Захист прав та інтересів дітей в умовах війни на сході України та в анексованій автономній республіці Крим: нові виклики для України

Анотація

Анексія Криму та російська збройна агресія на Донбасі різко погіршила стан у сфері захисту дітей та різко загострила ті проблеми, на подолання яких мали бути скеровані зусилля держави та суспільства.

За цих умов керівництво держави вже в перші місяці бойових дій вжило невідкладних заходів задля влаштування у найкоротші строки дітей, батьки (один із батьків) яких померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих у районах проведення антитерористичної операції (Указ Президента № 835/2014 від 29.10.2014 р. «Про невідкладні заходи щодо забезпечення додаткових соціальних гарантій окремим категоріям громадян» (п. 5, частина 1)).

Прийнятті згодом закони України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» містять засади щодо забезпечення освітнього процесу та соціального захисту дітей, норми інших законів – положення, направлені на захист прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, на освіту, соціальний захист, відпочинок дітей тощо.

У 2016 р. Стаття. 1 Закону України «Про охорону дитинства» була доповнена досі невідомим національному законодавству, терміном – дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Сучасний стан законодавства України потребує вдосконалення в частині вимог, дотримання прав та інтересів дітей, переміщених з АР Крим, непідконтрольної території Донецької та Луганської областей, як такий, що надає можливість розвивати дітям свій потенціал як громадян України, як повноправних відповідальних членів суспільства.

В плані подолання законодавчих прогалин у сфері захисту прав дітей у збройному конфлікті в Україні, слід привести національне законодавство до вимог міжнародно-правових актів.

Наша держава, ратифікувавши Факультативний протокол до Конвенції щодо участі дітей у збройних конфліктах, підтвердила готовність протистояти їх згубному і масштабному впливу на дітей, засудила протиправні зазіхання на них в умовах воєнних дій, визнала необхідність посилення захисту дітей від участі у збройних конфліктах. Існує низка проблем, пов’язаних із реалізацією положень факультативного протоколу.

 Національним законодавством України не визначено, чи є Факультативний протокол законом прямої дії, і чи може він безпосередньо застосовуватися у суді при захисті прав дітей, чи ще слід посилатись на інші – неіснуючі наразі – норми національного законодавства, що розкривають його положення.

Україною не ратифіковано Статут Міжнародного кримінального суду, що породжує стан безкарності осіб, які вчинюють злочини проти дітей, що визнані злочинами міжнародним законодавством щодо прав людини та Римським статутом і порушує принцип невідворотності покарання для осіб, що здійснюють військові злочини щодо дитини.

Національне законодавство не містить норм, які б чітко і недвозначно забороняли або вводили кримінальну відповідальність за вербування та використання у збройних конфліктах осіб у віці до 18 років.

Дотримання Україною міжнародних стандартів захисту прав дітей у збройних конфліктах є запорукою збереження життя, фізичної і психічної цілісності, здоров’я та відносного соціального благополуччя постраждалим дітям та їх сім’ям, а також громадам як на Сході України, так і в регіонах, що приймають переселенців. Об’єднання зусиль в забезпеченні інтересів дітей є важливою передумовою інтеграції до європейської спільноти та дотримання загальнолюдських цінностей.