКА КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ІНДИКАТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТУРИСТИЧНИХ ДЕСТИНАЦІЙ

Ольга Копієвська — 2024-07-14

Мета статті – проаналізувати теоретичні підходи та концепції до поняття «громадська креативність», визначити її багатогранний ресурс у процесах ефективного функціонування туристичних дестинацій. Методологія дослідження включає загальнонаукові принципи систематизації та узагальнення досліджуваної проблеми, які дозволили визначити й науково обґрунтувати наявні теорії, концептуальні підходи до розуміння таких понять, як: громадська креативність, індикатори креативних впливів, туристична дестинація. Мета й завдання статті зумовили застосування аксіологічного підходу, що дало змогу виявити в розглянутих теоріях міждисциплінарний характер, виявити персоналізовані наукові позиції. Використання аналітичного методу дозволило виявити концептуальні засади щодо подальших наукових перспектив осмислення прикладних культуротворчих ефектів громадської креативності в оптиці стратегічного планування, трансформації та відновлення туристичних дестинацій в Україні. Наукова новизна полягає в здійсненні культурологічного осмислення поняття «громадська креативність» як важливого індикатора в розбудові культурної привабливості туристичних дестинацій. Уперше в науковому дискурсі прикладної культурології тематизовано поняття «громадська креативність туристичних дестинацій». Висновки. Громадська креативність складається з індивідуальних креативних якостей людини, розвинутої інтуїції, професійних знань, персоналізованих амбіцій, сміливості до ризику та віри в успіх. Громадська креативність стає багатогранним ресурсом якісного життя, неповторного образу, професійних перспектив та партнерської взаємодії. Розвиток громадської креативності потребує розробки чіткої системи і моделі. До перспективних наукових підходів щодо моделювання громадської креативності можна віднести: набуття знань про теорію і практику розвитку креативності; теоретичне осмислення та прикладні навички у виявленні, формуванні та аналітиці індикаторів креативних впливів; мотиваційний інструментарій щодо прояву громадської креативності; розвиток особистості в умовах розбудови креативного суспільства, концептуальні пріоритети формування креативного громадянина; громадська креативність як похідний фактор економічної розбудови; інноваційні технології стимулювання креативності в різних професійних сферах та громадських проявах. Креативність має стати ключовою компонентною в набутті громадянських (соціальних) компетентностей і має посісти ключову позицію в системі безперервної освіти, адже формування креативних мислячих українців дозволить винайти раціональні рішення щодо перспективної відбудови та подальшого розвитку України, встановити партнерський діалог з креативним бізнесом. Феномен громадської креативності є перспективним напрямом прикладних культурологічних досліджень.

ВІРТУАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА

Микола Бугайов — 2024-07-14

Мета роботи – проаналізувати феномен віртуалізації особистості як прояв сучасного технологічного суспільства, виявити показники самоконструювання віртуальної особистості та дослідити наслідки інтернетизації для сучасної людини, яка одночасно може жити як у фізичному, так і в цифровому просторі. Методологія дослідження передбачала використання методів аналізу та синтезу для встановлення впливу інтернет-технологій на самоідентифікацію особистості; за допомогою синергетичного підходу простежено соціокультурну динаміку поширення феномену віртуалізації особистості та формування нових ціннісних орієнтирів; психологічний метод використано для виявлення мотивації сучасної людини до віртуалізації свого «я». Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній явище віртуалізації особистості розглянуто як феномен культури, що визначає подальший розвиток цифрового суспільства. Висновки. Феномен віртуалізації особистості став наслідком віртуалізації реальності – важливого культурного чинника, що спонукає сучасну людину експериментувати із власною ідентичністю, множити свої «я» та реалізовувати їх у різноманітних контекстах нескінченну кількість разів. Штучно створений віртуальний простір задовольнив потребу людини в нових знаннях, здатності проживати більш яскраві емоції, став онлайн-майданчиком для творчого самопізнання та самовираження. Безперервне виробництво віртуальних версій себе відбивається на психологічних і когнітивних якостях індивіда, змінює його сприйняття реального соціокультурного середовища, формує альтернативну віртуальну картину світу.

