МОДЕЛЬ ТІЛЕСНОСТІ «ТІЛО БЕЗ ОРГАНІВ» ЯК ПРОДУКТИВНА ТІЛЕСНА ПАРАДИГМА В КОНЦЕПЦІЇ КОНТАКТНОЇ ІМПРОВІЗАЦІЇ СТІВА ПЕКСТОНА

Анотація

Мета статті – виявити особливості танцю постмодерн крізь призму концепту «тіло без органів» та проаналізувати означену модель тілесності як продуктивну тілесну парадигму в контактній імпровізації С. Пекстона. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний, типологічний, історико-культурний метод, метод культурологічного аналізу (для осмислення культурних значень моделі тілесності «тіло без органів», що виявляються та конструюються постмодерністичними танцювальними практиками), феноменологічний метод, що посприяв осмисленню танцю як особливого виду соціокультурно орієнтованих тілесних практики, метод узагальнення та ін. Наукова новизна. Досліджено поняття «тіло без органів» в теоретичних працях А. Арто, а також в межах філософії постмодерністської тілесності Ж. Дельоза та Ф. Гваттарі; розглянуто питання про тіло і танець як можливе подолання його автоматизмів; проаналізовано концепцію танцю постмодерн в руслі моделі «тіло без органів» та виявлено її особливості як продуктивної тілесної парадигми в парадигмі контактної імпровізації С. Пекстона. Висновки. Відповідно до специфіки постмодерну, поняття «тіло без органів» позиціюється як результат змістовної аплікації фундаментальної ідеї про іманантний креативний потенціад різоми (децентрованого семантичного середовища на феномен тілесності. У вимірі постмодерністичного танцю модель «тіло без органів» стала найбільш продуктивною тілесною парадигмою в контактній імпровізації Стіва Пекстона. Концепція С. Пекстона, в межах якої контактна імпровізація розглядається як специфічне утворення «сферичного простору» – результату зміни просторово-кінестетичної орієнтації протягом короткого часу, передбачає зосередження на кордонах простору тіла, осмисленні його внутрішньої сутності в співвідношенні з зовнішнім простором, народження руху в процесі комунікації. Як більшість практик танцю постмодерн контактна імпровізація не орієнтована на кінцевий результат, а зосереджена на безперервності процесу і трансформації естетичного досвіду. За С. Пекстоном, стійкий рух і спонтанний рух є полюсами спектра можливостей, які визначають його дослідження, оскільки технічний танець дає основу для роздумів про імпровізацію – техніки танцю дають інформацію про те, що рух впливає на структуру тіла. Модель «тіла без органів», яке не обмежується жодними стандартами рухів, в дуеті отримує виявлення в різноманітних взаємозв’язків з тілом партнера. Обидва тіла балансують на правилах безперервного контакту, передачі ваг та балансу, щоб зрештою набути новоутворених можливостей.

Ключові слова: тілесність, постмодернізм, модель «тіло без органів», А. Арто, Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі, контактна імпровізація, С. Пекстон.