Вісник Приазовського державного технічного університету. Серія: Соціально-гуманітарні науки та публічне адміністрування

ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ МОВИ У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ РЕЯ БРЕДБЕРІ «КУЛЬБАБОВЕ ВИНО»)

Оксана Кечеджі — 2025-12-06

Статтю присвячено аналізу засобів виразності мови у художньому тексті. У роботі обґрунтовано необхідність комплексного підходу до аналізу художнього тексту як об’єкта перекладу, що зумовлено його багаторівневою структурою, стилістичною насиченістю та естетичною функцією. Актуалізовано проблему збереження стилістичних засобів виразності при перекладі художніх творів, зокрема пейзажних описів, які відіграють важливу роль у створенні образної картини світу автора. Висвітлено теоретичні засади поняття художнього тексту, його функціональну та структурну організацію, а також роль мовних засобів у формуванні художнього образу.

Розглянуто концептуальні основи художнього тексту, з’ясовано його специфіку як комунікативного та естетичного феномену. Досліджено засоби мовної виразності, що забезпечують стилістичну оригінальність тексту, та проаналізовано типи перекладацьких трансформацій, які застосовуються для адекватної передачі змісту й стилю оригіналу. Визначено основні труднощі, що виникають у процесі перекладу художніх текстів, зокрема при передачі метафор, епітетів, порівнянь та інших стилістичних фігур.

У статті класифіковано стилістичні засоби виразності, які було використано у пейзажних описах повісті Р. Бредбері «Dandelion Wine», та досліджено їх функціональне навантаження в контексті авторського стилю. Проаналізовано способи перекладу окреслених засобів українською мовою, з’ясовано характер застосованих трансформацій, таких як конкретизація, генералізація, модуляція, транспозиція тощо. Визначено ступінь збереження стилістичної цілісності тексту в перекладі та вплив перекладацьких рішень на сприйняття художнього образу.

Була зроблена спроба встановлення взаємозв’язка між стилістичними засобами оригіналу та їх перекладацьким відтворенням, що дозволяє глибше осмислити механізми адаптації художнього дискурсу в іншомовному середовищі.

СОЦІАЛЬНИЙ СУПРОВІД ЯК НАПРЯМ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНОГО ВІДДІЛУ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ

Олена Брах — 2025-12-06

У статті розглянуто соціальний супровід як один із ключових напрямів діяльності соціально-гуманітарного відділу військової частини. Обґрунтовано актуальність цієї форми соціальної підтримки в умовах воєнного стану та пов’язаної з ним підвищеної соціальної вразливості військовослужбовців і членів їхніх родин. Визначено, що соціальний супровід є формою соціальної роботи, яка охоплює комплекс заходів: оцінку потреб, розробку індивідуального плану допомоги, моніторинг ситуації, консультування, психологічну підтримку, сприяння в отриманні пільг, допомогу у веденні господарства та догляді за дітьми, а також навчання соціально-побутовим навичкам.

У центрі уваги дослідження – експериментальний проєкт, який реалізується з 2023 року на базі підрозділів Збройних Сил України та передбачає впровадження договірної форми соціального супроводу військових та членів їх родин. Проаналізовано нормативно-правові засади проєкту, його організаційні особливості та механізми міжвідомчої взаємодії. Особливо наголошено на тому, що впровадження послуги соціального супроводу здійснюється як за місцем постійної дислокації військових частин, так і у мобільному форматі.

Розкрито роль служб супроводу у підтримці військових, які зазнали поранень, хвороб або втрат, а також допомозі родинам загиблих, зниклих безвісти чи полонених. Показано, що діяльність таких служб охоплює весь спектр соціальної роботи – від інформування про права до супроводу під час проходження медичних комісій. Акцентовано на важливості індивідуалізованого підходу, регулярного моніторингу ситуації та активної співпраці з органами влади, громадськими організаціями та іншими установами. У статті узагальнено наукові підходи до визначення змісту та функцій соціального супроводу військових, а також окреслено зміст нормативних документів, що регулюють цю діяльність.

ФОРМУВАННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Вікторія Авельцова — 2025-12-06

У статті проведено теоретичний аналіз проблеми формування стресостійкості у дітей дошкільного віку в умовах воєнного стану. Розглянуто основні психолого-педагогічні підходи до розвитку резильєнтності (життєстійкості) дітей, зокрема механізми емоційної саморегуляції, роль сімейного та освітнього середовища, значення соціальної підтримки дорослих. Визначено чинники, що впливають на здатність дітей долати травматичні події, серед яких – емоційний інтелект, самооцінка, прив’язаність і стиль виховання.

