Вісник Приазовського державного технічного університету. Серія: Соціально-гуманітарні науки та публічне адміністрування

СТАН ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ З ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ ЗАЙНЯТОСТІ

2026-06-02T22:35:17+03:00

У статті розглянуто сучасний стан запровадження електронних соціальних послуг з працевлаштування внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у системі Державної служби зайнятості України. Обґрунтовано актуальність цифровізації соціальної сфери в умовах воєнного стану, зростання внутрішньої міграції населення та трансформації ринку праці. Визначено, що впровадження електронних сервісів у сфері зайнятості є важливим напрямом модернізації державного управління та засобом розширення доступу вразливих категорій населення до соціальної підтримки й можливостей працевлаштування.

Увагу зосереджено на характеристиці основних електронних інструментів, які використовуються у діяльності Державної служби зайнятості, зокрема електронних кабінетів, онлайн-консультування, цифрових каналів подання заяв, мобільних застосунків і сервісів дистанційної комунікації. Наголошено, що для ВПО електронні соціальні послуги мають особливе значення, оскільки дають змогу отримувати допомогу незалежно від місця фактичного перебування, оперативно реагувати на зміни у професійній ситуації та скорочувати часові витрати на взаємодію з державними інституціями.

Подано результати власного емпіричного дослідження, спрямованого на вивчення досвіду використання цифрових сервісів Державної служби зайнятості ВПО. На основі опитування встановлено рівень поінформованості респондентів щодо електронних можливостей служби зайнятості, визначено найбільш затребувані цифрові функції та окреслено основні труднощі, які виникають у процесі їх використання. З’ясовано, що, попри наявність електронних інструментів у системі працевлаштування, рівень їх активного використання залишається недостатнім, що пов’язано з інформаційними, технічними та організаційними бар’єрами.

У висновках підкреслено необхідність подальшого розвитку електронних соціальних послуг з працевлаштування ВПО, посилення інформаційної підтримки користувачів, удосконалення цифрових платформ та підвищення цифрової грамотності населення.

МІЖНАРОДНІ ПРАКТИКИ СОЦІАЛЬНОГО СУПРОВОДУ МАЛОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕМІЩЕНИХ КАТЕГОРІЙ У ПУНКТАХ ТИМЧАСОВОГО РОЗМІЩЕННЯ

2026-06-02T22:01:58+03:00

У статті здійснено узагальнення міжнародних практик соціального супроводу маломобільних переміщених осіб у пунктах тимчасового розміщення та визначено можливості їх адаптації до умов функціонування системи соціального захисту України в період тривалої збройної агресії. Методологічну основу дослідження становлять положення міжнародно-правових актів у сфері захисту прав осіб з інвалідністю та внутрішньо переміщених осіб, а також компаративний аналіз моделей соціального супроводу, що застосовуються в країнах Європейського Союзу. Використання методів аналізу нормативно-правових документів, вторинного аналізу емпіричних даних і моніторингових досліджень дозволило виявити ключові тенденції забезпечення доступності тимчасового житла та гуманітарних послуг для маломобільних груп населення.

Наукова новизна роботи полягає у систематизації сучасних моделей соціального супроводу маломобільних переміщених осіб, що сформувалися в межах соціальної моделі маломобільності, а також у визначенні їх структурних компонентів, зокрема індивідуалізованого підходу до надання послуг, розвитку безбар’єрної інфраструктури та налагодження міжсекторальної взаємодії. Обґрунтовано доцільність імплементації в українську практику таких інструментів, як механізми ранньої ідентифікації вразливості, впровадження принципів універсального дизайну, а також розвиток послуг підтриманого проживання та персонального асистування.

Узагальнення результатів дослідження свідчить, що ефективність соціального супроводу маломобільних категорій у місцях тимчасового проживання визначається комплексністю підходів, що поєднують інфраструктурну доступність, інклюзивне планування та міжвідомчу координацію. Визначено пріоритетні напрями вдосконалення національної системи соціального захисту, серед яких – нормативне закріплення стандартів доступності, розширення спектра соціальних послуг та посилення ролі органів місцевого самоврядування і громадських організацій. Перспективи подальших досліджень пов’язані з оцінюванням ефективності впроваджених моделей соціального супроводу та розробленням національних стандартів інклюзивного тимчасового розміщення.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ МАЛОМОБІЛЬНИХ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У ПЕРІОД ВОЄННОГО СТАНУ

