Сучасний авторитарний режим: характерні риси і прояви

Анотація

В статті досліджується сучасний авторитарний режим, розглянуто його характерні риси і прояви. Автором наведена оглядова характеристика сучасних авторитарних режимів. Метою даної статті є визначення сутності та особливостей розвитку авторитарного режиму, як різновиду політичного режиму, а також причин, які призводять до його появи чи утриманні в країні. Зазначається, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він завжди є логічним наслідком тих суспільно-політичних процесів, які відбуваються в країні. Відзначено, що авторитарний режим з’являється на тлі зламних процесів, коли політична система держави потребує змін, але ці зміни відбуваються під впливом політичної еліти, а не суспільства, що в свою чергу, дає можливість нам виділити передумови появи авторитарного режиму в державі. Констатовано, що авторитарний режим не є еволюційною формою розвитку держави, він не забезпечує якісну спадкоємність влади, він не здатен запропонувати нові тренди та трансформації суспільного життя в силу неможливості однією особою змінювати власний світогляд підлаштовуючись під соціальні запити, міжнародно-правові та політичні тренди розвитку державотворчих процесів. Зазначено, що більшість авторитарних країн не проголошують, не ідентифікують себе в такий спосіб, а навпаки намагаються позиціонувати себе як країни, що пропагують демократичні цінності. Авторитарний режим як такий не сприймається більшістю країн світу, оскільки характеризується нестабільним, нетранспарентним та непрогнозованим розвитком соціально-економічних та суспільно-політичних процесів. Панування ліберальної демократії в традиціях економічних відносин демонструє тяжіння суспільно-політичних уподобань більшості бізнес-еліт до діяльності в умовах прогнозованих демократичних режимів. Зроблено висновок, що авторитарний режим ґрунтується та тримається на імперативному насадженні тих цінностей, які сприятимуть утриманні влади, а тому домінує державна ідеологія, яка насаджується силами та засобами державної пропаганди. Громадяни позбавлені не тільки реального впливу на формування державної політики, а й інструментів нагляду та контролю над діяльністю державного апарату