Сценографія Енріко Прамполіні в контексті теоретико-практичного дискурсу італійського футуризму
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-0285.2.2022.270567Анотація
Мета статті – виявити особливості концепції сценічного дизайну одного з теоретиків і практиків італійського футуризму Е. Прамполіні та з’ясувати вплив майстра на подальший розвиток сценографії. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний та історичний метод (для опрацювання трактатів італійських футуристів і дослідження історичного періоду формування футуристичної сценографії), метод компаративного аналізу (для порівняння концепції Е. Прамполіні з теоретико-практичними досягненнями інших представників італійського футуризму та тенденціями сценічного дизайну постдраматичного театру), теоретичний метод (для виокремлення основних тенденцій футуристичної сценографії за Е. Прамполіні). Наукова новизна. Досліджено концепцію сценічного дизайну Е. Прамполіні в контексті специфіки італійського футуризму; розкрито оригінальність творчого методу художника; розглянуто основні принципи взаємозв’язку драматургії, режисури та сценічного дизайну футуристів, співвідношення сценічного дизайну з актором, драматургією, глядацьким сприйняттям; проаналізовано маловідомі у вітчизняному науковому вимірі теоретичні праці Е. Прамполіні – «Кромафонія» (1913), «Футуристична сценографія і хореографія» (1915), маніфест «Футуристичної сценічної атмосфери» (1924); виявлено спільні риси футуристичного та сучасного сценічного дизайну. Висновки. Історія сценічного дизайну засвідчує, що інноваційні та інтригуючі художні досягнення зазвичай виникають завдяки реакції художників на динамічні зміни навколишньої дійсності. Натхненні бурхливою атмосферою, художники-революціонери, відповідно, привносять зміни в традиційні підходи та методи сценографічного вирішення вистави. На початку ХХ століття, завдяки діяльності футуристів, художнє оформлення театральної вистави не лише зазнало величезних змін, але й змінила його визначення в сценічному мистецтві. Е. Прамполіні як один з основоположників італійського футуризму «другої хвилі» затверджував власні специфічні підходи, відповідно до художньої концепції та осмислення форми, світла, кольору та руху як найважливіших інструментів в ансамблевому мистецтві сценічного дизайну. Концепція сценічного дизайну, яку запропонував Е. Прамполіні (згідно з якою лише сценограф з його перцептивними засобами й розумінням може створити еквівалентний світ, настільки ж важливий, як і сама п’єса), зумовила появу численних послідовників та епігонів серед футуристів «другої хвилі», а завдяки підтримці тісних контактів майстра з різноманітними європейськими художніми й театральними школами, інтегрувалася в загальноєвропейський авангардний контекст. Відповідно до основної революційної ідеї майстра, сценічний дизайн футуристів – «суб’єктивний сценічний дизайн» – відмежовується від тогочасного традиційного сценічного дизайну («об’єктивного»). За Е. Прамполіні, «суб’єктивний сценічний дизайн» створюється синтезуванням усіх засобів виразності, які разом перетворюють футуристичну сцену на абстрактне ціле, а воно підсвідомо впливає на глядача, створює унікальний для кожної постановки «стан розуму», використовуючи форми, кольори, рух та світло. Дослідження дало змогу виявити, що футуристичні експерименти Е. Прамполіні в галузі сценічного дизайну безпосередньо перегукуються із сучасними тенденціями постмодерністичного театру.
Ключові слова: Ерніко Прамполіні, футуризм, сценографія, сценічний дизайн, світло, колір.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access.