АЛЬТЕРНАТИВИ БЕТХОВЕНІАНСТВА – МОЦАРТІАНСТВА В ПІАНІСТИЧНИХ ПЕРЕВАГАХ ХІХ – ХХ СТОЛІТЬ

Анотація

Метою цього дослідження є прослідковування взаємодії стильових піаністичних настанов Одеси, скрябінізму й бетховеніанства як специфічного для Південної Пальміри творчого втілення альтернатив моцартіанства – бетховеніанства, які позначили світовий розклад піаністики від ХІХ до ХХІ століття. Методологічною основою роботи є культурологічний принцип лінгвізованого музикознавства Б.Асаф’єва  і його послідовників в Україні, а також культурологічні засади розуміння традиції й новаційності, як вони формувалися в працях О.Лосєва, І.Ляшенка та інших авторів, для яких стильовий компаратив і загальнонауковий аналітичний принцип знаменують базисні позиції наукової розвідки. Наукова новизна дослідження визначена теоретичною оригінальністю зіставлень моцартіанство – бетховеніанство у світовій фортепіанній музиці зі стильовою двоєдністю скрябінізм – бетховеніанство, що має під собою історично-соціально й культурно закладену якість мистецького вираження Одеси. Вперше в Україні в заявленому ракурсі подаються матеріали діяльності С.Прокоф’єва, В.Малішевського, В.Ребікова, К.Шимановського та інших визначних представників одеського артистичного світу. Висновки.  Модерністично-проавангардні тенденції виявлення мистецьких завоювань Одеси на початку ХХ сторіччя складають всеохопну  щодо різних видів мистецтва стильову парадигму, яку ми знаходимо від зображальної сфери й кінематографа до музичних виявлень, що формувалися навколо культури  салонних зібрань. Новаційні піаністичні напрацювання композиторської й виконавської творчості відсторонювалися від традиційного фортепіанно-оркестрального виявлення, яке стало показником академічного стилю гри у ХХ столітті; складали з останніми неоднозначні й творчо цікаві переплетіння, які мають продовження аж до сьогоднішнього дня. Усвідомлення діалектичного принципу співіснування в одеському фортепіанному мистецтві просалонного скрябінізму й академічної фортепіанної оркестральності, відтворюючи світові альтернативи схилянь до спадщини модерну чи проромантичного традиціоналізму, дозволяє виділити в указаній двоєдності скрябінізму – бетховеніатства оригінальний для даного міста поворот саме у вказаній персоналізації стильових ліній салонності – оркестральності. З них перший (скрябінізм) засвідчує опертя для міста культури «золотого віку Одеси» кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, тоді як другий (бетховеніанство) знаменує реалії радянського переломлення мистецьких засад у художньому бутті міста, сукупні впливи яких у мистецькому насиченні складних буттєво-соціальних перипетій дозволили зберегти високий артистичний статус Південної Пальміри й сподіватися на збереження й просування тих художніх накопичень у майбуття.