ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕХНІКИ ВИКОНАННЯ НА ПУАНТАХ У КЛАСИЧНОМУ ТАНЦІ

Анотація

Мета статті. Виявити основні етапи формування та розвитку техніки виконання на пуантах в класичному танці. Методологія. На основі аналізу наукової літератури, використання хронологічного підходу, методу систематизації стало можливим проведення науково-об'єктивного дослідження. Наукова новизна. Запропоновано періодизацію розвитку танцювальної техніки на пуантах як складової еволюції класичного танцю. Висновки. Досить умовно можна виокремити періоди у процесі еволюціонування пальцевої техніки класичного танцю. По-перше, витоки техніки танцю на пуантах сягають Античності (грецькі танцівниці) та Середньовіччя (танці жонглерів, персонажів комедії дель арте). По-друге, вирішальне значення для появи танцю на пальцях мала реформа театрального костюму другої половини ХVІІІ ст. Відлік історії танцювання на пальцях можна вести від першого зафіксованого випадку 1796 р. в Лондоні під час вистави Ш. Дідло «Зефір та Флора». По-третє, лише у добу романтизму з’явився художньо завершений танець на пальцях (М. Тальоні, 20-ті рр ХІХ ст). По-четверте, М. Петіпа наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. ускладнив техніку танцю на пуантах (зокрема, рухів, що вимагають апломбу – стійкості), та збільшив його кількість. Зміни конструктивних особливостей пуантів на початку ХХ ст. (носок став квадратним і твердішим) дозволили балерині вільніше танцювати на пальцях. По-п’яте, пальцева техніка еволюціонувала у неокласичному танці Дж. Баланчіна середини ХХ ст.: відмова від «пружинного» підйому петербурзької школи, введення підйому на пуанти «перекатом» або «витисканням», що розширило танцювальні можливості балерини. По-шосте, балетмейстери сучасної хореографії кінця ХХ – початку ХХІ ст. не відмовилися від пуантів, продовжують пошуки по розширенню художньо-виразних можливостей танцювання на пальцях. Дослідження не претендує на вичерпність, представлене в аспекті концептуалізації розвитку пальцевої техніки як складової еволюції класичного танцю.