БАЛЕТНЕ МИСТЕЦТВО В УМОВАХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ПЕРІОДУ ХРУЩОВСЬКОЇ «ВІДЛИГИ»

Анотація

Мета статті – визначити тенденції розвитку українського балетного мистецтва відповідно до специфіки трансформаційних процесів соціокультурного простору 1953–1964 рр. Методологія дослідження. З огляду на багатоаспектність проблематики, дослідження має комплексний міждисциплінарний характер. Застосовано історико-культурний метод, що посприяв дослідженню історичної динаміки українського балетного мистецтва в контексті специфіки тогочасного соціокультурного простору; типологічний метод (для визначення факторів впливу на процес реформування балетного театру та виявлення його особливостей в творчості вітчизняних балетмейстерів); метод стильового підходу (задля дослідження специфіки трансформації принципів і методів балетмейстерської діяльності), а також метод теоретичного узагальнення (для підведення підсумків дослідження). Наукова новизна. Розглянуто діяльність колективів українських балетних театрів періоду хрущовської «відлиги» відповідно до специфіки прогресивної та консервативної тенденцій регулювання культуротворчих процесів у країні; проаналізовано особливості еволюціонування українського балетного мистецтва в контексті проблематики, визначеної на Всесоюзній конференції з питань розвитку радянської хореографії (1960 р.); визначено специфіку та вплив трансформаційних процесів на постановочну діяльність вітчизняних балетмейстерів. Висновки. Кардинальні внутрішньополітичні зміни, що відбулися в Радянському союзі після обрання на посаду першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, посприяли масштабному реформуванню українського балетного мистецтва. На основі мистецтвознавчого аналізу визначено, що провідними тенденціями в творчості балетмейстерів українських балетних театрів О. Андреєва, В. Бойченко, В. Вронського, С. Дречина, М. Заславського, Р. Візиренко-Клявіна, М. Корягіна, М. Трегубова, А. Шекери та ін. були пошук новаторських форм та засобів хореографічної виразності; тяжіння до умовного символізму; розробка новаторської хореографічної мови українського балетного мистецтва завдяки синтезуванню елементів фольклорного та лексики класичного танцю; інтегрування принципів тематичної розробки та наскрізної системи хореографічних лейтмотивів; осучаснення класичних балетів шляхом переосмислення відомих сюжетів; гармонійне поєднання набутків зразків драматичного балету з новаторськими засобами розкриття поетичних музично-хореографічних образів та ін.