Методологія врегулювання нових типів озброєння засобами міжнародного гуманітарного права: становлення та розвиток

Анотація

Метою запропонованої статті є виявлення методології, що застосовується в міжнародному гуманітарному праві для врегулювання нових типів озброєння. Під врегулюванням для цілей статті розуміється встановлення, відповідно до основних принципів міжнародного гуманітарного права, дозволів, заборон та обмежень на застосування даного типу озброєння.

Стаття методологічно ґрунтується на працях іноземних та українських дослідників, присвячених проблематиці врегулювання нових систем озброєнь в міжнародному гуманітарному праві. Емпіричну основу статті склали міжнародні договори в галузі міжнародного гуманітарного права та кодифіковані звичаї цієї галузі, як вони відображені в кодифікаціях, розроблених Міжнародним комітетом Червоного хреста.

В результаті дослідження в статті встановлюється, що в міжнародному гуманітарному праві існує зобов’язання для держав проводити оцінку відповідності нових систем озброєння міжнародному гуманітарному праву. Водночас даній нормі притаманні два недоліки. По-перше, вона є надто абстрактною, що дозволяє державам щоразу уникати обов’язку оцінки з посиланням на те, що певний вид озброєння не потрапляє під визначення нового виду зброї. По-друге, міжнародне гуманітарне право не містить конкретних механізмів для притягнення держав-порушниць до відповідальності, що є загальним недоліком всієї системи цієї галузі.

Робиться висновок про необхідність доопрацювання чинного міжнародно-правового регулювання обов’язку оцінки нових систем озброєнь в напрямку його конкретизації та посилення відповідальності за невиконання. Відповідні зміни можуть бути внесені до Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1977 року, або запроваджені шляхом ухвалення окремого протоколу