КУРТ ЙОСС – ТЕОРЕТИК, ПРАКТИК, ПЕДАГОГ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СУЧАСНОГО ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА

Анотація

Головна мета дослідження розкриваються аспекти діяльності видатного хореографа ХХ століття Курта Йосса, його новації та здобутки, що мали вагомий вплив на розвиток сучасного хореографічного мистецтва. Методологія дослідження. У ході дослідження були використані наступні методи: порівняння, узагальнення, систематизація та інтерпретація фактів. Науковою новизною для українського мистецтвознавства є дослідження впливу різнобічної діяльності Курта Йосса на становлення та розвиток європейського сучасного танцю, що досі не ставало об’єктом окремого дослідження. У статті аналізуються здобутки К. Йосса у розробці теоретичних засад та методики викладання модерн-танцю які дали змогу не тільки покращити якість професійної освіти у сфері сучасної хореографії, а ще й значно розширити лексичний потенціал модерн-танцю. Розглянуто внесок митця у розвиток теоретичних питань мистецтва, а саме з’ясування категорій «абсолютний танець», «театральний танець» і «танцювальний театр». Окреслено новаторство Йосса як балетмейстера у розширенні балетної тематики та художніх засобів сучасного танцю на прикладі балету «Зелений стіл», проаналізовано його ідейно-тематичну основу і творчий задум. Зазначено важливість розробки Куртом Йоссом системи «Еукінетика», та його співавторство у створенні «Кінетографії». Висновки. У статті доведено, що різнобічна діяльність Курта Йосса охопила різні сфери сучасної хореографії, справивши значний вплив на розвиток танцювального мистецтва багатьох країн Європи та Світу. Конкретизовані напрями діяльності К. Йосса, за якими було здійснено значні новації та здобутки: а саме практичний, що реалізувався у заснуванні шкіл та викладацькій діяльність, вдосконалення техніки сучасного танцю, започаткування нового сценічного жанру  «танцтеатр», розширення тематики балетного репертуару, значний постановчий доробок; методичний, що втілився в удосконаленні системи викладання модерн-танцю; новацією методологічного напряму стало запропонування методу творення хореографічної лексики засобом синтезу модерного та класичного танцю і не балетної пантоміми; теоретичний напрям надав обґрунтування та введення у науковий обіг терміну «танцтеатр», розробка системи «Еукінетика», співавторство у створенні «Кінетографії».