ВЛАСНІ ІМЕНА У ФРАЗЕОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ, ПОЛЬСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ: СЕМАНТИКА, ОБРАЗНІСТЬ І ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ РІШЕННЯ

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу фразеологізмів з ономастичним компонентом у зіставному аспекті української, польської та російської мов, а також проблемам їхнього перекладу. Актуальність дослідження зумовлена зростанням інтересу до лінгвокультурно маркованих одиниць, що відображають ментальність народу та становлять суттєву частину його мовної спадщини. Особливу увагу приділено ролі власних імен у структурі фразеологізмів: їхньому переходу від індивідуальних найменувань до узагальнених образів, символів поведінкових типів, носіїв культурних асоціацій, емоційних та іронічних відтінків. Показано, що антропоніми у складі прислів’їв, приказок та ідіом нерідко добираються за принципом римованості або фонетичної зручності, що особливо характерно для народної творчості й дитячої мовної гри. 

У статті висвітлено сучасні підходи перекладознавства до проблеми адекватності перекладу, згідно з якими першорядною є не буквальна, а функціональна точність – здатність відтворити комунікативну, емоційну та стилістичну роль вислову. Аналіз засвідчує, що під час перекладу фразеологізмів з ономастичним компонентом перекладачеві часто доводиться замінювати ім’я або шукати функціонально рівноцінний відповідник, який забезпечує аналогічний художній ефект у цільовій мові. Підкреслено, що успішний переклад таких одиниць вимагає не лише ґрунтовних мовних знань, а й розуміння культурних конотацій, народних стереотипів та історичних нашарувань, пов’язаних з уживанням власних імен. 

Зіставлення українського, польського та російського матеріалу продемонструвало як спільні закономірності використання антропонімів, так і унікальні національні особливості, що формують неповторний фразеологічний колорит кожної мови. Дослідження підкреслює важливість комплексного підходу до перекладу фразеологічних одиниць, у якому домінує передусім художня та культурна адекватність.