Військовий костюм у виставах театрів України першої половини ХХ ст.
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-0285.2.2021.249252Анотація
Мета дослідження пов’язана з аналізом питання про поширення військового костюму в українських театральних виставах першої половини ХХ ст. Особливо важливим у ній вважаємо роль і значення військових костюмів як одного з засобів побудови мізансцен вистави і створення її фактури. Методи практичної і теоретичної груп використовуються у послідовності і взаємодії. Спершу, спираючись на можливості культурно-історичного й історико-порівняльного методів, важливо було відстежити перші приклади появи у виставі персонажів, вбраних в військовий костюм, щоб встановити їх змісти. З погляду історизму цей підхід дозволив встановити у статті основні тенденції і відстежити перетворення їх у традиції, що виникали у хронотопах різних вистав. З огляду необхідності накладання образів зі драматургічного тексту на образи персонажів і композиції мізансцен, необхідним було і використання герменевтичного методу. Наукова новизна статті обумовлена відсутністю академічних праць і публікацій з означеної тематики, а відтак ми вперше поставили питання про розвиток окремих типів театрального костюму упродовж першої половини ХХ ст. Висновки. В українській драматургії і виставі військовий костюм з’явився ще у ХІХ ст., як маркер окремих персонажів, що особливо впливали на вирішення кульмінаційних подій сюжету і були носіями особливих умінь та навичок. Поява у виставі сюжетів, пов’язаних з революційними подіями, робить військовий костюм масовим на сцені. У синтезі мистецтв, задіяних у політичних виставах 1930–1940-х років, військовий костюм став провідною фактурою, що сформувала у театральному мистецтві новітні міфологеми персонажів і змісти.
Ключові слова: костюм військових, міфологія військового персонажу, солдат-чарівник, костюм чужого.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access.
