ІРОНІЯ В ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ: ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНИЙ ВИМІР

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу загальних проблем визначення функціонального статусу іронії в художньому дискурсі, передачі іронії в процесі перекладу художнього тексту, що є однією з найскладніших ділянок літературного перекладознавства. Іронія як багатовимірний стилістичний і прагматичний феномен поєднує імпліцитність, контекстуальність, оцінність та культурну маркованість, що ускладнює її адекватне відтворення засобами іншої мови. У роботі розглянуто природу іронічного значення з позицій когнітивної, прагматичної та функціонально-стилістичної парадигм; окреслено основні типи іронії, релевантні для перекладацького аналізу, зокрема вербальну, ситуативну, контекстуальну, сюжетно-композиційну та наративну іронію. У статті проаналізовано центральні труднощі, з якими стикається перекладач, серед яких – асиметрія мовних систем, різні механізми творення смислу, культурні конотації, національно-специфічні моделі гумору, а також відмінності прагматичних норм і комунікативних очікувань у вихідній та цільовій культурах.

Особливу увагу приділено проблемі імпліцитності іронії, коли значення не може бути передане шляхом прямого еквівалента, а потребує реконструкції прихованих смислів, алюзій і інтертекстуальних зв’язків. Розглянуто дилему перекладача між збереженням семантичної двоплановості і прагненням забезпечити читача цільової мови доступними для сприйняття маркерами іронічності. Показано, що успішна інтерпретація і відтворення іронічного ефекту значною мірою залежить від здатності перекладача відтворити не лише зміст, але й функцію іронії в тексті – її роль у створенні авторської інтонації, характеротворенні, формуванні комічного або сатиричного ефекту. 

У статті підкреслено, що переклад іронії потребує гнучких стратегій – від часткового доместикаційного переформатування до максимально точного збереження авторської смислової гри, – а вибір конкретної стратегії повинен визначатися функціональним навантаженням іронії у тексті та культурними очікуваннями читача. Наголошено, що незмінним залишається завдання перекладача – забезпечити еквівалентний комунікативний ефект, навіть у випадках, коли формальні засоби іронізації доводиться модифікувати. У підсумку стаття демонструє, що проблема передачі іронії належить до ключових об’єктів вивчення сучасного перекладознавства, оскільки поєднує лінгвістичні, когнітивні, культурологічні та інтерпретаційні аспекти, а її дослідження сприяє глибшому розумінню природи художнього дискурсу та механізмів міжкультурної комунікації.