ТРАНСФОРМАЦІЯ КУЛЬТУРИ МЕДІАСПОЖИВАННЯ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Марина Лисинюк — 2024-07-14

Мета роботи – проаналізувати сучасну медіакультуру в умовах цифровізації та динамічних змін медіапростору. Методологія дослідження ґрунтується на теоретичних, емпіричних та структурно-функціональних методах. Був використаний широкий спектр підходів, включаючи системний, порівняльно-історичний та семіотичний аналізи, культурологічний і діяльнісний підходи. Наукова новизна. У статті проаналізовано медіапростір масової комунікації в умовах глобальної цифровізації суспільства, що докорінно змінила культуру медіаспоживання. Висновки із дослідження підсумовують основні теоретичні положення, зокрема: у статті здійснено теоретико-методологічний аналіз сучасних підходів до наукової розвідки медіакультури і медіаспоживання; проаналізовано культуру медіаспоживання з позицій динамічних змін у засобах масової комунікації; інтерпретовано трансформацію культури медіаспоживання цифрового контенту в нових умовах його створення і взаємодії в цій сфері; виявлено практики споживання цифрового контенту на основі пріоритетів візуалізації (екранної культури); закцентовано на особливостях і залежності культури споживання цифрового контенту від медіаграмотності й медіакомпетентності.

КУЛЬТУРНА ЦІННІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСЕННОЇ СПАДЩИНИ КВІТКИ ЦІСИК

Маріанна Головкова — 2024-07-14

Мета статті – дослідити культурну цінність української пісенної спадщини К. Цісик. Методологія дослідження полягає у використанні провідних наукових методів у міждисциплінарному поєднанні, що надає культурологічної спрямованості дослідженню української пісенної спадщини К. Цісик. Мета й завдання дослідження зумовили застосування аксіологічного підходу, що дало змогу окреслити цінність українського пісенного спадку К. Цісик у музичній культурі української діаспори та сучасній культурі України. Методи аналізу та систематизації дозволили комплексно проаналізувати пісенний доробок співачки та визначити його місце в культуротворчих процесах сьогодення. Наукова новизна. У статті вперше досліджено культурну цінність унікального пісенного спадку К. Цісик – музичних альбомів українських пісень «Квітка – Пісні з України» та «Два кольори». Висновки. Академічний інтерес до української пісенної спадщини К. Цісик підкреслює значення її внеску в музичну культуру, зокрема й у культурну політику. Українські музичні альбоми «Квітка – Пісні з України» та «Два кольори» отримали визнання як художні здобутки в контексті культурної дипломатії і мають значну культурну цінність. Сьогодні ці альбоми не тільки зберігають українську народну музику, але й активно вносять вклад у її відродження та популяризацію серед українців усього світу. Через аналіз рецензій, музичних оглядів та інтерв'ю із сучасниками К. Цісик ми прослідкували рецепцію музичних альбомів як в українській діаспорі, так і в ширшому міжнародному контексті. У результаті дослідження дійшли висновку, що пісні у виконанні К. Цісик стали символом культурної пам'яті та національної гордості, спонукаючи багатьох українців підтримувати та відновлювати своє культурне коріння, особливо в період повномасштабного військового вторгнення рф в Україну.

КОНЦЕРТНЕ ВИКОНАВСТВО ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ: КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ

Анатолій Васильківський — 2024-07-14

Мета статті – розгляд концертного виконавства як феномену культури в його історичній ґенезі і діахронії та виявлення його комунікативних аспектів. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні міждисциплінарного та системного підходів, а також сукупності таких дослідницьких методів, як культурологічний, аналітичний, синтетичний, що дозволило комплексно розглянути означену проблематику й отримати достовірні та обґрунтовані результати дослідження. Наукова новизна роботи полягає в теоретичному осмисленні концертного виконавства як феномену культури, його комунікативних особливостей та основних тенденцій розвитку в контексті сучасної динаміки культури, технологій. Висновки. Концертне виконавство є багатогранним феноменом, що має величезний вплив на культуру та суспільство, при цьому створює нові естетичні досвіди, сприяє культурному обміну та розвитку музичного мистецтва. У сучасному світі, де музика є важливою частиною повсякденного життя, концертне виконавство залишається джерелом творчого самовираження та засобом міжкультурної комунікації. У ньому поєднуються традиції і новітні технології, глобальні тенденції та індивідуальні культурні особливості. Концерти продовжують бути важливою частиною культурного життя сучасного суспільства, пропонуючи унікальні можливості для спілкування та творчості. Сучасне концертне виконавство часто виходить за межі національних кордонів, сприяючи глобальному культурному обміну. Міжнародні гастролі, участь у фестивалях та співпраця з музикантами з різних країн сприяють взаємному збагаченню культур і розширенню музичного горизонту.

КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВ

Володимир Драч — 2024-07-14

Мета статті – розглянути феномен культурної дипломатії в умовах глобалізації та глобального розвитку суспільств. Методологія дослідження передбачає застосування системного підходу та використання таких наукових методів, як: культурологічний, синергетичний, аналітичний, компаративний, що забезпечить цілісний розгляд означеної проблематики в ракурсі культурологічного знання. Наукова новизна полягає в узагальненні теоретичного обґрунтування і значення культурної дипломатії як складової підсистеми культури та міжнародної діяльності й дієвого механізму міжкультурної комунікації в умовах глобального розвитку суспільств; виокремленні ролі інформаційних технологій у системі міжнародних впливів за допомоги культурного складника та формування на цій основі іміджу й культурного бренду країни. Висновки. Культурна дипломатія є важливим інструментом побудови міцних міжнародних зв'язків і сприяє розвитку взаєморозуміння та співпраці між країнами. В умовах глобального розвитку суспільств її значення тільки зростатиме, відкриваючи нові можливості для культурного обміну та збереження культурного різноманіття. У майбутньому культурна дипломатія буде відігравати ще важливішу роль в умовах глобалізації. Технологічні інновації, такі як цифрові платформи та віртуальна реальність, можуть стати новими інструментами для культурного обміну. Крім того, зростає значення креативних індустрій, які можуть сприяти зміцненню культурної дипломатії.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПАРОДІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ

Андрій Касьяненко — 2024-07-14

Мета роботи – окреслити та проаналізувати теоретичні аспекти становлення і розвитку пародії як мистецько-видовищної форми в сучасній українській культурі. Методологія дослідження базується на теоретичному методі систематизації, що має комплексний характер та охоплює історичний метод, який застосовано для дослідження становлення та розвитку пародії в сучасній видовищній культурі; культурологічний метод дав змогу проаналізувати теоретичні засади становлення та розвитку пародії в сучасній українській культурі. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше виконано дослідження теоретичних аспектів становлення розвитку пародії як мистецько-видовищної форми в сучасній українській культурі на підставі вивчення наукових праць ХХ–ХХІ ст., присвячених цьому складному багаторівневому поняттю, окреслено та проаналізовано історичний аспект розвитку пародії у видовищній культурі, соціокультурний та етичний аспекти становлення пародії, аспекти впливу медіа та сучасних цифрових технологій на розвиток пародії в сучасних реаліях, її психологічний і правовий контексти. Висновки. На основі аналізу та систематизації джерел філософського, культурологічного та мистецтвознавчого спрямування визначено, що дослідження теоретичних аспектів становлення та розвитку пародії у видовищній культурі дає змогу стверджувати, що пародія є не тільки розважальною формою, а й потужним засобом культурної комунікації та розвитку сучасної української сценічно-видовищної культури. Доведено, що пародія як мистецько-видовищна форма в сучасній українській культурі має глибокі психологічні та соціологічні виміри, сприяючи не тільки розвагам, але й критичному мисленню та соціальним змінам.

«КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТ» В ОПТИЦІ НАУКОВОЇ ДУМКИ: ІСТОРІОГРАФІЧНІ СТУДІЇ

Дмитро Кондратюк — 2024-07-14

Мета статті – проаналізувати наукову історіографію творчості «Київ модерн-балету». Методологія дослідження. Для проведення об’єктивного дослідження застосовано методи аналізу, систематизації, порівняння, теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Вперше систематизовано наукову історіографію творчості «Київ модерн-балету». Висновки. Серед досліджень, присвячених різним аспектам творчості «Київ модерн-балету», переважають наукові статті; також до діяльності колективу звертаються автори монографій та дисертацій (В. Зінченко, М. Погребняк, О. Гресь та ін.). Досить умовно наукову історіографію творчості «Київ модерн-балету» можна розділити на групи: праці, що позиціонують колектив як масштабне культурно-мистецьке явище (Г. Веселовська, О. Маншилін, А. Небесник, М. Погребняк, І. Соловйова, Ю. Станішевський та ін.); праці, присвячені періодизації творчості «Київ модерн-балету» (А. Небесник); мистецтвознавчі дослідження окремих балетних вистав з репертуару колективу, зокрема, балетів класичної спадщини (О. Бігус, М. Коростельова, А. Підлипська) та інших вистав (О. Афоніна, Ю. Бентя, О. Гресь, Л. Хоцяновська та Г. Перова та ін.). Серед проблем, що недостатньо розроблені у науковому дискурсі – періодизація творчості «Київ модерн-балету» від 2016 року до сьогодні; мистецькі особливості балетмейстерської творчості артистів у театрі та поза театром; відновлення балетів, що тривалий час були відсутні у репертуарі; збереження та передавання виконавських традицій у театрі та ін.

КУЛЬТУРА SERIA ЗА ЇЇ ТЛУМАЧЕННЯМ Г. ГЕНДЕЛЕМ В ОПЕРІ «ЦЕЗАР В ЄГИПТІ»

Iрина Красилiна — 2024-07-14

Мета праці – усвідомити специфіку культурного шару опери seria, з огляду на церковно зазначений містеріальний смисл цього жанру і з урахуванням того, що художньо самодостатня музика вперше склалася у Віденській школі, а сформований вокал фігуративного співу, згодом зазначений як bel canto, мав виражену церковну генетику й сукупний смисл «дематеріалізованого», позамовленнєвого вираження. Елементи протовіденської художності, безперечні в поданні Г. Генделя, не знімають культурно-дидактичного спрямування цілого опери «Цезар в Єгипті» Г. Генделя. Методологічною основою роботи виступають позиції інтонаційного підходу школи Б. Асаф’єва в Україні в особах І. Ляшенка, І. Котляревського – і їх численних вихованців, що самі сформували свої наукові школи (О. Козаренко, О. Маркова, О. Рощенко й ін.). При цьому виділяємо герменевтично-компаративний, біографічно-описовий, стильово-жанровий методи, що відобразили відкриття психології творчості у працях Й. Хейзинги, М. Еліаде, інших культурологів-мистецтвознавців. Наукова новизна дослідження визначена тим, що вперше в українському музикознавстві предметом дослідження стала культурна цінність спадщини опери seria як дітища містеріально-дидактичного мислення, вперше у вказаному напрямі проаналізований вищеназваний твір Г. Генделя. Вперше осмислено культурну специфіку постановки барокової опери, церковна сутність якої не збігається із класикою постановочного «оперного реалізму». Висновки. Узагальнення відомостей щодо буття seria від початку XVIII до 1720-х років вказує на суттєві зміни в умовах представлення цього жанру в театрі і ставленні публіки до типових, з агіографічним відтінком, рис персонажів класичної seria, тоді як німецький варіант авторства Г. Генделя «заражається» елементами психологізму та індивідуалізації характерів-персонажів. Позаісторично, в заставах християнських світоглядних засад любові і милосердя витлумачено історичний матеріал, явно спрямований на дидактику залучення авторитету знаменитих історичних осіб Цезаря, Клеопатри до пантеону християнськи визнаваних предтеч діла Христова. Постановочно, вважаючи на містеріальне тло seria, слід зважити на серйозність-церковність ідеї того жанру як «концерту в костюмах», ураховуючи святково-ініціацітивний характер впливу того роду промістеріальних вистав.

