ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ

Анотація

Доведено, що нарощування рівня антропогенного навантаження на агроекосистему спричиняє негативні деструктивні зміни стану земель сільськогосподарського призначення і є потенційною загрозою для агроекологічної і продовольчої безпеки. За нинішніх організаційно-економічних умов товарного виробництва у рослинницькій галузі не прослідковується тенденцій до позитивних змін стосовно розширення комплексу реалізації землеохоронних заходів та ощадливого ставлення до використання земель сільськогосподарського призначення. Натомість збільшення прибутків і врожайності, розширення площ орних земель у межах звуження площ агроугідь провокує зниження рівня агроекологічної безпеки, поширення процесів ерозії та деградації, зниження запасів гумусу та рівня родючості земель. Зокрема, згідно з інформацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, за період з січня до червня 2018 р. український аграрний експорт становив 8,6 млрд дол. США, а загальний зовнішньоторговельний обіг продукції агропромислового комплексу досяг 11,3 млрд дол. США, що становить 23% від загального зовнішньоторговельного обігу України. Але незважаючи на нарощування економічної ефективності рослинницької підгалузі сільського господарства, обсяги і організація вжиття заходів з відновлення і збереження агроресурсного потенціалу потребують докорінних змін з науково обґрунтованих позицій. Вказане послужило основою вибору мети дослідження — систематизації чинників агроекологічної безпеки, що на основі детального підтвердження статистичною звітністю обґрунтовує комплекс заходів не лише землеохоронного спрямування, а орієнтованих на забезпечення прийнятного рівня агроекологічної безпеки. Предметом дослідження є сукупність теоретичних аспектів удосконалення організа- ційно-економічних умов землекористування щодо запровадження економічної відповідальності агровиробників товарної продукції рослинництва за якісний стан ґрунтів. Окреслений у роботі підхід може бути використано як стратегічний аспект розробки дер- жавних програм використання і охорони ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення національного та регіонального рівнів. Крім того, його реалізація сприяє активізації земельної реформи щодо запровадження економічного обігу земельних ділянок сільськогосподарського при- значення.