Особливу увагу приділено сучасним методам і засобам формування стресостійкості, зокрема арт терапевтичним, ігровим та тренінговим технологіям, спрямованим на зниження емоційної напруги й активізацію внутрішніх ресурсів дитини. Підкреслено важливість створення стабільного, підтримувального середовища в родині та закладі освіти як базової умови розвитку адаптивних механізмів.

На основі аналізу наукових джерел та практичного досвіду визначено ефективні психолого-педагогічні стратегії формування стресостійкості у дітей дошкільного віку, узагальнено напрями подальших досліджень у цій сфері та окреслено перспективи впровадження системних програм психологічної підтримки дітей в умовах війни.

ВЛАСНІ ІМЕНА У ФРАЗЕОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ, ПОЛЬСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ: СЕМАНТИКА, ОБРАЗНІСТЬ І ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ РІШЕННЯ

Оксана Жижома — 2025-12-06

Стаття присвячена комплексному аналізу фразеологізмів з ономастичним компонентом у зіставному аспекті української, польської та російської мов, а також проблемам їхнього перекладу. Актуальність дослідження зумовлена зростанням інтересу до лінгвокультурно маркованих одиниць, що відображають ментальність народу та становлять суттєву частину його мовної спадщини. Особливу увагу приділено ролі власних імен у структурі фразеологізмів: їхньому переходу від індивідуальних найменувань до узагальнених образів, символів поведінкових типів, носіїв культурних асоціацій, емоційних та іронічних відтінків. Показано, що антропоніми у складі прислів’їв, приказок та ідіом нерідко добираються за принципом римованості або фонетичної зручності, що особливо характерно для народної творчості й дитячої мовної гри.

У статті висвітлено сучасні підходи перекладознавства до проблеми адекватності перекладу, згідно з якими першорядною є не буквальна, а функціональна точність – здатність відтворити комунікативну, емоційну та стилістичну роль вислову. Аналіз засвідчує, що під час перекладу фразеологізмів з ономастичним компонентом перекладачеві часто доводиться замінювати ім’я або шукати функціонально рівноцінний відповідник, який забезпечує аналогічний художній ефект у цільовій мові. Підкреслено, що успішний переклад таких одиниць вимагає не лише ґрунтовних мовних знань, а й розуміння культурних конотацій, народних стереотипів та історичних нашарувань, пов’язаних з уживанням власних імен.

Зіставлення українського, польського та російського матеріалу продемонструвало як спільні закономірності використання антропонімів, так і унікальні національні особливості, що формують неповторний фразеологічний колорит кожної мови. Дослідження підкреслює важливість комплексного підходу до перекладу фразеологічних одиниць, у якому домінує передусім художня та культурна адекватність.

РОЛЬ ФІЛОСОФІЇ У ФОРМУВАННІ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Світлана Холодинська — 2025-12-06

Метою статті є ґрунтовне дослідження ролі філософії у формуванні критичного мислення здобувачів вищої освіти в умовах сучасного інформаційного суспільства. У роботі розглядаються ключові особливості інформаційного середовища XXI століття, яке характеризується надмірністю даних, кліповим і фрагментарним мисленням, активним розвитком маніпулятивних комунікаційних інструментів, поширенням дезінформації та зростанням інформаційних загроз, здатних впливати на світогляд і поведінку молоді. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході, що поєднує історико-філософський аналіз, компаративний метод, елементи критичної герменевтики та педагогічної аналітики, що дозволяє системно оцінювати вплив філософської освіти на розвиток когнітивних і аналітичних компетенцій.

Застосовано міждисциплінарний інструментарій, який містить сучасні освітні практики, психологію мислення, теорію комунікації та методи розвитку рефлексивних навичок. Наукова новизна статті полягає у визначенні нових функцій філософії у сучасному освітньому просторі та обґрунтуванні її ключової ролі у формуванні стійкості здобувачів вищої освіти до інформаційних маніпуляцій, розвитку логічного та аргументованого мислення, саморефлексії та інтелектуальної автономії. Доведено, що філософська освіта виступає не лише світоглядною основою, а й практичним інструментом критичного аналізу, який забезпечує здатність здобувача вищої освіти до усвідомленого сприйняття інформації, самостійного ухвалення рішень і об’єктивної оцінки соціальних, культурних і політичних процесів.

