Біорізноманіття як фактор функціональної стійкості екосистем

Анотація

У статті розглядається ключова роль біорізноманіття як фундаментального чинника функціональної стійкості екосистем у контексті сучасних глобальних викликів, зокрема зміни клімату, інтенсифікації антропогенного навантаження, деградації природних комплексів і порушень, спричинених воєнними діями. Показано, що збереження біорізноманіття є визначальною умовою підтримання екологічної рівноваги, здатності екосистем до саморегуляції та відновлення після зовнішніх впливів. Втрата видів, генетичних ресурсів і різноманіття екосистем призводить до зниження стійкості біосфери, порушення екологічних процесів та погіршення якості життя людей. Проаналізовано сучасний науковий доробок у сфері охорони біорізноманіття, зокрема праці вітчизняних дослідників, що формують теоретико-методологічну базу для створення мережі охоронних територій і відновлення деградованих природних комплексів. Підкреслено значення теорії функціональної стійкості екосистем, яка пояснює взаємозв’язок між резистентністю, пружністю та генетичною і видовою різноманітністю. Акцентовано на ролі трофічних мереж, екологічних взаємодій, стратифікаційної та просторової структури угруповань у підтриманні довготривалої стабільності екосистем. Особливу увагу приділено сучасним викликам, зумовленим воєнними діями на території України, що призвели до масштабної деградації ґрунтів, руйнування природних екосистем і накопичення токсичних забруднювачів. У цьому контексті доведено необхідність збереження еталонних природних ділянок і впровадження комплексного ландшафтно-екологічного підходу до природокористування. Підкреслено, що створення науково обґрунтованої мережі охоронних територій, удосконалення системи моніторингу та розроблення стратегій відновлення біорізноманіття мають стати ключовими інструментами збереження природної спадщини. Отримані результати підтверджують, що біорізноманіття є найважливішим ресурсом для забезпечення стійкості екосистем і сталого розвитку, а його охорона повинна стати пріоритетом національної екологічної політики у воєнний і післявоєнний періоди.