НОВАТОРСТВО КОМІКСУ В ПРОСТОРІ СУЧАСНОЇ ЕКРАННОЇ ВИДОВИЩНОЇ КУЛЬТУРИ

Сергій Крикуненко — 2024-07-14

Мета роботи – дослідити новаторство коміксу в реальному просторі видовищних форм, зокрема вплив коміксу та графічних історій на кінематограф, аніме та відеоігри як глобальної складової сучасної екранної видовищної культури. Методологія дослідження заснована на використанні семіотичного, аналітичного та культурологічного методів у розкритті особливостей новаторського впливу коміксів на різні види медіа в просторі сучасних видовищних форм. Наукова новизна роботи полягає в здійсненні аналізу еволюції впливу коміксу на розвиток сучасних екранних видовищних форм, а також першому культурологічному дослідженні новаторських особливостей синергії коміксу та сучасних форм екранної видовищної культури. Висновки. Комікси надають широкий спектр візуальних та наративних моделей, які можуть успішно використовувати в культурі екранних видовищних форм. Комікси здатні створювати мультимедійні всесвіти, які відкривають широкі перспективи для створення кінематографічних та ігрових універсумів, що розширюються на різні медійні формати. Такі всесвіти можуть стати основою для створення франшиз, серіалів та відеоігор, що розширюють аудиторію та створюють нові можливості для медійної конвергенції. Крім того, новаторство коміксів у культурі екранних видовищних форм проявляється у їхньому впливі на візуальні практики, естетичність та експерименти зі структурою та жанрами. Це дає можливість мальопису бути тим самим медіа, яке здатне створювати зовсім нові та унікальні стратегії наративних і візуальних конструкцій, що дозволяє творцям екранних видовищних форм експериментувати з багатьма аспектами композиції твору.

МЕДІАТИЗАЦІЯ МИСТЕЦТВА СЕРЕДИНИ XX СТОЛІТТЯ НА ПРИКЛАДІ СТАНОВЛЕННЯ КІНЕМАТОГРАФІЧНОГО НАПРЯМУ NOUVELLE VAGUE

Антон Левченко — 2024-07-14

Мета дослідження – здійснити культурологічний аналіз феномену Nouvelle Vague в європейському кінематографі 1950-х років, щоб виявити причини, які зумовили появу цього феномену. Методологія роботи ґрунтується на різноманітних методах аналізу та дослідження кінематографічного явища протягом ХХ та початку ХХІ століть. Порівняльно-історичний метод використано для встановлення схожостей та відмінностей між кінематографом у різні періоди його розвитку. Антропологічний метод був застосований для вивчення впливу кіномистецтва на культурні середовища та дослідження змін, які відбувалися в цих середовищах під впливом кінематографу. Наукова новизна дослідження зумовлена значною актуальністю кінематографу як засобу медіа та складовою креативних індустрій, пропонуючи комплексне дослідження появи й еволюції Nouvelle Vague в європейському кінематографі 1950-х років, з особливим акцентом на його естетиці та культурному контексті, що сформувало базу для виникнення сучасного кінематографу, у центрі якого є людина з її філософією повсякдення та стилем життя. Висновки. У цій статті досліджено медіатизацію мистецтва середини XX століття через формування кінематографічного напряму Nouvelle Vague. Результати показали, що Nouvelle Vague значно вплинула на кінематографію, запроваджуючи новаторські підходи до виробництва фільмів та сприяючи творчій автономії кінорежисерів. Nouvelle Vague не лише вплинула на розвиток кіноіндустрії, але й стала важливою частиною дискурсу про медіатизацію мистецтва, підтверджуючи свою значущість для сучасного кінематографу та вплив на нього.

КОМЕМОРАТИВНІ ПРАКТИКИ КУЛЬТУРИ В ПРОЄКЦІЇ БАЯННО-АКОРДЕОННОГО ВИКОНАВСТВА

Назар Менько — 2024-07-14

Метою статті є дослідження комеморативних практик культури в проєкції баянно-акордеонного виконавства. Аналіз виконавських аспектів на зазначених вище інструментах у культурній памʼяті та ідентифікації, а також екстраполяція того, як воно формує та утримує історично-культурну пам’ять. Методологія дослідження базується на використанні міждисциплінарного підходу, що поєднує концепцію культури пам’яті (щодо впливу баянно-акордеонного виконавства на комеморативні практики) та концепцію ідентичності (про розуміння формування ідентичності та збереження культурної спадщини крізь призму фестивально-конкурсного руху). Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено спробу екстраполяції баянно-акордеонного виконавства з комеморативними практиками в контексті сучасної культурної динаміки, з відображенням їх ролі у формуванні ідентичності та збереженні культурної спадщини. Обґрунтовано партисипативність мистецтва, культури памʼяті та ідентичності в реаліях сьогочасної російсько-української війни. Висновки. Дослідницький напрям студії пам’яті актуалізує цінність комплексного аналізу механізмів формування колективної пам’яті та особливостей її впливу на розгортання суспільних культурно-мистецьких процесів, зокрема культурної політики, цінностей. Ці заходи призначені для відображення конкретного історичного наративу, який має суттєве значення для значної частини спільноти. Виявлено, що важливим елементом комеморативних практик у культурно-мистецькій сфері є баянно-акордеонне виконавство. Розвиток репертуарної політики, підвищення легітимності баяна та акордеона нерозривно пов'язані з професійним зростанням майстерності виконавців. Встановлено, що у 1990-х роках, з огляду на потребу в розвитку комеморативних практик в Україні, відзначається значний розвиток конкурсно-фестивального руху. Джерелами національної музики для баяна та акордеона є побутове масове музикування, передумови розвитку якого визначили історія створення і розповсюдження інструментів. Ці чинники підкреслюють цінність таких інструментів як вагомих важелів реалізації культурної політики щодо національної пам’яті в музичному мистецтві України.

