Національна меншина: аналіз ґенези правового статусу
DOI:
https://doi.org/10.15587/2523-4153.2020.219376Ключові слова:
національні меншини, права людини, права меншин, ґенеза, етноцентризму, зародження, інтернаціоналізація, націоналізм, дихотоміяАнотація
Світові тенденції та глобальні перетворення, що викликані вимогами сучасного життя, переплетінням економічних, соціальних, політичних і багатьох інших чинників, зумовили поступову інтеграцію європейських країн, становлення всесвітнього інформаційного поля, зростаючу взаємозалежність «національних» економік. Ґенеза прав національних меншин – це закрите для широкого загалу питання, історичний шлях, який пройшли національні меншини у напрямку встановлення сучасної системи захисту прав людини та побудови нового міжнародного порядку, що має не тільки теоретичне, але й практичне значення.
Разом з цим, є спроби опору процесам інтернаціоналізації, автаркія, рецидиви імперського мислення, націоналізм і зростаюча нетерпимість щодо представників меншості. Нерідко і на побутовому рівні, і в офіційній політико-правовій доктрині спрацьовує хибна формула етноцентризму, відповідно до якої для вирішення будь-яких проблем начебто достатньо «закрити кордони» або «самовизначитися», однак життя спростовує ці ілюзії, що підтверджується висновками статті.
Не випадково, що до теперішнього часу юридичною наукою не вироблено загальновизнаного поняття «національна меншина», а нерідко і в офіційних документах, і в наукових працях національні меншості не відмежовуються як від інших соціальних груп (мовних, релігійних, расових та інших), так і від більш широкої категорії «меншість». Очевидно, що проблема наукового визначення цього поняття детермінована складністю та багатоаспектністю проблем розбудови демократичної правової держави
Посилання
- Scheu, H. C. (1998). Ochrana národnostních menšin podle mezinárodního práva. Praha: Karolinum – nakladatelství Univerzity Karlovy, 100.
- Macartney, С. (1934). National States and National Minorities. London: Oxford University Press, 604.
- Rymarenko, Yu. I., Vivcharyk, M. M., Kartunov, O. V., Kresina, I. O., Rymarenko, S. Yu., Teleshun, S. O. et. al.; Rymarenko, Yu. I. (Ed.) (2000). Etnos. Natsiia. Derzhava: Ukraina v konteksti svitovoho etnoderzhavnytskoho dosvidu. Kyiv: In-t derzhavy i prava im. V. M. Koretskoho NAN Ukrainy, 516.
- Platon. Gosudarstvo. Zakony. Politika (2002). Moscow: Misl, 423–485.
- Tsitseron. Dialogi o zakonakh (2000). Moscow: Misl, 175.
- Ellinek, G. (1998). Pravo menshinstva. Moscow: Bek, 76.
- Danevskyi, V. P. (1992). Systemy politychnoi rivnovahy i lehitymnosti i pochatok natsionalnosti v yikh vzaiemnomu zviazku. Istoryko-dohmatychne doslidzhennia. Moscow: Nauka, 334.
- Hrushevskyi, M. (1991). Khto taki ukraintsi i choho vony khochut. Kyiv: Znannia, 526.
- Fadeicheva, M. (2004). Etnopoliticheskie kontseptsii etnicheskikh obschnostei i individov. Ekaterinburg, 32–33.
- Riaboshapko, L. (2001). Pravove stanovyshche natsionalnykh menshyn v Ukraini (1917–2000). Lviv: Vydavnychyi tsentr LNU im. Ivana Franka, 484.
- Stalin, Y. (1952). Marksyzm i natsionalne pytannia. Kyiv, 32–33.
- Abdulkarymov, H. (2007). Istorychni trendy etnopolityky ta etnosotsiokulturnykh protsesiv. Moscow, 87–89.
- Natsionalni vidnosyny v Ukraini u XX st. Zbirnyk dokumentiv i materialiv (1994). Kyiv: Nauk. dumka, 440–442.
- Stanislav, K. (2018). Pravove poniattia "natsionalnosti" v Ukraini ta sviti. Yurydychnyi visnyk Ukrainy, 28, 13.
- Pidberezhnyk, N. P. (2018). Vyklyky ta zahrozy u sferi etnopolitychnykh vidnosyn v Ukraini na suchasnomu etapi. Visnyk Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy, 2, 68–75.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2020 Olena Golovash
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Наше видання використовує положення про авторські права Creative Commons CC BY для журналів відкритого доступу.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons CC BY, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.