2026-06-02T23:50:22+03:00

У статті досліджуються організаційно-методичні засади фізичної реабілітації маломобільних внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в умовах воєнного стану. Проведено аналіз функціональних порушень та реабілітаційних потреб цієї категорії: наслідків бойових травм, загострення хронічних захворювань, вікових змін, а також впливу тривалих переселень і перебування у непридатних житлових умовах. Розглянуто організаційні моделі надання допомоги: від стаціонарного лікування до мобільних мультидисциплінарних команд і участі громадського сектору, створення реабілітаційних просторів у місцях компактного проживання ВПО. Описано адаптацію методик фізичної терапії: адаптовані протоколи ЛФК та ерготерапії для роботи у шелтерах і центрах розміщення, застосування дистанційних (телереабілітаційних) методів, навчання членів родин і волонтерів елементам асистивної підтримки. Проаналізовано приклади практичних кейсів, зокрема досвід мобільних команд УЧХ в Одеській області щодо індивідуальних реабілітаційних програм постраждалим від інсультів, ампутацій та переломів. Виявлено основні бар’єри доступу до реабілітації: низьку поінформованість ВПО про їхні права на безкоштовну допомогу, брак кваліфікованих кадрів і ресурсів громад. Висновки підкреслюють необхідність розбудови комплексної системи реабілітації на засадах доступності, персоналізації та мультидисциплінарності; окреслено перспективні напрями подальших досліджень (удосконалення лікувальних протоколів, розширення телереабілітації, зміцнення ресурсного потенціалу громад).

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ДЛЯ МАЛОМОБІЛЬНИХ ВПО

2026-06-02T23:31:11+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз зарубіжного досвіду забезпечення доступності соціальних послуг для маломобільних внутрішньо переміщених осіб в умовах зростання масштабів вимушеної міграції та трансформації систем соціального захисту. Актуальність дослідження зумовлена загостренням проблеми соціальної інтеграції осіб із обмеженою мобільністю, які внаслідок війни опинилися у стані вимушеного переміщення та стикаються з численними бар’єрами фізичного, інформаційного, економічного й інституційного характеру. Метою роботи є оцінка ефективних міжнародних підходів, моделей і технологій адаптації соціальних послуг до потреб маломобільних ВПО та визначення можливостей їх імплементації в українських умовах.

У статті проаналізовано сучасні міжнародні концепції, зокрема перехід від медичної до соціальної моделі інвалідності, а також принцип «позитивного обов’язку» провайдерів соціальних послуг щодо усунення бар’єрів. Увагу приділено типології стратегій політики доступності (ліберально-пасивної, консервативної активно-спрямованої та трансформативної), що визначають характер взаємодії держави та вразливих груп населення.

Встановлено, що найбільш ефективними інструментами забезпечення доступності є мультидисциплінарні мобільні команди, кейс-менеджмент, надання послуг за місцем проживання, інтегровані центри за принципом «єдиного вікна», цифровізація соціального супроводу та впровадження інноваційних технологій (зокрема роботизованих систем і електронних сервісів). Доведено, що такі підходи сприяють подоланню територіальних та інституційних бар’єрів, зменшенню адміністративного навантаження і підвищенню рівня персоналізації допомоги.

Наукова новизна дослідження полягає у систематизації зарубіжних моделей забезпечення доступності соціальних послуг для маломобільних ВПО та обґрунтуванні доцільності переходу від індивідуально-адаптаційної до трансформативної парадигми соціальної політики.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання для модернізації національної системи соціального захисту, впровадження безбар’єрного середовища та підвищення ефективності соціальної роботи в умовах воєнного стану.

УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ ВІЙНИ

2026-06-02T23:07:02+03:00

У статті здійснено науково-аналітичне узагальнення українського досвіду соціально-психологічної підтримки внутрішньо переміщених осіб, які зазнали травматичного досвіду війни. Розкрито масштаб і специфіку викликів, зумовлених тривалим збройним конфліктом та повномасштабним вторгненням, зокрема масове переміщення населення, втрату базової безпеки, розрив соціальних зв’язків, кризу ідентичності та поширеність симптомів психологічного дистресу. Окреслено ключові практичні завдання системи підтримки ВПО: забезпечення доступу до соціальних гарантій, розбудову багаторівневої моделі MHPSS та посилення спроможності громад і секторальних систем до довготривалої допомоги особам із травматичним досвідом.