АРХЕТИПИ ВІЗУАЛЬНОГО КОНТЕНТУ СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА (НА ПРИКЛАДІ РЕКЛАМНИХ ВІДЕОРОЛИКІВ)

Андрій Овчаренко — 2024-07-14

Мета статті – виявити особливості використання дванадцяти архетипів (концепція К. Пірсон) у сучасному візуальному контенті соціальних медіа на прикладі рекламних відеороликів. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний метод, метод системного, типологічного та структурно-функціонального аналізу, а також семіотичний та феноменологічний методи. Наукова новизна. Розглянуто особливості використання архетипів (концепція К. Пірсон) у сучасному візуальному контенті соціальних медіа на прикладі рекламних відеороликів; проаналізовано архетипи Бунтівника, Дослідника, Героя та Правителя як культурні універсалії і типові образи візуального контенту соціальних медіа на сучасному етапі; розкрито особливості використання архетипів в процесі впливу на користувачів – потенційних реципієнтів. Висновки. Культурна практика цифрового суспільства реалізується в межах інноваційно організованої семіосфери, для якої характерне розмивання внутрішніх кордонів, що зумовлює нові форми взаємодії елітарної та масової культури, традиційних та інноваційних елементів, праобразів та образів сучасності. Специфіка використання архетипних образів, відповідно до транскультурності лексики візуального інтернет-контексту, передбачає створення візуального тексту з використанням кодування, яке однаково легко можуть розшифрувати користувачі, що належать до різних етнічних, мовних та культурних груп. Основоположний вплив на особливості візуального інтернет-контенту здійснює середовище нових медіа, у якому переважає видовищна подача інформації, яскрава візуальна лексика та динамічна подача. Швидкість, ефективність, демонстративність, переважання новітніх технічних ефектів у цифровому візуальному контенті зумовлюють залежність користувача від нових образів, ефектів та елементів лексики візуалізації. Відповідно візуальні архетипні образи створюють за принципом привернення та утримання уваги користувача. Роль архетипів як культурних універсалій у процесі рекламного впливу на глядача є основоположною, оскільки на їх основі формується звернення до певних аспектів людської свідомості та буття з метою ефективного впливу на потенційного реципієнта. Отже, апелювання до одного або одразу кількох архетипів і створення на їх основі візуального ряду є основою впливу рекламного відеоролика як інструментарію «культурного управління». Звернення у відеоролику до конкретного архетипу можна розглядати як визначення культурної теми, на основі якої будується рекламне повідомлення.

СИМБІОЗНІ ФОРМИ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА КОМЕМОРАЦІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ: ВПЛИВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Вікторія Охримович — 2024-07-14

Мета роботи статті полягає в культурологічному дослідженні специфіки процесів віртуальної комунікації та комеморації, що виникають на основі взаємодії людини та штучного інтелекту в дигітальному просторі культури ХХІ століття. Методологія дослідження спирається на принципи міждисциплінарності, поєднує культурологічний, історичний та психологічний методи аналізу, що дозволяє глибше зрозуміти різні аспекти впливу штучного інтелекту на трансформацію комунікативних моделей культури доби інтернет-технологій. Наукова новизна. З огляду на появу численних культурних, креативних, дозвіллєвих практик, пов’язаних з використанням цифрових інструментів штучного інтелекту, у статті вперше проаналізовано способи й специфіку комеморації, з використанням створення цифрових копій померлих осіб на основні інструментів штучного інтелекту, що розглядаються в контексті нової комунікативної парадигми дигітальної культури ХХІ століття. У висновках констатовано, що з культурологічного погляду циркулювання в дигітальному просторі культури цифрових копій померлих осіб, що постали на ґрунті технологічного прогресу, естетичних та соціокультурних запитів суспільства, звертається до категорії симулякрів та формує прецеденти соціокультурного впливу на навколишнє середовище та саму людину.

