Формування економіки знань в ЄС: методологічні засади та механізми імплементації

Анотація

Метою статті є дослідження теоретичних основ формування економіки знань, а також аналіз політики ЄС, спрямованої на розвиток наукового потенціалу, інноваційної діяльності та комерціалізацію нових технологій в країнах-членах. Згідно теорії ендогенного економічного зростання розвиток людського капіталу визначає технологічний прогрес, який, у свою чергу, стимулює загальне економічне зростання у довгостроковій перспективі. Практична верифікація даної теорії ілюструє тенденцію до переважання внеску в економічне зростання людського капіталу, порівняно із фізичним капіталом, що спостерігається з початку ХХ ст. Прихильники концепції інтелектуального капіталу наполягають на тому, що основні конкурентні переваги організації знаходяться в її межах і пов’язані з людськими ресурсами компанії. Стратегія формування знаннєвої економіки в ЄС базується на комплементарній дії наднаціональної рамкової програми з розвитку науки та інновацій «Горизонт 2020» і численних національних й субнаціональних інструментів підтримки наукового та інноваційного розвитку. Цілий ряд наднаціональних інструментів зорієнтований на широкомасштабні коопераційні дослідження та розробки (державно-приватні партнерства, Європейський інститут інноваційних технологій, державні закупівлі інновацій, дослідницькі та інноваційні заходи), інші механізми є більш сприятливими для комерціалізації існуючих технологій на локальному та мікроекономічному рівнях (SME Instrument, InnovFin, «Швидкий шлях до інновацій» тощо). Узагальнення національних моделей інноваційної політики дало підстави ідентифікувати п’ять груп країн за критеріями специфіки пріоритетів науково-дослідної політики, співвідношення між фундаментальними та прикладними дослідженнями, ролі приватного сектору в НДР, а також характеру застосовуваних інструментів та механізмів інноваційного розвитку.