До проблеми візантійського іконостасу в Києво-Печерській лаврі ХІХ – початку ХХ століття

Анотація

Мета статті – дослідити проблему створення візантійського іконостаса в художньому оздобленні Києво-Печерської лаври в ХІХ – на початку ХХ століття на матеріалі Великої Печерської церкви (Успенського собору). Методологія дослідження полягає в комплексному застосуванні історико-культурного та мистецтвознавчого аналізу. Наукова новизна роботи. Досліджено етапи створення іконостаса у візантійському стилі в Успенському соборі протягом ХІХ – початку ХХ століття. Розкрито культурно-мистецьке підґрунтя реалізації ідеї візантійського іконостаса в 1845–1847 рр., 1890−1900х рр. згідно з уведеними в науковий обіг текстовими та візуальними архівними матеріалами. Визначена домінуюча роль головного іконостаса для вигляду нових іконостасів бічних приділів. Доведено консерватизм представників церкви, які бажали зберегти риси попереднього іконостаса (висота, кількість ярусів, старі ікони тощо). Визначено, що сакральна цінність деяких ікон була важливішою за стильовий пріоритет і вона ледь не призвела до заміни матеріалу іконостаса (срібло замість мармуру, традиційного для візантійських іконостасів). Опубліковані фото Великого іконостаса та затвердженого проекту головного іконостаса з авторськими автографами (фото з колекції Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»). З’ясовано, що на одній з них сфотографований видатний український мистецтвознавець Г. Павлуцький. Доведено автономність стилю іконостасів та стилю настінних розписів у декорації Великої Печерської церкві. Висновки. Спроба реалізувати ідею візантійського іконостаса у Великій церкві Києво-Печерської лаври в 1845–1847 рр. створила прецедент неузгодженості мистецького стилю іконостаса і настінного живопису. Іконостас у візантійському стилі гіпотетично міг існувати у просторі барокового пластичного мистецтва. І навпаки, на межі ХІХ – ХХ століть комплекс барокових іконостасів існував незалежно від стінопису, виконаного згідно візантійської традиції. Полеміка точилася навколо головного іконостаса, новий вигляд інших іконостасів проектували в комплексі з ним. Барокова традиція увійшла в проекти нового іконостаса. Ченці сприймали зміну розписів, але певні ікони вважали сакральною константою у Великій церкві. Великий іконостас без верхніх ярусів з візантійським хрестом був перемогою барокової традиції. Збереження барокових іконостасів було свідоцтвом їхньої стильової автономності від настінного живопису, декорованого у візантійському стилі. 

Ключові слова: духовна культура, православ’я, візантійське мистецтво, барокове мистецтво, іконостас, сакральний монументальний живопис, Києво-Печерська лавра, Успенський собор.