У висновках наголошується, що у сучасному цифровому світі філософія посідає важливе місце серед навчальних дисциплін, які формують критичне мислення, і повинна активно інтегруватися у міждисциплінарні освітні моделі. Окремо визначено перспективи подальших досліджень, спрямованих на розробку ефективних методик викладання філософії в умовах цифровізації, включаючи використання інформаційно-комунікаційних технологій, онлайн-ресурсів та інтерактивних освітніх платформ, що сприятиме підвищенню рівня критичної компетентності та аналітичної самостійності сучасної молоді.

ДОСВІД РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У НАДАННІ СОЦІАЛЬНОЇ, ГУМАНІТАРНОЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

Ірина Суровцева — 2025-12-06

У роботі розглянуто досвід релігійних організацій у наданні соціальної, гуманітарної та психологічної допомоги населенню України в умовах сучасних кризових викликів, спричинених війною, економічними труднощами та соціальною нестабільністю. Особлива увага приділена аналізу діяльності благодійних фондів, пов’язаних із релігійними громадами, зокрема організацій «Карітас Україна» та «Карітас-Спес», які здійснюють масштабну гуманітарну роботу по всій території держави. У дослідженні показано, що саме релігійні структури, завдяки своїй духовній місії, гнучкості та довірі з боку населення, стали одними з найефективніших суб’єктів допомоги постраждалим унаслідок війни. На основі статистичних даних визначено масштаби участі релігійних організацій у наданні допомоги (в т.ч. через гуманітарні проекти та національні програми, психологічне консультування тощо). У роботі підкреслено, що релігійні організації поєднують духовну опіку з практичною діяльністю – забезпечують харчування, притулок, медичну й моральну підтримку. Окремо проаналізовано роль духовно-психологічних центрів, створених при церквах, які допомагають переселенцям, військовим і родинам загиблих адаптуватися до нових умов життя. Релігійні громади співпрацюють із державними установами, психологами та міжнародними партнерами, формуючи ефективну систему соціальної взаємодії. Зроблено висновок, що досвід релігійних організацій є унікальним прикладом поєднання морально-етичних цінностей і соціальної активності. Їхня діяльність сприяє підвищенню стійкості українського суспільства, розвитку культури милосердя та взаємодопомоги. У період воєнних і гуманітарних викликів релігійні інституції стають осередками духовного відродження, психологічного зцілення та соціальної стабільності, відіграючи важливу роль у відновленні країни.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ ПОСЛУГАМИ: АДАПТАЦІЯ УСПІШНИХ ПРАКТИК В УКРАЇНІ

Ірина Суровцева — 2025-12-06

У статті досліджено міжнародний досвід управління соціальними послугами та окреслено напрями його адаптації в Україні. Визначено ключові принципи ефективного управління у сфері соціальних послуг - децентралізація, орієнтація на потреби отримувачів, інтегрованість системи, участь громади та цифровізація. Узагальнено три основні підходи до організації соціальних послуг у міжнародній практиці: скандинавський (державоцентричний і соціально орієнтований), європейський (партнерський і децентралізований) та підхід соціальних інновацій (інклюзивність, колаборація та технологічність). Проаналізовано український контекст, проблеми кадрового забезпечення, фінансування, управлінської культури та нормативно-правового регулювання. Обґрунтовано необхідність системної інтеграції міжнародних підходів в українську практику з урахуванням соціально-економічних особливостей, ціннісних орієнтацій суспільства й потенціалу громад. Розроблено модель адаптації міжнародного досвіду, що базується на чотирьох рівнях: нормативному, інституційному, кадровому та технологічному. Зроблено висновок, що модернізація системи управління соціальними послугами є невід’ємною складовою розвитку людського капіталу й забезпечення соціальної стійкості України.

ВИКОРИСТАННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ЧИННИКА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ДЛЯ ПОСИЛЕННЯ ЗГУРТОВАНОСТІ ГРОМАДИ

Валентина Николаєва — 2025-12-06

У статті розглянуто проблему використання культурної спадщини як чинника соціальної роботи, спрямованої на посилення згуртованості територіальних громад України в умовах сучасних викликів, зокрема воєнної агресії росії проти України та масового переміщення населення. Визначено сутність культурної спадщини та її основні складові – матеріальні і нематеріальні культурні надбання громади. Обґрунтовано, що культурна спадщина виступає не лише історичною цінністю, а й ресурсом соціального капіталу громади, здатним сприяти інтеграції різних соціальних груп, зниженню рівня соціальної напруги та формуванню спільної ідентичності. Теоретичний аналіз наукових джерел і практичних кейсів доводить значущість локальних культурних ініціатив для розвитку громад, особливо в умовах війни та відбудови.

Розглянуто кейс гімназії №26 Одеської міської ради, висвітлено досвід створення інтерактивного музею «Старопортофранківська – вулиця закладів освіти», який поєднав краєзнавчий, освітній і соціально-виховний компоненти. Залучення до роботи учнів, батьків, випускників, місцевих краєзнавців та меценатів сприяло формуванню спільної відповідальності за культурну спадщину й активному партнерству громади. Визначено вплив війни на діяльність музею. Розкрито інтеграційний потенціал музею для внутрішньо переміщених осіб, які через знайомство з історією Одеси відчували себе більш причетними до місцевої спільноти, а також його потенціал для роботи пункту незламності на базі освітнього закладу.

Зроблено висновок, що культурно-історичні ініціативи на локальному рівні, навіть у межах окремого закладу освіти, можуть мати значний вплив на соціальну згуртованість громади. Проєкт гімназії № 26 засвідчив важливість партнерства освіти, культури та громади у збереженні та популяризації спадщини.

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ЖІНОК З УКРАЇНИ В УМОВАХ ВИМУШЕНОЇ МІГРАЦІЇ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНИ ТА БОЛГАРІЇ

Маргарита Лигіна — 2025-12-06

У статті проаналізовано соціальну адаптацію жінок з України, які перебувають у вимушеній міграції, на прикладі двох країн – України як країни походження та Болгарії як країни прийому. Дослідження базується на порівняльному соціологічному аналізі умов, чинників і механізмів, що впливають на процеси адаптації жінок, які залишили Україну через воєнні дії та гуманітарну кризу. Особливу увагу приділено гендерним аспектам адаптації, включно з бар’єрами, з якими стикаються жінки в новому соціокультурному середовищі, а також способам подолання психологічного та соціального стресу.

Розглянуто вплив соціальної політики обох країн на інтеграційні процеси, зокрема щодо доступу до житла, освіти, ринку праці та соціальних послуг. На основі якісних інтерв’ю з українськими жінками-мігрантками та аналізу статистичних і нормативних джерел виявлено ключові відмінності в адаптаційних стратегічних підходах. У Болгарії відзначено наявність інституційної підтримки, однак спостерігаються труднощі з мовною інтеграцією та культурною асиміляцією. В Україні внутрішньо переміщені жінки стикаються з нестачею житла, високим рівнем безробіття та обмеженим доступом до якісних соціальних послуг, що ускладнює адаптаційний процес.

Зроблено висновок, що ефективна соціальна адаптація залежить від комплексної взаємодії індивідуальних зусиль жінок, державної підтримки та рівня відкритості приймаючого суспільства. Запропоновано практичні рекомендації для покращення механізмів адаптації та соціальної інтеграції жінок-мігранток, які можуть бути впроваджені в державну політику обох країн. Дослідження має прикладне значення для соціальних працівників, фахівців з міграційної політики та органів публічного адміністрування.

ІРОНІЯ В ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНИЙ ВИМІР

Тамара Голі-Оглу — 2025-12-06

Стаття присвячена комплексному аналізу загальних проблем визначення функціонального статусу іронії в художньому дискурсі, передачі іронії в процесі перекладу художнього тексту, що є однією з найскладніших ділянок літературного перекладознавства. Іронія як багатовимірний стилістичний і прагматичний феномен поєднує імпліцитність, контекстуальність, оцінність та культурну маркованість, що ускладнює її адекватне відтворення засобами іншої мови. У роботі розглянуто природу іронічного значення з позицій когнітивної, прагматичної та функціонально-стилістичної парадигм; окреслено основні типи іронії, релевантні для перекладацького аналізу, зокрема вербальну, ситуативну, контекстуальну, сюжетно-композиційну та наративну іронію. У статті проаналізовано центральні труднощі, з якими стикається перекладач, серед яких – асиметрія мовних систем, різні механізми творення смислу, культурні конотації, національно-специфічні моделі гумору, а також відмінності прагматичних норм і комунікативних очікувань у вихідній та цільовій культурах.