Проаналізовано сучасні державні й громадські кейси, зокрема мережу «Центрів життєстійкості», програму ментального здоров’я «Ти як?», інтеграцію психічного здоров’я в первинну медичну допомогу, діяльність мультидисциплінарних команд, масштабування навчання mhGAP і PFA, впровадження доказових психотерапевтичних підходів (CETA), а також дитячо-сімейні моделі підтримки. Підкреслено значення міжсекторальної координації, партнерства з міжнародними організаціями та переходу від фрагментарних активностей до системної екосистеми стійкості. Акцентовано на збереженні «лікувального розриву», нерівності доступу та необхідності впровадження стандартизованої оцінки ефективності програм як передумови формування довготривалої політики відновлення людського капіталу в післявоєнний період.

НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ: ЗАРУБІЖНІ ПРАКТИКИ

2026-06-02T22:47:54+03:00

У статті досліджується роль неурядових організацій у підвищенні якості соціальних послуг у контексті трансформації сучасних систем соціальної політики. Узагальнено ключові теоретичні підходи до визначення сутності НУО та соціальних послуг, що дозволяє окреслити їх як складні та багатовимірні категорії, які виходять за межі суто інституційних визначень. Особливу увагу приділено аналізу механізмів взаємодії між державою та третім сектором, зокрема через призму концепції співробітництва, яка розглядає процес надання соціальних послуг як спільну діяльність інституцій і самих бенефіціарів. Також окреслюється значення міжнародного досвіду та міжсекторальної співпраці як важливих чинників підвищення ефективності соціальних послуг.

На основі узагальнення міжнародної наукової літератури та аналізу українського контексту розкрито ключові умови ефективності участі НУО у соціальній сфері, включаючи рівень інституційної спроможності, характер фінансування та якість нормативного середовища. Окреслено основні обмеження та системні виклики, серед яких фінансова нестабільність, нерівний доступ до ресурсів, ризики формалізації участі та складність забезпечення підзвітності перед кінцевими отримувачами послуг.

Окремий акцент зроблено на проблемі вимірювання якості соціальних послуг, яка розглядається як багаторівнева категорія, що поєднує технічні, процесні та результативні виміри, а також суб’єктивний досвід бенефіціарів. Проаналізовано роль інституційного регулювання у формуванні умов для ефективної участі НУО, зокрема через розвиток стандартів якості, механізмів моніторингу та партнерських моделей взаємодії.

У підсумку обґрунтовується, що внесок неурядових організацій у підвищення якості соціальних послуг є контекстуально залежним і реалізується лише за умов узгодженої взаємодії інституцій, наявності стабільних ресурсів та орієнтації системи на потреби людини як центрального елемента соціальної політики.

СПІВПРАЦЯ З НЕДЕРЖАВНИМ СЕКТОРОМ ЯК ФАКТОР УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ ТА РЕІНТЕГРАЦІЇ ВЕТЕРАНІВ ЗСУ

2026-06-02T22:17:34+03:00

У статті досліджується роль недержавного сектору в системі соціальної роботи з професійної адаптації та реінтеграції ветеранів ЗСУ в умовах воєнного та повоєнного періоду. Проаналізовано концептуальні засади функціонування недержавного сектору як сервісного, інтеграційного та адвокаційно-інноваційного компонента соціальної роботи, а також розкрито значення кейс-менеджменту та міжсекторальної взаємодії у підвищенні ефективності реінтеграційних процесів.

Особливу увагу приділено порівняльному аналізу можливостей державного та міжнародного недержавного секторів у забезпеченні професійної адаптації ветеранів, зокрема у сфері грантової підтримки, житлових рішень та освітньо-професійної підготовки. Виявлено переваги та обмеження кожного з секторів, зокрема стабільність і формалізованість державних програм та гнучкість, але конкуренційність міжнародних ініціатив. Визначено ключову роль недержавного сектору як посередника у забезпеченні доступу до ресурсів, координації підтримки та подолання бар’єрів, пов’язаних із бюрократичними процедурами, ресурсною несталістю та інструментальною нерівністю.

У статті також розглянуто практичні кейси, які демонструють комплексний підхід до реінтеграції ветеранів через поєднання психосоціальної підтримки, професійного супроводу, розвитку спроможності організацій та адвокації. Узагальнено основні проблеми функціонування недержавного сектору у цій сфері, зокрема фрагментацію послуг, нерівний доступ до ресурсів, залежність від донорського фінансування та складність інтеграції ветеранів у ринок праці. Акцентовано увагу на необхідності посилення інституційної взаємодії, розвитку механізмів сталого фінансування та впровадження комплексних моделей підтримки ветеранів.

