МІЖ ЕСТЕТИКОЮ ТА ІДЕОЛОГІЄЮ: ДЕЯКІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ МУЗИЧНИХ ПРОЦЕСІВ «КАПІТАЛІСТИЧНОГО СВІТУ» У ПРАЦЯХ Т. ЧЕРЕДНИЧЕНКО

Анотація

Мета роботи – дослідити соціально-політичні та філософсько-естетичні підходи радянського музико- знавства до антиномії «E-Musik/U-Musik» на прикладі праць музикознавця Т. Чередниченко, опублікованих до і в часи перебудови, а також після розпаду СРСР. Методологія дослідження. Для досягнення відповідного нау- кового результату у статті використані такі методи, як метод індукції (на основі праць Т. Чередниченко різних періодів визначена парадигма її музикознавчої оцінки нової музики «капіталістичного» світу), компаративний (для порівняння праць Т. Чередниченко різних періодів) і комплексний (для узагальнення чинників та аспектів досліджуваного явища, зокрема, визначення ролі ідеології у формуванні наукової позиції музикознавиці в різні періоди). Наукова новизна. У статті вперше зроблено спробу дослідити рецепцію радянським музикознавст- вом післявоєнної музичної культури за залізною завісою загалом (аванґард, масова культура, а також їхня вза- ємодія та співіснування). За допомогою порівняння методів аналізу, якими послуговувалась радянський музикознавець Т. Чередниченко у своїх працях, опублікованих до і під час періоду перебудови, а також після розпаду СРСР, виділені фактори, які впливали на позицію науковця щодо нових музичних тенденцій на Заході. Висновки. Зміни напрямку мислення Т. Чередниченко наприкінці 1980-х років з ідеологічно залежного до по- зитивістського, які підтвердилися в її пізніших, пострадянських працях, відобразилися й у рефлексіях над анти- номією «E-Musik/U-Musik». Парадокси, пов‘язані зі співіснуванням «елітарної» і «масової» музичної культури, досі залишаються актуальними для дослідників музичної естетики. У контексті праць Т. Чередниченко поміт- ний зв‘язок заанґажованого ідеологічного мислення з логічними помилками, зробленими музикознавцем при оцінці перспективи цієї антиномії для «капіталістичного» суспільства. Мова йде про ототожнення «кризи сус- пільства» і «кризи мистецтва» - тезу, поширену в радянському мистецтвознавстві аж до рівня самоцілі для дос- лідників. Метою типового радянського критика було «викриття» якомога більшої кількості логічних, на перший погляд, зв‘язків, які б свідчили про ефемерність і кризовий характер культурних і соціальних процесів за «залі- зною завісою».