ПРОБЛЕМА "ТРЕТЬОЇ ЛЮДИНИ" У АРИСТОТЕЛЯ В АСПЕКТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПРИНЦИПУ РЕКУРСИВНОСТІ

Анотація

Мета статті полягає у встановленні інваріанту ідеї ієрархічності у філософії та математичної функції рекурсивності як ілюстрації філософської ідеї "вічного повернення". Методологія. Рекурсивність як метод постає у накопичених і "відсортованих" аргументах, способі існування індивідуальної свідомості у структурі реальності та у структурі свідомості як такої, поза індивідуальним полем смислів і полем фізичних взаємодій матеріальних та ідеальних елементів реальності, в чому гіпотетично припускається існування будь-яких обмежених  структур і смислів взагалі. Наукова новизна роботи для даної статті постає текстоутворюючим засобом когезії (синтаксичного погодження) та когерентності (смислової єдності) тексту, тобто забезпеченням  його цілісності. Єдність рекурсивності й рекурентності (ЄРР) дає змогу і вимагає припущення, що певний інтенціональний об'єкт, незалежно від форми – матеріальна річ, міф, образ, поняття, лексема, категорія, фетиш, мова, людина, цілий Всесвіт тощо –  може бути прийнятий за базову умову творіння, що за законом подальшого розгортання подій вже містить у собі свій майбутній образ і сценарій розгортання (архетип). Висновки Аристотеля про "третю людину" певним чином нагадують проблему свідомості у тому вигляді, як вона постала у європейській філософії ХХ ст. та й у наш час. Адже за логікою виявляється, що здатність людини розглядати одиничне з точки зору його поєднання з іншим одиничним та з точки зору відповідності одиничного своєму уявному ідеальному зразку постає як реалізація здатності й властивості свідомості як такої виносити (трансцендентувати) себе за власні межі (у даному випадку – кордони окремої людини) та зберігати впевненість, що у такому вигляді попередні властивості (атрибути) самого сприйняття як невід'ємної цілісності конкретної людини, що визначає предикат існування, зберігаються.