ДО ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТІСНОЇ КОМПОНЕНТИ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ МОДЕЛІ ФАХІВЦІВ В ІННОВАЦІЙНІЙ ОСВІТНІЙ ПАРАДИГМІ

2026-06-02T21:43:09+03:00

У статті представлено підхід щодо особистісної компоненти компетентнісної моделі фахової підготовки сучасних фахівців. Дана проблема розглянута в контексті підготовки до вимог постіндустріального суспільства. Потреби постіндустріального суспільства у фахівцях можуть бути задоволені завдяки інноваційній освітній парадигмі. Відзначено, що компоненти побудови освітнього процесу в традиційній та інноваційній освітніх парадигмах є однаковими, але якісні характеристики є різними. В інноваційній системі освіти структура навчальних дисциплін є динамічною; методи навчання застосовуються інтерактивні, активні та продуктивні; увага акцентується на самостійній та індивідуальній роботі здобувачів .

У проведеному дослідженні констатовано, що складовими освітньої компоненти інноваційної освітньої парадигми є як знання, вміння, навички, досвід, так й інноваційний зміст освіти, універсальні компетенції, ключові компетентності та особистісні утворення. В європейських дослідженнях до ключових компетентностей відносено багатокультурність; інформаційність; соціальність; політичність; комунікативність; пізнавально-інтелектуальну компетентність; підприємницьку компетентність; в українських дослідженнях зазначено наступні ключові компетентності: інформаційна, соціально-психологічна, громадська, комунікативна, методологічна, життєва.

Встановлено, що складовими особистісної компоненти компетентнісної моделі професійної підготовки сучасних фахівців можуть бути такі особистісні утворення: цілі, цінності професійної самореалізації, мотиви, особистісні якості, здатності, здібності, творчий та інноваційний потенціали, інноваційна культура виробництва, вміння вчитися протягом життя та ін.

Підкреслено, що українська концепція професійної підготовки повинна відповідати вимогам європейського та світового ринку кваліфікацій, а також орієнтуватися на потреби особистості майбутнього фахівця.

ВПЛИВ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА КОГНІТИВНЕ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ

2026-06-02T23:58:24+03:00

У статті здійснено комплексний теоретико-аналітичний огляд впливу цифрових технологій на виникнення когнітивного перевантаження та розвиток професійного вигорання в умовах сучасного інформаційного суспільства. Обґрунтовано актуальність досліджуваної проблематики з огляду на стрімке зростання обсягів інформації, інтенсифікацію цифрової комунікації та підвищення вимог до швидкості обробки даних у професійній діяльності. Розглянуто основні наукові підходи до трактування феноменів когнітивного перевантаження та професійного вигорання, а також визначено їх сутнісні характеристики і специфіку прояву в умовах цифровізованого середовища.

Проаналізовано ключові чинники, що спричиняють когнітивне перевантаження, зокрема надмірний інформаційний потік, мультизадачність, постійну доступність до цифрових каналів зв’язку, фрагментацію уваги та необхідність швидкого перемикання між різними видами діяльності. Визначено, що систематичний вплив зазначених факторів призводить до виснаження когнітивних ресурсів, зниження рівня концентрації, погіршення якості запам’ятовування та обробки інформації.

Особливу увагу приділено психологічним механізмам формування професійного вигорання в умовах цифрового середовища, зокрема емоційному виснаженню, деперсоналізації, зниженню професійної ефективності та порушенню балансу між роботою й особистим життям. Узагальнено результати сучасних досліджень щодо негативних наслідків когнітивного перевантаження для продуктивності праці, якості прийняття рішень, психоемоційного стану та загального психологічного благополуччя особистості.

Запропоновано перспективні напрями профілактики та подолання зазначених явищ, серед яких впровадження принципів цифрової гігієни, розвиток навичок саморегуляції, оптимізація робочих процесів, а також застосування організаційних стратегій підтримки працівників. Підкреслено значення формування культури усвідомленого використання цифрових технологій як важливого чинника збереження психічного здоров’я.

Отримані результати можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях, а також у практичній діяльності фахівців у галузі психології праці, організаційної психології та забезпечення цифрового благополуччя.

ІНСТИТУЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ КЕЙС-МЕНЕДЖМЕНТУ В НЕДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОДОЛАННЯ МНОЖИННОЇ ВРАЗЛИВОСТІ КЛІЄНТІВ

2026-06-02T23:39:27+03:00

Стаття обґрунтовує теоретичне та практичне осмислення інституційно-технологічної трансформації кейс-менеджменту в недержавному секторі як інструменту подолання множинної вразливості клієнтів в Україні. Множинна вразливість трактується як нелінійний, кумулятивний та контекстно зумовлений ефект перетину кількох факторів ризику, що одночасно знижують здатність людини або сім’ї самостійно долати складні життєві обставини та ускладнюють доступ до формальних сервісів. Недержавні організації, завдяки інституційній гнучкості, мережевій взаємодії, здатності залучати альтернативні ресурси та адаптувати механізми супроводу під конкретний випадок, посідають дедалі важливіше місце у наданні комплексної підтримки людям із перетином житлових, правових, психологічних, медичних, освітніх та економічних проблем. Практики недержавного сектору в Україні демонструють гуманітарні та соціальні програми, у яких кейс-менеджмент поєднувався з грошовою допомогою, мобільними командами, підтримкою сімей із дітьми, інтегрованими маршрутами допомоги, а також з цифровими інструментами документування, моніторингу та координації випадку.

Обґрунтовано, що інституційно-технологічна трансформація кейс-менеджменту в недержавному секторі має три взаємопов’язані виміри: інституційний, технологічний, управлінський. Доведено, що результативність кейс-менеджменту в недержавному секторі прямо залежить від кількох умов: глибокого багатовимірного оцінювання потреб; наявності одного відповідального координатора випадку; використання мультидисциплінарної команди; поєднання очної роботи з цифровими інструментами; регулярної супервізії персоналу; чітких алгоритмів міжвідомчої взаємодії; а також вимірювання не кількості наданих послуг, а досягнутих результатів для клієнта.

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У ПІДТРИМЦІ СІМЕЙ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

2026-06-02T23:20:16+03:00

У статті здійснено науково-аналітичний огляд сучасних технологій соціальної роботи, які застосовуються для підтримки сімей, що виховують дітей з інвалідністю, у фокусі українського контексту (децентралізація послуг, цифровізація, наслідки повномасштабної війни) та міжнародних доказових підходів. Теоретико-методологічною рамкою виступає біопсихосоціальна модель інвалідності, що базується на логікі функціонування й участі, ролі середовищних факторів, ціннісних засадах сімейно-центрованого сервісу. Розкриті «сучасні технології» у соціальній роботі, що охоплюють організаційно-процедурні моделі (ведення випадку/кейс-менеджмент, міжвідомчі та міждисциплінарні команди, стандарти оцінювання потреб і планування), практики наснаження та участі (перспектива сильних сторін, партнерство з батьками, групи взаємопідтримки, сімейні рішення), цифрові та дистанційні формати (електронний кейс-менеджмент, онлайн-звернення, телепрактика/телесоціальна робота). Особливу увагу приділено проблемам фрагментації даних і слабкій координації, нерівності доступу, дефіциту підтримки доглядальників, браку ресурсів на реабілітацію та інклюзію, ризикам стигматизації й насильства щодо дітей з інвалідністю. Наведено приклади впровадження технологій у реальних умовах (раннє втручання на прикладі міської служби; електронного кейс-менеджменту; практики ведення випадку в гуманітарному реагуванні). Обґрунтовано перспективи подальших досліджень, зокрема щодо оцінювання ефективності комплексних технологій на рівні громад та етики цифровізації соціальної роботи.

УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПОСТРАЖДАЛИХ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА ДІТЕЙ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-06-02T22:56:59+03:00

Статтю присвячено аналізу українського досвіду соціальної реабілітації дітей, які постраждали від домашнього насильства, в умовах воєнного стану. Повномасштабна війна в Україні суттєво загострила соціальні ризики для сімей і дітей, сприяла зростанню випадків домашнього насильства та ускладнила доступ до механізмів захисту й допомоги. У статті обґрунтовано, що домашнє насильство в період війни набуває системного характеру та виступає чинником вторинної травматизації дітей, негативно впливаючи на їхній психічний стан, соціалізацію та освітні траєкторії. На основі аналізу нормативно-правової бази, звітів державних органів, матеріалів міжнародних і громадських організацій, а також регіональних досліджень і практичних кейсів, розкрито ключові механізми соціальної реабілітації дітей у воєнних умовах. Особливу увагу приділено діяльності спеціалізованих служб, міжвідомчій взаємодії, ролі органів соціального захисту, поліції, системи охорони здоров’я та недержавних організацій. Проаналізовано практики кризових кімнат, притулків, денних центрів і мобільних бригад як інструментів забезпечення безпеки та відновлення постраждалих дітей.

У статті підкреслено значення травма-інформованого підходу та кейс-менеджменту як методологічної основи реабілітаційного супроводу. Зроблено висновок, що ефективність соціальної реабілітації в умовах воєнного стану залежить від інтеграції державних і недержавних ресурсів, стабільності функціонування сервісів та дитиноцентричної орієнтації системи реагування.