Диференціація процедур видачі осіб (екстрадиції) у кримінальному провадженні України

Анотація

Статтю присвячено диференціації процедур видачі особи (екстрадиції) за метою та порядком здійснення на звичайну та спрощену, а також дослідженню процесуального механізму здійснення видачі особи (екстрадиції) у спрощеному порядку, зважаючи на законодавчі зміни, повʼязані із ратифікацією Третього та Четвертого додаткових протоколів до Європейської конвенції про видачу правопорушників. Процесуальні особливості спрощеного порядку видачі пов’язані зі специфічним механізмом його реалізації, в якому задіяні певні суб’єкти кримінального провадження, що здійснюють покладені на них права та обов’язки: уповноважений (центральний) орган України, компетентні органи України (прокурор), а також слідчий суддя, начальник установи попереднього ув’язнення (якщо запитувана особа перебуває під вартою), захисник, за необхідності – перекладач. У досліджуваному порядку видачі особливими є: умови та підстави застосування, суб’єктний склад, строки, процесуальні акти, обмеження в оскарженні. Спрощена видача може бути застосована лише за наявності письмової згоди запитуваної особи, затвердженої слідчим суддею, до прийняття рішення уповноваженим (центральним) органом України за запитом. Спрощення екстрадиційного провадження переслідує мету прискорення останнього, економію процесуального часу та засобів, а також скорочення строків застосування заходів кримінального процесуального примусу. Законність дій, рішень при вирішенні питання щодо застосування заходів кримінального процесуального примусу (затримання, тимчасового, екстрадиційного арештів, застосування інших запобіжних заходів, не пов’язаних із триманням під вартою), а також добровільність надання згоди на спрощення процедури та розуміння її наслідків забезпечується слідчим суддею шляхом здійснення судового контролю. Спрощення екстрадиції сприяє міжнародній боротьби зі злочинністю, однак повинно відбуватися із дотриманням прав людини та основних свобод і недопущенням порушень і свавілля