Особливу увагу приділено проблемі імпліцитності іронії, коли значення не може бути передане шляхом прямого еквівалента, а потребує реконструкції прихованих смислів, алюзій і інтертекстуальних зв’язків. Розглянуто дилему перекладача між збереженням семантичної двоплановості і прагненням забезпечити читача цільової мови доступними для сприйняття маркерами іронічності. Показано, що успішна інтерпретація і відтворення іронічного ефекту значною мірою залежить від здатності перекладача відтворити не лише зміст, але й функцію іронії в тексті – її роль у створенні авторської інтонації, характеротворенні, формуванні комічного або сатиричного ефекту.

У статті підкреслено, що переклад іронії потребує гнучких стратегій – від часткового доместикаційного переформатування до максимально точного збереження авторської смислової гри, – а вибір конкретної стратегії повинен визначатися функціональним навантаженням іронії у тексті та культурними очікуваннями читача. Наголошено, що незмінним залишається завдання перекладача – забезпечити еквівалентний комунікативний ефект, навіть у випадках, коли формальні засоби іронізації доводиться модифікувати. У підсумку стаття демонструє, що проблема передачі іронії належить до ключових об’єктів вивчення сучасного перекладознавства, оскільки поєднує лінгвістичні, когнітивні, культурологічні та інтерпретаційні аспекти, а її дослідження сприяє глибшому розумінню природи художнього дискурсу та механізмів міжкультурної комунікації.

ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Вікторія Біленька — 2025-12-06

Мета статті – здійснити комплексний аналіз сучасних викликів і перспектив розвитку волонтерської діяльності в Україні у сфері соціальної роботи, спираючись на новітні публікації, аналітичні звіти та статистику 2021-2025 років. Методологія ґрунтується на системному огляді наукової літератури, порівняльно-правовому аналізі нормативної бази волонтерства, узагальненні емпіричних даних загальнонаціональних опитувань і тематичних досліджень міжнародних донорських організацій. У роботі використано принципи доказовості та репрезентативності джерельної бази, забезпечено відбір публікацій з високим науковим авторитетом і актуальністю. Дослідження охоплює структурні компоненти волонтерства, дотичного до соціальної роботи: організаційно-інституційні засади, партнерство держави і громадянського суспільства, кадрово-психологічні аспекти, цифровізацію і логістику допомоги, а також роль волонтерства у підтримці вразливих груп та післявоєнному відновленні громад. Окрему увагу приділено динаміці довіри до волонтерських ініціатив, трансформації мотивації учасників руху та географічним відмінностям залучення населення. Наукова новизна полягає у систематизації постпандемічних і воєнних детермінант розвитку волонтерства, виявленні вузьких місць інституціоналізації (безпека волонтерів, прозорість ресурсних потоків, інтеграція у систему соціальних послуг) та формулюванні цілісної рамки політик підтримки на найближчі 5-10 років. Узагальнені результати засвідчують, що, попри безпрецедентне зростання громадянської активності, сектор стикається з викликами нормативної невизначеності, координаційних розривів, ресурсної нестабільності та емоційного вигорання учасників. Практичне значення дослідження полягає у пропозиціях щодо посилення державно-громадського партнерства, створення національної інфраструктури координації та звітності, масштабування програм підготовки і психологічної підтримки волонтерів, розвитку корпоративного та цифрового волонтерства. Висновки підкреслюють необхідність стратегічної інтеграції волонтерства у політику соціальної підтримки і відбудови, що забезпечить сталість результатів та підвищить ефективність допомоги вразливим групам населення.

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ АНАЛІЗ ВПЛИВУ ГЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ НА ЧОЛОВІЧУ ІДЕНТИЧНІСТЬ

