Міфологізація української драматургії в радянську добу (1920-ті рр.) як спосіб інституалізації театру

Анотація

Мета роботи – виявити особливості міфологізації української драматургії на початку радянської доби (1920-ті рр.). Методологія дослідження полягає в застосуванні низки методів: аналітичного – для осмислення літератури за темою статті; міждисциплінарного – з метою всебічного вивчення фактологічного матеріалу та набуття нових знань; системного з використання цілого спектру методів (біографічного, семіотичного, культурологічного, герменевтичного, історичного, теоретичного узагальнення) – задля досягнення мети дослідження. Наукова новизна. Уперше системно вивчено взаємну пов’язаність міфологізації та розвитку української драматургії як засобу інституалізації театру протягом початку радянської доби. Висновки. Доведено, що міфом у театральній сфері може бути будь-яке повідомлення мовою драматургії у зв'язку з тим, що міф сам по собі не має субстанціональних кордонів. Це безпосередньо зумовлено тим, що міф являє собою феномен, вбудований у первинну знакову систему, тобто в натуральну мову театру. До характеристик міфу в драматургії можна віднести: інтенціональність, натуралізованість, агресивність, формальність, історичність. Міф у театральній сфері має імперативний, спонукальний характер; він нав’язує власну агресивну, мотивуючу двосенсовість. Театральний міф і символ радянської влади, виплеканий в Україні у 1920-ті роки, дав змогу створити унікальний театральний організм, який робив мистецтво масовим (у позитивному сенсі). Можна стверджувати, що прагнення до ідеалу, створеного новою владою, з одного боку, і його дискредитація – з іншого, стали тими тенденціями, зіткнення яких і створило феномен «український радянський театр». Загалом логіка міфологізації театрального життя була пов’язана з низкою ключових взаємозв’язків: міф – трансформація сенсу у форму – заміна мови міфом.

Ключові слова: театр, міф, міфологізація, маніпуляція, ідеологія, радянська влада.