МІЖНАРОДНІ ПРАКТИКИ СОЦІАЛЬНОГО СУПРОВОДУ МАЛОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕМІЩЕНИХ КАТЕГОРІЙ У ПУНКТАХ ТИМЧАСОВОГО РОЗМІЩЕННЯ
Ключові слова:
маломобільні переміщені особи, соціальний супровід, місця тимчасового проживання, інфраструктурна доступність, підтримане проживання, міжнародні стандартиАнотація
У статті здійснено узагальнення міжнародних практик соціального супроводу маломобільних переміщених осіб у пунктах тимчасового розміщення та визначено можливості їх адаптації до умов функціонування системи соціального захисту України в період тривалої збройної агресії. Методологічну основу дослідження становлять положення міжнародно-правових актів у сфері захисту прав осіб з інвалідністю та внутрішньо переміщених осіб, а також компаративний аналіз моделей соціального супроводу, що застосовуються в країнах Європейського Союзу. Використання методів аналізу нормативно-правових документів, вторинного аналізу емпіричних даних і моніторингових досліджень дозволило виявити ключові тенденції забезпечення доступності тимчасового житла та гуманітарних послуг для маломобільних груп населення.
Наукова новизна роботи полягає у систематизації сучасних моделей соціального супроводу маломобільних переміщених осіб, що сформувалися в межах соціальної моделі маломобільності, а також у визначенні їх структурних компонентів, зокрема індивідуалізованого підходу до надання послуг, розвитку безбар’єрної інфраструктури та налагодження міжсекторальної взаємодії. Обґрунтовано доцільність імплементації в українську практику таких інструментів, як механізми ранньої ідентифікації вразливості, впровадження принципів універсального дизайну, а також розвиток послуг підтриманого проживання та персонального асистування.
Узагальнення результатів дослідження свідчить, що ефективність соціального супроводу маломобільних категорій у місцях тимчасового проживання визначається комплексністю підходів, що поєднують інфраструктурну доступність, інклюзивне планування та міжвідомчу координацію. Визначено пріоритетні напрями вдосконалення національної системи соціального захисту, серед яких – нормативне закріплення стандартів доступності, розширення спектра соціальних послуг та посилення ролі органів місцевого самоврядування і громадських організацій. Перспективи подальших досліджень пов’язані з оцінюванням ефективності впроваджених моделей соціального супроводу та розробленням національних стандартів інклюзивного тимчасового розміщення.