РОЗВИТОК МАСОВОЇ ВИДОВИЩНОЇ КУЛЬТУРИ В ПАРАДИГМІ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ТА ЕКРАННИХ ФОРМ

Микита Стаценко — 2024-07-14

Мета роботи – дослідити розвиток масової видовищної культури в парадигмі її візуалізації та поширення екранних форм. Методологічну базу дослідження становили такі методи: системний, культурологічний, семантичний, аналітичний, що дало змогу розглянути означений ракурс проблематики дослідження та отримати обґрунтовані результати. Наукова новизна дослідження виявляється в розгляді видовищної культури як складової масової культури, яка формується її семантикою, та визначенні тенденцій її візуалізації в подальшому розвитку, зокрема екранних форм, опосередкованих інформаційними цифровими технологіями. Висновки. Масові видовища в парадигмі візуалізації та поширення екранних форм є невід'ємною частиною сучасної культури. Вони не тільки відображають технологічний прогрес, але й впливають на спосіб, у який ми сприймаємо світ та взаємодіємо з ним. На межі XX–XXI століть стало очевидно, що аудіовізуальна комунікація значно потіснила інші види, а екранні форми творчості поступово змінили традиційні мистецтва та стали слугувати новими засобами їх поширення. В умовах інформаційного суспільства маскультура стає пріоритетною формою побутування культурних феноменів. Видовищна культура в умовах візуалізації та цифрових технологій є потужною силою, яка формує наші уявлення про світ, впливає на соціальні процеси та визначає нові напрями розвитку індустрії розваг, вона постійно еволюціонує, відповідаючи на технологічні новинки й зміни в суспільстві. Видовищність є однією з важливих складових технологій створення сучасного культурного продукту, однією із властивостей виразності, якої досягають за допомогою синтезу різних художніх засобів. Сучасні виклики, пов'язані з етикою, приватністю та екологією, вимагають обдуманого підходу до споживання та створення візуального контенту, який стає частиною сучасної видовищної культури.

КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Андрій Шмандровський — 2024-07-14

Мета статті – дослідити культуротворчий потенціал інститутів громадянського суспільства та їх аксіологічний вияв у сучасному суспільстві. Методологія дослідження передбачає застосування принципів об’єктивності, історизму, а також використання міждисциплінарного підходу та сукупності методів: аналітичного, культурологічного, що дозволило цілісно дослідити окреслену тематику та отримати відповідні результати роботи. Наукова новизна полягає в тому, що вперше питання інститутів громадянського суспільства розглянуто в розрізі їх культуротворчого потенціалу та аксіологічних інтенцій, а також окреслено їх основні тенденції розвитку на сучасному етапі. Висновки. Інститути громадянського суспільства через свою ціннісну орієнтацію сприяють побудові більш справедливого, демократичного та інклюзивного суспільства. Вони підтримують розвиток громадянської свідомості, сприяють збереженню культурного різноманіття і працюють над вирішенням соціальних проблем. Через свою активну позицію і діяльність інститути громадянського суспільства мають вплив на формування громадської думки щодо культурних питань і можуть бути важливими учасниками процесу розробки культурної політики, часто виступаючи як незалежні експерти та лобісти інтересів культурних спільнот. Культуротворчий потенціал інститутів громадянського суспільства є багатогранним і важливим для стійкого розвитку суспільства. Завдяки своїй діяльності, інститути громадянського суспільства не лише зберігають і популяризують культурну спадщину, але й сприяють розвитку нових культурних форм, підтримці культурного різноманіття та захисту культурних прав. Отже, аксіологічний аспект діяльності інститутів громадянського суспільства є ключовим для розуміння їхнього впливу на соціум та значення в сучасному світі.