ВИКОРИСТАННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ЧИННИКА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ДЛЯ ПОСИЛЕННЯ ЗГУРТОВАНОСТІ ГРОМАДИ
DOI:
https://doi.org/10.31498/2617-2038.14.2025.345691Ключові слова:
соціальна робота, культурна спадщина, територіальна громада, згуртованістьАнотація
У статті розглянуто проблему використання культурної спадщини як чинника соціальної роботи, спрямованої на посилення згуртованості територіальних громад України в умовах сучасних викликів, зокрема воєнної агресії росії проти України та масового переміщення населення. Визначено сутність культурної спадщини та її основні складові – матеріальні і нематеріальні культурні надбання громади. Обґрунтовано, що культурна спадщина виступає не лише історичною цінністю, а й ресурсом соціального капіталу громади, здатним сприяти інтеграції різних соціальних груп, зниженню рівня соціальної напруги та формуванню спільної ідентичності. Теоретичний аналіз наукових джерел і практичних кейсів доводить значущість локальних культурних ініціатив для розвитку громад, особливо в умовах війни та відбудови.
Розглянуто кейс гімназії №26 Одеської міської ради, висвітлено досвід створення інтерактивного музею «Старопортофранківська – вулиця закладів освіти», який поєднав краєзнавчий, освітній і соціально-виховний компоненти. Залучення до роботи учнів, батьків, випускників, місцевих краєзнавців та меценатів сприяло формуванню спільної відповідальності за культурну спадщину й активному партнерству громади. Визначено вплив війни на діяльність музею. Розкрито інтеграційний потенціал музею для внутрішньо переміщених осіб, які через знайомство з історією Одеси відчували себе більш причетними до місцевої спільноти, а також його потенціал для роботи пункту незламності на базі освітнього закладу.
Зроблено висновок, що культурно-історичні ініціативи на локальному рівні, навіть у межах окремого закладу освіти, можуть мати значний вплив на соціальну згуртованість громади. Проєкт гімназії № 26 засвідчив важливість партнерства освіти, культури та громади у збереженні та популяризації спадщини.