Людмила Юрченко — 2025-12-06

Стаття присвячена соціокультурному аналізу впливу гендерних стереотипів на формування чоловічої ідентичності у сучасному суспільстві в контексті соціальної роботи. Актуальність зумовлена інтенсивною трансформацією гендерних норм, перетином традиційних і нових моделей маскулінності, а також потребою перегляду професійних підходів до підтримки чоловіків у ситуаціях стресу, сімейних і професійних ролей. Теоретичну основу становлять концепція гегемонної маскулінності (R. W. Connell та ін.), напрацювання українських і зарубіжних психологів і соціологів щодо гендерної соціалізації, «антифемінності» як нормативного компонента чоловічих ролей, зв’язку гендерних очікувань із практиками здоров’я та ризикованою поведінкою. Методологічно дослідження поєднує критичний огляд літератури, порівняльний аналіз українського та європейського контекстів і інтерпретацію емпіричних матеріалів міжнародних і національних організацій (UNFPA, ВООЗ, демографічні та соціологічні звіти). У фокусі перебувають механізми відтворення стереотипів через родину, освіту, медіа й ринок праці; їхній вплив на емоційну регуляцію, звернення по допомогу, моделі батьківства, участь чоловіків у неоплачуваній праці та розподіл влади в сім’ї. Окремо розглянуто професійні й інституційні бар’єри участі чоловіків у «фемінізованих» сферах (освіта, соціальна робота), а також культурні фактори, що визначають готовність до батьківської відпустки та партнерського батьківства. Порівняння з політиками ЄС (зокрема скандинавськими підходами до parental leave і гендерно чутливої освіти) слугує рамкою для аналізу можливостей адаптації інтервенцій в Україні. Практичний сегмент окреслює інструменти соціальної роботи: індивідуальне консультування, чоловічі групи підтримки, програми відповідального батьківства, тренінги з емоційної грамотності й ненасильницької комунікації, а також просвітницькі кампанії, спрямовані на деконструкцію шкідливих норм маскулінності. Матеріал подано у міждисциплінарному ключі, що дозволяє інтегрувати теорію, дані доказових досліджень і практичні підходи до роботи з різними групами чоловіків в Україні з урахуванням європейського досвіду.

СУЧАСНІ МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ АУТОАГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

Ірина Суровцева — 2025-11-27

Стаття акцентує увагу на міжнародному та національному досвіді профілактики аутоагресивної поведінки. Аутоагресивна поведінка охоплює низку форм поведінки, за яких люди навмисно чи ненавмисно завдають собі фізичної, емоційної або психологічної шкоди. Вказано, що це явище є складним і багатогранним, на яке впливають біологічні (такі як нейрохімічний дисбаланс та порушення регуляції серотоніну), психологічні, соціальні фактори. Самопошкодження може проявлятися в різних формах, включаючи самокалічення (порізи, опіки), зловживання психоактивними речовинами, ризиковану поведінку та нехтування особистим здоров'ям. Розглянуто соціально-психологічні та медичні підходи щодо причин такої поведінки. З’ясовано, що аутоагресія є механізмом подолання надмірних емоцій, почуття нікчемності або серйозного психологічного стресу; вона також може бути формою самопокарання або способом отримати відчуття контролю чи тимчасового зняття емоційного стресу. Розкрита роль соціальної профілактики щодо створення безпечнішого та сприятливішого середовища, яке може значно пом'якшити аутоагресивну поведінку та сприяти психічному благополуччю, особливо молоді.

СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНА РОБОТА В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ВЧИНЕННЯ ПОВТОРНИХ ЗЛОЧИНІВ

Ірина Суровцева — 2025-12-06

У статті здійснено комплексний аналіз ролі соціально-виховної роботи у процесі ресоціалізації засуджених та запобігання підвищення рівня повторної злочинності в Україні. Авторами наголошується, що попри значні законодавчі зміни та реалізацію державних програм у сфері пробації, показники повторних кримінальних правопорушень залишаються високими, що свідчить про необхідність удосконалення існуючих механізмів впливу на правопорушників. У дослідженні висвітлено значення фахової підготовки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, який здатний забезпечити ефективну реалізацію програм та заходів ресоціалізації у середовищі, де домінує кримінальна субкультура. Проаналізована кількість злочинів, які вчинялися особами, які раніше вчиняли злочини за період з 2001 по 2024 рр., а також визначені зовнішні чинники, які вплинули на зменшення кількості злочинів, вчинених особами, які раніше вчиняли кримінальні правопорушення за останні десятиліття. Надається інформація щодо змісту, форм і методів соціально-виховної роботи, зокрема щодо індивідуальних та групових підходів. Надано роз’яснення, що ефективність такої діяльності залежить від рівня розвитку професійних компетентностей, психологічної підготовленості та мотиваційної складової персоналу установ виконання покарань. Наголошено на необхідності міждисциплінарної взаємодії фахівців різних сфер суспільного життя для створення комплексного впливу на досягнення позитивних внутрішніх змін у поведінці та цінностях засудженого. Розкрито, що саме системність і професіоналізм у здійсненні соціально-виховних заходів забезпечують поступовий перехід від зовнішньо мотивованої до внутрішньо усвідомленої поведінки, сприяючи формуванню комплексу суспільно прийнятних цінностей та соціальної відповідальності. У підсумку визначено, що модернізація соціально-виховної діяльності у межах реформування кримінально-виконавчої системи України є необхідною умовою гуманізації виконання покарань, підвищення ефективності ресоціалізації та зміцнення суспільної безпеки. Результати аналізу можуть бути використані для вдосконалення професійної підготовки працівників пенітенціарної системи, розробки програм ресоціалізації різних категорій засуджених та формування сучасної політики протидії рецидивній злочинності.

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ З ВИКОРИСТАННЯМ CAT-ІНСТРУМЕНТА (TRADOS STUDIO ДЛЯ НАПРЯМУ ПОЛЬСЬКА – УКРАЇНСЬКА)

Людмила Ромащенко — 2025-12-06

У статті розглянуто практичні аспекти застосування систем автоматизації перекладу на прикладі Trados Studio для напряму польська–українська. Окреслено ключові компоненти програмного середовища, принципи роботи пам’яті перекладів і термінологічних баз, а також наведено короткий історичний огляд розвитку CAT-технологій. Проаналізовано переваги використання Trados Studio в перекладацьких проєктах, зокрема при роботі з юридичними й нотаріальними документами, де забезпечення послідовності термінології є визначальним. Висвітлено технічні та організаційні обмеження, пов’язані з інтеграцією CAT-інструментів, серед яких складність початкового освоєння, вимоги до апаратного забезпечення та проблеми сумісності форматів. Підкреслено потребу включення практичних курсів із використання Trados Studio до освітніх програм, оскільки сформовані навички роботи з CAT-інструментами безпосередньо впливають на якість перекладу та професійну конкурентоспроможність. Зроблено висновок, що Trados Studio є ефективним інструментом для системної організації перекладацького процесу, оптимізації роботи перекладача й адаптації до вимог сучасного ринку.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ВПО В ЦЕНТРАХ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Наталя Малярчук — 2025-12-06

У статті розглянуто особливості соціальної роботи з внутрішньо переміщеними особами (ВПО) в Центрах надання соціальних послуг (ЦНСП). На основі аналізу наукових публікацій авторками було зроблено висновок, що попри активне дослідження протягом останнього десятиріччя теми соціальної роботи з ВПО особливості її здійснення в системі державних соціальних служб, зокрема в Центрах надання соціальних послуг, українськими науковцями висвітлено недостатньо.

Авторки дійшли висновку, що основними напрямами соціальної роботи фахівців ЦНСП з ВПО в Україні є соціальний супровід, психосоціальна підтримка, юридична допомога, економічна інтеграція, гуманітарна допомога, освітні та культурні заходи. У своїй роботі з ВПО фахівці ЦНСП спираються на класичні методи індивідуальної та групової соціальної роботи, а також на метод роботи в громаді. Зазначені методи реалізуються за допомогою таких широко застосовуваних форм роботи як консультування, тренінги, групи підтримки, психоедукаційні заняття, просвітницькі кампанії, соціальні акції, інтеграційні заходи, волонтерські проєкти тощо. Соціальні технології, що застосовуються у ЦНСП у роботі з ВПО: соціального супроводу (кейс-менеджмент), кризового та екстреного втручання, психосоціальної підтримки, соціальної інтеграції та ком'юніті-білдингу, економічної реінтеграції та зайнятості, а також арттехнології мають комплексний, антикризовий, адаптаційний та інтеграційний характер. Вони спрямовані на подолання кризи, швидку стабілізацію, відновлення контролю над життям і повноцінне включення ВПО до нової громади. Найефективнішими є ті моделі, які поєднують матеріальну, психологічну та соціальну підтримку з активним залученням громади. Загалом ЦНСП виступають важливим хабом соціальної підтримки для ВПО, а розмаїття форм і методів роботи дозволяє комплексно задовольняти потреби ВПО. Водночас на практичному рівні ще необхідно посилити кадрову підготовку, фінансову спроможність ЦНСП та механізми моніторингу ефективності їхньої діяльності.